Аварійне і евакуаційне освітлення

7.2.1. Аварійне освітлення (в приміщеннях і на місцях виконання зовнішніх робіт) слід передбачати, якщо вимкнення робочого освітлення і пов`язане з цим порушення нормального обслуговування устаткування і механізмів може викликати:

- вибух, пожежу, отруєння людей;

- тривале порушення технологічного процесу;

- порушення роботи таких об'єктів, як диспетчерські пункти, котельні, щитові, дизельні, насосні установки водопостачання, в яких недопустиме припинення робіт.

7.2.2. Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень і території підприємства, що вимагають обслуговування в аварійному режимі, становить 5% освітленості, нормованої для робочого освітлен­ня у разі системи загального освітлення, але не менше 2 лк усередині будівлі і не менше 1 лк для території підприємства.

7.2.3. Евакуаційне освітлення в приміщеннях або в місцях про­ведення робіт поза будівлями слід передбачати:

- в місцях, небезпечних для проходу людей;

- в проходах і на сходах, які служать для евакуації людей, з кількістю тих, що евакуюються, більше 50 чоловік;

- по основних проходах виробничих приміщень, в яких працює більше 50 чоловік;

- в виробничих приміщеннях з постійно працюючими в них людьми, де вихід людей із приміщень у разі аварійного відключення робочого ос­вітлення пов'язаний з небезпекою травматизму внаслідок продовження роботи виробничого устаткування;

- в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходи­тись більше 100 чоловік.

7.2.4. Евакуаційне освітлення повинно забезпечувати найменшу ос­вітленість на підлозі основних проходів (або на землі) та на сходах:

- в приміщеннях - 0.5 лк;

- на відкритих територіях - 0.2 лк.

7.2.5. Світильники аварійного освітлення в приміщеннях можуть бути використані для евакуаційного освітлення.

7.2.6. Світильники робочого і аварійного освітлення у виробничих будівлях і в зонах роботи на відкритому просторі повинні мати жив­лення від різних незалежних джерел. Допускається живлення робочого і аварійного освітлення від різних трансформаторів однієї двотрансформаторної підстанції у разі живлення трансформаторів від різних неза­лежних джерел.

7.2.7. Світильники евакуаційного освітлення у виробничих будівлях з природним освітленням повинні бути приєднані до мережі, незалежної від мережі робочого освітлення, починаючи від щита підстанції (розподільного пункту освітлення), або за наявності лише одного вводу, починаючи від цього вводу.

Світильники евакуаційного освітлення у виробничих будівлях без природного освітлення повинні бути приєднані до окремого незалежного джерела живлення або автоматично на нього перемикатись, якщо у нормальному режимі живлення евакуаційного освітлення передбачається від джерела, яке використовується для робочого освітлення.

7.2.8. Не допускається використання електросилових мереж для живлення загального робочого, аварійного і евакуаційного освітлення у виробничих будівлях без природного освітлення.

7.2.9. Світлові покажчики евакуаційних або запасних виходів будівель будь-якого призначення, споряджені автономними джерелами живлення, у нормальному режимі можуть живитись від мереж будь-якого виду освітлення, яке не вимикається під час функціонування будівлі.

7.2.10. У разі технічної недоцільності живлення аварійного і евакуаційного освітлення у відповідності з п.п. 7.2.6, 7.2.7 цих Правил замість улаштування стаціонарного аварійного і евакуаційного освітлення до­пускається застосування ручних світлових приладів з акумулятора­ми або сухими елементами.

Освітлювальна арматура

7.3.1. Конструкція та вид виконання світильників повинні відповідати номінальній напрузі мережі та умовам навколишнього середовища.

7.3.2. В усіх виробничих та допоміжних приміщеннях, які безпосередньо пов`язані з веденням технологічного процесу, світильники необхідно передбачати у закритому виконанні.

