Наукові дослідження з проблем екологічної безпеки. Підготовка кадрів вищої кваліфікації

Первинні основи загальної концепції екологічної безпеки закладені у роботах Н.Ф.Рейсмера, С.А. Боголюбова, В.І. Данилова-Данільяна, К.Ф. Фролова, В.О.Бокова, А.О.Бикова, Р.М.Кларка, М.Н.Мойсеєва та інших вчених. Останнім часом інтенсифікувалися теоретичні та практичні дослідження з зазначеної проблеми.Поглиблюються, конкретизуються та деталізуються знання з різних наукових напрямків, у тому числі, з техніко-економічного (Б.М.Данілішин, О.М.Трофімчук, А.Г.Шапар, Є.О.Яковлєв, В.М.Шестопалов, А.Б.Горстко та інші), природничого (Г.О.Білявський, Г.І.Рудько, В.Ю.Некос та ін.). Екологічна безпека в рамках держави розглядається як складова національної безпеки (А.Б.Качинський, В.О.Косовцев та інші).

Слід підкреслити, що достатньо фундаментально розроблено теоретичні та практичні засади управління екологічною безпекою саме при катастрофічних ситуаціях (І.А.Рябінін, М.М.Биченок, А.В.Яцик, А.В.Лущик та ін.). Зокрема, розвивається логіко-ймовірнісна концепція, де прикладом наукового вирішення проблеми виступають розробки Інституту кібернетики НАНУ, а її практична реалізація здійснена в урядовій інформаційно-аналітичній системі надзвичайних ситуацій. Менш вивченим є питання формування екологічної небезпеки та управління безпекою в умовах постійно присутнього техногенного навантаження, яке не носить вираженого екстремального характеру. В наукових роботах вітчизняних та зарубіжних авторів (В.І.Ізмалков, А.О.Биков, В.В.Мурзін, R.V.Ricroft, J.L.Diets, K.R.Swith, А.Т.Нікітін, С.А.Степанов, І.В.Маслєннікова) розглядаються різні концепції, принципи та моделі забезпечення екологічної безпеки. Зокрема, розроблено системно-динамічну концепцію (С.І.Дорогунцов, О.М.Ральчук), яка базується на уявленні про інтегровану безпеку.

Із 2003 року в номенклатурі спеціальностей ВАК України з’явилася спеціальність 21.06.01- екологічна безпека. Серед науковців, які внесли суттєвий внесок в розвиток наукових уявлень із загальних питань екологічної безпеки її складових, слід відмітити (в лапках вказано назви захищених докторських дисертацій) Рудько Г.І. («Екологічна безпека природних геосистем (наукові та методичні основи)», Сімферополь, 2005), Варламова Г.Г. («Мало- витратні технології для підвищення екологічної безпеки теплоенергетичних об’єктів», Харків, 2007); Шмандія В.М. («Управління екологічною безпекою на регіональному рівні: теоретичні і практичні аспекти», Харків, 2004); Шкіцю Л.Е. («Екологічна безпека гірничопромислових комплексів західного регіону України», Івано-Франківськ, 2006); Адаменко Я.О. («Оцінка впливів техногенно небезпечних об’єктів на навколишнє середовище: науково-теоретичні основи,практична реалізація», Івано-Франківськ, 2006); Подустова М.О. («Екологічно безпечні ресурсозберігаючі технологічні процеси та устаткування у виробництві поверхнево-активних речовин», Харків, 2007) та Василенко С.Л. («Екологічна безпека систем водопостачання міст: методологія вивчення та управління», Харків, 2007) та інших.

В теперішній час сформовано нові наукові школи з екологічної безпеки практично в усіх галузях знань, розв’язано конкретні наукові проблеми. За результатами цих досліджень в останні роки захищена значна кількість кандидатських та докторських дисертацій. Наведемо інформацію про неспецифічні докторські дисертаційні дослідження (тобто не за профільною спеціальністю 21.06.01), що характеризують різні аспекти екологічної безпеки:

– з екологічної безпеки водних об’єктів – «Хімічний аналіз в оцінюванні екологічного стану водних об’єктів» (Васюков О.Є., д.х.н., спеціальність 02.00.02, Харків, 2006), «Екологічна оцінка стану екосистем річкових басейнів рівнинної частини території України (охорона, відновлення, управління)» (Гриб Й.В., д.б.н., спеціальність 03.00.16, Київ);

– з моделювання та прогнозування – “Оптимізаційні динамічні моделі еколого-економічної рівноваги ” (Григорків В.С., д.ф.-м.н., спеціальність 01.05.02, Київ, 2000), “Наукові основи моделювання екологічно збалансованих агроекосистем України” (Калініченко А.В., д.с.-г.н., спеціальність 03.11.16, Київ, 2006);

