Характеристика основних дефініцій спортивного туризму

Сучасний стан сфери спортивного туризму в регіонах України можна охарактеризувати як незадовільний. Руйнування наявної інфраструктури, відсутність належного фінансування, високий ступінь зносу основних фондів, негативний вплив світової фінансової кризи, політичних і соціально-економічних проблем як на розвиток національного господарства в цілому, так і на конкурентоспроможність туристичних послуг зумовлюють необхідність пошуку шляхів відновлення і поступального розвитку спортивного туризму в регіонах України.

На думку автора етапи розвитку туризму в Україні більш у розгорненому вигляді можна представити таким чином:

1 етап - 1890 - 1917 рр. – перший прояв туристського руху (зародження на вітчизняному просторі);

2 етап - 1917 - 1936 рр. - становлення туристсько-екскурсійної справи;

3 етап – 1936 – 1950 рр. – до воєна і після воєна криза в галузі туризму;

4 етап - 1950 - 1969 рр. - впровадження нових форм управління масовим туризмом;

5етап - 1969 - 1985 рр. - вдосконалення структури управління туристсько-екскурсійною системою;

6 етап - 1985 - 1991 рр. - період інтенсивного (масового) розвитку туризму;

7 етап - 1991 - 1995 рр. - деструктурізація системи соціального туризму України в галузі правового регулювання туристичної діяльності;

8 етап - з 1995 року - по теперішній час - перехідний період в створенні національної туристської індустрії, туристського продукту.

Необхідність у визначенні спортивного туризму виникла у першій половині XX ст. і була обумовлена значним збільшенням туристських потоків, зростаючим економічним значенням туризму, та, як наслідок, потребою статистичного обліку тих, хто займався спортивним туризмом, аналізу показників і характеристик цього виду туризму.

Відповідно до визначення, розробленого Міжнародною хартією спортивного туризму, спортивний туризм як всеосяжна форма оздоровчого, пізнавального і пригодницького туризму - один із найбільш ефективних напрямів сучасного розвитку світового туризму. Широта його охоплює всі сторони життя людей, його роль в раціональному використанні вільного часу і відпусток викликають необхідність суспільного визнання і соціально-економічної підтримки. За таких обставин цей вид туризму непереборно захоплює мільйони наших сучасників.

Спортивний туризм - це сфера діяльності що оздоровлює, зміцнює фізичний і емоційний стан для будь-якого віку, помітне явище в соціальній інфраструктурі екологічного розвитку країни, чинник раціонального використання трудових ресурсів, зайнятості населення краю, в меншій мірі спортивний туризм робить вплив на формування ресурсного потенціалу краї і його функціональну спеціалізацію. В той же час використання рекреаційних можливостей в цілях спортивного туризму недостатньо розвинено з ряду причин, які указуються багатьма дослідниками.

Характерна ознака спортивного туризму - різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації і розвитку. Заходи спортивного туризму включають як різні туристсько-фізкультурні заняття, так і спортивні походи всіх категорій складності, чемпіонати, змагання і експедиції. Загальнодоступність такого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, в природничо-пізнавальних походах, прогулянках, екскурсіях і інших туристських акціях з активними засобами пересування по туристському маршруту.

Спортивний туризм через свою універсальність увійшов до категорії спорту вищих досягнень, створивши умови для здійснення унікальних і рекордних подорожей. Різноманітність ініціатив, що проявляються туристсько-спортивними союзами, національними туристськими об'єднаннями, туристськими клубами і федераціями, повинно бути націлено на розвиток спортивного туризму, що допомагає удосконалювати фізичні і духовні якості людей, відновлювати корисні контакти з природою, встановлювати зв'язки між туристськими організаціями в цілях вільного міжрегіонального і міжнародного обміну як чинника зближення і розвитку взаєморозуміння між народами і націями.

Спортивний туризм має цільову функцію - спортивне спрощення в подоланні природних перешкод. Це означає вдосконалення всього комплексу знань, умінь і навичок, необхідних для безпечного просування людини по пересіченій місцевості, і постійна робота над фізичної підготовкою для подолання складного природного рел’єфу.

Види спортивного туризму виділяються за характером маршруту: пішохідний, лижний, гірський, водний (рафти, плоти, байдарки, грібні судна), велосипедний, авто-, мото-, спелео-, парусний (розбірні судна), кінний, комбінований туризм та ін. Ці види туризму включені в спортивну класифікацію як частини спортивного туризму. Вони можуть розвиватися в рамках будь-якого типу туризму, але в спортивному туризмі вони нормовані певними вимогами до набору технічно складних перешкод, тривалості, протяжності і іншим чинникам туристського спортивного маршруту.

