Екологічний ризик, аналіз та методологія оцінки

Екологічний ризик – це ймовірність виникнення негативних змін або наслідків цих змін, які виникають в результаті негативної антропогенної дії на навколишнє середовище або природних стихійних лих. Екологічний ризик є різновидом ризику міри екологічної небезпеки безпеки.

Екологічний ризик можна розділити на дві складові: ризик для живої природи (біоекологічний), який залежить від стану геосистем і ризик для людини (антропоекологічний) утворюється людиною і визначається ймовірністю збільшення аварій внаслідок виробничо-господарської діяльності.

У термінах теорії ризику прийнято проводити аналіз подій, імовірність яких дорівнює 1 (наприклад, забруднення навколишнього середовища). У такому разі термін "ризик" еквівалентний терміну "збиток", і відповідно величина ризику кількісно дорівнює величині збитку.

Наведемо найбільше розповсюджені визначення екологічного ризику. Екологічний ризик це:

1) вірогідність навмисних або випадкових, поступових та катастрофічних антропогенних змін існуючих природних об'єктів, факторів та екологічних ресурсів;

2) ймовірність порушення стійкості системи навколишнього середовища через господарську чи іншу діяльність людини, тобто перевищення еколого-економічного потенціалу;

3) ймовірність збільшення смертності або кількості захворювань людей при підвищенні концентрації певного забруднювача чи суми забруднювачів у навколишньому середовищі або порушенні яких-небудь характеристик цього середовища (наприклад, збільшення дози ультрафіолетового випромінювання);

4) ймовірність небажаних наслідків того чи іншого рішення у глобальній, регіональній або локальній експлуатації природних ресурсів і в процесі використання природних умов, функціонування споруд, технологічних ліній тощо, які споживають ці ресурси в межах і за межами нормативного терміну їх роботи.

Близьке за змістом до наведених вище є стандартизоване визначення екологічного ризику як імовірності настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистеми.

У міжнародно-правовому значенні, зокрема відповідно до Директиви Ради Європейського Союзу від 9 грудня 1996 р. № 96/82-ЄС про стримування великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, ризик означає імовірність настання певної події за певних обставин та у певний час.

Ризик у природокористуванні – імовірність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних або випадкових, поступових і катастрофічних) антропогенних змін природних об’єктів і факторів.

Ризик природних катастроф – імовірність небажаних наслідків будь-яких руйнівних природних і природно-антропогенних явищ у глобальному, регіональному та локальному масштабах.

Ва жливого теоретичного та практичного значення набула проблема ризику для національної безпеки України у зв'язку з важкими наслідками чорнобильської катастрофи та опрацюванням нових підходів при вивченні взаємозв'язку людини з навколишнім природним і соціальним середовищем, а також змінами, які відбуваються нині в здоров'ї людей. Останнім часом проблема ризику вивчається багатьма науковими дисциплінами з точки зору впливу шкідливих факторів.

Кількісній оцінці ризику здоров'я населення від хімічних сполук належить головна роль у стратегії захисту людини від негативного впливу.

Аналіз ризику в медичних дослідженнях – це комплекс дій для вивчення, аналізу та ідентифікації механізмів виникнення явищ, що мають великий вплив на спосіб життя та стан здоров'я людини, з метою запобігання згаданим явищам або протидії їх виникненню. Результат аналізу ризику - оцінка стану здоров'я частини населення, яка зазнає впливу з боку хімічних сполук і в якої очікується прояв шкідливих для здоров'я ефектів.

Не зважаючи на те, що сутність несприятливих ефектів може бути добре вивчена, основною задачею при оцінці ризику є визначення їх ймовірності. Остання визначається двома факторами:

- ймовірність того, що групи людей підпадуть під вплив різних рівнів забруднень;

- ймовірність того, що в даних осіб виникнуть шкідливі ефекти.

Ці два фактори відповідають двом основним галузям дослідження аналізу ризику – впливу й ефектам.

