Сучасний стан і перспективи розвитку туризму.

Характерні ознаки туристичного ринку.

Організація сучасного туристського бізнесу тісно пов'язана з поняттями ринкової економіки. І так само, як і будь-який інший вид підприємницької діяльності, залежить від двох основних рин­кових установок:

— системи вільних цін;

— права власності.

Це особливо важливо в зв'язку з тим, що туристський бізнес в основному приватний, а також переважно малий і середній.

Саме тому основною передумовою функціонування туристсь­кого ринку є дотримання головних принципів ринкової економі­ки: пріоритет у суспільстві основної ланки виробників; неухильне дотримання принципу конкурентної боротьби, за якого на конкурентноздатність впливають винятково зусилля приватного власни­ка і виробника, а не належність до якихось державних, громадсь­ких чи інших організацій; приватна власність на засоби виробниц­тва (матеріальну базу туризму — будівлі, підприємства туризму, транспортні засоби і т. д.); свобода вибору як для підприємця, так

і для клієнта; залежність доходів людини від результатів праці й від стану ринку праці.

Туристський ринок значною мірою залежить від різних еконо­мічних, політичних, екологічних факторів.

Та перш за все це ринок споживачів — туристів. Адже загаль­новідома істина, що будь-який бізнес сильний своїми споживача­ми. Не буде споживачів — не потрібні ні кадри, ні інфраструктура.

Тому усі види пропозицій на туристському ринку повинні бути зорієнтовані на конкретного споживача, на його побажання, смаки й мету подорожі.

Уподобання в різних людей можуть бути дуже різноманітними. Це залежить від багатьох причин: від їхнього матеріального стано­вища, способу життя, віку, складу сім'ї та інших.

Мета подорожі в різних людей також різна: хтось їде відпочити на море, комусь хочеться на дозвіллі зайнятися спортом чи вив­ченням англійської мови, хтось цікавиться екскурсіями і музеями, а для певних категорій туристів важливі тільки розваги.

Тільки чітке і повне врахування запитів і мети подорожі для кожної конкретної категорії туристів дає можливість надання якіс­ного обслуговування, а значить, і конкурентноздатності в тури­стському бізнесі. Такий підхід називається диференціацією турис­тського ринку.

Диференціація туристського ринку — це сегментація споживачів за визначеними ознаками з метою створення відповідного до тема­тики, рівня і складу послуг туристського продукту.

Ринок туристських послуг — це можливості пропозиції та попи­ту на туристські послуги. У поняття пропозиції на ринку туристсь­ких послуг входять як матеріальна база туризму, так і туристські послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе тільки при широкому розвитку інфраструктури відпочинку.

Індустрія туризму визнає зростаючу диференціацію ринку і створює нові можливості для спеціалізованих подорожей. Вже зараз практично будь-який запит туристів може бути задоволений. Влаштовуються «поїздки за свіжим повітрям» для тих, хто не ку­рить, природоохоронні поїздки для тих, кого хвилюють екологічні проблеми, зручні лижні бази для сімейних туристів і пригоди на яхтах і плотах, спеціальні тури, розраховані тільки на жінок тощо.

Особливості ринку туристських послуг

У туристського ринку, як ринку послуг, є свої специфічні особли­вості, які необхідно враховувати при організації туристського бізнесу.

По-перше, туристський ринок — це ринок послуг, а послуги:

а) невловимі (турист не може при придбанні туру ні спробувати його, ні доторкнутись до нього, ні побачити);

б) втрачаються в часі (дохід від не наданої у визначений конк­ретний період послуги втрачається назавжди, необхідна гнучка політика продажів і ціноутворення).

По-друге, при реалізації туристського продукту (туру, екскурсії чи заздалегідь заброньованого готельного обслуговування), як пра­вило, має місце істотний розрив у часі між фактами оплати тури­стського продукту і споживання його. Важливого значення тут набуває надійність туристського продукту (тобто Гарантії відповід­ності при обслуговуванні заздалегідь оплаченого набору і рівня послуг).

По-третє, для туристського ринку характерні значні сезонні ко­ливання попиту туристів. Причому ці коливання не однакові для різних видів туризму. Крім того, це диктує необхідність сезонної диференціації цін на туристські послуги.

