Екологічні ситуації та категорії їх критичності

Екологічна ситуація – це стан навколишнього природного середовища у межах визначеної території, який спостерігаються в певний період часу і характеризується чинниками, які позитивно або негативно впливають на людину або об’єкти довкілля.

М.М. Назарук (1998 р.) визначає екоситуації, як просторово-часове співвідношення природних, екологічних, економічних та політичних умов, які створюють відносно стійку систему життєзабезпечення людей і суспільства. Складовими екоситуації є умови, процеси і обставини. Умови на певній території визначають найбільш значимі групи екологічних чинників. Головними з них є несприятливі природні процеси, густота населення, територіальна концентрація виробництва, господарське використання земель, забруднення природного середовища.

Екологічні ситуації відрізняються одна від іншої за сукупністю проблем, за умовами формування, за масштабами і формами прояву екологічних чинників. Екологічна ситуація складається з декількох екологічних станів (тобто станів будь-якого об’єкту екологічної системи, і оцінюється комплексною дією показників). Під екологічними об’єктами розуміють як суб’єкти – рослини, тварини, біоценози, людину, так і середовище суб’єктів – екотоп, ландшафт, місто. Для визначення конкретної екологічної ситуації необхідно проаналізувати екологічні показники і характеристики складових досліджуваної території.

Для цього необхідно виділити три групи показників:

­ показники стану об’єкту;

­ показники еколого-ресурсного потенціалу (для природних систем) і адаптаційних можливостей і здатностей до стійкості проти зовнішніх чинників (для організмів);

­ показники дії на об’єкт (рис.2.5)

 

 

Рис. 2.5. Типи екологічних показників, які використовують при характеристиці екологічних ситуацій.

Екологічні ситуації розрізняють за такими характеристиками:

­ набором проблем;

­ типом техногенних перебудов;

­ провідними чинниками формування природних умов;

­ типом умов;

­ масштабами прояву;

­ часом існування;

­ місцем застосування;

­ рівнем гостроти прояву.

Оцінювання екологічної ситуації неможливе без застосування знань про стан суб’єктів та їхнього оточення.

Так наприклад, стан міського середовища не можна оцінити без розгляду міста у взаємодії з усіма територіями, що створюють його екологічний простір. Це не тільки приміські території, а й розташовані далеко, особливо з боку вітрів, що переважають. Необхідність обліку можливого впливу об’єктів, розташованих за межами розглянутої території, випливає з розходжень, що є між поняттями екологічний стан і екологічна ситуація. Якщо екологічний стан стосується конкретних об’єктів і суб’єктів, то екологічна ситуація визначається, по-перше, сукупністю всіх об’єктів і суб’єктів на розглянутій території, по-друге, впливами, що мають на цю територію об’єкти, які розташовані за її межами.

Особливо важливо врахувати це у випадку потенційної загрози, що є ззовні. У цьому разі прямого впливу нема. Проте ймовірність такого впливу існує (наприклад, небезпека, що виходить від АЕС, розташованої за межами розглянутої території), що необхідно виділити в оцінці ситуації.

Виділяють ситуації за характером діяльності людини:

1) природно-екологічні, які пов’язані з функціонуванням природних систем в екстремальних умовах (землетруси, обвали, виверження вулканів та інші). Оцінка таких ситуацій здійснюється за показниками порушення ландшафтів та стану складових екосистеми: ґрунтового покриву, повітряного басейну, водойм, рослинного та тваринного світу.

2) економіко-екологічні визначаються характером природокористування та оцінюється величиною використання природних ресурсів, ступені продуктивності, деградації природних ресурсів.

Природокористування ( рос. природопользование, англ. nature management; нім. Naturbenutzung f) – сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охоро-ну природного середовища та природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини.

Деградація (рос. деградация, англ. degradation, нім. Degradierung f) – поступове погіршення якості, втрата цінних властивостей.

3) соціально-екологічні ситуації пов’язані з проблемами стану людини, сприйняттям екологічних проблем населенням.

4) медико-екологічні формують показники здоров’я населення, і оцінюються показниками захворюваності, зміною народжуваності, смертності.

5) політико-екологічні – ситуації, які міжнародні екологічні, територіальні та ресурсні конфлікти, проблеми вирішують політичним шляхом.

6) техніко-екологічні ситуаці, які залежать від функціонування технічних систем і пов’язані з аваріями на виробництві та транспорті..

Варто розрізняти екологічні ситуації, що стали наслідком тривалих процесів, і надзвичайні ситуації, що виникли за короткі проміжки часу в результаті природних стихійних лих чи техногенних аварій, а також виділити в окрему категорію інтегральну ситуацію, що охопила всі екологічні об’єкти і всі екологічні показники.

Якщо взяти за основу характеристику екологічних ситуацій, то за гостротою прояву можна розглядати:

­ стан компонентів чи явищ середовища щодо їхньої норми – необхідне для забезпечення нормального функціонування геосистеми в цілому;

­ стан компонентів чи явищ середовища щодо вимог людини, техногенної системи чи типу будь-якої діяльності – необхідне для нормального існування;

­ стан людини, техногенної системи чи типу будь-якої діяльності щодо норми – необхідне для виконання всіх завдань і вимог сучасної людини.