­ з розробки наукових основ різних складових екологічної безпеки – “Геофізичні основи рішення задач екологічної безпеки в умовах техногенно навантажених регіонів України” (Тяпкін О.К., д.геол.н., спеціальність 04.00.22, Київ, 2005), “Наукові основи підвищення екологічної безпеки дорожніх транспортних засобів” (Матейчик В.П., д.т.н., спеціальність 05.22.02, Київ, 2004), “Біолого-екологічні основи створення зелених насаджень в умовах урбогенного і техногенного середовища” (Левон Ф.М., д.с.-г.н., спеціальність 06.03.01, Київ, 2004), “Біолого-екологічні основи плантаційного лісовирощування в Україні” (Фучило Я.Д., д.с.-г.н., спеціальність 06.03.01, Київ, 2006);

­ з економічних аспектів екологічної безпеки – “Еколого-економічні проблеми використання природних сільськогосподарських ресурсів Західного регіону України” (Бриндзя З.Ф., д.е.н., спеціальність 08.08.01, 08.08.02., Київ, 1997), “Еколого-економічна система України” (Грабинський І.М., д.е.н., спеціальність 08.01.01, Львів, 1997), “Еколого-економічний потенціал України: відтворення в умовах формування ринкових відносин” (Євтушевський В.А., д.е.н., спеціальність 08.08.03, Київ, 1997), “Еколого-економічні основи формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку” (Герасимчук З.В., д.е.н., спеціальність 08.10.01, Львів, 2002), “Методологічні засади екологічної статистики” (Данилко В.К., д.е.н., спеціальність 08.03.01, Київ, 2005);

­ з філософських та політологічних аспектів, екологічної освіти – “Екологічна політика: зміст, структура, реалізація (соціально-філософський аспект)” (Хилько М.І., д.філос.н., спеціальність 09.00.03, Київ, 2001), “Сучасний екологізм (теоретичні засади та практична імплікації)” (Гардашук Т.В., д.філос.н., спеціальність 09.00.09, Київ, 2006), “Теоретико-методичні основи формування екологічної відповідальності студентів у системі виховної роботи вищого технічного навчального закладу” (Білик Л.І., д.пед.н., спеціальність 13.00.04, Черкаси, 2005), “Особливості екологічної свідомості в умовах наслідків техногенної катастрофи” (Скребець В.О., д.психол.н., спеціальність 19.00.01, Київ, 2006), “Проблеми екологічної політики України в контексті сталого розвитку” (Васюта О.А., д.політ.н., спеціальність 23.00.02, Тернопіль, 2002). Також слід відзначити деякі найбільш яскраві кандидатські дисертації: “Екологічна безпека як предмет політики міжнародного співробітництва” (Махмуд Ахмед Алі Аль-Намрі, к.політ.н., спеціальність 23.00.02, Київ, 2000), “Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією” (Хіміч О.М., к.юр.н., спеціальність 12.00.07, Київ, 2007), “Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності” (Барбашова Н.В., к.юр.н., спеціальність 12.00.06, Київ, 1999), “Особливості формування екологічної культури у студентів вищих технічних навчальних закладів” (Єфіменко Н.П., к.пед.н., спеціальність 13.00.04, Харків, 2000);

­ з геолого-географічних досліджень – “Теорія і методи ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій” (Малишева Л.Л., д.геогр.н., спеціальність 11.00.11, Київ, 1998), “Еколого-географічний аналіз і оцінювання території України на основі картографічного моделювання (теорія, методика, практика)” (Барановський В.А., д.геогр.н., спеціальність 11.00.11, Київ, 2001);

­ з медичних аспектів – “Гігієнічні основи профілактики онкологічної захворюваності населення в регіонах з несприятливими екологічними умовами” (Грищенко С.В., д.м.н., спеціальність 14.02.01, Донецьк, 2001), “Зміни мінерального балансу крові та імунні порушення при гастродуоденальних захворюваннях під впливом екологічно несприятливих факторів і спосіб їх реалізації” (Шкала Л.В., д.м.н., спеціальність 14.01.02, Луганськ, 2002).

