Міністерство освіти, науки молоді і спорту України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Кременчуцький національний університет

Імені Михайла Остроградського

 

Шмандій В.М., Клименко М.О., Голік Ю.С., Прищепа А.М., Бахарєв В.С., Харламова О.В.

 

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

 

Підручник

 

 

Херсон

Олді-плюс

 

2013

УДК 504: 71 (075. 8)

ББК 28. 081 я 7

Ш 715

Рецензенти:

Мальований М.С., доктор технічних наук, професор, Львівський Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів.

Лико Д.В., доктор сільськогосподарських наук, професор Рівненського державного гуманітарного університету, м. Рівне;

Борисюк Б.В., кандидат сільськогосподарських наук, доцент Житомирського національного агроекологічного університету, м.Житомир.

Затведжено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (Лист №1/11-5133 від 23.06.11)

Шмандій В.М., Клименко М.О., Голік Ю.С., Прищепа А.М., Бахарєв В.С., Харламова О.В.

Ц 715 Екологічна безпека. Підручник /В.М.Шмандій, М.О. Клименко, Ю.С. Голік, А.М. Прищепа, В.С. Бахарєв О.В. Харламова. – Херсон: Олді-плюс, 2013. – 336 с.

ІSBN 978-966-2393-75-0

Підручник побудовано за принципом "аналіз формування небезпеки – основа управління екологічною безпекою", у підручнику викладено основні поняття, принципи та завдання, нормативи екологічної безпеки, висвітлено питання формування умов виникнення екологічної небезпеки та управління екологічною безпекою в умовах надзвичайних ситуацій, у виробничо-господарській діяльності, у т.ч. на регіональному рівні, основ екологічного ризику. Підручник розрахований на студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальностями екологічного спрямування, буде корисним для аспірантів, викладачів та наукових працівників.

Табл. – 31. Іл. – 27. Список літ. – 35 назв.

УДК 504: 71 (075. 8)

ББК 28. 081 я 7

© Шмандій В.М., Клименко М.О., Голік Ю.С., Прищепа А.М.,

Бахарєв В.С., Харламова О.В., 2013

Зміст

 

