Соціально-економічна роль туризму

Соціально-економічна роль туризму

Останні десятиліття XX — початок XXI ст. стали періодом якісних змін у структурі та джерелах економічного зростання у світі, зумовлених новими потребами та мотивами поведінки людини в інформаційному суспільстві.Особливого розвитку набула індустрія міжнародних туристичних послуг, стимульована зростанням чисельності та доходів населення в індустріальних країнах, збільшенням часу на відпочинок, значним поліпшенням транспортної інфраструктури.

Сучасний міжнародний туризм є одним із найважливіших чинників економічного та соціального розвитку суспільства. Він впливає на темпи економічного зростання, поліпшення показників торгового балансу, зменшення безробіття та стабільність валютного курсу в державі.

Середньорічні темпи зростання міжнародного туризму становлять 4— 5 %.

Частка туризму перевищує 10 % світової торгівлі товарами й послугами, що дало йому змогу посісти третє місце після експорту нафти та автомобілів, а до 2020 р. туризм повинен вийти на перше місце.

За оцінками спеціалістів, нині в туріндустрії працює понад 100 млн осіб, кожне 16-те робоче місце у світі припадає на туризм, кожна 8-ма працездатна людина в світі зайнята в цьому секторі. Переважна більшість робочих місць у туризмі належить малим і середнім підприємствам. Дослідження показують, що в туризмі нові робочі місця створюються в 1,5 раза швидше, ніж у будь-якій іншій галузі. При цьому нові робочі місця та туристичні підприємства з'являються здебільшого в найменш розвинених регіонах країни, що сприяє вирівнюванню економічної ситуації в країні, заохочує жителів не полишати сільські зони мешкання. Туризм також сприяє розвитку малого та середнього бізнесу, що, своєю чергою, стабілізує економіку будь-якої країни, й особливо важливо для країн з високим рівнем безробіття.

Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництво товарів на родного споживання.

Водночас розвиток туризму породжує цілу низку проблем. Перcпектива отримати більш високооплачувану роботу в туристичному бізнесі мож спричинити перехід працівників з інших галузей виробництва в галузі, пов'язані з туризмом. Постають проблеми культурного й екологічного характеру. Через неконтрольований наплив туристів, які вештаються природними резерватами, хиріє або гине рослинність. Більш того, туристи часто забирають на згадку про подорож різні речі, скажімо, рідкісні морські мушлі чи корали, або ж купують їх як сувеніри у місцевих жителів.

Туристи забруднюють довкілля. За підрахунками Програми ООН з навколишнього середовища, щодня середньостатистичний турист залишає після себе один кілограм сміття. Туристи зазвичай використовують надто багато води, продуктів тощо. Від цього можуть страждати місцеві жителі.

Наплив туристів може призвести до втрати культурної самобутності та зруйнувати традиційний спосіб життя місцевого населення. Місцеві жителі часто спостерігають негативний бік туризму, оскільки туристи дозволяють собі робити те, чого вдома, серед родичів і друзів, ніколи б не зробили. Аморальна поведінка туристів породжує чималі проблеми.

Місцеві жителі часто невдоволені присутністю туристів, особливо якщо тим створюються найсприятливіші умови за рахунок місцевого населення. Шум, перенаселеність, забруднення навколишнього середовища, втрата самобутності, пошкодження історичних, архітектурних і релігійних об'єктів — усе це є наслідками масового напливу туристів. Зазначені проблеми потрібно враховувати при плануванні розвитку туризму.

позитивних факторів від розвитку туризму.

По-перше, нові робочі місця; праця, пов'язана з туризмом, часто високооплачувана, отже, надходження від оподаткування більших доходів людей також зростатимуть.По-друге, держава за рахунок ввезення в країну товарів іноземного виробництва, необхідних для споживання туристами та подальшого розвитку туризму, може запровадити митний збір на імпортні товари.

По-третє, оподатковуються надані туристам послуги (проживання в готелях, харчування, продаж напоїв, транспорт).По-четверте, податки з доходів сплачують як місцеві, так і іноземні фірми, які отримали право (ліцензію) на провадження туристичного бізнесу в країні.

Значення міжнародного туризму

Заохочуючи іноземних туристів, варто пам'ятати, що це, насамперед, великий дохід для країни: чим більше вони витрачають грошей у країні, яка їх приймає, тим краще для економіки цієї країни, тим вищим буде її національний дохід. Однак не всі гроші, витрачені туристами в країні, зможуть автоматично поліпшити її платіжний баланс, адже, щоб прийняти іноземних туристів, треба чимало витратити.

