Класифікація, види й форми туризму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Класифікація, види й форми туризму



 

Класифікація туризму – виділення внутрішньо однорідних таксонів туристської діяльності по прийнятих підставах. Найпоширенішою класифікацією туризму є його розподіл на типи, категорії, види й форми. Вид туризму є результат його класифікації по різних підставах. Тип туризму визначається національною приналежністю туристів. Сполучення різних типів туризму формує його категорії. Форми туризму є варіант класифікації туризму, основною ознакою якої є принцип організації – тобто виділяються організаційні форми туризму.

ВТО запропонувала класифікацію туризму по наступних типах: внутрішній, в'їзний (активний) і виїзний (пасивний). Основним критерієм класифікації є перетинання державних кордонів. Туризм внутрішній – подорожі по країні осіб, що постійно проживають у ній; туризм виїзний– подорожі осіб, що постійно проживають у Росії, в іншу країну, а туризм в'їзний – подорожі по Росії осіб, що проживають постійно в інших країнах. Зазначені типи туризму по-різному сполучаються між собою, образуя категорії туризму.

Категорії туризму включають міжнародний і національний туризм, а також туризм у межах країни. З погляду наведеної класифікації туризму по типах до національного туризму ставиться внутрішній і виїзний туризм, до міжнародного туризму - в'їзної й виїзний. Туризмом у межах країни займаються як громадяни даної країни, так і приїжджаючі з інших країн і регіонів. При цьому відвідувачі, що ночують, уважаються туристами, а одноденні відвідувачі - екскурсантами. Як екскурсантів виступають і туристи, що прибули в країну на круїзному судні, якщо вони не використовують для ночівлі місцеві засоби розміщення.

Як ознака, що дозволяє класифікувати подорожі по видах туризму, можна також використовувати мотиваційні фактори. При такій класифікації варто виходити з основного мотиву, що спонукав людини відправитися в поїздку. Хоча мотиви не завжди визначаються однозначно, все-таки можна виділити шість видів туризму в системі його керування[18] .

Туризм із метою відпочинку. Даний вид полягає в короткочасному або більше тривалому відпочинку з метою фізичного або психологічного відновлення організму. Крім того, до цієї групи ставиться й курортний відпочинок, при якому для лікування або відновлення сил використовуються природні властивості ґрунту, клімату й морської води.

Туризм із метою вивчення культури. Туризм, орієнтований на пізнання чужої культури, що підрозділяється на пізнавальний і паломницький. Пізнавальний туризм охоплює собою відвідування історичних, культурних або географічних визначних пам'яток. Туристи, що подорожують із пізнавальною метою, найчастіше цікавляться соціальними й економічними відносинами відвідуваних ними країн. Метою паломницького туризму є відвідування місць, що мають особливе релігійне значення.

Суспільний туризм. Як суспільний туризм виступають поїздки з метою відвідування родичів, знайомих, друзів, а також клубний туризм. Клубний туризм відрізняється тим, що подорожуючі свідомо інтегруються в групи. Об'єднання в групи відбувається при наявності інтересующих людей розважальної або спортивної програми.

Спортивний туризм. До спортивного туризму ставляться поїздки з метою активної участі в спортивних заходах, а також поїздки, які носять пасивний характер участі в спортивних змаганнях.

Економічний туризм поїздки, чинені із професійного й комерційного інтересу: відвідування бірж, виставок, ярмарків і т.д.

Конгрессний (політичний) туризм підрозділяється на дипломатичний туризм, участь у конгресах, а також туризм, пов'язаний з політичними подіями й заходами.

В основу класифікації туризму по видах покладені мети подорожі. По цілям подорожі розрізняють наступні види туризму: рекреаційний, лікувальний, пізнавальний, діловий, релігійний, етнічний, транзитний.

Рекреаційний туризм є найпоширенішим видом туризму й здійснюється з метою відпочинку, оздоровлення, відновлення й розвитку фізичних, психічних і емоційних сил. Цей вид туризму відрізняється більшою розмаїтістю проявів і може включати видовищні й культурно-дозвільні програми, заняття по інтересах, заняття спортом, відвідування спортивних заходів, чемпіонатів, олімпіад і т.д.