Вступ ……………………………………………………………..
1.	Екологічна безпека – одна з основних складових національної безпеки...
	1.1	Сутність, об’єкти і суб’єкти екологічної безпеки …
	1.2	Становлення та розвиток екологічної безпеки ……
	1.3	Критерії та ознаки екологічної безпеки ……………
	1.4	Норми екологічної безпеки …………………………
		1.4.1 Нормативи якості атмосферного повітря ……
		1.4.2 Нормативи в галузі використання і охорони вод та відновлення водних ресурсів ……………….
		1.4.3 Нормативи в галузі використання і охорони ґрунтів ………………………………………………..
		1.4.4 Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища ………………………...
	1.5	Екологічна безпека як гарантований законом пріоритетний принцип збалансованого (сталого) розвитку країни ……………………………………...
	1.6	Екологічна політика в галузі екологічної безпеки..
	1.7	Державна система забезпечення екологічної безпеки ……………………………………………….
	1.8	Наукові дослідження з проблем екологічної безпеки. Підготовка фахівців вищої кваліфікації …
	1.9	Екологічна безпека – невід’ємний елемент міжнародних відносин ………………………………
		Запитання і завдання до розділу 1 …………………
2.	Загальні положення концепції екологічної небезпеки …………………………………………………
	2.1	Характеристика екологічної небезпеки ……………
		2.1.1 Ієрархічна структура екологічної небезпеки..
		2.1.2 Техногенна складова екологічної небезпеки
		2.1.3 Соціогенний клас екологічної небезпеки ……
	2.2	Екологічна небезпека –одна з основних проблем минулого і поточного століття …………………….
	2.3	Екологічні ситуації та категорії їх критичності …..
	2.4	Характеристика зон екологічних небезпек ………..
	2.5	Основні закономірності формування екологічної небезпеки …………………………………………….
	2.6	Діапазони функціонування екологічної небезпеки.
	2.7	Особливості формування екологічної небезпеки в технонаватаженому регіоні …………………………
	2.8	Оцінка рівня екологічної небезпеки ………………
	2.9	Загальна характеристика стану екологічної небезпеки в Україні та її регіонах ………………….
	2.10	Територіальна структуризація екологічної небезпеки в Україні …………………………………
		Запитання і завдання до розділу 2 ………………….
3.	Регіональна екологічна небезпека в умовах надзвичайних ситуацій ………………..
	3.1	Поняття надзвичайних ситуацій. Класифікація надзвичайних ситуацій ……………………………..
	3.2	Загальний аналіз виникнення надзвичайних ситуацій та небезпечних подій техногенного та природного характеру в Україні ……………………
	3.3	Природні передумови виникнення небезпечних екологічних ситуацій. Характеристика надзвичайних ситуацій природного характеру ……
		3.3.1 Геологічно небезпечні явища ендогенного характеру …………………………………………….
		3.3.2 Геологічно небезпечні явища екзогенного походження ………………………………………….
		3.3.3 Метеорологічно небезпечні явища …………..
		3.3.4 Гідрологічні надзвичайні ситуації …………...
	3.4	Антропогенні чинники виникнення небезпечних екологічних ситуацій. Характеристика надзвичайних ситуацій техногенного характеру ….
		3.4.1 Транспортні аварії …………………………….
		3.4.2 Гідродинамічні аварії ………………………...
		3.4.3 Проблеми радіаційної безпеки ……………….
		3.4.4 Аварії, пов’язані з хімічно небезпечними виробництвами ………………………………………
		Запитання і завдання до розділу 3 ………………….
4.	Управління екологічною безпекою у системі попередження та реагування на надзвичайні ситуації ………………………………..
	4.1	Запобігання надзвичайним ситуаціям ……………..
	4.2	Характеристика єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні події …...
		4.2.1 Режими функціонування єдиної державної системи ………………………………………………
		4.2.2 Планування роботи єдиної державної системи ………………………………………………
	4.3	Основні заходи захисту населення і територій в умовах надзвичайної ситуації ………………………
		Запитання і завдання до розділу 4 …………………
5.	Формування екологічної небезпеки у сфері виробничо-господарській діяльності ………..
	5.1	Ідентифікація потенційно небезпечних об’єктів ….
	5.2	Моніторинг потенційно небезпечних об'єктів ……
	5.3	Формування екологічної небезпеки при аваріях з викидом сильнодіючих отруйних речовин ………..
	5.4	Види, масштаби і фази радіаційних аварій ………..
	5.5	Оцінка екологічної небезпеки промислового виробництва на локальному рівні ………………….
		Запитання і завдання до розділу 5 …………………
6.	УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ В УМОВАХ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ………………………………………………..
	6.1	Основні вимоги екологічної безпеки при виробничо-господарській діяльності ………………
	6.2	Захист населення при виникненні хімічно небезпечної аварії
	6.3	Управління екологічною безпекою в умовах радіаційної аварії ……………………..
		Запитання і завдання до розділу 6
7.	управління екологічною безпекою на регіональному рівні ………………………………….
	7.1	Стратегія та закономірності управління екологічною безпекою ………………………………
		7.1.1 Основні положення стратегії управління ……
		7.1.2 Закономірності управління екологічною безпекою на регіональному рівні …………………..
		7.1.3Особливості управління техногенною складовою екологічної безпеки …………………….
	7.2	Функціональна схема процесу управління екологічною безпекою ………………………………
	7.3	Ієрархічна система управління екологічною безпекою регіона …………………………………….
		7.3.1 Принцип побудови системи управління ……
		7.3.2 Система техніко-технологічного управління безпекою у конкретному регіоні …………………...
		Запитання і завдання до розділу 7 ………………….
8.	Сутність ризику в управлінні екологічною безпекою ………………………………………………….
	8.1	Поняття ризику та його характеристика …………..
	8.2	Екологічний ризик, аналіз та методологія оцінки…
	8.3	Управління ризиком ………………………………...
		Запитання і завдання до розділу 8 …………………
Словник термінів …………………………………………….
Засоби діагностики знань (тести)……………………….
Література ………………………………………………………

