Сучасна економічна наука до складу факторів виробництва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію .

Земля як фактор виробництва означає всі використовувані у виробництві природні ресурси.

Капітал — це виготовлені людьми засоби виробництва, які здатні приносити дохід.

Робоча сила — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей.

Підприємницькі здібності в умовах ринкової економіки виступають як особистий людський ресурс, який полягає в здатності підприємця до високої організації виробництва, в умінні орієнтуватися в ринковій кон'юнктурі, брати на себе ініціативу в організації виробництва, приймати рішення, які визначають курс діяльності підприємства, упроваджувати нові технології та нові форми організації виробництва і йти на ризик.

Наука — це систематизовані людські знання про суспільство, природу, економіку і людську діяльність.

Інформація — це система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань, які використовуються в різних сферах життєдіяльності. У практичній діяльності проявляється як продаж технологій у формі патентів.

Екологія, як фактор виробництва — це чинники навколишнього середовища, що здійснюють певний вплив (негативний або позитивний) на економічні процеси, рослинність, тваринний світ і на людину.

Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить економічний потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту.

 

ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Основні засоби - це матеріальні-активи підприємства, які підприємство отримує з метою використання їх в процесі виробництва або надання послуг, очікуваний термін корисного використання яких більше 1 року, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість послуг чи продукції частинами.

Вони поділяються на засоби праці (будівлі, споруди, машини) і предмети праці (сировина, матеріали, тощо).

Основні засоби тур.п-ства поділяються на виробничі, які беруть участь у виробничих процесах і невиробничі, які задовольняють побутові та культурні потреби людей.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній та вартісній формі. Натуральними показниками є: площа, потужність, кількість. Вони використовуються при визначенні виробничих потужностей, розробці балансів обладнання, вдосконаленні складу основних фондів. Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Всі ОЗ тур. п-ства к ласифікуються за натурально-речовими ознаками:

Ø Будівлі

Ø Споруди

Ø Передавальні пристрої

Ø Силові і робочі машини

Ø Транспортні засоби

Ø Інструменти

Ø Господарський інвентар

Для оцінки ефективності використання основних засобів використовують певні показники, основні з них це: фондовіддача, фондоозброєність, фондомісткість і рентабельність.

Фондовіддача - відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів. Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність вкладення цих коштів. (ефективна коли зростає). Фвід= П/Ф де: П – обсяг товарної, валової чи реалізованої продукції, грн; Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фондомісткість продукції – величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається. (ефективна коли зменшується). Фміс = Ф/П

Фондоозброєність характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Фондоозброєність визначають як співвідношення вартості основних фондів до чисельності працівників. (ефективність можна оцінити лише при порівняні цього показника з продуктивністю праці, і лише коли фондоозбр. зростає меншими темпами ніж продуктивність праці, то ефективність використання основних засобів є позитивним). Фо = Вф/ Чзм

Рентабельність - коефіцієнт, який показує частку прибутку, отриманого підприємством на одну гривню вкладених основних засобів. Фр= П/сер.вар. ОФ

Рентабельність основних засобів вказує на частку прибутку підприємства, отриманого за рік, від вартості основних засобів.

КОНКУРЕНЦІЯ – РУШІЙНА СИЛА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ. ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ КОНКУРЕНЦІЇ

Конкуренція (від лат. сопсиrrеrе - "зіштовхуватися") - економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації і товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Конкуренція виконує позитивну роль, бо:

по-перше, вона є засобом регулювання економіки;

по-друге, спонукає виробників знижувати індивідуальні витрати виробництва. А зменшення витрат виробництва вимагає від виробників постійно удосконалювати технічну базу виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування, підвищення продуктивності праці, удосконалювати технологічний базис виробництва;

по-третє, стимулює підвищення якості продукції та послуг, оновлювати асортимент (виробляти все нові види продукції);

по-четверте, найважливішою функцією конкуренції є формування ринкових цін;

по-п’яте, конкуренція здійснює ще одну дуже важливу функцію - вона сприяє поєднанню приватних та суспільних економічних інтересів. Фірми для задоволення власних інтересів і збільшення власної вигоди розширюють виробництво та раціоналізують його. Цим самим вони сприяють повнішому задоволенню суспільних потреб споживачів. Виконуючи ці функції конкуренція сприяє зростанню економічної ефективності, виступає силою, що забезпечує науково-технічний і економічний прогрес.

Але конкуренція має і слабкі сторони:

-створює умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємств;

-веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для несправедливого розподілу;

-сприяє виникненню економічних криз;

-виступає важливим фактором монополізації економіки.

Головними видами конкуренції с:

1.ціновий вид;

2.неціновий вид.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, що дозволяє знижувати ціни на товари і послуги. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх, вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу товарів). Цей вид конкуренції був типовий для епохи вільної конкуренції (16-19 ст.).

В умовах сучасного дуже насиченого ринку товарами на першому плані виступає ^инецінова“ конкуренція. Це боротьба між товаровиробниками за споживача за допомогою повнішого використання досягнень НТП, спрямованого на поліпшення якості продукції та оновлення її асортименту.

-зміни властивостей товарів, відповідно до зміни моди;

-удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію.

Залежно від умов, за яких здійснюється конкуренція, розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Під досконалою конкуренцією розуміють вільну конкуренцію. Вона характеризується тим, що здійснюється без будь-якого втручання у ринок як держави так і інших сил, здатних обмежити конкуренцію. Вона передбачала повну свободу господарської діяльності виробника, неспроможність окремих суб’єктів ринку істотно впливати на ринкову ціну.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу. Недосконала конкуренція - це конкуренція між крупними компаніями і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси - встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.