Сутність, об’єкти і суб’єкти екологічної безпеки

Сьогодні стає очевидним, що однією з найактуальніших проблем сучасності є проблема безпеки людської цивілізації. Насамперед – це пошук шляхів і засобів нейтралізації і подолання негативних тенденцій, які становлять реальну загрозу для безпечного існування суспільства.

Аналіз антропогенного впливу на природні екосистеми свідчить, що швидкість деградації довкілля набула таких масштабів, які вийшли за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто втрачена стійкість екосистем. Якщо за акумулюючий показник результатів впливу антропогенного "тиску" на навколишнє середовище взяти здоров'янаселення, то об'єктивні медичні дані свідчать про все зростаючий вплив екологічних чинників на фізичний потенціал нашого суспільства. Тому на перший план стратегії виживання людства повинні ставитися питання екологічно безпечного існування (проживання) людини.

Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний чинник або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави. Отож національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного фактору. Це призвело до формування нового напряму в екологічній сфері діяльності - екологічної безпеки.

Екологічна безпека — новий напрямок в екологічній науці, нова навчальна дисципліна, метою якої є формування загальних підходів до оцінювання та прогнозування екологічного стану довкілля та виявлення факторів, що призводять до порушення безпечного функціонування природного середовища.

В основу дисципліни екологічна безпека покладено розв’язання наступних задач:

− визначення і встановлення норм екологічної безпеки;

− розробка комплексних показників екологічної безпеки;

− визначення зон екологічної кризи та екологічних катастроф;

− оцінка екологічного ризику території, акваторії, прогнозування розвитку екологічних ситуацій;

− забезпечення екологічної безпеки населення, господарських об’єктів, певних територій;

− розробка критеріїв оцінки рівня екологічної безпеки промислових об’єктів;

− прогнозування ступеня забруднення довкілля внаслідок аварійних ситуацій.

Екологічна безпека для людини – це кількісна оцінка можливих змін в природних комплексах і екосистемах, при яких не порушуються їхні основні структурні й функціональні характеристики, тобто стан при якому взаємодія природного комплексу і людини визначається, як збалансований.

Поняття екологічної безпеки сформоване у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» в статті 50, згідно якого «Екологічна безпека цє такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей». Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Наведемо визначення екологічної безпеки, які найбільш часто зустрічаються у літературі.

Екологічна безпека – це:

1. Сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи побічно не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), що завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом;

2. Комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове (може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

3. Сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об’єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров’я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь.

Екологічна безпека – одна з основних складових національної та транснаціональної безпеки, що визначає права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та забезпечує необхідні умови для відтворення природних ресурсів шляхом регулювання техногенної діяльності.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу - від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і районів, населених пунктів (міст і сіл) або до народно господарських об'єктів - нафтогазопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку і т.д.

Екологічна безпека обмежена часом й розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала - небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні – фатальними.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, держава, біосфера.

Екологічна безпека охоплює питання безпечного використання природних ресурсів.

Безпека в природокористуванні – сукупність умов, що забезпечують мінімальний несприятливих вплив природи та технологічних процесів на здоров’я людей. Безпека в природокористуванні розглядається в межах усіх форм галузевого природокористування та в області прямого й опосередкованого впливу на людину (глобально, регіонально і локально).

1.2.Становлення та розвиток екологічної безпеки Екологічна безпека виникла, як одна із складових національної безпеки. Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди. Термін "національна безпека" почав широко використовуватися після закінчення другої світової війни. Національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання, нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Загрози національній безпеці – наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Безпека за цих умов мала значення воєнної безпеки, яка передбачала захист територіальної цілісності та політичної стабільності як фундаментальний і незмінний чинник у системі міжнародних відносин. Зовнішня і воєнна політика держав - членів НАТО і союзників по Варшавському договору по відношенню один до одного та до третьої сторони відображала біполярну атмосферу на міжнародній арені, на якій два альянси проводили ідеологічні, політичні й економічні баталії. Результатом було посилення мілітаризації зовнішньої політики, де обидві сторони посилювали свою військову присутність у всьому світі.

Таким чином, за весь період після другої світової війни проблема національної безпеки зводилася до:

­ захисту своїх територій від зовнішніх посягань;

­ оборони від впливу ідеологічних противників;

­ розширення союзів і структур іноземної допомоги, яка ґрунтувалася на балансі Схід - Захід;

­ використання зброї, військових з'єднань, глобальної воєнної присутності та таємних операцій як інструменту зовнішньої політики;

­ дипломатичних зусиль по обмеженню гонки озброєнь.

