Лекційний матеріал з курсу «Спеціалізований туризм»

Лекційний матеріал з курсу «Спеціалізований туризм»

Модуль А.

Лекція 1. Еволюція туризму. Поняття та класифікація спеціалізованого туризму.

Еволюція туристичної галузі

В сучасній державній та зарубіжній літературі прописано багато підходів щодо визначення поняття «туризм». Ці підходи базуються на різних ознаках та можуть бути об`єднані в декілька груп:

- Туризм як тимчасові переміщення людей, їх знаходження поза звичайного середовища існування та тимчасове перебування на об`єкті, який викликає туристичний інтерес;

- Туризм як складна соціально-економічна система, основу якої складає багатогалузевий промисловий комплекс, який зветься туристичною індустрією;

- Туризм як сегмент ринкової економіки, в якому взаємодіють різні підприємства господарського комплексу, з метою надання продукту, який зможе задовольнити туристичний інтерес;

- Туризм як тимчасові виїзди громадян або особин без громадянства у вільний час з постійного місця проживання, з метою оздоровлення, пізнавання нового, у професійних спортивних, релігійних, ділових, освітніх та інших цілях, на термін не менше 24 годин і не більше 6 місяців без заняття, оплачуваною діяльністю за місцем тимчасового перебування.

Останнє поняття туризму є найбільш повним, тому що враховує всі ознаки, які відрізняють туризм від подорожі або інших видів переміщень.

Найбільш важливою ознакою, яка зумовлює туристичне переміщення, - є вільний час людини – це час відпустки, канікул, вихідних та святкових днів, час, після виходу на пенсію. Друга важлива ознака туризму – мета переміщення. До цілей переміщення відносять: оздоровчі, пізнавальні, професійні, спортивні, релігійні, ділові, освітні. Третя ознака встановлює часові рамки туристичного переміщення: не менше 24 годин і не більше 6 місяців, що дуже важливо для туристичної статистики та економіки туристичної індустрії. Четверта ознака передбачає неможливість заняття діяльністю, яка оплачується в місці тимчасового перебування. Це означає, що турист окрім вільного часу повинен мати й вільні кошти, які він може витратити на певні цілі, пов`язані з відпочинком і відновленням організму.

Сучасний туризм – явище, з одного боку, молоде, тому що масовим він став тільки після Другої світової війни, з іншого – туризм має глибоке коріння, с початком подорожей людини у давнину.

В історії туризму прийнято виділяти 4 етапи його розвитку:

- До початку ХІХ ст.. – переісторія туризму;основними мотивами розвитку туризму були торгівля, освітні цілі, паломництво та лікування. В середньовіччя - релігійний фактор – паломництво до святих місць. В епоху Ренессанса – розвиток освітнього та пізнавального туризму. Примітивність засобів переміщення перешкоджав безперешкодному переміщенню людей; подорож була не самоціллю, а необхідною умови задля досягнення поставленої мети: торгівельні справи, розширення освітнього кругозору, лікування, паломництво. Кількість таких туристів – незначна, еліта суспільства.

- Початок ХІХ ст. – до початку ХХ ст. – елітарний туризм; зародження спеціалізований підприємств з пропозиціями туристичних послуг; важливу роль в розвитку туризму відіграли революції і розвиток транспорту: винайшли парохід

(американцем Робертом Фултоном у 1807 р.) та паровозу ((англійцем Джорджем Стефенсоном у 1814 р.), удосконалення поштового зв`язку, підвищення швидкості транспорту при зниженні доходів на подорож. В середині ХІХ – з`явились пароходні кампанії та виник круїзний вид туризму. Збільшується кількість часу на відпочинок. В Німеччині у 1873 році – введені відпустки. Розширюється географія курортів і місць відпочинку, підвищується рівень обслуговування туристів – м. Баден-Баден – відкрилась першокласний готель "Бадишер Хофф" (1801 р.), у Швейцарії – готель "Риги - Клестерли" (1812 р.), "Гранд Отель Швайцерхофф" (1859 р.). Будуються розкішні готелі для аристократії та вищого офіцерського складу. Виникають туристичні фірми, які пропонують організовані цільові туристичні програми – туристичне бюро Т.Кука (Велика Британія, 1857 р.), в Німеччині - в місті Бреслау бюро подорожей "Райзебюро Штанген" (1863 р.), яке мало співпрацю з пароходними кампаніями та пропагувала круїзний туризм.