Лікувальний туризм визначається потребою людини в діагностичних, профілактичних і лікувальних послугах, які можуть надаватися як у рамках курортів з використанням природних лікувальних факторів, так і в рамках спеціалізованих клінік і медичних центрів із застосуванням найсучаснішого встаткування й новітніх медичних технологій. Це приводить до виділення двох основних форм лікувального туризму - лікувального клінічного й лікувального курортного.

Пізнавальний туризм містить у собі туристські поїздки, основною метою яких є задоволення допитливості й інших пізнавальних інтересів. Він заснований на ознайомленні із природними й культурно-історичними ресурсами країни або регіону, музеями, театрами, особливостями життя й традиціями місцевого населення. Цей вид туризму заснований на наданні туристам різноманітної екскурсійної програми й у ряді випадків може комбінуватися з рекреаційним туризмом.

Діловий туризм включає тимчасові відрядження й поїздки зі службовими цілями, включаючи участь у конференціях, конгресах, симпозіумах, але без одержання доходів у місцях відрядження. У число ділових туристів входять учасники різних заходів - форумів, конгресів, ярмарків і виставок, виробничих семінарів і нарад і т.д. До ділових туристів також ставляться й водії вантажних автомобілів, комерційні агенти, керівники туристських груп, що виконують свої професійні обов'язки за межами місця постійного проживання.

Діловий туризм неоднорідний по своєму змісті. Виділяють три основних напрямки ділового туризму – бізнес-поїздки або туризм^-туризм-бізнес-туризм, конгрессно-виставочний туризм і інсентив-туризм. Поїздка^-поїздки-бізнесу-поїздки й конгрессно-виставочний туризм представлені нами вище. А про інсентив-туризм варто сказати особливо.Інсентив-Туризм можна визначити як туризм за запрошенням, що особливо розповсюджений у великих приватних фірмах, що заохочують у такий спосіб своїх що служать і одночасно провідні корпоративні заходи (конгреси, виставки, наради й конференції).

Инсентив-Туризм не слід плутати із заохочувальним туризмом, основу якого становлять групові туристські поїздки, надавані адміністрацією підприємств і установ своїм співробітникам на винятково пільгових умовах або безкоштовно як премія за високі виробничі показники.

Релігійний туризм заснований на релігійних потребах представників різних конфесій і має на увазі поїздки по святих місцях з пізнавальними або науковими цілями. Разом з тим, релігійний туризм варто відрізняти від паломницького. Паломницький туризм в обов'язковому порядку припускає проходження всім елементам релігійного культу й вимагає обов'язкова наявність віри в людини. Паломництво часто зв'язується із проведенням великих релігійних свят і заходів.

Релігійний туризм може здійснюватися з метою огляду об'єктів культової архітектури й не припускає наявність у людини відповідного віросповідання. Ряд авторів все-таки визначають паломницький туризм як одну з форм релігійного. При цьому виділяють два напрямки релігійного туризму - паломницький і пізнавальний. Відомими центрами релігійного й паломницького туризму у світі є Рим, Ватикан, Єрусалим, Мекка, Медина, Афон і ін. У Росії найбільш відомими центрами є Соловки, Валаам, Кижи, Сергій Посад, Дивеево й ін.

Етнічний туризм заснований на відвідуванні туристами місць свого народження, проживання родичів і близьких. Разом з тим, етнічний туризм визначається різними авторами зовсім по-різному. Так, виділяють:

· этнокультурний туризм – поїздки, організующими в місцях проживання нечисленних народів, що не мають свого національного державного або адміністративного утворення;

· туризм співвітчизників – туристські поїздки співвітчизників із ближнього й далекого зарубіжжя, у тому числі по лінії родинних зв'язків, які покликані зберігати родинні узи, сприяти культивуванню рідної мови, прилученню до своїх національних цінностей, взаєморозумінню й співробітництву;

· ностальгічний туризм – туристські поїздки до місця народження, юності, минулого проживання, до місць свого походження.