Витрати на імпорт

Менш розвинені країни чи країни з невеликими матеріальними ресурсами вимушені імпортувати товари, необхідні для туристів, оплачуючи їх іноземною валютою.

Витрати на модернізацію сфери обслуговування

Збільшення кількості відвідуваних туристами місць, розвиток мережі готелів та інших складових інфраструктури може створити напругу в роботі сфери обслуговування та інших сфер, наприклад, водо- та енергопостачання, каналізаційної системи, доріг, системи зв'язку, служби безпеки. Деякі країни для забезпечення напливу туристів повинні витратити величезні суми на модернізацію аеропортів, морських портів або на будівництво нових.

Витрати на оплату іноземних спеціалістів

Розвиток туризму в країні часто вимагає залучення на короткий або тривалий час іноземних спеціалістів. Частину заробітної плати вони переказують у свою країну.

Виплата кредитів

Розвиток туризму в країні вимагає використанню капіталів інших країн (іноземні інвестиції). Відсотки переважно виплачуються валютою. Крім того, коли в розвитку туризму беруть участі іноземні фірми, частину отриманого доходу вони змушені повертати в свою країну.

Для країни важливо збалансувати дохід від туризму з витратами т його розвиток (включаючи повернення інвестицій, довгострокові витрат на будівництво та благоустрій готелів, доріг, аеропортів та інші проекти, створення комфортних умов для іноземних туристів тощо), щоб у підсумку мати прибутки.

Туризм для країни — це, насамперед, генератор додаткових прибутків населення, органів місцевого самоврядування та регіонів. Це ефективний швидкий інструмент соціально-економічного розвитку, який не потребує занадто обтяжливих витрат.

 

 

Двостороння співпраця

Погоджені двома країнами умови довготривалої співпраці у розвитку туризму скріплюються особливими договорами, які переважно називаються міждержавними угодами про співпрацю в галузі туризму. Така форма міжнародної співпраці є найдоступнішою та найефективнішою, оскільки для її реалізації не потрібно створювати жодних організаційних структур.

За 1990—2000 рр. Україна уклала угоди про співпрацю в галузі туризму більш ніж з 20 країнами. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії. Станом на 1 лютого 2006 р. укладено 40 міжурядових і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі туризму, в тому числі 9 — із країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 40 угод, зокрема, з такими розвиненими туристичними країнами, як Іспанія, Італія, Кіпр, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія, Франція та Чехія.

У таких угодах договірні сторони, визнаючи, що взаємодія у галузі туризму має важливе значення для економіки та культури обох країн і є добрим засобом сприяння їхньому розвитку, а також взаєморозумінню і зміцненню відносин, підтверджують своє прагнення співпрацювати на засадах рівноправності та взаємної вигоди. Конкретні заходи такої співпраці спрямовані на:

— широку підтримку діяльності й співпраці туристичних організацій обох країв;

— спрощення (по можливості) прикордонних, митних та інших туристичних формальностей;

— сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок (групових і індивідуальних) між обома країнами;

— обмін туристичною інформацією;

— надання допомоги в підготовці професіональних кадрів для сфери туризму;

— координацію співпраці туристичних адміністрацій у межах UNWTO та інших міжнародних туристичних організацій;

— дозвіл на відкриття туристичних рекламно-інформаційних бюро на території іншої країни.

Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристичні адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підбиття підсумків та планування роботи на майбутнє.

 

Багатостороння співпраця

Багатостороння співпраця передбачає координацію дій із розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Формами багатосторонньої співпраці є міжнародні наради, форуми з питань туризму, а також різноманітні міжнародні туристичні організації.

Велике значення для розвитку міжнародного співробітництва у галузі туризму мають міжнародні наради-форуми, на яких збираються представники туристичних адміністрацій багатьох країн.Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей відбулася 1963 р. у Римі. В її роботі брали участь представники 87 держав — членів ООН.

На Конференції розглядалися такі важливі питання:

— розвиток співробітництва в міжнародному туризмі, у тому числі участь країн у реалізації спільних проектів, наданні консультативної допомоги, підготовці фахівців, обміні інформацією;

— правовий статус іноземних туристів;— визначення понять "турист", "тимчасовий відвідувач";— рекомендації для всіх держав щодо спрощення формальностей для іноземних туристів.

