Види, масштаби і фази радіаційних аварій

У відповідності з стандартними визначеннями, незапланована подія на будь-якому об'єкті з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією кваліфікується як радіаційна аварія, якщо при виникненні цієї події виконуються дві необхідні і достатні умови:

– втрата регулюючого контролю над джерелом;

– реальне (або потенційне) опромінення людей, пов'язане з втратою регулюючого контролю над джерелом.

Радіаційна аварія (аварія) – подія, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

Під визначення радіаційної аварії підпадає широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати поодиноких закритих джерел гамма-випромінювання, неконтрольовані розгерметизації джерел, що містять гамма-, бета- і альфа-випромінювачі, включаючи

У випадку, якщо подібна аварія виникла з одночасною втратою контролю над ланцюговою ядерною реакцією і виникненням реальної чи потенційної загрози можливої ланцюгової реакції, то така подія кваліфікується як аварія радіаційно-ядерна.

Частіше всього ядерна аварія є і радіаційно-ядерною, але радіаційна аварія на ядерному реакторі не завжди пов'язана з втратою контролю над ланцюговою ядерною реакцією.

Усі радіаційні аварії поділяються на дві групи:

1) Перша (а) аварії, які не супроводжуються радіоактивним забрудненням виробничих приміщень, проммайданчику об'єкта та навколишнього середовища (у результаті аварії першої групи (а) втрата регулюючого контролю над джерелом може супроводжуватися додатковим зовнішнім рентгенівським, гамма-, бета- і нейтронним опроміненням людини);

2) Друга (б) аварії, внаслідок яких відбувається радіоактивне забруднення середовища виробничої діяльності і проживання людей.

До аварій другої групи (б) належать:

а) аварії на об'єктах, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами у відкритому виді, які супроводжуються локальним радіоактивним забрудненням об'єктів виробничого середовища;

б) аварії, пов'язані з радіоактивним забрудненням виробничого та навколишнього середовища, викликані проникненням у них радіоактивних речовин внаслідок розгерметизації закритих джерел гамма-, бета- і альфа-випромінювання;

в) радіаційні аварії на об'єктах ядерно-енергетичного циклу, експериментальних ядерних реакторах, а також на складах радіоактивних речовин і на пунктах поховання радіоактивних відходів, де можливі аварійні газоаерозольні викиди та/або рідинні скиди радіонуклідів в навколишнє середовище.

Класифікація радіаційних аварій за масштабами. Масштаб радіаційної аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові і комунальні.

До класу промислових відносяться такі радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі територій виробничих приміщень і проммайданчика об'єкта, а аварійне опромінювання може отримувати лише персонал.

До класу комунальних відносяться радіаційні аварії, наслідки яких не обмежуються приміщеннями об'єкта і його проммайданчиком, а поширюються на оточуючі території, де проживає населення. Останнє стає, таким чином, об'єктом реального чи потенційного аварійного опромінювання.

У свою чергу за масштабом комунальні радіаційні аварії більш детально поділяються на:

а) локальні, якщо в зоні аварії проживає населення загальною чисельністю до десяти тисяч чоловік;

б) регіональні, при яких в зоні аварії опиняються території декількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів і навіть областей, а загальна чисельність в зоні впливу аварії населення перевищує десять тисяч чоловік;

в) глобальні – це комунальні радіаційні аварії, наслідки яких поширюються на значну частину (чи усю) територію країни і її населення.

У розвитку комунальних радіаційних аварій виділяють три основних часових фази: рання (гостра) фаза аварії; середня фаза аварії, чи фаза стабілізації; пізня фаза аварії, чи фаза відновлення.

Період ранньої фази включає наступні події:

– газоаерозольні викиди і рідинні скиди радіоактивного матеріалу з аварійного джерела;

– процеси повітряного переносу і інтенсивної наземної міграції радіонуклідів;

– радіоактивні опади і формування радіоактивного сліду.

Усі види втручань в період ранньої фази аварії носять терміновий характер.

До особливостей середньої фази належать:

– порівняно швидке зниження потужності поглинутої у повітрі дози зовнішнього гамма-випромінювання на місцевості (майже у 10 разів за період тривалістю 1 рік після початку цієї фази);

– переважання кореневого (над поверхневим) типу забруднення сільськогосподарської продукції (зелені овочі, злакові, ягоди, молоко і м'ясо за рахунок кореневого переходу радіонуклідів у траву пасовищ).

Усі види втручань в період середньої фази аварії, у більшості випадків, відносяться до довгострокових.

Пізня фаза починається через 1-2 роки після початку аварії. Втручання на пізній фазі аварії носять виключно довгостроковий характер.

Радіаційні аварії, при яких відсутні газо-аерозольні викиди і рідинні скиди, але має місце забруднення навколишнього середовища, викликане витіканнями радіонуклідів з об'єктів, де проводяться роботи з радіоактивними речовинами у відкритому виді, розвиваються за наступною трьохфазною схемою:

- рання фаза – фаза проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище, яка завершується формуванням радіоактивнозабруднених приміщень і територій;

- середня фаза – період стабілізації радіоактивного забруднення;

- пізня фаза – період зниження рівнів радіоактивного забруднення (до "фонових") як за рахунок фізичних і екологічних процесів, так і внаслідок контрзаходів.