Транзитний туризм відповідно до рекомендацій ВТО охоплює категорію «інші мети» поїздок. Транзит можна класифікувати як мета відвідування тільки з погляду в'їзного туризму. Існують два основні різновиди транзитного туризму. Перший різновид ставиться до авіапасажирів, які в юридичному змісті не в'їжджають у країну, у якій вони міняють перевізника, але за традицією вважаються її відвідувачами. Другий різновид ставиться до осіб, які подорожують через третю країну до місця призначення або додому. Якщо відповідна поїздка є туристської, то ці особи класифікуються як відвідувачі даної країни.

Дану класифікацію варто значно доповнити. Зокрема, із зазначеного переліку основних видів туризму випадають трохи не менш важливих напрямків туристської діяльності. А саме, освітній туризм, туризм^-туризм-шоп-туризм, спортивний туризм, екологічний туризм, агротуризм, пригодницький і екстремальний туризм. Але віднесення зазначених напрямків туризму в класифікацію по цілям подорожі також є не зовсім виправданим.

Освітній туризм являє собою поїздки окремих індивідів або їхніх груп у певні регіони й країни з метою одержання освітніх послуг по певних програмах. У цей час освітній туризм представляє досить перспективний і швидко, що розвивається сегмент, туристського ринку.

Характер освітніх програм може бути надзвичайно різним. В освітньому туризмі виділяють три основних напрямки: туризм із метою вивчення іноземних мов; туризм із метою професійного навчання; туризм із метою спортивного навчання. У світі зложилися найбільш відомі центри розвитку освітнього туризму, більшість із яких розміщається в європейських країнах. Приміром, на організації язикових турів спеціалізуються коледжі й освітні центри Ірландії й Мальти; великі спортивні школи проводять навчання туристів у Франції й Швейцарії; професійним навчанням займаються школи, освітні центри й навчальні заклади Швейцарії, Австрії, Німеччини.

Шоп-туризм виділяється ВТО як окремий вид туризму й представляє поїздки в певні регіони й країни з метою придбання різних товарів (часто місцевого виробництва й за пільговими цінами) або для власного споживання, або для їхнього перепродажу у своїй країні. Типовими прикладами шоп-туризму є відомі шуб-тури в Грецію, тури в Туреччину й ОАЭ з метою придбання одягу, взуття, косметичних товарів.

Туризм^-туризм-шоп-туризм може бути як організованим, так і неорганізованим – тобто організующим шоп-туристом самостійно. Туризм^-туризм-шоп-туризм породив у вітчизняній практиці «феномен челночников». До челночникам ставляться туристи, що виїжджають в іншу країну або регіон з метою покупки товарів і їхнього наступного продажу.

Спортивний туризм включає поїздки туристів-індивидуалів або організованих груп туристів з метою занять спортом або відвідування великих спортивних заходів – змагань, чемпіонатів, олімпіад. Як правило, спортивний туризм припускає, що потенційними споживачами подібного роду послуг будуть непрофесійні спортсмени, що доручають організацію таких подорожей спеціалізованим туристським фірмам, клубам або організаціям. Подорожі професійних спортсменів варто відносити до самодіяльного туризму.

Отже, спортивний туризм може реалізовуватися у двох основних формах. Активна форма спортивного туризму припускає особисту участь туриста в спортивних заходах, походах, змаганнях. Пасивна форма, виділення й віднесення якої до спортивного туризму підтримують не всі фахівці, припускає участь туристів у спортивних заходах як глядачів і вболівальників.

Екологічний туризм – один з найбільше що динамічно розвиваються секторів туристської галузі. Його річний ріст оцінюється від 10-20 до 30% у рік, а його частка в доходах від міжнародного туризму досягає 10-15%. Але дотепер немає устояного визначення екологічного туризму. Жоден вид туризму не викликає у фахівців такого інтересу й таких запеклих суперечок, як экотуризм. Саме із цієї причини в справжній роботі ми приведемо вітчизняне й закордонне визначення экотуризма.

Одним з найбільш повних і загальновизнаних визначень поняття «экотуризм» є визначення, дане МСОП: «экотуризм є подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем по відносно непорушених природних територіях з метою вивчення й насолоди природою й культурними визначними пам'ятками, що сприяє охороні природи, впливає на навколишнє середовище, забезпечує активна соціально-економічна участь місцевих жителів і одержання ними переваг від цієї діяльності»[19] .

