Аварії, пов’язані з хімічно небезпечними виробництвами

Існування хімічної небезпеки в Україні пов'язане із наявністю на її території об'єктів, що використовують хімічні речовини, а також забрудненням довкілля ними та утворенням відходів. Ceрeд об'єктів, які зберігають хімічні речовини або використовують їх у своїй діяльності, найбільш потенційно небезпечними є:

­ об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів;

­ великотоннажні виробництва неорганічних речовин (добрива, хлор, аміак, кислоти);

­ нафто- та газопереробні заводи;

­ об'єкти з виробництва продуктів органічного синтезу;

­ об'єкти, що використовують хлор та аміак;

­ склади і бази з непридатними пестицидами, отрутохімікатами та хімічними засобами захисту рослин для сільського господарства;

­ магістральні аміако- та етиленопроводи.

Відповідно до світового міжнародного реєстру у виробничо-господарському комплексі використовується 6 мільйонів токсичних речовин, 60 тисяч з яких виробляють у великих кількостях, а 500 речовин відносяться до СДОР. Об’єктами, які використовують СДОР є потенційними джерелами техногенної небезпеки.

Потенційно-небезпечний об’єкт – об’єкт на якому використовується або виготовляються, зберігаються, переробляються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що можуть створювати загрозу виникнення аварії.

До основних потенційно-небезпечних об’єктів відносимо:

– нафто-, газо-, хлоропроводи і аміако-металургійні підприємства;

– підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

– підприємства енергетики;

– гірничо-збагачувальної промисловості;

– вугільної промисловості;

– полігони твердих побутових відходів.

Масштаби хімічного забруднення залежать від величини аварійного викиду, метеорологічних умов та характеру місцевості.

У промисловому комплексі України функціонує близько 1,5 тис. об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 300 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: більше 8 тис. т хлору, 218 тис. т аміаку та близько 90 тис. т інших небезпечних хімічних речовин.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:

1) І ступінь - 80 об'єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 3,0 тис. осіб);

2) ІІ ступінь - 213 об'єктів (від 0,3 до 3,0 тис. осіб);

3) ІІІ ступінь - 353 об'єкти (від 0,1 до 0,3 тис. осіб.);.

4) ІV ступінь - 842 об'єкти (менше 0,1 тис. осіб).

Усього в зонах можливого хімічного зараження мешкає понад 11,6 млн. осіб (близько 25% населення країни). Найбільша кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджена у східних областях України, а саме у:

­ Донецькій області – 173;

­ Харківській області – 154;

­ Дніпропетровській області – 135;

­ Луганській області –116.

Особливу небезпеку для населення навколишнього природного середовища складають, зокрема, аміакопроводи, хімічне виробництво, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо.

Найбільш поширеними шкідливими сильнодіючими отруйними речовинами на підприємствах різних галузей є двоокис азоту, акрилонітрил, аміак, сірковий ангідрид, концентрована кислота, фосген тощо.

Абсолютна більшість підприємств усіх галузей промисловості працює на морально застарілому обладнанні, яке використовується понад 15-20 років і більше

В Україні зберігається несприятлива ситуація у сфері поводження з відходами внаслідок утворення великих їх обсягів (лише промислових відходів щорічно утворюється близько 80 млн. т). Особливістю структури утворення відходів в Україні у зв'язку з сировинною орієнтацією економіки є домінування у їх складі: гірничопромислових відходів - близько 88%, частка відходів інших галузей промисловості - близько 10% та побутових - 2%.

Особливу небезпеку становить утворення накопичення токсичних відходів, серед яких найнебезпечнішими є відходи із вмістом важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди тощо.

Токсичні відходи 1-ІІ класів небезпеки становлять 0,28% їх загальних обсягів і протягом останніх трьох років тенденція до їх зменшення не виявлена. Відходів ІІІ класу небезпеки – близько 20 тис. т. Вони становлять потенційну небезпеку для довкілля та здоров'я населення. Зазначені відходи зберігаються на понад 4 тис. складах.

