Закономірності управління екологічною безпекою на регіональному рівні

 

Процес формування екологічної небезпеки найчастіше носить спонтанний, хаотичний характер. Потенціал небезпеки (як у якісному відношенні – виникнення нових видів небезпеки, так і в кількісному вираженні – зростання ступеня небезпеки) неухильно підвищується. Це часто не викликає стурбованості суспільства через скритність і невідчутність потенційної небезпеки. Процес у таких умовах некерований. Стурбованість з'являється тоді, коли небезпека виявляється. Тому існуюча система державного управління екологічною безпекою, в основному, орієнтована на зниження інтенсивності проявів небезпеки. Прикладом цього служать постійно розроблювальні заходи на різних рівнях (територіально-адміністративному, відомчому і т.і.) по зниженню надходження забруднювачів (як речовинних, так і енергетичних) у компоненти навколишнього середовища. Істотне значення в плані управління екологічною безпекою має попередження проявів небезпеки. Це здійснюється на підставі відомих (що вже відбулися) катастрофічних явищ. Так, аварія на Чорнобильській АЕС призвела до необхідності розробки жорстких заходів для попередження надходження радіонуклідів у навколишнє середовище. Проте, існують такі явища і процеси, наслідки яких не зафіксовані, а якщо і зафіксовані, то в таких масштабах, що не викликають особливої тривоги. Так, відомі випадки пошкодження і руйнування окремих будинків, споруд при дії техногенних землетрусів (в основному, вибухи різного призначення), що не призвели до істотних катастроф і людських жертв. З іншого боку, розташування кар'єру поблизу греблі великого водосховища, що входить у каскад аналогічних споруд, може призвести до катастрофи національного і, навіть, наднаціонального масштабу. Отже, необхідний моніторинг усіх можливих складових екологічної небезпеки і розробка на цій основі комплексної системи забезпечення безпеки. Це означає перехід від хаотичного розвитку системи до її керованості.

Розглянемо основні закономірності управління екологічною безпекою регіонального рівня.

Основополагаючою закономірностю є наступне положення: результативним управління може бути при забезпеченні прийнятної просторової і часової структуризації небезпеки. Вивчення хронології функціонування небезпеки, встановлення стадій цього процесу дозволяють вибрати оптимальні методи і засоби управління. Виявлення особливостей динаміки формування небезпеки, врахування аналогій щодо ситуацій, які зустрічалися раніше, дають можливість розробити ефективну структуру управління, уникнути помилок, ліквідувати проміжні ланки, заощадити час і кошти.

Наступна закономірність управління формулюється таким чином: оптимізація позиційності джерел небезпеки істотно послабляє наслідки її проявів. Слід зазначити, що поліпшити позиційні властивості об'єктів, які піддаються впливу екологічної небезпеки, можна не тільки за допомогою відповідних технічних рішень, але й використовуючи природні особливості. Так, не змінюючи параметри джерел викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, можна істотно знизити ступінь прояву небезпеки в селітебних зонах населених пунктів шляхом раціонального розміщення цих джерел щодо переважного напрямку вітру. Це – «гасіння» несприятливої позиційності із застосуванням природних чинників. Одним з ефективних способів оптимізації позиційності є організація санітарно-захисних зон навколо промислових підприємств і озеленення територій. «Гасіння» позиційності при дії техногенних землетрусів на споруди різного призначення може бути здійснене шляхом проведення серії мікровибухів на шляху проходження сейсмотехнохвиль з метою забезпечення їх загасіння в геологічному середовищі, а також розміщенням джерел техногенних землетрусів на такій відстані від будинків і споруд, де сейсмотехнохвилі не здійснюють помітного впливу.

Як закономірність управління безпекою є таке положення: мінімізація несприятливого сусідства небезпек різного генезису зменшує ступінь сумаційної дії на людину і навколишнє середовище. Необхідно враховувати той факт, що досить складно (іноді практично неможливо) регулювати ступінь природної і природно-антропогенної небезпеки. Тому основний акцент зсувається вбік ліквідації (чи ослаблення інтенсивності) окремих видів і підвидів техногенної небезпеки. Наприклад, відносно транспортних засобів, можливі, зокрема, варіанти обмеження сусідства небезпек, пов'язаних із шумовим (перший вид небезпеки) і хімічним (другий вид небезпеки) забрудненнями. Застосування ефективних технічних засобів поглинання шуму (використання, наприклад, глушників) знижує ступінь прояву першого виду небезпеки, що послабляє сумаційний вплив на людину. З іншого боку, оснащення двигунів автомобілів нейтралізаторами призводить до зниження викидів шкідливих речовин, тобто зменшенню ступеня прояву другого виду небезпеки.