 

 

Вступ

 

«Екологічна безпека» є нормативною дисципліною циклу професійної та практичної підготовки фахівців ОКР бакалавра за напрямом 6.040106 –"Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування", забезпечує формування цілісних (системних) знань відносно екологічної безпеки, яка притаманна різним ієрархічним рівням: локальному, регіональному, державному, глобальному. Екологічна безпека розглядається як форма взаємодії суспільства і природи. Враховуючи той факт, що рівень безпеки визначається ймовірністю проявів небезпеки, значна увага приділяється визначенню умов та з’ясуванню закономірностей формування екологічної небезпеки. Остання розглядається як складна ієрархічна структура, що включає типи, класи, види і підвиди. Навчальна дисципліна знайомить майбутніх фахівців із задачами управління екологічною безпекою, функціями органів державної влади у цій сфері. Акцентується увага на правах громадян на екологічно безпечні умови життєдіяльності. Ефективне засвоєння дисципліни ґрунтується на знанні понятійно-термінологічного апарату, основи якого закладені, зокрема, в таких дисциплінах як “Вступ до фаху”, “Основи загальної екології (та неоекології)” та інших. Оскільки базисом для викладання даної дисципліни є вчення про біосферу (з урахуванням всіх її складових), знання умов та чинників формування екологічної небезпеки, шляхів та засобів зниження або запобігання негативного впливу на людину і довкілля, соціально-економічні аспекти проблеми, забезпечуючими дисциплінами можна вважати переважну більшість дисциплін усіх циклів підготовки бакалавра. Дана навчальна дисципліна є підстилаючою для таких нормативних дисциплін, як “Економіка природокористування”, “Організація управління в екологічній діяльності”, “Моніторинг довкілля”, “Моделювання і прогнозування стану довкілля”, “Екологія міських систем”, “Екологія людини”, “Заповідна справа”, а також для більшості вибіркових дисциплін.

Одержані знання, уміння та навички безумовно повинні використовуватися при державній атестації фахівців (як у випускній кваліфікаційній роботі, так і на державному іспиті).

Мета вивчення дисципліни – формування знань щодо екологічної безпеки. Чітке розуміння основних закономірностей формування екологічної небезпеки і управління безпекою. Набуття практичних вмінь і навиків із забезпечення екологічної безпеки.

В результаті вивчення дисципліни “Екологічна безпека” студент повинен

знати:

− базовий понятійно-термінологічний апарат дисципліни;

− основні напрямки досліджень з проблем екологічної безпеки, історія їх розвитку;

− шляхи та закономірності формування екологічної небезпеки;

− ієрархічну структуру екологічної небезпеки, характеристику основних її складових.;

− класифікація екологічних ситуацій (у тому числі надзвичайних);

− правові, економічні та техніко-технологічні механізми забезпечення екологічної безпеки;

− структуру, задачі, функції та правовий статус державної служби в галузі забезпечення екологічної безпеки;

− соціальні аспекти забезпечення екологічної безпеки;

− принципи організації та основні закономірності управління екологічною безпекою;

− регіональні особливості функціонування екологічної безпеки

вміти:

− визначати головні властивості екосистем та геосистем з точки зору формування екологічної небезпеки;

− проводити аналіз виникнення екологічно небезпечних ситуацій;

− виділяти найбільш характерні для конкретного регіону складові екологічної небезпеки, визначати її рівні.

− використовувати законодавчі, нормативні, та ін. документи з екологічної безпеки в практичній діяльності.

− визначати структуру та функціональні задачі органів управління екологічною безпекою

− розробляти конкретні заходи з управління екологічною безпекою, у т.ч. на регіональному рівні.

