Система техніко-технологічного управління екологічною безпекою у конкретному регіоні

 

Для визначеності розглянемо конкретний регіон – територіально-виробничий комплекс Середнього Придніпров’я (ТВК СП). На рис. 7.3. наведено систему управління екологічною

Рис.7.3. Комплексна ієрархічна система техніко-технологічного

управління екологічною безпекою ТВК СП

 

безпекою для територіального комплексу Середнього Придніпров’я (ТВК СП).

Управління в рамках підсистеми по відношенню до видів техногенної небезпеки, що формуються хімічними та ландшафтотрансформуючими чинниками, здійснюється за допомогою двох головних елементів управління: 1) попередження (істотне обмеження) негативного впливу на навколишнє середовище на основі зниження інтенсивності процесів, що формують екологічну небезпеку; 2) ослаблення наслідків прояву небезпеки.

Зважаючи на те, що серед чинників екологічної небезпеки у більшості регіонів одне з домінуючих положень займають відходи, в основу управлінського рішення №1 (рис.7.3) повинна бути покладена їх утилізація з одержанням продукції цільового призначення. Основну увагу необхідно приділяти сумісній переробці відходів різних господарських комплексів. Теоретичним базисом управлінського рішення є встановлена закономірність управління, що полягає в забезпеченні прийнятної просторової структуризації екологічної небезпеки.

Реалізація способів, що обмежують надходження в навколишнє природне середовище відходів, дозволяє вирішити наступні задачі управління екологічною безпекою:

− зниження рівня екологічної небезпеки, сформованої хімічними чинниками і чинниками трансформації ландшафтів, внаслідок скорочення обсягів відходів, а, отже, і площ їх складування;

− зменшення рівня техногенної небезпеки в регіонах, які є природною сировинною базою для окремих виробництв за рахунок використання в технологічних процесах вторинних ресурсів, одержуваних з них.

Одним з дієвих елементів управління екологічною безпекою є реалізація регіональної програми поводження з відходами споживання. Основними її задачами є: виконання вимог законодавства України про відходи; організація роздільного збору ресурсноцінних матеріалів; скорочення обсягу відходів, що вивозяться на звалище, за рахунок їх утилізації на основі вже наявної в регіоні перероблюючої бази і створення нових потужностей; стимулювання суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють роботи в сфері поводження з відходами; ліквідація стихійних звалищ безхозних відходів; навчання і виховання населення з питань екологічної безпеки.

Для цілей практичної реалізації зазначеної програми слугує концепція структурування сучасної відходопереробної галузі в регіоні, яка включає систему безпечного поводження з відходами шляхом реалізації наступних напрямків:

− плановий збір відходів з домашнього господарства, промисловості, сфери торгівлі і послуг;

− переробка матеріалів, що піддаються вторинному використанню;

− нейтральне стосовно довкілля збереження залишкових відходів.

У концепції також присутні елементи управління щодо зниження рівня екологічної небезпеки соціогенного класу, до яких належать:

− формування раціональної психології поводження споживачів при придбанні товару (покупка повинна давати меншу кількість відходів і не завдавати шкоди навколишньому середовищу);

− реструктуризація спектру пропозицій торгівлі і підприємств відповідно до критеріїв природозбереження (товари тривалого використання повинні бути нешкідливі для навколишнього середовища);

− розвиток системи екологічної освіти і виховання, а також підготовка і перепідготовка (підвищення кваліфікації) фахівців і консультантів відходопереробного господарства.

Способи ослаблення найбільш значимих для регіонів наслідків прояву екологічної небезпеки визначають другий елемент управління підсистеми 1, який реалізується технічними рішеннями 2 - 4 (рис. 7.3).

Розглянемо технічне рішення 2 (рис.7.3), яке передбачає ліквідацію локального нафтового забруднення ґрунтів і водойм.

Для індустріально розвинених регіонів проблема ліквідації нафтових забруднень набуває актуальності. Особливо це важливо для регіонів, де сконцентровані нафтопереробні і нафтотранспортні об'єкти, а також значна кількість споживачів вуглеводневих продуктів. Теоретичним базисом управлінського рішення є закономірність управління, яка полягає в забезпеченні прийнятної просторової структуризації екологічної небезпеки.

Одним з найбільш ефективних способів очищення ґрунтів і водойм від нафти і нафтопродуктів є застосування біодеструкторів. Специфічні мікроорганізми і ферменти здатні руйнувати вуглеводневі сполуки до достатньо нешкідливих речовин. Швидкість очищення ґрунтів від забруднень залежно від їх концентрації й інших параметрів можливо прогнозувати шляхом створення відповідних моделей.