Згадані вчені та інші науковці заклали фундамент для подальшого вирішення проблем екологічної безпеки. Разом з тим, аналіз стану дослідженості різних аспектів наукового напряму “Екологічна безпека” свідчить про термінологічну невизначеність, загальний та декларативний характер більшості запропонованих методів забезпечення безпеки; знаходиться у стадії розвитку комплексний підхід, який враховує широкий спектр складових небезпеки; у більшості випадків домінують не технічні, а економічні методи регулювання станів безпеки; практичне застосування розроблених концепцій та моделей обмежене інформаційною недетермінованістю і т.і. Екологічна безпека, безумовно, вимагає більш глибокої розробки методологічних аспектів і її теорії, опрацювання наукових основ управління нею на базі всебічного дослідження процесів та умов формування небезпеки, потребує уточнення та деталізації понятійно-термінологічного апарату і т.і.

 

1.9. Екологічна безпека – невід’ємний елемент міжнародних відносин

Тенденція до розширення змісту поняття безпеки формувалася на тлі загострення глобальних загроз та взаємозалежності світу. Інтеграційні процеси - одна з важливих характеристик сучасного глобального розвитку. За таких умов на світове співтовариство впливають не лише позитивні, але й негативні аспекти розвитку окремих країн. Забруднення навколишнього середовища не визнає державних кордонів. Повітря, вода, звірі, птахи, люди транспортують забруднення. Викиди з німецьких та французьких фабрик і заводів випадають над Україною і навпаки. Неочищені води Вісли, потрапляючи в Балтійське море, загрожують традиційно міцному здоров'ю шведів. А токсичні викиди на спільному румуно-турецькому підприємстві примушують перекривати водогони у гирлі Дунаю. Саме тому зростаюча взаємозалежність стає фактором, що негативно впливає як на міжнародну безпеку загалом, так і національну зокрема. Екологічні питання, які ще донедавна були внутрішніми, стали невід'ємною складовою міжнародних взаємин і впливають на подальші еколого-геополітичні проблеми. Це відносно нове явище у світовій політиці. В наш час політичні чи економічні рішення з екологічними наслідками, які приймаються в одних країнах, справляють дедалі відчутніший вплив на інших. Світ, пов'язаний екологічною взаємозалежністю, стає екологічною спільнотою. Економіка, політика, екологія і зрештою, безпека, стають єдиним причинно-наслідковим ланцюгом.

Розв'язання глобальних екологічних проблем, неможливе без широкого та активного міжнародного співробітництва. Це зумовлено:

1) глобальним характером багатьох екологічних проблем;

2) транскордонним характером забруднення;

3) міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

4) вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестицій.

Україна є учасником в понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угодах, пов'язаних з охороною довкілля.

Виконання Україною зобов'язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існуючими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів. В перспективному плані важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

­ співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН по навколишньому природному середовищу, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН - Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство по атомній енергетиці ООН, ФАО - Організація по продовольству та сільському господарству, Центр ООН по населених пунктах, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);

­ cпівробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціональногоьвикористання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

­ участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

­ участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн "Великої сімки", Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС (реалізація Плану підвищення безпеки об'єкта "Укриття", завершення будівництва нових атомних енергоблоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруднень повітряними та водними потоками тощо).

Сучасні зміни міжнародних відносин посилюють дію чинників, що впливають на стан безпеки як окремої держави, так і системи держав.

По-перше, екологічні загрози не мають характеру цілеспрямованих дій. Вони - лише непередбачені наслідки екологічних катастроф, або процесів розвитку.

По-друге, екологічні загрози не можуть бути підпорядковані міжнародним нормам недоторканості кордонів чи державного суверенітету.

По-третє, екологічні загрози можуть спричинити напруженість міжнародних взаємин й породити нові види конфліктів, полагодити які неможливо навіть за допомогою спільних військових дій. І, навпаки, їх полагодження стає елементом взаємодії, зближуючи держави і народи.

По-четверте, у розв'язанні проблем екологічної безпеки важливе значення має врахування фактору часу, оскільки ці загрози набирають життєво важливого характеру на тривалу перспективу.

По-п'яте, екологічний аспект безпеки охоплює реально існуючи загрози, внаслідок чого рівень безпеки держави, регіону і світу загалом стає залежним від них. Чим краще людство усвідомлює комплекс взаємозв'язків між станом навколишнього середовища в різних куточках планети, тим серйозніше стає його ставлення до розуміння регіональних і навіть глобальних наслідків окремих змін у довкіллі.

Розв'язання екологічних проблем глобального масштабу вимагає узгоджених дій урядових і неурядових організацій, співробітництва між державами й регіонами, вироблення довгострокової екологічної політики. Тому екологічна безпека дедалі більше стає інтегральною складовою безпеки глобальної.

Усвідомлення нових світових реалій відбиває міжнародний політичний процес. Захист навколишнього середовища є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших завдань. Безпека і стабільність - це власне, ті напрямки стратегії глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.

