Туризм із метою відпочинку і розваг

Туристські потоки з метою відпочинку і розваг є найбільш масовими і визначають географічну структуру міжнародного туризму. Вони зароджуються в країнах Європи, Північної Америки, Азійсько-Тихоокеанського регіону і водночас тяжіють до них.

Особливістю туризму з метою відпочинку і розваг є те, що внутрішньорегіональні поїздки, переважно в сусідні країни, переважають над міжрегіональними. В Європі на внутрішньорегіональні туристські потоки припадає близько 90 % всіх вибуттів, в Америці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні — майже 75 %. Лише в структурі виїзного туризму в Південній Азії переважають міжрегіональні поїздки.

Європа Найбільший ринок туризму з метою відпочинку і розваг сформувався в Європі. Особливо виділяються два її субрегіони — Західний та Південний, на які припадає понад 60 % усіх туристських прибуттів регіону. Тут формуються основні європейські потоки туристів і водночас сюди ж і спрямовуються. На Західну Європу припадає 34,4 % усіх туристських прибуттів у регіоні, на Південну — 29,4 %, на Центральну і Східну — 21,9 %, на Північну — 10,8 %, на Північне Середземномор'я — 3,4 %.

Туризм у Європі, порівняно з іншими регіонами світу, має досить чітко виражений внутрішньорегіональний характер. Інтенсивному внутрішньоєвропейському туристичному обміну сприяють: велика кількість держав на відносно невеликій за площею території, між якими добре налагоджені економічні, культурні та етнічні зв'язки, сучасна мережа транспортних комунікацій, спрощена система туристичних формальностей, розмаїття природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних пам'яток, розвинена туристична інфраструктура. На внутрішньорегіональний туризм припадає 4/6 усіх прибуттів в Європу.

Найбільш відвідувана туристична країна Європи і світу — Франція. На старому континенті вона приймає кожного п'ятого відпочивальника. Найбільш інтенсивно туристичний обмін здійснюється з Німеччиною та Великою Британією. Одним із основних постачальників туристів у Францію є Німеччина, за нею йдуть Велика Британія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Іспанія, Нідерланди.

Америка Американський регіон за кількістю прибуттів посідає друге місце у світі після Європи. В'їзний туристський потік розподіляється між чотирма субрегіонами: Північна Америка, острівні держави і території Карибського басейну, Південна Америка та Центральна Америка. Сім із десяти туристських прибуттів у Західну півкулю припадає на Північну Америку — 69,7 %, Південну Америку — 14,4 %, Карибський басейн — 13,1 %, Центральну Америку — 2,8 %.

Досить швидко зростає кількість туристських прибуттів у Південну Америку, яка володіє унікальними природними об'єктами і пам'ятками історії та культури. Тут знаходиться найвищий водоспад Анхель (Венесуела), найповноводніша у світі річка Амазонка (Бразилія), дощові ліси Амазонії, висотні гірські піки Анд. Серед визначних культурних пам'яток особливий інтерес становлять свідки давньої цивілізації інків, що дійшли до нас, — культові міста Мачу-Пікчу і Куско, плато Наска. Потужний туристичний потенціал цього материка використовується наразі досить мало. Прогнозується зростання частки Південної Америки в міжнародних прибуттях у регіон.

Азійсько-Тихоокеанський регіон Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні — порівняно нове явище. У деяких країнах індустрія туризму почала розвиватися недавно — у 80-ті роки XX ст. У цей час у регіоні сформувалася структура в'їзного туризму, яку можна спостерігати і протягом останніх років. Вона практично повторює (з деякими змінами й уточненнями) розподіл туристичних прибуттів в Америці. В обох випадках значною є частка поїздок на близькі відстані. У структурі міжрегіональних туристських прибуттів в Азійсько-Тихоокеанський регіон 18 % припадає на Європу й Америку, прибуття з Африки, Близького Сходу і Південної Азії в сукупності не перевищують 3 %.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні, як і в Америці, туристські прибуття зосереджені переважно в одному субрегіоні, однак із нижчою концентрацією, більш рівномірно вони розподіляються територіями Східної, Південно-Східної Азії та Океанії.

Основні туристські потоки спрямовані в Східну Азію (56,9 %). Другий за значущістю субрегіон — Південно-Східна Азія (33,5%). Австралія й Океанія мають незначну ринкову частку (9,6 %).

