Динаміка міжнародного туризму в другій половині XX в.

Роки	Млн. чіл.	Роки	Млн. чіл.	Роки	Млн. чіл.
1950		1970		1990
1955		1975		1995
1960		1980		2000
1965		1985		2006

 

Поширення сучасного міжнародного туризму відрізняється значною територіальною нерівномірністю. У самому загальному виді вона відбиває різні умови соціально-економічного розвитку Півночі й Півдня (Центра й Периферії світового господарства). Відповідно до розрахунків фахівців, на постіндустріальні країни доводиться близько 60% всіх туристських прибуттів, на країни, що розвиваються, - близько 28%, на країни з перехідною економікою - 12-13%.

За основу регіонального аналізу міжнародного туризму найкраще прийняти членування миру на туристські макрорегіони, запропоноване фахівцями ВТО, що виділили п'ять таких регіонів:

1. Європейський (всі країни Європи, країни колишнього СРСР + Туреччина, Кіпр і Ізраїль.

2. Американський (всі країни Північної й Латинської Америки).

3. Азіатсько-Тихоокеанський (всі країни Східної й Південно-Східної Азії, Австралія й Океанія) і Південноазіатський (країни Південної Азії).

4. Близькосхідний (країни Південно-Західної Азії + Єгипет і Лівія).

5. Африканський (всі країни Африки за винятком Єгипту й Лівії).

Для всіх туристських макрорегіонів миру характерна поступальна динаміка розвитку, що не виявляє протягом останніх десятиліть жодного сильного «збою». І, проте, темпи росту прибуттів і доходів від туризму в перерахованих макрорегіонах не були однаковими. Якщо в 1970 р. у світі було тільки два великих туристських макрорегіони - Європа й Північна Америка, які приймали 94% всіх міжнародних туристів, то сьогодні до них додався третій, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, де темпи росту туристських потоків виявилися найбільш високими. На три зазначених вище макрорегіони доводиться більше 90% всіх світових туристських прибуттів і 95% всіх грошових надходжень від міжнародного туризму.

Незважаючи на деяке скорочення частки, головним туристським регіоном миру залишається Західна Європа. Це пояснюється, з одного боку, наявністю тут різноманітних природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів, а з іншого боку - дією ряду важливих соціально-економічних і інфраструктурних факторів, таких як високий рівень життя, урбанизированность, транспортна рухливість, рівень розвитку транспортної мережі. Дуже важливий для Європи й фактор географічного положення, тому що всі країни компактні й розташовані близько друг до друга.

Статистика ВТО дозволяє також виявити роль, що грають у європейському туризмі окремі субрегионы. Перше місце займає Західна Європа, від якої по числу прибуттів туристів і надходженням від туризму небагато відстає Південна Європа. На ці субрегионы доводиться 2/3 всіх прибуттів туристів у Європу. Третє місце по туристських прибуттях (1/5 всіх європейських) займає Центрально-Східна Європа, що уступає, однак у надходженнях від туризму Північній Європі. І замикає список субрегион Східного Середземномор'я.

Американський макрорегіон по масштабах міжнародного туризму уступає тільки Європейському. Останнім часом він став втрачати свою привабливість і йому «наступає на п'яти» Азіатсько-Тихоокеанський регіон. В Америці, як і в Європі, переважає внутрірегіональний туризм (майже 3/4 всіх прибуттів), а головними центрами притягання туристів були й залишаються три країни Північної Америки - США, Канада й Мексика. При цьому відзначається сильне домінування США. Не набагато більше 1/4 всіх міжнародних туристів, що відвідують Америку, приїжджає з інших регіонів миру. У першу чергу до них ставляться Європа й Азія, а з окремих країн - Великобританія і Японія.

Друге місце Америки пов'язане з високим рівнем життя североамериканцев, відмінними комунікаціями й високим ступенем моторизації людей, високорозвиненою туристською інфраструктурою, достатком природних визначних пам'яток, а також відсутністю язикового бар'єра між США й Канадою; тягою жителів півночі до теплих морських курортів США й Мексики й т.д. Відсунути ж з першого місця Європу й зайняти його Північній Америці перешкоджало поки велике видалення її від інших регіонів миру; мале число країн у Північній Америці, порівняно менша, у порівнянні з Європою, насиченість пам'ятниками історії й культури.