Важливою і не менш гострою є проблема зберігання та утилізації пестицидів, отрутохімікатів та хімічних засобів захисту рослин. На сьогодні продовжуються роботи з удосконалення технології їх перезатарення у спеціальні залізобетонні та пластикові контейнери з подальшим зберіганням на облаштованих майданчиках. Проте контейнеризація (перезатарення) пестицидів, яка проводиться практично у всіх регіонах, – це тимчасове розв'язання проблеми, оскільки зберігання в закритих ємностях різних за хіміко-фізичними та токсикологічними властивостями пестицидів, при відсутності регламентованих вимог і науково обгрунтованих даних про їх взаємодію, може призвести до вибухової реакції з викидом у довкілля токсичних речовин.

На теперішній час на території України налічується близько 4 тис. складів зберігання непридатних хімічних засобів захисту рослин, в тому числі більше 1,2 тис. складів у незадовільному стані. Загальна кількість непридатних хімічних засобів захисту рослин становить понад 20 тис. т. з них розміщено у контейнерах понад 4 тис. тонн. Найбільше зосереджено у Дніпропетровській, Київській, Одеській та Сумській областях. Більшість з цих засобів зберігається на складах, які перебувають в аварійному стані, де виявлені численні факти вільного доступу сторонніх осіб або взагалі хімічні засоби захисту рослин зберігаються на відкритих майданчиках.

Дуже гострою є проблема належного поводження з твердими побутовими відходами. На території країни накопичено понад 20 млрд. т побутових відходів, і щороку ця кількість зростає на 700 млн. тонн, а під стихійні звалища та полігони вилучено більш ніж 160000 га земель.

Щороку в містах і селищах міського типу утворюється близько 40 млн. куб.м (10 млн. тонн) таких відходів, які розміщуються на близько 770 полігонах. На 80% полігонів не виконуються норми екологічної безпеки щодо здійснення запобіжних заходів, спрямованих на попередження забруднення підземних вод і атмосферного повітря. На переважній більшості (95%) об'єктів розміщуються як побутові, так і промислові відходи, що законодавством забороняється.

Недостатня кількість обладнаних полігонів для розміщення відходів і незадовільна робота комунальних служб сприяють влаштуванню несанкціонованих звалищ, кількість яких зростає (щороку виявляється близько 10 тис. таких звалищ, приблизно така ж їх кількість ліквідується за відповідними приписами).

З метою недопущення погіршення стану техногенної та природної безпеки, подолання наслідків виробничої діяльності на гірничо-хімічних підприємствах Міністерством промислової політики України були розроблені відповідні проекти, які пройшли Укрінвестекспертизу, погоджені рішеннями Держбуду України та затверджені відповідними розпорядженнями Кабінету Міністрів України щодо шляхів ліквідації гірничовидобувних об'єктів (відпрацьованих сірчаних кар'єрів і рудників калійних солей) та рекультивації порушених гірничими роботами земель у зоні їх діяльності.

Аналіз стану хімічної безпеки в Україні показує, що головними причинами виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних із небезпечними хімічними речовинами та незадовільною екологічною ситуацією, є:

­ високий рівень сировинно- і енергоємного виробництва;

­ застарілі технології та низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

­ зношення основних фондів підприємств;

­ ігнорування екологічних факторів, вимог державних та галузевих стандартів, техніки безпеки, інших норм;

­ низький рівень культури виробництва та порушення проектних технологічних режимів;

­ фінансові труднощі підприємств, які обмежують можливості підприємств виконувати природоохоронні заходи.

Головними причинами кризового стану у сфері поводження з відходами залишаються:

1) застаріла і недосконала технологія виробництва, що призводить до накопичення значних обсягів відходів;

2) недосконала нормативно-правова базагалузі;

3) експлуатація складів, полігонів твердих та токсичних відходів з порушенням вимог чинного природоохоронного законодавство;

4) повільне обладнання полігонів режимною системою спостережень зо станом підземних вод та грунтів.