Перші кроки у справі міжнародного співробітництва з метою створення механізмів захисту від екологічних загроз вже зроблено. У рамках загальноєвропейського політичного процесу (у Заключному Акті НБСЄ, у документах наступних зустрічей на вищому рівні) виразно визначено позавійськові та позаблокові фактори безпеки. Прийнято положення, згідно якого нова система європейської безпеки повинна охоплювати політичні, військові, економічні, культурно-цивілізаційні та екологічні аспекти.

У червні 1992 року на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро було підписано Кліматичну рамкову конвенцію ООН. Відтоді 120 країн, в тому числі члени ЄС, вже ратифікували конвенцію, яка набрала чинності 21 березня 1994 року. Подальші кроки було зроблено і на І Конференції держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції (Берлін, 1995). Визначено напрямки розвитку положень цієї конвенції на майбутнє. А саме: про зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів "парникових" газів та уникнення небезпечного порушення кліматичної системи; про узгодження заходів, яких необхідно вжити, аби подолати загрозу порушення кліматичної системи планети. В рамках ООН спеціалізованою програмою з екологічних проблем є ЮНЕП. Її головна мета - координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони навколишнього середовища. Проте надії стосовно розв'язання усіх глобальних екологічних проблем навіть зусиллями спеціалізованої екологічної програми, досить ілюзорні.

В сучасному світі з його небаченою економічною, політичною та соціальною диференціацією, керівництво з єдиного центру досить проблематичне, які б шляхетні наміри за цим не стояли. Тому, на жаль, слід визнати: зусилля ООН недостатні для виконання поставлених завдань. Виконання будь-яких спеціалізованих програм неможливе без активної допомоги національних урядів. Обмеженість ресурсів окремої країни, або організації потребує дедалі тіснішої координації зусиль як на національному, так і міжнародному рівнях.

Реальна міжнародна політика, покликана захистити світ від екологічних загроз, повинна передбачати такі складові:

1) переговорний процес з питань охорони довкілля на різних рівнях: від двостороннього до глобального;

2) розвиток міжнародного законодавства, створення дієвої правової бази захисту навколишнього середовища;

3) запровадження у практику міжнародних договорів спеціальних екологічних протоколів (наприклад, кліматичних), з визначенням конкретних заходів і поставлених цілей, спрямованих на захист довкілля;

4) розробка національних та міжнародних програм охорони природних ресурсів (особливо в екологічно нестабільних регіонах);

5) розробка міжнародних екологічних стандартів з метою їх залучення в політику і практику функціонування ринків та економіки;

6) створення механізмів фінансової підтримки національних і регіональних програм захисту навколишнього середовища;

7) сприяння розвитку екологічних технологій.

Ефективне розв'язання проблем довкілля неможливе без єдиної політичної волі окремих держав. ООН - головному координаційному центру світового співтовариства - все ще не вистачає єдності, а її можливості рішуче впливати на розвиток подій обмежені. Тому важливою метою сучасного політичного процесу повинно стати подолання негативних явищ у міждержавних стосунках, розширення кооперації і колективних зусиль, спрямованих на розв'язання проблеми довкілля. Для цього потрібен прорив до нової, гуманнішої політичної свідомості, зміна пріоритетів, згідно яких конкуренція й суперництво між державами поступиться конструктивнішим взаєминам.

 

Запитання і завдання до розділу 1.

1. Охарактеризуйте передумови виникнення філософської категорії «екологічна безпека».

2. У чому полягають критерії та риси екологічної безпеки?

3. З’ясуйте сутність екологічної політики в галузі екологічної безпеки.

4. Охарактеризуйте основні законодавчі акти, які регламентують екологічну безпеку.

5. Чим обумовлено міжнародне співробітництво у галузі екологічної безпеки?

6. У чому полягають особливості формування державної системи екологічної безпеки?

7. Що таке національна екологічна безпека?

8. Проаналізуйте історію формування напряму екологічна безпека в екологічній галузі світу, України.

1. У який спосіб відбувається нормування впливу на довкілля?
2. З якою метою здійснюють екологічне нормування якості атмосферного повітря?
3. Проаналізуйте основні спільні та відмінні рису нормування якості атмосферного повітря, водних ресурсів та ґрунтового покриву.
4. Якими повинні бути основні вимоги до нормування якості навколишнього середовища України з точки зору екологічної безпеки? Проаналізуйте їх.
5. Охарактеризуйте нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
6. Що таке гранично допустима концентрація, забруднююча речовина, гранично допустимий викид, гранично допустимий скид?
7. Наведіть основні результати наукових досліджень у галузі екологічної безпеки.
8. Охарактеризуйте міжнародні аспекти екологічної безпеки.