Перегляд поняття «національної безпеки» відбулося внаслідок енергетичної кризи в 1973 році. В цей період сформували новий погляд на національну безпеку де до воєнної безпеки був доданий ще й і економічний чинник, який згодом виокремився в нову складову національної безпеки – економічну безпеку.

Хоча дії країн ОПЕК (Організація країн — експортерів нафти (OPEC, The Organization of the Petroleum Exporting Countries) не завдали значного збитку США і їх союзникам, але економічний стан цих країн виявився під загрозою. Це висунуло на передній край національної безпеки уразливість, причиною якої могла стати залежність від природних ресурсів. Таким чином, виникло більш широке тлумачення терміну національної безпеки, характерним для якого був пріоритет зовнішньої загрози.

Розглядаючи економічні оцінки енергетичних ресурсів корисних копалин, що становлять основу економічної безпеки, можна визначити економічну безпеку як відсутність загрози державі розвиватися в руслі своїх основних цінностей незважаючи на припинення поставок необхідної сировини або спроби економічного диктату. Таким чином, безпека держави залежить і від економічної уразливості через припинення постачання необхідними ресурсами. Це більш широке тлумачення національної безпеки включає в себе не тільки політичну та воєнну недоторканість держави, але також і економічну.

Економічна безпека – це такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспільства, держави.

Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас призвів до появи небезпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища. У створеній техносфері виникла велика потенційна небезпека – техногенні чинники, спільна дія яких еквівалентна дії на людину та середовище її існування природних екологічних чинників. Це відповідно потребувало створення державної системи екологічної безпеки, що гарантує захист людини та довкілля від антропогенних чинників.

Аналізуючи етапи становлення екологічної безпеки, як важливої складової національної безпеки, відомий російський вчений В. Д. Писарєв справедливо зауважує, що першими усвідомили необхідність внесення суттєвих коректив в концепцію національної безпеки, її орієнтири, стратегію та засоби забезпечення були США. Проте, формування нового підходу наштовхнулося на питання теоретичного та практичного характеру, суть яких зводилася до доцільності розширення традиційного трактування поняття національної безпеки; до включення в дестабілізуючі чинники невійськових (екологічних) загроз; та визначення відносного внеску екологічної складової.

Зрушення в бік розширеного тлумачення концепції національної безпеки відбулося в 1974 р. після опублікування генералом М. Тейлором публікації “Законні вимоги національної безпеки ”, де автор вперше зробив наголос на те, що основні загрози національній безпеці США розвиваються в невійськовій сфері.

Через три роки президент інституту “Уорлдуотч” Л. Браун в статті “Переглянути визначення національної безпеки ” виділив серед найважливіших загроз невійськового характеру, разом з енергетичною кризою, інфляцією та міграцією населення, екологічні загрози (ерозія ґрунтів, скорочення лісових масивів та зміну клімату).

У вісімдесяті роки американські політологи активно вивчали зв`язок між деградацією довкілля, вичерпанням природних ресурсів і проблемою водозабезпечення, з одного боку, і політичною нестабільністю та міжнародними конфліктами в державах, що розвиваються, - з другого.

В 1984 р. в доповіді ЦРУ (Центральне розвідувальне управління) США “Населення, ресурси та політика в третьому світі ” були спрогнозовані міжнародні конфлікти в державах, що розвиваються, пов`язані з вичерпанням природних ресурсів, проблемою водозабезпечення та міграцією населення.

В 90-і роки американські експерти, які оцінюють загрози національній безпеці, пов`язані з екологічною кризою, приділяли значну увагу конфронтації між індустріальними державами та державами, що розвиваються. Вони враховують той факт, що вичерпання глобального екологічного потенціалу слаборозвинуті держави, в першу чергу, пов`язують не стільки зі зростанням населення, скільки з надмірним споживанням природних ресурсів і виробничими відходами індустріальними державами, що диспропорція в цій сфері поглиблює розрив в рівнях економічного та соціального розвитку.

Таким чином, публікації низки наукових статей, а також результати численних дискусій призвели до того, що екологічна безпека була включена в концепцію національної безпеки США.

До основних аргументів, які склали основу на користь підвищення статусу екологічної безпеки до рівня вищих національних пріоритетів, слід віднести:

1) глобальна екологічна криза, пов`язана зі зростанням навантажень на життєзабезпечуючі системи і відтворювальні природні ресурси планети, з деградацією довкілля та підривом стійкості біосфери, є такою ж серйозною загрозою, як і традиційні загрози воєнного характеру;

2) екологічна криза загрожує не тільки гідному існуванню людини, але і самому життю;

3) для держави екологічна криза пов`язана із скороченням свободи політичного вибору, яка обумовлена транскордонним характером екологічних проблем;

4) загострення екологічної ситуації в різних регіонах світу стає причиною соціальної та політичної нестабільності, міждержавних протиріч та насильницьких конфліктів.