Виходячи із вищезазначеного, комплекс заходів щодо забезпечення хімічної та екологічної безпеки в Україні має містити:

­ здійснення комплексної структурної перебудови та технічного переозброєння виробничого комплексу но основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлювальних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;

­ налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами зі створенням об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;

­ проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень;

­ відновлення системи спостереження за станом об'єктів гірничо-хімічної галузі, забрудненням підземних і поверхневих вод та розробку технологічних варіантів утилізації розсолів шахт та кар'єрів;

­ здійснення наглядової діяльності за промисловою безпекою хлор-, аміаковикористовуючих, а також інших виробництв, де використовуються небезпечні хімічні речовини та обладнання з вичерпаним ресурсом експлуатації,

­ дотримання вимог безпеки під час виконання ремонтних та регламентних робіт на хімічних виробництвах і газонебезпечних робіт на об'єктах водопровідно-каналізаційного господарства;

­ удосконалення законодавства з питань безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Таким чином надзвичайні ситуації техногенного характеру проявляються по всій території України, формуючи техногенну небезпеку. З метою управлінням ризиками, що виникають внаслідок техногенної діяльності необхідно проводити попереджувальні заходи, щодо усунення небажаних проявів аварійних ситуацій.

Запитання і завдання до розділу 3.

1. Що таке надзвичайна ситуація, чим вона відрізняється від надзвичайної екологічної ситуації? Охарактеризуйте рівні, види надзвичайних ситуацій.

2. З’ясуйте яким чином виникнення НС призводить до порушення стану екологічної безпеки довкілля та наведіть приклади. У чому полягають особливості віднесення НС до певного рівня?

3. Охарактеризуйте НС геологічного походження, з’ясуйте особливості їх розповсюдження.

4. У чому полягає небезпека гідрологічних та метеорологічних НС?

5. У який спосіб відбувається забруднення довкілля при радіаційних аваріях?

 

 

4. УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ У СИСТЕМІ попередження та реагування на надзвичайні ситуації 4.1. Запобігання надзвичайним ситуаціям В діяльності органів державної влади, якаспрямована на забезпечення безпеки життєдіяльності людини та збереження екологічної безпеки існують певні функції направлені на попередження (запобігання) виникненню надзвичайних ситуацій, зниженню втрат та збитків нанесених ними та ліквідацію їх наслідків.Перші дві функції носять первинний характер і реалізуються шляхом проведення комплексних заходів, щодо попередження аварійних ситуацій та стихійних лих. Основними напрямами профілактичної діяльності в області попередження надзвичайних ситуацій та зниження збитків від них є моніторинг потенційно-небезпечних об’єктах, прогнозування можливостей виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, а також небезпечних природних явищ, проведення державної екологічної експертизи проектів та діючих виробництв, спостереження за геологічними, гідрологічними та метеорологічними явищами, раціональне розміщення об’єктів виробничо-господарського комплексу, господарської та соціальної інфраструктури з метою забезпечення екологічної безпеки. Метою екологічної експертизи, у даному випадку, є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.Система попередження надзвичайних ситуацій є багатофункціональною багаторівневою інформаційною системою, яка охоплює всі потенційно небезпечні об’єкти та території де сформована підвищена техногенна та природна небезпека.Нижчий рівень цієї системи складається з окремих систем, розташованих на потенційно-небезпечних об’єктах або пунктах спостереження за потенційно небезпечними природними об’єктами. Від усіх систем (локального та імпактного) рівня інформація надходить і системи регіонального рівня, де визначається рівень безпеки відповідного регіону.Для створення таких систем складають перелік потенційно-небезпечних об’єктів на картах відзначають їх розміщення. Необхідно вивчити шкідливі та загрозливі фактори впливу на довкілля, спрогнозувати зону небезпеки для кожної надзвичайної ситуації, розробити рекомендації, щодо подальшого розміщення інших об’єктів в цій зоні.Система може працювати в трьох режимах: оперативний режим (надається інформація про сучасний стан об’єкту чи регіону); режим прогнозування (показує як зміниться стан безпеки регіону з розміщенням або закриттям будь-якого об’єкту); режим попередження (фіксує зниження рівня безпеки). 4.2. Характеристика єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні події Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (далі – єдина державна система (ЄДС)) – це центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. Завданнями єдиної державної системи є: ­ розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;­ забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;­ забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;­ навчання населення щодо дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;­ виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;­ збір і аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;­ прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;­ створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;­ проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);­ оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;­ захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;­ проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організації життєзабезпечення постраждалого населення;­ пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;­ здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;­ реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;­ участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення;­ організація робіт, пов'язаних з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно небезпечними об'єктами та їх експлуатацією.Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації у межах відповідних регіонів. Координуючими органами єдиної державної системи є: д ержавні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення та інші органи управління (табл. 4.1).Таблиця 4.1 Перелік постійних органів управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій

