Формування екологічної небезпеки при аваріях з викидом сильнодіючих отруйних речовин

Сучасний стан світової економіки характеризується неухильним зростанням об’єктів хімічного виробництва. За даними ВООЗ, на теперішній час кількість отруйних речовин перевищила 60 тисяч хімічних сполук та щорічно збільшується на 500–700 найменувань. Крім того, біля 500 відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш токсичних для людини.

Сьогодні в Україні нараховується понад 1500 різних об’єктів, які виробляють, зберігають або використовують більше 280 тис. тон різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік. Основну кількість (до 95%) із них складають об’єкти, що містять аміак та хлор.

Окрім цього, цілодобово залізницями України транспортується близько 15000 одиниць рухомого складу з небезпечними вантажами. Незважаючи на те що населення України становить близько 1% населення світу, в Україні переробляється до 5% загальної кількості мінеральних речовин, а фонове навантаження токсикантами на довкілля, внаслідок цього, вище, ніж у країнах Західної Європи у 3,2 рази і вище ніж у США у 6,2 рази.

Сильнодiючi отруйнi речовини (СДОР) – це токсичнi хiмiчнi сполуки, що утворюються у великих кiлькостях в процесi промислового виробництва, i спроможнi у випадку руйнувань (аварiй) на хiмiчно небезпечних об’єктах надходити до компонентів геосфери, викликаючи масовi ураження населення.

За побудовою, фізико-хімічними властивостями (СДОР) досить неоднорідні. Їх біологічні ефекти різноманітні. Проте в аварійних ситу­аціях необхідно визначення найбільшої небезпеки впливу СДОР на людину з метою надання своєчасної й кваліфікованої допомоги ура­женим. У зв'язку із цим наведена класифікація СДОР на основі переважного синдрому, що складається у разі гострої інтоксикації.

Хімічні речовини, які здатні викликати масове ураження в разі аварій з викидом (витіканням), поділені на групи:

1) перша група – речовини з переважно задушливою дією:

­ з вираженою припікальною дією (хлор, трьоххлористий фосфор, оксихлорид фосфору);

­ зі слабкою припікалъною дією (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);

2) друга група – речовини переважно загальноотрутної дії (окис вуг­лецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленх­лоргідрин, етиленфторгідрин);

3) третя група – речовини, що мають задушливу й загальноотрутну дію:

­ з вираженою припікальною дією (акрилонітрил);

­ зі слабкою припікальною дією (сірчистий ангідрид, сірководень, окисли азоту);

4) четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на ге­нерацію, проведення й передачу нервового імпульсу (сірковуглецъ, фосфорорганичні з'єднання);

5) п'ята група – речовини, що мають задушливу й нейротропну дію (аміак);.

6) шоста група – метаболичні отрути (етилен оксид, метилбромид, метилхлорид, диметилсулъфат);

7) сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксин).

До речовин з переважно задушливою дією (перша група) відносять токсичні з'єд­нання, для яких головним об'єктом впливу на організм є дихальні шляхи. Ураження організму в разі впливу речовин задушливої дії умовно поділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період прихованої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість періоду визначається токсичними властивостями речовини й величиною експозиційної дози. У разі дії парів ряду речо­вин у високих концентраціях можливий швидкий летальний резуль­тат від шокового стану, викликаного хімічним опіком відкритих ді­лянок шкіри, слизуватих верхніх дихальних шляхів і легенів.

До речовин переважно загальноотрутної дії (друга група) відносять з'єднання, здатні викликати гостре порушення енергетичного обміну, що і є у важких випадках причиною загибелі ураженого. Ці речовини мож­на поділити на отрути крові й тканинні отрути. Отрути крові поділяють на гемолітичні отрути й отрути гемо­глобіну. Тканинні отрути поділяють на інгібітори ферментів дихального ланцюга (ціаніди, сірководень, акрилонітрил); роз'єднувачі окислю­вання й фосфорилування (динітрофенол, динітроортокрезол) і речо­вини, що послабляють запаси субстратів для процесів біологічного окислювання (етиленхлоргідрин, етилен-фторгідрин).