Як вже зазначалося вище, ризик є ймовірною характеристикою. При аналізі ймовірності виникнення небажаних ефектів внаслідок дії хімічних забруднювачів виникають різні проблеми, пов'язані з їх властивостями: для високостійких сполук, які входять до раціону людини та викликають віддалені ефекти, головне завдання - оцінити ймовірність виникнення небажаних ефектів. А для нестійких речовин найважливіше оцінити ймовірність їх дії.

Ризик можна відобразити кількома способами:

- ймовірністю того, що у певної частини населення виникнуть негативні ефекти (наприклад, 5%-й ризик, 20%-й ризик). Такого виду оцінки важко досягти;

- визначенням певної кількості чоловік, у яких можуть виникнути негативні ефекти, при цьому встановлюється певний інтервал похибок для вказаних неточностей (наприклад, 2000 - 50);

- оцінкою без реальної величини достовірності (наприклад, більше 5% будуть мати негативні ефекти). Рівень точності оцінки ризику не може перевищувати точність впливу та дані ефекту, на основі яких розраховується ризик.

При медичних дослідженнях використовуються чотири види ризику: відносний, атрибутивний, атрибутивний популяційний і популяційна фракція атрибутивного ризику.

Відносний ризик (наприклад, раку легенів у групі, де палять, порівняно з групою, де не палять) розраховується за допомогою відношення I 2/ I 1, де I 2 – це захворюваність раком у групі, де палять, а I 1 – це захворюваність раком у групі, де не палять. Величина відносного ризику дозволяє виміряти патогенну силу умов, з якими асоціюється фактор ризику.

Атрибутивний ризик. Він використовується для вимірювання абсолютної величини захворюваності та розраховується як I 2 - I 1 на 100 тис. чоловік на рік. На відміну від відносного ризику, атрибутивний вимірює його наслідки.

Атрибутивний популяційний ризик. Відносний і атрибутивний ризики дозволяють порівнювати між собою ймовірність захворювання в групах населення з наявністю або відсутністю факторів ризику. Проте вони не дають уявлення про патогенне значення фактору для популяції у цілому. З цією метою використовується даний вид ризику. Він розраховується як добуток (I 2 - I 1) p, де I 2 - I 1 – атрибутивний ризик, а р – число осіб у популяції з фактором ризику.

Популяційна фракція атрибутивного ризику. Для оцінки в популяції долі захворюваності, пов'язаної з фактором ризику захворюваності даною хворобою в цілому, використовується популяційна фракція атрибутивного ризику. Вона розраховується як відношення популяційного атрибутивного ризику до всього числа осіб даної популяції, які захворіли відповідною хворобою за той самий період часу.

Методологія ризику. При аналізі ризику негативного впливу навколишнього середовища на здоров'я населення виділяють етапи ідентифікації та кількісного розрахунку ризику.

Методологічні основи для ідентифікації факторів ризику негативного впливу навколишнього середовища на здоров'я людини складають:

1. Припущення, що фактор ризику виникає при виявленні однонаправленої кореляції між присутністю (або зростанням) прикмети і присутністю (або зростанням) явища, яке вивчається.

2. Такий зв'язок має бути послідовним у часі. Для його виявлення вимагається проведення перспективних досліджень, і мірою зв'язку є частота виникнення нових випадків захворювань за певний період часу. В одномоментних дослідженнях неможливо довести, що ознака, яка спостерігається, є фактором ризику.

3. Повторюваність виявленого зв'язку в однакових умовах. Неможливість повторення в однотипній ситуації або повторення в різних умовах змушує думати про дію інших закономірностей.

4. Ознака вважається фактором ризику, поки його зв'язок із захворюваністю є самостійним і незалежним. Важливо завжди мати на увазі, що відсутність інформації про існування інших факторів ризику не значить, що їх не існує в дійсності.

5. Наявність такої величини ризику, яка досягає деякого практичного значення порогу відбору. Наприклад, критерієм ознаки як фактору ризику може бути така величина відносного ризику, при якій захворюваність зростає як мінімум у два рази порівняно з контрольною групою.