Всесвітня конференція з туризму відбулася з ініціативи UNWTO1980 р. у Манілі (Філіппіни). В її роботі взяли участь представники 107 держав.

На Конференції було чітко окреслене політичне значення міжнародного туризму, який може розвиватися тільки за умов міжнародної безпеки, що, своєю чергою, стає суттєвим фактором забезпечення миру в усьому світі й, моральною та інтелектуальною основою для міжнародної взаємодії та співпраці.. Декларація привертала увагу всіх країн до проблем розвитку міжнародного туризму і шляхів їх вирішення, зокрема таких, як:

— регулювання пропозиції туристичного продукту і туристичних послуг та поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників, організація професійної підготовки працівників туристичних підприємств, захист і збереження культурно-історичної спадщини Й охорона навколишнього середовища;

— технічне співробітництво у галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією, створення загальносвітової системи туристичної інформації;

— питання людських ресурсів у туристичній галузі, включаючи підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, які працюють у туристичній індустрії, а також більшої уваги до їхньої професійної підготовки і підвищення технічної компетентності;

— забезпечення свободи пересування туристів — спрощення візових, прикордонних, митних й інших туристичних формальностей, а також відповідна підготовка співробітників служб, які відповідають за дотримання цих формальностей.

На Манільській конференції було ухвалено рішення про щорічне відзначення Всесвітнього дня туриста (27 вересня, починаючи з 1980 p.).

Крім перелічених всесвітніх форумів з питань туризму і подорожей, які скликалися за ініціативою ООН і UNWTO, відбувалися й інші міждержавні наради і конференції, на яких обговорювалися проблеми співпраці у галузі туризму. Назвемо найважливіші з них.

Нарада з безпеки і співробітництва в Європі відбулася 1975 р. у Гельсінкі. У ній взяли участь керівники 33-х європейських держав, а також США і Канади. В ухваленому Заключному акті учасники Наради, визнаючи внесок туризму у розвиток взаєморозуміння між народами й ознайомлення з досягненнями інших країн у різноманітних сферах, а також в економічному, соціальному та культурному прогресі, підтвердили свій намір усіляко заохочувати розвиток міжнародного туризму. З цією метою було погоджено комплекс заходів:

— співпраця, спрямована на розвиток і поліпшення матеріально-технічної бази туризму;

— здійснення спільних проектів з туризму, у тому числі технічна співпраця;

— взаємний обмін інформацією у галузі туризму;

— сприяння діяльності туристичних фірм і транспортних компаній;

— заохочення туристичних поїздок у несезонний період;

— розвиток обміну студентами і фахівцями у галузі туризму;

— спрощення формальностей для туристів, які приїжджають;

— здійснення необхідних заходів для розвитку туризму без шкоди для навколишнього середовища і культурно-історичної спадщини;

— проведення конференцій і симпозіумів із питань розвитку міжнародного туризму.

На Нараді був визначений механізм реалізації ухвалених рішень, зокрема, передбачалися двосторонні й багатосторонні зустрічі експертів з туризму, координація роботи міжнародних туристичних організацій.

Міжпарламентська конференція з туризму відбулася з ініціативи Міжпарламентського союзу і UNWTO 1989 р. у Гаазі. В її роботі взяли участь парламентарії з 51-ї країни. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їхньої реалізації. Особливу увагу було зосереджено на таких питаннях, як:

— місце туризму в системі економічного і соціального розвитку суспільства. З огляду на зростання значення туризму, Конференція рекомендувала планувати туризм на комплексній основі, приділяючи особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури, підготовці кадрів туристичної індустрії, захисту навколишнього середовища, підтримці малого бізнесу в сфері туризму і подорожей;

— необхідність спрощення туристичних формальностей, коло яких з розвитком туризму постійно розширюється. Зверталася увага на те, що варто розрізняти перешкоди, які стосуються мандрівників, і перешкоди, які ускладнюють роботу туристичного бізнесу;

— безпека і захист туристів. Ці проблеми пов'язані з необхідністю дотримання туристичними та іншими адміністративними органами, насамперед приватним сектором, численних правил і постанов. Держави прибуття і виїзду туристів повинні активно співпрацювати у використанні всіх засобів захисту і безпеки туристів, особливо у випадках природних нещасть, великих аварій, епідемій, терактів тощо.