По-четверте, у туризмі якість значною мірою залежить від кон­кретних виконавців, тобто від обслуговуючого персоналу (гіди, ек­скурсоводи, водії й ін.) — працівників контактних професій.

По-п'яте, на туристському ринку наявна об'єктивна терито­ріальна роз'єднаність споживача і виробника. Питання інформації і реклами свого продукту в інших регіонах, просування на регіо­нальні ринки, зв'язки з закордонними партнерами також надзви­чайно важливі для туристського бізнесу.

Для того, щоб бути успішним на цьому ринку, господареві-власнику гостинної садиби необхідно бути завжди готовим запро­понувати продукт найвищої якості, не тільки швидко пристосував­шись до мінливих запитів туристів, а подекуди і вміти передбачати їх.

Сутність і чинники формування національного ринку туристичних послуг.

Формування національного туристичного ринку є наслідком складної взаємодії внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних процесів, які спричинюють потребу в туризмі і формують попит на туристичні послуги. Саме ці процеси зумовлюють різні моделі формування національного туристичного ринку. На основі аналізу ринкових процесів в сфері туризму можна виділи принаймні дві основні такі моделі: 1) модель саморозвитку та 2) привнесену модель. За першою схемою національний ринок туристичних послуг є наслідком загального соціально-економічного розвитку і формування потреби населення в туризмі як в формі проведення дозвілля в подорожі. Попит на туристичні послуги формується як в країні (на послуги внутрішнього та міжнародного зарубіжного туризму), так і за її межами (послуги міжнародного іноземного туризму), а задовольняється він пропозицією, яку створюють і реалізують суб'єкти національного туристичного ринку. За другою схемою національний ринок туристичних послуг формується під переважним впливом попиту зовнішніх ринків і задля його задоволення створюється сфера діяльності, рівень розвитку якої відповідний попиту та можливостям національної економіки при недостатньо вираженому внутрішньому попиті.

Тобто, формування національного ринку туристичних послуг може відбуватися під дією як внутрішніх, так і зовнішніх потреб. Стабільність національного ринку гарантується перш за все потребами внутрішніми, тобто потребами населення країни в відпочинку і змістовному проведенні дозвілля в подорожі. Обсяг цих потреб, їх структура, ритміка визначаються сукупною дією об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які саме й характеризують умови та стиль життя населення. Наявність мотивації залежить не тільки від демографічних характеристик споживача, зокрема рівня освіти та рівня життя, Що впливають на поінформованість і формують попит, а й від можливостей національного ринку країни не тільки задовольнити цей попит, а й сприяти виникненню мотивації, формувати та підтримувати її. Задоволення туристичних потреб, які створюються на зовнішніх ринках, також залежить від стабільності національного туристичного ринку, від його здатності створювати різноманітний туристичний продукт, стимулюючи попит. Таким чином, національний туристичний ринок створюється внутрішнім та зовнішнім попитом і внутрішньою пропозицією, просторово-часова збалансованість між якими забезпечується національною індустрією туризму.

Етапи дослідження ринку.

Дослідження ринку — це лише один з компонентів роботи зі збору інформації, де різні джерела, що знаходяться під контролем фірми, використовуються надалі відповідно до потреб підприємства, інтегруються, як правило, у глобальну систему інформації. Коли підприємство вже представлене на ринку, йому варто звернутися за допомогою свого закордонного та місцевого персоналу, своїх агентів по збуту чи навіть, у рамках угоди про співробітництво, своїх привілейованих клієнтів.

Наймані робітники і тим більше зовнішні стосовно підприємства партнери самі, звичайно, не беруть на себе роль інформатора, ця роль часто розглядається ними як дуже другорядна стосовно їх основних обов'язків. Вона сприймається як тягар тоді, як необхідно творче включення в систему. Фірма, що проводить дослідження, таким чином, повинна знайти засоби компенсації своїм інформаторам. І самою природною формою такої компенсації є надання вигод від інформації тим, хто її збирав. Так, домогтися активності регіональних дистриб’юторів можна, якщо кожному з них на підставі даних, що він особисто повідомляє, показати, як еволюціонує його ринок і, яке його положення стосовно інших дистриб’юторів.