6. Ознака називається фактором ризику в тих випадках, в яких його зв'язок із захворюванням залишається до кінця не розкритим і оцінюється як ймовірність.

Екологічний аспект ризику. Аналіз ризику, як і в цілому питань взаємодії людини з природою та гарантій безпеки її існування, вимагає детального вивчення стану природного середовища, системного підходу.

Головним завданням аналізу ризику стосовно екологічної безпеки є вивчення найрізноманітніших сторін взаємодії різних антропогенних факторів з елементами біосфери та наслідків цього впливу з метою виявлення їх характеристик і кількісної оцінки негативного впливу. Результати аналізу ризику потрібні для оптимізації взаємодії людини з природою.

Аналіз ризику як фактору національної безпеки України, зокрема її екологічних систем, потребує аналізу різних видів взаємодії людини з природою.

Перший вид – це стихійна антропогенна взаємодія, коли людина в процесі господарської діяльності використовує природне середовище як деякий "амортизатор" між джерелами взаємодії та людиною. Надходження відходів у природне середовище від підприємств є прикладом такої взаємодії.

Другий вид – взаємодія з навколишнім середовищем, головним чином з ненавмисним впливом на природу та перетворенням біосфери. Це будівництво міст, обробка сільськогосподарських угідь, видобуток корисних копалин відкритим способом і т. ін.

Третій вид – використання навколишнього середовища шляхом цілеспрямованого широкомасштабного перетворення природи. Це свідомий вплив. Приклади його - будівництво водосховищ, вплив на метеорологічні процеси з метою викликати додаткові опади тощо.

У статті співробітників Окріджської національної лабораторії (США) відзначається, що управління навколишнім середовищем, яке ґрунтується на концепції ризику, найбільш оптимальне в тому випадку, коли цей ризик можна кількісно оцінити.

Аналіз ризику в екологічній безпеці включає такі етапи:

Перший – це вивчення ефектів впливу різних факторів на навколишнє середовище. Він полягає в аналізі реакцій організмів, популяцій, екологічних систем на численні взаємодії у різних середовищах і наслідків від цієї взаємодії (хвороби, смерть окремих організмів, популяцій, екосистем).

Другий – кількісна оцінка ризику (етап математичного моделювання), яка є ймовірною характеристикою тієї загрози, що виникає для навколишнього середовища при можливих антропогенних забрудненнях. Математичне моделювання екологічних процесів і систем з метою аналізу ризику - це насамперед виявлення потоків сполук - біогеохімічних циклів. Один із найчастіше використовуваних тут класів математичних моделей - лінійні стаціонарні балансові моделі. Використовуючи цей клас моделей, вчені на прикладі деяких пестицидів показали, що обмеження для антропогенних викидів у навколишнє середовище можуть виникнути не в результаті забруднення того геохімічного середовища, в яке вони безпосередньо потрапили, а в результаті вторинного забруднення інших середовищ. Тому такі ефекти слід ґрунтовно вивчати при стратегічному плануванні розвитку нових промислових районів, впровадженні нових технологій і прогнозуванні глобальних екологічних ефектів від забруднення техногенними сполуками.

При оцінці екологічного ризику необхідно мати на увазі, що основою екологічних систем є термодинамічні структури, які можуть утворюватися та зберігатися без порушення другого закону термодинаміки. Структура, функції та еволюція екосистем, що вміщують хімічні сполуки, залежать від обміну речовин та енергії з навколишнім середовищем, а також від зв'язків між процесами, які збільшують або зменшують ентропію всередині даної екосистеми. При незворотних процесах характеристика будь-якої структури залежить від певних умов, а їх розвиток відбувається якісними стрибками (фазовими переходами), які відповідають проходженню певних порогових значень. Зростанню локальної ентропії сприяють і хімічні перетворення речовин, і біологічні процеси (утворення первинної продукції, дихання), причому швидкість процесів є нелінійною функцією.

