Дайте характеристику світовому і регіональним ринкам міжнародного туризму.

У світовому міжнародному туризмі UNWTO виділяє шість туристичних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка (табл. 5.4).

Світовий туризм характеризується високим ступенем концентрації у відносно невеликих за площею регіонах. На початку XXI ст. лідерами світового туризму стали Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Канада, Мексика, Австрія, ФРН. На ці 10 країн припадає половина світового туристичного потоку. Шість із них знаходяться в Центральній і Західній Європі: Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, Австрія, ФРН.

Європа. Аналізуючи ринок міжнародних туристичних послуг, бачимо, що Європа — лідер цього ринку, вона приймає майже 65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому майже 55 % валютних надходжень. Успіх Європи пояснюється такими факторами:

— велика кількість держав на відносно невеликій території;

— населення європейських країн має високі реальні доходи;

— більшість населення деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великої Британії, охоче проводить відпустку за кордоном, але поблизу своєї країни;

— наявність багатьох культурно-історичних пам'ятників, створених природою та людиною;

— попит на міжнародні подорожі задовольняється потужною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою.

Активність європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів. В Європі переважає внутрішньорегіональний туристичний обмін. Наприклад, 90 % усіх гостей, що відвідують Іспанію, прибувають із країн Європи.

Удосконалення роботи підприємств індустрії гостинності, розширення сфери послуг, рекламні кампанії, а також спрощення перетину міждержавних кордонів сприяють залученню туристів і активному використанню європейських рекреаційних ресурсів.

У середині 90-х років XX ст. до традиційних лідерів Європейського регіону (Франція, Іспанія, Італія) наблизилися Ізраїль і Туреччина, розвиток в'їзного туризму прискорився.

На початку XXI ст. динаміка європейського туризму сповільнилася, обсяг європейського в'їзного туризму скоротився у вересні-грудні 2001 р. на 6 %, проте події 11 вересня 2001 р. не були цьому єдиною причиною. Спалахи епідемії коров'ячого сказу та ящура спричинили зниження попиту на поїздки у Велику Британію, Ірландію та Нідерланди на 5—б%. Ізраїльсько-палестинський конфлікт негативно позначився на розвитку туріндустрії в охопленому конфліктом регіоні.

Однак зменшення кількості тих, хто подорожував авіаційним транспортом, певною мірою компенсувалося збільшенням кількості подорожей залізничним та автомобільним транспортом. Загалом у країни Європи 2001 р. турпотоки зменшилися всього на 0,7 %. Деякі країни Східної Європи поліпшили свої позиції: кількість туристів, які відвідали 2001 р. Болгарію, зросла на 14%, Естонію — на 9%, Словаччину — на 13%. Міжнародні туристські прибуття 2005 р. у регіоні зросли на 5 % завдяки позитивним результатам країн Центральної і Східної Європи (+15%), а також Північної Європи (+ 9 %). Позитивна тенденція зберігається дотепер.

 

29. Наведіть і охарактеризуйте географічні фактори розвитку міжнародного туризму.
Географічні фактори, до яких належать відстань, транспортна доступність, цінність рекреаційних ресурсів, сезонність тощо, відіграють важливу роль у виборі маршруту поїздки, впливають на вартість подорожі, а також на економічну ефективність галузі загалом.
Фізико-географічні фактори. Розвитку міжнародного туризму в тому чи іншому регіоні світу сприяють фізико-географічні фактори, або природні умови. До них належать природно-рекреаційні ресурси, тобто ресурси, які забезпечують відпочинок і відновлення здоров'я та працездатності людини, а також естетичні ресурси — комплекс природних факторів, які позитивно впливають на духовний стан людей.
Ландшафт — природний географічний комплекс, який визначається як:

1) сукупність взаємозалежних і взаємопов'язаних предметів і явищ природи, які історично утворюють фізико-географічий комплекс чи низку комплексів;

2) природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.

Клімат — багаторічний режим погоди у визначеній місцевості, який характеризується закономірною послідовністю метеорологічних процесів.
Флора(рослинний) — це історично сформована на певній території сукупність усіх видів рослин. Фауна(тваринний) — історично сформована сукупність усіх видів тварин визначеної території.
Водні ресурси — це води Світового океану, ріки, озера, льодовики. Велике значення для розвитку туризму мають гідромінеральні ресурси (мінеральні води та їхні джерела), термальні води, які є важливим фактором розвитку рекреаційного туризму.