Серед туристських субрегионов Америки особливе місце займає Карибський басейн. Розвитку туризму тут сприяють тропічний клімат з м'якою зимою, багата рослинність, достаток гарних пляжів, наявність великої кількості визначних пам'яток, а також сусідство зі США. Карибське Середземномор'я стало найбільш спеціалізованим туристським районом усього миру. Щорічно він приймає не менш 15-20 млн. туристів, а частка доходів від туризму в його ВВП у середньому становить 30-40%. У наші дні в цьому басейні концентрується 3/4 всіх морських круїзів миру.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - самий туристський макрорегіон, що бурхливо розвивається, миру, у якому число міжнародних туристів за останні 30 років збільшилося в 17 разів, а доходи від цієї галузі виросли в 75 разів! Такий стрибок АТР в області туристського бізнесу пояснюється загальним прискореним соціально-економічним розвитком регіону, поглибленням інтеграційних процесів, поліпшенням геополітичної обстановки, успіхами індустрії туризму. У цьому макрорегіоні також переважає внутрірегіональний туризм (близько 4/5), а з окремих його субрегионов провідне місце належить Східній Азії - у першу чергу завдяки Японії, Китаєві, Республіці Корея й Тайваню. На другому місці перебуває Південно-Східна Азія (особливо Малайзия й Сінгапур), тоді як роль Австралії й Океанії поки ще невелика.

Африка, незважаючи на помітне прискорення темпів росту міжнародного туризму, усе ще залишається в числі аутсайдерів міжнародного туризму. Це пояснюється соціально-економічною відсталістю африканських країн, нерозвиненістю індустрії туризму й туристської інфраструктури, політичною нестабільністю й широким поширенням ряду небезпечних інфекційних захворювань. Тут туристів, що прибувають в основному з Європи, найчастіше цікавлять деякі країни Північної (Туніс, Марокко), Західної (Мавританія, Сенегал), Східної (Танзанія й Кенія) і Південної (Зімбабве, ПАР) Африки. Внутрірегіональні потоки в Африці великого розвитку не одержали.

Поки ще сильно відстає в наданні туристських послуг і район Близького Сходу. Великий розвиток одержало лише паломництво й початківець своє становлення шоппинг. Розвитку туризму в регіоні більшою мірою заважає політична нестабільність, постійні спалахи екстремізму, війни, конфлікти. На Близькому Сході розвиток одержав як міжрегіональний, так і внутрірегіональний туризм. Основними приймаючими країнами є Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЭ, Бахрейн, Йорданія, Сирія й Кувейт.

На останнім місці серед макрорегіонів миру перебуває Південна Азія, у якій більше половини всіх іноземних туристів приймає Індія. Розвивається туризм і в інших країнах регіону - Непалі, Шрі-Ланці, Бутані, Мальдивах. Такий рейтинг туристських макрорегіонів багато в чому визначає й участь у міжнародному туризмі окремих країн (п. 4, Додаток).

Якщо розподілити перераховані в таблицях п. 3. Додатка країни по п'яти туристських макрорегіонах, то виявиться, що Європа представлена 14 державами, Америка - трьома, АТР - трьома. Додамо, що країни Африки (Туніс і ПАР) з'являються тільки в третій десятці туристських країн, а країни Близького Сходу (Єгипет і Саудівська Аравія) - у четвертій десятці. Цікаво й те, що в таблиці лідерів згадані 15 економічно розвинених країн і п'ять що розвиваються.

Положення Росії на світовому туристському ринку в останні роки стало більше сприятливим. Це пояснюється зміною соціально-економічної обстановки в країні - можливість вільного переміщення громадян, поява прошарку богатых «нових росіян», лібералізація різного роду формальностей і т.д. У Росію щорічно прибувають у середньому від 15 до 22 млн. іноземців. Але частка осіб у їхньому числі, що приїхали з туристськими цілями вкрай мала. У той же час із Росії їде в середньому 20-25 млн. людина в 150-170 країн миру.

У в'їзді в Росію стали різко переважати приватні й службові поїздки, тоді як поїздки із чисто туристськими цілями становлять менш 20% з їхнього числа. У виїзному потоці значну частку (до 30%) становлять «човники». Розвитку туризму в Росії перешкоджає нестабільна політична обстановка, слабкий розвиток туристської інфраструктури, відсутність серйозної державної підтримки індустрії туризму.