Характеристика фаз розвитку аварії ядерного реактору, подібної аварії на ЧАЕС. Період ранньої фази тривалістю від декількох годин до одного – двох місяців після початку аварії має наступні особливості:

- присутність у навколишньому середовищі короткоживучих радіонуклідів, включаючи радіоактивні благородні гази, які обумовлюють високі інтенсивності і градієнти гамма-полів;

- при значних викидах радіоізотопів йоду в ранній фазі аварії виділяється так званий йодний період, на протязі якого існує серйозна загроза надходження в організм людини цих радіонуклідів інгаляційно і з продуктами харчування і, як наслідок, опромінення щитовидної залози осіб з населення, особливо дітей;

- поверхневе забруднення пасовищ, сінокосів, а також сільськогосподарської продукції;

Середня фаза аварії починається через 1-2 місяці і завершується через 1-2 роки після її початку. На цій фазі аварії у навколишньому середовищі вже відсутні (через радіоактивний розпад) короткоживучі осколочні радіоізотопи телуру і йоду, 140Ba + 140La, але у формуванні гамма-поля зросла роль 95Zr + 95Nb, ізотопів рутенію і церію, 134Cs, 138Cs і 137Cs.

Основними джерелами внутрішнього опромінення на середній фазі аварії є радіоізотопи цезія (134Cs, 138Cs і 137Cs) і стронція (80Sr, 80Sr), які надходили з продуктами харчування, що вироблені на радіоактивно забруднених територіях.

До кінця середньої фази основним джерелом зовнішнього гамма-випромінювання були випадіння 134Cs, 137Cs на грунт, а внутрішнього - 134Cs, 137Cs і 90Sr в продуктах харчування.

Пізня фаза починається через 1-2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення є 137Cs у випадах на грунт, а внутрішнього – 137Cs і 90Sr в продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Радіаційний контроль об'єктів навколишнього середовища, продуктів харчування та питної води проводиться на всіх фазах аварії, але об'єм та структура цього контролю може бути різною (див. табл..5.4).

 

Таблиця 5.4

Потенційні шляхи опромінення, фази аварії та контрзаходи, для яких можуть бути встановлені рівні втручання

Потенційні шляхи опромінення	Фаза аварії	Контрзахід
	Зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного джерела (установки)	Рання	Укриття. Евакуація Обмеження режиму поведінки
	Зовнішнє опромінення від шлейфу випадінь з радіоактивної хмари	Рання	Укриття. Евакуація. Обмеження режиму поведінки
	Вдихання радіонуклідів, які містяться у шлейфі	Рання	Укриття, герметизація приміщень, відключення зовнішньої вентиляції
	Надходження радіоізотопів йоду інгаляційно, з продуктами харчування та питною водою	Рання	Укриття Обмеження режиму поведінки та харчування. Профілактика надходження радіоізотопів йоду за допомогою препаратів стабільного йоду
	Поверхневе забруднення радіонуклідами шкіри, одягу, інших поверхонь	Рання Середня	Евакуація. Укриття. Обмеження режиму поведінки та харчування Дезактивація
	Зовнішнє опромінення від випадінь радіонуклідів на грунт та інші поверхні	Середня Пізня	Евакуація. Тимчасове відселення. Переселення Обмеження режимів поведінки та харчування Дезактивація територій, будівель та споруд

Продовження таблиці 5.4

	Інгаляційне надходження радіонуклідів за рахунок їх вторинного підняття з вітром	Середня Пізня	Тимчасове відселення Переселення Дезактивація територій, будівель та споруд
	Споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування та води	Пізня	Сільськогосподарські та гідротехнічні контрзаходи

При ліквідації аварії допускається заплановане підвищене опромінення осіб зі складу аварійного персоналу (за виключенням жінок, а також чоловіків віком до 30 років).

 

При цьому мають бути застосовані усі заходи для того, щоб величина сумарного опромінення не перевищила 100 мЗв (подвоєне значення максимального ліміту ефективної дози професійного опромінення за один рік, ЛДmax).

При здійсненні заходів, в яких доза може перевищити максимальний ліміт дози (ЛДmax), особи з числа аварійного персоналу, які виконують ці роботи, мають бути добровольцями, які пройшли медичне обстеження, причому, кожний з них має бути чітко і всесторонньо проінформований про ризик подібного опромінення для здоров'я, пройти попередню підготовку і дати письмову згоду на участь у подібних роботах.

У виключних випадках, коли робота виконуються з метою збереження життя людей, мають бути застосовані усі можливі заходи для того, щоб особи з числа аварійного персоналу, які виконують ці роботи, не могли отримати еквівалентну дозу на будь-який з органів (включаючи рівномірне опромінення всього тіла) більше 500 мЗв. Виконання цієї вимоги забезпечує запобігання детерміністичних ефектів.