Отже, що для побудови математичних моделей оцінки ризику екологічних систем, які вміщують техногенні сполуки, й аналізу впливу на екосистеми необхідно ввести нелінійність і досліджувати їх на основі 4 базових характеристик: ієрархічність, нелінійність, відкритість, нерівноважність.

Третій етап – управління ризиком. На цьому етапі визначаються еколого-економічні позиції допустимих навантажень на область, регіон з урахуванням економічних аспектів, у тому числі співвідношень витрати - вигода. Особливість цього етапу – велика різноманітність управлінських рішень.

Оцінка ризику для екологічних систем має ґрунтуватися на об'єктивних оцінках екологічного збитку. Приклади таких оцінок - ймовірність вимирання популяції або зменшення багатства рослинного та тваринного світу.

Оцінка ризику – це аналіз причин його виникнення і масштабів прояву в окремих ситуаціях. При цьому виділяють наступні елементи:

− оцінка і виявлення потенційної небезпеки;

− кількісна оцінка реакції людей (демографічні показники);

− визначення масштабів впливу чинників екологічного ризику, його частоту тривалість.

В оцінці ризику можна виділити чотири основних напрямки.

Перший – інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком імовірностей аварій. Oсновні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище.

Другий – модельний. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища.

Третій – експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто зустрічаються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних – експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних із аналізом ризику.

Четвертий – соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику. Широко відомі дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася людьми під час соціологічного опитування. Були виявлені цікаві дані. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння) перед примусовим. Охочіше йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати.

На думку багатьох дослідників, важливу роль у сучасній оцінці індивідуального сприйняття ризику відіграють географічні та соціальні фактори, культурні традиції і психологія конкретних груп населення. Врахування географічного фактору спочатку передбачало реакцію людини на природні небезпеки, стихійні лиха, характерні для даного регіону. Нині рамки таких спостережень розширились і враховують наслідки розвитку техніки та технологій.

Дослідження показали, що індивідуальне сприйняття ризику тісно пов'язане із соціальним статусом і культурними традиціями населення. За спостереженнями соціологів, при існуванні загрози люди виробляють для себе певну стратегію поведінки, яка зменшує в них почуття невизначеності та страху. Тому при розбіжності існуючих оцінок ризику його образ навіть при наявності доказів існування з великими труднощами зникає із свідомості людей. Коли у людей ще не склалася думка, спостерігається протилежна ситуація – вони терпляче ставляться до формулювання проблеми. Спостереження показують, що інформація про ризик, подана в різних формах (наприклад, дані про смертність або, навпаки, виживання), здатна змінити індивідуальне сприйняття ризику та поведінку людей.

Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків.

Оцінка ризику, тобто прогнозування технологічних і екологічних катастроф у регіонах, - ключова ланка визначення рівня екологічної небезпеки. Попередня робота в цьому напрямку має ряд переваг порівняно з іншими методами управління екологічною безпекою. По-перше, цілком реально отримати кількісну оцінку очікуваного збитку; по-друге, є можливість порівняти та врахувати ризик від усіх можливих факторів, а також дати комплексну оцінку ризику.

Таким чином,оцінка ступеня ризику – якісна і кількісна оцінка ризику присутності або використання забруднювачів, яка спрямована на визначення ризику для здоров’я або довкілля.

Оцінка екологічного ризику включає:

- вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для навколишнього середовища і населення;

- аналіз запобіжних заходів попередження й обмеження наслідків аварій;

- порядок розрахунку збитку, завданого діяльністю підприємства;

- деталізацію засобів зменшення цього збитку;

- оцінку впливу на середовище залишкового забруднення;

- систему інформування наглядових організацій і громадян про можливу аварію.

На практиці оцінка екологічного ризику проводиться вченими, які збирають, аналізують і пояснюють відомості про заподіяне забруднення.

Схема аналізу ризику включає широкий спектр взаємопов'язаних проблем і різних етапів: ідентифікація факторів ризику, оцінка ризику, управління ризиком.