Завдання фірм, що займаються міжнародними маркетинговими дослідженнями ускладнюється ще і тим, що наймані робітники чи партнери, що знаходяться за кордоном самі прагнуть знайти інформацію, а віддаленість і випливаюча з цього автономність сприяє такій поведінці. Створення і підтримка системи інформації з іноземних ринків дійсно є стратегічною метою, що вимагає уваги генеральної дирекції фірми.

Кому ж довіряється проведення маркетингових досліджень на місцях? Безсумнівно, що успіх таких досліджень, проведених за кордоном припускає, що забезпечено цілий ряд умов:

доступ до джерел інформації;

відпрацьована технологія збору даних;

розуміння й облік політичного, правового, соціального і культурного контексту, у якому розвивається ринок;

адаптація дослідження до потреб і вузьких місць підприємства.

Успіх заздалегідь не гарантований, і оскільки такі маркетингові дослідження вимагають від фірми, що вирішила їх здійснити, значних витрат, вибір виконавців заслуговує на більшу увагу. Звичайне підприємство використовує або власний персонал, або замовляє дослідження спеціалізованій фірмі. Це може бути або місцева фірма, що працює за кордоном, або входить у міжнародну мережу чи фірма із досліджуваної країни. Тут необхідно відзначити, що фірми мають власну службу вивчення іноземних ринків, украй рідкі. Однак, у міжнародних фірмах, що займаються маркетингом, тенденція полягає в тому, щоб виносити такі служби за межі компанії, завдяки чому забезпечується значна гнучкість і скорочуються структурні витрати. У той самий час, для дослідження зовнішнього ринку часто створюються тимчасові колективи, у першу чергу, – міждисциплінарні.

Маркетингові дослідження закордонних ринків можуть здійснюватися і зовнішніми фірмами, що, як правило, мають міжнародну спеціалізацію. Очікувана перевага звернення до зовнішньої фірми полягає у виконанні дослідження, що обумовлено компетентністю і досвідом виконавця. Однак, звертаючись до зовнішніх фірм, необхідно переконатися й у тому, наскільки ця компетентність придатна до досліджуваного регіону. Очевидно, що можна в досконалості володіти методикою проведення маркетингових досліджень в одній країні і мати серйозні труднощі з аналогічними дослідженнями в іншій країні. Щоб позбутися цього ризику, доцільно звертатися до фірм, розташованих у досліджуваній країні і досить компетентними у поставлених питаннях.

Структура витрат туриста.

Структура витрат туриста включає витрати на: П придбання туру (в повному чи неповному обсязі, останнє потребує ще додаткових витрат у місці відпочинку); часто туристського спорядження або товарів спеціального призначення; різних сувенірів як для себе, так і на подарунки родичам та знайомим; послуги, особливо культурно-просвітнього характеру (білети в музеї, галереї, парки, виставки, театри та інші заклади культури); розваги. Туристський попит має часову та територіальну структуру. Часова структура формується можливостями споживання певних туристичних благ (особливо природних) в певний час, а територіальна структура обумовлена локалізацією об'єктів туристичного призначення і їх концентрацією. Відповідно до цього туристичний попит пульсує протягом певного відрізку часу (року), набуваючи пікових значень в періоди масового відпочинку в найбільш популярних для даної території районах і затухаючи в періоди міжсезоння. Отже, попит на турпродукт формується за умов певного рівня та стилю життя населення, він підвладний коливанням, ритміка яких задається ресурсними умовами території. Поведінка потенційного споживача, - бо поки турист не придбав тур він є потенційним споживачем, - на ринку туристичних послуг обумовлена сукупною дією об'єктивних та суб'єктивних чинників, умов та обставин, які впливають на вибір турпродукту та прийняття рішення про його купівлю. Ключовою позицією тут є мета подорожі. Основні принципи поведінки споживача ґрунтуються на свободі волевиявлення та законності вимог. На поведінку кожного конкретного споживача впливає безліч об'єктивних, суб'єктивних, постійних, тимчасових, випадкових умов та чинників, від сукупної дії яких залежить його остаточний вибір. Споживча поведінка обумовлюється комплексом психофізичних та соціокультурних характеристик. їх вплив детально розглядається в більшості робіт з маркетингу (наприклад, Ф. Котлер, 1999) та маркетингу туризму (наприклад, А.П. Дурович, 1998) і ґрунтується на значному фактичному матеріалі. В нашому дослідженні хотілося б звернути увагу на важливість цього аспекту вивчення споживчого ринку і навести основні класифікації. Серед психофізичних характеристик слід визначити як най-суттєві вік, стать, тип особи, сімейний стан. За віком виділяють такі категорії - молоді люди (до ЗО років), люди середнього віку (30-50 років), люди старшого віку (понад 50 років). За сімейним станом - холостяки, що не були одружені, одинаки розлучені чи овдовілі, одружені. За чисельністю сім'ї - малі сім'ї без дітей або з однією дитиною, прості сім'ї з двома дітьми, багатодітні, Що мають троє і більше дітей. За спільністю проживання сім'ї - окреме чи спільне різних поколінь сім'ї та варіації такого спільного проживання. До аналітичних груп слід включати також «неформальні» сім'ї, тобто пари, що живуть спільно, але офіційно не оформили шлюб; неповні сім'ї, що складаються з одного з батьків і дітей. Сім'я в своєму розвитку проходить різні стадії, що складають етапи її життєвого циклу (таблиця 3.1) і на кожному з них підсилюється чи послаблюється мотивація до тих чи інших видів та форм відпочинку, корегується мета згідно до потреб членів сім'ї (лікування одного з членів сім’ї, оздоровлення дітей під час літніх канікул тощо), чи згода досягається консенсусом інтересів всіх членів сім’ї.

