Роль українського національно-культурного руху та розвитку туризму на українських територіях у складі австро-угорщини (друга половина хіх ст. - 1914 Р. )

 

На західноукраїнських землях члени "Руської трійці" Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький першими порушили питання про організацію народознавчих мандрівок і особисто багато мандрували по території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.
Яків Головацький ще студентом обійшов майже всю Галичину, Буковину, Закарпаття, зібравши величезну кількість етнографічного та фольклорного матеріалу і цим самим поклав початок системному та всебічному вивченню краю засобами мандрівки, подорожі. Це були перші кроки у розвитку пізнавального туризму.
Іван Вагилевич був одним з найбільших знавців у галузі дослідження рідної історії, зокрема давніх її часів. Він щорічно мандрував у Карпати для пошуку і вивчення історико-археологічних пам'яток, збирання фольклорного та етнографічного матеріалу. І. Вагилевич вважається основоположником етнографічного туризму в Україні.
Вагомий внесок у мандрівництво вніс історик і педагог, редактор і видавець, громадський діяч Василь Ільницький. Він став автором багатьох досліджень і наукових праць про культуру й освіту Галичини.
Чудовим організатором науково-пізнавальних подорожей та експедицій був видатний педагог, письменник, філософ і громадський діяч Іван Франко.
Наприкінці XIX ст. провідним центром з вивчення українського народознавства засобами мандрівок та екскурсій став Львів.
18-24 вересня 1904 р. відбулася етнографічна експедиція по Бойківщині. Мета експедиції - етнографічне й антропологічне обстеження Бойківщини, придбання експонатів для музею наукового товариства та музею у Відні.
На початку XX ст. відбувалося піднесення туристично-краєзнавчого руху в Східній Галичині, що сприяло не тільки збиранню наукових матеріалів, а й фізичному вихованню підростаючого покоління.
Вагомий внесок у розвиток туризму в Галичині зробила конференція, присвячена утворенню "Галицького туристичного товариства", що відбулася 12 липня 1905 р. в м. Кракові. На ній було розглянуто 2 проекти статуту "Галицького туристичного товариства", розроблені спеціальною комісією.
У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти "Самовиховна шкільна громада", котра організовувала для учнів прогулянки й екскурсії, створила шкільний музей і архів.
Українське туристичне товариство "Чорногора" ставило перед собою такі завдання:
- пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр та збір матеріалу про ці гори;
- популяризація туризму;
- співпраця з НТШ у Львові, Угорським карпатським товариством і польським Татранським товариством, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи;
- надання методичної та практичної допомоги при проведенні мандрівок.
Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики;
У 1914 р. туристичне товариство "Чорногора" як і решта товариств, припинило своє існування, у зв'язку з початком Першої світової війни.

 

45) Розвиток туризму в СРСР в 20 -30-і рр. XX ст.

У перші роки радянської влади туризм розвивався, здебільшого, стихійно. Велика увага радянського уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.
Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'явилося Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу.
У 1918 р. Ленін підписав декрет "Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції". Цей декрет поклав початок створенню об'єктів пролетарської ідейної символіки, які в подальшому стали об'єктами екскурсійних і туристичних маршрутів.
У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською владою, функціонувало лише 5 курортів.
У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.
З 1925 р. у колишньому царському палаці в Лівадії почав функціонувати перший санаторій для селян, а в Гурзуфі - Всесоюзний санаторний піонерський табір "Артек".
У 1920 р. при Наркомпросі створено Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро з метою пропаганди пролетарського туризму.
Однією з форм екскурсійної роботи були різноманітні станції. У Москві було створено Центральне бюро шкільних екскурсій (1919 р.).
В 1920-і рр. було створено три науково-дослідні заклади, які займались музейно-екскурсійною справою.1932 р. у Москві почав здійснювати перший туристично-екскурсійний технікум.
Наприкінці 30-х рр. туризм в СРСР (як і в багатьох інших країнах світу) набув великого розмаху, став звичним засобом відпочинку для мільйонів людей. В одному лише Криму і за один лише сезон 1940 р. у курортних закладах відпочили близько 300 тис. чоловік.

 

46) Створення та діяльність найбільших туристичних організацій в СРСР.

Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає "золотим десятиліттям" розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.
В наступні десять років також швидко розвивалися організаційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався самодіяльний туризм.
В 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціонерне товариство "Радянський турист". "Радянський турист" почав створювати свою матеріальну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій території Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. "Совтур" був першою організацією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму.
Важливу роль в розвитку масового самодіяльного туризму зіграв комсомол, який займався організацією дозвілля молоді.
В роки НЕПу відновило свою роботу Російське товариство туристів.