Першим кроком оцінки ризику є виявлення найбільш серйозних джерел небезпеки (факторів ризику) та їхнє ранжування з метою визначення реальної загрози для людини та навколишнього середовища на основі побудови карт ризику; визначення порогів стійкості технічних і екологічних систем; використання імітаційного моделювання. Тут велику роль відіграють наукові дослідження. Саме представники фундаментальної науки звернули увагу широкої громадськості на такі глобальні екологічні проблеми, як можливість зміни клімату й озонового прошарку, значні генетичні наслідки антропогенного впливу на природу та людину.

Для ідентифікації небезпеки важливі прийоми апробації, відбору, моделювання поведінки різних хімічних сполук у середовищі, моніторингу та діагностики. При цьому першим постає питання - що являє собою ця небезпека, а при розрахунку ризику - яка її величина. Як правило, при характеристиці причин техногенних або екологічних катастроф виділяють фактори технічного, технологічного й організаційного характеру. Особлива увага приділяється людському фактору. Однак проблему ідентифікації факторів ризику слід розробити глибше. Причини катастроф варто шукати не тільки на мікро-, а й на макрорівні, аналізуючи весь комплекс протиріч, які виникають у народному господарстві та пов'язані з глибокою кризою в економіці, що супроводжується кризою практично в усіх сферах життя суспільства - екологічній, політичній, соціальній і духовній.

Екологічна криза – це порушення взаємозв'язків в компонентах географічної оболонки або виникнення незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Як відмічено Качинським А., основними причинами виникнення екологічних криз локального характеру та глобальної екологічної кризи є:

1. За сучасними оцінками, протягом історії свого існування людство зруйнувало 2 млрд. га родючих земель – це перевищує площу нині оброблюваних полів і пасовиськ. (близько 1,5 млрд га).

2. Площа, вкрита лісами, з 50-х до кінця 70-х років скоротилася вдвічі – з 50 до 25 млн кв. км. За останні 40 років площа вологих тропічних лісів зменшилася на половину.

3. Збільшення площ зайнятих пустелями в середньому на 6 млн. га за рік.

4. Понад 20 млн. га земель знижують урожайність через ерозію.

5. Швидкий ріст населення – на 85 млн. чол. за рік.

6. Забруднення довкілля хімічно небезпечними сполуками, відходами (за останні 100 років виник ще один потужний фізико-хімічний механізм впливу на довкілля: в природу викидаються продукти антропогенного походження - хімічні сполуки й елементи, часто науці не відомі, а також пил, сухі та рідкі аерозолі, радіоактивні речовини та тепло)

Для України серед багатьох зовнішніх загроз, пов’язаних з глобальними негативними явищами, основними є виснаження озонового шару, потепління і транскордонне забруднення.

Озонова товща атмосфери знаходиться на відстані приблизно між 20 і 45 км від поверхні Землі, характерною особливістю є підвищена концентрація озону. Значне поглинання ультрафіолетового випромінювання озоновою товщою забезпечує захист всього живого на Землі від згубного впливу ультрафіолета. Під впливом господарської діяльності людини, зокрема створення нових хімічних сполук, що потрапляють і накопичуються в атмосфері (наприклад, фреони), відбувається витончення озонової товщі. Речовини, що надходять в атмосферу, беруть участь у реакціях руйнування озону, одночасно вони є каталізаторами цих реакцій.

Аналіз стану озонового шару над Україною проводиться за результатами спостережень на п’яти озонометричних станціях: Київ, Бориспіль, Карадаг, Одеса, Львів. Як показються дослідження, негативних озонових аномалій над Україною не було, але спостерігаються випадки критичних ситуацій (значення загального вмісту озону (ЗВО) перевищило -2а (27.05, 30.05, 06.06, 23.08, 30.09 і 21.12). Для вияву озонових аномалій аналізують відхилення значень з 3В0 від кліматичної норми в оди­ницях стандартного відхилення Якщо ці відхилення перебувають в інтервалі від -2,5а до -2,0а, то це свідчить про критичну ситуацію, а коли відхилення перевищує -2,5а, тоді вже має місце озонова аномалія

Мало дослідженими є наслідки, пов'язані з потеплінням на Землі. Накопичення в атмосфері вуглекислого й інших газів викликає так званий парниковий ефект, призводить до підвищення температури земної поверхні. Дослідження засвідчили, що температура поверхні Землі порівняно з 1860 р. зросла на 0,5-0,7^оС.

