Тема 5. Географія світового туризму

АНОТАЦІЯ:

Тема ознайомлює із сутністю географії світового туризму, розглядає фізико-географічні й економіко-географічні фактори розвитку світового туризму, характеризує методику дослідження рекреаційно-туристичних ресурсів, знайомить із особливостями основних макрорегіонів світових туристичних потоків і їх субрегіонів.

 

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

· вивчити сутність географії світового туризму;

· ознайомитися з особливостями основних макрорегіонів світових туристичних потоків і їх субрегіонів;

· охарактеризувати методику дослідження рекреаційно-туристичних ресурсів.

 

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.

2.Усне опитування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

Географічні фактори, які впливають на світовий туризм, можна поділити на дві основні групи: фізико-географічні фактори та економіко-географічні фактори.

- Фізико-географічні фактори, або при­родні умови – це природно-рекреаційні, естетичні та інші види туристичних ресурсів, які забезпечують відпочинок, відновлення здоров'я та працездат­ності та позитивно впливають на духовний стан людини.

Найбільш важливими складовими фізико-географічних факторів є такі:

1) Ландшафт — природний географічний комплекс, який визначається як:

- сукупність взаємозалежних і взаємопов'язаних предметів і явищ природи, які історично утворюють фізико-географічний комплекс чи низку комплексів;

- природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клі­мат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.

2) Клімат — багаторічний режим погоди у визначеній, місцевості, який характеризується закономірною послідовністю метеорологічних проце­сів.

3) Флора — це історично сформована на певній території (акваторії) сукупність усіх видів рослин. Наприклад, найбільшою розмаїтістю флори характеризується Амазонська низовина (понад 50 тис. видів рослин). Рослинність, зокрема лісові ресур­си, — дуже важливий фізико-географічний фактор у туризмі.

4) Фауна — істо­рично сформована сукупність усіх видів тварин визначеної території (ак­ваторії).

5) Водні ресурси — це води Світового океану (океани, моря), ріки, озера, льодовики. Окремо слід виділити: Мінеральні води — це підземні (рідше поверхневі) води, які характе­ризуються підвищеним умістом біологічно активних мінеральних компо­нентів і володіють специфічними фізико-хімічними властивостями. На земну поверхню вони виходять як мінеральні джерела. Залежно від хіміч­ного складу і фізичних властивостей мінеральні води використовують як лікувальний засіб. Термальні води — підземні води з температурою вище + 20 °С. Свою назву вони отримали від розташованого на о. Сицилія селища Терми. Саме там уперше такі води почали застосовувати для лікування.

6) Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо.

7) Погодно-кліматичні умови. Якщо район сла­виться нестійким кліматом, частими змінами погоди, стихійними лихами, про повноцінне його використання як туристичного центру не варто й го­ворити.

Економіко-географічні фактори - придатність країни, регіону, району для розвитку міжнародного туризму.

1) Економіко-географічне положення країни (регіону, району) — набли­женість чи віддаленість відносно туристичних ринків та інших основних туристичних регіонів світу, а також сусідство з іншими країнами регіону з позиції транспортних можливостей або конкурентних переваг.

2) Загальноекономічний рівень країни (регіону, району), що приймає гостей, а також тих країн (регіонів, районів), що є основними постачаль­никами туристів.

3) Ступінь розвитку внутрішнього туризму. Що краще розвинений вну­трішній туризм, то сприятливішими є умови для розвитку міжнародного туризму. Насамперед, це свідчить про існування як базових матеріальних передумов для створення туристичної інфраструктури, так і популярних об'єктів, зон, пам'ятників, які впливають на ухвалення рішення при ви­борі видів і форм туризму.

4) Ступінь урбанізації, тобто рівень зосередження промисловості й насе­лення у великих містах. Для географії туризму важливим є поняття " урбанізація природи ", яке означає перетворення природних ландшафтів у штучні під впливом міської забудови, негативним наслідком чого є і ма­сове забруднення навколишнього середовища.

