Шкала оцінки рекреаційного потенціалу території

 

Таксони	Репрезентативність	Оцінка рекреаційного потенціалу, бали
Рекреація	Курорти	Екскурсії	Туризм
Унікальний рекреаційний центр	Унікальний курорт	Унікальний екскурсійний центр	Унікальний центр туризму	Об'єкт глобального значення
Рекреаційний район	Курортна агломерація	Екскурсійний район	Туристський район	Агломерація об'єктів	1001–10000
Центр рекреації	Курорт	Екскурсійний центр	Центр туризму	Група об'єктів	101–1000
Рекреаційний вузол	Курортний центр	Екскурсійний вузол	Туристський центр	Сполучення об'єктів	11–100
Рекреаційний об'єкт	Курортна місцевість	Екскурсійний об'єкт	Туристська місцевість	Одиничний об'єкт	1–10

Факторний аналіз бази даних туристських центрів Російської Федерації, у якій А. И. Зорин спочатку виділяв 17 типів туристських центрів, дозволив виявити чотири генерализованных типи-фактора туристських центрів.

Аксиологический тип-фактор поєднує більшу групу туристських центрів, відвідування яких пов'язано з вивченням культурної спадщини й цінностей, релігійних святинь, етнографічних промислів, проведенням фестивалів і конгресів. По виявленому факторі пропонується називати інтегрувальні їм турцентры аксиологическими туристськими центрами.

Наступну групу туристських центрів поєднують і формують природні цінності, щовключають найбільш привабливі акваторії, мисливське-рибальські ресурси, національні парки й заповідні території, природні ландшафти, у яких проходять маршрути самодіяльного й екологічного туризму. Сюди ж включені унікальні екзотичні території. Цей тип-фактор формує туристські центри екологічного типу.

Третій тип-фактор поєднує туристські центри, що орієнтуються на оздоровчі ресурси, і виділяє райони вже освоєних рекреаційно-туристських інфраструктур, що зложилися туристських і курортних місцевостей. Узагальнюючи фактичні характеристики й факторну вагу, варто інтерпретувати даний фактор як оздоровчий, а туристські центри, що формуються під його впливом, іменувати туристськими центрами рекреаційного типу. Особливо сприятливі для рекреаційних туристських центрів приморські ландшафти.

Змінні, що поєднуються в четвертий фактор,формують статистичну цілісність, яку можна назвати «вертикальним миром». Це зона інтенсивної й екстремальної рекреації, що поєднує туристські центри гірського типу. У цьому світі велике значення має компактне сполучення самих суперечливих ресурсів (на площі в 50-100 км² можна спостерігати арктичні льоди, тропічні ліси, долини й пустелі).

Проведене А. И. Зориным статистичне дослідження підтверджує гіпотезу про те, що туристські потоки викликані не самим фактом наявності туристсько-рекреаційних ресурсів, а информированностью про їх. Проведена інтерпретація факторного аналізу дозволяє запропонувати туроператорам необхідну й досить вичерпну інформацію про типологію туристських центрів як Росії, так і закордонних країн, що допоможе ефективно вирішувати завдання рекреаційного проектування туристських програм і маршрутів.

У науковому побуті можна досить часто зустріти й поняття «туристська дестинация». Тут варто згадати матеріал теми «Концептуальні рамки туризму», тому що одним з основних поглядів на туризм як на систему є концепція Лейпера. Так, Лейпер уважає туризм системою, що складається з наступних основних елементів: географічний компонент; туристи й туристська індустрія. Географічний компонент містить у собі три основні складові: регіон, що породжує туристів; транзитний регіон і регіон туристської дестинации.

Американський дослідник Д. Пірс розглядає дестинацию як місце, відвідування якого залишає в туристів різні враження, досвід і емоції. Дестинацией називається територія, що пропонує певний набір послуг, які відповідають потребам туриста, задовольняють його попит на перевезення, нічліг, харчування, розваги й т.д., і являющаяся метою його подорожі. Отже, дестинация, щоб бути такий, повинна володіти: а) певним набором послуг; б) визначними пам'ятками; в) інформаційними системами.