Якщо темпи глобальних викидів збережуться і надалі, то до 2030 року середня температура підвищиться принаймні на 3^оС. Глобальне потепління призведе до зростання кількості екстремальних природних явищ, таких як посухи, повені, урагани тощо. Зросте вологість, відбудеться як географічний, так і сезонний перерозподіл опадів.

Серед загроз екологічній безпеці України проблема транскордонного забруднення посідає особливе місце. Так, внаслідок недогляду та грубого порушення техніки безпеки й екологічних вимог на низці золотовидобувних і переробних заводів Румунії, розміщених уздовж приток р. Тиси та за її руслом у лютому та березні 2000 року відбулося масштабне забрудненя ціанідами і солями важких металів – свинцю, олова, цинку, сполук міді, марганцю, заліза території України. Це вкрай загострило екологічну обстановку в басейні р. Тиси, її приток та Дунаю, і завдало державі значної екологічної та економічної шкоди, зокрема це призвело до створення у регіоні значного соціально-психологічного напруження внаслідок затримки термінів початку проведення весняно-польових робіт.

Усвідомлення міжнародним співтовариством неможливості однобічного розв`язання екологічних проблем в умовах взаємозалежності й трансграничності впливу антропогенного навантаження на навколишнє середовище передбачає особливу роль глобального співробітництва у галузі екологічної безпеки, відповідну державну політику кожного члена світового співтовариства.

Екологічні катастрофи воєнного характеру мають негативні наслідки не тільки для країни, яка зазнала нападу, а також для країн, що не беруть участі у конфлікті, і зрештою, самому агресорові.

Очевидно, що нині гостро постала необхідність розробки окремого положення в Концепції екологічної безпеки України, яка є складовою національної безпеки. В ній необхідно визначити способи та форми взаємовідношень держав при розв’язанні конфліктних ситуацій, зокрема у випадку застосування зброї.

При цьому захист природного середовища як воєнного об’єкта повинен стати важливим завданням для Збройних сил України.

Внутрішні загрози екологічні безпеці України пов’язані з проявом надзвичайних ситуації природного, техногенного характеру.

Екологічний тероризм. Україна – це держава, на території якої розміщена значна кількість ядерних реакторів, великих хімічних виробництв і складних інженерних споруд (дамби, водоймища тощо). Перераховані об'єкти можуть стати ’’мішенями’’ для диверсій і терористичних актів, актів саботажу і викрадень ядерного палива, інших злочинних дій. Це може спричинити надзвичайні ситуації, що мають небезпечні соціальні й економічні наслідки для країни, її національної безпеки. Враховуючи факт, що нині на жаль, відсутній надійний фізичний захист на більшій частині потенційно небезпечних об'єктів, даний аспект екологічної безпеки є одним з пріоритетних.

Терори́зм (від лат. terror жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому невинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Екологічні конфлікти. Зазвичай, екологічні конфліктивиникають через втручання людини у навколишнє середовище, що провокує зміни в природних або соціальних системах. Конфлікт розгортається, коли таке втручання розглядається як порушення комплексної взаємодії фізичних, біологічних і соціальних процесів у навколишньому середовищі та тим самим завдає шкоду. Коли ланцюг подій, зумовлений втручанням у природне середовище, перетинає національні кордони, конфлікт стає міжнародною проблемою. Виділяють глобальні, мікрорегіональні, міжрегіональні, регіональні та локальні екологічні конфлікти.

