Тема 1. Соціально-економічна Сутність туризму і

ПЕРЕДМОВА

Туризм – одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, що підпорядковане дії об’єктивних законів розвитку людського суспільства. Як вид людської діяльності туризм активно розвивається, в майбутньому його значення безсумнівно зростатиме.

Туризм – найдинамічніша галузь сфери послуг. Потреба у відпочинку стимулюється урбанізацією, науково-технічною революцією, екологією, загальним підвищенням життєвого рівня населення тощо.

Туризм – різновид рекреації, один з видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвитку динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

З економічного погляду туризм – це особливий вид споживання матеріальних і духовних благ, послуг і товарів, що відокремлюються в самостійну галузь господарства.

У деяких країнах туризм став вагомою статтею доходів держави, належить до найперспективніших галузей національної економіки. В Україні туризм визнано однією з галузей, що потребує пріоритетного розвитку. У законі України „Про туризм” зазначено, що туризм – це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Бурхливий розвиток масового туризму в світі зумовив відповідний розвиток індустрії туризму і суміжних галузей економіки, науки і культури, системи освіти.

Зважаючи на ці передумови, туристська індустрія - сукупність різних суб’єктів туристської діяльності (готелі, туристські комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства ресторанного господарства, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Індустрія туризму бере початок ще з часів середньовіччя – у сфері організації паломництва з країн Європи до святих місць.

На сучасному етапі розвитку в сфері туризму діють різноманітні типи підприємств, яка здійснюють туристську діяльність:

- організатори туризму (туроператори і турагентства),

- перевізники,

- готелі та інші засоби розміщення,

- заклади системи розваг,

- інші туристські й суміжні з ними послуги, до яких слід віднести:

- підприємства банківської сфери,

- послуг страхування,

- інформації та інші.

Дисципліна „Технологія туристської діяльності” призначена для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, які навчаються за напрямом підготовки 6.020107 - „Туризм”.

Технологія – це операції, пов’язані з наданням туристських послуг: перевезення, тимчасове проживання у засобах розміщення, харчування, організація відпочинку та розваг.

Туристська діяльність – це діяльність, направлена на формування, просування та реалізацію туристського продукту, здійснювання мандрувань. Ця діяльність проводиться юридичними особами та індивідуальними підприємцями на основі спеціальних дозволів – ліцензій на туристську діяльність, а також відповідно до вимог закону України „Про туризм” та інших законодавчих актів України.

ЛЕКЦІЯ 1

ТЕМА 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТУРИЗМУ І

ТУРИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Внутрішні й зовнішні фактори, що впливають на розвиток

Туризму

Класифікація туристських підприємств

Туристський продукт і туристська послуга

Внутрішні й зовнішні фактори, що впливають на розвиток

Туризму

Будучи складною соціально-економічною системою, туризм схильний до впливу з боку чисельних факторів, роль яких в кожний момент може бути різною. Тому їх облік об'єктивно необхідний для організації ефективної туристської діяльності.

Фактори, що впливають на розвиток туризму різні за силою дії і тривалості. Вони підрозділяються на:

1) зовнішні (екзогенні);

2) внутрішні (ендогенні).

Зовнішні фактори впливають на туризм за допомогою змін, що відбуваються в житті суспільства, і мають неоднозначний вплив на різні елементи системи туризму.

До зовнішніх факторів відносяться:

- природно-географічні;

- культурно-історичні;

- економічні;

- соціальні;

- демографічні;

- політико-правові;

- технологічні;

- екологічні.

Природно-географічні (моря, гори, ліси, флора, фауна, клімат і т. ін.) і культурно-історичні (пам'ятники архітектури, історії і культури) фактори як основа туристських ресурсів, є визначальними при проектуванні перспективних програм турів.

Економічні фактори і розвиток туризму мають найтісніший зв'язок, оскільки від економічного розвитку країни залежать доходи населення, рівень розвитку матеріально-технічної бази туризму і його інфраструктури. Держави з розвинутою економікою, як правило, лідирують за кількістю туристських поїздок.

