Територіальні системи туризму

 

Територіальні системи рекреації й туризму: поняття й сутність. У вітчизняній рекреаційній географії обґрунтована теорія територіальних рекреаційних систем як предмета наукового дослідження й однієї з основних форм організації відпочинку й туризму. Вся система понять цього наукового напрямку базувалася на антропоцентрическом характері систем рекреації й туризму, що означає замикання всіх системних зв'язків на потребі туриста. На цій методологічній основі були розроблені принципи оцінки рекреаційного попиту, природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів, інфраструктури, що забезпечує функціонування й розвиток рекреаційних районів.

Основи цієї теорії були розроблені ще в дорыночную епоху Росії. Цим пояснюється недостатня розробленість економічних і управлінських аспектів туризму. Досить слабко виявилися розробленими багато прикладних питань організації й інформації в області туризму й рекреації. Існує велика кількість визначень даних понять. Вчення про рекреаційні системи, розроблене професором В. С. Преображенським ще в 60-х рр. XX в. було центральним у всіх наукових дослідженнях, присвячених такому багатогранному явищу як рекреація.

При цьому базисним поняттям для подібного роду дослідженням є поняття «рекреаційна система». Рекреаційна система – складна соціально керована (частково самокерована) система, центральною підсистемою якої є суб'єкти туризму, а цільовою функцією – найбільш повне задоволення їхніх рекреаційних потреб.

Рекреаційна система складається із взаємозалежних підсистем: відпочиваючих, туристів, природних комплексів, матеріальної бази й рекреаційної інфраструктури, що обслуговує персоналу й органа керування. Природний комплекс – взаємозалежне й взаємообумовлене сполучення природних об'єктів і явищ – виступає не тільки як ресурс, але і як умова задоволення рекреаційних потреб людей. Специфічними характеристиками природних комплексів є їхня ємність, стійкість, комфортність, розмаїтість, привабливість. Група відпочиваючих характеризується параметрами поводження, описуваними за допомогою циклів рекреаційних занять. Відносини з іншими підсистемами диференціюються залежно від соціальної, вікової, психологічної, національної, професійної, регіональної й індивідуальної вибірковості певних груп людей, умов і ресурсів рекреації.

Технічні системи забезпечують звичайну життєдіяльність відпочиваючого й обслуговуючого персоналу й задовольняють специфічні рекреаційні потреби туристів. Обслуговуючий персонал за допомогою технічних систем робить, збирає, зберігає й доставляє відпочиваючий комплекс послуг, видаляє й утилізує відходи. Орган керування зіставляє інформацію про мерю задоволення потреб туристів з інформацією про стан інших підсистем і про наявність матеріальних і фінансових резервів, приймає господарські рішення.

Свій погляд на особливості структури рекреаційної системи пропонують Л. Г. Лук'янова й В. И. Цыбух (мал. 4.1.)[55].

Рис. 4.1. Структура рекреаційної системи

 

Відповідно до думки авторів наведеного вище визначення поняття «рекреаційна система», до територіальної рекреаційної системи ставиться рекреаційна система, у якої відносини між елементами опосередковані територією. До одному з основних типів рекреаційних систем ставляться агломерації. Агломерація – тип територіальної рекреаційної системи, що виникає на базі великого туристського центра з великою площею зони урбанізації, що поглинає суміжні населені пункти.

Туристські агломерації відрізняються вищим ступенем концентрації об'єктів індустрії туризму, а також високою щільністю туристів і екскурсантів і високим ступенем комплексності й інтеграції індустрії туризму; значно впливають на навколишню територію, видозмінюючи її економічну структуру й соціальні аспекти життя населення. Приклади туристських агломерацій: Сочі, Блакитний Берег, Балеарські, Канарські, Сейшельські острови, Кавминводы, Коста-Брава, Коста-дель-Соль, Доліна Луари, Иль-Де-Франс, Майами, Акапулько, Каліфорнійське узбережжя й т.д.

Класичне визначення належить авторові вчення про ТРС В. С. Преображенський. Він визначив територіальну рекреаційну систему як соціальну географічну систему, що складається із взаємозалежних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруджень, що обслуговує персоналу й відпочиваючих, що характеризується функціональною й територіальною цілісністю. Він першим представив графічне вираження своїх ідей - базисну модель рекреаційної системи (мал. 4.2.).