- Початок ХХ ст.. – до Другої світової війни – зародження масового соціального туризму; Занепад туризму – Перша світова війна, економічна депресія 1830-х років, Друга світова війна. Але в цей період почав розвиватись масовий туризм.

- Після Другої світової війни – сучасний етап – масовий соціальний туризм; формування туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу з виробництва товарів і послуг для туристів. Формується індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації та управління виробництвом. Будуються готелі, мотелі, різного типу розважальні комплекси. Відбулось значне зростання виїзного та в`їзного туризму. Конвеєрний туризм трансформувався у масовий диференційний (різнобічні потреби туристів, мета подорожей, розвиток вузько направлених сегментів).

В основу даної періодизації положено наступні передумови: техніко-економічні, соціальні, цільові функції туризму на різних етапах розвитку.

Туризм в сучасному світі проявляється в різних явищах, зв`язках та відношеннях, що зумовлює необхідність його класифікації, тобто групування за окремими однорідними признаками, які залежать від певних практичних цілей.

 

Паломницкий туризм

Паломницкий туризм - йе сукупність подорожей представників різних конфесій з паломницькою метою. Паломництво – це бажання віруючих людей вклонитись святим містам.

Серед причин для здійснення паломництва можна назвати наступні:

- Бажання сцілитись від душевних і фізичних недугів;

- Помолитись за рідних і близьких людей;

- Набути благодаті;

- Виконати богоугодну роботу;

- Відмолити гріхи;

- Висловити подяку за ті блага, які послані зверху;

- Проявити відданість вірі;

- Бажання до подвижництва в ім`я віри;

- Набути сенс життя.

Ідея паломництва має на меті дії в умовах особливих труднощів, які взяті на себе добровільно. Це символізує готовність людини пожертвувати тимчасовими матеріальними цінностями в ім`я вічних духовних. В індуїзмі, православ’ї та католицизмі отримали розвиток піші паломництва, які пов`язані з недостатнім ритуальним дійством в містах звичайного середовища проживання.

Термін «паломництво», як передбачають філологи, походить від слова «пальма» - гілка саме цього дерева привозили перші паломники християни, які побували на Святій землі під час свята «Вхід Господинь в Єрусалим». Під час тріумфального входу Ісуса Христа в Єрусалим віруючи всипали його гілками пальми. В Україні, як і країнах СНД, які віро сповідають християнство, це свято носить назву «Вербна неділя».

В Індії люди з давніх-давен здійснювали подорожі до святих місць, наповнених енергією того чи іншого божества. В Древній Греції паломники з різних куточків країни приїздили у Дельфі до віщунки Пифії, яка жила у храмі, для отримання пророкувань. В Середньовіччі паломництво отримало широке розповсюдження. Мандрування пілігримів у Палестину почались вже у ІІІ ст. н.е. При імператорі Костянтині були побудовані храми в Єрусалимі, наприклад Храм Гроба Господня. У XV ст. для паломників з Європи були розроблені спеціальні маршрути, або «дорожники», від берегів Рони до річки Йордан. Однак найпершими путівниками для паломників, або «ітенірарії», були написані на грецькій мові у Візантії ще у VIII ст. Найбільшою популярністю серед пілігримів користувались інтенірарій «Краткое сказание о городах и странах от Антиохии до Иерусалима, а также Сирии, Финикии и о святых местах Палестины», написаний візантійцем Іоанном Фокою у ХІІ ст.. Хрестові походи закріпили традицію паломництва у Святу землю. За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно здійснюють паломництво більше 200 млн. людей.

Духовно паломницький туризм

Духовно паломницький туризм має вузьку соціально психологічну базу та географічну направленість. Під духовно паломницьким туризмом розуміють подорожі туристів з Північної та Південної Америки, Європи, в тому числі й України у різні центри духовної практики в країнах Сходу, в першу чергу до Індії, Тибету, Китаю, Непалу, Японії. Даний вид туризму тісно пов`язаний з лікувально-оздоровчим туризмом. Наприклад, значна кількість духовних центрів Індії є центрами аюрведичного лікування. В Індії аюрведа – це комплексна наука про лікування, омолодження організму та запобіганню захворювань, які виникають як наслідок порушення гармонії між енергією людини та Всесвітом.