До речовин, що мають задушливу і загальноотрутну дію, відно­сять значну кількість СДОР, здатних у разі інгаляційного впливу ви­кликати токсичний набряк легенів, а в разі резорбції порушувати ене­ргетичний обмін. Багато з'єднань цієї групи мають найсильнішу при­пікальну дію, що значно утруднює надання допомоги потерпілим.

До речовин, що діють на генерацію, проведення й передачу нервового імпульсу (нейротропних отрут), відносять речовини, що порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюють стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить здатність втручати­ся в процеси синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникність іонних каналів збудливих мембран.

До речовин, що мають задушливу і нейротропну дію, відносять токсичні з'єднання, що викликають у разі інгаляційного ураження токсичний набряк легенів, на тлі якого формується важке ураження нервової системи.

В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення або передачі нервового імпульсу, що ускладнюється станом важкої гіпо­ксії, викликаної порушенням зовнішнього дихання.

До метаболічиих отрут відносять токсичні з'єднання, що втручаються в процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Уражен­ня організму розвивається, зазвичай, поступово й у важких випад­ках закінчується смертельним результатом протягом кількох діб. У патологічний процес ураження цими речовинами втягується бага­то органів, але найважливіші з уражень – порушення з боку централь­ної нервової системи, паренхіматозних органів та іноді системи крові.

За своєю будовою ці речовини належать до різних класів з'єднань, однак, усі вони мають загальну властивість: в організмі людини вони руйнуються з утворенням високореакційноздатних вуглеводних ради­калів.

До речовин, що порушують обмін речовин, належать токсичні з'єднання групи галогенованих ароматичних вуглеводнів. При цьому осо­бливою біологічною активністю відрізняються дибензодіоксини і полі­хлоровані бензофурани.

Ці речовини здатні, діючи через легені, травний тракт і неушкодже­ну шкіру, викликати захворювання з надзвичайно млявим протіканням. При цьому в процес утягуються практично всі органи й системиорганізму. Характерною рисою дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може призвести навіть до смертельного резуль­тату.

Токсичuі властивості сильнодіючих отруйних речовин. Токсичність хімічних речовин – це їх здатність викликати патологічні зміни в організмі, що призводять до втрати працездатності або загибелі.

Для характеристики токсичності СДОР використовуються – грани­чна концентрація, межа перенесення, смертельна концентрація й смертельна доза. Значення цих характеристик за ступенем їхнього впливу на організм людини наведені в табл. 5.1.

Гранична концеuтрація - це мінімальна ефективна концентрація, тобто найменша кількість речовини, що може викликати відчутний фізіологічний ефект. При цьому, уражені відчувають лише первинні ознаки ураження й зберігають працездатність.

Межа перенесення – це мінімальна концентрація, яку людина може витримувати певний час без стійкого ураження. У промисловості як межа перенесення використовується гранично допустима концентрація (ГДКр.з.). Вона регламентує допустимий ступінь зараження СДОР повітря робочої зони й використовується в інтересах дотримання ви­мог безпеки у виробництві.

 

Таблиця 5.1

Класифікація СДОР за ступенем впливу на організм людини

Показник	Норма для класу небезпеки
1-го	2-го	З-го	4-го
ГДК СДОР у повітрі робочої зони, мг/м^3	<0,1	0,1 - 1	1,1 - 10	>10
Середня смертельна доза в разі введення в шлунок, мг/кг	<15	15-150	151-500	>500
Середня смертельна доза в разі нанесення на шкіру, мr/кг	<100	100-500	501-2500	>2500
Середня смертельна концентрація в повітрі, мг/м^3	<500	500-5000	5000-50000	>50000

 

Ця концентрація визначена як максималь­но допустима, що за постійного впливу на людину протягом робочого дня не може викликати за тривалий проміжок часу патологічних змін або захворювань, які виявляють за допомогою сучасних методів діаг­ностики. Вона відноситься здебільшого до восьмигодинного робочого дня й не може використовуватися для оцінювання небезпеки аварій­них ситуацій у зв'язку зі значно меншим інтервалом впливу СДОР.