З метою реалізації ухвалених рішень у сфері міжнародного туризму Декларація закликає парламенти всіх країн вжити заходів до розробки всеосяжного національного законодавства з туризму.

 

 

Південна Азія

Темпи зростання міжнародних туристських прибуттів у цьому регіоні 2005 р. становили 10%. Найбільш туристично розвиненими країнами є Індія (+ 24 %), Мальдіви (+ 9 %) та Шрі-Ланка (+ 13 %). Основні потоки міжнародних туристів спрямовані в Індію. Також зростає кількість туристичних прибуттів на Мальдівах, які володіють гарними можливостями для пляжного відпочинку і підводного плавання. Сприяє розвитку туризму в цьому регіоні активна міжнародна торгівля.

Америка.

На Американському континенті 75 % турпотоку формується всередині регіону. Лідером є США, які прийняли, наприклад, 1999 р. 47 млн туристів. Останніми роками дедалі більше людей подорожують на Кубу й у Мексику. Темпи зростання потоку туристів у Південну Америку вдвічі перевищили середньосвітові показники. Цей потік формується переважно з американських і канадських туристів.

Африка

Цей континент володіє великим туристичним потенціалом, але індустрія гостинності інвестується недостатньо: політична нестабільність і проблеми інфекційних захворювань впливають на імідж цього регіону. Досить високими є показники рекреаційного і ділового туризму ПАР, де спостерігається найбільша кількість сонячних днів.

У Північній Африці стрімко зростають туристичні потоки у Туніс і Марокко. Загалом кількості прибуттів у країни Африки 2005 р. зафіксовано на 6 % більше, ніж попереднього року. Зацікавленість туристів цим континентом зростає.

Спортивний туризм

Міжнародні спортивні заходи

Раніше поїздки, наприклад, з метою катання на лижах, не були настільки масовими, та й оснащення гірськолижних центрів не відповідало вимогам споживачів. Нині ситуація кардинально змінилася. Особливо великий інтерес туристи виявляють до поїздок у зимовий період у гірськолижні центри, а також на спеціальні спортивні заходи, серед яких найпопулярнішими є зимові та літні Олімпійські ігри, а також чемпіонати світу з футболу і хокею.

Шанувальники різних видів спорту готові викладати тисячі доларів на поїздки до місць змагань. Цей вид туризму охоплює дві основні категорії мандрівників: учасники заходів (спортсмени й офіційні особи) і глядачі. Перша група є відносно невеликою, до другої групи належать численні туристи, здатні в багато разів збільшити кількість прибуттів у визначену країну. Особливо помітно туристські потоки зростають в олімпійські роки, а також у період проведення чемпіонатів світу з футболу і хокею. Але й туризм впливає на вибір місця проведення Олімпійських ігор. Як відомо, найбільше Олімпійських ігор було проведено в Європі та Північній Америці, які є ідеальними територіями з позиції транспортних маршрутів, отже, з точки зору туризму, оскільки можуть забезпечити велику відвідуваність змагань. Саме тому для проведення олімпійських заходів переважно обирають центри міжнародного туризму або території, що з певних причин можуть бути віднесені до таких. Практично всі столиці Олімпійських ігор (Париж, Рим, Лондон, Афіни та ін.) відповідають цьому критерію. Виняток становить Сент-Луїс, що приймав Ігри 1904 р. Більше половини цих міст є столицями держав, містами-мільйонерами чи столицями штатів, земель тощо. Майже всі олімпійські центри розміщені на найважливіших транспортних маршрутах, що гарантує добре транспортне обслуговування величезного потоку туристів.

Більшість міст, які приймали літні Ігри, розташовані на берегах великих водоймищ або у безпосередній близькості від них. Це є необхідною умовою для проведення змагань із парусного та інших видів водного спорту. Наочною ілюстрацією може бути столиця Олімпійських ігор 2000 р. у Сіднеї, розташованому на березі Тасманового моря в Австралії. У попередні роки столицями літніх Олімпійських ігор ставали Токіо, Мельбурн, Лос-Анджелес, Гельсінкі, Стокгольм, Амстердам, Антверпен, Афіни, Рим, Лондон, Берлін, Мехіко, розміщені поблизу морів, озер, штучних водоймищ чи каналів. Останні Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу показали зростання інтересу громадян багатьох країн до спортивних змагань, бажання стати туристами і відвідати ті чи інші змагання.