Процеси утилізації нафтопродуктів за допомогою біодеструкторів відбуваються завдяки ферментативному каталізу. Швидкість такої реакції V, яка обумовлена кількістю продуктів реакції в одиницю часу, визначається за формулою:

 

, (7.1)

 

де K_m – субстратна константа; [S] – концентрація субстрату. K_m – така концентрація субстрату, при якій швидкість його поглинання досягає половини максимального значення V_m.

При незначних початкових концентраціях молекули субстрату повністю розміщаються на активних центрах молекул ферменту, тоді швидкість реакції прямо пропорційна величині [S]. При подальшому збільшенні [S] настає момент, коли всі активні центри ферменту зайняті і наступне зростання концентрації субстрату вже не викликає зміни концентрації фермент-субстратного комплексу, тобто швидкості реакції. При цих умовах швидкість ферментативної реакції досягає максимального значення.

При біологічному очищенні ґрунтів від забруднень гальмування окислювання органічних речовин може здійснюватися саме субстратом (субстратне інгібування). Воно найчастіше спостерігається при високих концентраціях забруднення в ґрунті. Причиною гальмування ферментативних реакцій у цьому випадку є взаємодія проміжних сполук ще з однією молекулою субстрату (чи декількома). У результаті такої взаємодії утворюється неактивна сполука, тобто комплекс, який не дає кінцевих продуктів реакції. Кінетичне рівняння для субстратного інгібування має вигляд:

 

, (7.2)

 

де l - коефіцієнт інгібування. Значення цього коефіцієнта визначає механізм очищення ґрунтів. Так, при l=1 відбувається неконкурентне гальмування швидкості очищення, при l>1 має місце конкурентне гальмування поглинання забруднень і при досить високих значеннях коефіцієнта l (при l®∞) гальмування не відбувається. Розрахунки показують, що впливом гальмування можна зневажити при величині l більш 100.

Величини K_m, V_m, l є параметрами моделі. Нижче наведена методика їх визначення.

Зручно розглядати величину, зворотну V. При цьому вираз (7.2) набуває вигляду:

 

. (7.3)

Аналіз функції 1/V = f(1/[S]) показує, що при досить великих значеннях аргументу вона (рис. 7.4) наближається до асимптоти, яка перетинає вісь ординат у точці 1/V_m, а вісь абсцис - у точці 1/К_m, що дає можливість визначити значення параметрів V_m і К_m.

Асимптота функції 1/V = £([S]) (при [S]®¥) перетинає вісь абсцис у точці [S]= - lК_m і при [S]=0 приймає значення 1/V_m. Знаючи значення К_m, за допомогою графіка (рис. 7.5) можна визначити параметр l. Слід зазначити, що асимптоти в обох випадках (рис. 7.4, 7.5) перетинають вісь ординат при одному і тому самому значенні. Це, як показано нижче, є важливою обставиною при проведенні експериментальних досліджень.

 

 

 

Рис. 7.4. Теоретична залежність зворотної швидкості окислювання від зворотної концентрації субстрату

 

 

 

Рис. 7.5. Теоретична залежність зворотної швидкості окислювання від концентрації субстрату

Величина питомої швидкості окислювання забруднень визначається за формулою:

V = (S_нач - S_кон)/X×t, (7.4)

де S_нач, S_кон – початкова і кінцева концентрація забруднень у ґрунті відповідно, мг/кг;

Х – доза біодеструктора, г/кг;

t – тривалість циклу очищення, годин.

Проведення асимптоти на залежності 1/V = £ [S] викликає деякі труднощі через незначну кількість експериментальних точок при великих значеннях [S]. Ці труднощі усуваються врахуванням відзначених вище обставин, які полягають в тім, що асимптота повинна перетинати вісь ординат у точці 1/V_m. Це дає можливість визначити значення l.

Таким чином, розглянута модель дозволяє прогнозувати тривалість процесу очищення ґрунтів при різних ступенях їх забруднення, регулювати дози біодеструкторів, а також визначати шляхи інтенсифікації цього процесу.

У процесі утилізації забруднень, як відзначалося вище, утворюються продукти метаболізму бактеріальної маси, що призводить до гальмування очищення ґрунтів. Уповільнення швидкості поглинання забруднень також спостерігається на початковому етапі процесу внаслідок високої концентрації сполук, що містять вуглеводні. У силу викладеного застосовується два способи здійснення процесу очищення ґрунтів.