Екологічна безпека – ОДНА З

Норми екологічної безпеки

 

Екологічні нормативи є одним з головних елементів управління екологічною безпекою, тим юридичним засобом, за допомогою якого визначаються межі впливу на довкілля. Формою нормування антропогенних впливів на навколишнє природне середовище є екологічне нормування, яке вміщує комплекс заходів, щодо встановлення лімітів в межах яких допускається зміна навколишнього середовища.

Сьогодні нормування присутності техногенних сполук у природних біоценозах базується на пріоритетності захисту насамперед людини. Це є головним при встановленні меж гранично допустимих концентрацій (ГДК) таких сполук у воді, повітрі і продуктах харчування.

Більшість чинних нині природоохоронних правил і нормативів була опрацьована на базі досягнень санітарно-гігієнічної науки 60-х років, в основу яких покладено витратно-екстенсивний підхід до природокористування.

Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів фактора середовища, який є оптимальним або принаймні не є небезпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь.

При такому нормуванні фактори навколишнього середовища не повинні негативно впливати на фізичний і психічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репродуктивну функцію та санітарні умови життя. Іншими словами, гігієнічне нормування забезпечує оптимальний стан організму в процесі навчання, виховання, трудової діяльності і всього життя.

При розробці гігієнічних нормативів оперують такими поняттями, як: гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД).

Гранично допустима концентрація (ГДК) - максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини.

ГДК - така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1 м³ повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Гранично допустимий рівень (ГДР) - періодичний або постійний протягом усього життя людини вплив факторів оточуючого середовища (шуму, вібрацій, забруднень, низької температури тощо), які не викликають соматичних або психічних захворювань та змін у стані здоров’я.

Гранично допустима доза (ГДД) - кількість токсичної речовини, проникнення або вплив якої не пошкоджує організм і не призводить до негативних наслідків.

Система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування), гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та захищати здоров’я людей від негативного впливу забруднення довкілля.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище.

Отже найпоширенішою серед норм екологічної безпеки є гранично допустима концентрація (ГДК).

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

1.1

За щорічного масового використання близько тисячі нових хімічних речовин загальна їхня кількість, що надходить у середовище проживання людини, перевищила 4 млн. найменувань. Із них понад 40 тис. мають шкідливі для людини властивості.

Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, встановлені для 600 речовин у повітряному середовищі, 200 — у водному та 100 — у ґрунті.

Наукове обґрунтування екологічних нормативів гарантує не тільки стійкість екосистем України, але й економічну рентабельність природоохоронних заходів. Це робить необхідним вирішення таких першочергових теоретичних завдань екологічного нормування антропогенних навантажень:

− розробка критеріїв екологічної безпеки (ноосферосумісного) розвитку продуктивних сил й опрацювання на цій основі системи екологічних нормативів;.

− визначення припустимих рівнів показників динаміки екологічних систем різного рангу, перевищення яких свідчить про наближення до критичного стану; правилом має бути мінімізація ризику катастрофічної зміни екологічної системи вищого рангу;

− визначення рівня токсичності для нинішнього і прийдешніх поколінь.

Екологічні нормативи з урахуванням економічних критеріїв можуть бути поділені на три групи.

1. Територіальні нормативи питомих навантажень. Вони розраховуються на одиницю площі або об'єму для характеристики екологічної стійкості економіки в умовах комбінованої дії кількох антропогенних факторів з урахуванням як природного, так і антропогенного районування.

2. Галузеві нормативи. Вони розраховуються на одиницю товарної продукції або гривню вартості основних фондів і характеризують вплив на головні природні компоненти специфічних для кожної галузі економіки факторів екологічного ризику. Ці норми повинні орієнтувати на неухильне зменшення навантажень на природне середовище, що в умовах зростання масштабів господарської діяльності є єдино можливою стратегією.