В багатьох практиках і настановах, які подаються в багатьох ашрамах, а також у Золотому Місті, відсутня безпосередня релігійна підоснова. Підкреслюється їх універсальність для людей різних віросповідань, національностей, полу, віку та професії. Мета таких практик – допомогти людині в рішенні його проблем, а також в його духовному та моральному самовдосконаленню, пізнанню своєї внутрішньої духовної природи.

Існує значна близькість духовного паломницького туризму з іншими видами туризму. Наприклад,щорічно багато туристів відвідують Китай для заняття циган – це комплекс рушійних і дихаючих вправ. ЦІ вправи допомагають людині набрати значний запас життєвих сил, або енергії «ци», як вважають китайці. Тому, така подорож має релігійний, спортивний та лікувально-оздоровчий напрям туризму.

Основні регіони паломницького туризму:

- Християнські країни СНД: Україна, Росія, Білорусь, Молдова;

- Зарубіжна Європа з домінуючим католицизмом і протестантством (включаючи його багато чисельні течії);

- Північна Америка, з домінуючим положенням християнства;

- Латинська Америка, з переважанням християнства та традиційними народними віруваннями корінного населення;

- Північна Африка, з переважанням ісламу;

- Східна та частково Західна Африка, з переважанням ісламу та наявністю центрів християнства й традиційних народних вірувань;

- Західна Азія, з домінантою ісламу та анклавами християнства й індуїзму;

- Південна Азія, з розповсюдженням індуїзму, буддизму, сікхизму, джайнізму, а також ісламу;

- Південно-східна Азія, з переважанням буддизму, ісламу та анклавами індуїзму;

- Східна Азія, з переважанням буддизму, конфуціанства та синтоїзму;

- Середня Азія (Тибет), де домінує іслам та ламаїзм,релігія бон;

- Центральна Азія, з переважанням буддизму та окремими анклавами ісламу.

-

Типологія сучасних релігій

У науці існує класифікація релігій залежно від різних класифікаційних ознак:

За наявності або відсутності Бога творця релігії ділять на метафізичні та емпіричні. У метафізичних релігіях (іудаїзм, християнство, іслам, сикхізм, деякі напрямки індуїзму) стверджується, що Бог творець створив світ, у тому числі і людини. В емпіричних релігіях (буддизм, даосизм, джайнізм, синтоїзм, деякі напрямки індуїзму, конфуціанство) поняття Бога творця заперечується або є другорядним. В буддизмі, наприклад, вважається, що віра або невіра в Бога (богів) не повинні бути перешкодою на духовний шлях людини.

За територіально етнічною ознакою релігії поділяються на племінні, національно територіальні та світові. Племінні релігії зазвичай дуже обмежені територіально і по суті представлені традиційними народними віруваннями. Національно територіальні релігії належать одному народу (іудаїзм) або кільком, близьким один одному соціокультурно (індуїзм).

Світовими релігіями є християнство, іслам і буддизм. Можна відзначити, що іслам спочатку був національною релігією арабів, але всього за кілька десятиліть став світовою релігією, завоювавши простір від Атлантичного океану до Індії.

За кількістю богів релігії підрозділяють на монотеїстичні і політеїстичні. В монотеїстичних релігіях є лише один Бог - верховний Бог. До них відносяться християнство, іслам, іудаїзм і сикхізм. Політеїстичними релігіями є язичницькі вірування, в них поклоняються великій кількості богів, божеств і духів. Індуїзм можна назвати супрамоно теїстичної релігією - його численні божества є проявом Вселенського Духа - Брахмана.

За наявністю ряду спільних рис релігії поділяють на західні та східні. До західних релігій відносяться християнство, іслам, іудаїзм, сикхізм, зороастризм. До східних релігій - відносять індуїзм, буддизм, джайнізм, даосизм, конфуціанство і синтоїзм. Всі західні релігії вірять в одну єдину життя, за якою слід рай чи пекло. Богу протистоїть зло в особі Сатани. Кожна з цих релігій вважає себе істинною і стверджує, що невіруючих в неї чекає осуд. Всі три біблійні релігії засновані на монотеїзмі і дуалізм, віру в те, що людина відділений від Бога і його найвище призначення - досягти раю. В основному всі вони покладаються не стільки на внутрішній досвід або містичний контакт, скільки на священні ритуали, віру, працю, які ведуть людину до Бога.