Гірськолижний туризм. Розглянемо більш детально географію одного з найбільш поширених у світі видів спорту — гірськолижного. Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія, Андорра, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними — Німеччина і США. Останнім часом здобувають прихильність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада. Лижні курорти є в Ізраїлі, Індії та Японії. Австрія. Австрійські Альпи традиційно є популярними в аматорів цього виду спорту. Найбільш відвідувані курорти трьох австрійських провінцій: Зальцбургу, Тіролю і Каринтії. Крім того, туристи ідуть у Форларль-берг і Штирію. Регіон Тіролю, розташований між гірськими масивами Альберг і Кітцбюель, найбільше насичений гірськими курортами. Франція, Гірськолижні курорти Франції можна розділити на дві категорій: традиційні й сучасні. До традиційних, а це затишні гірські поселення, належать Мерібель у долині Труа Валле, Шамоні, розташований біля підніжжя Монблану, спортивний Валь д'їзер та елегантний Межев. Сучасні лижні курорти з'явилися в 50-ті роки XX ст. До них належать Куршевель, Валь Торгне, Ла Плань, Тінь, Аворіаз, Лек Арк, Ле дез Альп, Шамрус, Ізола-2000. Швейцарія. Сталим попитом іноземних туристів користуються курорти Церматт, Кран-Монтана, Віллар, Гріндельеальд, Давос, Лейкербад, Санкт-Моріц. Болгарія. У цій країні функціонують чотири найбільших гірськолижних курорти: Боровець, розташований у гірському масиві Ріла, Пампорово в масиві Родопи, Банско в масиві Пірін і Алеко на горі Витоша поруч із Софією. Італія. Ця країна має кілька десятків гірськолижних центрів. Найбільш популярним є район Доломітових Альп за 150 км на північ від Венеції: центри Кортіна-д'Ампеццо, Кронплатц, Альта-БадЧя, Валь-Гардена, Валь-ді-Фасса, Арабба, Альта-Пустерія, Сан-Мартино, Валеідзарко. Польща. Польща має кілька найбільших зимових міжнародних курортів: Закопане біля підніжжя Татрів; у районі високогірного судетського масиву Карконоше два невеликих, проте популярних курорти — Шкляр-ска-Поремба і Карпач. Чехія. Крім лікувально-оздоровчих і екскурсійних турів, Чехія може запропонувати катання на гірських лижах у районі гір Крконоше, на зимових курортах Шпіндлеров Млін і в спортивному центрі Гарахов у західній частині гір, а також на курорті Пец під Снєжкою у східній частині Крконоше. Німеччина. Зимові курорти Німеччини розташовані на півдні країни, у Баварських Альпах. Найбільш відомими і популярними серед іноземних туристів є альпійські курорти Берхтесгаден, Гарміш-Партенкірхен і Обер стдорф. У Гарміше працює багатофункціональний Олімпійський льодовий палац. США. Історія американських зимових курортів почалася 1935 р., коля з'явився перший такий курорт "Сонячна долина". Сьогодні можна назвати три великих регіони, в яких розташувалося понад 50 гірськолижних центрів. На східному узбережжі, поблизу Вашингтона, Нью-Йорка і Бостона, в невисоких Аппалачських горах працюють Кіллінгтон, Страттон, Окемо, Стоув, олімпійський Лейк-Плесід та ін. Друга група курортів розташована в Скелястих горах, майже в центрі країни, у штатах Колорадо (Вейл, Аспен, Брекенрідж, Кістоун) та Юта (Парк-Сіті, Дир-Веллі, Сноу-берд}. Третя група зимових гірськолижних центрів зосереджена на західному каліфорнійському узбережжі: олімпійський курорт Скво-Веллі, курорти озера Техо (Нозстар, Хевенлі та ін.).

Діловий туризм

Бізнес-подорожі. Щорічно у світі здійснюється понад 100 млн бізнес-поїздок. Територіально вони розподілені нерівномірно. Значна частина туристських потоків із службовою метою спрямована в Європу. В структурі ділових поїздок на європейському континенті переважають відрядження бізнесменів, конгресові тури, поїздки на виставки та ярмарки й інсентив-тури для працівників фірм.

