ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика розвитку подорожей в стародавньому світі



Розвитку подорожей в стародавньому світі сприяли:
- суспільне розшарування населення;
- поява товарно-грошових відносин (розвиток торгівлі);
- розвиток культури та мистецтв;
- розвиток різних релігій;
- розвиток науки та дослідження оточуючого світу;
- розвиток фізичної культури та спорту;
- удосконалення транспортних засобів та будівництво доріг;
- створення інфраструктури гостинності для подорожуючих.

 

В стародавньому світі основними мотивами подорожей були:
- торгівля;
- загарбання нових територій;
- прочанство;
- пізнавальні потреби;
- лікування;
- розваги.
Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.
Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані.

 

6. Розвиток мореплавства в стародавній Фінікії
Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія.
Фінікія жила морем і залежала від нього. В античні часи фінікійці як дослідники моря та засновники колоній були другими за значенням (після греків). Особливо добре у Фінікії була розвинена торгівля: фінікійські купці перевозили сировину та вироблені в їх містах товари по всьому відомому тоді світу.
Фінікійці були відважними мореплавцями. Не було такого Місця на узбережжі Середземного моря, де б не побували фінікійці. Але вони у своїх подорожах не обмежувалися тільки Середземним морем.
Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантичний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. Саме фінікійці проклали морський шлях на північ до Британських островів.
Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож навколо Африки - від Червоного моря до Гібралтара.
фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів.
В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії. І саме фінікійці дали назви двом материкам Старого Світу - Європа та Азія.

 

7. Подорожі стародавніх греків

Географічне положення Греції обумовило там ранню появу морського флоту. У Греції було багато дрібних островів, які заселялись та вели торгівлю з материком через море. Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конкурували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами.
Перші подорожі по Атлантичному океану, за свідченням грецького історика Геродота, здійснив у 640 р. до н. е. Колей. Далі всіх мореплавців на північ дійшов в IV ст. до н. е. (320 р. до н. е.) грек Пифей. Він побував у країнах олова та бурштину, як називали тоді Британські острови, обігнув їх, довів, що Британія - острів, який можна об'їхати за 40 днів на тодішніх кораблях.
Греки були у VШ-ІV ст. до н. е. господарями Середземного моря та мали свої колонії від Марселя до Північного Причорномор'я.
Невтомним мандрівником був давньогрецький історик Геродот.
Зібрані до початку нашої ери географічні дані про різноманітні країни найбільш повно були викладені давньогрецькими вченими Страбоном та Клавдієм Птолемеєм - Страбон відвідав Малу Азію, Єгипет, Італію. В результаті своїх подорожей написав знамениті праці "Історичні записки" та "Географію", яка включала 17 книг і узагальнювала географічні знання стародавнього світу.
греками були створені Олімпійські ігри, багато пам'яток архітектури, творів мистецтва та літератури. Згадаймо грецьку міфологію (Аргонавтів та Одіссея), деякі з семи чудес світу: Колос Родоський, Храм Артеміди в Ефесі, Олександрійський маяк. Все це сприяло в стародавній Греції розвиткові подорожей, а в наш час - туризму.

 

8. Подорожі в стародавньому Римі

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії - знову ж таки, з метою встановлення свого панування.
Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення.

 

 

9. Розвиток інфраструктури для подорожуючих і традиції гостинності в стародавньому світі

Подорож - це подолання простору. Історики вважають, що перші дорожки з'явились у древній Месопотамії у IV тис. до н. е.
Однією з важливих причин будівництва доріг та прокладення морських та сухопутних шляхів була торгівля.