Рівень	Орган управління
Загальнодержавний	Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади
Регіональний	Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
Місцевий	Районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення
Об'єктовий	Структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

Слід відмітити, що галузеві міністерства теж наділені певними повноваженнями з питань техногенної та екологічної безпеки. Зокрема Міністерство охорони навколишнього природного середовища забезпечує:– удосконалення законодавства;– розроблення базових нормативних актів з питань техногенної та екологічної безпеки;– впровадження відповідних механізмів її регулювання з метою здійснення політики запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;– визначення критеріїв і норм техногенної та екологічної безпеки, контроль за безпечним використанням природних ресурсів;– організація і здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі поводження з небезпечними, радіоактивними і токсичними речовинами, дотриманням умов безпечного розміщення та збереження небезпечних, токсичних та радіоактивних відходів;– методичне забезпечення управління та здійснення контролю за екологічно обґрунтованим проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та аварій.– організація робіт з прогнозування екологічного стану в районах розташування потенційно небезпечних об'єктів та інтенсивної військової та господарської діяльності, в тому числі у випадку виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.– організація і проведення спостереження, оцінки і прогнозу стану атмосфери, водних об'єктів і сільськогосподарських культур, радіоактивного і хімічного забруднення довкілля території України.– попередження про стихійні гідрометеорологічні явища, екстремально високі рівні забруднення довкілля.– забезпечення керівних органів єдиної державної системи гідрометеорологічною інформацією та інформацією про забруднення довкілля.– здійснення у разі виникнення надзвичайних ситуацій оперативного контролю з виміром радіоактивного і хімічного забруднення згідно з установленим регламентом у місцях проведення постійних спостережень. – організація і проведення моніторингу стану підземних вод, включаючи їх радіоактивне забруднення.– організація і проведення моніторингу небезпечних екзогенних геологічних процесів.– прогнозування разом з Національною академією наук розвитку небезпечних геологічних і геофізичних процесів.– проведення загальнодержавної класифікації потенційно небезпечних техногенних об'єктів.– визначення критичних територій за екологічними наслідками можливих надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.– розроблення методики прогнозування і оцінки екологічних наслідків можливих надзвичайних ситуацій і аварій.– визначення оптимальної структури та єдиних технічних вимог щодо проведення постійних спостережень за техногенне небезпечними об'єктами та територіями, на яких вони були розташовані.– розроблення та дослідне впровадження рекомендацій щодо вилучення з технологічного процесу потенційно техногенно небезпечних об'єктів різних галузей, небезпечних речовин і технологій.– управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем єдиної державної системи:1) державної системи екологічного моніторингу навколишнього середовища;2) системи спостереження і контролю за природними гідрометеорологічними явищами та забрудненням довкілля;3) системи прогнозування гідрометеорологічних умов і явищ;4) системи спостереження і контролю за рівнем забруднення підземних вод, включаючи радіоактивне;5) системи спостереження і контролю за небезпечними екзогенними геологічними процесами;6) системи прогнозування небезпечних геологічних і геофізичних процесів. 4.2.1 Режими функціонування єдиної державної системи Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один з таких режимів функціонування єдиної державної системи:1) режим повсякденної діяльності – при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);2) режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);3) режим діяльності у надзвичайній ситуації – при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них.Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою:1) у режимі повсякденної діяльності:– ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;– розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;– вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;– організація навчання населення методам правильних дій у НС;– створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів щодо ліквідації наслідків НС;– здійснення цільових видів страхування;– оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків;– створення галузевих реєстрів об'єктів та виробництв, розроблення інтегральних показників ступеня ризику їх експлуатації;2) у режимі підвищеної готовності: – здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:– формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;– посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;– розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;– приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;– проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації; 3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації: – здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;– організація захисту населення і територій;– переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;– організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;– організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;– здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;– інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися. 4.2.2 Планування роботи єдиної державної системи Планування роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на прогнозовані варіанти їх можливого розвитку здійснюється на основі відстеження змін навколишнього природного та техногенного середовища і відповідних документів, які регламентують порядок і методику цього планування.Масштаби і наслідки можливої надзвичайної ситуації визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення конкретної надзвичайної ситуації.Основним завданням плану реагування на надзвичайну ситуацію або загрозу її виникнення є збереження життя та здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої надзвичайної ситуації.З метою завчасного здійснення заходів щодо реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації і максимально можливого зниження втрат провадиться планування дій у рамках єдиної державної системи відповідно до планів взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, оперативних планів дій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.Обсяг і зміст цих заходів визначаються з дотриманням вимоги необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів.Основну частину робіт, пов'язаних з реагуванням на надзвичайну ситуацію або усуненням загрози її виникнення, виконують аварійні формування чи підрозділи потенційно небезпечного об'єкта чи адміністративно-територіальної одиниці з наданням їм необхідної допомоги з боку структурних підрозділів МНС, МВС, Національної гвардії, МОЗ тощо.До виконання зазначених робіт повинні залучатися передусім аварійно-пошуково-рятувальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, на об'єкті якого сталася аварія, що призвела до надзвичайної ситуації, відповідні структурні підрозділи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчого органу рад, на території яких виникла надзвичайна ситуація.