Посідаючи перше місце у світі за кількістю прибуттів і витратами на діловий туризм, Європа поступово втрачає провідні позиції в цьому сегменті туристичного ринку. За темпами зростання ділового туризму вона відстає від інших регіонів світу. В умовах економічного спаду фірмам доводилося економити: вони скорочували кількість відряджень, поєднуючи кілька поїздок в одну, вдосконалювали системи зв'язку для вирішення більшості питань на місці, бронювали недорогі засоби розміщення і купували авіаквитки зі знижками. На відміну від європейських американські фірми продовжували нарощувати обсяги фінансування. Попри нестабільне економічне становище вони збільшували витрати на ділову частину поїздки, заощаджуючи на організації відпочинку і розваг бізнесменів.

Типовий турист, що подорожує зі службовими цілями, — це чоловік середнього віку з вищою освітою, кваліфікований спеціаліст чи керівник. Практично обов'язковою умовою для учасника ділового туризму є володіння англійською мовою. Основний "постачальник" ділових туристів в Європі — Німеччина. Щорічно понад 5 млн німців їдуть у відрядження, з них 3 % виїжджають за кордон, 21 % — подорожують за кордоном і всередині своєї країни, 76 % здійснюють службові поїздки тільки Німеччиною. Середня тривалість службової поїздки в країни, розташовані на іншому континенті, — 12— 13 днів, всередині регіону — 5—6 днів, а своєю країною — 3—4 дні.

Серед європейських держав, які приймають потоки ділових людей, виділяють Німеччину, Велику Британію, Францію, Нідерланди, Італію, Іспанію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце посідає Бельгія зі столицею

Брюсселем, що є одночасно і столицею ЄС. Кожне десяте прибуття у Францію та Бельгію здійснюється з діловою метою, у Велику Британію — кожне третє.

Конгресово-виставковий туризм. Цей вид туризму є найбільш динамічним сегментом ринку ділових подорожей. У світі зростає інтерес до симпозіумів, конференцій, нарад, семінарів, виставок та ярмарків. Бізнесмени та вчені беруть участь у форумах, щоб зустрітися з колегами, обмінятися досвідом і найновішою інформацією, провести переговори, відволіктися від звичної обстановки та долучитися до пропонованої культурної програми.

Найбільшими центрами конгресово-виставкової діяльності в Європі та Америці є Амстердам, Барселона, Брюссель, Вашингтон, Женева, Копенгаген, Лондон, Мадрид, Париж. Щороку державні та ділові особи з'їж-джаються в Давос (Швейцарія) на форуми з актуальних питань розвитку світового господарства. Ці міста мають відповідну матеріально-технічну базу та широкі можливості для організації дозвілля іноземних гостей. Конференції відбуваються в конгрес-центрах, готелях, театрах і концертних залах, університетах та інших закладах. Останнім часом міжнародні заходи дедалі частіше проводяться в будівлях, які мають історичне значення, в замках чи нетрадиційних спорудах. Користуються популярністю конгреси на борту суден. Часто симпозіуми і конференції проходять у теплу пору року на узбережжях морів чи озер* Учасники таких заходів можуть не лише працювати, а й у вільний час відпочивати на пляжі, купатися і загоряти.

Інсентив-туризм. Інсентив-тури (англ. incentive — спонукальний, заохочувальний) — це поїздки, якими комерційні фірми нагороджують своїх співробітників за високі показники в роботі чи мотивують їх до більш продуктивної праці в майбутньому. Особливістю інсентив-програм є те, що вони розробляються під конкретного замовника.На інсентив-тури припадає лише 8 % ділового туризму, а в загальному потоці туристів, що відвідують, наприклад, Іспанію і Францію, "премійовані" туристи становлять не більше 5—7 %. Однак частка прибутків від цього виду туризму є вищою, що пояснюється більш високою ціною заохочувальних програм порівняно зі звичайними турами. Наприклад, щорічний оборот інсентив-туризму у Швейцарії перевищує 460 млн дол. США, хоча інсентивом у цій країні активно займаються не більше 20 туроператорів і близько 230 агентств. Загальний річний оборот європейського інсентив-туризму сягає 4,5 млрд дол.

У найпростішій формі інсентив-тур — це звичайний тур із проживанням у чотири-, п'ятизіркових готелях і насиченою екскурсійною програмою. Такі стандартні програми найчастіше замовляють американські туристи.Інсентив-оператори пропонують на вибір, як правило" 20—ЗО програм в кожній країні. Це може бути турнір з гольфа в клубі за містом, прогулянка на повітряній кулі, пікнік на альпійській вершині, круїз із музично-танцювальними вечорами, питний чи гастрономічний тур. Зростання популярності інсентив-турів послужило поштовхом до розширення тематики конгресово-виставкової діяльності та проведення спеціалізованих форумів із заохочувального туризму, сприяло організації університетських курсів підготовки кадрів для цього сегмента туристичного бізнесу, створенню численних асоціацій, товариств тощо.