Дестинация має певний цикл розвитку: а) активний розвиток: збільшення кількості туристів, ріст інвестицій і доходів від туризму; б) насичення й стабілізація: збільшення кількості робочих місць, зміна в архітектурному вигляді, екологічній ситуації, соціокультурному середовищі, поява нових жителів; в) занепад: скорочення кількості туристів; ріст безробіття, перепрофілювання основних турцентров; зниження прибутковості туризму. На малюнку 4.4. представлені основні стадії циклічного розвитку туристської дестинации.

Рис. 4.4. Цикл розвитку туристської дестинации

 

Виділяють кілька типів туристських дестинаций. До першого типу туристських дестинаций ставляться міста-столиці, які найчастіше мають значний туристський потенціал - тобто мають у своєму розпорядженні багаті культурно-історичні ресурси й розвитий туристською інфраструктурою. Другий тип туристських дестинаций утворять два підтипи: центри цілеспрямованого розвитку місцевих звичаїв і культури й центри для організації турів, що розташовують розвитий мережею туристських підприємств і різноманітним історико-культурним потенціалом. Третій тип утворять спеціально побудовані для цілей туризму центри (тематичні парки, туристські міста, курорти й т.д.).

 

Туристські регіони й зони

 

Процес туристського районообразования. Найбільш фундаментальною причиною районообразования є процес освоєння територій. Процеси районообразования носять досить довгостроковий характер навіть у випадку визначення туристської спеціалізації, що, як правило, не грає особливо значимої ролі в господарстві й не є домінуючої навіть у самих рекреаційних районах. На думку Д. В. Николаенко процес рекреаційних-рекреаційної-туристсько^-рекреаційного районообразования в гранично загальному виді можна описати в такий спосіб[57]:

Перший етап. Існування незасвоєної, але стратегічно важливої території з потенційними туристсько-рекреаційними ресурсами.

Другий етап. Починається швидкий ріст нового району. У масовій свідомості затверджується установка, що його туристські ресурси унікальні. Рекреація й туризм залучають велику кількість населення, що освоюється в новому районі й залишається постійно жити там. У регіон інвестуються потужні засоби, створюється спеціалізована туристсько-рекреаційна інфраструктура, орієнтована на обслуговування населення всієї території.

Третій етап. Коли район досягає високого рівня соціокультурного освоєння, наступає період зниження його туристської популярності. Іде переростання узкоспециализированного туристсько-рекреаційного району в поліфункціональний. Рекреація починає губити в ньому рекреацію. У регіоні досить інших економічних функцій, і навіть зникнення рекреації й туризму не знищить його економіку. Регіон стає самодостатнім.

Четвертий етап. Стабілізація й переорієнтація туристського району. Туристські райони дуже рідко повністю втрачають свої первісні функції, і поліфункціональність, що розвивається, ніколи не витісняє рекреацію й туризм. Кількість туристів у районі скорочуються і їхні потоки стабілізуються. Збережена туристська спеціалізація досягає високого рівня розвитку. Район стає стійким туристським центром.

Особливість рекреаційних-рекреаційної-туристсько^-рекреаційного районообразования полягає в тім, що воно зачіпає й природні, і суспільні явища й об'єкти. У цілому, це інтегральний процес, що протікає на їхньому стику: певні передумови у вигляді сприятливих природних умов накладаються на відповідні соціальні й економічні потреби освоєння, що при деяких умовах веде до формування туристсько-рекреаційного району.

Головний фактор цього процесу визначається потребами освоєння території. На розвиток туристсько-рекреаційних районів істотний вплив роблять багато інших факторів, наприклад: рівень економічного розвитку території; транспортна доступність території; наявність достатньої кількості трудових ресурсів; існування системи розселення. Це реальні фактори конкретного процесу розвитку туристського району.

Рекреаційне районування – членування території за принципом однорідності ознак, характеру рекреаційного використання. Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території й структура рекреаційних функцій (лікувальної, оздоровчої, туристської, екскурсійної). Рекреаційне районування – вид частки, галузевого районування, що відбиває тільки один аспект (рекреацію), що може бути адекватно описаний на фундаментальній основі. Рекреаційне районування є важливою науковою й практичною процедурою.