Трохи відмінне визначення ТРС дає Т. В. Николаенко. Територіальна рекреаційна система – форма організації рекреаційної діяльності на певній території, у рамках якої досягається максимальний взаємозв'язок, просторова й функціональна координація різних підсистем, що беруть участь у реалізації рекреаційної функції даної території. Фактично, ТРС як форма організації рекреаційної діяльності - явище вкрай рідке, але винятково важливе для інтенсивного освоєння певної території. Створення на території, що цікавить, ТРС гарантує максимальне рекреаційне освоєння в мінімальний термін. У цілому ж, ТРС - лише крайня форма територіальної організації рекреації. У більшості випадків освоєння території в рекреаційних цілях не досягає подібного рівня (Т. В. Николаенко, 1998).

ГО –група відпочиваючих; ПК – природний комплекс; ТС – технічні системи

(матеріальна база туризму й рекреаційна інфраструктура);

ОУ – орган керування; ОП – обслуговуючий персонал.

- зовнішні зв'язки системи; - зв'язку між підсистемами;

 

- команди керування; - інформація про стан підсистем:

1 - про задоволення потреб туристів; 2 - про ступінь відповідності природних комплексів вимогам туристів; 3 - про ступінь збереження корисних властивостей і можливостях технічних систем; 4 - про стан обслуговуючого персоналу.

 

Рис. 4.2. Базисна модель рекреаційної системи

 

Основні підсистеми територіальних систем рекреації й туризму. Цілісність системи визначається її функціями в житті, людину, групи, суспільства, положенням у соціально-економічній і демоэкологической суперсистемі. Системообразующей зв'язком виступає рекреаційна діяльність - як відпочиваючих, так і організаторів відпочинку. Розглянемо тепер підсистеми рекреаційної системи більш докладно.

Відпочиваючі. Відпочиваючі - центральний елемент рекреаційної системи, що визначає сам факт її виникнення й розвитку. З позицій соціології й екології це событийная група, тобто зобов'язана своїм існуванням деякій події - у цьому випадку виникненню вільного від непорушних занять часу. На характер потреб, вибірковість до видів, формам і умовам рекреаційної діяльності впливають приналежність людини до певної соціальної й національно-етнічної групи, його культурна орієнтація, умови й спосіб життя, що передує досвід рекреаційної діяльності, наявна інформація про можливості задоволення потреб і реальна (доступна) мережа рекреаційних установ і місць відпочинку.

Останнім часом увага залучається не тільки до социопсихологическим і культурно-психологічних груп, але й до груп, що виділяється по специфіці темпераменту, мобільності психіки. У цьому бачиться прагнення наблизитися до самої особистості відпочиваючих. Запропоновано десятки класифікацій подібних груп. Так, у типології, розробленої У. Шелдоном, ураховуються взаємозв'язки людей із природою. Їм виділені наступні типи:

Ø Эктоморфный тип – відрізняється прагненням зосередитися на своєму внутрішньому стані, сприймати навколишній світ виходячи зі свого настрою, а не таким, яким він є насправді.

Ø Мезоморфний тип – характеризується любов'ю до природи, як джерелу оптимізму, місцю діяльності. Для них природа - об'єкт впливу.

Ø Эндоморфный тип – тип релаксирующий, почуттєвий, відкритий для сприйняття природи, що почуває її основні аспекти – фізичні й эстетические.

Таким чином, підсистему «відпочиваючі» становить безліч гетерогенних груп, що відрізняються як потребами, так і ціннісними установками в рамках їхнього задоволення, різним сприйняттям елементів інших підсистем і інших груп відпочиваючих.

Найважливішими загальними рисами групи відпочиваючих виступають вибірковість, здатність до адаптації, самоорганізація. Вибірковість визначається як формування відпочиваючого свого відношення до інших підсистем і до інших малих груп самої підсистеми на основі не просто інформації, а оцінних суджень в умовах більше високої, чим в умовах праці, волі вибору. Основу цієї властивості становить розходження вимог до умов діяльності. Адаптацією називають процес пристосування до изменяющимся властивостями кожної з підсистем системи й до їхньої комбінацій за допомогою психофізіологічних, поведінкових і соціокультурних механізмів. Одним із властивостей підсистеми «відпочиваючі» виступає тенденція до самоорганізації малих партнерських груп, що виступають осередками самоорганізації діяльності, що у міру розвитку рекреаційної культури населення й удосконалювання рекреаційних систем одержує можливість проявлятися все в більшій мері.