Головою Товариства Пролетарського туризму був призначений Микола Васильович Криленко.
Дитячим туризмом безпосередньо займалась Центральна дитяча екскурсійно-туристична станція Нарком-просу.
У квітні 1932 р. відбувся перший Всесоюзний з'їзд Товариства пролетарського туризму та екскурсій; Важливим напрямком роботи був визначений розвиток самодіяльного туризму як найбільш цінної форми туристичної подорожі.
В СРСР напередодні війни функціонувало 165 Будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних туристичних таборів, сотні наметових містечок. Курортна індустрія у 1939-1940 рр. складала 1270 будинків відпочинку і 1828 санаторіїв.
Починався новий етап вітчизняного туризму, сутність якого полягала в розвитку системи державного управління сферою туризму, створенні державних організацій.
Розвиток іноземного туризму потребував упорядкування прийому туристів із-за кордону. В 1929 р. рішенням Ради праці і оборони створено Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР (ВАТ "Інтурист"), яке підпорядковувалось Наркомату зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР. Цій організації призначено було розвивати два напрямки: внутрішній і зовнішній туризм.
Перший напрямок - зовнішній - був пов'язаний з продажем на іноземних ринках турів до Радянського Союзу. Другий напрям діяльності "Інтуриста" - внутрішній був пов'язаний з необхідністю організації прийому іноземців у Радянському Союзі. Діяльність "Інтуриста" була багатопрофільною.
Найбільша інтенсивність відвідування СРСР іноземцями спостерігалась у 1934-1937 рр., коли їх кількість сягнула 70 тис. чоловік.
Основною формою виїзду радянських громадян за кордон були відрядження.
Організація молодіжного туризму спочатку знаходилась під керівництвом ВЛКСМ. Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник", яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).
"Інтурист" і "Супутник" у другій половині XX ст. стали монополістами на туристичному ринку Радянського Союзу, вони мали свої готельні ланцюги в усіх союзних республіках, у ряді туристичних центрів.
Система управління туризмом базувалась на жорстких партійно-державних засадах і реалізовувала концепцію планового туризму в СРСР.

 

 

47)Розвиток планових туристичних маршрутів.

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР перебував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.
Однією з популярних форм розвитку туристичного руху стали планові маршрути. Туризм в СРСР, за формами організації, поділився на самодіяльний і плановий. В залежності від цього, маршрути також поділялись на планові (коли туристи подорожують по путівках) і самодіяльні (коли туристи подорожують на засадах самообслуговування).
Найбільш розповсюдженими були такі лінійні маршрути:
- "Від Москви до Новгороду";
- "Із Середньої Азії до Казахстану";
- "По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря".
Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іноземців та вітчизняних туристів користувався маршрут "По містах Золотого кільця".
Москва, Ленінград та інші міста Радянського Союзу, які мали пам'ятки історії, архітектури, культури та мистецтва, були центрами пізнавального туризму.
Новий імпульс після війни отримав велотуризм.
Паралельно з плановим розвивався в країні самодіяльний туризм.
До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні.
У 1957 р. була створена Всесоюзна федерація туризму, яка проіснувала 4 роки. Найбільш масовими та популярними формами самодіяльного туризму стали походи вихідного дня.
Період розвитку туризму в СРСР з 1970-90-х рр. дослідники радянського туризму називають адміністративно-нормативним. Для регулювання туристичної сфери в СРСР було прийнято низку постанов. Активно розвивалось транспортне забезпечення туристичних подорожей.
З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн. іноземців із 162 країн; треба зазначити, що не всі вони приїжджали як туристи.
Перший випуск спеціалістів з вищою туристичною освітою відбувся у 1978 р.

 

48) Характер та основні види туризму в СРСР.

Основними видами туризму в Радянському Союзі були:
- оздоровчий (рекреаційний);
- пізнавальний;
- спортивний;
- соціальний;
- дитячий;
- молодіжний.
Також існував поділ на самодіяльний (туризм членів аматорських туристичних об'єднань) та організований види туризму.
З 1960-х рр. в СРСР існувало п'ять основних напрямів туризму:
- профтуризм (Центральна Рада по туризму і екскурсіям при ВЦРПС);
- іноземний туризм (Державний комітет з іноземного туризму при РМ СРСР);
- молодіжний туризм ("Супутник" при ЦК ВЛКСМ);
- військовий туризм (Управління по туризму і екскурсіям Міноборони СРСР);
- шкільний туризм (УДТЕС і Управління дальніх подорожей Міністерства просвіти СРСР).
Зовсім не розвивався релігійний туризм, численні традиційні центри паломництва функціонували як музеї з обов'язковою атеїстичною пропагандою. Радянський туризм був орієнтований на групове обслуговування.
Туризм в СРСР був масовим, але обмеженим за асортиментом туристичних послуг. Переважав внутрішній туризм в межах СРСР.