Отже, районообразование по своїй суті є процесом, що найчастіше не залежить від волі й свідомості людини. Районування, у свою чергу є процедурою, характер і заданість якої визначається суб'єктом, з позицій якого проводиться районування. Залежно від поставлених дослідниками завдань у якості районообразующих ознак можуть бути прийняті різні характеристики. Вибір районообразующих ознак залежить і від масштабу досліджуваної території (району, республіки, держави). Однак кожний районообразующий ознака відбиває лише частковості, що обумовлюють розвиток туризму в тім або іншому регіоні.

Разом з тим для оцінки стану сучасного туризму й перспектив його розвитку потрібен комплексний аналіз рекреаційного використання території, що й становить основу рекреаційного районування. При цьому повинні дотримуватися загальгеографічні принципи районування: об'єктивність, многоаспектность, иерархичность і конструктивність. Об'єктивність означає, що районообразующие ознаки повинні відбивати конкретні характеристики. Многоаспектность (комплексність оцінки) обумовлена розмаїтістю видів туризму, що входять у туристську галузь. Иерархичность дозволяє ділити територію на зони, подзоны, райони й підрайони, що перебувають у чіткому взаємному зв'язку й підпорядкуванні. Конструктивність визначається чіткістю поставлених при районуванні завдань.

На відміну від традиційного економічного підходу, у якому розглядається тільки одна функція району - обслуговування туристів, у рекреаційному районуванні район визначається як територія, однорідна по характері рекреаційного використання, отже, вона повинна відрізнятися комплексом ознак. У рекреаційному районуванні в якості районообразующих ознак були обрані наступні: структура рекреаційних функцій залежно від переважного використання рекреаційних ресурсів; ступінь рекреаційного освоєння території (розвитий, середньо- і слаборозвинений район); ступінь відкритості району; перспективність освоєння.

У вітчизняній практиці рекреаційного членування території застосовується пятиступенчатая система таксономических одиниць рекреаційного районування: зона, область (край, республіка, округ), район, рекреаційна місцевість, рекреаційний мікрорайон. Рекреаційні зони виділяються залежно від щільності зосередження підприємств тривалого відпочинку й освоєних рекреаційних ресурсів. На наступному етапі районування увага була звернена на перевагу або сполучення провідних функцій рекреаційних підприємств: лікувальної, оздоровчої, туристської, екскурсійної. Ці утворення були названі районами. Під рекреаційним районом розуміється цілісна територія, що відрізняється сприятливим для рекреації сполученням природних умов, що має рекреаційні об'єкти й спеціалізацію.

У межах районів виділяють рекреаційні місцевості, що характеризуються загальними рисами географічного положення, однорідними природними ресурсами й більше вузькою можливістю для спеціалізації рекреаційних установ. Рекреаційні місцевості можуть служити необхідною базою, на основі якої сформується курорт, зона відпочинку й туризму. Під рекреаційним мікрорайоном розуміється сукупність рекреаційних установ і різних супутніх галузей, розташованих на компактній території й зв'язаних між собою системою інженерного й побутового забезпечення із централізацією й кооперуванням обслуговуючих підрозділів.

Туристське районування – процес членування території, при якому райони ідентифікуються по наявності в них особливих рекреаційних ознак і виділяються туристські райони, що відрізняються друг від друга по наборі й ступеню виразності ознак. ВТО виділяє п'ять великих туристських регіонів миру: Європа, Америка, Південна Азія, Південно-Східна Азія й Океанія, Африка, Ближній і Середній Схід.

Туристське районування території є досить важливим завданням, тому що рішення її дозволяє з найбільшою ефективністю, а також при мінімальному впливі на природу використовувати певні території для відпочинку людей і розвитку їхньої культури. Розробка наукових принципів туристського районування й подальший їхній розвиток дозволяють виявляти нові рекреаційні ресурси й інші передумови для розвитку туризму в ще незасвоєних місцях; виділяти й створювати нові туристські райони різного порядку; правильно визначати їхню туристську спеціалізацію, переносити досвід розвитку туризму з одних районів в інші з аналогічними умовами; диференційовано ставитися до різноманітного за умовами туристським районам.