Класифікація маршрутів.

Маршрути, відповідно до мети, сезону, тривалості подорожування та інших ознак, можна класифікувати наступним чином (мал. 4).

Розрахунок вартості туру.

На ціноутворення впливає характер попиту, розвиненість ринку туристичних послуг, місце туристичної фірми на ньому та оцінка конкурентного середовища, обрана маркетингова стратегія тощо. Ціна туру відтворює економічний бік діяльності суб'єкта господарювання і відбиває його комерційну політику на ринку туристичних послуг. Ціна туру коливається в межах від собівартості до продажної ринкової ціни. Ці коливання відбивають попит на даний турпродукт. Коливання попиту мають часовий (літній, зимовий періоди, міжсезоння), видовий (на окремі види туризму) та територіальний (на певні регіони) зрізи. Диференціація цін на турпродукт є результатом диференціації тарифів на окремі види послуг, що входять до складу тура, відбиваючи зміни витрат праці на певні види послуг в різний період часу. Коливання тарифів є результатом ринкової політики продуцентів послуг і грунтуються на тому, що пропозиція орієнтована на задоволення потреб туристів в період максимального попиту, тому потрібно мати резервні потужності і можливість їх розгортання відповідно до зростаючих потреб. Ціноутворення ускладнюється також введенням до складу турпродукта туристичних ресурсів, тобто різноманітних пам'яток, що за економічною сутністю є результатами вкладеної колись праці, або туристичних благ, що взагалі не є продуктами праці (клімат, мальовничі ландшафти тощо).

Ціна туру залежить від класу обслуговування, терміну та сезону подорожі, її виду та форми. На неї впливає кон'юнктура ринку та характер обраної маркетингової стратегії (реклама, канали реалізації тощо). Зокрема, на ціну тура впливає характер угод туроператора з тура-генціями, оскільки ці угоди визначають умови реалізації і визначають комісійні винагороди турагента, що реалізуються через систему націнок та знижок. При цьому туроператор може виступати оптовим продавцем, який в подальшому не контролює цінову політику турагента з реалізації своїх турів (тобто турагент сплачує вартість турів, визначену туроператором, і встановлює свою власну ринкову ціну при їх реалізації), або залишити за собою право контроля цінової політики і надати турагенту відповідні знижки як оптовому покупцеві певного турпаке-та (тоді турагент повинен дотримуватись тієї роздрібної ціни, яка визначена туроператором, а його прибуток є різницею між оптовою та роздрібною ціною турів).

Нижньою межею вартості тура є його собівартість, яка включає зафіксовану в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витрати на їх реалізацію та організацію споживання. Останній параметр залежить від обраної фірмою маркетингової стратегії: характеру реклами і рекламної кампанії, розгалуженості мережі та її географії, різноманітності каналів збуту турпродукта.