5) Наявність транспортної і соціальної інфраструктури, наприклад, транзитні можливості.

6) Рівень індустрії туризму і досвід його організації.

7) Забезпеченість туристичної галузі трудовими ресурсами та рівень обслу­говування — оцінюються загальна і потенційна чисельність трудових ресурсів туристичної галузі, а також чисельність кваліфікованих кадрів і рівень їхньої підготовки, можливості країни (регіону, району) щодо підготовки кадрів для обслуговування туристів та економічна доцільність наймання і забезпечення обслуговуючим персоналом зони туризму з інших регіонів.

Основна кількість прибуттів і вибуттів міжнародних туристів концен­трується в небагатьох країнах, розташованих переважно на території Європи - в Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Данії, у Німеччині, де щоріч­но подорожує майже кожен житель, і Північної Америки. Це створює певний дисбаланс між країнами з розвиненою економікою і країнами, що розвиваються.

Так, на постіндустріальні країни нині приходиться 57% усіх туристичних прибуттів, на країни, що розвиваються - 30% і на країни з перехідною економікою - 13%.

Найбільшими експортерами туристичних послуг є Іспанія, Франція, Італія, США, імпортерами - Німеччина, Японія, Велика Британія. Краї­ни, що мають активний баланс у сфері міжнародного туризму, переважно поставляють туристів (Німеччина, США), що пояснюється вищими рівнем і вартістю послуг на їхньому внутрішньому ринку, ніж в інших країнах.

За методикою ВТО виділяють п’ять макрорегіонів з відокремленням окремих субрегіонів, за якими здійснюється аналіз тенденцій розвитку міжнародного туризму:

1) Європейський регіон:

- Північна Європа;

- Західна Європа;

- Центральна Європа (Східна Європа);

- Південна Європа (Середиземномор’є).

2) Американський регіон:

- Північна Америка;

- Карибський регіон;

- Центральна Америка;

- Південна Америка.

3) Азіатсько – тихоокеанський регіон:

- Південно-східна Азія;

- Північно-східна Азія;

- Океанія;

- Південна Азія

4) Африканський регіон:

- Північна Африка;

- Субсахарський регіон

Близькосхідний регіон

Факторами, які обумовлюють високий рівень туристичної привабливості окремих регіонів світу є:

Для країн Азії і Тихоокеанського регіону:

1) екзотична природа й культура;

2) головний напрямок „пляжного” відпочинку взимку (Таїланд, Індія, Шрі – Ланка та ін.);

3) високорозвинений розважальний туризм (японська індустрія розваг займає друге місце в світі після США)

4) зростання кількості ділових поїздок (бурхливе зростання нових індустріальних країн та Китаю);

5) надання послуг шопінг –туризму (Гонконг та Сінгапур);

6) позитивний імідж у світі (Фіджі, Соломонові острови, Гуам та ін).

Для країн Європи:

1) великий сегмент населення має великі реальні доходи;

2) значна частина населення деяких європейських країн віддає перевагу відпочинку за кордоном, але не дуже далеко від своєї країни (наприклад, Німеччина, Франція, Великобританія);

3) висока концентрація історичних і культурних пам'ятників, створених природою та людиною (Ейфелева вежа, пам’ятники Римської імперії)

4) велика індустрія туризму і необхідна інфраструктура;

5) спрощений візовий режим – Шенген – віза (спрощую перетинання туристів кордонів країн – членів ЄС);

Для країн Південної та Північної Америки:

1) велика місткість внутрішнього ринку й високорозвинена інфраструктура туристичної індустрії (Лас-Вегас, карнавал в Ріо-де - Жанейро)

2) екзотична природа (Аргентина, Перу, Канада, Куба, Багамські острови, США);

3) значний розвиток екологічних турів по Амазоніт (Бразилія);

4) сучасна архітектура і дизайн великих міст (Нью – Йорк, Бразилія, Вашингтон);

5) високий рівень прикордонного туризму (між США і Канадою, між США і Мексикою);

6) наявність культурно-історичних пам'ятників (Чічен – Іца, Мачу – Пікчу та ін).