Мінеральні води — це підземні (рідше поверхневі) води, які характеризуються підвищеним умістом біологічно активних мінеральних компонентів і володіють специфічними фізико-хімічними властивостями. На земну поверхню вони виходять як мінеральні джерела. Залежно від хімічного складу і фізичних властивостей мінеральні води використовують як лікувальний засіб.

Термальні води — підземні води з температурою вище + 20 °С. Свою назву вони отримали від розташованого на о. Сицилія селища Терми. Саме там уперше такі води почали застосовувати для лікування.

Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо. Найпривабливішими для туристів з усього світу є гірські території, зокрема Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати та ін.
Найбільш популярні цілющі джерела: Баден-Баден, Карлові Вали, Віші.
Економіко-географічні фактори- це наближеність чи віддаленістьвідносно туристичних ринків, а також сусідство з іншими країнами.
-Ступінь розвитку внутрішнього туризму.
-Ступінь урбанізації, тобто рівень зосередження промисловості й населення у великих містах. Найбільш густонаселеним містом Європи є Барселона — 7туризму і100 осіб/га, а найбільшим за чисельністю населення в світі є Мехіко — 19 млн осіб.
-Рівень індустрії туризму і досвід його організації.

30.Дайте характеристику державним органам регулювання туристичної діяльності в Україні.
Закон України про туризм диктує Держава яка проголошує туризм одним з пріорітетних напрямків розвитку національної культури та економіки створені сприятливі умови для туристичної діяльності.
Рекомендації Гааської міжпарламентської конференції з туризму обумовили:
-країни повинні визначити свою національність, пріорітети та роль туризму в Ієрархії.
Основні цілі державного регулювання в галузі туризму:
-забезпечення закріплених конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу.
-збереження цілісності тур.ресурсів України, охорона культурної спадщини.
-створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму.
Завдання держ.регулювання туристичного бізнесу на сучасному етапі розвитку:
1.Розроблені національні концепції туризму де повинен бути встановлений рівний пріорітет внутрішнього туризму і послуги іноземних туристів.
2.Сприяння розвитку туризму.
3.створення умов для формування адресного туризму.
4.Створення можливостей в оптимальному поєднанні політичних. економічних, екологічних і соціальний вигляд від туризму.
5.Досягнення інвенстиційної привабливості туризму.
За Радянських часів туризмом керував Українська рада професійних спілок у складі якої діяла республіканська рада з туризму яка пізніше перейменувала на українську республіканську раду з туризму та екскурсій.У серпні 1993р створився Державний комітет з України з туризмом який підпорядкувався кабміну та його лівідація згідно про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади від 15 грудня 1999р.

16 грудня 2002р була створена Всеукраїнська координаційна рада.Координаційна рада уповноважена відстоювати і брати активну участь у визначенні основних засад і пріорітетів державної політики в галузі туризму.

 

31. Наведіть структуру та завдання Державного агентства України з курортів.
У 2006р функцією керування туризму займалось міністерство культури і туризму.
У цьому міністерстві був створений підрозділ-Державна служба туризму і курортів в межах своїх вповноважень він:
-розробляє і затверджує нормативні акти.
-визначає перспективи і напрями внутрішнього і міжнародного туризму.
-координує діяльність міністерств.
-організовує рекламну, інформаційну видавничу роботу.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.
Діяльність МКТ туризму визначена положенням про відповідне міністерство.
Основні завдання Міністерства культури і туризму України.

Основними завданнями Міністерства культури і туризму України є:

1) участь у формуванні й забезпечення реалізації державної політики у

сферах культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної

політики;

2) участь у формуванні й реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

3) координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його введення;

4) сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу; здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції МКТ України.

Безпосередньо організацією туристської діяльності в Україні займається Державна служба туризму і курортів, діяльність якої визначена Положенням про відповідну службу.

Державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МКТ і йому підпорядковується.

Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, цим Положенням і наказами МКТ.

3. Основні завдання Держтуризмкурортів.

Основними завданнями Держтуризмкурортів є:

– участь у реалізації державної політики в туристській і курортній галузі;

– здійснення в установленому порядку управління у туристській галузі, зокрема в межах, визначених МКТ, управління майном підприємств, установ та організацій.