Етапи розвитку спеціалізованого туризму

Історія розвитку туризму протяжна, а сам цей розвиток полінійний, чим обумовлені значні територіальні відміни та різноманітність видів і форм. За час стрімкого розвитку, що припадає на новітню історію, туризм пройшов ряд етапів: як спосіб активного проведения дозвілля (до середини XX ст.); як ефективна галузь господарства зовнішньоекономічного спрямування (друга половина XX ст.), а сучасний етап розвитку туризму (кінець XX - початок XXI ст.) можна охарактеризувати як етап переосмислення його ролі і значения в людській життєдіяльності, коли туризм перетворюється на соціокультурне явище, комунікативну складову глобалізаційних процесів.

Спеціалізований туризм як активна форма рекреації, сутністю якої є проведення вільного часу у подорожі за-для відпочинку, лікування, саморозвитку або з іншою некомерційною метою (наприклад, здійснення паломництва, відвідування батьківщини тощо) розвивається в тих країнах і серед тих прошарків населення, рівень життя та соціальний стан яких передбачае відповідний стиль життя. Таким чином, об'єктивним підґрунтям розвитку туризму є суспільний поступ, який ґрунтується на здобутках науково-технічного прогресу і проявляється в зміні умов, характеру праці і життєдіяльності, у зростанні рівня і поліпшенні умов життя, підвищенні освітньо-культурного рівня, а науково-технічний прогрес на транспорті робить подорожування швидким і комфортним.

Феномен туризму був зафіксований ще у 80-х роках XX ст. (Акапулько, 1982 р.), а подальший розвиток дав підстави визначати його як суспільне явище, для якого характерні стрімкі темпи зростання, поліфункціональність і постійне ускладнення функцій, геоторізація або залучення до використання в туризмі не тільки освоєної частини Землі, а й територій з екстремальними природними умовами, акваторій та навіть навколоземного простору. Все це дає підстави визначити туризм як явище глобальне, яке справляє потужний і неоднозначний вплив на довкілля, економіку і суспільство країн, задіяних у туристичному процесі, їх народи, а також на міжнародні відносини й торгівлю, обумовлюючи необхідність міжнародного регулювання на основі принципів відповідального, сталого та загальнодоступного туризму, зафіксованих у Глобальному Етичному Кодексі Туризму (Сантьяго, Чілі, 1999 р.) та дотримання цих принципів на національному рівні [Любіцева О.О., Панкова Є.В.].

Розвиток національного ринку туристичних послуг України ґрунтується на її туристсько-ресурсному потенціалі. Мотиваційними цінностями для розвитку внутрішнього та іноземного спеціалізованого туризму залишається класичне поєднання природних і культурно-історичних ресурсів, посилене етнорелігійною самобутністю регіонів країни.

Ринок туристичних послуг в Україні ще остаточно не сформувався, оскільки економіка країни знаходиться в стані постійного реформування, що позначається й на розвитку туристичної галузі.

Україна має значний досвід з організації туризму: 60-ті-80-ті роки були періодом злету перш за все внутрішнього туризму, який носив переважно спеціалізований: культурно-пізнавальний, рекреаційний та спортивно-оздоровчий характер. Незважаючи на заідеологізованість та заорганізованість, туризм, що за функцією був переважно соціальним, охоплював значну частину населення, поступово стаючи складовою стилю життя, коли відпустка або святкові дні асоціюються з подорожжю. Але наприкінці 80-х - початку 90-х років процеси перебудови всієї економіки торкнулись і цієї галузі, позначившись негативно на її розвитку: комерціалізація діяльності призвела до розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму; відсутність єдиної державної політики позначилась практично втратою національного продукту і його заміною продуктом іноземним, результатом чого стало переважання зарубіжного туризму над іноземним (тут слід зазначити також вплив внутрішньої економічної ситуації, яка значно сприяла виїзду українських громадян за кордон по так званим «шоп-турам»); було порушено систему напрацьованих зв'язків як на внутрішньому, так і на світовому туристичному ринках, що призвело до відтоку значних валютних коштів за кордон. Занепадала матеріально-технічна база туризму, яка і без того була переважно орієнтована на невибагливі смаки внутрішнього туриста і лише незначна її частина, представлена переважно мережами БММТ «Супутник» та ВАТ «Інтурист», що була розрахована на обслуговування іноземних туристів, могла бути використана в міжнародному туризмі, але її потужності становили лише п'яту частину від загальної мережі. В країні не існувало системи безперервної підготовки кадрів для туризму, а наявні кадри внаслідок економічних негараздів були розпорошені. Наслідком став значний спад туристичної активності на внутрішньому ринку країни на початку 90-х років та переорієнтація українських туристів з внутрішнього на зарубіжний туризм.