Для країн Близького Сходу:

1) високій рівень сервісу;

2) зростання паломницького туризму (могила пророка в Медині та Краба в Меккі – Саудівська Аравія);

3) інтернаціоналізація бізнесу призвела до росту ділових поїздок;

4) наявність пам’ятників історії та культури (піраміди в Єгипті).

Для країн Африки:

1) покращення інфраструктури;

2) посилення зв’язків з Новим і Старим Світом;

3) спеціалізований пляжний туризм (Сейшельські острови, ПАР);

4) високорозвинута готельна індустрія (Марокко, Туніс, Зімбабве).

Світовим лідером закількістю міжнародних туристських прибуттів надалі зали­шається Франція. Друге місце посі­дає Іспанія, далі йдуть США. Подолавши наслідки атипової пневмонії, Китай продемонстрував стрімке зростання кількості прибуттів.

Серед постачальників туристів на міжнародні ринки надалі переважа­ють розвинені країни Європи, Американського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів.

Європа продовжує утримувати лідерство за кількістю прибуттів між­народних туристів. Це пояснюється сусідством невеликих країн, що сти­мулює чисельні потоки туристів до короткотермінових подорожей із пе­ретинанням кордонів; розвиненою туристичною інфраструктурою і високим рівнем транспортного обслуговування; наявністю природних і культурних визначних пам'яток світового значення; широким асортиментом турпродуктів — від відпочинку на пляжі до спортивного зимового відпочинку; наявністю висококваліфікованого персоналу та ін.

Останнім часом зростає зацікавленість туристів Азійсько-Тихоокенським регіоном. Популярність регіону зростає переважно за рахунок Японії (по­літична стабільність, нові авіамаршрути, жвава рекламна діяльність, роз­робка нових інклюзив-турів і сприятливий курс обміну валюти). Крім Японії, популярними місцями призначення в цьому регіоні є Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Австралія і Південна Корея. Економічний розвиток цих країн дав змогу збільшити обсяг внутрішньорегіонального пересуван­ня туристів, у той час як міжрегіональні поїздки з Європи й Американ­ського регіону отримали додатково стимул у формі сприятливого обмін­ного курсу.

На Американський регіон припадає більше чверті прибуттів міжнарод­них туристів. У 2005 р. після чотирирічного спаду відновилася тенденція зростання туристичної активності цього регіону. У США і Канаді, які мають дуже великі площі, туризм має здебільшого внутрішній характер. Близько 30 % усіх міжнародних туристських потоків у цьому регіоні є обмінними — між США, Канадою та Мексикою. За даними ВТО, ту­ристський потік зі США в Мексику є найбільшим у світі (понад 20 млн. прибуттів).

Африка як регіон туристичного призначення приймає приблизно 5 % міжнародних туристів, причому основний потік припадає на країни, роз­ташовані в північній частині континенту (Єгипет, Туніс, Марокко) та Південно-Африканську Республіку. Африка володіє багатим природним і культурним потенціалом, необхідним для подальшого розвитку міжна­родного туризму.

У країнах Близького Сходу переважає внутрішньорегіональне пересу­вання туристів. Туріндустрія в цьому регіоні перебуває в стадії застою (за винятком ОАЕ) через несприятливу нестабільну політичну ситуацію, воєн­ні конфлікти і тероризм. Природно, що за таких умов важко реалізувати туристичний потенціал цього регіону. Перспективи розвитку цього регіо­ну, незважаючи на швидке зростання кількості прибуттів, залишаються невизначеними аж до досягнення політичної стабільності.