Управління позиційністю і сусідством може змінити профілізацію небезпеки в регіоні, тобто змістити її пріоритети.

Реалізація управлінського рішення і зниження ступеня небезпеки під його впливом можуть бути розосереджені як у просторі, так і в часі. Зменшення обсягів скидів шкідливих речовин у водяний об'єкт в одному місці сприяє зниженню їх концентрацій на значному видаленні від нього. Реалізація заходів щодо зниження енергоємності виробництва на якомусь підприємстві може призвести до необхідності зменшення вироблення електроенергії, що спричинить зниження кількісних показників викидів, і, отже, викличе зменшення приземних концентрацій шкідливих речовин у місцях розташування теплових електростанцій. Це – просторова дистанційність. Прикладом часової дистанційності є наступна ситуація. Однією з причин сезонного погіршення якості природних вод у штучно створених водоймах, як відомо, є масовий розвиток ціанобактерій (синьозелених водоростей). Елементом управління безпекою може служити розведення у водоймищах окремих видів іхтіофауни (наприклад, товстолобика), здатних споживати ціанобактерії. Зниження проявів інтенсивності небезпеки (попередження погіршення якості природних вод) відбудеться через визначений часовий інтервал, тобто в момент інтенсивного розвитку ціанобактерій.

Управління екологічною безпекою здійснюється у безперервному, дискретному та сезонному режимах. Так, процес очищення забруднених стоків проводиться безперервно. Заходи щодо зниження впливу техногенних землетрусів реалізуються дискретно. Управлінські рішення з недопущення погіршення якості вод, які використовуються для питного водопостачання в періоди несприятливих метеоумов, здійснюються саме в літній період, тобто сезонно.

Залежно від умов формування і прояву небезпеки використовуються як прямі, так і непрямі методи управління. Пряме управління полягає в зниженні ступеня небезпеки шляхом прямого впливу на її джерело. Так, оснащення джерела викидів шкідливих речовин пиловловлюючим і газоочисним обладнанням безпосередньо призводить до зниження приземних концентрацій шкідливих речовин в атмосферному повітрі. Визначені зміни в технологічному процесі, які здійснюються з метою поліпшення якісних показників продукції, що випускається, чи зниження витрат, можуть паралельно призвести до зниження ступеня екологічної небезпеки. Це непряме управління. Прикладом може слугувати введення в бетонні суміші визначених добавок, які поліпшують механічні властивості виробів. При цьому одночасно відбувається поліпшення енергетичних показників процесу, тобто зменшення споживання енергії, що, у свою чергу, призводить до зниження обсягів спалювання палива, внаслідок чого зменшуються концентрації шкідливих речовин у приземному прошарку атмосферного повітря.

Ступінь гостроти екологічних ситуацій визначає застосування «жорсткого» і «м'якого» режимів управління.

«М'який» режим спрямований на досягнення монотонного (поступового) зниження ступеня небезпеки і виходить з уявлень про високу передбачуваність процесів її формування і проявів, ефективності авторегуляційних механізмів, застосування нежорстких стимулюючих і обмежуючих впливів. Він характерний для станів небезпеки, обумовлених відносно низькими значеннями екологічного ризику. Прикладом може слугувати поетапне зниження рівня забруднення атмосферного повітря на території конкретного регіону шляхом застосування маловідходних технологій господарської діяльності, впровадження ефективних систем очищення й уловлення шкідливих речовин. Оптимізація стану екологічної безпеки здійснюється циклічно (поетапно) за наступною схемою: моніторинг стану небезпеки ® встановлення закономірностей її формування ® розробка системи управління. Реалізація управлінських рішень на першому етапі призведе до зниження стану небезпеки, що визначає вихідні умови для другого етапу. Функціонування зазначеної схеми на кожному наступному етапі поступово зменшує загальний ступінь небезпеки.

«Жорсткий» режим управління полягає в реалізації на короткому інтервалі часу управлінських рішень з ліквідації джерела небезпеки чи істотного обмеження інтенсивності його дії. Цей режим ґрунтується на знаннях про події, що відбулися раніше, здатних призвести до катастрофічних ситуацій. Він здійснюється при високому ступені екологічного ризику, що характеризується як значними значеннями імовірності прояву небезпеки, так і істотними потенційними наслідками її прояву.