Експерти вважають, що за інсентив-туризмом — велике майбутнє. Він стане основною формою заохочення працівників провідних галузей світового господарства.

 

Релігійний туризм

Географія туризму з релігійними цілями пов'язана з регіонами переважного поширення основних релігій — християнства, мусульманства, іудаїзму та буддизму, а тому має чітко окреслені межі. Незначні туристські потоки спрямовуються за іншими нечисленними релігійними напрямками.

Історія релігійного туризму сягає глибини віків. Жителі стародавніх Греції і Риму часто вирушали у подорож, щоб відвідати святилища і храми. В епоху раннього Середньовіччя міграція з релігійними цілями продовжувала розвиватися. Масового характеру набуває паломництво в своєрідній формі хрестових походів, метою яких було звільнення священних для християн місць від "невірних" (мусульман).

У світі виділяють 11 макрорегіонів паломництва:

1) християнська Європа;2) Північна Америка з домінуванням християнства й іншими численними релігіями;3) Латинська Америка з переважанням християнства і місцевими традиційними релігіями;4) Північна Африка з переважанням ісламу;б) Західна і Східна Африка, де панує іслам та існують окремі центр" християнства і традиційних релігій;6) Західна Азія з домінантою ісламу й анклавами християнства й іудаїзму;7) Південна Азія, де поширилися індуїзм і буддизм, а також існують центри християнства, джайнізму, сикхізму та ісламу;8) Південно-Східна Азія з переважанням буддизму, ісламу, християнства й анклавами індуїзму;9) Східна Азія з панівним буддизмом, конфуціанством, синтоїзмом й осередками ісламу та християнства;10) Центральна Азія з домінантою буддизму, переважно ламаїзму;11) Середня Азія з пануванням ісламу..

Розглянемо коротко найбільш значущі для паломництва місця. Єрусалим — найбільший релігійний центр світу. Він посідає особливе місце серед світових культових центрів як святе місто для вірян трьох релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. Для євреїв, що сповідують іудаїзм, найбільш ранню монотеїстичну релігію, Єрусалим — Священне місто. Біля знаменитої Стіни Плачу, залишку західної стіни зруйнованого арабами храму, моляться тисячі вірян, у її щілинах залишають записки з проханнями до Бога. Крім Стіни Плачу, в Єрусалимі є ще три пам'ятних і шанованих іудеями місця: Місто Давида, долина Кедрона і гора Сіон.

Центри християнського паломництва. На відміну від Єрусалима, що е священним містом багатьох релігій, більшість центрів паломництва пов'язані з однією релігією. У різних районах Землі існує безліч святих місць християнського світу. Найбільш шановані знаходяться в Європі: Рим, Барі (Італія), Париж і Лурд (Франція), Фатіма (Португалія), Варшава (Польща), Монсеррат (Іспанія) та ін. Мільйони прочан прямують у ці центри з надією побачити чудесне явище чи поклонитися священним реліквіям і прилучитися до їхньої благодаті. Крім того, у кожного народу чи жителів певної місцевості існують свої об'єкти для поклоніння. Так, жителі Карінтії (Австрія) возвеличують Святу Гемму, вони здійснюють паломництво в місто Гурк, де вона жила, побудувала храм, у крипті якого і була похована в ХШ ст.Особливо шановані в християн реліквії, пов'язані з хрестовими муками та смертю Ісуса Христа. Найвідоміші з них — терновий вінець (зберігається в Парижі в соборі Нотр-Дам), плащаниця (зберігається в кафедральному соборі Турина в Італії), краплі крові Ісуса Христа (в бельгійському місті Брюгге).

Відомими центрами паломництва є місця, де зберігаються частини хреста, на якому був розп'ятий Ісус Христос, цвяхи та спис, яким Його проколото. Це Константинополь (нині Стамбул), Олександрія, Дамаск, Кіпр, Закавказзя (Грузія і Вірменія) та ін.