Природні й культурні комплекси. Вони в рекреаційній системі характеризуються, насамперед, мірою відповідності потребам відпочиваючих (комфортністю й привабливістю) і потребам органа керування - просторовою й тимчасовою ємністю, надійністю.

Якщо перша найбільше тісно пов'язана із кліматичними умовами, то друга багато в чому визначається характером відкритості або закритості пейзажів, відчуттям тісноти від скупчення людей або навпаки самітності, сенсорній надмірності або недостатності, темпу зміни вражень, звукової насиченості й ін. Надійність – здатність безвідмовно задовольняти потреби. Поняття це охоплює як стійкість комфортних погод, так і можливість відвідувань культурного комплексу в будь-яке зручне для відпочиваючий час. У першому наближенні можуть бути виділені системи, у яких провідна роль належить або природним, або культурним комплексам. Природні комплекси є ведучими при організації курортно-лікувального, оздоровчого й спортивного відпочинку. Роль культурних комплексів особливо велика в культурно-пізнавальному туризмі.

Природні комплекси. Як природні комплекси розглядаються цілісні сполучення природних компонентів, що забезпечують здійснення циклів рекреаційної діяльності при відповідному ступені комфортності умов відпочинку. Природні комплекси становлять одну з найважливіших підсистем рекреаційної системи, оскільки вже сама наявність ділянки природи зі сприятливими кліматичними умовами, гарними пейзажами, різноманітною рослинністю й близькістю водойми обумовлює виникнення тут найпростішої рекреаційної системи (відпочиваючі - природний комплекс).

У цей час роль малоизмененных природних комплексів скоротилася, одночасно із цим зросла їхня цінність. Помітно підсилився інтерес до створення й розвитку особливо охоронюваних природних територій - заповідників і особливо національних парків. Одночасно із цими тенденціями змінюється й характер використання природних комплексів. Цей процес був простежений Б. Б. Родоманом, що выделили ряд стадій:

1. Вилучення природних тіл з ландшафту в процесі аматорських занять (полювання, рибного лову, збору грибів і ягід).

2. Використання природних факторів без вилучення їх із природи (купання, сонячні ванни).

3. Сприйняття пізнавальної й эстетической інформації (туризм, прогулянки).

4. Передача іншим людям своїх знань про природу, її красі (організатор туристських груп).

У числі таких же стадій можуть бути названі співпереживання, прагнення людей зберегти найцінніші природні природні біоценози, благоустроїти, відновити зруйновані ділянки природи. Таким чином, намечается як би два типи відносин до природи в рамках рекреаційної системи: 1) перетворення природи відповідно до вимог населення по організації місць масового відпочинку, пристосованих для розміщення там численного контингенту відпочиваючих; 2) пристосування, адаптація відпочиваючих до вже існуючих природних комплексів, прагнення людей побудувати свої взаємини із природою на основі збереження раніше природних комплексів, що вже сформувалися.

Серед найважливіших властивостей природних комплексів називають, насамперед, аттрактивность, надійність і ємність.

Аттрактивность природних комплексів визначається комфортністю умов відпочинку й відповідністю між властивостями природного комплексу й технологією рекреаційної діяльності їх эстетическими якостями. Комфортність відпочинку обумовлена насамперед кліматичними й мікрокліматичними характеристиками природного комплексу - температурним режимом, режимом вологості й опадів, атмосферним тиском, числом днів сонячного сяйва й ін. Однак не менш важливу роль грають психоемоційні характеристики природи. Эстетические властивості природи також впливають на аттрактивность природних комплексів.

Надійність природних комплексів визначається їхньою стійкістю до рекреаційних навантажень, а також їхньою розмаїтістю, оскільки це дає можливість відпочиваючої міняти характер використання цього комплексу, визначає лабільність їхнього поводження. Стійкість природних комплексів пояснюється їхніми можливостями протистояти різним впливам - природним і антропогенним.