Поступове ослаблення тенденції домінування внутрірегіонального туризму пояснюється ростом міжконтинентальних зв'язків наприкінці XX в. і на рубежі його з наступним століттям завдяки розвитку авіації, глобалізації у світі багатьох процесів, прагненню багатьох людей відвідати найбільш вилучені й екзотичні куточки землі, а також у зв'язку з перенасиченістю туристами традиційних дестинаций.

Інша тенденція - практичне зникнення трансокеанських морських перевезень при швидкому росту міжконтинентальних авіаперевезень, оскільки пасажири прагнуть заощаджувати час при перетинанні океанів. Морські ж круїзи є специфічною формою відпочинку. Потужні потоки мандрівників між суміжними країнами, особливо при відсутності «язикового бар'єра» (Німеччина - Австрія, Канада - США й ін.) - ще одна тенденція в географії туризму. Наступна чітка тенденція - зародження головних потоків на території індустріально розвинених країн, де високі щільність населення й рівень урбанізації, громадяни яких прагнуть проводити відпочинок у більше тихих і екологічно чистих місцях.

У відомій мері продовжує проглядатися й тенденція «антиподности» у виборі місць відпочинку: жителі півночі прагнуть на південь, жителі рівнин – подорожувати в горах і т.д. Звідси пояснення ще однієї, хоча й не завжди чітко вираженої тенденції: перевага меридіональних потоків над широтними.Це особливо помітно в Північній Америці й у Європі, де громадяни північних країн і районів у літній сезон потужними потоками спрямовуються до пляжів південних морів. Виявивши цю тенденцію на практиці, Франція, Іспанія, Італія, Туреччина й інші південні країни розширюють довжину приморських курортів, включаючи в туристське використання всі нові території.

Помітно зберігається тенденція підвищеної інтенсивності потоків між метрополіями і їхніми колишніми колоніями в обох напрямках, що пояснюється традиційними зв'язками між ними, наприклад, між Великобританією й Індією, Іспанією й латиноамериканськими країнами, Францією й Тунісом і Марокко й т.д.

Розвиток транспорту, мода на «екстремальний туризм» і прагнення приймаючих туристів країн і районів підключити до туристської діяльності всі нові й нові ресурси підсилили в останні роки тенденцію проникнення туристів у глиб регіонів і цілих континентів. Цілком з'ясовне й таке явище в туризмі: чим більше тривалий шлях пророблений туристами до місць відпочинку й лікування, тим звичайно, і триваліше їхнє перебування в цих місцях. Виключення тут становлять часом ділові поїздки й поїздки для участі в симпозіумах, спортивних змаганнях і т.п.

Новою тенденцією в останні роки стало те, що завдяки інтеграції країн Західної й Центральної Європи, створенню Європейського союзу і єдиного інтеграційного простору й, особливо, підписанню Шенгенских угод, які ліквідували між країнами-учасницями договору прикордонний і митний контроль, але посилили його відносно інших країн, стало більше інтенсивним внутрієвропейське пересування туристів. У той же час для громадян, що не входять у це співтовариство, особливо із країн СНД і деяких інших, в'їзд на території ЄС став складніше.

Географія міжнародних туристських потоків. У цілому в міжнародному туризмі переважає внутрірегіональний туризм (наприклад, між країнами Європи або між США й Канадою) над міжконтинентальним туризмом (між різними частинами світла й континентами). Однак це не характерно для таких макрорегіонів, як Азія й особливо Південна Америка й Африка, де внутрірегіональний туризм розвинений слабко.

Одна з найважливіших географічних особливостей Європи - перевага в ньому внутрірегіонального обміну туристськими потоками. Більше 9/10 приїжджаючих у Європу - це туристи з європейських же країн, серед яких переважають німці (самі подорожуючі нації), англійці, французи, жителі Скандинавських держав, країн Бенілюксу, Швейцарії. А переважна їхня географічна спрямованість - меридіональна: від північних районів до теплих південних морів. З позаєвропейських регіонів найбільш значний потік туристів у Європу формується в Північній Америці, хоча останнім часом він трохи зменшився.

Про географію туристських потоків у європейському туризмі дає наочну картину виділена авторами десятка популярнейших туристських напрямків серед європейців, у яку входять Іспанія, Франція, Німеччина, Італія, Австрія, країни АТР, Великобританія, Польща, США, Греція. Добре видно, що самими «рухливими» у Європі туристами є німці, домінують вони й у світовому туризмі. За ними йдуть норвежцы, французи, голландці, італійці, бельгійці, шведи, швейцарці й замикають цей список іспанці.