За часи незалежності, коли міжнародні туристичні обміни перестали регламентуватися державою, а міжнародний туризм перестав розглядатися передусім як засіб ідеологічного впливу, а став галуззю сфери послуг національної економіки і складовою її зовнішньоекономічної діяльності, обсяги міжнародного туризму значно зросли і відбувся зворотній процес: переважання міжнародного туризму над внутрішнім, а в міжнародному туризмі - виїзного (зарубіжного) туризму. Такою тенденція залишається й посьогодні. Частково така ситуація пояснюється саме економічними причинами, коли більшість туристичних поїздок була спрямована не на відпочинок, культурно-пізнавальні чи спортивно-оздоровчі цілі, а мала комерційний характер. Ця тенденція сформувала навіть стійкі напрямки міжнародної взаємодії - Польща, Туреччина, Китай відповідно до зміни попиту на внутрішньому ринку та рівня цін на товари в названих країнах. Однак в останні роки (приблизно з 1997 р., який є роком максимального пожвавлення туристичної діяльності за аналітичний період) спостерігається тенденція до стабілізації ринку зарубіжного туризму, введення його в цивілізовані межі туристичної діяльності. Певна стабілізація внутрішньоекономічного розвитку позначилась на мотиваційній структурі подорожей: туризм вже не розглядається як комерційна діяльність. В мотиваційній структурі попиту практично зникає шоп-туризм, а комерційна складова подорожей поступово спадає. Натомість зростає привабливість рекреаційних та екскурсійних турів, які поєднують відпочинок з культурно-пізнавальною програмою, лікувальних, спортивних, релігійних турів. Стабілізується ринок ділового туризму. Можна навіть засвідчити певний розвиток елітарного сегменту ринку туристичних послуг переважно за рахунок далеких екзотичних подорожей (індивідуальні тури на Багамські, Канарські, Мальдівські о-ви, до Мексики та країн Латинської Америки, до африканських країн, відпочинок на курортах за системою «тайм-шер»).

Кажучи про історію розвитку вітчизняного туризму, можна відзначити 5 етапів [Гуляев А.К., Организация туристической деятельности, Москва, 1996. – 211с., Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика. М.:Изд-во «Финансы и статистика»,1998.т.1.-188с.]:

1. до 1880 року - цей етап був ознаменований початком поїздок на окремі екскурсії або на відпочинок. Найбільш активними в цьому плані були революційно-демократичні слої населення і інтелігенція Росії.

2. цей етап почався періодом розвитку капіталізму в Росії і урвався у зв'язку з початком першої світової війни і лютневої революції 1917 роки. На цьому етапі наголошувався швидкий розвиток туристської інфраструктури: ресторанів, готелів, транспортної мережі, також в цей період почав формуватися туристський ринок, в якому можна було прослідкувати два основні сегменти - елітарний туризм спроможних шарів і екскурсійний і рекреаційний туризм інтелігенції. У цей період з'явилися також перші туристичні фірми, бюро, компанії, клуби.

3. з лютого 1917 року до кінця 60-х років. На цьому етапі ідеологічні функції туризму домінували над господарськими. З'явилися перші профспілки. В цілому, в цей період почала формуватися найкрупніша і найдешевша матеріальна база соціального і самодіяльного туризму.

4. 1969 - 1985 роки - характеризується швидким темпом розвитку соціального туризму, і також швидким відставанням якості обслуговування від стандартів індустрії туризму західних країн.

5. сучасний етап - з 1985 року - може бути названий перехідним періодом в розвитку туризму. Тут можна також виділити 4 тенденції:

1) зміна в структурі попиту і в сегментації туристичного ринку;

2) розвиток приватних, середніх і малих підприємств;

3) виникнення приватної власності, зокрема на землю;

4) розробка спеціального законодавства регулюючого розвиток галузі туризму.