Карпатський регіон: особливості географічного положення, основні ресурси та види туризму.

До складу Карпатського туристичний району входять чотири області Західної України: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька. Територія Карпатського туристичного району охоплює 56,6 тис. км2, що становить 9,4% території України.

Туристично-рекреаційний потенціал Карпатського регіону у поєднанні з вигідним географічним положенням, досить розвинутою транспортною мережею є важливою передумовою заохочення іноземних туристів до відвідання Карпат.

Насамперед регіон має вигідне географічне положення. Він розташований в центрі Європи, тут проходять різноманітні зв’язки, а непогана транспортна доступність є сприятливим фактором залучення контингенту відпочиваючих з різних регіонів України та країн Європи. Карпати можуть служити своєрідним полігоном дислокації центрів міжнародного бізнесу, що стимулюватиме ріст комерційного та ділового туризму.

Природні туристичні ресурси. Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму – мальовничі ландшафти, рельєф створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Зокрема, в Карпатському регіоні є можливість для розвитку спелеотуризму. Цьому сприяє наявність на території печер, найбільшими з яких є Попелюшка, Піонерка, Буковинка. Сольові шахти Солотвина використовуються для лікування алергічних захворювань. Цікавими природними об'єктами є грязьові вулкани поблизу с.Старуня Івано-Франківської області, вулканічний купол в Ужгороді.

Завдяки клімату, Карпати не мають альтернативи в Україні щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хоча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад 250 тис. любителів зимового відпочинку.

У Карпатському регіоні беруть початок багато річок(Боржава, Теребля,Тиса, Дністер, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Прут, Черемош, та інші). Це значною мірою сприяє підвищенню естетичної привабливості ландшафтів та роблять можливим розвиток водного екстремального туризму (сплави, рафтинг Черемош, Стрий, Свіча). Окрасою гірських ландшафтів є озера Синевир, Бребенескул, Несамовите та ін.

Виняткове значення для розвитку лікувально-оздоровчого туризму мають численні родовища мінеральних вод різного складу Найбільш відомими з них є Моршинські, Трускавецькі, Східницькі джерела Львівської області, Ужоцьке, Міжгірське, Полянське, Новополянське, Квасівське, Шаянське - Закарпатської, Шешорське - Івано-Франківської та багато інших. Розвитку даного виду туристичної діяльності сприяє також наявність родовищ лікувальних грязей та озокериту((місто Борислав та с.м.т. Східниця) Ці ресурси в поєднанні зі сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку санаторно-курортної справи.

Рослинний і тваринний світ Карпатського туристичного району характеризується значним різноманіттям, обумовленим висотною поясністю та широтною зональністю. Велике різноманіття лікарських рослин, диких плодів, ягід та грибів сприяє розвиткові промисельного туризму.

Серед об'єктів природно-заповідного фонду, що можуть становити інтерес для іноземних туристів, є Карпатський біосферний заповідник, національні природні парки Синевир та Ужанський Закарпатської області; Галицький, Гуцульський, Карпатський національні природні парки Івано-Франківської області; національні природні парки Яворівський та Сколівські Бескиди Львівської області, Сторожинецький дендропарк, Вижницький національний природний парк Чернівецької області.

Карпатський регіон належить до найбагатших на Україні територій на пам'ятки історії та культури, найстаріші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури IX-XX ст., серед яких особливе місце займають споруди Львова, Жовкви, Підгірців, Галича, Ужгорода, Мукачева, Хотина, Чернівців та інші.

 

58. Міжнародні туристичні організації та міжнародні документи у сфері туризму.

Міжнародні туристичні організації – це об'єднання державних і національних організацій неурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у туристичній сфері.