Ю. А. Худеньких виділяє сім основних принципів туристського районування[58]:

1. Цілісність - туристський район являє собою єдиний і неподільний громадський-суспільний-природно-суспільний простір.

2. Домінування певних видів туристської діяльності.

3. Тяжіння до ядер - виділення організуючих центрів району.

4. Замкнутість туристських маршрутів - основні маршрути повинні пролягати в границях району.

5. Иерархичность туристських територій.

6. Рівні розвитку туристської інфраструктури.

7. Історична спільність господарського й рекреаційного освоєння.

Зазначені принципи мають потребу в певних коментарях. Приміром, пункт № 4 на практиці реалізувати досить складно, тому що найбільш популярні туристські маршрути Росії проходять по території декількох туристських районів - річкові круїзи по Волзі, Золоте Кільце Росії й т.д. На думку авторів, при виділенні туристських районів у першу чергу варто керуватися трьома фундаментальними положеннями.

По-перше, туристський район повинен бути цілісним у територіальний^-територіальнім-адміністративно-територіальному відношенні. По можливості варто прагнути до збігу адміністративних границь із границями туристських районів. Це полегшує статистичний облік і зіставлення районів між собою. Існування в рамках одного туристського району двох не зв'язаних між собою територій повністю виключається.

По-друге, туристські райони повинні мати певну спеціалізацію на конкретних видах туристської діяльності. Дана спеціалізація може бути як яскраво вираженої, що приводить до формування спеціалізованих монопрофильных районів, так і неуважної, що приводить до формування багатопрофільних районів. Проте, у кожному разі район повинен мати два^-двох-два-одне-два пріоритетних напрямку туризму. Приміром, Центральний район спеціалізується на розвитку пізнавального й ділового туризму, Кавказький^-Кавказький-північно-кавказький - лікувального, Кавказькі-Кавказьку-кавказьке-кавказька-гірничо^-кавказький - спортивного й т.д.

По-третє, у рамках туристського району складається специфічний тип його територіальної структури – сполучення майданних, лінійних і крапкових елементів. Функції організуючих ядер району повинні виконувати туристські центри, тому що вони є основою для планування туристських маршрутів і формування ієрархічних структур більше високого рівня.

Отже, туристське районування - завдання складна. Складність її полягає у двох аспектах: розглядається територія всього миру, тобто дуже різні, не схожі один з одним області; районування повинне охопити такі місця, де туризму практично немає або він слабко розвинений, але для нього є певні передумови.

До числа районообразующих факторів у міжнародному туризмі ставляться наступні[59]:

1) основні особливості географічного положення з погляду туризму (положення стосовно туристських ринків і приймаючих регіонів, положення стосовно нестабільного в політичному плані районам і «гарячим крапкам», взаємини із суміжними країнами, а також з тими державами, по території яких проходять використовувані основною масою туристів комунікації й т.д.);

2) характер природи, рівень комфортності кліматичних умов, багатство й розмаїтість рекреаційних ресурсів, можливість і зручність їхнього використання;

3) насиченість території природними й культурно-історичними визначними пам'ятками, їх взаимосочетание й положення стосовно основних зон і центрів туризму;

4) ступінь привабливості природних і історичний^-історичних-історичні-культурно-історичних достопримечательнстей для основної частини туристів і перспективної клієнтури;

5) рівень доступності району з погляду наявності комунікацій;

6) рівень необхідних витрат у часі для прибуття в дестинацию й повернення додому;

7) загальний рівень витрат фінансових засобів туристами для здійснення подорожі;

8) рівень розвитку туристської інфраструктури (оснащеність території засобами розміщення, транспортом, засобами зв'язку, підприємствами харчування, торгівлі й т.д.);

9) рівень сервісу й кваліфікація обслуговуючих туристів персоналу;

10) ємність території для прийому туристів;