Ми визначимо екологічний туризм як туристські відвідування малозмінних або незмінених територій, що володіють унікальними природними й історико-культурними ресурсами, які відповідають основним принципам стійкого розвитку туризму, усіляко сприяють соціально-економічному розвитку регіонів відвідування, включають освітній і пізнавальний компоненти, сприяють підвищенню рівня екологічної культури подорожуючого й життєвого рівня місцевого населення, а також дотриманню твердих правил поведінки в природному середовищі.

На основі аналізу зазначених визначень можна визначити й принципи экотуризма:

§ Экотуризм стимулює й задовольняє бажання спілкуватися із природою шляхом цілеспрямованих подорожей у недоторкані або малозмінні природні території.

§ Экотуризм відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище й тому його іноді називають «м'яким туризмом».

§ Экотуристска діяльність запобігає негативний вплив на природу й культуру й спонукує туроператорів і туристів сприяти охороні природи й соціально-економічному розвитку територій.

§ Экотуризм сполучить відпочинок, розвагу й екологічне утворення для мандрівників і має на увазі наявність певних, досить твердих правил поведінки, дотримання яких є принциповою умовою успішного розвитку самої галузі.

§ Розвиток экотуризма повинне бути вигідним місцевому населенню й не повинне суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку.

§ Экотуризм розуміється як складова частина індустрії туризму, що робить і продає свій турпродукт і одержує від цього прибуток, або як туристська діяльність на природі, що приносить прибуток для збереження природного середовища, а також для поліпшення життєвого рівня місцевого населення.

§ Основними цілями экотуризма є: екологічне утворення, підвищення культури взаємин людини із природою, вироблення етичних норм поводження в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи і її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного природного середовища.

Агротуризм(сільський туризм) більшість авторів визначають як одну з основних форм екологічного туризму. Разом з тим, дане напрямок туризму представляє значний сегмент туристського ринку й має право на певну самостійність. До агротуризму варто відносити поїздки окремих туристів і організованих груп з метою відпочинку в межах природних або спеціально обладнаних сільських поселеннях і комплексах, прилучення до сільського способу життя, пізнання місцевих традицій, звичаїв, системи ведення господарства й природокористування.

При цьому непорушними залишаються: принцип невтручання в традиції й звичаї місцевого населення, прагнення підтримувати симбіотичні й доброзичливі зв'язки з місцевими жителями, сприяння підтримці навколишнього природного й культурного середовища в стані рівноваги, а також обов'язкове надходження засобів від розвитку сільського туризму в місцеві бюджети.

У цей час цей вид туризму стрімко завойовує популярність у ряді європейських країн. Варто помітити, що найбільших успіхів у розвитку агротуризма досягли країни Східної Європи. Ціла система агротуристских господарств створена й успішно функціонує в країнах Балтії, Польщі, Угорщині, Чехії й Словаччині. По шляху розвитку агротуризма пішли також і великі західноєвропейські країни - Швейцарія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Франція.

Пригодницькийіекстремальний туризм представляють два досить близьких напрямки туристської діяльності. Пригодницький туризм є специфічним видом відпочинку, обов'язковими умовами якого є його зв'язок з відвідуванням екзотичних місць і заняття незвичайними видами діяльності (сплави по ріках, дайвінг, сафарі, подорожі на повітряних кулях і т.д.). Елементами пригодницького туризму можна вважати й подорожі на незвичайних видах транспорту - собачих запряжках, слонах, повітряних кулях, верблюдах.

У більшості випадків пригодницький туризм пов'язаний з високим ступенем ризику, значними фізичними навантаженнями, наявністю елементів невизначеності, несподіванки в процесі подорожі, що викликає великий азарт у туристів, але жадає від них сміливості, витривалості, специфічних умінь і навичок. В останнє десятиліття у світі з'являється специфічна інфраструктура для цілей пригодницького туризму. До об'єктів пригодницького туризму, зокрема, можна віднести так звані парки пригод ( Adventure-park).

Екстремальний туризм можна вважати однієї із крайніх форм пригодницького туризму. На відміну від пригодницького туризму, екстремальний туризм найчастіше організується туристами самостійно й часто сполучений зі значним ризиком для здоров'я й життя туристів. Для того щоб провести грань між пригодницьким і екстремальним туризмом - приведемо приклад, що ілюструє.