Африка, Близький Схід та Південна Азія

Найсуттєвіші зміни за останні роки сталися в структурі міжнародного туризму Африканського континенту. Наприкінці 90-х років XX ст. частка прибуттів із регіонів, з якими налагоджено щільні контакти, передусім з Європи, перевищила частку внутрішньорегіональних поїздок. На сьогодні внутрішньорегіональний обмін став переважати зі збереженням тісних контактів з Європою. Найбільш розвинені на ринку міжнародного туризму країни Північної, Східної та Південної Африки — Єгипет, Туніс та Марокко — спеціалізуються на купально-пляжному та пізнавальному туризмі, Зімбабве та Кенія організовують сафарі в численних національних парках, мисливських резерватах і заказниках. Одним з найперспективніших туристичних напрямків на "чорному" континенті є Південно-Африканська Республіка, яка вирізняється комфортними природно-кліматичними умовами: м'яким тропічним і субтропічним кліматом, найбільшою у світі кількістю сонячних днів за рік.

 

Спортивний туризм

Міжнародні спортивні заходи

Раніше поїздки, наприклад, з метою катання на лижах, не були настільки масовими, та й оснащення гірськолижних центрів не відповідало вимогам споживачів. Нині ситуація кардинально змінилася. Особливо великий інтерес туристи виявляють до поїздок у зимовий період у гірськолижні центри, а також на спеціальні спортивні заходи, серед яких найпопулярнішими є зимові та літні Олімпійські ігри, а також чемпіонати світу з футболу і хокею.

Шанувальники різних видів спорту готові викладати тисячі доларів на поїздки до місць змагань. Цей вид туризму охоплює дві основні категорії мандрівників: учасники заходів (спортсмени й офіційні особи) і глядачі. Перша група є відносно невеликою, до другої групи належать численні туристи, здатні в багато разів збільшити кількість прибуттів у визначену країну. Особливо помітно туристські потоки зростають в олімпійські роки, а також у період проведення чемпіонатів світу з футболу і хокею. Але й туризм впливає на вибір місця проведення Олімпійських ігор. Як відомо, найбільше Олімпійських ігор було проведено в Європі та Північній Америці, які є ідеальними територіями з позиції транспортних маршрутів, отже, з точки зору туризму, оскільки можуть забезпечити велику відвідуваність змагань. Саме тому для проведення олімпійських заходів переважно обирають центри міжнародного туризму або території, що з певних причин можуть бути віднесені до таких. Практично всі столиці Олімпійських ігор (Париж, Рим, Лондон, Афіни та ін.) відповідають цьому критерію. Виняток становить Сент-Луїс, що приймав Ігри 1904 р. Більше половини цих міст є столицями держав, містами-мільйонерами чи столицями штатів, земель тощо. Майже всі олімпійські центри розміщені на найважливіших транспортних маршрутах, що гарантує добре транспортне обслуговування величезного потоку туристів.

Більшість міст, які приймали літні Ігри, розташовані на берегах великих водоймищ або у безпосередній близькості від них. Це є необхідною умовою для проведення змагань із парусного та інших видів водного спорту. Наочною ілюстрацією може бути столиця Олімпійських ігор 2000 р. у Сіднеї, розташованому на березі Тасманового моря в Австралії. У попередні роки столицями літніх Олімпійських ігор ставали Токіо, Мельбурн, Лос-Анджелес, Гельсінкі, Стокгольм, Амстердам, Антверпен, Афіни, Рим, Лондон, Берлін, Мехіко, розміщені поблизу морів, озер, штучних водоймищ чи каналів. Останні Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу показали зростання інтересу громадян багатьох країн до спортивних змагань, бажання стати туристами і відвідати ті чи інші змагання.