11) стабільність внутрішньополітичної ситуації;

12) рівень безпеки туристів з погляду криміногенної й екологічної ситуації;

13) рівень загальекономічного розвитку, забезпеченість трудовими ресурсами, матеріальними засобами й фінансовими можливостями для створення й подальшого розвитку індустрії туризму й гостинності;

14) територія з погляду її місця на туристському ринку, тобто обсяг туристських потоків і передумови для формування таких потоків у майбутньому;

15) структура закордонної туристської клієнтури, що приїжджає в район;

16) основні особливості туризму в даному районі (ритми сезонності, тривалість, що переважають види туризму, основні цілі відвідування й т.д.);

17) відношення влади й місцевих туристських органів до проблем туризму;

18) економічна роль туризму для даного району (розмір надходжень у бюджет від туризму, витрати на розвиток туристської інфраструктури, місце туризму серед інших галузей економіки й взаємозв'язок із цими галузями, вплив туризму на зайнятість місцевого населення, загальний економічний ефект від туризму);

19) перспективи розвитку туризму в даному районі.

Значення всіх цих факторів у формуванні туристських районів неоднаково. Дія цих факторів проявляється в найрізноманітніших комбінаціях. Варто звернути увагу на те, що районування багатьох країн з погляду внутрішнього туризму звичайно не збігається з таким у плані міжнародного туризму, тому що цікавий і доступний для своїх громадян якийсь район може бути малоцікавий або важкодоступний для іноземних туристів. Або, навпаки, привабливі для туристів місця далеко не завжди викликають інтерес у місцевого населення через свою повсякденність. Отже, необхідно завжди конкретизувати: про який туризм мова йде - внутрішньому або міжнародному.

Туристське районування закордонного миру опирається на наступний системно-структурний підхід - за саму велику територіальну одиницю береться регіон, тобто наступні географічні зони розвитку: Західна Європа, Східна Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Південна Азія, Південно-Східна Азія, Центральна й Східна Азія, Африка, Австралія й Океанія. Наступною одиницею туристського районування є країна. Розгляд кожної країни окремо абсолютно необхідно, тому що розглядається питання міжнародного туризму, тобто обміну туристами між окремими країнами. Крім того, весь статистичний облік проводиться в міжнародному туризмі саме по країнах. Слід зазначити й те, що вплив туризму на економіку розглядається також по країнах. У силу цих факторів країна виступає як найважливіша таксономическая одиниця при районуванні в міжнародному туризмі.

Досить часто в розвинені в туристському відношенні й богатых туристськими ресурсами країнах виділяють туристські зони. Даний термін використовується для тих районів, де добре розвинений туризм, тобто більша частина території інтенсивно відвідується туристами. Необхідно відзначити, що, дуже впливаючи на рівень і структуру господарства, як окремих територій, так і цілих країн, а також на їхній ландшафт, побут населення, споживання й охорону рекреаційних ресурсів і т.д., туризм серйозно впливає на вигляд цих територій, нерідко міняє їхню спеціалізацію, змінює їхні економічні зв'язки, а виходить, виступає в якості важливого районообразующего фактора.

На думку А. Ю. Александровій, найбільш уніфіковані вимоги, пропоновані до місця відпочинку, а також безпосереднім образом, що впливають на розвиток цієї галузі в будь-якому районі міжнародного туризму наступні: 1) природно-кліматична привабливість; 2) історичний^-історичні-культурно-історичні ресурси; 3) якісний стандарт готелів і засобів розміщення туристів, організація харчування й всієї сфери послуг, відповідність світовим стандартам наявної в районі туристської інфраструктури, наявність культурно-дозвільних і екскурсійних програм; 4) оперативна транспортна й інформаційна доступність; 5) політична стабільність у регіоні й гарантія особистої безпеки; 6) міжнародна популярність і престиж місця (імідж території).

