Тема 13. Соціологія праці і управління

Тема 13. Соціологія праці і управління

Соціологія праці та управління — одна із спеціальних соціологічних

Теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський

Чинник, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже

Загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, (наприклад,

філософія, історія, політекономія, психологія, фізіологія, ергономіка і т.д.) у тому числі соціологічних. Що ж безпосередньо включає зміст поняття "соціологія праці та управління", яка її проблематика?

Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільне явище, як

Процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та

Управління.

Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця),

предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва,

якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці - форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

Умови праці - сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних

організаційних та соціально-побутових чинників, що впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і

шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі

умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу

саме людське життя.

Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними

елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну

структуру трудової діяльності, є стимули до праці, ставлення до праці,

мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.

 

Трудовий колектив - це добровільне соціально-політичне і економічне

Об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів, оформленні структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідності.

Трудовий колектив - найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту

Підструктури:

• Функціональна, яка відображає ступінь соціальної і виробничої активності

членів колективу.

• Професійно-кваліфікаційна, яка відображає поділ робітників у залежності

від виконання ними в процесі виробництва функцій.

• Соціально-демографічна, яка формується в залежності від статево-вікових

характеристик робітників, рівня їх освіти, сімейного стану, національності.

• Соціально-психологічна, згідно якої розрізняють робітників за специфікою притаманних їм цінностей, установок, мотивів трудової діяльності.

 

Характерні ознаки трудового колективу:

• цільове призначення.

• ієрархічність

• система соціальних позицій та стасусів.

• кооперація зусиль, що створює ефекти енергії.

Нині існують різні підходи до визначення предмета соціології праці.

Так, А.О.Дікарьова і М.Й. Мирська вважають, що соціологія праці — це

Взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші галузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї.

Вони "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів. Не будемо перелічувати усіх існуючих визначень соціології праці.

Зазначимо лише, що вони найчастіше ігнорують найважливіше, а саме:

елементи і структуру соціологічного знання, змішують соціологічні підходи з

іншими (економічними, психологічними та інш.). Найдоцільніше дати таке

визначення.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності у сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина)

чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі.

Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке.

 

Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього рівня:

соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути,

процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу

Безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх

Регулюванні. Коли ж йдеться про майбутніх фахівців, що вивчають

соціологію праці й управління як науку "непрофільну", то, на нашу думку, можна "поєднати" предмети вивчення соціології праці і соціології

Управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси і відносини, то друга — управління ними.

Предмет науки можна визначити так, що він "поєднує" п'ять складових:

- соціальні верстви,

- соціальні інститути в сфері праці,

- соціально-трудові відносини,

- соціально-трудові процеси,

- соціальне управління ними.

Проілюструємо визначені аспекти соціології праці та управління, пов'язавши

їх з найактуальнішими проблемами сьогодення, що вивчає дана наука.

 

Суб'єкти праці - це соціальні верстви працівників, які беруть участь у

Трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завади збігаються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем,

передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела

формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є

підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати

безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси

соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку

колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.

 

Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками

різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин

функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як

відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами

(підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість - діяльність людини,

пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом

доходу.

Безробіття - соціальне явище, викликане низькими темпами

економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння

традиційних галузей трудомісткої промисловості), а також кількісним

зростанням потенційної робочої сили.

З регуляцією соціально-трудових відносин пов'язано багато

найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим суспільством та його

економікою. Відомо, що вони мають насамперед соціальний аспект. Одна з

них — проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в період

переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності праці

поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тобто сьогодні

мотиви забезпечення працею заради отримання засобів для існування

перестали бути провідними. Тому, щоб люди стали працювати ефективно,

треба передусім вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми,

пов'язані з реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна

мотивація до праці, підвищиться її ефективність, запрацюють нормальні

мотиви до праці.