До числа економічних факторів також відносяться: падіння валового внутрішнього доходу, інфляція, відсоткові банківські ставки, коливання обмінних курсів валют. Помічено, що зростання відносної собівартості поїздки на 5% приводить до зменшення попиту на туристський продукт до 10%.

Соціальні фактори – це збільшення вільного часу (скорочення робочого часу, збільшення тривалості відпусток) в поєднанні з поліпшенням життя людей приводить до сплеску зростання в туризмі.

Крім того, на розвиток туризму мають вплив і такі соціальні фактори, як рівень освіти, відношення людей до духовних цінностей замість матеріальних і т. ін.

Передбачається, що на зміну пасивному відпочинку за принципом «три S» (Sea-San-Sand – море-сонце-пляж) приходить принцип «трьох L» (Lore-Londscahe-Leisure – національні традиції-пейзаж-дозвілля).

Демографічні фактори чисельності населення, розміщення їх по різних місцевостях, стато вікової структури (з виділенням працездатних пенсіонерів, людей, що навчаються), сімейного стану, складу сім'ї.

Збільшення чисельності населення впливає на збільшення числа туристів. Найбільшу схильність до активного туризму мають 18-30-річні, проте загальну активність в рухливості людей досягають 30-50-річні.

До групи демографічних факторів відноситься урбанізація. Вона досягла в США 77%, в Європі 71%. У результаті урбанізації скорочується чисельність населення, яке проживає в невеликих населених пунктах і займається сільським господарством. А це основні постачальники туристів.

У демографічній структурі населення відбуваються наступні зміни: старіння населення, зменшення чисельності 15-24-річних; збільшення працюючих жінок і бездітних пар; збільшення чисельності самотніх людей.

Політико-правові фактори – політичні обставини в світі і в окремих країнах, політика відкриття / закриття кордонів, пом'якшення адміністративного контролю у сфері туризму, уніфікація податкової і грошової політики.

Зниженню темпів розвитку туризму вплинули події в країнах Ірану, Іраку, Афганістану, США, Персидської затоки та ін. Екстремізм, тероризм негативно впливають на розвиток туризму.

Техногенні фактори пов'язані з прогресом у техніці й технологіях. Розвиток науки і техніки (транспорту, інформаційних систем, МТБ засобів розміщення) позитивно впливають на розвиток туризму. Проте НТП несе і проблеми. Наприклад, Інтернет приводить до фінансових проблем у багатьох країнах, коли туризм може стати неможливим без нього. Він має іноді руйнівний характер: руйнує середовище, погіршує екологію.

Екологічні фактори – це техногенні фактори, пов'язані з аварією на ЧАЕС, які призвели до того, що зміни в екології Білорусі, України стали наслідком зменшення туристсько-рекреаційних ресурсів.

Внутрішні фактори – це ключові явища і тенденції, що виявляються безпосередньо в його сфері. До них відносяться матеріально-технічні фактори, пов'язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, ресторанного господарства, торгівлі, засобів розваги.

Особливе місце серед факторів, що мають вплив на розвиток туризму, займає сезонність, якавиступає як найважливіша специфічна проблема.

Сезонність - це властивість туристських потоків концентруватися в певних місцях протягом невеликого періоду часу. З економічної точки зору вона пов’язана з коливаннями попиту, що повторюється. У країнах Північної півкулі з помірним кліматом основними («високими») сезонами є літній (липень-серпень) і зимовий (січень-березень). Крім того, виділяються міжсезоння (квітень-червень, вересень) і «мертвий сезон» (жовтень-грудень), при яких туристські потоки загасають і попит знижується до мінімуму.

Кліматичні фактори пов'язані з тим, що в більшості регіонів світу погодні умови для подорожей, відпочинку, лікування, занять спортом розрізняються за місяцями року.

Соціальні фактори обумовлені тим, що велика частина шкільних канікул припадає на літні місяці. Тому батьки прагнуть приурочити свою відпустку до цього часу і відпочивати разом з дітьми. Високий рівень попиту на туристські поїздки влітку пов'язаний і з поширеною в європейських країнах практикою, зупинки підприємств на профілактичний ремонт у липні-серпні (місяці якнайменшої продуктивності праці).