Гірськолижний туризм. Розглянемо більш детально географію одного з найбільш поширених у світі видів спорту — гірськолижного. Популярними місцями лижного відпочинку у світі є Австрія, Андорра, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними — Німеччина і США. Останнім часом здобувають прихильність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада. Лижні курорти є в Ізраїлі, Індії та Японії. Австрія. Австрійські Альпи традиційно є популярними в аматорів цього виду спорту. Найбільш відвідувані курорти трьох австрійських провінцій: Зальцбургу, Тіролю і Каринтії. Крім того, туристи ідуть у Форларль-берг і Штирію. Регіон Тіролю, розташований між гірськими масивами Альберг і Кітцбюель, найбільше насичений гірськими курортами. Франція, Гірськолижні курорти Франції можна розділити на дві категорій: традиційні й сучасні. До традиційних, а це затишні гірські поселення, належать Мерібель у долині Труа Валле, Шамоні, розташований біля підніжжя Монблану, спортивний Валь д'їзер та елегантний Межев. Сучасні лижні курорти з'явилися в 50-ті роки XX ст. До них належать Куршевель, Валь Торгне, Ла Плань, Тінь, Аворіаз, Лек Арк, Ле дез Альп, Шамрус, Ізола-2000. Швейцарія. Сталим попитом іноземних туристів користуються курорти Церматт, Кран-Монтана, Віллар, Гріндельеальд, Давос, Лейкербад, Санкт-Моріц. Болгарія. У цій країні функціонують чотири найбільших гірськолижних курорти: Боровець, розташований у гірському масиві Ріла, Пампорово в масиві Родопи, Банско в масиві Пірін і Алеко на горі Витоша поруч із Софією. Італія. Ця країна має кілька десятків гірськолижних центрів. Найбільш популярним є район Доломітових Альп за 150 км на північ від Венеції: центри Кортіна-д'Ампеццо, Кронплатц, Альта-БадЧя, Валь-Гардена, Валь-ді-Фасса, Арабба, Альта-Пустерія, Сан-Мартино, Валеідзарко. Польща. Польща має кілька найбільших зимових міжнародних курортів: Закопане біля підніжжя Татрів; у районі високогірного судетського масиву Карконоше два невеликих, проте популярних курорти — Шкляр-ска-Поремба і Карпач. Чехія. Крім лікувально-оздоровчих і екскурсійних турів, Чехія може запропонувати катання на гірських лижах у районі гір Крконоше, на зимових курортах Шпіндлеров Млін і в спортивному центрі Гарахов у західній частині гір, а також на курорті Пец під Снєжкою у східній частині Крконоше. Німеччина. Зимові курорти Німеччини розташовані на півдні країни, у Баварських Альпах. Найбільш відомими і популярними серед іноземних туристів є альпійські курорти Берхтесгаден, Гарміш-Партенкірхен і Обер стдорф. У Гарміше працює багатофункціональний Олімпійський льодовий палац. США. Історія американських зимових курортів почалася 1935 р., коля з'явився перший такий курорт "Сонячна долина". Сьогодні можна назвати три великих регіони, в яких розташувалося понад 50 гірськолижних центрів. На східному узбережжі, поблизу Вашингтона, Нью-Йорка і Бостона, в невисоких Аппалачських горах працюють Кіллінгтон, Страттон, Окемо, Стоув, олімпійський Лейк-Плесід та ін. Друга група курортів розташована в Скелястих горах, майже в центрі країни, у штатах Колорадо (Вейл, Аспен, Брекенрідж, Кістоун) та Юта (Парк-Сіті, Дир-Веллі, Сноу-берд}. Третя група зимових гірськолижних центрів зосереджена на західному каліфорнійському узбережжі: олімпійський курорт Скво-Веллі, курорти озера Техо (Нозстар, Хевенлі та ін.).

Діловий туризм

Бізнес-подорожі. Щорічно у світі здійснюється понад 100 млн бізнес-поїздок. Територіально вони розподілені нерівномірно. Значна частина туристських потоків із службовою метою спрямована в Європу. В структурі ділових поїздок на європейському континенті переважають відрядження бізнесменів, конгресові тури, поїздки на виставки та ярмарки й інсентив-тури для працівників фірм.

Посідаючи перше місце у світі за кількістю прибуттів і витратами на діловий туризм, Європа поступово втрачає провідні позиції в цьому сегменті туристичного ринку. За темпами зростання ділового туризму вона відстає від інших регіонів світу. В умовах економічного спаду фірмам доводилося економити: вони скорочували кількість відряджень, поєднуючи кілька поїздок в одну, вдосконалювали системи зв'язку для вирішення більшості питань на місці, бронювали недорогі засоби розміщення і купували авіаквитки зі знижками. На відміну від європейських американські фірми продовжували нарощувати обсяги фінансування. Попри нестабільне економічне становище вони збільшували витрати на ділову частину поїздки, заощаджуючи на організації відпочинку і розваг бізнесменів.