3. Поресурсні нормативи. Вони мають гарантувати більш раціональне використання всіх видів природних ресурсів, забезпечити їхнє розширене відтворення і комплексне, в перспективі замкнене на основі вторинної переробки, використання не відновлюваних мінерально-сировинних ресурсів, що має призвести до формування ноосферного кругообігу речовини і потоків енергії, до гармонійного поєднання господарської діяльності з відтворенням природних ресурсів.

Існуючі нормативи ГДК, що визначають умови протиправності дій та екологічних злочинів, часто не відповідають характеру екологічних загроз і вимагають вдосконалення з урахуванням даних сучасної науки. Сьогодення вимагає, що при розробці наукових основ екологічної регламентації необхідно керуватися іншими принципами, оскільки основним об'єктом нормування є природні екосистеми (популяції, спільноти, біогеоценози тощо).

Дотримання нормативів екологічної безпеки є обов'язковим для відповідних суб'єктів природоохоронних відносин.

 

Створення екологічно чистих сировинних зон. У результаті промислової діяльності людини знижується продуктивність земельних ресурсів; погіршується можливість їх самоочищення при забрудненні токсичними елементами.

Оцінка придатності земель для виробництва екологічно безпечної продукції базується на принципах системного методу досліджень та аналізу. За сучасним уявленням термін "екологічний стан ґрунту" треба розуміти як інтегральний показник його екологічної стійкості, рівня родючості й санітарно-гігієнічного стану (або забруднення).

Першочерговим етапом виконання комплексу робіт із визначення придатності сільськогосподарських земель для вирощування екологічно безпечних урожаїв є оцінка екологічного стану територій. Із цією метою збирають і аналізують усю наявну інформацію про співвідношення основних типів угідь, ґрунтовий покрив, агро кліматичні умови, розораність, еродованість і родючість ґрунтів, наявність у межах території небезпечних в екологічному відношенні промислових і інших підприємств, види і рівень забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод, ґрунту.

За результатами оцінки території поділяють на три класи придатності (Кисіль В.І., 1997):

· перший клас – територія придатна для одержання екологічно безпечної продукції всіх сільськогосподарських культур (екологічна ситуація в цілому благополучна; ґрунти високого або підвищеного рівня родючості, екологічно стійкі; шкідливі речовини відсутні або кількість їх така, що не перешкоджає одержанню безпечних високоякісних урожаїв);

· другий клас – територія обмежено-придатна для виробництва екологічно безпечної сировини (загально-екологічний стан дещо погіршений: показники ґрунтової родючості та вмісту токсичних речовин дають змогу одержати екологічно безпечні врожаї лише деяких сільськогосподарських культур, які найбільше толерантні до токсичних речовин);

· третій клас – територія не придатна для одержання екологічно безпечної рослинницької продукції (екологічний стан на території, як правило, несприятливий; ґрунтовий покрив - екологічно нестійкий, забруднений і з низьким рівнем родючості; високоякісну продукцію в таких умовах одержати неможливо).

Допустимі рівні вмісту важких металів у ґрунті і сільськогосподарській продукції. Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення, тобто встановлення ГДК хімічних речовин у ґрунтах.

Гранич но допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти, означає частку хімічної речовини, що забруднює ґрунти, і не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для навколишнього середовища та здоров’я людини.

Особливе місце при нормуванні відводять важким металам, які вільно включається в трофічні ланцюги.

Важкі метали за ступенем екологічної безпеки для ґрунтів, рослин, тварин і людини поділяються на три класи. До першого належать високо небезпечні елементи (Аs, Сd, Нg, Se, Pb, Zn, F); до другого – середньонебезпечні (В, Со, Ni, Мо, Sb Сz); до третього – мало небезпечні (Ва, V, Мn, Sr).

Значення ГДК деяких хімічних речовин в ґрунтах наведено в табл. 1.3.