Останнім часом у Росії з'явилися перші спроби аналізу міжрегіональних туристських потоків, у яких щорічно беруть участь більше 100 млн. чіл. При цьому шість головних туристських макрорегіонів підрозділяються на дві групи: «приймаючих», де приїзд туристів перевищує їхній виїзд, і «отправляющих», де виїзд переважає над прибуттям. Відповідно в першу групу входять Європа, Африка й Близький Схід, а в другу - Америка, АТР і Південна Азія.

Згідно із прогнозом ВТО до 2010 р. першість у світовому туризмі збережеться за Європою, де на зазначений термін число прибуттів повинне зрости до 550 млн. На другому місці (250 млн. чоловік) залишиться Америка, що майже наздожене АТР (240 млн. прибуттів туристів). Четверте місце також збережеться за Африкою (45 млн.), п'яте - за Близьким Сходом (40 млн.) і шосте - за Південною Азією (20 млн.).

Чіткою тенденцією й у той же час гострою проблемою в туристському бізнесі залишається явище сезонності, що виражається в нерівномірному по числу прибутті туристів у різні дестинаций у різні періоди року. Так, у Європі близько 50% всіх відвідувань туристів доводиться на три літніх місяці. Зв'язано це як із кліматичними, так і соціальними факторами: літо - переважний час відпусток і канікул учнів (у більшості районів миру погодні умови для подорожей, відпочинку, лікування й занять спортом по місяцях не однакові). Надмірний наплив відпочиваючих у літні місяці, а на деяких гірськолижних курортах - узимку («піки» сезону) і різкий спад прибуттів у межсезонный період (подекуди існує й «мертвий сезон» - повна відсутність туристів) приводять до перевантаження дестинаций в одні періодів року й недовантаженню в інші. А при відсутності туристів порожніють готелю, пляжі, місця розваг, що викликає відсутність роботи для маси людей і простій об'єктів туризму, що обертається величезними фінансовими втратами.

Хоча повністю ліквідувати явище сезонності і його наслідку, схоже, неможливо, влади й турфирмы багатьох країн успішно проводять різні міри для зм'якшення сезонних перепадів: знижують ціни на проїзд і обслуговування в «несезон», створюють на курортах криті басейни з підігрітою морською водою, організують у ці місяці різні привабливі заходи - фестивалі, спортивні змагання, виставки і ярмарки, концерти популярних артистів, і це приносить свої позитивні результати. Нова мода на гірськолижний спорт і розрив відпустки на дві частини (літній і зимовий періоди) також сприяють рішенню проблеми сезонності для багатьох країн і районів.

Всі країни миру можна розділити по «балансі» між числом прийнятих і туристів, що відправляються, на три категорії: а) « приймаючі», серед яких явно домінує прийом іноземців (Швейцарія, Іспанія, Австрія, Кіпр, Італія, Таїланд і ін.); б) «отправляющие» (Швеція, Японія й ін.); в) змішаного типу, коли обидва показники значні, і один з них превалює над іншим не у дуже більших розмірах (США, Німеччина й ін.).

У російських туристів в 2005 р. найбільш популярними країнами, по даним департаменту туризму Минэкономразвития були Польща (965,8 тис.), Китай (772,6), Туреччина (567), Фінляндія (420,5), Іспанія (192,4), Естонія (131), Єгипет (113,9), Німеччина (110,9), Кіпр (109,1) і Італія (105,8 тис.). Звичайно, цей перелік числа перетинань границь охоплює й поїздки на відпочинок, і візити до родичів, і не стосовні по суті своєї до туризму «шоп-тури». Та й у статистику прийому іноземців у Росії ігнорується той факт, що в числі закордонних гостей частка приїхали в РФ із чисто туристськими цілями, на жаль, невелика.

 

Тенденції розвитку

міжнародного туристського ринку [79]

 

А. Ю. Александрова в роботі «Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму» виділяє ряд основних напрямків розвитку міжнародного туризму, які в авторському скороченні й коректуванні наведені нами нижче. Дана авторська позиція зіставлена з позиціями інших авторів, які також виділяють основні напрямки розвитку міжнародного туризму.

В останні десятиліття міжнародний туризм зробив гігантський ривок, перетворившись в одну із самих великих і високоприбуткових галузей світового господарства. На його частку доводиться 7% загального обсягу інвестицій, 5% всіх податкових надходжень і третина світової торгівлі послугами. Міжнародний туризм впливає на такі ключові сектори економіки, як транспорт і зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання й ін., виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку. Він забезпечує зайнятість більше 250 млн. чоловік, тобто кожного восьмого працівника у світі.