Типовий турист, що подорожує зі службовими цілями, — це чоловік середнього віку з вищою освітою, кваліфікований спеціаліст чи керівник. Практично обов'язковою умовою для учасника ділового туризму є володіння англійською мовою. Основний "постачальник" ділових туристів в Європі — Німеччина. Щорічно понад 5 млн німців їдуть у відрядження, з них 3 % виїжджають за кордон, 21 % — подорожують за кордоном і всередині своєї країни, 76 % здійснюють службові поїздки тільки Німеччиною. Середня тривалість службової поїздки в країни, розташовані на іншому континенті, — 12— 13 днів, всередині регіону — 5—6 днів, а своєю країною — 3—4 дні.

Серед європейських держав, які приймають потоки ділових людей, виділяють Німеччину, Велику Британію, Францію, Нідерланди, Італію, Іспанію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце посідає Бельгія зі столицею

Брюсселем, що є одночасно і столицею ЄС. Кожне десяте прибуття у Францію та Бельгію здійснюється з діловою метою, у Велику Британію — кожне третє.

Конгресово-виставковий туризм. Цей вид туризму є найбільш динамічним сегментом ринку ділових подорожей. У світі зростає інтерес до симпозіумів, конференцій, нарад, семінарів, виставок та ярмарків. Бізнесмени та вчені беруть участь у форумах, щоб зустрітися з колегами, обмінятися досвідом і найновішою інформацією, провести переговори, відволіктися від звичної обстановки та долучитися до пропонованої культурної програми.

Найбільшими центрами конгресово-виставкової діяльності в Європі та Америці є Амстердам, Барселона, Брюссель, Вашингтон, Женева, Копенгаген, Лондон, Мадрид, Париж. Щороку державні та ділові особи з'їж-джаються в Давос (Швейцарія) на форуми з актуальних питань розвитку світового господарства. Ці міста мають відповідну матеріально-технічну базу та широкі можливості для організації дозвілля іноземних гостей. Конференції відбуваються в конгрес-центрах, готелях, театрах і концертних залах, університетах та інших закладах. Останнім часом міжнародні заходи дедалі частіше проводяться в будівлях, які мають історичне значення, в замках чи нетрадиційних спорудах. Користуються популярністю конгреси на борту суден. Часто симпозіуми і конференції проходять у теплу пору року на узбережжях морів чи озер* Учасники таких заходів можуть не лише працювати, а й у вільний час відпочивати на пляжі, купатися і загоряти.

Інсентив-туризм. Інсентив-тури (англ. incentive — спонукальний, заохочувальний) — це поїздки, якими комерційні фірми нагороджують своїх співробітників за високі показники в роботі чи мотивують їх до більш продуктивної праці в майбутньому. Особливістю інсентив-програм є те, що вони розробляються під конкретного замовника.На інсентив-тури припадає лише 8 % ділового туризму, а в загальному потоці туристів, що відвідують, наприклад, Іспанію і Францію, "премійовані" туристи становлять не більше 5—7 %. Однак частка прибутків від цього виду туризму є вищою, що пояснюється більш високою ціною заохочувальних програм порівняно зі звичайними турами. Наприклад, щорічний оборот інсентив-туризму у Швейцарії перевищує 460 млн дол. США, хоча інсентивом у цій країні активно займаються не більше 20 туроператорів і близько 230 агентств. Загальний річний оборот європейського інсентив-туризму сягає 4,5 млрд дол.

У найпростішій формі інсентив-тур — це звичайний тур із проживанням у чотири-, п'ятизіркових готелях і насиченою екскурсійною програмою. Такі стандартні програми найчастіше замовляють американські туристи.Інсентив-оператори пропонують на вибір, як правило" 20—ЗО програм в кожній країні. Це може бути турнір з гольфа в клубі за містом, прогулянка на повітряній кулі, пікнік на альпійській вершині, круїз із музично-танцювальними вечорами, питний чи гастрономічний тур. Зростання популярності інсентив-турів послужило поштовхом до розширення тематики конгресово-виставкової діяльності та проведення спеціалізованих форумів із заохочувального туризму, сприяло організації університетських курсів підготовки кадрів для цього сегмента туристичного бізнесу, створенню численних асоціацій, товариств тощо.

Експерти вважають, що за інсентив-туризмом — велике майбутнє. Він стане основною формою заохочення працівників провідних галузей світового господарства.