Нетрадиційні загрози. Перші роки ХХІ століття обіцяють Україні, окрім звичних загроз природного і антропогенного походження, нові, нетрадиційні загрози, що можуть стати серйозною проблемою для національної безпеки України. Наприклад, у віртуальній сфері комп`ютерного світу – це проблема магнітних збурень, спроможних вивести з ладу навіть найзахищеніші системи.

До нетрадиційних загроз екологічній безпеці України відносимо загрози космічного походження. Вони й досі недостатньо вивчені, отже найбільш небезпечні. Частота і передбачуваність їх виникнення низькі, а уразливість і беззахисність людства щодо них максимальні.

Окремо слід відзначити екологічні загрози, що виникли через застосування сучасних потужних технічних засобів у порівняно новій області людської діяльності - ракетно-космічній.

Останніми десятиліттями поверхня Землі, її атмосфера і навколоземний простір сильно забруднюються внаслідок запусків космічних апаратів (у тому числі військового призначення) це пов'язано:

1) з високою динамічністю фізичних процесів, що відбуваються при цьому. Наприклад, при польоті ракетні двигуни щосекундно викидають в атмосферу бли зько 3100 кг токсичних продуктів згоряння. При цьому швидкість їх витікання в атмосферу становить 2800-3000 м/с, а температура - 30000°С.

2) У певних випадках після запуску ракет-носіїв може спостерігатися різка зміна погодних умов у регіональному масштабі. У результаті запусків виникла й інша серйозна проблема – " космічне сміття": забруднення навколоземного космічного простору об'єктами штучного походження.

3) на різні навколоземні орбіти було виведено понад 19 тис. об'єктів, значна їхня частина зруйнувалася ще на вході до щільних шарів атмосфери. Проте на низьких навколоземних орбітах знаходиться понад 7 тис. об'єктів загальною масою 3200 т. (переважно уламки супутників, що утворилися внаслідок аварій).

Слід також сказати і про загрозу можливих збройних конфліктів у космосі та їхніх ймовірних наслідках.

Геопатогенні зони. Гепатогенні зони – ще один екологічний чинник, вкрай несприятливий для безпеки і здоров'я людини. Його підступність полягає у тім, що геологічним середовищем (карстово-суфозійні провалля, зсуви, розлами земної кори, підземні водотоки, палеорічища тощо) генерується аномальна енергетика. Ця енергетика невидима, невідчутна і впливає на живе і неживе не відразу, а в міру її накопичення.

Геопатогенні зони небезпечні для людей, тому що є потенційною загрозою промисловим спорудам і житловим будівлям. Наприклад, зсуви призводять до руйнації будинків, а утворення карстових порожнин може спричинити серйозні аварії на промислових об'єктах, що над ними знаходяться.

Випромінювання геопатогенних зон справляє негативний психофізичний вплив на людей. Довготривале перебування над давніми річищами і підземними водотоками викликає пригнічення росту рослин, ослаблення організму тварин. У людей виникають такі захворювання, як рак, склероз, ішемічна хвороба серця. Спираючись на порівняльне дослідження випадків захворювання раком у місцях підвищеного антропогенного забруднення і над зонами розламів, дослідники дійшли висновку, що показник захворюваності на рак вище в 2,5 рази для тих, хто проживає у зоні розламів. А якщо помешкання знаходяться на перетині зон розламів, то й у 5,5 разів.

Офіційна статистика щодо захворюваності і смертності під впливом геопатогенних зон поки відсутня через слабку вивченість проблеми. Проте їхній шкідливий вплив на здоров'я людини не викликає сумніву і підтверджується численними фактами.

Управління ризиком

Управління ризиком – розробка та обґрунтування оптимальних програм діяльності спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки. Головний елемент такої діяльності - процес оптимального розподілу обмежених ресурсів для зниження різних видів ризику з метою досягнення такого рівня безпеки населення і навколишнього середовища, який тільки можна досягти з точки зору економічних і соціальних факторів.