7.3.3. Освітлювальна арматура аварійного і евакуаційного освітлення повинна мати розпізнавальні знаки.

7.3.4. Світильники з лампами розжарювання повинні мати суцільне силікатне скло, яке захищає лампу. Вони не повинні мати відбивачів і розсіювачів з горючих матеріалів. В пожежонебезпечних зонах будь-якого класу складських приміщень світильники з люмінісцентними лампами не повинні мати відбивачів і розсіювачів з горючих матеріалів.

7.3.5. Переносні електросвітильники в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу повинні мати ступінь захисту не менше IР54; скляний ковпак світильника повинен бути захищений металевою сіткою.

7.3.6. Вилки втичних з'єднань повинні бути виконані так, щоб їх було неможливо ввімкнути в розетки з більш високою номінальною напругою, ніж номінальна напруга вилки. Конструкції розеток і вилок повинні забезпечувати неможливість вмикання в розетку лише одного по­люсу двополюсної вилки, а також одного або двох полюсів триполюсної вилки.

7.3.7. Вилки втичних з'єднань повинні мати таку конструкцію, щоб приєднані до них переносні проводи в місцях приєднання не піддавалися натяжінню та злому.

7.3.8. Патрони незалежно від напруги, на яке вони розраховані, повинні мати таку конструкцію, щоб струмопровідні частини лампи були недоступні для доторкання.

7.3.9. Провідники повинні підводитися до освітлювальної арматури так, щоб в місцях підведення вони не піддавалися механічному пошкодженню, а контакти патронів були звільнені від механічних зусиль.

7.3.10. З`єднання провідників усередині кронштейнів і труб, за допомогою яких встановлюється арматура, забороняється.

7.3.11. Освітлювальна арматура і лампи всіх видів освітлення у вибухопожежонебезпечних зонах повинні очищуватись у строки, обумовлені місцевими інструкціями але не рідше:

4 разів на місяць – у приміщеннях зі значними виробничими виділяннями пилу;

2 разів на місяць - у приміщеннях з незначними виробничими виділяннями пилу;

2 разів на рік – у разі зовнішнього установлення.

7.3.12. Постійний нагляд за станом світильників, їх очищенням і заміною покладається на електротехнічний персонал, який має відпо­відний допуск до цієї роботи.

ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ДО ОПАЛЕННЯ, ВЕНТИЛЯЦІЇ І АСПІРАЦІЇ

Загальні вимоги

8.1.1. Вентиляція, аспірація та опалення приміщень повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.05-91, Норм технологічного проектування підприємств хлібопекарної про-мисловості, Інструкції з технологічного проектування підприємств макаронної промисловості і цих Правил.

8.1.2. Вентиляція, опалення і аспірація виробничих, побутових і адміністративних приміщень, споруд і будівель повинні за­безпечувати на постійних робочих місцях і в робочій зоні під час проведення основних і ремонтних (допоміжних) робіт метеорологічні умови (температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря), а також концентрації шкідливих речовин в повітрі робочої зони у відповідності з додатками 1 і 2.

Опалення

8.2.1. У виробничих приміщеннях (крім приміщень з виділенням пилу – складів борошна, просіювальних відділень, приміщень мішкоочищувальних машин тощо) слід застосовувати повітряну систему опалення, сполучену з припливною вентиляцією, водяну або парову низького тиску згідно з вимогами СНиП 2.04.05-91.

8.2.2. Пічне опалення приміщень категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А, Б і В не допускається.

8.2.3. Використання для обігрівання саморобних електронагрівальних приладів не дозволяється.

8.2.4. У приміщеннях, де присутні борошняний та цукровий пил, а також в камерах для бродіння тіста як нагрівальні прилади слід застосовувати гладкі труби, в інших виробничих та складських приміщеннях - радіатори з гладкою поверхнею.