Собівартість тура є сумарною ціною складових (проживання, харчування, транспортування, екскурсійне обслуговування та ряд додаткових послуг, які, на думку туроператора, якісно підвищують конкурентоздатність пакета, медичне страхування та візова підтримка для зарубіжних турів) відповідно до сезону та регіону (сезонні націнки практично на всі види послуг, націнки на послуги в популярних туристсько-рекреаційних центрах), терміну (чим довший тур, тим він дорожчий), обраного виду подорожування (авіа-, автобусний тощо), його форми (індивідуальні тури дорожчі за групові в розрахунку на одного туриста і чим численіша група, тим менша ця вартість), складу учасників групи (багато послуг надається певним категоріям споживачів на пільгових умовах, наприклад, дітям дошкільного віку та школярам, пенсіонерам, військовим).

До складу групи входять також особи, що організують споживання послуг (супроводжувач, гід-перекладач), отримуючи за це заробітню плату.

Основні статті витрат по туру можна поділити на фіксовані (податки, наприклад, на додану вартість, на землю, транспортний збір, готельний збір; сплати в бюджет, наприклад, за кредит; аренда приміщень, техніки, транспортних засобів тощо; комунальні послуги та інше) та довільні, які залежать від діяльності фірми (заробітня плата, видатки на організацію тура, його рекламу, реалізацію, маркетинг турпродукту тощо). В залежності від способу визначення статті витрат поділяються на прямі, що відносяться на одиницю послуг, та опосередковані, що розподіляються по видах за певною ознакою, наприклад, пропорційно нормам витрат. Таким чином, основні витрати по туру складаються з собівартістості (сумарної вартості основних та додаткових послуг турпакету) та розрахунків з державою. Додатковими витратами по туру є вартість додаткових послуг, які пропонуються туристам на вибір і за їх бажанням можуть бути включені до остаточної ціни турпакету чи сплачуватись в місці споживання. До собівартості тура часто не включають вартість перевезення до початку подорожі, особливо коли є варіанти такого транспортування.

Життєвий цикл тур продукту.

Життєвий цикл турпродукту — період ринкової стійкості турпродукту як товару, тобто період його існування на туристичному ринку.

Фірми-туроператори звичайно планують програми турів на два-три роки вперед. Тривалість комерційного життя цих турів залежить від того, як їх сприймає масовий споживач, як змінюються його переконання, від економічної ситуації на ринку і поведінки конкурентів. Життєвий цикл турпродукту поділяють на чотири фази:

1. Фаза впровадження на ринок — продаж сформованих турів зростає повільно, через що доходи є низькими, а витрати на просування турпродукту дуже високі. На цій фазі ведуть спостереження за реакцією споживача, на підставі якого з'ясовують, буде турпродукт прийнятий ринком чи ні.

2. Фаза зростання — продукт набуває популярності. Швидко зростають обсяг продажу і доходи турфірми. Однак у цій фазі продукт треба постійно вдосконалювати, щоб конкуренти не змогли швидко перейняти його властивості.

3. Фаза зрілості — темпи зростання товарообігу починають стабілізуватися. Конкурентна боротьба стає жорсткішою і змушує турфірму знижувати ціни. Щоб утримувати попит, підприємець наповнює свій турпродукт додатковими властивостями, а також пропонує споживачу деякі пільги. Продовжити період зростання продажу можна за допомогою рекламної діяльності на ринку.

4. Фаза спаду може завершитися припиненням продажу турпродукту. Товарообіг і доходи турфірми зменшуються, нерідко з'являються збитки.

Іноді деякі турфірми за допомогою цілеспрямованого вдосконалення турпродукту і проведення відповідних комунікаційних заходів намагаються подовжити життя турпродукту. Однак переважно такі кроки є малоефективними.

Для турфірми дуже важливо з'ясувати, на якій фазі перебуває її тур* продукт, щоб вчасно вжити заходів до його модифікації чи розробки нової пропозиції.