Культурні комплекси єсполучення об'єктів матеріальної й духовної культури. Серед них і штучних споруджень і самих людей з їхньою мовою, звичаями, традиціями, обрядами й ін. Коли говорять про великий територіально-культурний комплекс, мають на увазі не тільки архітектурні ансамблі, але й все соціокультурне середовище, традиції й звичаї, що збереглися в народі, особливості його побуту й господарської діяльності. Культурні комплекси забезпечують реалізацію багатьох функцій необхідних для нормального функціонування рекреаційної системи. Вони створюють можливість більше ефективного оздоровлення й курортного лікування, підвищуючи эстетическую цінність середовища, її розмаїтість, роблять її більше аттрактивной для відпочиваючих. Особливо велико їхнє значення в задоволенні пізнавальних потреб людей.

Технічні комплекси. Технічні підсистеми покликані полегшити відпочиваючий доступ і адаптацію до природних комплексів, збільшити надійність їхнього функціонування. Вони служать також, що адаптують засобами, що задовольняють потреби відпочиваючого й обслуговуючого персоналу. Розвиток природно-технічних і технічних систем, удосконалювання технічних пристроїв, що полегшують працю обслуговуючого персоналу, створює нові можливості для включення в рекреаційні системи новітніх елементів, природних і культурних компонентів, дозволяють забезпечити їхню кращу доступність і схоронність.

Серед найбільш важливих властивостей технічних підсистем відзначимо экологичность, надійність. Надійність технічних споруджень визначається їхніми можливостями протистояти процесам, що ведуть до фізичного й морального зношування, до зниження комфортності умов відпочинку. Вони повинні мати певний запас міцності, що захищає їх від руйнівних функціональних перевантажень. Особливо місце займає безвідмовність і безаварійність роботи систем энерго- і водопостачання, очисних споруджень і каналізаційних мереж, систем забезпечення мінеральною водою. Оскільки властивості природних і культурних комплексів виступають важливими системообразующими факторами, не менша увага при створенні й функціонуванні технічних підсистем повинне бути приділене увага зусиллям по збереженню навколишнього середовища (экологичность).

Обслуговуючий персонал. Роль обслуговуючого персоналу в системі визначається тим, що він забезпечує взаємозв'язок відпочиваючих із природними й культурними комплексами, технічними системами, а також спілкування їх між собою. Цим поняттям охоплюється широка група людей, зайнятих як безпосередньо побутовим, медичним, культурним, транспортним обслуговуванням відпочиваючих, так і експлуатацією технічних споруджень, природних і культурних комплексів.

И. В. Зорин установив, що у великих розвинених системах проявляється своєрідне ешелонування цієї групи. Кожний ешелон характеризує міру близькості обслуговуючого персоналу до відпочиваючим. Так, перший ешелон, або контактну групу утворять особи, які в силу своїх обов'язків безпосередньо контактують із відпочиваючими. Другий ешелон формують робітники та службовці, що забезпечують діяльність технічної підсистеми, природних і культурних комплексів у межах підприємств відпочинку. Третій ешелон становлять працівники загальнокурортних служб, що забезпечують прямі потреби підприємств відпочинку. Наступні ешелони формуються працівниками, що роблять послуги обслуговуючому персоналу.

Орган керування. Позначений цим поняттям елемент рекреаційної системи, як і будь-який орган керування, повинен забезпечити: збереження структури системи, підтримка режиму її діяльності, реалізацію цілей, загальних функцій системи. Варто підкреслити, що в сфері рекреаційної й туристської діяльності є як мінімум два рівні керування.

Перший з них - це керування, розташоване як би поза конкретною системою. Воно становить елемент суперсистеми - формує рекреаційну політику регіону, вивчає потреби, планує, проектує й ухвалює рішення щодо створенні або розвитку конкретних рекреаційних систем, управляє потоками відпочиваючих, погодить рекреаційну діяльність із іншими видами діяльності й т.д. До цієї системи ставляться законодавчі органи, що розробляють загальну стратегію туристсько-рекреаційного забезпечення населення, туристсько^-рекреаційну політику як частина загальної соціальної політики.

Інший характерний рівень - орган керування, що входить як невід'ємна частина в будь-яку конкретну рекреаційну систему, що забезпечує організацію зв'язку між всіма підсистемами й у силу цього - загальну стійкість системи й ефективність виконання нею своєї функції.