Перший спосіб полягає у проведенні одноразової обробки ґрунтів препаратом з витратою, яка залежить від початкового вмісту в них нафти. Ефективність очищення не перевищує 85,3% при її тривалості 30 діб. У деяких випадках спостерігається гальмування швидкості очищення.

Інший спосіб обробки ґрунтів здійснюється ступнево з додатковим внесенням препарату через визначений час. Оптимальним є інтервал 12 діб. При кожному наступному внесенні біодеструктора дозу його зменшують залежно від початкової концентрації нафтопродуктів. При цьому відбувається розпушення ґрунтів (для поліпшення газообміну в процесі біологічної деструкції забруднень) і регулювання вмісту в них вуглецю, азоту і фосфору. У цьому випадку загальна ефективність очищення складає 99,5%, що дозволяє довести вміст залишкових забруднень у ґрунті до значень нижче гранично-допустимих концентрацій. Загальна тривалість очищення складає 60-65 діб.

Другий з розглянутих способів може бути реалізований як захід оперативного реагування на прояви екологічної небезпеки, що виникають при аварійних розливах нафти і продуктів її переробки.

Таким чином, у результаті реалізації розглянутого управлінського рішення може бути суттєво знижений рівень екологічної небезпеки від нафтового забруднення ґрунтів, зведена до мінімуму імовірність проникнення забруднювачів у водоносні горизонти, що використовуються населенням для побутових і господарських потреб.

Управлінські практичні рішення з підвищенню рівня екологічної безпеки в штучно створених об'єктах гідросфери.

Теоретичним базисом відповідного управлінського рішення (№ 3 на рис. 7.3) є наступна закономірність управління – забезпечення прийнятної просторової структуризації екологічної небезпеки.

Основними напрямками управління екологічною безпекою в штучно створених об’єктах гідросфери (насамперед, водосховища Дніпровського каскаду) є наступні положення:

− здійснення систематичного хімічного і біологічного моніторингу вод і донних відкладень. Епізодичні дослідження (в основному, в екстремальні і постекстремальні періоди), які проводяться в теперішній час на окремих ділянках акваторій водоймищ, не дають можливість повною мірою скласти картину формування екологічної небезпеки;

− обґрунтоване регулювання скиду вод з водосховища, забезпечення сталості цього режиму в періоди екстремальних метеорологічних умов. Це дозволяє запобігти утворенню в придонних прошарках завихрень (турбулентність потоків), здатних «витягати» з донних відкладень забруднювачі і, тим самим, сприяти різкому підвищенню концентрацій шкідливих речовин у воді;

− реалізація біологічного методу зниження інтенсивності розвитку ціанобактерій, зокрема, заселення акваторій водосховищ мальками товстолобика і судака. Останні використовують у своєму харчуванні, зокрема, ціанобактерії, що сприяє відновленню стану екосистеми. За рахунок зниження кількості водної рослинності і її відмерлої частини знизяться концентрації шкідливих речовин у воді.

Для попередження впливу на населення проявів екологічної небезпеки, викликаних різким сезонним погіршенням якості природних вод у водоймищах з урахуванням реальних режимів роботи водоочисних систем в регіонах доцільно реалізовувати наступні напрямки забезпечення екологічної безпеки:

− використання для попереднього очищення природних вод (з метою інтенсифікації процесів самоочищення) волокнистих насадок типу «ВІЯ» з розвиненою поверхнею для іммобілізації гідробіонтів-очисників;

− проведення додаткової аерації природних вод безпосередньо на водозаборі;

− обробка води ультразвуком низької частоти на стадії до і після прехлорування, що дозволить розкласти складні структури токсинів синьозелених водоростей на більш прості, менш токсичні органічні речовини. У цьому випадку варто використовувати гіпохлоридну (ClО^-) обробку води чи двооксид хлору (ClО₂);

− установка катіонітних колончатих фільтрів селективної дії (які поглинають іони нікелю, цинку, хрому, міді, марганцю), що дозволить знизити їх концентрацію в системах водопідведення нижче допустимих норм.

Управлінські технічні рішення щодо ослаблення дистанційних проявів екологічної небезпеки (№ 4 на рис. 7.3).

Застосування застарілих, що не відповідають сучасним екологічним вимогам, технічних систем і технологій підвищує рівень екологічної небезпеки. Аналіз виробничої діяльності підприємств в окремих регіонах показує, що енергоємність застарілих техпроцесів і устаткування, на відміну від сучасних, на 8-10% вище.