При всьому вражаючому росту індустрії гостинності саме якісні зрушення в туристському попиті та пропозиції визначали розвиток міжнародного туризму в останні десятиліття. У середині 80-х років у туристському попиті західноєвропейських держав виявилися нові тенденції. Вони були обумовлені поруч факторів економічного й соціального порядку, а також змінами в психології сучасної людини. Вирішальний вплив на структуру туристського споживання зробило погіршення економічної кон'юнктури. Криза, що охопила індустріально розвинені країни, супроводжувався різким падінням купівельної спроможності населення.

Зміни в соціальній сфері, пов'язані з погіршенням економічної кон'юнктури, у свою чергу, позначилися на характері туристського попиту. Був знижений вік виходу на пенсію, подовжений відпускний період, скорочені робочий тиждень і уведений гнучкий графік роботи. Ці міри, спрямовані на згладжування сформованих диспропорцій на ринку праці, одночасно сприяли збільшенню фонду вільного часу населення й розширенню кола потенційних споживачів туристських послуг.

Нарешті, сучасний характер туристського попиту складається під впливом суб'єктивних факторів. З появою нових цінностей у психології людини відбуваються глибокі зміни. Вони обумовлені наступними моментами: більше вільним, безпосереднім самовираженням і самоствердженням особистістю своїх фізичних і духовних даних; переглядом відносин з іншими індивідуумами, соціальними групами й установами; формуванням іншого відношення до природи.

Розглянуті фактори визначили глибокі зрушення в туристському споживанні. Зі збільшенням обсягу вільного часу на тлі погіршення загальекономічної ситуації в рекреаційному поводженні населення виявляються дві головні тенденції – дроблення відпускного періоду й ріст нетривалих поїздок. На початку 80-х рр. в Австрії й Великобританії понад 20% населення виїжджали на відпочинок улітку й узимку, а 10% відправлялися в подорожі три й більше рази в рік. Аналогічна ситуація зложилася в Італії, Німеччині, інших розвинених країнах Європи. Тури стали менш тривалими, але більше частими. У західній літературі це явище одержало назву «подорожі з інтервалами», які користуються попитом протягом усього року з деяким пожвавленням у квітні, вересні-жовтні й лютому, допомагаючи вирішити одну із самих гострих проблем туристської галузі – згладити сезонну нерівномірність у роботі підприємств транспорту, розміщення, громадського харчування й т.д.

Більшу популярність у населення Західної Європи придбали маршрути вихідних і святкових днів. Вони включають відвідування виставок, музеїв, галерей, а також магазинів, зокрема антикварних. З неменшим задоволенням люди проводять уик-энд у національних парках або ненадовго відправляються в шлях, щоб взяти участь у фестивалях, карнавалах, різних дегустаціях. За даними статистичних обстежень, більше 40% неділових поїздок європейців на короткі відстані доводилися на міста, третину мала на меті відпочинок у горах, на морі й у сільській місцевості, інші 30% уживали для занять літніми й зимовими видами спорту, лікування та ін.

Головними «постачальниками» туристів на західноєвропейський ринок короткострокових поїздок є Німеччина й Великобританія. На частку цих країн доводилося 35 і 10% турів відповідно. Більша їхня частина організується у Францію, Австрію й Німеччину. Перше місце серед європейських країн по числу короткострокових візитів займає Франція. Розвиваючи ближній туризм, вона приймає тимчасових відвідувачів з Німеччини, Бельгії, Великобританії, Італії й Іспанії. При всьому росту числа нетривалих поїздок на невеликі відстані туризм не зводиться до цієї форми відпочинку населення. Одночасно зберігається попит на далекі подорожі.

Інша тенденція – розширення туристського попиту людей похилого віку. На перший погляд, туризм осіб старше 55 років може здатися парадоксом, тому що вихід на пенсію й забезпечує заслужений відпочинок. Однак поглиблене вивчання потреб різних вікових груп населення свідчить, що така проблема не тільки існує, але коштує дуже гостро. На відміну від зайнятий частини населення, для якої туризм - це відпочинок, що дозволяє відійти від повсякденних турбот і відновити свою працездатність, для пенсіонерів, що розташовують значним вільним часом, турпоездка - форма активного способу життя. Дана обставина, зокрема, пояснює наявність туристського ринку осіб старшого віку - «туризм третього віку».