Але найбільший захват викликають римські дороги, їх будівництво почалося в 312 р. під час правління імператора Костянтина, який заснував нову столицю імперії - Новий Рим, який в подальшому перейменували на Константинополь. Римські дороги будувались за всіма правилами інженерного мистецтва. Однією з найвідоміших доріг, яка збереглась до нашого часу, є Аппієва дорога. Це була перша кам'яна дорога, яка з'єднала Рим з Капуєю і Брундізі, її будували протягом 100 років.
Дуже важливим фактором розвитку подорожей був високий рівень безпеки комунікацій. У Давній Римській імперії хоча й існували розбійники, як на суші, так і на морі, проте досить ефективно діяло кримінальне законодавство, активно велася боротьба з розбійництвом.
Одним із найдавніших закладів, призначених для харчування подорожуючих, були таверни.
Більш досконалими закладами для притулку подорожуючих можна вважати караван-сараї. Зручності, які пропонувались подорожуючим в Азії, значно перевищували ті, на які можна було чекати в Європі.
Деякі багаті землевласники Римської імперії будували на кордонах своїх володінь власні постоялі двори. В провінціях і у Римі з'явились перші готелі.
Ще з IV-V ст. н. е. в давньогрецьких містах з'явилися приватні та державні публічні лазні й купальні.
В І-ІІ ст. н. е. у Римі були популярними подорожі з метою оздоровлення. Завдяки цим чинникам з'явилися курорти.
Географія курортів стародавнього світу була досить широкою.
Також у стародавньому світі курортним регіоном вважався Єгипет, там лікували туберкульоз.

Удосконаленню інфраструктури для подорожуючих сприяли свята і видовища античності. У IV ст. до н. е. в давньогрецькому місті Олімпія зародились Олімпійські ігри.

В містах, де організовувались Ігри, розвивалась мережа різних послуг для гостей.

Олімпійські ігри сприяли розвиткові культури, мистецтва і архітектури, бо супроводжувалися виставами артистів, співаків та музикантів.

Вже в епоху античності стали з'являтися перші путівники та карти, які були орієнтовані по сторонам світу, розраховані на подорожуючих, що бажали ознайомитись з культурою, пам'ятками історії та архітектури інших країн.
Одним із перших путівників можна вважати опис семи чудес світу.

 

10. Загальні риси подорожей в античному світі. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби, будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.
За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.
Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що:
- розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво;
- здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі;
- встановлювались економічні та культурні відносини між народами.
Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія.
В давнину вважалось, що людина, яка подорожує, знаходиться під особливим заступництвом богів.
Якщо проаналізувати життя більшості засновників релігій, а також відомих філософів і вчених, то ми побачимо, що вони багато подорожували, і це не тільки загартовувало їх тіло і волю, але давало їм знання про оточуючий світ, знання мов, людей, допомагало набувати мудрості.

 

11. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя

Основні чинники, які вплинули на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:
- розвиток економіки (збільшення міст, розвиток торгівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);
- міграції (початок епохи Середньовіччя характеризується як епоха "Великого переселення народів");
- політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, міждержавна та між корпоративна боротьба);
- релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внутрішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;
- розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:
- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);
- релігійні подорожі (прочанство);
- завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);
- мандрівки з метою торгівлі;
- розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали) ;
- подорожі з метою оздоровлення.

 

12. Подорожі вікінгів у VІІІ-ХІІ століттях

Субцивілізація вікінгів існувала з середини VIII до початку XII століття. Вікінгами називали жителів-язичників Північної Європи, які здійснювали військові походи на Європейські країни в УШ-ХІ століттях. Кожне плем'я вікінгів мало свій напрямок завоювань. Шведи йшли, в основному, на Схід та на землі Русі (їх у нас називали варягами), данці - на узбережжя Англії та Франції.
Для Європи вікінги були справжнім лихом. Відкупитись від вікінгів було майже неможливо; вони з задоволенням брали викуп, але потім поверталися знов.
Вони змогли вивести європейську торгівлю з кризи, яка була викликана арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів.
Заслугою вікінгів були й важливі географічні відкриття.
Спочатку норвежці ходили до Шотландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім до Фарерських островів, а в середині IX ст. досягла Ісландії. Самий ризикований і довгий шлях був в Гренландію. Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. і заснував на південно-західному узбережжі норманські колонії, які відокремлювала від Північної Америки протока Дейвіха, перетнути яку не було складним для тих, хто мав досвід пересування в океанських просторах. І це зробив його син Лейф Еріксон у 1000 році. На старому, але міцному судні він відправився на захід, перетнув останній короткий відрізок відстані, і щастя посміхнулося йому, він досяг узбережжя Північної Америки. Недаремно Лейф Еріксон відомий в історії як Лейф Щасливий. Потім вікінги здійснили ще декілька експедицій до берегів Північної Америки, десь 5 або 6 на протязі 20 років, тобто до 1020 року. Про цю довгу та ризиковану подорож розповідають скандинавські саги ("Сага про Еріка Рудого", "Сага про Пслі").
З кінця VIII до початку ХП ст. Скандинавія була наймогутнішим морським регіоном Європи. В той час, коли англійці, франки та жителі південних європейських країн майже не віддалялись від берегів внутрішнього (Середземного) або близьких морів, вікінги сміливо виходили у відкритий океан і зробили ряд важливих географічних відкриттів.