Разом з тим, гранична концентрація й ГДК, незважаючи на широку сферу свого застосування, не можуть дати повної характеристики токсичності СДОР, тому що не дозволяють оцінити можливий фізіологічний ефект залежно від часу їхнього впливу. Більше того, токсичність СДОР значною мірою залежить від шляху потрапляння в організм людини. При цьому ураження може мати загальний або місцевий характер.

У разі місцевого впливу токсичний ефект проявляється в місці кон­такту СДОР із тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів подиху, розлад зору). У разі загального впли­ву токсичний ефект проявляється після влучення СДОР у кров через шкірні покриви (шкірно-резорбтивна токсичність), органи дихання (інгаляційна токсичність) або шлунково-кишковий тракт (пероральна токсичність). Отже, оцінюючи токсичність, необхідно враховувати як характер і ступінь токсичності, так і спосіб потрапляння СДОР в організм людини.

До основного шляху потрапляння СДОР в організм людини слід віднести органи дихання, а у ряді випадків, особливо в разі перебування в районі (осередку) аварії, не виключена можливість ураження людей через шкірні покриви.

Показники токсичності СДОР. Для кількісної характеристики токсичності різних хімічних сполук користуються певними категоріями токсичних доз, що враховують шлях проникнення речовини в організм.

Під токсичною дозою розуміють кількість речовини, що викликає певний токсичнuй ефект.

Токсодоза в разі:

– інгаляційних уражень дорівнює Сt (С – середня за часом (t) концентрація СДОР у повітрі);

– у разі шкірно-резорбтивних уражень – масі рідкого СДОР, що викликає певний ефект ураження при потраплянні на шкіру.

Для характеристики токсичності речовин в разі їх впливу на організм людини через органи дихання застосовуються такі токсодози:

– середня смертельна токсодоза LC_ι50, що викликає смертельний результат у 50% уражених;

– середня що виводить із ладу, токсодоза IC_ι50, при які працездатність втрачають 50% уражених;

– середня гранична токсодоза PC_ι50 що викликає початкові симптоми ура­ження в 50% осіб, що піддались впливу.

Інгаляційні токсичні дози вимірюються в грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр (г хв/м³, гс/м³, мг хв/л).

Крім того, ступінь токсичностї СДОР, що мають шкіро-резорбтивну дію, оцінюється також середньою смертельною (LD₅₀), середньою, що виводить із ладу (ID₅₀) і граничною (мінімальною) (PD₅₀) дозами. Шкіро-резорбтивні токсо­дози прийнято вимірювати кількістю речовини, що доводиться на одиницю по­верхні тіла людини або на одиницю його маси (мг/cм², мг/м², г/см², г/м², кг/см², кг/м² або мг/кг).

Значення інгаляційних і шкіро-резорбтивних токсодоз СДОР дозво­ляють, з одного боку, порівнювати їх між собою, а з іншого боку, оці­нювати ступінь важкості ураження потерпілих в аварійній ситуації. Значення середніх граничних токсодоз СДОР наведені в табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Значення середніх граничних токсодоз СДОР

СДОР	PCι50, г/ м^3	СДОР	PCι50, г/ м^3
Аміак		Сірковуглець
Гідразии		Фосген	ІЗ
Окис вуглецю		Ціаністий водень
Окис етилену		Хлор
Двоокис сірки

Примітка. У таблиці Наведені значення граничних токсодоз для дорослих, для ді­тей – у 4-10 разів менші.

Значення зазначених токсодоз є постійними лише для порівняно короткочасних експозицій, що не перевищують 40-60 хв. За більш тривалих впливів або за малих концентрацій значення PC_ι50 збільшується, особливо для тих СДОР, які виводяться частково з організму. Для них значення токсодози може бути значно вищими.

В аварійних ситуаціях у повітрі може виявитися не одне, а декілька СДОР, у цьому випадку оцінювання сумарного ефекту – досить складне завдання, тому що ефект від комбінованої дії декількох хімічних речовин може дорівню­вати сумі ефектів роздільної дії, бути більшим або меншим цієї суми

Якщо ж одночасно виділяються декілька токсичних речовин, що не мають односпрямованого характеру дії, то ефект дії СДОР рекомендується оцінюва­ти за найтоксичнішою речовиною.