З наведеного вище випливає, що оцінка екологічних ситуацій повинна враховувати значну кількість чинників, зокрема:

­ тип природно-господарської системи. У кожному з них різні суб’єктно-об’єктні відношення, пріоритети, різні критерії оцінки та екологічні показники;

­ тип діяльності (будівельна, рекреаційна, сільськогосподарська, медична та ін.). У разі обліку типу діяльності різноманіття оцінок, критеріїв і пріоритетів зростає додатково;

­ просторовий рівень розгляду. Зміна рівнів призводить до зміни набору екологічних показників, рангу аналізованих геосистем і операційних територіальних одиниць;

­ часовий рівень розгляду. Зміна тимчасових рівнів приводить до зміни набору показників, що випливає з характеру геосистемних взаємодій у кожному тимчасовому інтервалі;

­ ступінь стійкості ландшафтних систем.

Формування екологічних ситуацій пов’язане як із зовнішніми впливами на екологічні об’єкти, так і з властивостями самих об’єктів, характером їхнього функціонування. Вплив на екологічний об’єкт зумовлює його реакцію, що залежить не тільки від сили впливу, а й від таких чинників: стійкості об’єкта, його адаптаційних можливостей; відповідності типу впливу і типам процесів, що відбуваються в об’єкті.

Стійкість геосистем (ландшафтів, водойм, біоценозів, річкових систем тощо) виявляється в різних формах:

­ пружність чи буферність геосистем, тобто їхня здатність пом’якшувати зовнішні впливи, зберігаючи головні властивості;

­ відновлюваність геосистем, тобто здатність геосистем відновлювати характе-ристики після порушення структури (наприклад, відновлення лісу після пожежі);

­ здатність до самоочищення після забруднення;

­ адаптаційні можливості геосистем, їхня здатність пристосовуватися до мінливості умов, не допускаючи зміни характерних рис структури;

­ інертність геосистем, відсутність їхнього реагування на деякі види впливів.

Для чіткості у формуванні типів та оцінки екологічних ситуацій треба виділити три просторові (глобальний, регіональний, локальний) і три тимчасові масштаби (віковий, сезонний, добовий).

Для багаторічного періоду рекомендують використовувати термін проблема, для сезонного – порушення, для добового – відхилення (відхилення від норми). Терміни екологічне лихо, катастрофічна ситуація і кризова ситуація логічно вживати стосовно багаторічного періоду і для регіональних масштабів.

На локальному рівні доцільно використовувати словосполучення ділянки екологічної деградації (багаторічний період), ділянки екологічних порушень (сезонний період), ділянки відхилень від екологічної норми. Для оцінки екологічної ситуації доцільно використовувати медико-географічні, соціально-економічні показники, показники екологічного стану повітряного та водного середовища, біотичні, біохімічні і ландшафтні показники.

За ступенем гостроти прояву розрізняють такі види критичності екологічних ситуацій:

1. Стаціонарна (сприятлива) ситуація – існують нескладні екологічні порушення, підтримання екорівноваги можливо при проведені планових природоохоронних заходів і екологічного контролю.

2. Надзвичайна (напружена) ситуація – спостерігається порушення функціонування екосистеми, наявні перевищення ГДК окремих параметрів, як наслідок зниження біомаси, продуктивності екосистеми, в окремих випадках зниження біоти, та накопичення шкідливих речовин в продуктах харчування. Відновлення екорівноваги, можливе при невідкладних заходах природоохоронного характеру та значних економічних затратах.

3. Кризова екологічна ситуація – існує небезпека виходу екоситуації з під контролю, спостерігається повне руйнування складових екосистеми. В цьому випадку відновлення екорівноваги можливе лише у випадку тривалих природоохоронних заходів та значних матеріальних затрат.

4. Катастрофічна екологічна ситуація характеризується глибокими незворотними змінами природи, втратою природних ресурсів і погіршенням умов проживання населення і відчутним погіршенням здоров’я людей.

Екологічна катастрофа – це цілковите порушення екорівноваги в природних системах, що виникає в результаті прямого або непрямого впливу людини.

Стихійне лихо – руйнівне, небезпечне і стихійне природне явище або процес значного масштабу внаслідок якого може виникнути або виникла загроза життю і здоров’ю людей, можуть бути знищені об’єкти економіки та складові довкілля.

Стихійне лихо - екстремальне явище природи катастрофічного характеру, що приводить до раптового порушення нормальної діяльності людей. У ряді випадків стихійне лихо супроводиться загибеллю матеріальних цінностей і жертвами серед населення. Стихійне лихо оцінюється по кількості жертв і руйнування, в ненаселених місцях - по мірі порушення природного середовища: рельєфу, рослинності, тваринного світу, а також по площі обхвату.

До стихійних лих належать: виверження вулканів, землетрусу, цунамі, обвали, обвали, селі, лавини, повені, урагани, тайфуни, смерчі, зміг, град, блискавки, лісові пожежі і інш. Злива, снігопад, заморозок, ожеледиця і інші явища, що постійно спостерігаються можуть мати характер стихійного лиха при раптовому різкому настанні або при незвичайно високій інтенсивності. Найбільш небезпечним стихійним лихом вважаються циклони, тайфуни, засуха і перетворення місцевосці у пустелю.