 

 

4.3 Основні заходи захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці у разі виникнення надзвичайних ситуацій має проводитися спеціальний комплекс заходів. Він має такі складові: оповіщення та інформування; спостереження і контроль; укриття у захисних спорудах; евакуаційні заходи. Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досягається: 1) завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення; 2) організаційно-технічним з'єднанням територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання; 3) завчасним створенням і організаційно-технічним з'єднанням з системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформації населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших потенційно небезпечних об'єктів; 4) централізованим використанням загально-державних і відомчих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації. Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується: 1) створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;2) організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами та інфекційними мікроорганізмами;3) наданням населенню можливості придбати найпростіші засоби захисту і контролю в особисте користування. Укриттю в захисних спорудах підлягає усе населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо). Евакуаційні заходи. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини). Залежно від обстановки, яка склалась на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру. Загальна евакуація в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: – небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);– загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі; – загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час– у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи. Таким чином, в Україні сформована система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, яка функціонує в певних режимах та розробляє попереджувальні та термінові заходи.

 

 

Запитання і завдання до розділу 4.

1. Проаналізуйте основні напрямами профілактичної діяльності в галузі попередження надзвичайних ситуацій та зниження збитків від них.2. Охарактеризуйте рівні, основні завданням єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні події.3. Визначте та наведіть характеристику режимам функціонування єдиної державної системи.