Цілями і завданнями світових міжнародних туристських організацій загального характеру є представництво і захист інтересів організацій та компаній туристської індустрії; визначення політики у сфері туризму; формування основних напрямів розвитку світового туризму; забезпечення взаємовигідного співробітництва між країнами – членами цих організацій і практичне сприяння їм у вирішенні проблем розвитку туріндустрії та економічного зростання країн. До світових (міжнародних) туристських організацій загального характеру відносяться: Всесвітня туристська організація; Всесвітня рада з подорожей і туризму; Міжнародний туристський альянс; Міжнародна асоціація світового туризму.

До світових туристських організацій галузевого характеру належать: Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА); Міжнародна організація цивільної авіації (ІSAO); Міжнародна готельна і ресторанна асоціація та ін.

До регіональних туристських організацій загального характеру належать: Європейська комісія з туризму; Туристська асоціація країн Східної Азії; Асоціація туристської індустрії Америки; Карибська туристська організація; Арабський туристський союз;

До регіональних туристських організацій галузевого характеру належать: Міжамериканська готельна асоціація; Арабський готельний союз; Асоціація азіатських авіакомпаній; Асоціація європейських авіакомпаній та ін.

Спеціалізовані туристські організації у своїй діяльності орієнтуються, як правило, на певні види туризму. До спеціалізованих туристських організацій належать: Міжнародне бюро соціального туризму; Міжнародна асоціація ділового туризму; Міжнародне бюро з молодіжного туризму і обміну; Асоціація спеціалістів з організації корпоративних поїздок.

Особливі туристські організації мають непряме відношення до туризму, але сприяють суттєвому впливу на його розвиток. До особливих туристських організацій належать: Всесвітня асоціація з професійної освіти в туризмі; Міжнародна асоціація гідів з супроводження; Міжнародна асоціація наукових експертів з туризму.

Найбільш впливовою з перелічених організацій є Всесвітня туристська організація (ЮНВТО). Датою “народження” ВТО вважають 2 січня 1975 р. (цього дня набули чинності її статутні норми і правила). Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. і починаючи з 1980 р. цей день проголошений як Всесвітній день туризму. На своїй шостій сесії (17–26 вересня 1985 р., м. Софія) ВТО затвердила “Хартію туризму” і “Кодекс туриста”, а також прийняла спеціальні резолюції щодо ролі молодіжного туризму і туризму взагалі. У 2003 р. ВТО одержала статус спеціалізованого агентства Організації

1 грудня 2005 р. в Дакарі (Сенегал) Генеральна асамблея ВТО затвердила нову скорочену назву своєї організації – ЮНВТО. До складу UNWTO входить понад 150 країн, 7 територій і приблизно 350 приєднаних членів. Основними завданнями UNWTO є: 1) надання допомоги міжнародному туризму з метою розвитку економіки країн – учасників UNWTO і зміцнення дружніх і культурних зв'язків; 2) боротьба проти будь-яких перешкод вільному міжнародному пересуванню людей; 3) збір і подальше розповсюдження технічної інформації з всіх видів туризму; 4) науково-дослідна робота в області туризму; 5) координація туристської діяльності на регіональному і міжрегіональному рівнях; Напрями діяльності UNWTO:– співробітництво з метою розвитку туризму; – розвиток людських ресурсів; – довкілля; –якість розвитку туризму; – статистика, економічний аналіз і дослідження ринку; – комунікації і документація. Відділ UNWTO зі зв'язків з пресою і комунікаціям діє як видавничий підрозділ. Найвищим органом UNWTO є генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні два роки, керівним органом є виконавчий комітет. Штаб-квартира в Мадриді.

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи туризму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної Декларації Прав Людини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р., проголошує: “Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки”.

До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність, відносяться:

“ Загальна резолюція з розвитку туризму”, прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);

– “ Манільська декларація по світовому туризму”, прийнята у 1980 р. Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);

– “ Документи Акапулько ”, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);

– “ Хартія туризму ” і її складова частина “ Кодекс туриста ”, прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);

– “ Гаагська декларація з туризму ”, прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком “Хартії туризму”.

– “ Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму ”, прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.