Саме ці позиції примусили більш чітко визначити об`єкт несилових загроз, який відрізняється від такого в традиційній стратегії національної безпеки та включає життєво важливі економічні, політичні та соціальні інтереси американської держави та її громадян. При цьому американські політологи визначають невійськову ціль стратегії національної безпеки як можливість підвищення якості життя населення, що досягається екологічно стійким чином.

Дослідження екологічної безпеки у складі національної безпеки держави України мають певну історію та істотні здобутки. Початок досліджень припадає на середину 90-х років минулого століття, коли усвідомлення незалежності держави потребувало методологічного і методичного забезпечення формування політики національної безпеки, вивчення засад національної безпеки як системного багатокомпонентного явища й однієї з фундаментальних основ державотворення..

Особливе значення дослідження екологічної безпеки в системі національної безпеки пов’язано з аналізом, попередженням та прогнозуванням надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (НС), що характеризуються постійним збільшенням матеріальних збитків і соціальних втрат. Означені проблеми ґрунтовно розглядали А.Б. Качинський, І.М. Ляшенко, Б.М. Данилишин, А.В. Степаненко, В.О. Владимиров, В.І. Ізмалков, Б.М. Порфир’єв, В.М. Шмандій та ін. фахівці. Адже наприкінці ХХ століття людство втрачало в результаті аварій і катастроф 5–10% сукупного валового продукту, тоді як його щорічний приріст становив лише 2–3%.

Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв з застарілим і неефективним природоохоронним обладнанням, ненадійність технічних споруд, недостатня кваліфікація кадрів призвела до соціально-економічної напруженості на державному рівні в Україні.

Невирішені екологічні проблеми становили серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувало в цей період пріоритетного значення, оскільки саме екологічний стан довкілля визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

В 1991р. прийнятий закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», де визначено поняття екологічної безпеки та закріплені основні екологічні вимоги до виробничо-господарської діяльності.

В січні 1997 р. Верховною Радою України був прийнятий доопрацьований проект Концепції національної безпеки України, де розглянуті всі аспекти національної безпеки, зокрема екологічний. З ухваленням Верховною Радою “Основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, можна вважати фактично завершеною розробку правових засад екологічної безпеки держави.

Екологічна безпека є компонентом національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Гарантується законодавчими актами держави.

Ситуацію щодо природно-техногенної безпеки було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки та оборони України. За матеріалами розгляду прийнято рішення Ради, яке було покладено в основу Указу Президента України “ Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 26 листопада 1998 р. “Про нейтралізацію і відвертання загроз, обумовлених екологічною і техногенною обстановкою в країні”. Указ спрямовано на консолідацію зусиль державних органів виконавчої влади, направлених на попередження аварій, катастроф та інших НС, а також удосконалення системи регулювання екологічної та поліпшення стану природно-техногенної безпеки.

Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» (№ 964–ІV від 19 червня 2003 р.) національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Екологічні загрози національній безпеці пов’язані зі значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи; неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій; неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; негативними екологічними наслідками оборонної та військової діяльності.

Подолання екологічних загроз є складовою економічної політики держави та основним завданням політики екологічної.

Екологічна безпека має уможливлюватися саме через реалізацію стратегічних цілей (бо результативність екологічної політики визначається з часом) та потребує постійного державного піклування, передусім на інституційному рівні. Так, для здійснення екологічної політики на державному рівні потрібно достатньо усвідомлювати не лише екологічні проблеми, а й економічну можливість їхнього розв’язання.

Визначати цю економічну спроможність можна лише у контексті певних екологічних загроз та системи фінансування як окремих екологічних заходів, так і структури формування державного бюджету і ВВП країни загалом.

Надмірна концентрація екологічно небезпечних виробництв, застаріле та неефективне природоохоронне обладнання на завершальних стадіях технологічних ланцюгів, ненадійність технічних систем і недостатня кваліфікація кадрів на підприємствах підвищеного екологічного ризику, врешті-решт проблеми - забезпечення екологічної безпеки конверсії - все це може стати причиною соціального та політичного напруження як у національному, так і в міжнародному масштабах та посилює актуальність розгляду питання екологічної безпеки.