Залежно від обраних цільових ринків і ринкових сегментів турфірма звичайно формує портфель турів, тобто набір турів, які вона планує запропонувати на ринку в черговому туристичному сезоні. Портфель турів, які розрізняються за маршрутами, набором і класністю послуг, цінами, дає змогу потенційному покупцю підібрати для себе найцікавіший і найдоступніший варіант. У такий спосіб турфірма досягає мети розширення споживчого попиту на свої тури в межах обраного нею ринку.

Сутність туроперейтинга.

Ключовим елементом діяльності туроператора будь-якого типу є пакетування різноманітних послуг. Діяльність туроператора по комплектації послуг, які ним самим не виробляються (послуги готелів, транспортних компаній, розважальних закладів тощо) у туристичний пакет, тур, турпродукт- називається туроперейтингом.

Туроперейтинг - це діяльність у сфері туризму, спрямована на формування комплексного туристичного продукту та оптимізацію умов його споживання шляхом розробки пакету програм та обслуговування по маршруту зарубіжних і внутрішніх туристів, є формою туристичного бізнесу.

В своїх міркуваннях автори грунтуються на тому, що основою фундаментального розуміння багатоаспектного організаційного процесу в туризмі виступають сучасні уявлення про сутність технологій туроперейтинга, які передбачають:
♦ маршрутизацію та сервісне,
♦ нормативно-правове і документальне,
♦ фінансово-комерційне та
♦ інформаціїно-маркетингове забезпечення турпродукту.

Ринок транспортних послуг.

Продукцією транспорту є безпосередньо сам процес переміщення товарів від виробника до споживача. У цьому й полягає суть транспортних послуг. Вони — основна з'єднувальна ланка між продавцем і покупцем. Транспортні послуги, як і будь-яка послуга, мають свої особливості.
1. Транспорт не виробляє нового товару чи продукту, але саме завдяки їх переміщенню з одного місця в інше забезпечується продовження процесу виробництва та обігу, має місце кінцеве споживання вироблених товарів. Переміщення товарів, продукції з місця виробництва до місця споживання і є тією споживчою вартістю, яку створює транспорт, його транспортні послуги.
2. Реалізація транспортних послуг виражається в тому корисному ефекті, який не може виникати, зберігатися і реалізовуватися у відриві від транспорту. Разом з тим виробництво
транспортних послуг не відривне від їх споживання. Транспортні послуги задовольняють потреби в момент свого прояву, тобто створення таких послуг збігається з їх споживанням.
3. Транспорт займає особливе місце в міжнародному товарообігу. З одного боку, він є необхідною умовою здійснення міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. З другого боку — транспортна індустрія виступає на світових ринках експортером своєї продукції — транспортних послуг.
4. На транспортні послуги, що надаються у сфері ЗЕД, впливають всі фактори, що характеризують розвиток ринкової економіки. Насамперед це коливання попиту і пропозиції товарів, цін на нафту, валютного курсу, ступінь втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, стан політичних та економічних відносин різних держав тощо.
Міжнародні перевезення або міжнародні сполучення — це перевезення вантажів або пасажирів між кількома країнами, особливістю яких є обов'язковий перетин кордону як мінімум хоча б двох суміжних країн. Здійснюючи міжнародні транспортні операції, перевізники надають власникам вантажу транспортні послуги, що є специфічним товаром міжнародної торгівлі. Міжнародні транспортні послуги продаються і купуються на міжнародних транспортних ринках. Ціни транспортних послуг та інші умови їх надання в одних випадках є предметом переговорів між зацікавленими сторонами, в інших — установлюються самими перевізниками.
До міжнародних транспортних операцій відносять також і перевезення пасажирів між різними державами. Послуги з доставки пасажирів у міжнародних сполученнях продаються і купуються на відповідних транспортних ринках. Важливу роль при цьому відіграють туристичні агентства та інші подібні організації, що мають тісні зв'язки з підприємствами повітряного, морського, річкового, автомобільного і залізничного транспорту.
Таким чином, послуги з перевезення вантажів і пасажирів є предметом купівлі-продажу на різних міжнародних транспортних ринках. Країни, що беруть участь в міжнародних економічних зв'язках, продаючи і купуючи через своїх власників вантажу, транспортні, туристичні й інші організації транспортні послуги, здійснюють їхній експорт і імпорт.
Зміст транспортних операцій у зовнішньоекономічній діяльності визначається характером міжнародних сполучень, які можна класифікувати за низкою ознак (табл. 14.1).