У цей час при туристському районуванні й оцінці ступеня освоєння туристських територій доцільно виділяти туристські території трьох типів[60]:

1) території з найціннішими й різноманітними туристськими ресурсами, широко використовуваними для організації відпочинку в період масових відпусток;

2) території з різноманітними ресурсами для канікулярного, відпускного й святкового відпочинку;

3) території з обмеженими ресурсами, на основі яких туризм і рекреація можуть розвиватися залежно від наявних потреб в організації місць відпочинку, у тому числі з ініціативи місцевої влади з метою прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.

Районування, як рекреаційне, так і туристське, відбиває сутність і загальні закономірності просторової диференціації. У туристике активно дискутується поняття «туристський простір», а також питання його структурування. Туристський простір є найбільш загальним поняттям, що включає в себе як поняття туристського регіону, так і туристських об'єктів. Йогоможна розглядати як з географічної, так і з економічної точки зору. Відповідно до економічної крапки зору туристський простір – це економічний простір, що характеризується безліччю об'єктів і суб'єктів діяльності, що спеціалізуються на туризмі й рекреації.

Туристський простір з погляду туристики охоплює три основних елементи: територію формування попиту споживачів туристсько-рекреаційних послуг; територію пропозиції послуг («туристська дестинация», «туристський регіон», «туристська місцевість») і сполучну територію між ними. Таким чином, туристський регіон є частиною туристського простору, складається елементом. його Отже, туристський простір у розширеному розумінні - це сукупність регіонів: 1) у які формується попит на туристські продукти; 2) у які задовольняється попит; 3) виконуючу роль сполучної ланки між ними.

Отже, усякий туристський простір різного рангу утворять елементи трьох основних типів:

· майданні (ареальні) – туристські зони й райони;

· крапкові (дискретні) – туристські центри й, почасти, дестинации;

· лінійні (континуальні) – туристські маршрути.

Туристський регіон: поняття, ознаки й цикл розвитку. Територія, де пропонується комплекс послуг, не завжди має чітко виражені границі. Це може бути й частина регіону, і туристський центр, де є вся необхідна матеріальна база для організації відпочинку й розміщення туристів. Така територія може охоплювати яку-небудь область, країну й навіть групу країн, які турист вибирає як мета своєї подорожі. Є кілька підходів до визначення туристського регіону, пов'язаних з відповіддю на наступні питання: як визначити територію, що вибрав турист для подорожі, і який розмір території сприймається різними ринковими сегментами як ціль подорожі.

ВТО визначає туристський регіон як територію, що має у своєму розпорядженні велику мережу спеціальних споруджень і послуг, необхідних для організації відпочинку або оздоровлення. З даного визначення треба висновок про те, що туристський регіон, для того щоб уважатися самостійним, повинен мати всі необхідні спорудження для перебування в ньому туристів, тобто туристський регіон визначається як місце, що розташовує туристськими спорудженнями й послугами, які вибирає турист або група туристів і які продаються виробником послуг. Таким чином, туристський регіон їсти це ціль подорожі й туристський продукт одночасно.

Л. В. Ковынева визначає туристський регіон як окрему територіальну одиницю, що перебуває в єдності із природою й обладающую певними фізико-географічними, етнічно-історичними, еколого-економічними, політико-адміністративними й правовими властивостями, які забезпечують її функціонування. Туристський регіон є внутрінаціональна категорія, що може відповідати адміністративно-територіальному подолу (наприклад, Бурятія), займати частину адміністративно-територіального подолу (наприклад, м. Хабаровськ) або являти собою територію, розташовану в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць (Золоте кільце, Прибайкалля)[61].

Трохи інше визначення дається в роботі «Планування на підприємстві туризму» (під ред. Е. И. Богданова): «під туристським регіоном розуміється окрема територіальна одиниця, заснована на спільності природних, культурних і історико-архітектурних ресурсів, об'єднана загальною туристською інфраструктурою й сприймана у вигляді цілісного об'єкта»[62].

Туристський регіон можна розглядати, з огляду на вимоги самих відпочиваючих. При такій моделі виділяються чотири параметри, виходячи з яких відпочиваючий, прибувши один раз у місце відпочинку, хоче здійснити свої туристські мотиви ще раз. Залежно від досвіду, мотиву поїздки й далекості від місця проживання відпочиваючий виділяє наступні параметри: житло, місце, ландшафт і екскурсії.