 

 

13. Розвиток інфраструктури для подорожуючих в епоху Середньовіччя

Початок розвитку системи гостинності у середньовічній Європі пов'язаний з заснуванням притулків для богомольців, які влаштовувались при монастирях і лицарських орденах. Саме тут бідні мандрівники і пілігрими могли отримати безкоштовно хліб і ночівлю. Ще у VIII ст. Карл Великий дозволив облаштовувати будинки для відпочинку прочан.

Найбільш відомим закладом, де подорожуючі могли отримати ночівлю та їжу, був Оспіс-де-Бон в Бургундії, відомий також під назвою Отель Д'є, що означає "Будинок Бога". Він був заснований у 1443 р. Ніколя Роленом, канцлером казначейства Бургундії, як благочинна лікарня і притулок для бідняків.
Коли пізніше, у 1539 р. Генріх VIII намагався заборонити монастирі, він, фактично, загальмував розвиток системи гостинності при монастирях, внаслідок чого виникла потреба у появі нової - світської - системи розміщення подорожуючих.
Одним з найзручніших для подорожей регіонів середньовічної Європи був Південь, де відроджувалися давньоримські міста, засновувалися та розросталися нові поселення; гостинність тут, в Італії, поступово ставала прибутковим бізнесом, і створені "Союзи господарів готелів" почали складати правила для себе і своїх гостей.

З ХІУ-ХУ ст. по всій Європі почали створюватись постоялі двори і таверни; тут мандрівникам надавали мінімум бажаних послуг, умови проживання були малокомфортними; проте існування цих закладів на шляхах не лише було наслідком збільшення кількості подорожуючих, але й, у свою чергу, сприяло подальшому збільшенню людей. У ранньому Середньовіччі зберігались, ще з часів Римської епохи, традиції подорожей з метою оздоровлення.

Розвиткові системи гостинності сприяли в Середні віки чисельні ярмарки, свята, карнавали.
Ще у XI ст. був створений перший з уславлених згодом університетів Європи - Болонський (Італія). У XII ст. засновані Оксфорд і Сорбонна.

Практично в усіх країнах Європи офіційною мовою була латина, нею ж велося й викладання в університетах, що спрощувало спілкування між студентами і викладачами з різних країн. Студенти часто-густо переходили з одного університету до іншого, ставлячи за мету прослухати курс лекцій ще одного відомого вченого або богослова. Так стали звичайним явищем на дорогах Європи "мандрівні студенти". Поява університетів сприяла відродженню та розвиткові освітніх подорожей.

 

 

14. Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в Х-ХV століттях

У ІХ-ХV ст. Русь, внаслідок свого географічного положення, була центром перетину торгових шляхів із Сходу на Захід та з Півдня на Північ, через її територію пролягали "Волзький великий торговий шлях", "Шлях з варяг в греки". Особливо тісними були зв'язки Русі з Візантією. У середньовічній Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був "гість". На Русі було прийнято надавати гостям шану, показувати все найкраще, добре годувати, підносити дари.