Туристська фірма організує пригодницький тур для туристів на одному з островів Тихого океану. Основою програми є пошук туристами або їхніми організованими групами заздалегідь захованого скарбу. У процесі пошуку скарбу туристи зіштовхуються зі штучно створеними небезпеками й пригодами.

Організувати екстремальний тур, група туристів з відповідним устаткуванням і мінімальним запасом води і їжі висаджується в джунглях Амазонія для проходження по найнебезпечнішій і непрохідній ділянці екваторіального лісу. При цьому група виявляється відрізаної від миру й наданої самої собі. Всі виникаючі по шляху маршруту екстремальні ситуації й труднощі група змушені вирішувати самостійно, не сподіваючись на сторонню допомогу.

У своєму підручнику В. С. Сенін[20] представляє трохи іншу точку зору при визначенні місця зазначених вище напрямків туризму. Зокрема, він указує на виділення двох напрямків туризму - спеціалізованого й альтернативного.

Спеціалізований туризм – термін, використовуваний для позначення туристів, що купують спеціалізований тур і виїжджають із метою вивчення специфічних особливостей, того або іншого місця, для придбання особистого досвіду, здачі спортивних нормативів, активного відпочинку й т.п. У рамках спеціалізованого туризму особлива увага приділяється широкому діапазону питань, пов'язаних з вивченням культури, природи місця відвідування, а також із професійними й різним видом спортивно-туристськими інтересами мандрівників, з обов'язковим дотриманням правил безпеки. У російській практиці це самодіяльний і спортивний туризм.

У міжнародній практиці розрізняють наступні види спеціалізованого туризму: пригодницький, екологічний, етнічний (ностальгічний), сільський, фермерський, спортивний, детячо-юнацький і др. Останнім часом у зв'язку з розвитком інформаційних мереж одержує поширення альтернативний туризм, де як організатор подорожей виступає не туроператор, а сам турист, мандрівник, що використовує рекламні матеріали виконавців окремих туристських послуг і заказувальних цих послуг самостійно, за допомогою інформаційних мереж.

Наведена класифікація, безсумнівно, важлива для організації туристської діяльності. Але вона не охоплює весь спектр видів і напрямків туризму. Існують десятки критеріїв класифікації туризму, найбільш важливі з яких представлені в таблиці 1.1. Розглянемо ще кілька важливих варіантів класифікації туризму.

 

Таблиця 1.1.

 

Класифікація туризму

 

по числу учасників подорожі індивідуальний, груповий, сімейний
по регіоні відпочинку національний, міжнародний
по ринку внутрішній, іноземний
по способі організації неорганізований, організований, самодіяльний (кваліфікаційний)
по меті релаксаціонний (відпочинок), реабілітаційний (санаторний), рекреаційний. Якщо розгорнуто: відпочинок і рекреація, лікувальний, діловий ( бізнес-поїздки, конгрессний, інсентив-туризм), освітній, релігійний (паломницький і пізнавальний), етнічний, транзитний (на думку ВТО сюди входять інші мети поїздок), туризм^-туризм-шоп-туризм, ностальгічний і ін.
за віком дитячого, молодіжний, середнього віку, третього віку, четвертого віку
по способах пересування автомобільний, автобусний, водний (круїзний), пішохідний, залізничний, авіаційний, велосипедний, верхівковий
по роду основний діяльності діловий, пізнавальний, спортивний, екологічний, конгрессний, пригодницький, екстремальний, сільський (агротуризм) і ін.
по основних використовуваних природних ресурсах гірський, морський, лісовий, річковий, купально-пляжний, лікувальний
по характері території континентальний, приморський, острівний
по джерелах фінансування комерційний, соціальний
по способі розміщення туристів готельного типу, неготельного типу
по дальності поїздки ближній, далекий
по тривалості подорожі короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий
по інтенсивності туристських потоків сезонний, круглорічний (постійний)

 

Залежно від способу організації виділяють організований і неорганізований туризм. Ряд фахівців додають ще й третій вид туризму – самодіяльний. Але провести грань між самодіяльним і неорганізованим туризмом на перший погляд досить складно. Організований туризм має на увазі групові або індивідуальні подорожі по попередньо розроблених туристських програмах і маршрутам, організованими туристськими фірмами або підприємствами. Туристи здобувають тури по заздалегідь погоджених умовах і попередній оплаті.