Етапи витрат туриста.

Загальні витрати (В т.з), які здійснюються туристом протягом комплексного туру (санаторії, пансіонати, будинки відпочинку), можна розділити на такі три групи:

В т.з = Па+В1+В2, (формула загальних туристичних витрат), (1)

де Па - авансові платежі, необхідні для підготовки і здійснення поїздки;

В1 - витрати, які здійснюються в ході поїздки й в місцях, які відвідуються;

В2 - витрати, пов'язані з туристичною поїздкою, здійснені в країні проживання після повернення з поїздки.

Для Криму найбільш актуальним є вивчення витрат організованих туристів, що дають основні надходження в бюджет республіки. Витрати туриста для комплексного туру з повним пансіоном включають:

1) авансові платежі, що складаються із:

Па = Вп + Вт, (2)

де Вп – витрати, туриста на придбання путівки;

Вт – транспортні витрати

2) витрати, які здійснюються в ході поїздки й в місцях, які відвідуються:

В1 = В ї.н. + В с.т. + В в.д. + В м+ В ін., (3)

де Вї. н. – витрати на їжу і напої, які одержуються за межами основного місця харчування; Вс.т. – витрати на суспільний транспорт у країні відвідування; Вв.д. – витрати на види діяльності: рекреаційну, спортивну, культурну та ін.; Вм. – витрати на відвідування магазинів; Він. – інші витрати;

3)витрати, що пов'язані з туристичною поїздкою, зроблені в країні проживання після повернення з поїздки. У цю групу можуть входити різні види витрат, перерахованих раніше, а також відносять витрати, що пов'язані з пересиланням забутих речей туристів.

Сучасний стан і перспективи розвитку туризму.

Світовий туризм характеризується високими темпами розвитку, зростаннням його ролі в економіках окремих країн і регіонів.

Економіка туристичного бізнесу являє собою, з одного боку, сукупність суспільних відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, тобто при виробництві, розподілі, обміні та споживанні туристичних послуг (турпродукту), яка вивчається економічною теорією, а з іншого боку, є складовою частиною народногосподарського комплексу країни як каталізатора економічного зростання.

Туристичний бізнес як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями і функціями:

- має свою індустрію виробництва і надання послуг туристам;
- створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію;
- формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності;
- виступає мультиплікатором росту національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури і підвищення рівня життя населення;
- є сферою, в якій дешево створюються робочі місця і забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій;
- виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності;
- сумісність практично з усіма сферами, галузями і видами діяльності людини;
- має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Основною властивістю туризму є його здатність впливати на економіку регіону, країни і світу. На зв'язок між стадіями економічного розвитку країни і характерними рисами розвитку туризму одним з перших звернув увагу американський економіст П. Ротоу ще в 1959 р. Незважаючи на те, що моделі економічного впливу туризму на сферу економіки набагато ускладнилися, гіпотеза П. Ротоу не тільки не застаріла, а й продовжує підтверджуватися новими статистичними даними і сучасними тенденціями.

Якщо оцінювати Україну виходячи з теорії П. Ротоу, то її варто віднести до мінливого суспільства, в якому соціально-економічні умови сприяють пріоритетному розвитку внутрішнього та в'їзного туризму.

Нині туризм у світовій системі господарства займає провідні позиції. Він є невід'ємною складовою розвитку світового ринку. За оцінками Всесвітньої туристичної організації (ВТО), ще наприкінці 2000 р. туризм зайняв перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. У сфері міжнародного туристичного обміну річний оборот склав понад 2 трлн дол. США. На туризм припадає 12% загальносвітового національного продукту, 7% світових інвестицій. Туризм забезпечує 5% податкових надходжень. Ще в 1996 р. за валютними надходженнями туризм обійшов експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного устаткування, автомобілебудування і всіх інших видів послуг.

Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг задіяно більше 260 млн осіб, що становить 10 % усіх працівників.