 

Лекція 3. Діловий туризм

Географія бізнес-подорожей

Щорічно у світі здійснюється понад 100 млн. Бізнес поїздок. Їх територіальний розподіл характеризується крайньою нерівномірністю. Велика частина туристів зі службовими цілями прямує до Європи. У структурі ділових поїздок на європейському континенті переважають відрядження бізнесменів, конгресні тури, поїздки на виставки та ярмарки, інсентив тури для службовців фірм. Займаючи перше місце в світі по числу прибуттів і видатках на діловий туризм, Європа тим не менш поступово втрачає лідируючі позиції на цьому сегменті туристського ринку (з 1990 року тур фірми перейшли на жорсткій економію: поєднували два відрядження в Одне, застосовували НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ спілкування на відстані, бронювали середнього класу Готелі та авіа білети зі знижкою).

На відміну від європейських американські фірми продовжували нарощувати обсяги фінансування. Незважаючи на нестабільний економічний стан, вони збільшили витрати на ділову частину поїздки, економлячи на організації відпочинку та розваг бізнесменів. Кожна восьма поїздка в Новому Світі відбувається зі службовими цілями. Основні потоки ділових людей направляються в США, Канаду і Мексику, які лідирують на всіх сегментах туристичного ринку в Західній півкулі. У Канаді обсяги ділового туризму збільшувалися повільніше, ніж кількість прибуттів на відпочинок. У Мексиці темпи зростання бізнес поїздок перевищували аналогічний показник туристських прибуттів в цілому.

Типовий турист, що подорожує зі службовими цілями, - чоловік середнього віку з вищою освітою, кваліфікований спеціаліст або керівний працівник. Для ділового туризму практично обов'язковою умовою є володіння англійською мовою.

Основний "постачальник" ділових туристів в Європі - Німеччина. Щорічно понад 5 млн німців відправляються у відрядження, з них 3% виїжджають за кордон, 21% подорожує і за кордон, і по своїй країні, 76% здійснюють службові поїздки по Німеччині.

Серед європейських держав, які беруть потоки ділових людей, виділяються (окрім Німеччини) Великобританія, Франція, Нідерланди, Італія, Швеція, Швейцарія. Особливе місце займає Бельгія з головним містом Брюсселем, що є одночасно і столицею ЄС. У Франції та Бельгії кожне десяте прибуття здійснюється з діловими цілями, у Великобританії - кожне третє.

Потік ділових туристів набирає силу в Латинській Америці. З підйомом в економіці, розширенням і зміцненням торговельних зв'язків багато країн цього регіону зміцнили свої позиції на ринку ділового туризму. Збільшується число прибуттів із службовими цілями в Парагвай, Гватемалу, Коста Ріки.

У Південно Східної Азії з перша половина 1990 х рр. виросло числа службових поїздок, що визначав загальну динаміку туристських прибуттів. У 1995 р кожна п'ята поїздка в регіоні була діловою. Третина прибуттів припадала на Сянган (Гонконг), Сінгапур і Тайвань.

Справжній бум ділового туризму в середині 1990 х рр. стався в Індонезії. Нова індустріальна країна другої хвилі, вона показувала найвищі темпи зростання прибуттів ділових людей в регіоні і до 1995 р по числу бізнес поїздок обігнала Тайвань і Сінгапур. Кінець "індонезійському диву" поклав фінансова криза, що вибухнула в Південно Східній Азії. Він особливо сильно вдарила по Індонезії. Падіння курсу національної валюти і пішли потім глибокі економічну та політичну кризи поставили її на край прірви. Масові заворушення, що охопили Джакарту, загроза голодних бунтів - все це призвело до згортання ділових зв'язків, відтоку бізнесменів з країни.

Трагічні події осені 2002 сприч В Африці і на Близькому Сході діловий туризм розвивається нерівномірно. Підйоми і спади в динаміці прибуттів залежать головним чином від політичної ситуації в регіоні. В останні кілька років політична обстановка на Близькому Сході загострилася до краю. З осені 2000 Ізраїль живе на порозі повномасштабної війни. Природно, це спричинило за собою спад не тільки пізнавального, лікувально оздоровчого та релігійного туризму, а й ділового.

В Африці високі темпи зростання ділового туризму показували Республіка Конго, Зімбабве і Ефіопія. За прибуттям в абсолютному вираженні лідирували Єгипет, Південно Африканська Республіка і Марокко. На Близькому Сході основні потоки ділових людей спрямовувалися в нафтовидобувні країни (Саудівську Аравію та ін.), А також в Ізраїль і Йорданію.инили подальший відтік туристів.

