Філософські основи методології

Як вже було зазначено вище, методологія – це вчення про організацію діяльності ‑ цілеспрямованої активності людини, тобтопредметом методології є організація діяльності.

Слід зазначити, що не будь-яка діяльність потребує організації, та, відповідно, застосування методології.

Зокрема, розрізняють два типа діяльності людини: репродуктивну та продуктивну. Репродуктивна діяльність є копією діяльності іншої людини або власної діяльності, якою опановано внаслідок попереднього досвіду. Така діяльність, як, наприклад, встановлення окремої деталі на виріб, що рухається по конвеєру або проведення щоденної ранкової зарядки загалом вже організована (само організована) та, вочевидь, застосування методології не потребує.

Інша справа – продуктивна діяльність, що спрямована на отримання об'єктивно або суб'єктивно нового результату (Діяльність, наслідком якої є отримання об'єктивно нового результату, є творчістю. Діяльність, у певному змісті протилежна продуктивної діяльності – це так звана впорядкувальна діяльність. Якщо продуктивна діяльність нерідко руйнує колишні порядки, стереотипи, то впорядкувальна діяльність за суттю спрямована підтримання або відновлення порядку. Вона полягає у встановленні норм діяльності, що подані, зокрема, у формі законів, указів, постанов, наказів, стандартів тощо).

Науково-дослідна діяльність за визначенням, звичайно, орієнтована на отримання об'єктивно нового результату. Інноваційна діяльність може бути спрямована на об'єктивно новий або на суб'єктивно новий (для конкретного спеціаліста, підприємства, установи, держави) результат. Навчальна діяльність орієнтується на суб'єктивно новий для кожного конкретного навчающогося результат.

Саме у випадку продуктивної діяльності внаслідок її складності, багатогранності та не завжди очікуваних результатів виникає необхідність її організації, тобто з'являється потреба у застосування методології. Якщо методологію розглядати як вчення про організацію діяльності, то слід з'ясувати зміст поняття «організація».

За різними визначеннями організація може означати (рис. 1.1):

1) властивість – як внутрішню впорядкованість, узгодженість взаємодії окремих складових цілого, яка обумовлена його структурою (побудовою);

2) процес ‑ сукупність дій або процесів, що призводять до утворення або вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого;

3) організаційну систему – як об'єднання людей, що спільно реалізують деякий план, програму або ціль та діють на основі визначених процедур та правил.

У випадку захисту інформації будемо використовувати поняття «організація» переважно у другому та третьому значенні, тобто як процес або організаційна система. Зауважимо, що у загально філософському змісті третє значення також використовується для характеристики колективної наукової діяльності, управління проектами тощо.

Рис. 1.1 Визначення поняття організація

Виходячи з класифікації діяльності за цільовою спрямованістю: «гра – навчання – труд» розрізняють методологію гри, методологію навчальної діяльності, методологію трудової або професійної діяльності.

В свою чергу професійну діяльність поділяють на:

- практичну діяльність у сферах матеріального та духовного виробництва;

- специфічні форми професійної діяльності, включаючи науку, мистецтво, релігію.

Методологія розглядає організацію діяльності, як цілеспрямованої активності людини. Організувати діяльність означає впорядкувати її в цілісну систему з чітко визначеними характеристиками, логічною структурою и процесом її здійснення ‑ часовоюструктурою.При цьому дослідники виходять з пари категорій діалектики: «історичне (часове) и логічне».

Логічна структура включає наступні компоненти: суб’єкт, об’єкт, предмет, форми, засоби, методи діяльності та її результат.

Зовнішніми по відношенню до цій структури є наступні характеристики діяльності: норми, принципи, умови, особливості.

Для кожної епохи в історії людства характерний власний тип культури організації діяльності.

Сучасному етапу розвитку людства притаманний проектно-технологічний тип культури організації діяльності, сутність якого полягає у тому, що продуктивна діяльність людини або організації поділяється на окремі завершені цикли, що називаються проектами.

При цьому процес здійснення діяльності розглядається у рамках проекту, що реалізується за певною часовою послідовністю по фазах, стадіях та етапах. Реалізація циклу діяльності – проекту ‑ визначається наступними фазами:

1. Фаза проектування, у підсумку якої будується модель створюваної системи та план її реалізації;

2. Технологічна фаза, результатом якої має бути побудована система;

3. Рефлексивна фаза, що завершується оцінкою реалізованої системи та прийняттям рішення щодо необхідності корекції проведених заходів або старту нового проекту.

Підсумовуючи викладене, можливо запропонувати наступну схему методології організації діяльності:

1. Характеристики діяльності (у нашому випадку – захисту інформації):

ü принципи;

ü норми діяльності;

ü умови;

ü особливості.

2. Логічна структура діяльності:

ü суб’єкт;

ü об’єкт;

ü предмет;

ü форми;

ü засоби;

ü методи;

ü результат діяльності.

3. Часова структура діяльності:

ü фази;

ü стадії;

ü етапи діяльності.

Філософсько-психологічні та системотехнічні аспекти методології. Оскільки методологію ми розглядаємо як вчення про організацію діяльності, доцільно зупинитися саме на основних поняттях, що пов’язані з діяльністю.

Філософія вивчає діяльність як загальний спосіб існування людини. Діяльність людини охоплює матеріально-практичні, інтелектуальні та духовні дії, внутрішні та зовнішні процеси. Діяльність включає як процеси мислення так і рукотворну діяльність.