До неорганізованого туризму ставляться подорожі, організованими окремими туристами або їхніми групами самостійно без особистої участі організації-посередника, туристського клубу або секції. Туристи організують свою подорож самі й на місці оплачують всі необхідні туристські послуги. Цей вид туризму є вкрай популярним. Так, у Європі на цей вид туризму доводиться до 75% всіх туристських подорожей.

Особливим напрямком туризму є самодіяльний туризм – подорожі з використанням активних способів пересування, организовующими туристами самостійно, але під керівництвом досвідченого інструктора. Саме наявність інструктора й активний характер переміщення дозволяють розмежувати неорганізований і самодіяльний туризм. До самодіяльного туризму ставляться більше приватні його напрямки - пішохідний, водний, гірський, лижний, спелеотуризм, автотуризм, велотуризм, кінний туризм, мототуризм. Самодіяльний туризм реалізується в декількох формах. Найбільш популярними його формами є туристські походи, туристські експедиції в маловивчені й притягальні райони, туристські зльоти й туристсько-спортивні змагання.

Важливо також класифікувати туризм і по основних джерелах його фінансування. Виходячи із цього критерію, виділяють туризм комерційний і туризм соціальний. Комерційний туризм у главу кута ставить одержання туристськими підприємствами прибутку, що є основним джерелом для розширення й розвитку бізнесу. Цей вид туризму споконвічно орієнтований на споживачів з високим і середнім рівнем доходів, здатних повністю оплачувати туристські витрати.

Соціальний туризм можна визначити як соціальний туристський продукт, що задовольняє пізнавальні інтереси, духовні або інші потреби людей, включаючи оздоровлення, відновлення сил, за рахунок різних джерел фінансування, у тому числі із засобів, виділюваних державою на соціальні потреби. У нашій країні розвиток соціального туризму покликано зробити більше доступним відпочинок для найменш забезпечених верств населення - молоді, пенсіонерів, школярів, ветеранів війни й праці, інвалідів.

Іноді необхідність конкретизації туризму по його формах виникає у зв'язку з різною тривалістю подорожей (тривалі й нетривалі подорожі). У цьому випадку як основний критерій такої класифікації обраний строк перебування в подорожі. Якщо подорожі розрізняються по такому зовнішньому критерії, як тривалість перебування, то можна сказати, що ці подорожі ставляться до різних форм туризму. Існує багато можливостей, що дозволяють виділити форми туризму за зовнішніми критеріями: по походженню туристів; за організаційною формою; по тривалості перебування в подорожі; за віком; по транспортних засобах; за часом року або сезону.

На перший погляд може здатися, що між формами й видами туризму немає великого розходження. В обох випадках подорожі групуються виходячи з певних точок зору. Різниця полягає в тому, що види туризму розрізняються по мотивації подорожуючих, тобто по внутрішніх факторах, а форми туризму - по зовнішніх причинах і впливам, що дуже важливо для туристської теорії й практики.

Форми туризму, виділювані по кількості учасників. Туристська практика виділяє три основних форми туризму: індивідуальну, групову й сімейну. Індивідуальний туризм припускає подорож одного або декількох індивідів (до п'яти чоловік) по індивідуальних туристських програмах, які мають персоніфікований характер і більше високу ціну. Груповий туризм являє собою подорож декількох осіб по єдиному маршруті й на однакові для всіх умовах. Мінімальна кількість туристів у групі коливається звичайно в широких межах і часто визначається видом використовуваного транспорту. Так, груповим можна вважати подорож шести й більше людин. Однак для автобусної групової подорожі необхідна наявність не менш 15 туристів, а для авіаційної й водної подорожі до 20-30 туристів і більше.

Особливою формою туризму є туризм сімейний. Сімейний туризм необхідно виділяти в окрему форму, тому що кількість учасників сімейних турів може варіювати в широких межах, які визначаються розмірами родини. Ясно одне - популярність цієї форми туризму неухильно росте, що пов'язане з наданням великої кількості знижок для сімейних туристів і наявністю спеціалізованої туристської інфраструктури для організації подібного відпочинку.