Туризм у цілому займає перше місце в світі щодо надання робочих місць. Високими темпами розвивається міжнародний туризм у світі. Якщо в 1950 р. кількість міжнародних мандрівників становила 25 млн, то через 20 років (1970) - збільшилась до 165 млн, ще через 20 років (1990) досягла 450 млн, а в 2000 р. -становила майже 700 млн таких туристів.

І хоч на початку XXI ст. через трагічні події в світі уповільнились темпи приросту кількості подорожуючих до деяких країн, туризм у цілому розвивається досить динамічно.

За даними ВТО, загальна кількість туристів (міжнародних і внутрішніх) з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі, а прибуток від туризму в світі за 2003 р. перевищив 500 млрд дол. США.

Згідно з прогнозами, кількість подорожуючих уже найближчим часом зрівняється з населенням такої країни, як Китай, а надходження від туризму досягнуть одного трильйона доларів США. XXI ст. вважається століттям туризму.

Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, а й в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою і фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається.

У затверджений Кабінетом Міністрів України в 2001 р. список історичних місць внесено 402 міста і селища міського типу, історичні ареали яких розробляються, а деякі вже затверджені. За повідомленням Державного управління екології та природних ресурсів Донецької області, станом на 1 січня 2006 р. природно-заповідний фонд області нараховує 109 об'єктів площею 80174,09 га.

З огляду на місце і роль туризму в світовій економіці, Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 pp., у якій надано пріоритет розвиткові в'їзного і внутрішнього туризму. На основі державної програми розроблені і виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів. Розвиток туризму в них узгоджено з такими секторами економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і туристичного призначення. Туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.
Починаючи з 2001 p., обсяг споживання товарів і послуг туристичної сфери діяльності і галузей, що забезпечують внутрішні і міжнародні туристичні потоки в Україні, становив близько 22 млрд грн, а в 2004 р. цей показник зріс майже в 1,6 разу і становив 35 млрд грн.

Результатом виконання програми розвитку туризму в Україні стало перевищення темпів зростання кількості в'їзних туристів над виїзними. Зокрема, кількість в'їзних туристів порівняно з попереднім роком збільшилась у 2002 р. на 14,6 %, у 2003 р. - на 19,0, у 2004 р. - на 24,9, а виїзних у 2002 р. скоротилась на 0,8%, у 2003 р. - зросла на 0,4, у 2004 р. приріст становив 4,7%. Наведені співвідношення змін кількості в'їзних і виїзних туристів привели до того, що в 2004 р. кількість в'їзних туристів перевищила кількість виїзних на 16,5 % (у 2002 р. кількість виїзних туристів перевищувала кількість в'їзних на 20,2 %).

Особливо слід вказати на активізацію внутрішнього туризму. Так, приріст кількості внутрішніх туристів порівняно з попереднім роком у 2002 р. становив 4,1 %,у 2003 р. - 5,3, а в 2004 р. - 7,7%.

Говорячи про матеріальну базу України для прийняття туристів, слід сказати про наявність майже 5 тис. закладів для їхнього розміщення. На постійній основі в туристичній сфері діяльності в Україні працює понад 200 тис. осіб і майже 1 млн сезонних працівників. Загальний обсяг туристичного споживання збільшився в нашій країні у 2004 р. на 65,8 % порівняно з 2001 р. Туристичний сезон 2005 р. характеризується продовженням загальних позитивних тенденцій розвитку туризму, які спостерігалися, починаючи з 2001 р. За даними Держприкордонслужби України, темпи приросту кількості в'їзних туристів перевищили в 2005 р. темпи приросту кількості виїзних туристів на 8%.

Реалізація державної політики розвитку туризму здійснюється шляхом:

- визначення пріоритетних напрямів туристичної діяльності;
- відновлення та охорони туристичних ресурсів;
- залучення громадян до раціонального використання вільного часу (змістовний відпочинок, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, організація рекреації, оздоровлення і т.п.);
- удосконалення нормативно-правової та податкової бази туризму, адаптації її до світових стандартів і контролю за дотриманням законодавства;
- упровадження пільгових умов для малозабезпечених верств населення;
- стимулювання інвестицій у туризм і розвиток туристичних ресурсів;
- гарантії безпеки туристів, захисту їхніх прав, інтересів і майна;
- організації й розвитку системи наукового забезпечення туризму, підготовки, перепідготов