Частка Південної Азії у загальній кількості прибуттів міжнародних туристів є незначною, причому половина з них - туристи, що приїжджа­ють до Індії. Експерти ВТО рекомендують країнам Південної Азії звернути увагу на міжрегіональний туризм та зосередити маркетингові зусилля на освоєнні найпотужніших ринків виїзного туризму Європи, Північної Америки, а також Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Аналіз розвитку світової туристичної індустрії дозволяє виділити географію видів міжнародного туризму:

1) оздоровчий, що включає в себе сільський туризм; проживання в різних приміщеннях на відкритому повітрі; проживання в горах або на відкритому повітрі біля водоймів; зимовий відпочинок. Серед країн, які є основними конкурентами в цьому підвиді, можна виділити Болгарію, Іспанію, Італію, Кіпр, Україну, Словаччину.

2) лікувальний – Ізраїль, Румунія, Чехія.

3) пізнавальний, до складу якого входить інформаційно-пошуковий; конгресний; пов’язаний з професійною підготовкою та перепідготовкою – Англія, Швейцарія, Германія.

4) подорожі, що включають географічний, ботанічний, етнографічний, археологічний туризм, а також відвідування цікавих місць та заповідників - Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет.

5) спортивний, який включає оздоровчий, гірський, туризм інвалідів, водний, авіаційний, риболовний, мисливський та ін. – Австрія, Туніс, Угорщина, Колумбійські Кариби.

6) розважальний – Італія, Франція.

7) культово-релігійний – Ізраїль, Кіпр, Франція.

8) ностальгійний, який можна розвивати в будь-якій країні.

9) екологічний – Швейцарія, острови.

10) екстремальний – Індія, Китай, Таїланд, ЮАР, Шрі-Ланка.

Рекреаційно-туристські ресурси – об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг.

У структурі рекреаційних ресурсів виділяють 2 основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності).

Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість природних умов, площу (або об’єм), на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.

Методика дослідження природного рекреаційно-ресурсного потенціалу.

Природні РТР – об’єкти та явища натурального походження, залучені у сферу рекреації та туризму. Їх життєвий цикл може бути надтривалим, тривалим, короткочасним, епізодичним, у просторі вони можуть бути космополітичними, зональними, азональними, дискретними, континуальними, за значенням – традиційними, ексклюзивними, рідкісними, унікальними, за конфігурацією – площинними, лінійними, точковими.

Методика дослідження природних РТР базується на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, на розробці, апробації та узагальненні таких технологій:

1) використання стандартизованих таблиць;

2) використання топографічних карт однакового масштабу;

3) застосування картометричних приладів і комп’ютерних технологій для отримання і обробки відповідної інформації;

4) побудова матриць природних РТР, створення ряду математико-картографічних моделей основних складових ресурсно-рекреаційного поля;

5) об’єктивне трактування основних спірних моментів;

7) створення узагальнюючої матриці ресурсно-рекреаційного рейтингу одиниць адміністративно-територіального поділу країни;

6) розробка ресурсно-рекреаційних паспортів одиниць адміністративно-територіального поділу країни.

Методика дослідження природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів

Природно-антропогенні РТР – геосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об’єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві (природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні парки, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, регіональні ландшафтні парки тощо).

Методика дослідження природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів полягає в застосуванні ряду програм для обробки відповідної статистичної інформації щодо забезпеченості одиниць адміністративно-територіального поділу країни об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення:

1) Рекреаційна оцінка території

2) Виявлення рекреаційних і лікувальних ресурсів.

3) Технологічна вибірковість ландшафтів.

4) Пейзажно-естетична оцінка ландшафту та визначення коефіцієнта відносної вибірковості (густота відпочиваючих на ландшафтах або на їх ділянках, яким віддається переваги перед усіма іншими ландшафтами даного парку).

Методика дослідження суспільно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів

Суспільно-історичні РТР – об’єкти та явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації та туризму. Статус суспільно-історичних РТР та їх життєздатність суттєво залежать від соціально-політичної ситуації, ці ресурси чутливі до туристсько-рекреаційної політики держави. До складу суспільно-історичних РТР входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві РТР, які є складовою континуального ресурсно-рекреаційного поля України. Кожна із цих складових має свою специфіку, свій ексклюзивний пізнавальний потенціал, свою методику дослідження.