Збільшення витрати енергії неминуче спричиняє зростання обсягів видобутку природних енергетичних ресурсів, збільшення кількості палива, що використовується. Це призводить до підвищення рівнів забруднення навколишнього середовища і порушення природних ландшафтів, тобто формується екологічна небезпека в регіонах, де видобуваються природні ресурси і виробляється енергія.

Теоретичним базисом відповідного управлінського рішення (№ 4 на рис. 7.3) є просторове розмежування місць реалізації управління і прояви екологічної небезпеки. Доцільно розглядати ситуацію, коли застосування енергозаощаджуючих технологій на одній території (місце здійснення технологічного процесу) призводить до зниження рівня екологічної небезпеки в іншій просторовій зоні (місце видобутку природних ресурсів і вироблення енергії).

Розглянемо для визначеності процеси теплової обробки (ТО) виробів у господарському комплексі з виробництва будівельних матеріалів. Підхід до зниження енергоємності полягає в скороченні тривалості ТО будівельних виробів за рахунок введення до складу бетонних і керамічних сумішей спеціальних домішок, які зберігають експлуатаційні властивості виробів. Як домішки застосовуються відходи виробництва вапна, що містять від 40 до 55% Сa(OH)₂ (вапняний недопал). Необхідних властивостей бетонних виробів (міцність на стиск, міцність на вигин, водопоглинення) можна досягти при тривалості ізотермічної витримки 2 години при концентрації добавки 5% від маси бетонної суміші (для порівняння відзначимо, що при обробці виробів, які не містять активних добавок, ізотермічна витримка триває 4 години). Таким чином, заощаджується майже 10% енергетичних ресурсів (у перерахуванні на умовне паливо - від 6 до 27 кг умовного палива на 1 т виробів залежно від використовуваної технології).

У процесах виробництва керамічної плитки як домішку можна використовувати суміш порошку легкоплавкого скла з відходами виробництва вапна фракції 50-150 мкм. При введенні добавки збільшується пористість виробів, що призводить до прискорення процесів термодифузії (оптимальний вміст добавки – у межах від 15 до 20% від загальної маси суміші). Це дозволяє скоротити час сушіння на 2 години, що, у свою чергу, зменшує енергоємність виробництва. Відзначимо, що завод залізобетонних виробів середньої потужності (продуктивністю порядка 50 тис. м³ бетону на рік) здатний використовувати до 3000 відходів виробництва вапна та інших відходів будівельної галузі, скоротивши території звалищ і кількість забруднень, що надходять у природне середовище з них.

Таким чином, розглянуті способи енергозаощадження в господарському комплексі з виробництва будівельних матеріалів є елементом системи управління екологічною безпекою не тільки в певному регіоні, де здійснюється технологічний процес з використанням відходів, але й знижують рівень екологічної небезпеки в регіонах, де виробляється енергія (зменшення обсягів видобутку природних енергетичних ресурсів, зниження кількості викидів в атмосферне повітря при спалюванні палива в котельнях і на ТЕС).

Підсистема управління екобезпекою стосовно виду небезпеки, формованої фізичними чинниками (рис.7.3), реалізується елементом управління, який забезпечує ослаблення інтенсивності дії джерел небезпеки. Вказаний елемент управління включає два управлінські технічні рішення, які передбачають реалізацію практичних заходів по запобіганню пошкоджених споруд при техногенних землетрусах і зниження рівнів фізичного забруднення.

Основними напрямками управління безпекою в регіоні, підданому впливу техногенних землетрусів (технічне рішення №5 на рис.7.3), є:

1. Розміщення джерел землетрусів (зокрема, у випадку кар'єрів – розвиток гірських виробок) у тих напрямках, де відсутні потенційно небезпечні об'єкти. Слід зазначити, що при введенні в експлуатацію кар'єрів і будівництві об'єктів часто не враховувалися перспективи оптимального (з погляду техногенної безпеки) розширення кар’єрних полів.

2. Штучна зміна параметрів геологічного середовища в напрямку проходження сейсмотехнохвиль з метою обмеження зони їх поширення відносно небезпечних об'єктів. У незв'язаних породах сейсмохвилі загасають швидше, тому доцільно здійснити на шляху їх поширення серію дрібних вибухів для дроблення скельних порід. Це повинні бути поверхневі вибухи невеликої потужності, тому що потенційно небезпечні об'єкти, як правило, знаходяться у віддалених зонах сейсмічної дії, де переважно поширюються поверхневі хвилі. Зазначені заходи спрямовані на оптимізацію позиційності джерел небезпеки.

