Українські політичні партії у боротьбі за державність наприкінці 19- початку 20 ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. українська національна ідея набула більшого поширення, ніж за попередні сто років з часу втрати Україною своєї державності. Цьому сприяли головним чином українські політичні партії та організації, створені як в Галичині, так і в Наддніпрянській Україні.

Найсприятливіші політичні умови для розвитку української державної ідеї склалися в Галичині. Постулат політичної самостійності України першою тут висунула Русько-українська радикальна партія, створена в жовтні 1890 р. її очолювали Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький. Безпосередній вплив на формування партії мав Михайло Драгоманов. Його соціалістичні ідеї потрапили на сприятливий грунт. Але незабаром молоді радикали відійшли від цих утопічно-соціалістичних ідей і стали виключно національною групою. У центрі її радикальної концепції був український народ.

4—5 жовтня 1890 р. відбувся І з'їзд Русько-української радикальної партії. На з'їзді 1895 р. Русько-українська радикальна партія проголосила ідею самостійності України. Молоді ідеалісти пройнялися ідеями нації та політичної самостійності. Такі ідеї, з одного боку, налякали противників зростання національної свідомості, а з іншого — активізували суспільно-політичне життя українців у Галичині.

Лише з виникненням Української націонал-демократичної та Української соціал-демократичної партій політична са-мостійність України стала гаслом української визвольної боротьби в Галичині.

Більшість в Українській націонал-демократичній партії становили радикали, які пішли за ідеєю національної демократії. Друга частина радикалів сповідувала ідею соціал-демократії.

У програмі Української націонал-демократичної партії одним із головних пунктів було питання про шляхи розв'язання проблеми українців Австро-Угорщини. Партія поставила за мету домагатися поділу Галичини на українську і польську частини та об'єднання Галичини й Буковини в українську автономію у складі Австро-Угорщини; обговорювалося питання необхідності викупу великої земельної власності і поділу її між селянами, а також ставилася вимога введення прибуткового податку.

У 1899 р. була заснована також Українська соціал-де-мократична партія, делегат якої на з'їзді австрійської соціал-демократії у Брно заявив, що її метою є "вільна держава українського люду, українська республіка". Постулат української самостійності був введений у програми трьох головних українських партій в Галичині: радикальної, націонал-демократичної, соціал-демократичної.

У лютому 1900 р. гурток студентів у Харкові на чолі з Дмитром Антоновичем проголосив створення Революційної української партії. Програмою їй спочатку слугувала брошура Миколи Міхновського "Самостійна Україна", котра вийшла того ж року у Львові як перше видання партії. Вона закликала до рішучої боротьби за відновлення української держави, що існувала до 1654 р. Ідеал партії — "одна-єдина, нероздільна самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ", а боротьба за таку державу була її найближчою метою. Україна повинна була стати республікою, вільною від іноземного панування. У брошурі Миколи Міхновського висувався лозунг "Україна — для українців", однак суспільно-політичний лад майбутньої Української держави не був накреслений.

У 1902 р. з Революційної української партії виділилася група, яка створила Народну українську партію на чолі з Миколою Міхновським, а сама Революційна українська партія 1905 р. була перейменована в Українську соціал-де-мократичну робітничу партію.

Група політичних емігрантів з Наддніпрянської України 4 серпня 1914 р. створила у Львові Союз визволення України як безпартійну політичну організацію для пропаганди ідеї самостійної України. У його платформі, складеній Дмитром Донцовим, зазначалося: "Об'єктивна історична конечність вимагає, щоби поміж Західною Європою й Москвою постала самостійна Українська держава".

 

 

Лютнева революція 1917 в Росії та її значення для України

Російська революція 1917 року — історичний термін, яким окреслюють революційні події у Російській імперії 1917 року, що докорінно змінили державний лад у країні. Революція розпочалася у березні (лютому за старим стилем) і переросла у громадянську війну в 1918.

У радянській історіографії революцію 1917 року поділяли на два етапи: буржуазно-демократичну Лютневу революцію та Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. На першому етапі була повалена монархія, на другому більшовики встановили Владу Рад. Період між двома революціями отримав назву Двовладдя.

Революція відбувалася в умовах участі Росії в Першій світовій війні й призвела до значних територіальних втрат, більшість яких, втім, була повернена під час громадянської війни.

Російська революція мала важливе значення для утвердження національно-визвольного руху в Україні. В результаті Лютневої революції була створена Центральна Рада, яка проголосила самостійність Української Народної Республіки в січні 1918.

Наслідки для України

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»^[10]

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “ визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою ” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно»^[11].

У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад^[12]. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було принято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

• про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”
• про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.
• про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”^[13].

Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко ^[14].

Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л.Д. Троцькій так пояснив ці дії

Значення

Російська революція 1917 року значним чином визначила хід історії 20 століття. Внаслідок революції утворився Союз Радянських Соціалістичних Республік - держава з тоталітарним режимом, що проголошувала своєю метою побудову комунізму. Виникло протистояння між капіталістичним та соціалістичним світом, яке продовжувалося більшу частину століття у вигляді ідеологічної, економічної та подекуди збройної боротьби.