Російським належить заслуга відкриття Шпіцбергену і Нової Землі.
Прочанство до Єрусалиму здійснювали не лише чоловіки, але й жінки стародавньої Русі.
Паралельно з "хождениями" з метою прочанства здійснювались і "хождения" з торговою метою.
Слід зазначити, що мандри не мали широкої популярності серед мешканців руських земель. У свідомості селян та городян далекі краї були чимось ворожим, дуже небезпечним, і чужинець становив потенційну загрозу, тому ставилися до мандрівників хоча й з цікавістю, але, як правило, також із підозрою. Прочани, мандрівні торгівці та учасники військових походів складали меншість населення, решта ж не подорожувала на далекі відстані. Серед людей Давньої Русі було поширеним уявлення про подорожі як про примусове блукання на чужині, як про суворе покарання.

 

15. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження

Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відродження, були:
- соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;
- релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релігійні мотиви у здійсненні подорожей поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);
- економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збуту своєї продукції) - був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебувала в кризовому стані, необхідно було шукати нові шляхи на Схід;

причинами пошуку цих шляхів були:
- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);
- недоступність віддалених східних ринків для більшості купців із західних країн;
- монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єгипет і Червоне море;
- товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золотом, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; "проблема золота" перетворювалась на гостру економічну проблему;
- мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріоритети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки стали більш індивідуально-направленими);
- політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтересами і релігією); засновувались торгові та дипломатичні представництва, релігійні міси в різних країнах, почала створюватись колоніальна система;
- географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих територій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була нова паства; все це сприяло пошуку нових територій, розширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зрештою і спричинило Великі географічні відкриття).

 

16. Подорожі та географічні відкриття XVII – XVIII століть

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією.
Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію.
плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі "Індевор", і в результаті було отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.
Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі "Резолюшен" підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк.
В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях "Резолюшен" і "Діскавері" в північну частину Тихого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.
Таким чином, протягом другої половини ХVІ-ХVIII ст., завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн, була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; були прокладені важливі морські шляхи, які зв'язали материки між собою.
В результаті цих відкриттів розширились зв'язки Європи з країнами Африки, Південної і Східної Азії; вперше були встановлені контакти з Австралією. Торгівля набула світового характеру.
Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів.
В 1639 р. були досліджені береги Тихого океану.
Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії складають важливу частину історії подорожей XVII - XVIII століть.

 

17. Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:
- рекреаційний;
- оздоровчий;
- пізнавальний;
- з метою одержання освіти;
- спортивний (з'явились перші альпіністи, почав розвиватись гірський туризм);
- релігійний.
Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програма подорожі складалася самим мандрівником.
Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.
За тривалістю мандрівки поділялись на:
- довготермінові (на декілька років);
- сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);
- короткострокові (на вихідні дні та свята).
Основними видами транспорту були: водний; наземний транспорт з використанням тварин; з'явились повітряні кулі.

 

18. Українські землі в туристичній картографії XVII століття

У другій половині XVII ст. французький негоціант Жан Шарден на свій страх і ризик здійснив три подорожі до країн Сходу. Метою їх, крім задоволення власної цікавості, був пошук можливостей організації торгівлі діамантами. Розуміючи важливість географічного пізнання території, мови, звичаїв і побуту населення, історичних і архітектурних пам'яток, Шарден робив записи, копіював документи, а в одну з подорожей взяв з собою художника Грело, який зробив багато пізнавальних малюнків, що пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. Одну з подорожей Шарден здійснив через Крим. Територія України в атласі частково відображена на "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів", виконаній особисто Ж. Шарденом у 1672 році. Більш докладних свідчень про Україну атлас не містить.
До речі, у картографуванні туризму художнє зображення йде поруч з картографічним, а часто й передує йому. Серед перших таких зображень на теренах України згадаємо гравюру А. Гогенберга. виконану за малюнком А. Пассоротті, що з документальною точністю зображує панораму Львова. Призначалася вона для атласу "Опис відомих міст світу". Витоки вітчизняної картографії, зокрема туристичної, знаходимо в діяльності типографії Києво-Печерської Лаври.
Виникла необхідність відтворення плану печер, що й було зроблено у своєрідному історико-релігійному творі "Києво-Печерському патерику", перше друковане видання якого було здійснено в 1661 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври.