Центри паломництва мусульман. Головним центром релігійного поклоніння мусульман вважається Мекка в Саудівській Аравії. Слово "мекка" стало синонімом паломництва далеко поза межами мусульманського світу, але лише прихильникам ісламу дозволяється відвідувати священне місто, де, відповідно до релігійного вчення, народився пророк Мухаммед.У свято курбан-байрам прибічники ісламу сходяться до храму Кааба. За формою це великий куб, складений із сіро-зелених гранітних блоків. Його основою є майже правильний квадрат, одна діагональ якого проходить з півночі на південь, інша — з заходу на схід. В одному з кутів Ка-аби знаходиться чорний камінь, імовірно, метеоритного походження. За переказами, його помістив туди сам Мухаммед.Кааба розташована в мечеті аль-Харам — найбільшому у світі храмі під відкритим небом. Щороку на богослужіння на його території збираються близько 2 млн осіб. Вони входять у храм через Ворота світу, знявши взуття і переступивши правою ногою через поріг, повільно проходять звивистими коридорами повз зали й ніші, де в молитовній позі читають Коран цілі родини, і наближаються до головного простору храму, в центрі якого стоїть Кааба. Перш ніж доторкнутися до чорного каменя і поцілувати його, прочани сім разів обходять навколо Кааби в напрямку проти годинникової стрілки. Здійснюють цей ритуал, прикривши тіло білим іхра-мом — двома шматками тканини визначеної довжини. Традиція зобов'язує прочан брати іхрам додому, щоб потім використовувати його як похоронний саван. Подорож у Мекку є одним з основних обов'язків мусульман. Інша їхня святиня знаходиться в Медині, також у Саудівській Аравії.Медина — сучасне арабське місто з шестирядними автомагістралями. На відміну від пустельної Мекки, місто потопає в зелені. Мечеть у Медині розмірами поступається храму аль-Харам, але вирізняється надзвичайною красою. Рожевий граніт прикрашений кахлями і мозаїкою, карбованими візерунками і золотом. Посередині мечеті обгороджене місце, де, згідно з переказами, жив і навчав Мухаммед, хатина, де він відпочивав і харчувався, і могила, де пророк похований. Святині Мекки і Медини мають загальноісламське значення.

Центри буддійського паломництва. Буддизм виник у Стародавній Індії в VI—V ст. до н. е. і поширився у Південно-Східній і Центральній Азії, частково в Середній Азії та Сибіру. Буддійське віровчення ґрунтується на внутрішньому прагненні людини до духовного осяяння (нірвани), що досягається за допомогою медитації, сповідування.

Європейське Співтовариство

Згідно з практикою ЄС, директиви ухвалюються з тих питань, які цікавлять усіх членів Співтовариства. Засобів

розміщення стосуються три основні документи:

1) Директива від 22 грудня 1986 р. щодо стандартизації інформації в готелях (протягом двох років держави — члени

2) ЄС повинні були впровадити стандартизовані системи інформації);

2) Директива від 22 грудня 1986 р. про заходи протипожежної безпеки;

3) Директива від 24 липня 1992 р. про захист прав особи, яка укладає контракти на купівлю спільної власності

(таймшер). Основні важелі державного регулювання туристичної діяльності — створення особливого правового поля,

в якому формуються умови, що забезпечують цивілізований розвиток основних сфер, пов'язаних із функціонуванням

туристичного комплексу. На практиці, крім законодавчих заходів, що визначають права та обов'язки учасників

туристичного ринку, поширені такі форми впливу на туристичну сферу, як ліцензування, сертифікація й

стандартизація.

Туристична політика держав

Держави повинні чітко визначити й пропагувати те, що може мати значення для розвитку туризму, зокрема конкретні заходи з розвитку туризму у світовому масштабі. Відповідальність держави за розвиток туризму, її участь у залученні інвестицій безумовно мають велике значення. Однак не менш важливими є такі процеси:

— контроль за розвитком туристичної діяльності, заснований на концепції планомірного розвитку, і визначення національних пріоритетів;

— розвиток інфраструктури, що входить у компетенцію органів влади, як державних, так і місцевих. Це основа будь-якої соціально-економічної діяльності, у тому числі туризму;

— втручання держави при потребі, наприклад, у виробництво устаткування для тих сфер, в яких приватний сектор не зможе розраховувати на високі прибутки, отже, не буде зацікавлений в інвестиціях, скажімо, для соціального, молодіжного, культурного туризму. Те ж стосується