Розвиток туристичної галузі в Україні та співпраця з ЮНВТО.

У жовтні 1997 р. на 12-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації (м. Стамбул, Туреччина) Україна стала повноправним членом цієї організації. На 13-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристичної організації (вересень 1999 р., м. Сантьяго, Чилі) Україну було обрано до складу Виконавчої ради ЮНВТО на період 1999-2003 рр.

Членство України у Всесвітній туристичній організації значно підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристичному співтоваристві, створило передумови подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку із залученням до інформаційної мережі, прогресивних технологій, інвестиційних пропозицій, системи професійної підготовки, наукових досліджень, передових надбань найбільш розвинутих туристичних держав світу, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях – двосторонньому, багатосторонньому, регіональному.

В Україні проведено 8 міжнародних семінарів ВТО (у мм. Києві, Одесі, Ялті та Яремчі) з різних аспектів світової та національної туристичної політики, у двох з яких взяв участь Генеральний секретар ВТО.

Основною подією у 2013 році у відносинах між Україною та ЮНВТО став другий за останні два роки візит Генерального секретаря ЮНВТО Талеба Ріфаї до України з метою участі у ІІ Київському міжнародному туристичному форумі (10-12 жовтня, м.Київ), що свідчить про інтерес до нашої держави, яка володіє потужним туристичним потенціалом.

60. Сутність та значення ТНК на сучасному етапі розвитку світо­вого господарства.

Важливою ознакою глобалізації світової економіки є транснаціоналізація бізнесу та активний вихід компанії за межі національних економік з метою пошуку нових ринків збуту продукції, що виробляється, та здійснення перспективних інвестицій за кордоном. У цих умовах діяльність корпорації визначає інтенсифікацію міжнародних економічних відносин у їхніх основних формах: збільшення обігу торгівлі товарами та послугами, розширення обміну факторами виробництва – в першу чергу капіталом і технологіями.

Саме ТНК – основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їхнього розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.

Головну роль в діяльності найбільших ТНК світу грають 4 комплекси: електроніка, нафтопереробка, виробництво продуктів харчування і автомобілебудування. Їх продажі складають близько 80% загальної активності ТНК. З 100 найбільших ТНК вище переліченими видами діяльності займаються більше 30 корпорацій, 25 з яких відносяться до перших двох галузей.

Шляхи покращення діяльності ТНК на території України.

Серед основних факторів можливого позитивного впливу діяльності ТНК на економіку країни можна назвати:

- сприяють оптимальному розподілу усіх видів ресурсів;

- сприяють оптимальному розміщенню виробництва;

- завдяки ним активніше поширюються нові товари і технології;

- підриваючи позиції місцевих монополій, сприяють посиленню конкуренції;

- завдяки ним розширюється міжнародна співпраця

 

1. Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва ТНК.

Основною причиною бурхливого розвитку ТНК є низка незаперечних переваг їх у порівнянні з національними компаніями. Серед головних причин-переваг можна відмітити:

1) Оптимізація розміру корпорації та намагання досягти економії на масштабі організації.

2) Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав: сировини, робочої сили, фінансових ресурсів, науково-технічних розробок.

3) Боротьба за нові ринки збуту продукції.

4) Зниження собівартості та підвищення конкурентоспроможності за рахунок використання переваг міжнародного поділу та раціоналізації окремих операцій.

5) Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, грошово-кредитної політики в різних країнах для раціоналізації оподаткування, різниці в курсах валют.

6) Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції. Можливість “скидати” застарілі технології і продукти в країни, що розвиваються.

7) Можливість уникати, за допомогою прямих іноземних інвестицій, митних бар’єрів при входженні на ринок певної країни.

8) Прагнення до технологічного лідерства, намагання максимально ефективно використати “невидимі” активи, управлінський та маркетинговий досвід.

9) Близькість до споживачів продукції, можливість отримання достовірної інформації про перспективи ринків, конкурентний потенціал фірм, налагодження співпраці з політичними елітами.

Виникнення та активний розвиток ТНК в кінці ХІХ століття було обумовлено особливостями організації економічної діяльності в той час, які можна звести до такого:

1) промислова революція (1784 р.) другої половини ХІХ ст., яка заклала підвалини масового та спеціалізованого виробництва;

2) принцип партнерства, що почав використовуватись у господарській практиці у формі корпоративної власності і відповідальності.

У процесі становлення та еволюційного розвитку транснаціонального капіталу виділяють декілька етапів розвитку ТНК, а саме:

На першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування, передусім, у сировинні галузі іноземних економік. Він супроводжувався створенням розподільчих і збутових підрозділів компаній (1860 – 1914 рр.).

Другий етап, охоплює період між двома світовими війнами, охарактеризувався швидким розвитком міжнародних компаній у формі військово-промислових ТНК.

Третій етап ( 50-і – 60-і рр. ХХ ст.) охарактеризувався розвитком міжнародних компаній інтегруючого типу. Інтеграція виробництва йшла по горизонталі і по вертикалі. Стратегічною метою діяльності ТНК цього періоду було перенесення “брудних” та працемістких виробництв у країни, що розвиваються.

Четвертий етап (70-і – 80-і рр. ХХ ст.) охарактеризувався активним використанням досягнень науково-технічної революції та впровадженням досягнень науково-технічного прогресу у периферійні країни, відмовою від стратегії скидання виробництв і максимального викачування ресурсів з країн, що розвиваються у зв’язку з націоналізацією багатьох виробництв, диверсифікацією діяльності і відмовою від чіткої галузевої орієнтації, партнерськими відносинами з місцевими фірмами.

П’ятий етап (кін. ХХ ст. (90-і р.) – поч. ХХІ ст.) характеризується утворенням мереж внутрішньофірмових зв’язків регіонального та глобального масштабу. В рамках глобальних внутрішньофірмових зв’язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Особливістю цього етану є формування ТНК у країнах, що не належать до промислово-розвинених.

Таким чином, у процесі еволюційного розвитку ТНК зазнали істотних змін. За критерієм міжнародної економічної активності в їх розвитку виділяють чотири покоління:

ТНК першого покоління займались розробкою сировинних ресурсів колишніх колоній – “колоніально-сировинні ТНК”. За організаційно-економічною формою це були картелі, синдикати (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.ст.).

ТНК другого покоління, трестового типу займалися виробництвом військово-виробничої продукції (1914 – 1945 рр.).

ТНК третього покоління (50-і – 70-і рр. ХХ століття) у формі концернів і конгломератів широко використовували досягнення НТП, активно здійснювали прямі іноземні інвестиції між промислово-розвиненими країнами, використовували ресурси приймаючих країн та переваги міжнародного поділу праці (доступ до сировини, кваліфікована робоча сила, низькі екологічні стандарти, науково-технічний потенціал країни).

ТНК четвертого покоління (80-і – 90-і ХХ століття) – глобальні ТНК. Визначальні риси: планетарне бачення ринків, функціонування в умовах глобальної конкуренції, глобальна мережа міжнародного виробництва.