Спортивний туризм, який в Україні прийнято називати активним туризмом, включає походи по маршрутах певної категорії складності і змагання з техніки туризму. Він націлений на підвищення майстерності туристів, вдосконалення маршрутів, відробіток різних прийомів страховки і освоєння нового виду спорядження. Як і в спорті, в активному туризмі існують ступені (розряди) і звання майстра спорту. Складність походу визначається категорією складності маршруту. В даний час до активних видів туризму відносять пішохідний, лижний, водний, велосипедний, гірський, кінний, авто- і мототуризм і спелеотуризм. Наймасовіші з них - піший, водний, гірський і лижний. Найдинамічніше розвиваються гірський і водний туризм. Спортивний туризм - це, перш за все засіб підвищення майстерності туриста і серйозне фізичне навантаження. Якщо це стає вторинним, а на перше місце виходять випробування резервів людину, гострі відчуття, нові враження і відкриття, спортивний туризм перетворюється на екстремальний, тобто спортивний туризм на рівні найвищих категорій складності. В цьому випадку в ньому з'являються елементи ризику, реальної небезпеки. Абсолютно екстремальні види туризму - дельтапланеризм і польоти на парапланах.

Найпоширенішими видами активного туризму в Україні є: пішохідний, водний, велосипедний спелео- та гірськолижний туризм. За формою проведення туристських заходів і характером їх організації активний туризм поділяють на організований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) – та неорганізований – аматорський.

Спелеотуризм припускає відвідини природних або рукотворних печер і лабіринтів. Він цікавий різноманітністю їх рельєфу, що створює перешкоди для проходу (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні річки і т.п.), а також екстремальними, несприятливими, фізичними умовами (висока вологість і відсутність природного освітлення). Все це вносить в спелеотурізм елемент пригод і робить його неймовірно популярним серед молоді. Опускатися в печеру слід тільки за наявності її плану і не менше ніж удвох. Невідомі печери - тільки для досвідчених спелеотурістов. Зламаний сталактит відновлюється протягом сотень років, тому важливо дбайливо відноситися до підземної природи.

Один з найбільш масових видів спортивного туризму - лижний, оскільки на більшій частині України сніг лежить декілька місяців в році. Це не тільки багатоденні походи по лісах, горбах і полях, але і по горам.

Гірський туризм - це подорож в горах по схилах, гребенях, льодовиках, через перевали і гірські потоки. Найчастіше під гірським туризмом мають на увазі тільки альпінізм, а тим часом до нього відносяться також геотурізм і мінерологичеській туризм. Альпінізм вважають екстремальним видом спорту, оскільки він пов'язаний з реальними небезпеками - подоланням крутих схилів і гребенів, щілин, тріщин, а також ризиком попадання в сніжну лавину, каменепади, селі - в умовах поганої погоди, низького атмосферного тиску і високій сонячній радіації. Особливо екстремальний альпінізм в зимовий час. Найбільш популярний в Україні гірський туризм в і інших горах розроблені сотні альпіністських маршрутів, створені всі умови для учасників цього виду туризму. Влітку в горах можна зустріти геотурістов і мінерологов або дельтапланерістов (Чорноморське побережжя Криму).

Водний туризм - походи по річках, озерах, морях і водосховищах на надувних човнах (рафтах), розбірних байдарках, катамаранах, плотах і ін. Поєднує в собі елементи пізнання, активного відпочинку, оздоровлення і спорту і доступний всім здоровим людям. Водний туризм широко розвинений на крупних рівнинних річках і прохідних гірських річках..

Велосипедний туризм - це подорожі і спортивні походи на велосипедах по рівнині, ярам, піскам, гірським стежкам, річкам (у брід) на дорожніх, спортивних і гірських (т.з. - маунтінбайки) велосипедах. Цей вид транспорту найбільш екологічний. Велотурізм розвивається в Україні з кінця XIX століття: на початку 1890-х років любителі велосипедних подорожей організовували пробіги з Москва-Санкт-Петербург-Париж. Велотурістам підходять асфальтові або піщано-гравійні дороги місцевого значення Центрального регіону і Поволжья, а також лісові гірські дороги Уралу (Середнього і Південного) і предгорій Кавказу. У багатоденні походи відправляються групи з 4-6 чоловік. У Краснодарському краю - Червоній Поляні (Кавказ) - щорічно проходить першість Росії по маунтінбайку, де спортсмени і мандрівники змагаються в тріале, ралі, подоланні смуги перешкод і т.д.

Подорож на конях - кінний туризм - надає оздоровчу дію. Там, де населення традиційно розводить коней - на Алтаї, в Башкирії, Бурятії, Адигеї, Карачаєво-Черкесиі, Чувашії, Центральної Росії (Орловська область) і Сибіру (Кемеровська область і Красноярський край), - цей вид туризму розвивається вже більше 30 років.

Спортивний сплав по гірських річках, або рафтінг. Термін з’явився від назви гумового надувного плоту, сегментний заповнюваного повітрям.

Пригодницький туризм (adventure tourism) - подорожі, пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (альпінізм, скелелазіння, піший, водний, лижний, кінний туризм, каньонінг, дайвінг). Пригодницький туризм надає найширший спектр послуг - від пішохідної прогулянки до експедиції на Північний полюс.

Джампінг (банджі-джампінг) - стрибки на тросі з різних висотних споруд і об'єктів, найчастіше з мостів.

Треккинг - подорож пішки в горах. Звичайно ця подорож без особливих фізичних навантажень по диких живописних місцях. Є тури і складніші для тих, хто не боїться нести рюкзак середніх розмірів і готовий прожити декілька днів в незвичайних умовах автономно.