Форми туризму залежно від походження туристів. Залежно від походження подорожуючий туризм підрозділяється на внутрішній і міжнародний. У цьому випадку слово «походження» ставиться не до національності або місця народження людини, а до місця його проживання й роботи.

Форми туризму залежно від його організації (організаційні форми). Залежно від форм організації розрізняють паушальний (надання комплексу послуг за одну вартість) і індивідуальний туризм. Паушальний тур - стандартизований, попередньо організований комплекс туристських послуг. Індивідуальний тур має ті особливості, що турист організує й здійснює його самостійно. Подібні тури називаються також одиночними, але це не означає, що потрібно подорожувати поодинці, адже подорожувати можна й родиною - така подорож теж буде одиночним.

Поняття «індивідуальний туризм» найчастіше протиставляється поняттю «масовий туризм». Масовий туризм спочатку означав, що в туризмі беруть участь багато з людей. Із часом це поняття придбало негативне значення. З масовим туризмом асоціюються негативні впливи, насамперед паушального туризму, через що поняття індивідуальний туризм і масовий туризм більше не підходять для виділення форм туризму по кількості учасників.

Форми туризму залежно від тривалості перебування.Дуже важливою класифікацією форм туризму є їхня класифікація залежно від тривалості перебування. Тривалість подорожі ставиться вчасно, що затрачається туристом у ході поїздки або перебування у відвідуваному місці або країні. Одноденні подорожі класифікуються в такий спосіб: менш трьох годин; 3-5 годин; 6-8 годин; 9-11 годин; 12 і більше годин. Подорожі з ночівлею можна класифікувати в такий спосіб: 1-3 ночі; 4-7 ночей; 8-28 ночей; 29-91 ніч; 92-365 ночей.

Тривалі подорожі, як правило, доповнюються нетривалими поїздками. До нетривалих поїздок ставляться транзитні поїздки, одноденні поїздки й короткочасний туризм. Транзитний туризм – це зупинки туристів по шляху проходження до місця призначення. Одноденний туризм – це тури тривалістю у світловий день: вони не припускають зупинки на нічліг. Особливо важлива форма нетривалого туризму – короткочасний туризм. Короткочасний туризм містить у собі діловий туризм і поїздки на вихідні дні. Незалежно від того, відбуваються поїздки в ділових або особистих цілях, середня їхня тривалість становить 2-4 дні, тобто вони включають мінімально один, максимально - три нічліги.

Форми туризму залежно від віку подорожуючих. При класифікації форм туризму враховується також вік подорожуючих. По віковій шкалі визначені наступні групи туристів: діти, що подорожують зі своїми батьківськими; молодь (туристи у віці 15-24 років); відносно молоді, економічно активні люди у віці 25-44 років; економічно активні люди середнього ( 45-64 років) віку (подорожують, як правило, без дітей); пенсіонери (65 років і більше).

Форми туризму залежно від транспортних засобів.Залежно від транспортного засобу, використовуваного для переміщення туристів з одного місця в інше, розрізняються наступні форми туризму: авіаційний, автобусний, залізничний, автомобільний, морський і річковий.

Форми туризму залежно від пори року.Залежно від пори року розрізняється зимовий і літній туризм. Сезонна класифікація форм туризму показує коливання попиту на туристські послуги протягом року. Час, у яке відбувається максимальна кількість поїздок, називається туристським сезоном, період спаду подорожей – міжсезонням. Туристські сезони в різних регіонах можуть не збігатися. Отже, виділяють три основні форми туризму - сезонний туризм, межсезонний туризм і туризм круглор.

 

Турист як суб'єкт туризму

 

Є безліч визначень туриста, які відбивають спрямованість нормативного акту й певні економічні інтереси держави по приналежності. Властиво над цим визначенням фахівці трудяться більше 50 років. Перші визначення туриста були сформульовані в 1937 р. спеціальним Комітетом експертів з питань статистики Ліги Націй. Туристом рекомендовано вважати особа, якій властиві наступні ознаки: пересування, тимчасове перебування в певнім місці, відсутність зв'язку із працею й заробітком.