Згладжування сезонності в туризмі дає великий економічний ефект, дозволяючи збільшити терміни експлуатації матеріально-технічної бази, підвищити ступінь використання праці персоналу протягом року, збільшити надходження від туризму.

ЛЕКЦІЯ 2

ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Організаційні вимоги, що висуваються перед суб`єктами туристської діяльності

Ціноутворення в туризмі

2.1. Організаційні вимоги, що висуваються перед суб`єктами

Туристської діяльності

Здійснюючи туристську діяльність, підприємства й приватні підприємці (далі - турпідприємства) повинні чітко дотримуватися норм чинного законодавства, які регулюють і визначають правила гри в туристському бізнесі.

Всі вимоги, що ставляться до турфірм, можна класифікувати на три групи відповідно до:

1) виконання зобов'язань перед туристами;

2) легалізації туристської діяльності (зокрема придбання ліцензії і інших дозвільних документів);

3) дотримання трудового законодавства.

Розглянемо їх детальніше.

1. Виконання зобов'язань перед туристами

Перш за все до моменту укладання договору (або до моменту придбання турпослуг) турпідприємства повинні надавати туристам правдиву, повну і достовірну інформацію. Надалі ця інформація буде основоположною в зобов'язаннях і правах, закріплених у договорі про туристське обслуговування. Зазначимо, що така вимога направлена не тільки на захист прав споживачів, які згодом стануть туристами, а перш за все на власний захист турпідприємств, оскільки при виникненні розбіжностей і претензій зі сторони туристів підставою до пояснень своїх дій для турпідприємств буде не що інше, як договір, укладений між клієнтом (туристом) і турпідприємством. Зокрема, особливу увагу слід приділити термінам оплачуваних туристських послуг, в якій кількості і якості вони надаються, тобто програмі туристського обслуговування в цілому.

При укладанні договорів про туристське обслуговування турпідприємство зобов'язано надавати туристам повну інформацію щодо:

Ø програми обслуговування;

Ø умов розміщення;

Ø прав і обов'язків туристів;

Ø правил поведінки і правил в'їзду в країну тимчасового перебування;

Ø дати і часу початку (закінчення) подорожі, його тривалості;

Ø порядку зустрічі, проведення, супроводу туристів, екскурсійного обслуговування;

Ø правил перебування в засобах тимчасового розміщення, визначних пам'ятках, історії, культурі та інших об’єктах туристського перегляду;

Ø умов страхування, порядку відшкодування нанесених збитків;

Ø умов відмови від послуг;

Ø митних правил;

Ø правил перетину державного кордону.

Крім цього, турпідприємство зобов'язане до початку туру ознайомити туристів з можливим ризиком конкретної туристської подорожі, провести бесіду щодо засобів захисту при виникненні можливих ризикових ситуацій.

Туроператору, який встановлює ціну на туристські послуги, а також визначає порядок і форму їх оплати, необхідно точно виконувати програму туристського обслуговування і надавати своєчасну інформацію про всі зміни, які вносяться у програму. До речі, про це він повинен повідомити не тільки потенційних туристів (споживачів), але туроператорів, з якими він має відносини в зв'язку з реалізацією власного турпродукту. У свою чергу, турагенту від туроператора необхідно одержувати повну інформацію про тур, наявність сертифікації готельних послуг і послуг харчування, програму туристського обслуговування в цілому.

Якщо ж у турпідприємства з тих чи інших причин виникла необхідність внести зміни в програму обслуговування туристів, то це можливо в тому випадку, якщо не приведе до порушення основних умов туру, вказаних в заявці на туристське обслуговування. Що ж до збільшення обумовленої вартості туру, то воно прийнятне, якщо така вартість перевищення складає не більше 5 %. Істотною умовою внесення таких змін (відносно програми обслуговування туристів або збільшення вартості турпродукту) є згода туриста на внесення таких змін. Про це споживачу (туристу) треба повідомити не пізніше ніж за 20 днів до початку такого туру.