8.2.5. Опалювальні прилади, які розміщені в приміщеннях категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А і Б, повинні мати температуру теплоносія не вище 110⁰ С, а в приміщеннях категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою В - не вище 130⁰ С. Опалювальні прилади повинні бути огороджені та розташовані таким чином, щоб було забезпечене легке та безпечне очищення нагрівальних поверхонь від пилу.

8.2.6. Опалювальні прилади в приміщеннях категорій А, Б і В слід розміщувати на відстані (в просвіті) не менше 0.1 м від поверхні стін; розміщувати опалювальні прилади у нішах не допускається.

8.2.7. Опалювальні прилади слід розміщувати, як правило, під світловими прорізами в місцях, доступних для огляду, ремонту.

8.2.8. У приміщеннях для зберігання балонів зі стисненим газа­ми, а також в приміщеннях складів категорій А, Б і В і коморах горю­чих матеріалів або в місцях, відведених в цехах для складування горю­чих матеріалів, опалювальні прилади слід огороджувати екранами з не­горючих матеріалів. Екрани слід встановлювати на відстані не менше 0.1 м (в просвіті) від приладів опалення. Конвектори з кожухом огороджувати екранами не слід.

8.2.9. Відстань (в просвіті) від поверхні трубопроводів, опа­лювальних приладів і повітронагрівачів з теплоносієм температурою по­над 105^o С до поверхні конструкцій з горючих матеріалів необхідно приймати не менше 0.1 м; у разі меншої відстані слід передбачати теплову ізоляцію цих конструкцій з негорючих матеріалів.

8.2.10. Прокладання транзитних трубопроводів систем опалення не допускається через приміщення сховищ, електротехнічні приміщення, пішохідні галереї і тунелі.

Вентиляція та аспірація

8.3.1. Вентиляцію зі штучним збуджуванням слід передбачати для приміщень і зон без природного провітрювання, якщо мікрокліматичні умови і чистота повітря не можуть бути забезпечені вентиляцією з при­родним збуджуванням або періодичним провітрюванням.

Допускається передбачати змішану вентиляцію з частковим вико­ристанням природного збуджування для припливу або видалення повітря.

8.3.2. Машини і механізми, що є джерелами виділення пилу, газів, парів, повинні бути закриті і обладнані місцевими відсмоктувачами, аспіраційними та пилоуловлюючими пристроями.

8.3.3. Концентрація горючих газів, парів і пилу у повітрі, яке видаляється системами місцевих відсмоктувачів, не повинна перевищувати 50% нижньої концентраційної межі розповсюдження полум'я при температурі суміші, що видаляється.

8.3.4. Концентрація шкідливих речовин у припливному повітрі на виході з повітророзподільників та інших припливних отворів не повинна перевищувати 30% ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень у відповідності з ГОСТ 12.1.005-88.

8.3.5. Вентиляційне устаткування, яке обслуговує приміщення категорій А та Б та розташоване в цих приміщеннях, а також систем місцевих відсмоктувачів вибухонебезпечних сумішей повинно бути у вибухозахищеному виконанні. Це устаткування не допускається розташову­вати у приміщеннях підвалів. В приміщеннях для устаткування цих сис­тем не слід передбачати місця для теплових пунктів, водяних насосів, ремонтних робіт, регенерації мастил та іншої мети.

8.3.6. Рециркуляція повітря не допускається в просіювальних відділеннях, складах тарного та безтарного зберігання борошна, цукру, приміщеннях виробничих бункерів, топочних відділеннях хлібопекарних печей, технологічних котельних, приміщеннях мішкоочищувальних машин, відділеннях переробки сухого технологічного браку та в лабораторіях.

8.3.7. Низ отворів для приймальних пристроїв слід розміщувати на висоті більше 1 м від рівня стійкого снігового покриву, але не нижче 2 м від рівня землі.

8.3.8. Викиди в атмосферу з систем вентиляції виробничих приміщень слід розміщувати на відстані від приймальних пристроїв для зовнішнього повітря не менше 10 м по горизонталі або на 6 м по вертикалі у разі горизонтальної відстані менше 10 м.