19. Туристична діяльність Томаса Кука

Томас Кук (1808-1893), виходець із злиденної англійської сім'ї, зробив справжнє відкриття. Він започаткував один із найбільш прибуткових видів бізнесу, на якому сьогодні багатіють не тільки окремі фірми, але й цілі держави. Т. Кук започаткував туристичну діяльність в сучасному розумінні цього слова і усе, що стоїть за цією діяльністю: маршрут, квитки, готелі, путівники, дорожні чеки. Кук оголосив війну алкоголізму та палінню. Саме п'яниць та курців він зробив першими туристами.
Боротьба з пияцтвом стала одним із головних напрямків діяльності Кука. Потім Кук вирішив найняти поїзд, щоб відвезти на ньому "друзів тверезості" з Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд асоціації тверезників південних графств центральної Англії. Кук жваво описав свій план секретареві залізничного товариства Джону Фоксу Белу і зацікавив його своїм ентузіазмом. Бел оплатив Куку попередні витрати. Два тижні пішло на організацію заходу: необхідно було домовитись про культурну програму і харчування в Лафборо, надрукувати та розповсюдити рекламні плакати та білети.
Наступною ціллю Кука стала боротьба з палінням. Влітку 1845 р. Томас Кук організував першу розважальну подорож, без проповідей та утримань, на спецпоїзді з Лейстера до Ліверпуля і назад.
Головна складність, з якою Кук зіткнувся цього разу, - нагодувати та розмістити на ночівлю одночасно більше 700 туристів. Проте підготовча робота не обмежувалась договорами, які були укладені з власниками готелів. Для своєї першої поїздки, а втім, як і для всіх наступних, Кук видав невеликий путівник з розповіддю про всі визначні пам'ятки, які туристи зможуть побачити. Успіх перевершив самі оптимістичні очікування.
В 1847 р. була створена туристична фірма Тhomas Cook and Son ("Томас Кук і син"), яка проіснувала до початку XXI століття.
1863 р. спеціального туру по цій країні.
В грудні 1868 р. фірма запропонувала англійцям послуги в організації подорожі на прощу до Святої землі. Вперше християни могли здійснити подорож до своїх головних святинь настільки комфортно та безпечно. Прочани були у захваті від такого обслуговування.
У 1872 році Кук організував перший навколосвітній круїз, в ньому взяли участь 10 чоловік. Для того, щоб об'їхати земну кулю запланованим маршрутом, групі знадобилось 222 дні. В наш час цей шлях можна подолати за тиждень.
Після смерті Т. Кука у 1893 р. власниками його компанії стали його три сини. Бізнес компанії розрісся і включав наприкінці XIX ст. три основні напрями: туризм, банківську справу і перевезення вантажів морськими суднами.
Thomas Cook and Son вважається однією з найбільших в галузі туризму, хоча діяльність цієї знаменитої компанії не обмежується наданням туристичних послуг.

 

 

20. Створення перших туристичних об'єднань і міжнародних організацій
Туризм приносив значний прибуток у тих регіонах, де отримував найбільший розвиток, підтримувався владою, що справедливо вбачала в ньому засіб стимулювання розвитку економіки.
Однак, своєрідність комплексу туристичних проблем виявилася дуже складною для місцевих органів влади. Це обумовило необхідність створення самостійних спеціалізованих організацій у сфері туризму. За функціями та діяльністю вони відповідали нашим сучасним туристичним товариствам і союзам. Початок заснування подібних організацій припав на середину XIX ст., але більш широкого поширення вони набули після 70-х рр. XIX ст., головним чином в країнах Західної та Центральної Європи.
Перше в світі об'єднання любителів подорожей в горах - Англійський альпійський клуб - виникло в Лондоні в 1857 році. Вслід за ним в 1862 р. з'явилися Австрійський альпійський клуб і клуб в Туріні (пізніше перетворений в Італійський); в 1863 р. створено Швейцарський клуб.
У 1895 р. у Відні, а потім у Німеччині та Швейцарії було створено для робітників спеціальну організацію "Друзі природи", яка влаштовувала "поїздки вихідного дня". Таким чином, в європейських країнах на початку XX ст. з'явились паростки масового туризму для "маленької людини". Здебільшого, туризм для робітників був за метою подорожі пізнавальним, краєзнавчим та рекреаційним.
Протягом першої половини XX ст. міжнародний туризм продовжував розвиватися, створені перші міжнародні туристичні організації:
1. 1898 - Міжнародна ліга туристичних асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі; у 1919 р. вона була перетворена в Міжнародний туристичний альянс, який існує по сьогоднішній час та включає більше 140 національних асоціацій туризму;
2. 1926 - Міжнародний конгрес міжнародних асоціацій пропаганди туризму;
3. 1927 - Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій;
4. 1930 - Міжнародний союз офіційних організацій і пропаганди туризму.
У 1925 р. в Гаазі відбувся Конгрес з туризму, де були окреслені основні напрямки діяльності міжнародних і національних туристичних організацій, основними з яких були:
- популяризація туризму;
- сприяння розвитку туризму на міжнародному та національному рівнях;
- координація діяльності туристичних організацій;
На гаазькому конгресі з туризму були також окреслені деякі права та обов'язки туристів.
Все це свідчить, що туризм став важливою складовою не лише національних господарств та культурного життя окремих країн, але й частиною міжнародних відносин