Не залишаються обділеними літні фізично немічні люди. Вони також бажають подорожувати й одержувати задоволення від нових вражень, але жорстко обмежені у своїх можливостях. Відпочинок цієї категорії населення організується в рамках так званих програм для «четвертого віку». Їхнім поширенням займаються спеціальні структури - пенсійні клуби й асоціації.

Нарешті, корінні зміни відбуваються в стилі відпочинку. Пасивне времяпрепровождение на пляжі, хоча й залишається найпоширенішою формою проведення відпустки, усе в меншому й меншому ступені відповідає процесу зростаючої диверсифікованості індивідуальних запитів. На зміну «трьом S» море-сонце-пляж (Sea-Sun-Sand) поступово приходить формула «три L» національні традиції-пейзаж-дозвілля (Lore-Landscape-Leisure). Вона щонайкраще відповідає новим цінностям, які затверджуються в психології людини й одержують вираження в поводженні й мисленні сучасного туриста.

Відповідно до відомого французького туризмологу М. Бретон-Жирару (M. Breton-Girard), портрет сучасного туриста виглядає в такий спосіб: «Сьогодні турист знаходить спортивні риси, стаючи шукачем пригод. Він прагне постійно перевершити себе, якими б не були його настрої й капризи природи, і міняється разом згодом рішучого повороту до природи. Відтепер турист відправляється в шлях у пошуках незалежності, розваг і життєвої сили. Він відкидає щоденність, проявляючи свою індивідуальність. Йому далека формула членства й колективний початок. Людина бажає активного времяпрепровождения, фізичної діяльності для знаходження форми. Він хоче втекти від юрби, але на короткий час, і спробувати вести незвичний спосіб життя. Вибух інтересу до розваг і руху найбільше яскраво ілюструє цю еволюцію».

Останні десятиліття в секторі туризму були відзначені поглибленням спеціалізації, наростанням процесів концентрації виробництва, переходом на нові технології. У туризмі, як і в інших галузях економіки, спеціалізація стала важливим принципом організації роботи підприємств. Серед багатьох напрямків діяльності фірма виділяє для себе головні, концентруючи на них основні зусилля. Ці напрямки спеціалізації відповідають певним сегментам туристського ринку, що складає із груп людей з відмітними характеристиками: демографічними, психографическими, поведінковими та ін.

У міру поглиблення спеціалізації сегментація ринку стає усе більше й більше деталізованою. Компанії прибігають до самих різних методик, щоб підвищити однорідність виділюваних секторів. У готельному господарстві готелі усе більше роблять ставку на конкретні сектори ринку. Частина їх спеціалізується на обслуговуванні транзитних пасажирів з низьким і середнім рівнями доходів. Багато готелів вибирають як цільовий сегмент ділових туристів.

Багато туристських фірм орієнтуються у своїй діяльності на конкретний вид туризму. Якщо найбільші компанії монополізували масові поїздки з метою відпочинку й пізнавального туризму, то ряд дрібних і середніх фірм зміцнили свої позиції на інших сегментах ринку, зокрема заохочувальному туризмі. Підприємствам, що практикують винагороду працівників за результатами праці у вигляді надання безкоштовних або частково оплачуваних туристських путівок, вони надають кваліфіковану допомогу в розробці й реалізації спеціальних програм стимулювання трудового колективу. За договором з адміністрацією підприємства турфирма планує й організує инсентив-туры. Нарешті, турфирмы звичайно мають страновую або регіональну спеціалізацію, відправляючи в певні країни (регіони) або приймаючи з них відвідувачів.

Спеціалізація веде до росту числа туристських компаній, диверсифицируя ринки виробників, а також товарів і послуг. Вона сприяє збільшенню обсягів виробництва й зниженню собівартості туристського продукту, росту його якості, продуктивності праці й у цілому ефективності туристської діяльності. Разом з тим існують відомі межі поглиблення спеціалізації. Ніж більше вузьку нішу на ринку займає компанія, тим вище комерційний ризик. Тому поряд зі спеціалізацією сучасна індустрія туризму характеризується наростанням процесів концентрації, централізації виробництва й капіталу.