 

Інсентив туризм

Поряд з поїздками на конгреси і виставки діловий туризм включає інсентив тури. Поняття "incentive" (англ.) Трактується як спонукальний, що заохочує. Під даним видом туризму мають на увазі поїздки, якими комерційні фірми нагороджують своїх співробітників за високі показники в роботі або мотивують їх до більш продуктивної праці в майбутньому, а також проведення виїзних семінарів, нарад, конференцій. Виділяють два види інсентив турів: індивідуальні тури; виїзні: семінари, конференції, дилерські школи.

Перший інсентив тур був проведений в 1910 р в США компанією National Cash Register Company of Danton. Агенти і дилери компанії були нагороджені безкоштовною поїздкою в Нью Йорк за відмінні результати в роботі. Початок регулярного використання поїздок у вигляді заохочення було покладено в 60 і рр. ХХ ст. завдяки початку польотів цивільних реактивних літаків.

Інсентив туризм переслідує декілька цілей:

- Презентація і просування нового продукту або послуги;

- Підвищення продуктивності та якості;

- Створення дилерської та агентської мережі;

- Формування лояльної і згуртованої команди.

 

Залежно від цілей виділяють три види інсентив-програм:

1) заохочувальні програми;

2) мотиваційні програми;

3) побудова команди (team building).

Відмінною особливістю інсентив програм є те, що вони розробляються виключно індивідуально під конкретного замовника. Ці тури припускають висококласне розміщення і обслуговування на маршруті (Іспанію і Францію, "премійовані" туристи займають не більше 5 7%). Частка інсентіва в секторі ділового туризму становить лише 8%.

Початок використання поїздок у вигляді заохочення за успіхи в роботі було покладено в 60 і рр. XX ст. в США. На відміну від інших видів туризму, які, не встигнувши оформитися, ставали надбанням відразу багатьох країн в різних регіонах світу, інсентив досить довго»не залишав" Новий Світ. Лише в 1970- 1980 і рр., З розширенням потоку премійованих туристів з Америки на старий континент, він охопив Європу, а потім був запозичений і Азією. Саме в цей час в Європі та Азії стали спеціально зводити п'ятизіркові готелі.

 

Переважними напрямками заохочувальних турів з США вважаються Мексика, Великобританія, країни Азії та Тихоокеанського басейну (в інсентив туризмі близько 80% поїздок припадає на Європу, 10% - на США, 6% - на країни Південно-Східної Азії, 4% - на інші напрямки). Рейтинг інсентив напрямків у європейських туристів очолюють Франція, Іспанія, Швейцарія, Австрія, Кіпр, США, а також острови Карибського басейну, де вартість інсентив-турів варіюється від 500 до 1500 доларів США на людину і навіть вище, а тривалість - від трьох до семи днів.

Домінуючим сегментом на ринку інсентив туризму залишаються групові поїздки, незважаючи на зниження їх частки з початку 1980 х рр. Число туристів в інсентив групі може коливатися від декількох до 100 чоловік і більше. У половині груп чисельний склад не перевищує 10 осіб. Інсентив групи комплектуються з працівників виконавчої ланки компаній, співробітників середньої і вищої керівних рівнів, а також рядових споживачів, наприклад постійних покупців. Склад інсентив груп включає керівний персонал (31%), менеджерів з продажу (20%), споживачів (26%), агентів і дистриб'юторів (14%).

Найбільш відомими туристичними фірмами, що організують заохочувальні поїздки, в США є "Е.Ф. МакДоналд Тревел Компані", "Маріца Тревел Компані" та "Топ Велью Інтерпрайзіс".

У найпростішому випадку інсентив тур - це звичайний тур з проживанням у чотири- або п'ятизірковому готелі і насиченою екскурсійною програмою. Такі стандартні програми, як не дивно, найбільше замовляють американські туристи. Це може бути турнір з гольфу для інсентив групи в заміському клубі, прогулянка на повітряній кулі, пікнік на альпійській вершині, круїз з музично танцювальними вечорами, питний або гастрономічний тур.

Експерти відзначають, що інсентив туризм чекає велике майбутнє. У XXI ст. він стане головною формою заохочення працівників у провідних галузях світового господарства.

Програми інсентив турів залежать від спеціалізації організаторів поїздки і регіону. Найбільш популярними регіонами для проведення заохочувальних поїздок стають рекреаційні та ділові центри. Як приклад можна привести інсентив тур, організований фінансовою корпорацією ТКБ в Гонконг.