Що ж до ситуації, коли договір (контракт) з туристом про надання туристських послуг розривається без відшкодування туристу збитків, то це можливо тільки в разі виникнення форс-мажорних обставин, при яких надання послуг неможливе.

У разі ненадання або надання в неповному обсязі або неналежної якості туристських послуг з своєї вини або з вини партнерів по організації обслуговування, турпідприємство зобов'язане відшкодувати збитки, заподіяні туристам на підставі укладених із страховими компаніями угод.

2. Легалізація туристської діяльності

До цієї групи вимог, що ставляться до турпідприємства, відносяться перш за все вимоги про наявність у них всіх дозвільних документів, які дають право на здійснення туроператорської або турагентської діяльності. В обов'язок турпідприємства входить ведення облікової та іншої певної законодавством документації, надання в установленому порядку бухгалтерської і статистичної звітності.

Здійснювати діяльність в області туризму, яка підлягає ліцензуванню, дозволяється тільки за наявності ліцензій. Ліцензії видаються на тур операторську і турагентську діяльність. Крім того, маючи ліцензію, турпідприємство зобов'язане подавати до органу ліцензування державну статистичну звітність про діяльність, пов'язану з наданням туристських послуг. Порядок подачі такої звітності і форма встановлені наказом Державного комітету статистики України про затвердження форм державної статистичної звітності з питань туризму і інструкцій щодо їх заповнення» від 04.03.98 р. № 96.

У разі виникнення в турпідприємства змін щодо здійснення ним туристської діяльності, то такі турпідприємства, незалежно від їх відомчого підпорядковування, зобов'язані повідомити про це орган ліцензування. Це стосується також тих випадків, коли протягом терміну дії ліцензії відбуваються зміни в:

Ø керівному складі суб'єкта туристської діяльності;

Ø банківських реквізитів;

Ø номерах телефонів;

Ø найменуваннях суб'єкта туристської діяльності (якщо воно не пов'язане з реорганізацією);

Ø місцезнаходженні суб'єкта туристської діяльності;

Ø іншій інформації, вказаній в заяві про видачу ліцензії.

У цих випадках турпідприємство повинне в десятиденний термін повідомити про це орган ліцензування для внесення відповідних змін в Державний реєстр суб'єктів туристської діяльності. Таке інформування органів ліцензування з боку турпідприємства здійснюється виключно у письмовій формі.

Відповідно до вимог нормативних документів Державного комітету архівів України всі документи, пов'язані з веденням діяльності суб'єкта туристської діяльності, повинні зберігатися у суб'єкта туристської діяльності не менше 3-х років.

3. Дотримання трудового законодавства

Всі турпідприємства проводять свою діяльність, маючи команду професійних і кваліфікованих працівників. При працевлаштуванні громадян на роботу в сферу туристської діяльності між роботодавцем і працівником виникають трудові відносини, які документально зафіксовані в трудовому договорі (контракті). Таким чином, обов'язки з дотримання вимог законодавства, регулюючого трудові відносини, а також норм безпеки праці покладено на турпідприємство в повній мірі.

Ціноутворення в туризмі

Ціноутворення в туризмі, як і всі договірні відносини, побудову схем взаємодії необхідно розглядати окремо щодо кожного окремого суб'єкта туристської діяльності - туроператора, турагента або суб'єкта, який надає окремі туристські послуги.

Нагадаємо, що ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90 р. № 507-ХІІ в Україні встановлені вільні ціни на товари, роботи і послуги, за винятком випадків державного регулювання цін. Туристська діяльність не підпадає під державне регулювання цін, а отже, суб'єкти господарювання самостійно визначають рівень цін на свої послуги.

Враховуючи той факт, що туристська діяльність пов'язана з надання послуг кінцевому споживачу, в основі ціноутворення лежить калькуляція собівартості турпродукту як базового елемента вартості турпродукта. Схема формування ціни в туроператора подана на рис. 2.1.