Основні позиції методики дослідження суспільно-історичних РТР:

1) Аналіз опублікованих картографічних матеріалів. Одним із головних компонентів змісту туристських карт є визначні місця (російською мовою – достопримечательности, англійською – places of interest), які можна поділити на природні та пов’язані з діяльністю людини (антропогенні). Поняття «визначні місця, пов’язані з діяльністю людини» фактично збігається з поняттям «пам’ятки історії та культури».

2) Розробка відповідної класифікації.

Аналіз опублікованих картографічних матеріалів передбачає їхню класифікацію за: «матеріальністю» (чи втілена пам’ятка в матеріальний об’єкт); ступенем збереженості; формою, призначенням і використанням; хронологією; значенням (цінністю); зв’язком з історичними подіями та з життям окремих видатних осіб; конфесійною належністю (для сакральних та поховальних споруд, а також для історичних подій у релігійному житті); типом історичної події (для пам’ятників і пам’ятних місць); родом діяльності особи (для пам’ятних місць); архітектурним стилем тощо.

3) Застосування ПК для обробки отриманої статистичної інформації, створення математико-картографічних моделей складових суспільно-історичних РТР.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Питання для самостійного вивчення:

1. Географічні фактори розвитку світового туризму.

2. Географія світових туристичних потоків.

3. Географія видів міжнародного туризму.

4. Методи дослідження оцінки світових рекреаційно-туристських ресурсів.

2. Зробіть огляд періодичної літератури за темами:

· Фізико-географічні фактори.

· Економіко-географічні фактори.

· Макрорегіони світових туристичних потоків і їх субрегіони.

· Географія видів міжнародного туризму.

· Географія спортивного туризму.

3. Тести:

1.	Фізико-географічні фактори, що впливають на міжнародний туризм:
а	придатність країни, регіону, району для розвитку міжнародного туризму;
б	природно-рекреаційні, естетичні та інші ресурси, що забезпечують відпочинок, відновлення здоров'я й працездатності й позитивно впливають на духовний стан людини;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, флора й фауна) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
2.	Економіко-географічні фактори, що впливають на міжнародний туризм:
а	придатність країни, регіону, району для розвитку міжнародного туризму;
б	природно-рекреаційні, естетичні та інші ресурси, що забезпечують відпочинок, відновлення здоров'я й працездатності й позитивно впливають на духовний стан людини;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, флора й фауна) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
3.	Ландшафт:
а	сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо;
б	природно-рекреаційні, естетичні та інші ресурси, що забезпечують відпочинок, відновлення здоров'я й працездатності й позитивно впливають на духовний стан людини;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клі­мат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
4.	Рельєф:
а	сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо;
б	природно-рекреаційні, естетичні та інші ресурси, що забезпечують відпочинок, відновлення здоров'я й працездатності й позитивно впливають на духовний стан людини;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клі­мат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
5.	Флора:
а	історично сформована на певній території (акваторії) сукупність всіх видів тварин;
б	історично сформована на певній території (акваторії) сукупність всіх видів рослин;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
6.	Фауна:
а	історично сформована на певній території (акваторії) сукупність всіх видів тварин;
б	історично сформована на певній території (акваторії) сукупність всіх видів рослин;
в	природний комплекс, у якому всі основні компоненти перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.
7.	Економіко-географічне положення країни (регіону, району):
а	рівень зосередження промисловості й населення в більших містах;
б	загальноекономічний рівень країни (регіону, району), що приймає гостей, а також країн (регіонів, районів), що є основними постачальниками туристів,
в	набли­женість чи віддаленість відносно туристичних ринків та інших основних туристичних регіонів світу, а також сусідство з іншими країнами регіону з позиції транспортних можливостей або конкурентних переваг.
8.	Ступінь урбанізації:
а	рівень зосередження промисловості й населення в більших містах;
б	загальноекономічний рівень країни (регіону, району), що приймає гостей, а також країн (регіонів, районів), що є основними постачальниками туристів,
в	набли­женість чи віддаленість відносно туристичних ринків та інших основних туристичних регіонів світу, а також сусідство з іншими країнами регіону з позиції транспортних можливостей або конкурентних переваг.
9.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму оздоровчий туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Румунія, Чехія;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
10.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму оздоровчий туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Румунія, Чехія;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
11.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму лікувальний туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Румунія, Чехія;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
12.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму пізнавальний туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Румунія, Чехія;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Англія, Швейцарія, Німеччина.
13.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму спортивний туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Румунія, Чехія;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Австрія, Туніс, Угорщина.
14.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму екстремальний туризм розвинений у країнах:
а	Індію, Китай, Таїланд, ПАР, Шрі-Ланка;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
15.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму культово-релігійний туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Кіпр, Франція
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
16.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму подорожі,що включають географічний, ботанічний, етнографічний, археологічний туризм, а також відвідування цікавих місць та заповідників, розвинені в країнах:
а	Ізраїль, Кіпр, Франція;
б	Англія, Франція, Греція, Італія, Польща, Єгипет;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
17.	Відповідно до географії видів міжнародного туризму ностальгічний туризм розвинений у країнах:
а	Ізраїль, Кіпр, Франція;
б	можна розвивати в будь-якій країні;
в	Болгарія, Іспанія, Італія, Кіпр, Україна, Словаччина.
18.	Природні рекреаційно-туристські ресурси:
а	геосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об'єкти, які використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві;
б	об'єкти і явища натурального походження, залучені в сферу рекреації та туризму;
в	об'єкти і явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації й туризму.
19.	Природно-антропогенні рекреаційно-туристські ресурси:
а	геосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об'єкти, які використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві;
б	об'єкти і явища натурального походження, залучені в сферу рекреації та туризму;
в	об'єкти і явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації й туризму.
20.	Суспільно-історичні рекреаційно-туристські ресурси:
а	геосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об'єкти, які використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві;
б	об'єкти і явища натурального походження, залучені в сферу рекреації та туризму;
в	об'єкти і явища антропогенного (соціально-економічного, суспільно-історичного) походження, залучені в сферу рекреації й туризму.
21.	Методика дослідження природного рекреаційно-ресурсного потенціалу:
а	полягає в застосуванні ряду програм для обробки відповідної статистичної інформації щодо забезпеченості одиниць адміністративно-територіального поділу країни об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;
б	базується на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, використанні топографічних карт однакового масштабу тощо;
в	базується на аналізі змісту туристських карт – визначних пам'яток (природних і пов'язаних з діяльністю людини), створенні математико-картографічних моделей тощо.
22.	Методика дослідження природно-антропогенних рекреаційно-туристських ресурсів:
а	полягає в застосуванні ряду програм для обробки відповідної статистичної інформації щодо забезпеченості одиниць адміністративно-територіального поділу країни об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;
б	базується на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, використанні топографічних карт однакового масштабу тощо;
в	базується на аналізі змісту туристських карт – визначних пам'яток (природних і пов'язаних з діяльністю людини), створенні математико-картографічних моделей тощо.
23.	Методика дослідження суспільно-історичних рекреаційно-туристських ресурсів:
а	полягає в застосуванні ряду програм для обробки відповідної статистичної інформації щодо забезпеченості одиниць адміністративно-територіального поділу країни об’єктами природно-заповідного фонду місцевого значення;
б	базується на обробці експедиційних матеріалів, аналізі картографічних і статистичних джерел, використанні топографічних карт однакового масштабу тощо;
в	базується на аналізі змісту туристських карт – визначних пам'яток (природних і пов'язаних з діяльністю людини), створенні математико-картографічних моделей тощо.