Одним з недоліків даного підходу є те, що він не враховує властивості ґрунтів, стан важких металів в ґрунтах і їх доступність рослинам. Все це вимагає подальшого вивчення. Крім того, реакція і стійкість різних сільськогосподарських культур до важких металів неоднакова. Найбільш стійкими до важких металів є зернові культури. По стійкості їх можна скласти наступний ряд: озиме жито - озима пшениця - овес -ячмінь. В цих культурах найбільше важких металів накопичується в кореневих системах і вегетативних частинах, не впли­ваючи негативно на розвиток. Оптимальні умови для розвитку зернових суцільного сіву складаються при вмісті важких металів до 0,5 ГДК.

Таблиця 1.3

Значення ГДК хімічних речовин в ґрунтах

 

Назва речовини	ГДК, мг/м^3	Назва речовини	ГДК, мг/м^3
Ванадій		Мідь (рухлива форма)	3,0
Кобальт (рухлива форма)	5,0	Нікель	4,0
Марганець, вилучений з:		Ртуть	2,1
– чорнозему		Свинець
– дерно-підзолистого ґрунту:		Свинець (рухлива форма)	6,0
рН= 4		Хром	6,0
рН= 5,1-5,9		Цинк
рН= 6		Нітрати
Миш’як		Ксилоли	0,3
Сірководень	0,4	Стирол	0,1
Фосфор (суперфосфат)		Толуол	0,3
Фториди — водорозчинна форма		Рідкі комплексні добрива з додаванням марганцю
Бензол	0,3	Азотно-калійні добрива
Ізопропилбензол	0,5	Поверхнево активні речовини	0,2
Ксилоли	0,3

 

 

Таблиця 3.7

Транспортні аварії

Найбільша кількість НС техногенного характеру відбуваються на транспорті. Високопотенційна небезпека транспорту обумовлена тим, що щороку перевозять їм понад 900 млн. тон вантажів.

На залізничний транспорт припадає 60% вантажних перевезень, автомобільний 26%, морський та річковий 14%. До 15% перевозиться потенційно небезпечних вантажів, а саме вибухонебезпечних, пожеже-небезпечних, хімічних, радіаційних, сильно діючих отруйних речовин.

Наслідком аварії може бути локальне, регіональне забруднення, хімічне зараження або радіоактивне забруднення довкілля.

Найбільші екологічні збитки від перевезення морським транспортом нафти і нафтопродуктів. Локальне забруднення середовища пов’язують із аваріями нафто-, газом-, аміако-, і хлоропроводами (причина – застаріле обладнання, наслідки в збитку водного господарства, с/г угідь).

Гідродинамічні аварії

Гідродинамічнми аваріями, що характерні для України є прориви гребель з утворенням хвиль прориву або утворенням проривного паводку. Разом з тим спостерігається аварійне спрацювання водосховищ гідроелектростанцій у зв’язку з загрозою руйнування гідроспоруди.

Рис3.15. Розподіл за регіонами кількості НС техногенного походження, які виникли у 2007 році

В Україні налічується понад 81,1. тис. водосховищ, 28 тисяч ставків, 7 великих каналів та 10 великих водоводів у водозабірних басейнах рр. Дніпра, Дністра, Дунаю, Сіверського-Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я. Гідроенергетична галузь у країні представлена 7 великими ГЕС (6 на р. Дніпро, 1 на р. Дністер), Київською ГАЕС та близько 50 малими пpацюючими ГЕС.

Основним чинником гідродинамічної небезпеки залишається стан гідротехнічних споруд гребель, дамб, шлюзів, тобто інженерних споруд, за допомогою яких створені та утримуються певні об'єми води.

У комплексі водозахисних споруд налічувалося 3,5 тис. км дамб, 1,2 тис. км берегоукріплення, понад 600 насосних та компресорних станцій для перекачування надлишків води. Та к наприклад на р. Дніпро З08 км дамб, 325 км берегоукріплювальних споруд, а також 31 насосна і 3 компресорні станції.

Ряд гідротехнічних об'єктів внаслідок недостатнього фінансування експлуатаційних витрат втрачають надійність і створюють потенційну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

У 2007 році Державним комітетом водного господарства (далі Держводгосп) для запобігання аваріям, катастрофам, надзвичайним ситуаціям та реагуванню на них затверджено перелік потенційно небезпечних об'єктів, який налічує 231 об'єкт, що знаходиться на балансі водогосподарських організацій.