3. Регулювання періодичності виникнення техногенних землетрусів таким чином, щоб механічні напруги не накопичувалися, а релаксували. У випадку, коли джерелами техногенних землетрусів є вибухи на кар'єрах, доцільно здійснювати обґрунтований підбір конфігурації розташування вибухових блоків; використовувати метод короткоуповільнених вибухів, при якому вибухи в окремих блоках відбуваються з деякою часовою затримкою (порядку десятків мілісекунд), що призводить до зменшення інтенсивності результуючих коливань. У деяких випадках доцільно обмежувати максимальну потужність вибуху (масу вибухової речовини).

4. Ліквідація джерел техногенних землетрусів (у випадку кар'єрів – припинення підривних робіт). Цей напрямок здійснюється в тих випадках, коли вище розглянуті заходи не приносять необхідного ефекту, чи, якщо в сейсмопідвержених об'єктах виникли серйозні ушкодження чи накопичились залишкові напруги, при яких навіть незначні впливи можуть призвести до руйнувань.

Необхідність і першочерговість реалізації конкретного заходу щодо управління екологічною безпекою може бути обґрунтована з використанням техногенно-екологічного ризику і, в першу чергу, принципу його оптимізації. Для цього оцінюються витрати на реалізацію цього заходу (з урахуванням можливих втрат від виробничої діяльності). Це здійснити досить просто. Наступним етапом є визначення відповідного цьому заходу зниження ризику. На підставі спільного аналізу витрат і величин ризику вибирають оптимальний для конкретних умов варіант і послідовність реалізації заходів. На практиці в теперішній час здійснити такий підхід досить складно, оскільки існує безліч чинників різного походження, які впливають на стан сейсмопідверженої споруди та не піддаються кількісній оцінці. З цієї причини досить складно вичленити вплив техногенних землетрусів.

Запропоновані вище напрямки управління екологічною безпекою у регіоні, підданому впливу техногенних землетрусів, спроможні забезпечити:

− конструктивну й архітектурну цілісність будинків і споруд;

− безпеку і достатню комфортність умов для людей, що знаходяться в житлових приміщеннях, на робочих місцях і т.і.;

− зменшення психологічного впливу на людей. Неприпустимі такі інтенсивності сейсмоколивань, при яких хоча і не виникають ушкодження в будинках і спорудах, але вони можуть викликати в людей такі ж відчуття, як і при природних землетрусах. Асоціації з можливими наслідками останніх здатні призвести до розвитку стресових і шокових явищ (соціальне посилення ризику). Тому більшість будинків (у першу чергу лікарні, дитячі установи і т.і.) не слід розміщати в зонах, підданих дії техногенної сейсмічності;

− запобігання пошкоджень різного устаткування. Більшість машин і механізмів має відносно високі показники загасання коливань і жорсткість окремих вузлів, тому вони чутливі до високочастотних коливань, що мають місце при техногенних землетрусах. Найбільш чутливим до дії сейсмотехнохвиль є устаткування, встановлене на окремих фундаментах, не зв'язаних з конструктивними елементами будинків (компресорні і вентиляційні установки, преси і т.і.). Під дією механічних сил у металоконструкціях і деталях виникають напруги, що можуть призвести до локальних тріщин і залишкових деформацій, зміщувати устаткування чи його елементи, порушувати співвісність і центрування приводів. Велике значення має забезпечення безпечної експлуатації електроустаткування, засобів блокування, сигналізації і зв'язку. Вони включають реле (пускові, замикаючі і т.і.), які під дією коливань можуть спонтанно спрацьовувати, внаслідок чого можливе виникнення аварійних ситуацій. Таке устаткування необхідно виводити із зони дії високочастотних коливань.

Застосування технічних засобів для зменшення рівня шумового забруднення (управлінське рішення № 6 на рис. 7.3).

Серед підвидів техногенної небезпеки, пов'язаної з фізичними чинниками впливу на природне середовище, одним з пріоритетних у більшості регіонів є шумове забруднення, яке створюється як стаціонарними (промисловими), так і пересувними (різні види транспорту) джерелами. Має місце «сусідство» у більшості випадків з іншими видами техногенної небезпеки, зокрема, з хімічним забрудненням. Теоретичним базисом управлінського рішення № 6 (рис. 7.3) є закономірність управління, яка полягає в мінімізації несприятливого сусідства небезпек різного генезису.