Очевидно, такий підхід доцільно використовувати і для оцінюван­ня глибини поширення СДОР у приземному шарі атмосфери. При цьому, як основні характеристики доцільно використати відповідні значення експозиційних доз.

За ступенем токсичності речовини, які потрапляють в організм людини, поділяють на шість груп (табл. 5.3).

Хімічні речовини, у т.ч. і нетоксичні, можуть негативно впливати на людський організм залежно від періоду їх дії, кумулятивних влас­тивостей, стану самого організму та ін. Але причиною масових ура­жень людей може стати лише група сильнодіючих отруйних речовин(СДОР), які в аварійній обстановці легко переходять в атмосферу, воду, грунт та ін.

 

 

Таблиця 5.3.

Токсичність хімічних речовин

Група токсич- ності	LCι50, мг/л	LD50, мг/кг	Приклади СДОР
Надзви- чайно токсичні	Нижча за 1	Нижча за 1	деякі сполуки металів (миш'яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та ін.); речовини, які містять ціанисту групу (синильна кислота та її солі, нітрити, органічні ізоціанати та ін.); сполуки фосфору (хлорид фосфору, оксихлорид, фосфін і т.ін.); фторорганічні сполуки (фторстанол, фтороцтова кислота та її ефіри); карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та ін.); галогени (хлор, бром) та ряд інших сполук.
Високо- токсичні	1 - 5	1-50
Сильно- токсичні	6-20	51-500	мінеральні та органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна та ін.); луги (аміак, їдкий калій та ін.); сполуки сірки (сі рко водень, розчинні сульфіди та ін.); деякі спирти та альдегіди кислот; органічні та неорганічні нітро- та
			аміносполуки (анілін, нітробензол, ніт­ротолуол, амілнітрит та ін.); гетероциклічні сполуки.
Помірнотоксичні	21-80	501-
Малото- ксичн	81-160	5001 -
Практи-чнонетоксичні	Вища за 160	Вища за 15000

Особливу групу отруйних речовин становлять пестициди. Залежно від призначення, їх поділяють на: інсектициди, фун­гіциди, зооциди, бактерициди, гербіциди, арборициди, ака­рициди, дефоліанти, нематоциди, десиканти та ін. Багато пес­тицидів мають здатність накопичуватись, тобто кумулюватись, бути джере­лом отруєння організмів, які ними харчуються. Пестициди застосовують тільки в крайніх випадках, коли інші заходи недостатньо ефективні.

Більшість перелічених хімічних речовин (у т. ч. і практично неток­сичних) може стати причиною ураження людини, але масові уражен­ня (в результаті аварійного витікання речовин) можуть викликати не всі, навіть високотоксичні, речовини. Але всі хімічні речовини, по­трапивши у навколишнє середовище у кількостях, що перевищують певне порогове допустиме значення, стають причиною його забруд­нення та отруєння, що в кінцевому результаті негативно впливає на людський організм.

Велике значення в оцінці небезпеки хімічних сполук має ступінь їх кумулятивної дії тобто здатність речовин накопичуватись в організмі і викликати ряд патологічних змін, які ведуть до виникнення хронічних захворювань. Кумулятивна дія речовин є результатом сукупної дії багатьох чинників, у тому числі процесів всмоктування, хімічних перетворень, накопичення в найбільш уразливих системах чи органах, виведення СДОР з організму.

Кожна шкідлива речовина характеризується своїми кумулятивними властивостями, тобто має свій коефіцієнт кумуляції.

Розроблена класифікація СДОР за таким коефіцієнтом відносить до:

1) першої групи речовини з різко вираженою кумуляцією (коефіцієнт менший за 1),

2) до другої – з вираженою куму­ляцією (коефіцієнт – 1-3),

3) третьої – з помірною (коефіцієнт – 3-5),

4) чет­вертої – слабко вираженою (коефіцієнт понад 5).

В умовах перерив­частого надходження в організм СДОР зручним є вираження куму­лятивного ефекту через кут нахилу «чистого» часу надходження в організм у вигляді номограм на сітці з логарифмічним масштабом.