Ю. Д. Дмитревский, погоджуючи розповсюджені трактування туристської території, запропонував поняття «потенційно- туристський район», що, маючи певні ресурси, стає дійсно туристським районом тільки після створення необхідної інфраструктури. Туристський район він визначає як територію, що володіє певними ознаками аттрактивности й забезпечену туристською інфраструктурою й системою організації туризму[63].

У ряді робіт використовується поняття «туристсько-рекреаційний район», що представляє собоютериторію, сформовану туристським і рекреаційним попитом, що володіє туристсько-рекреаційними ресурсами, умовами, необхідною ступенем розвитку туристської й рекреаційної інфраструктури й, що відрізняється від інших районів спеціалізацією на певних видах туризму й рекреації.

В адміністративно-господарській практиці туристські й рекреаційні райони звичайно називають територіальними (регіональними) туристсько-рекреаційними комплексами (ТТРК) виходячи з того, що туризм і рекреація засновані на інтегрованому використанні економічного потенціалу багатьох галузей суспільного виробництва, таких, як торгівля, транспорт, охорона здоров'я, культура, утворення.

Під туристською зоною розуміється: 1) частина національної території, на якій є два або більше центри по прийому туристів не менш чим на 5000 місць проживання; 2) територія із пріоритетним розвитком туристської інфраструктури; 3) територія, на якій зосереджені об'єкти показу, що залучають туристів, а також інші туристські об'єкти (готелю, санаторії, пансіонати й ін.).

Низової рівень у системі туристських територій займає туристський центр.Під туристським центром розуміється місто, природний об'єкт, ділянка місцевості, де на базі зосереджених туристських ресурсів створений комплекс туристсько-екскурсійного обслуговування. Такий комплекс складається з об'єктів розміщення туристів, підприємств харчування, торговельних підприємств, спортивних споруджень і інших підприємств сфери послуг.

Отже, туристський район є територія, що володіє певними ознаками аттрактивности й забезпечена туристською інфраструктурою й системою організації туризму. Туристські райони відрізняються наступними ознаками: а) час виникнення, історичні особливості формування; б) природні, історико-культурні, соціально-економічні й населенческие передумови формування; в) рівень розвитку туристської інфраструктури; г) туристська спеціалізація.

Однак не будь-який регіон здатний стати туристським, а лише той, у якому є: а) необхідні для прийняття туристів якісні послуги (трансфер, розміщення й харчування з відповідним рівнем обслуговування); б) визначної пам'ятки для залучення туристів, що породжують інтерес людей до даного регіону й создающие конкуренцію з іншими; в) інформаційні системи, що є важливим засобом функціонування регіону на туристському ринку.

Будь-який туристський регіон у процесі становлення проходить певний цикл розвитку (мал. 4.5.). Споконвічно основними мотивами приїзду в регіон людей є відвідування родичів і друзів, а також ділові поїздки. Потім виникає інтерес до природних і культурних визначних пам'яток відвідуваного регіону. Дані потреби легко задовольняються існуючою сферою обслуговування, і відвідувачі їдуть із гарними враженнями.

На цій стадії розвитку туризму лише невелика частина наявної інфраструктури залежить від кількості що прибувають і строків їхнього перебування. Але поступово інформація про якісне обслуговування й визначні пам'ятки поширюється, сприяючи збільшенню потоку туристів. На це негайно реагують туристські підприємства, розвиваючи спеціалізовані сервісні послуги для приїжджих.

Таким чином, регіон починає здобувати характерні риси туристського: з'являються нові засоби розміщення, підприємства харчування, розваг і ін. Інвестиції приносять більший прибуток і, природно, виникають нові додаткові можливості для залучення туристів і їхнього обслуговування. У свою чергу, приїжджі змінюють уклад життя місцевих жителів, привносячись свої традиції й культуру. З'являється необхідність керування, основні цілі якого складаються в просуванні регіону на ринку для залучення необхідної кількості туристів, щоб підтримати на високому рівні туристський бізнес, а також у виборі інструментів, що забезпечують розвиток вигідних з фінансової точки зору форм і видів туризму. На даному етапі органом керування туризмом приймаються рішення про те, які види послуг розвивати, як задовольняти постійно мінливі смаки приїжджих.