Стратегія управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, разом із географічними, економічними та політичними картами, використовуються й карти ризику для території країни. Щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструкторам необхідно кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації і обґрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково вимагається карта ризику району, де розташовується це підприємство. На цій карті мають бути показані замкнуті ізолінії ризику, кожна з яких відповідає числовим значенням ймовірності смерті індивідуума протягом року: 10^-5, 10^-6, 10^-7. Таким чином, мінімізується збиток і досягається компроміс між необхідністю витрат на підвищення екологічної безпеки й очікуваною вигодою.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного прояву в просторі та часі екзо- і ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек. При цьому необхідно вивчати природні й антропогенні фактори ризику з урахуванням стійкості території, поєднуючи геологічні та екологічні карти. В міру накопичення інформації прийняті в перших варіантах карт ризику якісні характеристики можуть бути перетворені в кількісні. Кінцевий результат побудови карт ризику - його оцінка та виділення на картах природного потенціалу, тобто здатності ландшафту даної території до самовідновлення після антропогенного чи стихійного лиха.

Виходячи з концепції ризику можна запропонувати декілька стратегій управління екологічною безпекою:

− запобігання причинам виникнення катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів і т. ін.;

− запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у випадку, коли неможливо відвернути причини катастроф (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення тощо);

− пом'якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних і компенсаційних заходів.

Найбільш прийнятним, з точки зору головної мети управління безпекою навколишнього середовища, є мінімізація ризику, тобто реалізація першої та другої стратегій. Однак на практиці це не завжди можливо. Найбільш ймовірним є поєднання всіх трьох видів стратегій.

В основі стратегії управління екологічною безпекою має бути концепція ненульового ризику. Вона визнає факт недосяжності абсолютної безпеки. Існуюча донедавна концепція нульового ризику завдала значного збитку народному господарству, здоров'ю людей, навколишньому середовищу України. Чорнобильська аварія довела помилковість даної концепції. Досвід управління надзвичайною ситуацією під час землетрусу 1989 р. у Каліфорнії показав, що врахування величини ризику при організації попереджувальних заходів дозволяє уникнути багатьох трагічних наслідків.

Концепція ненульового ризику вимагає не тільки вивчення факторів і джерел підвищеного ризику, а й передбачення ходу подій, оцінки наслідків природних і технологічних катастроф. Знаючи ймовірність таких катастроф і очікувану величину втрат, можна уникнути в ряді випадків тяжких катастроф, знаходячи альтернативні рішення, послабити їх силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми. Розробка нормативних актів - законів, постанов, інструкцій сприяє реалізації намічених заходів щодо екологічної безпеки та є необхідним правовим елементом управління, який сприяє зниженню ризику.

Загальні принципи стратегії управління екологічною безпекою з позицій мінімізації ризику полягають у наступному:

1) недопущення ускладнення екологічної ситуації на основі реалізації системи контролю за техногенною діяльністю (видача дозволів і ліцензій, екологічний аудит проблемних підприємств і т.і.);

2) виявлення передкризових станів технологічних об’єктів, розробка заходів з попередження аварій та катастроф;

3) розробка і реалізація короткострокової та довгострокової програми зниження екологічної небезпеки до прийнятних рівнів.

 

Запитання і завдання до розділу 8.

1. З’ясуйте сутність поняття ризику: екологічного, медичного, індивідуального.

2. Що таке небезпека, загроза?

3. Які основні загрози нетрадиційного характеру притаманні Україні.

4. Охарактеризуйте внутрішні та зовнішні чинники, які можуть призвести до порушення екологічної безпеки нашої країни.

5. Проаналізуйте основні етапи оцінювання ризику.

6. З якою метою здійснюють управління ризиком?

7. Що таке нульовий та ненульовий ризики?

8. Які принципи лежать в основі стратегії управління екологічною безпекою?

 

Словник термінів

Абразія – процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ.

Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу, завдає шкоди довкіллю.

Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди.

Безпека в природокористуванні – сукупність умов, що забезпечують мінімальний несприятливий вплив природи та технологічних проце