Найбільш дієвим способом зниження рівня шумового забруднення є застосування глушників. Зокрема, для поглинання виробничого шуму може бути використаний розроблений творчим колективом під керівництвом проф. Шмандія В.М. глушник інтерференційно-активного типу, який надійний в експлуатації, має незначний аеродинамічний опір (до 0,45 атм) та високу ефективність поглинання шумового випромінювання (зменшує рівень шуму на 24¸26 Дб). Зменшення інтенсивності автотранспортного шуму на 26¸33 Дб досягається за допомогою системи, що складається з приєднаних послідовно резонатора Гельмгольца та равликоподібного глушника, внутрішня поверхня якого покрита скловолокном.

Надійність управління екологічною безпекою, яка визначається, насамперед, ефективність реалізації управлінських технічних рішень, в значній мірі залежить від застосування сучасних технічних засобів проведення моніторингу станів екологічної небезпеки, забезпеченням стійкої роботи очисних систем у регіоні, підсиленням впливу соціогенних чинників на процес управління. Блок забезпечення надійності і ефективності управління екологічною безпекою (рис. 7.3) включає саме такі напрямки. Це є суттєвим стосовно регіональних домінант формування екологічної небезпеки.

Удосконалення регіональної системи моніторингу екологічної небезпеки, пов’язаної із забрудненим атмосферним повітрям.

Державний контроль стану забруднення атмосферного повітря в Україні веде гідрометеорологічна служба Міністерства надзвичайних ситуацій України. Підрозділи цієї служби визначають приземні (h=2 м) концентрації певних шкідливих речовин на стаціонарних постах і ведуть виміри метеопараметрів (швидкість і напрямок вітру, температура і вологість атмосферного повітря і т.і.). Кількість постів спостереження в населеному пункті регламентується і встановлюється, в першу чергу, залежно від кількості населення, що проживає в ньому. Досить часто у населених пунктах пости спостережень розташовані неефективно, що не дає можливості достовірно оцінити рівень екологічної небезпеки у певних районах. З метою забезпечення даними для управління екологічною безпекою необхідно відповідним чином удосконалити регіональну систему моніторингу екологічної небезпеки, пов¢язаної із забрудненням атмосферного повітря. Виходячи з регіональних особливостей, можливі різні системи відповідних заходів.

Забезпечення ефективності (стійкості) роботи водоочисних систем у регіоні при змінному техногенному навантаженні.

У теперішній час проблема інтенсифікації процесів біологічного очищення в експлуатованих очисних спорудах набула особливої актуальності. Підвищення техніко-економічних показників цього способу очищення, досягнення стабільності роботи регіональних очисних систем повинні розглядатися як один з елементів забезпечення надійності управління екологічною безпекою.

Посилення ролі соціогенних чинників в управлінні екологічною безпекою.

Соціогенні чинники впливають на формування екологічної небезпеки і при вірному їх застосуванні виступають досить вагомим елементом, який забезпечує ефективність управління безпекою. Найбільш істотними є наступні чинники: кваліфікація відповідних фахівців і рівень екологічної свідомості населення. Виходячи з цього, посилення ролі соціогенних чинників в управлінні екологічною безпекою повинне здійснюватися за наступними напрямками:

− підготовка висококваліфікованих фахівців з управління екологічною безпекою у вищих навчальних закладах;

− перепідготовка і підвищення кваліфікації керівних і інженерно-технічних працівників;

− масове екологічне навчання і виховання різних прошарків населення з акцентуванням уваги на аспекти безпеки (в першу чергу, молодого покоління, що сприяє формуванню екологічного «генофонду» нації).

 

Запитання і завдання до розділу 7.

1. Сформулюйте основні положення стратегії управління екологічною безпекою.

2. Охарактеризуйте основополагаючу закономірність процесу управління екологічною безпекою.

3. Які ви знаєте закономірності управління екологічною безпекою на регіональному рівні? Охарактеризуйте їх.

4. Наведіть функціональну блок-схему управління екологічною безпекою на регіональному рівні.

5. Які ви знаєте основні принципи побудови регіональної системи управління екологічною безпекою?

6. Що є теоретичним базисом управлінських рішень?

7. Назвіть рівні ієрархії регіональної системи техніко-технологічного управління екологічною безпекою.

8. Для конкретного регіону запропонуйте систему управління екологічною безпекою.

9. Які основні напрямки управління екологічною безпекою у регіоні з домінантою техногенних землетрусів?