Найбільшу гідродинамічну небезпеку для населення і навколишнього середовища може становити каскад дніпровських водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), а також хвостосховища та шламонакопичувачі великих підприємств. Ймовірна територія затоплення складає біля 70 тис га з населенням 1,5 млн. людей.

На затоплених територіях під час гідродинамічної аварії можна виділити 4 зони катастроф затоплення:

1-ша зона – прилягає безпосередньо до гідроспоруди, простягається від 6 до 12 км, висота хвилі сягає декілька метрів, а швидкість течії до 30 км/год. і вище.

2-га зона – зона швидкої течії – сягає від 15-25 км, швидкість течії від 15-20 км/год.

3-тя зона – зона середньої течії – сягає від 20-30 км, швидкість течії від 10-15 км/год.

4-та зона – слабкої течії – сягає від 36-70 км, швидкість течії 6-10 км/год.

В Україні підтоплені 800 тис. га території. Це зумовлено перерозподілом річкового стоку, перекриттям природних шляхів дренування природних вод, дренуванням ґрунтових вод та гідротехнічним будівництвом, що зумовило підняття рівня води у р. Дніпро.

Наслідки підтоплення: забруднення підземних вод, збитки в с/г, погіршення санітарного стану території, засолення заболочених ґрунтів, посилення таких процесів як зсуви, карсти, обвали.

Небезпеку посилює 270 промислових підприємств, 14 електростанцій, від 2000 км ліній електропостачання, системи життєзабезпечення населення, які можуть потрапити у зону затоплення.

Для своєчасного виконання заходів щодо запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям, пов'язаним із пропуском повеней, паводків, можливим аваріям на відомчих гідротехнічних спорудах та інших господарських об'єктах, що можуть призвести до затоплення територій або до забруднення вод, у Держводгоспі постійно діє Функціональна відомча система (ФВС).

ФВС складається із структурних підрозділів комітету і має чотири рівні - загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Слід зазначити, що ризик формування паводків з катастрофічними наслідками, у тому числі і внаслідок гідродинамічних аварій на захисних гідротехнічних спорудах, залишається реальним.

З метою здійснення невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення техногенної та природної безпеки на водогосподарських об'єктах, покращення стану гідротехнічних споруд, підвищення їх надійності розроблені і реалізуються:

1.Комплексна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 року № 901);

2.Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2006 - 2015 роки (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 року № 1388 із внесеними змінами до неї постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 року № 130).

Основними напрямками забезпечення належного рівня безпеки використання гідродинамічних споруд є:

- контроль за дотриманням встановленого режиму експлуатації;

- систематичний контроль за технічним станом споруд у процесі експлуатації, ведення відповідної технічної документації;

- систематичне проведення технічних оглядів та інженерних обстежень;

- проведення аналізу причин зміни технічного стану конструкцій, розробка упереджувальних заходів щодо стану споруд;

- вчасна підготовка та реалізація заходів (які включають і усі види ремонтних робіт) з підтримання споруд у належному стані попередження аварійних ситуацій.

 

Управління ризиком

Управління ризиком – розробка та обґрунтування оптимальних програм діяльності спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки. Головний елемент такої діяльності - процес оптимального розподілу обмежених ресурсів для зниження різних видів ризику з метою досягнення такого рівня безпеки населення і навколишнього середовища, який тільки можна досягти з точки зору економічних і соціальних факторів.

Стратегія управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, разом із географічними, економічними та політичними картами, використовуються й карти ризику для території країни. Щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструкторам необхідно кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації і обґрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково вимагається карта ризику району, де розташовується це підприємство. На цій карті мають бути показані замкнуті ізолінії ризику, кожна з яких відповідає числовим значенням ймовірності смерті індивідуума протягом року: 10^-5, 10^-6, 10^-7. Таким чином, мінім