Розглянемо іншу проблему, пов'язану із соціально-трудовими

відносинами, проблему зайнятості і безробіття, яка актуалізувалася в нашому

суспільстві. Яка це проблема: економічна чи соціальна? Очевидно, що

соціальна, бо коли ми маємо справу, наприклад, із безробіттям (структурним,

циклічним або фрикційним), ми наочно бачимо, що вивільнення тих чи

інших працівників чи груп трудівників (інколи закриття цілих підприємств)

пов'язане не тільки з економічними, а й соціальними причинами (наприклад,

коли вирішується питання про вивільнення того чи іншого працівника, то тут

впливають багато чинників, причому не тільки пов'язаних з кваліфікацією чи

інтенсивністю праці робітника).

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та

управління має справу із багатьма різновидами змін, що відбуваються в

соціально-трудовому становищі робітників і колективів: адаптацією, тобто

пристосуванням до виробничого середовища; співпрацею; суперництвом;

конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль

соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та

практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості

соціології нині недостатньо використовуються.

Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в

Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці,

незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом

підприємства та робітниками, та ін.).

До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й

чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників

провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок

працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким

чином, проблеми виникнення та вирішення соціальних конфліктів на

виробництві, це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія

праці та управління.

Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має

вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері

праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяльності людей є не лише методом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі.

Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки

поєднує людей для спільного виробництва товарів та послуг, а й є практично

єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних,

групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації

особистості.

Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими

відносинами і процесами.

Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у

функціях таких напрямів:

Удосконалення його соціальної структури; створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх матеріальних і духовних благ; виховання і розвиток соціально значущих якостей працівника; дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого прогнозування на цій основі подальшого його оптимального розвитку.

Будучи найбільш загальним підходом до управління суспільством,

економікою (формування критеріїв та показників соціального розвитку,

виділення соціальних проблем, що виникають у процесі розвитку,

розроблення і застосування ефективних методів їх вирішення), соціологія

Виробництвом.

У цьому плані виділяють два рівні менеджменту.

З одного боку, іде загальні теорії соціального управління, які по суті є ні чим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими

концепціями (наприклад, теорії революції менеджерів, постіндустріального

суспільства, наукового менеджменту, менеджменту людських відносин та

ін.). З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто

спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та

удосконалення управління (наприклад, бригадні форми організації праці чи

"гуртки якості").

Характерною рисою менеджменту як науки є плюралізм методологічних

підходів, установок, розробка різних засобів, прийомів, способів

управлінського впливу без суворої орієнтації на якусь загальну теорію. Тут

увага здебільшого приділяється прикладки м соціологічним та

психологічним дослідженням. Тому менеджмент часто і пов'язують з такими

дисциплінами, як соціологія праці й управління, прикладна соціологія,

психологія праці та ін.;

> як своєрідне мистецтво управління, поєднання керівництва

виробництвом її практичних зразків ефективного управління, які становлять

основу професійної кваліфікації менеджера. Тобто йдеться про формування у

менеджерів і застосування ними на практиці якихось загальних засад,

методів, прийомів управління, придатних для будь-якої організації

(визначення цілей та завдань управління; поділ завдань на окремі операції;

розподіл робіт; пошук адекватної мотивації до праці; прийняття ефективних

рішень та їх реалізація тощо).

Таким чином, коли йдеться про взаємозв'язок соціології праці й

управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, то мається на увазі

третє значення менеджменту (тобто менеджмент як наука управління).

Соціологія праці і управління, по-перше, розглядає не тільки проблеми

управління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування і

розвитку соціальних інститутів, специфіку соціально-трудових відносин,

різноманітні соціальні групи в сфері праці тощо. По-друге, коли вона

розглядає проблеми управління, то робить це, виходячи з найбільш широкого

соціального змісту, використовуючи засади, методи, закономірності

соціального управління.

Таким чином, предмети соціології праці та управління, з одного боку, і

менеджменту — з другого, взаємно перехрещуються, а не знаходяться у

відносинах підпорядкованості. Тобто, коли чіткіше визначити

співвідношення соціології праці й управління і менеджменту, то йдеться у

випадку з соціологією про соціологічні основи, підвалини менеджменту.