Концентрація протікає вкрай нерівномірно в різних галузях, на окремих підприємствах, у країнах. На відміну від галузей матеріального виробництва, де ще на рубежі XIX-XX вв. домінуюче положення одержали великі підприємства, у туризмі цей процес почався порівняно недавно, тільки в 70-х рр. Однак він проходить дуже бурхливо, охопивши всі сектори туристської індустрії. У сфері розміщення й громадського харчування сформувалися гігантські готельні й ресторанні ланцюги; серед турфирм виділився ряд туроператорів, що встановили контроль над основними ринками збуту туристського продукту, а ринок повітряних перевезень виявився поділеним між провідними авіакомпаніями миру.

Концентрація виробництва в туристській індустрії здійснюється двома шляхами: внутрішнім і зовнішнім. У першому випадку укрупнення відбувається в рамках окремої господарюючої одиниці внаслідок капіталізації прибутку (внутрішнього росту). У другому випадку економічна влада в монополістичного утворення зосереджується в результаті співробітництва (кооперації) або об'єднання (злиття) широкого кола підприємств.

Об'єднання або злиття компаній може йти по трьох напрямках: горизонтально, вертикально й по діагоналі. Відповідно розрізняють три види концентрації (інтеграції). Горизонтальна концентрація має місце при об'єднанні підприємств, що перебувають на одному щаблі технологічного процесу, що випускають однакову продукцію або роблять аналогічні послуги. Компанії можуть співробітничати на тимчасовій або постійній основі, а також створювати нові спільні фірми. Прикладом горизонтальної інтеграції в туризмі служить об'єднання готелів у готельні ланцюги.

У цей час у Північній Америці і Європі налічується понад 3000 готельні ланцюги із числом членів не менш десяти в кожній. Рейтинг найбільших з них регулярно публікує журнал «Hotels». Він виділяє три типи готельних ланцюгів: корпоративні компанії, компанії по керуванню готелями й об'єднання незалежних готелів.

Впровадження авіаперевізників у сферу діяльності туристських фірм становить характерну рису сучасного етапу розвитку індустрії гостинності. На туристському ринку Німеччини, одному з найбільших і высокомонополизированных у Європі й світі, авіакомпанія «Люфтганза» виступає як ядро, навколо якого формується своєрідний блок туроператорских і турагентских фірм. Останнім часом «Люфтганза» зміцнила свої позиції у всіх секторах пасажирського авіатранспорту, створивши широку мережу партнерів.

Процеси концентрації протікають не тільки в горизонтальному й вертикальному напрямках, але й по діагоналі. На відміну від перших двох діагональний тип інтеграції, або диверсифікованість, припускає об'єднання функціонально й технологічно не зв'язаних між собою підприємств. Диверсифицированные, багатогалузеві утворення мають одну важливу перевагу. Вони створюють можливості для взаємної компенсації ризиків, коли збитки одних галузей покриваються із прибутків інших.

Туристські компанії рідко простирають свої інтереси за межі галузі. В основній масі вони мають невеликі розміри й недостатньо міцну фінансову базу для диверсифікованості. Нечисленні великі туристські підприємства, що займають стійкі позиції на ринку, зв'язують свій комерційний успіх з відносно високими темпами росту туризму й продовжують нарощувати масштаби діяльності в рамках останнього.

У цей час туризм усе більше знаходить глобальний характер. Становлення загальносвітового туристського ринку супроводжується потужними процесами транснационализации, які знаходять вираження в міжнародному переплетенні приватних капіталів, посиленні зв'язків між монополіями різних країн і в широкому розвитку транснаціональних компаній у сфері туристського бізнесу. Багато підприємств індустрії гостинності, поєднуючись у великі господарські комплекси, переборюють рамки окремих держав і спричиняють ламання національних бар'єрів. За короткий часовий інтервал вони перетворилися в помітне явище міжнародного життя й, немов нитки, обплутали світовий простір. Ці нові економічні утворення, що відповідають більше високому рівню концентрації й централізації виробництва й капіталу, сприяють твердженню й поширенню міжнародних стандартів туристського обслуговування.

Сучасний туристський бізнес неможливо представити без відповідного інформаційного забезпечення. Розробка навіть найпростішого тура вимагає великого обсягу інформації: знання розкладів і тарифів на міжнародні або внутрішні перевезення, цін на обслуговування, класності готельних і інших туристських послуг. Раніше ці дані фірма одержувала зі збірника довідкових матеріалів. Їх вона збирала, зберігала й використовувала у своїй роботі. Поступово товсті багатосторінкові досьє заміщалися комп'ютерними інформаційними технологіями.