 

Рис. 1.2. Класифікація подорожуючих осіб[21]

 

Детальний аналіз визначень поняття «турист» проводив Д. Фрехтлинг. У своєму аналізі визначень він виявив чотири основних критерії, використовуваних у всіх формулюваннях поняття «турист»: ціль поїздки; тип використовуваного транспортного засобу; тривалість перебування; переборена відстань[22] . Загальновизнано, що перші два критерії несуттєві для практичних порівняльних визначень і вся увага сконцентрувалася на останніх двох.

Тривалість перебування є принципової складової визначення ООН, відповідно до якого потрібно, щоб турист перебував у місці відвідування більше, ніж 24 год, але менше, ніж 12 місяців. Деякі визначення орієнтуються, насамперед, на критерій відстані. Наприклад, Національна Комісія Оцінки Туристичних Ресурсів США визначає туриста як «людини, що віддаляється від свого будинку на відстань більше 50 миль (в одну сторону) у ділових, розважальних, особистих або будь-яких інших цілях, за винятком шляху до місця роботи». Бюро Перепису США використовує те ж визначення, збільшивши мінімальну відстань до 100 миль.

Э. Коэн виявив шість основних вимірів, що змістовно описують термін «турист» у різних дослідженнях: сталість, добровільність, напрямок, відстань, періодичність і ціль. Сам же він визначив туриста як тимчасового мандрівника, що подорожує по власній волі заради задоволення від новизни й досвід, що здобуває, у ході щодо тривалої поїздки, що припускає повернення у вихідну[23] точку . Це визначення має недоліки – у ньому не визначені тимчасові й просторові границі[24] .

Вирішуючи поставлені завдання, в 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризмі в Римі були розглянуті питання туристських дефініцій і запропоновано використовувати терміни «відвідувачі», «туристи» (ночующие відвідувачі) і «екскурсанти» (одноденні не відвідувачі, що ночують). Було прийнято наступне визначення для туриста: «людина, що прибула в країну, у якій він постійно не живе й не займається оплачуваною професійною діяльністю, з метою проведення вільного часу заради лікування, розваги, утворення, відпочинку, релігії, спорту, по сімейних або ділових обставинах».

При цьому під відвідувачем розуміється будь-яка особа, що подорожує в яке-небудь місце, що перебуває за межами його звичайного середовища, на строк, що не перевищує 12 місяців підряд, головною метою поїздки якого не є заняття діяльністю, оплачуваної із джерела у відвідуваному місці. Конференція ООН по міжнародному туризмі й подорожам (Рим, 1963 р.) рекомендувала використовувати дане поняття для статистичних цілей. Поняття «відвідувач» містить у собі туристів і екскурсантів.

Прийняте міжнародними організаціями поняття «турист» відрізняється від поняття «екскурсант»: турист проводить поза своїм постійним місцем проживання більше доби, екскурсант – менш доби. Наприклад, згідно ВТО, турист – тимчасовий відвідувач, тобто особа, що перебуває в країні, що не є його країною місця проживання з будь-якою метою, крім здійснення оплачуваної діяльності. Основні цілі – навчання, лікування, транзит. Таким чином, турист – людин, що перебуває поза постійним місцем проживання не менше 24 год і не більше року.

Відповідно до рекомендацій ВТО до категорії туристів ставляться також члени екіпажів іноземних повітряних і морських суден, що проводять не менш однієї ночівлі в засобах розміщення країни перебування. До категорії екскурсантів ставляться проживаючі на борті судна пасажири морських і річкових круїзів, члени екіпажів іноземних повітряних і морських суден, що перебувають у країні тимчасового перебування не більше одного дня, а також транзитні одноденні відвідувачі.

Поширюючи ці визначення на вітчизняний туризм, туристом варто вважати споживача тура, туристського продукту або туристських послуг – тимчасового відвідувача місцевості, населеного пункту, території або країни незалежно від його громадянства, національності, підлоги, мови й релігії, що перебуває в даній місцевості не менш чим 24 год, але не більше 6 місяців протягом календарного року, або проживання, що перебуває поза місцем свого, у межах своєї країни й здійснюючого, щонайменше, одну ночівлю в колективному або індивідуальному засобі розміщення, що подорожує заради задо



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-22; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.95.208 (0.014 с.)