Очевидно, вони повинні вивчатися паралельно з економічними,

організаційними, психологічними, правовими та іншими підвалинами

менеджменту, які потім інтегруютьсь у комплексний, менеджерський підхід

до управління виробництвом. Виходячи з цього, зрозуміло, що соціологія

праці й управління і менеджмент повинні розвиватися ефективно, швидко і

паралельно. Причому розвиток першої повинен дещо випереджати розвиток

другого, оскільки його принципи, методи, форми, якщо їх переносити із

західної практики, не завжди можуть давати і дають відповідний ефект, і це

цілком зрозуміло, бо специфіка соціальних процесів, тобто основа

менеджменту, в нас дещо інша, відрізняється від західних традицій, західного

менталітету тощо.

Отже, соціологія праці й управління йде попереду менеджменту, вивчає

найбільш глибокі загальні тенденції, притаманні розвитку соціальних

інститутів, соціально-трудових відносин і процесів, найважливіші

методологічні принципи і методи їх регулювання. Менеджмент,

використовуючи ці підходи, поєднуючи їх з підходами економічними,

організаційними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і

застосовує на практиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби,

методи управління виробництвом.

Питання для самоперевірки і повторення

1.Що вивчає соціологія праці й управління?

2.Чим пояснити, що довший час розвиток вітчизняної соціології праці та

управління не був перманентним, постійно стримувався ненауковими

чинниками?

3.Що є об'єктом соціології праці та управління?

4.У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології праці та

управління?

5.У чому полягає специфіка соціально-трудових відносин?

6.Що таке соціально-трудові процеси?

7.Які соціальні інститути мають найважливіше значення у сфері праці і

чому?

8.Трудова поведінка яких соціальних спільностей в сфері праці повинна нині,

на вашу думку, вивчатися найглибше?

9.Який зв'язок існує між соціологією праці та управління з іншими науками?

10.У чому відмінність соціологічного підходу до вивчення праці від підходів

інших наук?

11.Чим різняться предмети соціології праці й управління і економічно і

соціології?

12.Яка специфіка використання у менеджерській діяльності методологічних

засад і наукових доробок соціології праці й управління?

13.Чому у нас на відміну від Заходу впровадження менеджменту як науки

управління виробництвом тільки починається?

14.Чим пояснюється зростання ролі соціології праці та управління в умовах

переходу до ринкової економіки?

15.Які завдання курсу соціології праці й управління як навчальної

дисципліни?

Рекомендована література з теми.

Андрушків Б. М., Кузьмін О. Є. Основи менеджменту. Львів, 1995.

Гурьянов С. Т. Социология управлення. М., 1990.

Дикарева А., А., Мирская М. И. Социология труда: Учебн. пособие. М., 1989.

Заславская Т. И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни: Очерки

теории. Новосибирск, 1991.

Кравченко А. И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк,

М., 1987.

Краткий словарь по социологии / Сост. 3. М. Коржева, Н. Ф. Наумова. М.,

1988.

Лесів Й. Сучасні методи менеджменту. Ужгород, 1994.

Маркевич. Д. Социология труда. М., 1988.

Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с анг. М.,

1992.

Наука управлять. К., 1993.

Пилипенко В. Трудова поведінка за умов ринкової економіки і проблеми

соціологічного дослідження // Філософська і соціологічна думка. 1993. № 6.

Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. К., 1992.

Служба социального развития предприятия / Рук. авт. кол. Б. Ф. Ломов, В. Н.

Иванов. М., 1989.

Соціологія: терміни, поняття, персоналії /. Навчальний словник-довідник / За

заг. ред. В.М. Пічі. К., Львів, 2002.

Социологический справочник / Под ред. В, Й. Воловича. К., 1990.

Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп.

ред. В. А. Полторак. К., 1993.

Социология труда: Учебник / Под ред. Н. Й. Дрятлова, А. Й. Кравченко, В. В.

Щербичьї М., 1993.

Удальцова М.В. Социология управления: Учебник для вузов. М.,

Новосибирск. 2002.

Хміль Ф. І. Менеджмент. К., 1995.

Штольбері Р. Социология труда / Пер. с нем. М., 1982.

 

 

Тема 13. Соціологія праці і управління