8.3.9. Захисні огородження слід передбачати на всмоктуючих та нагнітальних отворах вентиляторів, не приєднаних до повітроводів.

8.3.10. Подавання очищеного повітря до постійних робочих місць біля розстійних шаф, хлібопекарних печей, сушарок, циркуляційних столів повинно проводитися крізь душируючі патрубки.

8.3.11. Забруднене повітря не слід спрямовувати через зону дихання лю­дей в місцях їх постійного перебування.

8.3.12. Транзитні повітроводи для систем тамбур-шлюзів у приміщеннях категорій А та Б, а також систем місцевих відсмоктувачів вибухонебезпечних сумішей слід виконувати з межею вогнестійкості 0.5 год.

8.3.13. Транзитні повітроводи не слід прокладати крізь сходові клітини та приміщення сховищ.

8.3.14. Повітроводи для приміщень категорій А та Б та систем місцевих відсмоктувачів вибухонебезпечних сумішей не слід прокладати у підвалах чи підпідлогових каналах.

8.3.15. Місця проходу транзитних повітроводів крізь стіни, перегородки та перекриття будівель (у тому числі у кожухах та шахтах) слід ущільнювати негорючими матеріалами, які забезпечують нормовану межу вогнестійкості огородження, що перетинається.

8.3.16. Усередині повітроводів та на відстані менше 0.05 м від їх стінок не допускається розміщувати газопроводи та трубопроводи з горючими речовинами, кабелі, електропроводку та каналізаційні трубопроводи; не допускається також перетинання повітроводів вказаними ви­ще комунікаціями.

8.3.17. Системи місцевих відсмоктувачів шкідливих речовин або вибухопо-жежонебезпечних сумішей повинні бути окремими від систем загальної витяжної вентиляції.

8.3.18. Для видалення диму під час пожежі необхідно передбачати аварійну протидимну вентиляцію.

8.3.19. Усі аспіраційні установки повинні бути зблоковані з устаткуванням, що аспірується, вмикатися з випередженням на 15-20 секунд до ввімкнення устаткування (технологічного і транспортного) і вимикатися через 20-30 секунд після його зупинки.

8.3.20. Вимкнення аспіраційних установок під час роботи техно­логічного і транспортного устаткування не допускається.

8.3.21. Система аспірації повинна виконувати очищення повітря від однієї технологічної лінії. У разі експлуатації аспіраційної установки, що забезпечує очищення повітря від декількох технологічних ліній, повітроводи від кожної лінії повинні відокремлюватися від колектора спеціальними пристроями (швидкодіючими заслінками, зворот­ними клапанами), які виключають можливість розповсюдження полум'я і продуктів горіння в інші лінії.

8.3.22. Повітроводи перед пилоуловлювачами, а також в місцях їх приєднання до бункерів, вагів, норій повинні бути обладнані спеціальними полум'явідсікачами, які виключають можливість розповсюд­ження полум'я і продуктів горіння.

8.3.23. Розрідження повітря, що створюється системами аспірації, повинно виключати можливість утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу в устаткуванні.

8.3.24. Вентилятори в аспіраційних сис­темах необхідно встановлювати після пилоуловлювачів.

8.3.25. Повітроводи систем аспірації слід прокладати верти­кально або під кутом 60 градусів до горизонту. Довжина горизон­тальних ділянок повинна бути мінімальною. Для виключення можливого осідання пилу в горизонтальних повітроводах швидкість руху повітря повинна бути не менше 18 м/с.

8.3.26. Елементи повітроводів не повинні мати виступів, шорсткостей, нерівностей, що сприяють затриманню пилу.

8.3.27. Контроль стану повітряного середовища у виробничих приміщеннях повинен проводитися не рідше двох разів на рік (у зимовий і літній період).