Діяльність у філософії визначається як активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, під час якої людина витупає як суб’єкт, що цілеспрямовано впливає на об’єкт з метою задоволення таким чином деякі потреби.

При цьому суб’єктом є індивід або соціальна група, як носій предметно-практичної діяльності та пізнання, джерело активності, що спрямована на об’єкт.

Суб’єкт з точки зору діалектики відрізняється притаманним йому самосвідомістю, оскільки він певною мірою опанував створеним людством світом культури – знаряддями практичної діяльності, мовою, логічними категоріями, нормами естетичних, моральних оцінок тощо. Активна діяльність суб’єкта є умовою, завдяки якому той чи інший фрагмент об’єктивної реальності виступає як об’єкт, даний суб’єкту в формах його діяльності.

Об’єкт в філософії визначають як то, що протистоїть суб’єкту в його професійній діяльності. Об’єкт не тотожній об’єктивної реальності, а виступає як та її частина, що взаємодіє з суб’єктом.

Діяльність у психології розглядається як найважливіший компонент психіки. Зокрема, науковці вважають що діяльність має входити в предмет психології тому, що психіка не може бути відокремлена від породжуючих її моментів діяльності.

Системний аналіз за суттю є міждисциплінарним знанням, що розглядає діяльність як складну систему, що спрямована на підготовку, обґрунтування та реалізацію розв’язку складних політичних, соціальних, економічних, технічних та інших проблем.

Співвіднесення підходів цих наукових дисциплін: філософії, психології та системного аналізу (системотехніки) дозволяє побудувати загальну процесну модель діяльності (рис. 1.2).

Розглянемо основні структурні компоненти діяльності. У рамках моделі потреби обумовлені нестачею чого-небудь необхідного для забезпечення життєдіяльності людини, соціальної групи, суспільства. Потреби особи, соціальної групи та суспільства залежать від рівня розвитку даного суспільства, а також від специфічних соціальних умов їх діяльності.

Рис. 1.2 Процесна модель діяльності

Потреби конкретизуються в мотивах, що є ініціаторами діяльності людини, соціальних груп, суспільства. Мотиви обумовлюють цілі як суб’єктивного образа бажаного результату запланованої діяльності.

Ціль є постійним орієнтиром в процесі діяльності, може бути визначена суб’єктом діяльності, або отримана їм зовні.

У випадку репродуктивного (виконавчого) характеру діяльності цілі задаються людині зовні:учню – вчителем, виконавцю – керівником або співробітником щодня виконується одноманітна рутинна робота, то проблеми визначення цілі не існує.

Якщо має місце продуктивна діяльність, навіть відносно нестандартна, то ціль визначається самим суб’єктом, що становиться доволі складним процесом, якій має власні етапи реалізації, методи та засоби.

В термінах організаційної культури проектно-технологічного типу або системного аналізу процес визначення цілі має назву проектування.

Процес досягнення цілі у кожному конкретному випадку має свій зміст, притаманні йому форми, специфічні методи, засоби і технології.

Особливим компонентом даної моделі процес, що має назву саморегуляція, а у випадку колективного суб’єкта, колективної діяльності – управління.

Саморегуляція реалізується у наступний спосіб: прийнята суб’єктом ціль його діяльності → модель умов діяльності → план або програма дій з реалізації → виконання плану → система критеріїв оцінки досягнення мети → дані про реально досягнутий результат → оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху → прийняття рішення щодо необхідності та характері корекції діяльності.

Такім чином, водночас саморегуляція являє собою замкнений контур регулювання та інформаційний процес, носієм якого виступають різні форми відображення дійсності.

Колективна діяльність неможлива без створення певного порядку, розподілу труда, визначення місця і функцій кожного співробітника в колективі, тобто функцій, що реалізуються за допомогою управління. Такім чином, управління розглядається як елемент, функція організованих систем різної природи: біологічних, соціальних, технічних, що забезпечує збереження ними їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію програми, досягнення мети діяльності.

Поняття зовнішнього середовища (рис. 1.2) є невід’ємною категорією системного аналізу, що розглядає діяльність людини як складну систему.

Зовнішнє середовище визначається як сукупність усіх об’єктів та суб’єктів, що не складають систему, що вивчається, але зміна властивостей або поведінка яких впливає на цю систему, а також тих об’єктів та суб’єктів, властивості або поведінка яких змінюється залежно від поведінки системи.

На рис. 1.2 окремо виділені фактори, що задаються зовнішнім середовищем: це критерії оцінки відповідності результату поставленій меті; встановлені в суспільстві правові, технічні та інші норми та принципи діяльності.

Матеріально-технічні, фінансові, інформаційні та інші умови діяльності можуть бути віднесені як до зовнішнього середовища, так і до властивостей системи діяльності. Це обумовлюється можливостями активного впливу суб’єкта на створення умов власної діяльності. Наприклад, у випадку браку коштів для реалізації певного проекту існує потенційна можливість залучення інвесторів або спонсорів.

Для будь-якої діяльності слід враховувати наступний кортеж груп умов, якій у кожному конкретному випадку буде мати власну специфіку:

ü мотиваційні;

ü кадрові;

ü матеріально-технічні;

ü науково-методичні;

ü фінансові;

ü організаційні;

ü нормативно-правові;

ü інформаційні.

Слід зазначити, що діяльність може здійснюватися шляхом проб и помилок. Методологія же забезпечує перевірені широкою суспільно-історичною практикою раціональні форми організації діяльності.