 

 

Рис. 2.1. Схема ціноутворення туристського продукту туроператора

 

Туристський продукт може бути створений туроператором самостійно, а може складатися частково з власних послуг і частково з послуг сторонніх організацій. Виділимо основні елементи ціноутворення для туроператора:

1. Якщо турпродукт повністю створений туроператором і надає всі туристсьні послуги:

Ø матеріальні витрати;

Ø витрати на оплату праці;

Ø амортизація устаткування;

Ø інші прямі витрати туроператора;

Ø нормативний прибуток;

Ø резервування коштів для створення страхових резервів;

Ø розподіл на турпродукт суми фінансового забезпечення;

Ø у вартість туристського продукту також буде включена вартість тих послуг, які не можуть бути надані туроператором - страхування, перевезення туристів;

Ø інші податки, на суму яких збільшується вартість турпродукта для кінцевого споживача.

2. Якщо турпродукт створений частково туроператором, а частково на підставі послуг сторонніх організацій (окрім перерахованих вище елементів ціни турпродукта додається вартість одиничних туристських послуг, що входять до складу турпродукта).

Все сказане вище стосується тих випадків, коли туристський продукт реалізований кінцевому споживачу самим туроператором. Проте якщо турист придбав турпродукт вже у посередника (турагента або іншого туроператора), ціна турпродукта додатково збільшується на суму агентської або комісійної винагороди (див. рис. 2.2).

Така винагорода може бути у вигляді відсотка від вартості укладених договорів туристського обслуговування, яке виплачує туроператор (в цьому випадку фактично турагент не збільшує вартість послуг - це робить туроператор, закладаючи в ціну турпродукта винагороду посередника). Інший варіант - фіксована сума винагороди, яку турагент одержує від туроператора за свої посередницькі функції.

Нарешті, останній з можливих варіантів - встановлення турагентом самостійної націнки (в твердій сумі або відсотку) до вартості турпродукту. В цьому випадку фактично відбувається завищення вартості турпродукту вже самим турагентом на етапі перепродажу його споживачу.

 

 

Рис. 2.2. Схема ціноутворення в турагента

 

Для турагента цілком доречними і адекватними будуть ті елементи ціни, про які ми говорили вище. Єдина відмінність для туроператора - це висока частка ціни переданої туристської послуги в ціні реалізації турпродукту, а також зменшення частки власних витрат.

Питання для самоконтролю

1. Які вимоги висуваються перед суб’єктами туристської діяльності?

2. Назвіть етапи процесу ціноутворення туристських послуг.

3. Яким може бути результат діяльності туристського підприємства залежно від принципу ціноутворення?

4. Які основні статті включає вартість туристської подорожі?

5. За якими складовими визначається собівартість послуг туристських підприємств?

ЛЕКЦІЯ 3

ЛЕКЦІЯ 4

ТУРИЗМІ

ЛЕКЦІЯ 5

ТУРИСТСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

 

Партнерських відносин

Очевидно, що складна структура туристського продукту при будь-якій моделі розвитку туризму передбачає наявність значних відмінностей між приватними і суспільними вигодами та збитками при організації туристського товарообігу.

Щоб забезпечити стабільний туристський товарообіг, потрібно відповісти на запитання:

• що необхідно зробити, щоб досягнути цілей сталого розвитку туризму в регіоні?

• які напрями туризму розвивати?

• які туристські послуги виробляти і яким потенційним споживачам їх пропонувати?

• як, коли і де виробляти цей туристський «продукт», щоб дати імпульс міжнародному та внутрішньому попиту?

• хто координуватиме, стимулюватиме, здійснюватиме контроль, моніторинг туристської діяльності у регіоні?

Створення продукту передбачається як процес вироблення комплексного (пакетного) туристського продукту різноманітними підприємствами туристської індустрії. Це: розміщення туристів, забезпечення їх різноманітними послугами, харчуванням, атракціями та зручностями.

Програма створення комплексного (пакетного) туристського продукту передбачає забезпечення житлом і послугами, атракціями й зручностями потенційного споживача турпордукту, що є важливим елементом туристського товарообігу.

