Оцінка рівня екологічної небезпеки

Оцінка рівня екологічної небезпеки здійснюється з метою:

- управління (перетворення станів об'єкта в необхідному напрямку);

- прогнозу ситуацій;

- розвитку загальнонаукових уявлень;

- визначення придатності територіальних утворень для проживання людей і існування визначених видів живих організмів, здійснення того чи іншого виду господарської діяльності.

При оцінці рівня небезпеки варто враховувати наступні особливості:

− динамізм оцінки – важливо знати не тільки ситуацію в даний момент часу, але й тенденції її зміни, тобто попередню і прогнозовану ситуацію;

− процеси і явища, що визначають техногенну небезпеку, можуть бути постійними в часі, періодичними, епізодичними, разовими;

− відповідна реакція системи не є дзеркальним відображенням впливу, оскільки система має властивості пружності, інерційності, що виявляються в часовій затримці реакції на вплив;

− часто має місце накладення дії різних чинників;

− прояв небезпеки може бути наслідком процесів, що відбулись раніше.

Як характеристики, що визначають кожен вид техногенної небезпеки, застосовуються ті показники стану навколишнього природного середовища, які піддаються зміні внаслідок техногенного впливу. До них належать концентрації шкідливих речовин, рівні фізичних і біологічних впливів, показники трансформації ландшафтів. Останні показники можуть бути використані для аналізу ступеня забезпеченості досліджуваного регіону територіями, де зберігається в малозміненому вигляді середовища мешкання характерних для нього видів флори і фауни. В техногенно навантажених регіонах такими територіями можна вважати об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Для визначення ступеня антропогенного перетворення природного середовища доцільно ввести поняття фонового стану. Це такий стан природного середовища конкретної території, який мав місце при відсутності техногенного впливу на неї (при умовно знятих техногенних навантаженнях). Установлюється воно за результатами спостережень в об'єктах ПЗФ, розташованих на розглянутих територіях. Необхідно відзначити, що такий спосіб не завжди дає бажаний результат, тому що в об'єктах ПЗФ може відбуватися забруднення природного середовища внаслідок міграції забруднювачів із сусідніх промислових зон. У таких випадках фоновий стан установлюється ретроспективно (за документальними даними, науковими публікаціями і т.і.), розрахунковим шляхом.

Деякі вчені (у т.ч. гігієністи) вважають, що вміст шкідливих речовин при концентрації нижче ГДК відповідає нормі, тобто нешкідливий. Ми дотримуємось іншої думки: необхідно проводити оцінку небезпеки будь-яких концентрацій чи рівнів впливу на людину і навколишнє середовище.

Для оцінки станів техногенної небезпеки різних видів (види чинників її формування) застосовуються безрозмірні нормовані величини А_іj:

^, (2.2)

де α_ij – фактичне значення i-ої характеристики, що визначає j-тий вид чинників;

α_0ij – гранично допустиме значення цієї характеристики (відповідає верхній межі діапазону прийнятності небезпеки).

Під α_ij розуміють концентрації забруднювачів у компонентах біосфери, рівні різних видів впливів, показники трансформації ландшафтів. Вираз (2.2) для конкретних видів чинників, що визначають види техногенної небезпеки, має наступний вигляду:

 

Хімічні (j=1) ;

(2.3)

(3.3)

Фізичні (j=2)

Біологічні (j=3) ;

Трансформації ландшафтів (j=4) ,

де С_в і ГДК_в – реальна і гранично допустима концентрація в -го забруднюючої речовини в компонентах навколишнього середовища, відповідно;

У_к і ГДР_к – фактичний і гранично допустимий рівень к -го виду шкідливих фізичних впливів, відповідно.

К_l і ГДВ_l – реальний і граничний вміст l - го біологічного забруднювача в навколишньому середовищі;

S_р і S_ор – фактична і необхідна (установлена) площа в досліджуваному регіоні для р -го чинника трансформації ландшафтів.

Для будь-якого чинника хімічних, фізичних і біологічних видів прийнятні стани техногенної безпеки системи (визначеної території) будуть реалізовані при

(2.4)

Знак рівності у виразі (2.4) визначає межу прийнятного стану за визначеним чинником. Чим сильніша нерівність, тим вище рівень техногенної безпеки даного виду.

Стосовно виду техногенної небезпеки, пов'язаної з трансформацією ландшафтів, застосування критерію прийнятності безпеки (формула 3.4) ускладнюється через відсутність у даний час значень S_ор (формула 3.3).

Найбільш істотні зміни природних ландшафтів мають місце на промислових територіях. Останні найбільшою мірою втрачають здатність до саморегулювання і вимагають значних енергетичних витрат для виконання своїх функцій. Селітебна міська забудова меншою мірою відхиляється від природних ландшафтів, оскільки в її межах знаходяться зелені насадження і спостерігаються менші рівні забруднення.

Природні (заповідні території) і квазіприродні (сади, парки, сквери і т.п.) ландшафти повинні займати не менше 60% територій техногенно навантажених регіонів.

У практичному плані важливим аспектом зменшення рівня екологічної небезпеки є озеленення територій, особливо в місцях розташування великих техногенних об'єктів, оскільки наявність зелених насаджень сприяє поглинанню певних забруднювачів атмосферного повітря, зниженню ступеня несприятливої позиційності джерел небезпеки відносно селітебних зон, а також надходженню кисню в результаті процесів фотосинтезу.

Як уже відзначалося, одночасна дія чинників, що формують екологічну небезпеку, не рідко призводить до її посилення. Так, на внутрішньовидовому рівні (вид техногенної небезпеки, пов'язаний з дією хімічних чинників) часто виникає ситуація, коли сумарний ступінь забруднення атмосферного повітря в присутності декількох визначених забруднюючих речовин (що входять у групу сумацій речовин з односпрямованою шкідливою дією) може перевищувати допустимі норми навіть у тих випадках, коли за кожним інгредієнтів буде дотримуватися нормативний вміст у повітрі. Наведемо приклад міжвидового посилення рівня техногенної небезпеки. Спільна дія шуму, вібрації і шкідливих речовин, що виділяються при роботі двигуна автотранспортного засобу, вимагає зниження значень ГДК хімічних забруднювачів у 2,5-3 рази. Отже, виконання нерівності в (2.4) не є обов'язковою умовою досягнення прийнятного рівня безпеки при одночасній дії ряду чинників. Тому необхідний комплексний підхід, що дозволяє з урахуванням викладених обставин встановити сумарний рівень техногенної небезпеки реальної системи. Складною проблемою, що виникає при цьому, є інтеграція часткових оцінок для одержання узагальнених показників. Одним з розповсюджених методів інтеграції є додавання балів. Однак при цьому не завжди враховуються коефіцієнти приведення різних видів і підвидів небезпеки. Використовуються також якісні способи оцінки. Застосовують відношення суми визначених параметрів (виду використання територій, типу технології виробництва, щільності населення) до параметра, що характеризує стійкість ландшафту. При інтеграції параметричних показників, що мають різні розмірності, досить широко використовують принцип, заснований на нормуванні цих показників з наступним додаванням отриманих величин і введенням відповідних поправочних коефіцієнтів.