8.3.28. Приймання в експлуатацію змонтованих та реконструйованих вентиляційних і аспіраційних систем слід проводити тільки після їх налагодження та випробування.

8.3.29. Контрольно-експлуатаційні випробування вентиляційних і аспіраційних систем повинні проводитися не рідше разу на рік.

Горизонтальні ділянки повітроводів необхідно перевіряти і чистити від пилу не рідше разу на місяць.

8.3.30. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи по­винні очищатися від горючого пилу, відходів виробництва пожежобезпечними засобами.

Перевірка й очищення вентиляційного устаткування повинні проводитися за графіком, затвердженим роботодавцем. Результати огляду обов'язково заносяться до спеціального журналу.

8.3.31. Пуск, налагодження, експлуатація та ремонт венти­ляційних установок повинні виконуватися відповідно до вимог нормативних актів.

Шум та вібрація

9.1. Конструкція виробничого устаткування повинна забезпечувати:

- шумову характеристику - за ГОСТ 12.1.003-83* і Санітарними нормами виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку;

- вібрацію - за ГОСТ 12.1.012-90 і Державними санітарними нормами виробничої загальної та локальної вібрації.

9.2. Під час опрацювання технологічних процесів, проектування, виготовлення та експлуатації машин та устаткування, виробничих спо­руд та будівель, а також у разі організації робочого місця слід вживати заходи щодо зниження шуму, який впливає на людину, до показників, що не перевищують гранично допустимих рівнів.

9.3. Гранично допустимий рівень (далі - ГДР) шуму на постійних робочих місцях та на території підприємства не повинен перевищувати 80 дБА. ГДР шуму на робочих місцях необхідно знижувати в залежності від важкості та напруженості праці.

Визначення категорії напруженості та важкості праці здійснюється у відповідності з ергономічними критеріями оцінки важкості та напруженості праці, наведених у Санітарних нормах виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку.

9.4. Приміщення, в яких розміщене устаткування з підвище­ним рівнем шуму та вібрації, повинні бути ізольовані та обладнані за­собами шумо- та віброізоляції (устаткування встановлене на віброізо­люючих та шумопоглинальних основах тощо).

9.5. З метою зменшення рівня шуму у машинах (устаткуванні) необхідно передбачати:

- періодичне ретельне змазування і своєчасну заміну спрацьованих деталей;

- балансування деталей, які рухаються;

- з‘єднання окремих вузлів та деталей за допомогою звукопоглинаючих матеріалів.

9.6. Машини та агрегати у відповідності з планами технічного обслуговування (ТО) та планово-попереджувальних ремонтів (ППР) по­винні оглядатись з метою своєчасного виявлення та усунення усіх де­фектів, що можуть викликати збільшення шуму (знос шестерень, підшип­ників, невчасне та недостатнє їх змазування тощо).

9.7. Не дозволяється перебування працюючих у зоні з рівнем звукового тиску понад 135 дБА в будь-якій октавній смузі.

9.8. Вібрація, яку створюють ручні машини, обладнані двигу­нами, під час роботи яких маса ручної машини повністю або частково сприй­мається руками оператора, не повинна перевищувати допустимих значень, що наведені у ГОСТ 17770-86*.

9.9. Маса вібруючого устаткування або його частин, що утри­мується руками у різних положеннях в процесі роботи, не повинна пере­вищувати 10 кг, якщо технічні вимоги не передбачають більш жорстких обмежень.

9.10. Рукоятки інструментів, пристроїв, а також органів керування повинні мати форму, зручну для роботи.

9.11. Під час роботи з вібруючим устаткуванням сумарний час контакту з вібруючими поверхнями не повинен перевищувати 75% трива­лості робочого дня. Понадурочні роботи з вібруючим устаткуванням не допускаються.

9.12. На підприємствах пови­нен бути забезпечений контроль рівнів шуму та вібрації на робочих місцях не рідше одного разу на рік.