Рис. 4.5. Цикл розвитку туристського регіону

 

Крім того, у регіон іде постійний приплив нової робочої сили, у результаті чого відбувається поступова асиміляція місцевих жителів у їхньому середовищі, що нерідко приводить до втрати місцевої культури й формуванню нової, але вже не властивої й не характерної для даного регіону. Далі випливають необоротні екологічні зміни, через що регіон втрачає свою привабливість, кількість туристів знижується, пустують засобу розміщення, прибуток скорочується. Важливо негайно відреагувати на ці зміни шляхом удосконалення політики розвитку туризму через розробку нової програми.

Таблиця 4.2.

 

Етапи розвитку туристської території [64]

 

Стадія	Етап	Критерій туристського розвитку	процеси, Що Відбуваються
ФОРМУВАННЯ	Виникнення	Зростання обсягу інформації	Рекреаційне освоєння території. Поява окремих груп туристів, що черпають інформацію з усних повідомлень або письмових звітів першопрохідників, що відрізняються невисокими вимогами до комфорту. Туристський потік невеликий, трудноизмерим, його величина прямо пропорційна обсягу інформації про район, якому можна виразити в кількості й доступності, детальності опису. Додатковим критерієм можуть служити витрати на подолання відстаней
Становлення	Збільшення числа туристських підприємств	Оформлення регулярних груп туристів, зростання туристського потоку, формування загальної й спеціальної інфраструктури, поява підприємств, що обслуговують туристів і відпочиваючих. Туристські підприємства не тільки формують туристський продукт, але й беруть на себе функцію поширення інформації. У територіальній структурі відбуваються процеси концентрування й диверсифікованості туристських функцій, хоча окремі території залишаються монофункціональними (курорти)
ЗРІЛІСТЬ	Розквіт	Зростання туристського потоку	Туристський потік росте високими темпами, досягаючи максимуму. Формуються взаємозалежні мережі туристських підприємств, які можуть викликати появу туристських агломерацій. Наявність системи регулювання туризму дозволяє організувати статистичний облік, що дає можливість оцінювати процеси розвитку на основі обсягів конкретних туристських потоків. У територіальній структурі досягається високий рівень диверсифікованості туристських функцій, починається територіальна диверсифікованість, вибудовується ієрархічна структура багатофункціонального туристського комплексу
ЗРІЛІСТЬ	Стагнація	Стабілізація туристського потоку	Активна туристська діяльність населення, але туристський потік характеризується нульовими або негативними темпами росту. Наявність розгалуженого туристського комплексу, але вповільнення процесів розвитку мережі туристських підприємств. Закріплюється територіальне диференціювання туристських функцій і проявляється процес інтегрування туристських територій
ДЕГРАДАЦІЯ	Занепад	Скорочення туристського потоку	Спостерігається різке скорочення туристського потоку, а також деформація мережі туристських підприємств і зникнення окремих туристських функцій території
Зникнення	Скорочення числа туристських підприємств	Привабливість території знижується, тому що туристська функція витісняється іншими галузями господарства. Відбувається різке скорочення туристських підприємств

 

Широко відомої також є модель розвитку туристських територій, розроблена Ю. А. Ведениным і доповнена Ю. А. Худеньких (табл. 4.2.). Відповідно до цієї моделі туристські території у своєму розвитку проходять три взаємозалежні стадії (формування, зрілість і деградація), кожна з яких включає два етапи. Зокрема, на стадії формування туристські території проходять етапи виникнення й становлення; на стадії зрілості район переживає розквіт, а потім і стагнацію; і, нарешті, стадія деградації включає етапи занепаду й зникнення туристської території.

На закінчення треба сказати, що освоєння нових регіонів як туристських повинне будуватися на дотриманні наступних принципів: раціональне використанні природних цінностей і ресурсів; обов'язковий облік