За порівняно короткий строк вони пройшли довгий шлях розвитку: від автоматизації окремих робочих операцій до створення електронних дистрибьютерных систем світового масштабу. Завдяки швидкості передачі інформації, надійності, гнучкості у використанні й інших перевагах, нові технології дозволили значно розширити потенціал туристського ринку й забезпечили злагоджену роботу всіх ланок у ланцюзі підприємств, що роблять туристський продукт і доводять його до кінцевого споживача.

Комп'ютерні системи в туризмі мають багато різновидів. Вони розрізняються технічними характеристиками, функціональними можливостями, а також розмірами мережі. Одні з них замкнуті в границях окремо взятого району або країни. Наприклад, у Канаді, у провінції Нова Шотландія, Міністерство туризму в середині 80-х років схвалило й успішно реалізує програму розвитку локального резервування. Система, сформована із цією метою на базі місцевого телефонного центра, щорічно приймає 300 тис. дзвінків і робить 70 тис. бронювань. Аналогічні мережі створені в інших провінціях Канади. Поряд з локальними системами електронні інформаційні послуги надають готельні групи. Кожний великий ланцюг готелів оснащений власною комп'ютерною мережею бронювання.

Воістину світове охоплення мають глобальні комп'ютерні мережі резервування, які об'єднали зовнішні системи зв'язку авіакомпаній з комплексом комп'ютерних мереж готелів, турагентств, фірм по прокаті автомобілів і т.д. Вони дозволяють резервувати пакети туристських послуг або окремі їхні елементи - від авіаперельотів і розміщення в готелях до квитків у театр і страхові поліси. Всі існуючі глобальні комп'ютерні системи бронювання виконують ті самі функції й у цьому, безумовно, схожі. Разом з тим кожна з них має характерні риси, що виділяють її в ряді подібних мереж і звістки, що дозволяють, конкурентну боротьбу на ринку інформаційних послуг. Найбільш відомими комп'ютерними системами бронювання й резервування, які ділять інформаційний ринок між собою, є Sabre; Amadeus; Worldspan і Galileo.

В. А. Квартальнов думає, що в туристському секторі відзначаються наступні тенденції: уповільнені темпи росту (але все-таки росту); більша конкуренція в цільовій спрямованості регіонів; ріст впливу на туризм економічних, соціокультурних факторів, а також навколишнього середовища; підвищення вимогливості до туристського продукту й вибраного типу обслуговування. Сукупність даних факторів приводить до висновку: щоб досягти успіху в туризмі, треба забезпечити професіоналізм, складовою частиною якого виступає розумне регулювання туристської діяльності в сфері захисту прав і інтересів споживача, що сполучить елементи державного регулювання й саморегулювання.

У своїй роботі він також узагальнює основні тенденції розвитку ринку окремих напрямків туризму, ринку окремих туристських регіонів і територій і ринку постачальників туристських послуг. Зокрема, виділяється (за матеріалами Конференції ВТО, Лісабон) п'ять перспективних напрямків туризму: пригодницький, круїзний, екологічний, тематичний і культурно-пізнавальний.

Ріст міжнародного туристського ринку висуває підвищені вимоги до постачальників послуг у туризмі. Дослідження готельної індустрії показали, що:

· готелі будуть продовжувати відставати від авіатранспорту й інших секторів туриндустрии за рівнем комп'ютеризації й використання сучасних технологій у бронюванні турів;

· податковий тягар готелів буде збільшуватися, і частка туризму в загальному обсязі податків підвищиться з 10,4 до 11% за останні десять років;

· зростуть витрати урядів на пропаганду туризму;

· готельна індустрія міняє спосіб підрахунку своїх прибутків: з доходу на один номер - на дохід з одного клієнта;

· тільки 30% всіх готелів Європи ставляться до готельних ланцюгів;

· у готельній індустрії прискорюється процес злиття компаній, відзначається збільшення кількості договорів франшизы й зовнішніх інвестицій.

· стає вигідн і прибутковим бути «зеленою» готелем, тобто піклуватися про охорону навколишнього середовища. Відомо, що більшість організаторів конгрессного й инсентив-туризму, вибираючи готель, надають великого значення екології.

Важливою умовою залучення туристів у регіон є підвищення комфортності готелів і якості обслуговування. Бажано в кожному номері встановлювати відеотелефон і комп'ютер, підключений до глобальної мережі, для відправлення будь-якої інформації. Зростає популярність готелів-музеїв, тобто старих приватних готелів, по комфортабельності відповідним світовим стандартам, але сох