Боротьба за відновлення козацької державності на поч.18ст



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Боротьба за відновлення козацької державності на поч.18ст



.Події Визвольної війни постійно змінювали територію і кордони Української козацької держави. Крім того, починаючи з першої половини 60-х pp., вони істотно впливали на розвиток Правобережної Гетьманщини як її складової частини. Зважаючи на постійні воєнні дії, які велися між Польщею і Туреччиною, татарські напади та спротив польської шляхти, розміри території, яку займала Правобережна Україна-Гетьманщина, у 90-х pp. XVII ст. не були сталими. Козацький устрій обіймав межі колишніх Київського (правобережної частини), Білоцерківського, Паволоцького, Корсунського, Уманського, Брацлавського, Черкаського, Чигиринського, Тарговицького і Могилівського полків. Новоутворений Фастівський полк як адміністративна одиниця охоплював частину територій Білоцерківського, Паволоцького, Торговицького та Київського полків, що зникли в середині 70-х pp. Його очолював полковник С.Палій, який у цей час репрезентував владні структури козацької державності в Правобережній Україні. На південно-західних землях Білоцерківського полку в роки Визвольної війни виник Богуславський полк, який частково поширювався на південні райони Паволоцького. Ним керував наказний гетьман Самусь (Самійло Іванович), який наприкінці 80-х pp. намагався відродити Кальницький (Вінницький) полк. Дуже важливу роль у процесі відродження інститутів української державності відіграло відновлення Брацлавського полку на чолі з А.Абазином. Його влада поширювалася не лише на територію, яку цей полк займав у 50-ті - 70-ті pp., а й на окремі сотні тогочасних Уманського, Кальницького і Могилівського полків. На південній Київщині за допомогою полковника З.Іскри відновив свою діяльність Корсунський полк, який поширювався на частину території зниклих Канівського, Черкаського і Чигиринського полків.

Наприкінці 80-х pp. починає функціонувати традиційний західний кордон Правобережної Гетьманщини. Про те, що полковник Палій "узурпував собі владу" на землях, які охоплювали територію від Дніпра по р.Случ, говорилося ще на сеймі 1688 р. Те ж саме засвідчував один із депутатів вального сейму в 1692 р: "... згідно гадяцьких пактів привласнює (Палій - авт.) собі якусь монархію аж по Случ". У тому ж році королівський комісар С.Дружкевич скаржився до Варшави, що фастівський полковник створює "удільну провінцію" й претендує зайняти всі українські правобережні землі до кордону Київського воєводства з Волинським. Неодноразово відзначав політичне "свавільство" козацької старшини, яка в 90-х pp. установлювала власні кордони, коронний гетьман С.Яблоновський. Восени 1692 р. козацькі сотні перебували у містечках південно-східної Волині - Любарі, Лабуні, Полонному і Грицеві, а західна межа козацького устрою проходила по лінії Демидів-Литвинівка-Бородянка-Радомишль-Коростишів.

Північний кордон Української козацької держави в цей період зазнавав постійних змін. Спочатку він проходив по річках Прип'ять і Словечна, які безпосередньо межували з Великим князівством Литовським. Під час визвольної боротьби північні райони Київщини, на які поширилася влада С.Палія, територіальне зменшились і стали обмежуватися р.Уж, а згодом р.Тетерів, хоча в окремі роки козацький устрій поширювався на територію більшої частини Овруцького повіту. Саме на р.Тетерів, поблизу Іванкова, у 1694 p. відбулося укладення перемир'я між військами польського регіментаря Б.Вільги й українського полковника С.Палія. У липні 1696 p. коронний референдар С.Щука скаржився на те, що правобережні козаки захопили Горно-стайпільську, Бородянську і Казаровицьку волості. "Щоб війська польські на цю сторону Тетерева, де товариство його Палієве ... не переходили", - писав лівобережний гетьман І.Мазепа до Москви в грудні 1699 p., повідомляючи про намагання фастівського полковника встановити північні кордони власних володінь. У листопаді 1701 p. київська шляхта внесла до інструкції на вальний сейм повідомлення про те, що, "зайнявши собі по р.Тетереву якийсь кордон", С.Палій розставляє там своїх козаків.

Східні кордони Правобережної Гетьманщини межували з володіннями Київського полку, який підкорявся владі лівобережного гетьмана. З боку Києва вони проходили по річках Ірпінь і Стугна, а на південному сході - по Дніпру. Для козацької організації Правобережжя даний кордон був майже символічним, адже він визначався міжнародними договорами між монархами Речі Посполитої і Московської держави. Прикордонна лінія між правобережною та лівобережною частинами України охоронялася лише гетьманами Лівобережжя, а не правобережними козацькими полковниками.

Дуже важко реконструювати південні межі володінь правобережних полковників в останньому десятилітті XVII - на початку XVIII ст. На південному сході вони межували з територією, на яку поширювалась юрисдикція кошових отаманів Запорозької Січі. Ймовірно, що південні кордони Брацлавського полку проходили вздовж річок Дністер та Кодима. У 1702 р. С.Палій та А.Абазин приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопільський і Ямпільський повіти та східні райони Поділля, де порубіжними південними містами були Калюс і Могилів. У 1704 p., після переходу Правобережжя під владу І.Мазепи, гетьман "обох сторін Дніпра" писав до Москви: "У якому порядку маю Білу Церкву, Корсунь, Богуслав, Фастів та інші міста, перед цим в державі Палієвій були, залишити" (підкреслення наше - авт.).

У 1709 р. Правобережна Гетьманщина вже поділялася на Білоцерківський, Богуславський, Брацлавський, Вінницький, Корсунський, Могилівський, Паволоцький, Уманський і Чигиринський полки.

Отже, на початку XVIII ст. під владою правобережної козацької старшини опинилася майже вся територія Київщини, а також землі Східного Поділля та окремі райони Південно-Східної Волині. Колонізуючи цю територію, козацька старшина відновлювала й зміцнювала традиції формування місцевої козацької адміністрації періоду Визвольної війни. Отримавши в середині 80-х pp. королівські привілеї на освоєння спустошених земель, козацькі полковники в наступні роки стали узаконювати ними свою владу над територіями, де розміщувалися їхні полки. З часом органи козацького самоврядування почали перетворюватися в державні структури Гетьманської України, які існували тут із 1648 по 1676 р. Використовуючи матеріальну допомогу від Речі Посполитої та Ватикану на боротьбу з турецько-татарськими військами, козацький устрій еволюціонував у напрямі відновлення Правобережної Гетьманщини - державної структури з власною територією і кордонами, яка представляла інтереси українського народу на землях від Дніпра до Случі.

 

42.Ліквідація Росією української державності

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.
Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».

Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.
29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.
1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола.
1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.
Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню
гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».

Терор «Таємної канцелярії».

Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.). Україна втратила 35 тис. осіб і 1,5 млн. крб. збитків.

ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.
1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».

V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.
Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.
Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:
1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.
1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.
1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.
1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.
1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».
Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.009 с.)