 

21. Розвиток екскурсійної справи в Росії у XVIII - на початку XX століття

Одним із перших організаторів екскурсійної справи в Росії вважається декабрист Якушкін, який під час свого заслання до Сибіру організовував літні походи та екскурсії для дітей.
В сучасній науковій літературі підкреслюється особлива заслуга в організації екскурсій в Росії Н. Захарова - відомого педагога другої половини XIX ст., директора Олександрівської учительської школи міста Тифліса. В одному із звітів за 1870 р. відзначається користь прогулянок як частини навчального процесу.
Особливо швидкого розвитку екскурсійна діяльність набула в Росії в другій половині XIX ст. В цей період активно працювали: Товариство аматорів природознавства, яке мало свої організації в Петербурзі, Москві, Казані, Єкатеринбурзі, Тифлісі та інших містах Росії; Кримський гірський клуб (Одеса, 1890р.); у 1902-1909 рр. діяло Кавказьке гірське товариство (П'ятигорськ); у 1895 р. створено один з перших вітчизняних екскурсійних закладів - Ялтинське екскурсійне бюро Кримська-Кавказького гірського клубу.

Екскурсійні організації випускали перші спеціалізовані туристичні часописи: "Экскурсионный вестник" (Москва), "Школьные экскурсии и школьный музей" (Одеса), "Русский экскурсант". а також методичну літературу, інструкції для підготовки керівників екскурсій.

 

22. Туристичний бізнес в Росії наприкінці XIX - на початку XX століття.

У питанні про початок організації туристичного бізнесу в Росії існує два погляди. За одним з них. першою комерційною туристичною фірмою в Росії деякі дослідники вважають Акціонерне товариство "Іматри". Статут цієї фірми був затверджений імператором Олександром II.
Інші дослідники туризму дотримуються думки, що народження туристичного бізнесу в Росії пов'язане з діяльністю Леопольда Ліпсона. У 1885 р. у Санкт-Петербурзі була опублікована невелика книжка "Первое в России предприятие для общественных путешествий во все страны света Леопольда Липсон", яка. фактично, викладала концепцію роботи туристичної фірми. В книжці вміщувався повний перелік послуг, які пропонувались клієнтам, у тому числі: проїзд та перевезення багажу, розміщення та утримання в кращих готелях, наявність провідників, або гідів, які знають місцевість, організація екскурсій. У книзі вказувались усі видатки на подорож, які необхідно було оплатити клієнту. "Добросовісне виконання обіцяного" розглядалось як девіз туристичного підприємства.
У своїй книзі Л. Ліпсон пропонував чотири програми подорожей: 40-денна подорож до Італії, літні подорожі на італійські озера терміном 45 днів, а також літній відпочинок у Фінляндії та Швеції по 20 днів. Пропонувався також великий тур зі Сходу на Захід по Дунаю з відвіданням Палестини, Єгипту, Італії, Франції терміном 120 днів.