Головними й першочерговими заходами щодо забезпечення туриста житлом є:

• перегляд існуючого готельного та іншого господарства, стимулювання державних і приватних підприємств для доведення його до прийнятного рівня;

• розроблення місцевими органами влади схеми стимулювання розвитку готельного господарства з метою розширення житлового фонду;

• перегляд і поновлення існуючого переліку ділянок для забудови та розповсюдження його серед торговельних аташе, інвестиційних агентств і головних готельних груп;

• стимулювання використання приватного житлового сектору для відвідувачів, заздалегідь складаючи список громадян регіону, які мають намір здавати кімнати; залучення до цієї роботи новостворених агенцій;

• узгодження з органами влади порядку стандартизації, класифікації та реєстрації пропонованого туристам житла;

• заохочення приватних підприємств до організації притулку за схемою „ночівля-сніданок”, використання з цією метою спонсорської допомоги;

• організація кемпінгових центрів, стоянок для будиночків-автопричепів;

• створення ефективної самоокупної системи резервування місць на базі Центру туристської інформації (його місцезнаходження має бути в Києві).

Створення пакета туристських послуг і зручностей передбачає такі завдання:

• інвентаризувати існуючі атракції та визначити потенційні (агентство з маркетингу та стимулювання інвестицій);

• оцінити стан денних і вечірніх розважальних закладів, фестивалів, концертів (департамент з туризму);

• розробити основні пішохідні, велосипедні, кінні та інші маршрути та центри (приватні фірми разом з агентством з маркетингу та стимулювання інвестицій);

• допомагати у створенні культурних центрів з музичними та фольклорними фестивалями (маркетингове агентство);

• розвивати багатопрофільні спортивні бази у міській та сільській місцевостях;

• визначити й організувати центри для відпочинку за інтересами (архітектура, археологія тощо), екскурсії місцями історичної спадщини (маркетингове агентство);

• заохочувати приватні автомобільні поїздки з водієм і гідом, починаючи з одноденних (маркетингове агентство);

• заохочувати автобусні поїздки з гідами у приватному секторі за активної підтримки спонсорів і маркетингового агентства;

• допомагати приватним фірмам у створенні ресторанів та кафе як у міській, так і сільській місцевостях (агентство з маркетингу та стимулювання інвестицій);

• впровадити порядок реєстрації та ліцензування гідів, таксі та автомобілів з водіями (департамент з туризму);

• сприяти подовженню туристських сезонів (маркетингове агентство);

• вивчити можливості організації показового сувенірного виробництва, продажу сувенірів туристам;

• заохочувати магазини до продажу атрактивних туристських товарів.

Одним з найважливіших напрямів є також надання і розвиток достовірних інформаційних туристських послуг. Ці заходи передбачають:

• перегляд існуючих туристських публікацій і методів їх розповсюдження;

• видання туристських путівників українською та кількома іноземними мовами;

• домовленості про кількість та місцезнаходження інформаційних служб;

• розмітка туристських маршрутів;

• організація конференцій, семінарів і ділових зустрічей.

Вибір ефективного туристського товарообігу реалізується через канали розподілу.

Стимулювання учасників каналу розподілу чи кінцевих споживачів здійснюється через інформаційні засоби: поштові підправлення, газети, радіо, телебачення, персональний продаж, групові зустрічі.

Об'єктом уваги, тобто потенційними покупцями туристського продукту, можуть бути зацікавлені особи, посередники і торговий персонал фірми. Засоби стимулювання збуту щодо кожного з них, як правило, різні. Потенційного туриста найбільше цікавлять: конкурси лотерей, преміальний продаж, знижки, кредит. Увагу посередників привертають такі методи: проведення торговельних конкурсів; пропозиція частини туристських послуг безкоштовно; знижки; організація спільної реклами. Стимулом для торговельного персоналу фірми є: премії, конкурси, конференції продавців. Якщо потенційних туристів закликають безпосередньо до здійснення купівлі, то посередників і продавців спонукають до активності і професійної вправності заради досягнення найвищого ріння продажу.

До методів стимулювання збуту вдаються здебільшого у випадках, коли:

• пропонується подорож-новинка;

• продаж здійснюється переважно методом посилкової торгівлі;

• туристська подорож переходить до стадії зрілості;

• необхідне подальше збільшення збуту;

• на засобах стимулювання наполягає вище керівництво фірми.