Велотури - проходять на гірських велосипедах, в районах, де не утруднено їх використання, і разом з тим по живописних місцях. У велотурах групу обов'язково супроводжує машина підвищеної прохідності, - везе всі речі, а при необхідності і частину людей.

Кінні тури - назва говорить саме за себе, проводяться на конях. На відміну від велосипеда, на конях легше пройти по труднодоступних живописних місцях.

Сьогодні пропонуються популярні комбіновані тури, - сумісне проведення в одному маршруті треккинга, рафтінга, вело і кінного туру.

В основі системи туризму, на думку швейцарського дослідника До. Каспара, лежать дві субсистеми:

1) суб'єкт туризму, тобто турист - споживач туристських послуг зі всім різноманіттям його потреб і мотивів поведінки;

2) об'єкт туризму, що складається з трьох елементів: туристського регіону, туристських підприємств і туристських організацій.

За класифікацією західнонімецького дослідника М. Гана, розрізняють 6 основних типів туристів (кожна група названа по початковій букві відповідного їй найменування): S, F W-1 і W-2, А і В-тіпи.

S-тип (нім. Sonne, Sand, See – «сонце, піщаний пляж, море») - типовий відпускник, що віддає перевагу пасивному відпочинку на морських курортах, бажає спокою і комфорту, уникає суєти на відпочинку, але вітає контакти з приємними людьми.

F-тип (нім. fernr- und flirtorientierter, Eriebnisurlauber – «відпускник, що віддає перевагу поїздкам на дальні відстані і флірт») - турист, що віддає перевагу поїздкам на дальні відстані, калейдоскоп вражень і флірт. Він проводитиме свою відпустку тільки там, де щось відбувається, оскільки «повільне прожарення» на пляжі в крузі сім'ї або поодинці не для нього; кредо такого туриста – «суспільство, задоволення, зміна вражень».

W-1-тип (нім. wald- und wanderorientiert – «любитель лісових прогулянок і походів») - відпускник, що віддає перевагу активному відпочинку, пішим походам і т.п. Фізична активність на свіжому повітрі незалежно від погоди - ось його кредо. На відпочинку прагне до підтримки хорошої фізичної форми, але професійно спортом не займається.

W-2-тип - швидше спортсмен, ніж любитель. Витримує тривалі і високі, аж до екстремальних, навантаження. При виборі туру і турцентра домінує такий критерій, як «наявність умов для занять хобі». Такі критерії вибору, як «ландшафт, культура, історія» - вторинні (наприклад, пристрасний альпініст, сноубордист-любитель і т.п.).

А-тип (нім. Abenteur – «пригода») - любитель пригод. Ризик, нові відчуття, випробування своїх сил в несподіваних ситуаціях, небезпека - ось те, що визначає вибір мети подорожі у даного типа туриста.

В-тип (нім. Bildung- und Besichtigung – «освіта і огляд визначних пам'яток») - допитливі туристи. Дана група підрозділяється на три підгрупи: а) «експерти», що колекціонують відвідувані ними визначні пам'ятки; б) «емоційні любителі культури і природи»; в) «фахівці», які заглиблюють свої знання в певних областях культури, історії, мистецтва і т.п.

Функції спортивного туризму

На думку Л.М. Устименко туризм є складною соціально-економічною системою та має соціальні функції, а саме:

- пізнавальна: вивчення за допомогою мандрівок людина пізнає навколишній світ, накопичує досвід, формує свій світогляд, що сприяє розвитку науки, культури, мистецтва, що в свою чергу, є важливим чинником суспільного попиту;

- оздоровча, або рекреаційна: поліпшення здоров’я, отримання нових вражень, що здебільшого позитивно впливає на фізичний та психічний стан їхнього здоров’я;

- економічна функція, розвиток окремих галузей народного господарства, які співпрацюють з туризмом: система транспорту, легка та харчова промисловість, курортне будівництво; забезпечення робочих місць для тих, хто працює в туристичній індустрії; іноземець, споживаючи продукти та послуги є джерелом прибутків державного бюджету країни, де він розвивається;

- культурологічна функція: розвиток культури, відродження традицій і ритуалів, активізація діяльності центрів народних промислів, збереження історико-культурних ресурсів;

- виховна функція: формування толерного та поважного ставлення до традицій, вірувань і менталітету інших народів, цінувати свій рідний край;

- екологічна функція: стимулювання охорони природи; реально оцінити завдяки розвитку туризму та внаслідок високої оцінки мандрівниками їх рекріаційно-оздоровчих природних ресурсів; відновлення пам’яток природи, охорони лісових масивів, турбота про чистоту водосховищ. Використання природи туризмом, на відміну від інших галузей, не супроводжується, як правило, вилученням ресурсів та їхньою наступною переробкою. Тим паче, що при цивілізованому підході до організації туристичної діяльності спостерігається дотримання раціонального природокористування.

Вважаю за доцільне додати до цих функцій такі як:

- інтеграційну (сприяє посиленню взаємозв’язку між країнами);

- полікультурну (суміш культурних та побутових традицій).