 

23. Створення та діяльність російських туристичних організацій
На рубежі ХІХ-ХХ ст. успішно формувалася туристична інфраструктура (будувалися готелі, заклади харчування та розваг для туристів). Центрами пізнавального туризму стали Санкт-Петербург, Москва та центри губерній.
В другій половині XIX ст. в Росії набули поширення гірські подорожі. У 1877 р. створено перший в країні альпійський клуб при Кавказькому товаристві природознавства в Тифлісі. Створений в 1890 р. в Одесі Кримський гірський клуб відкрив свої філії в Ялті та Севастополі.
Поширення екскурсій, гірських сходжень, піших походів і велосипедних прогулянок, увага багатьох навчальних закладів, організацій, наукових і фахових товариств до туризму та екскурсій, прагнення російської інтелігенції використовувати подорожі, пересування і пізнавальні екскурсії для освіти населення створили передумови для об'єднання аматорів туризму та екскурсій у спеціалізовані організації. У 1895 р. створено Російський туринг-клуб. а в 1901 - Російське гірське товариство.
У 1898 р. на Люксембурзькому конгресі російське Товариство велосипедистів-туристів було прийнято до Ліги туристичних організацій.
Діяльність ТВТ була дуже помітною в розвитку вітчизняного туризму, і деякі історики вважають 1895 р. (рік створення ТВТ) початком туристичної діяльності в Росії.
В 1902 р. у Санкт-Петербурзі виник один із перших клубів автотуристів.
Завдяки великій кількості судноплавних річок, в Росії успішно розвивалося судноплавство, а услід за ним зростала популярність відпочинку на суднах. Організовувалися круїзи, або водні прогулянки, по Волзі, Неві, Дніпру, Москві-річці.
туристичні подорожі залишалися нечисельними, були насамперед привілеєм заможних верств, хоча наприкінці XIX ст. і розпочався процес залучення до туристичних подорожей широких кіл суспільства, у тому числі селян та небагатих міщан.

 

24. Прочанство в Російській імперії у XIX - на початку XX століття

Прочанство в Росії з кожним століттям набувало дедалі більшого розмаху. Останнім російським твором, написаним у жанрі "Хождений", були "Странствия Василия Григоровича-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747". Автор цих записок був природженим мандрівником. Подорож Григоровича-Барського тривала 24 роки.
Естафету В.Г. Григоровича-Барського перейняв А. Норов, який про свої подорожі до Європи розповів у "Путешествии по Сицилии в 1822 г.". східні мандри описав у "Путешествии по Египту и Нубии в 1834-1837 гг. ", але особливо треба виділити його опис "Путешествие по Святой земле", де він намагається порівняти те, що бачив на власні очі, з тим, що бачив вісім століть тому ігумен Даніїл.
Записки прочан з часом змінювали свій жанр.
У XIX ст. в Російській імперії значно побільшало прочан, порівняно з ХУІІ-ХУІІІ століттями. Ходіння на прощу до віддалених святинь здійснював і простолюд, і члени царської родини. Маршрути прочан пролягали як по території Росії, так і за кордон.
Про масштаби прочанства в Росії свідчить той факт, що монастирський готель на острові Валаам був розрахований на 1000 місць.
З середини XIX ст. у Палестині постійно перебувала Духовна місія російської православної церкви.
У 1884 р. розпочався продаж так званих "прочанських книжок", які надавали їх власникам знижки (до 35 %) на оплату проїзду залізницею до Одеси і на пароплаві до Палестини. Масовість подорожей до Святої землі ілюструє такий факт: у 1914 р. в Єрусалим на Великдень приїхало 6 тис. росіян.
Масові подорожі прочан стали можливими, завдяки великому значенню православ'я в ідеологи Російської імперії і геополітичним інтересам російської верхівки, поширенню впливу імперії на Близький Схід. Держава підтримувала масове прочанство у цей регіон, щоб зміцнити свій вплив у володіннях Османської імперії, в зоні російських політичних інтересів. Важливим чинником був також розвиток транспорту в Російській імперії.

 

 

25. Основні види туризму в Російській імперії у XVIII - на початку XX століття





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.208.73.179 (0.023 с.)