Вибір різновиду стимулювання збуту залежить від кон'юнктури туристського ринку, подорожей, авторитету фірми, інших факторів.

Серед першорядних функцій каналів розподілу можна виділити:

• дослідницьку роботу, пов'язану зі збиранням інформації, необхідної для планування організації руху права власності на туристські послуги;

• стимулювання збуту, тобто створення і розповсюдження засобів стимулюючої дії, що мають посилити реагування споживача на пропоновані послуги;

• встановлення контактів - налагодження та підтримка відносин з потенційними споживачами;

• пристосування комплексу послуг туристської подорожі до вимог споживачів;

• організацію та проведення переговорів з метою здійснення передачі права власності на туристські послуги від підприємств, які надають їх споживачеві;

• фінансування, тобто виділення необхідних коштів для забезпечення функціонування каналів.

Канали розподілу можна характеризувати за кількістю рівнів. Рівень каналу розподілу - це будь-який посередник, який виконує певну роботу з просування туристських подорожей і передачі права власності на них кінцевому споживачеві. Оскільки певні функції розподілу виконує і саме підприємство, яке надає туристські послуги, і кінцевий споживач, вони також входять до складу будь-якого каналу. В цілому протяжність каналу залежить від кількості проміжних рівнів у ньому.

Канал нульового рівня складається з підприємств, які продають туристські послуги безпосередньо споживачам (туристський оператор – споживач (турист). Відомі три основні способи прямого продажу - торгівля в розніс („від дверей до дверей” за допомогою турагентів), посилочна торгівля за допомогою туристських каталогів і торгівля через агентства, що належать підприємствам, які падають туристські послуги.

Однорівневий канал містить одного посередника (туристський оператор – туристський агент – споживач (турист). На туристському ринку таким посередником виступає роздрібний торговець - туристське агентство.

Дворівневий канал складається з двох посередників(іноземний туристський оператор - туристський оператор – туристський агент – споживач (турист). На туристському ринку такими посередниками є оптовий (туроператор) і роздрібний (турагент) торговці.

Існують канали з великим числом рівнів, але вони трапляються порівняно рідко, оскільки чим більше рівнів має канал розподілу, тим менше можливостей для контролю за ним. Канали розподілу можна диференціювати також залежно від виду бізнесу, яким займаються посередники: передача права власності; здійснення платежів; передавання інформації; стимулювання продажу.

Будь-яка система каналів розподілу формується під впливом місцевих можливостей і конкретних умов господарювання. З цього і має виходити туристське підприємство, приймаючи рішення про формування каналу розподілу. Формування каналу розпочинається з визначення цілей, яких можна досягти на конкретному цільовому ринку, а саме: досягнення бажаного рівня обслуговування покупців, виконання посередниками необхідних функцій тощо. Кожне туристське підприємство розробляє такі цілі, узгоджуючи їх з тими обмеженнями, що зумовлені вимогами покупців, характеристиками туристських послуг, посередниками, конкурентами, політикою підприємства, зовнішніми факторами.

Кожному туристському підприємству слід виявити типи існуючих посередників, які могли б забезпечити функціонування каналу. Інколи туристському підприємству доводиться формувати повний канал, бо працювати з каналом бажаної структури з різних причин або дуже складно, або порівняно дорого.

Туристському підприємству слід вирішити, скільки посередників буде використано на кожному рівні каналу розподілу.

Можна виділити такі рівні каналу розподілу:

• інтенсивний;

• ексклюзивний;

• селективний.

При інтенсивному розподілі туристська фірма звертається до послуг широкого кола оптових і роздрібних посередників. Мета, що ставиться в ньому варіанті: широкий ринок збуту, визнання каналів, масова реалізація.

Розподіл на засадах винятковості (ексклюзивний розподіл збут) припускає різке обмеження числа посередників у регіоні і ставить за мету прагнення престижного іміджу, контролю над каналами збуту і високої частки прибутку, хоч у такому разі можливий і дещо менший обсяг збуту. Туристська фірма може вдатися до умов виключного дилерства, за яких дилери не можуть торгувати послугами конкурентів.

При селективному розподілі й збуті туристська фірма виходить на середнє число посередників, намагаючись поєднувати контроль над каналом, престижний імідж із значним обсягом реалізації туристських послуг.

Не можна не враховувати, що кожна туристська подорож має свій життєвий цикл, туристична фірма, як правило, вносить свої корективи щодо методів розподілу. В ході туристської подорожі фірма може перейти від ексклюзивного збуту до селективного, а потім до інтенсивного.

За розмірами операцій (закупівля та продаж), а також за типом покупців туристські фірми поділяються на два основних види:

• оптові;

• роздрібні.

Оптові туристські фірми (туроператори) є посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагентствами. Вони реалізують туристські подорожі через турагентства або безпосередньо кінцевому споживачеві. Туроператори зосереджують увагу на вивченні ринків, на розробленні таких туристських подорожей, що знайшли б широкий попит у населення. Оптові фірми включають у подорожі всі необхідні туристські послуги - транспорт, розміщення, ресторанного господарства шляхом встановлення зв'язків з підприємствами, які надають ці послуги. Часто туроператори орендують на засадах довгострокових контрактів готелі та інші засоби розміщення, літаки, автобуси, забезпечуючи їх максимальне завантаження.

Оптова туристична фірма під час розрахунку вартості включає до неї, крім вартості туристських послуг, витрати на утримання апарату фірми, на рекламу, а також певний відсоток прибутку. Незважаючи на це, загальна вартість інклюзив-туру для окремого туриста коштує дешевше, ніж без допомоги фірми під час самодіяльної туристичної подорожі з таким же комплексом і рівнем послуг. Оптова фірма заздалегідь закуповує туристські послуги, за що отримує від власників транспорту й засобів розміщення значні знижки.

Оскільки оптова туристська фірма розраховує на широкого покупця, їй економічно недоцільно самій реалізовувати подорожі, бо для цього треба мати широку мережу контор. Тому оптові фірми реалізують свої подорожі через роздрібні фірми - турагентства, виплачуючи їм комісійні від загальної вартості подорожі. Комісійна винагорода також враховується оптовими фірмами при калькуляції вартості туристської подорожі, хоча на практиці оптові фірми не пропускають нагоди, щоб реалізувати подорожі безпосередньо кінцевому споживачеві та утримати комісію у власних руках.

Діяльність роздрібної фірми полягає в реалізації кінцевому споживачеві туристських подорожей, що організуються туроператорами. Турагентства або реалізують подорожі, що пропонуються туроператорами, або займаються наданням окремих туристських послуг самодіяльним туристам, встановлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, підприємствами готельного й ресторанного господарства. Продаж подорожей здійснюється за цінами, які встановлюють туроператори, й указаними в їхніх проспектах. Реалізація окремих туристських послуг здійснюється за цінами, що встановлюються їхніми виробниками, до яких турагентства можуть додавати комісійні. Поряд із збутом туристичних подорожей важливою функцією турагентства є інформування клієнта, консультація відносно мети подорожі, поради щодо організації подорожі.

Роздрібна туристська фірма, щоб мати змогу продавати окремі туристські послуги, повинна укласти угоди з відповідними підприємствами транспортного і готельного господарства, тобто зобов'язана отримати ліцензію на продаж. Ці угоди відображають конкурентну боротьбу між окремими фірмами. Наприклад, туристська фірма, отримуючи ліцензію, часто мусить давати зобов'язання не продавати послуг інших підприємств туристської індустрії.

Якщо туристська фірма отримує від підприємства туристської індустрії ексклюзивне право на продаж послуг, така фірма називається генеральним агентом.

Торгові фірми організують подорожі переважно з перевезенням туристів чартерними літаками. Успіх діяльності торгових фірм забезпечується тим, що умови туристичних подорожей широко рекламуються в загальних яскравих каталогах, які розповсюджуються мільйонними тиражами по всій країні. Вони мають широку мережу рекламних агентств і багаточисельний штат співробітників, що встановлюють безпос