Наука курортологія

Лікувально-оздоровчий туризм передбачає переміщення резидентів і нерезидентів в межах державних кордонів і за межі державних кордонів на термін не менше 20 год і не більше 6 міс. в оздоровчих цілях, цілях профілактики різних захворювань організму людини. Лікувально-оздоровчий туризм заснований на курортології.

Курортологія - це наука про природні лікувальні фактори, їх вплив на організм і методи використання в лікувально профілактичних цілях.

Основні розділи курортології:

1. Бальнеологія - розділ курортології, що вивчає лікувальні мінеральні води, їх походження, фізико хімічні властивості, вплив на організм при різних захворюваннях, який розробляє показання до їх застосування на курортах і в некурортних умовах.

2. Бальнеотерапія - методи лікування, профілактики і відновлення порушених функцій організму природними і штучно приготованими мінеральними водами на курортах і в некурортних умовах.

 

3. Грязелікування - метод лікування, профілактики захворювань організму з використанням пелоїдів, т. Е. Лікувальних грязей різного походження, на курортах і в некурортних умовах.

4. Кліматотерапія - сукупність методів лікування та профілактики захворювань організму з використанням дозованого впливу кліматопогодних факторів і спеціальних кліматопроцедур на організм людини.

5. Курортографія - опис місця розташування і природних умов курортів і курортних місцевостей з характеристикою їх лікувальних факторів, бальнеотерапевтичних, кліматотерапевтичних та інших умов для лікування і відпочинку.

Курорти та їхня типологія

Курорт - територія, що володіє природними лікувальними факторами та необхідними умовами для їх застосування з лікувально профілактичними цілями.

Курорт - місцевість, що має цінними природними властивостями, придатними для лікування мінеральними водами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові місцевості, степи та ін.).

До курортів ставляться такі вимоги:

1) наявність природних лікувальних факторів, що забезпечують нормальне функціонування курорту;

2) необхідні технічні пристрої і споруди для раціонального застосування курортних факторів (басейни, грязелікарні, пляжі і т. Д.);

3) спеціально пристосовані приміщення для лікування і житла (санаторії, будинки відпочинку);

Типи курортів

Спеціалізацію будь-якого курорту визначають курортні чинники - природно лікувальні фактори, використовувані для цілей профілактики, терапії і медичної реабілітації хворих на курортах.

Основні курортні фактори:

- Ландшафтно кліматичні умови;

- Лікувальні грязі;

- Мінеральні води.

Всі курорти можна розділити на 6 типів:

1. Бальнеогрязевий курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних факторів домінують мінеральні води і лікувальні грязі.

2. Бальнеокліматичний курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних факторів виступає клімат і мінеральні води.

3. Бальнеологічний курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних факторів використовуються мінеральні води (для внутрішнього і зовнішнього застосування).

4. Грязьовий курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних факторів виступають лікувальні грязі.

5. Кліматокумисолечебний курорт - тип курорту, де в якості основних лікувальних факторів використовуються степовій і лісостеповій клімат і кумис - кисломолочний напій з кобилячого молока.

6. Кліматичний курорт:

- Приморський кліматичний курорт;

- Гірський кліматичний курорт.

На бальнеологічному курорті в якості головного лікувального фактора використовуються природні мінеральні води. Вони рекомендуються для зовнішнього застосування (ванни) і внутрішнього (інгаляції, пиття і т. Д.) Споживання. Мінеральні води допомагають вилікуватися від багатьох недуг. Серед пацієнтів, які приїжджають на бальнеологічні курорти, в основному люди з захворюваннями шлунково-кишкового тракту, серцево судинної і нервової систем, дихальних шляхів і опорно рухового апарату. Лікування на цих курортах дає результати, порівнянні з впливом звичайних лікарських препаратів, але при цьому виключаються побічні ефекти, неминучі при прийомі ліків, подовжується період ремісії, знижується ймовірність наступних загострень і їх інтенсивність.

 

Грязьові курорти прив'язані до родовищ лікувальної грязі (пелоїдів). Грязелікування показано переважно при патології суглобів, нервової системи травматичного походження, а також при гінекологічних та деяких інших захворюваннях.

Кліматичні курорти настільки ж різноманітні, як і сам клімат. У структурі кліматичних курортів світу лісові (рівнинні) становлять приблизно 11,3%, гірські - 24,2%, кліматокумисолечебние - близько 4,2%. Кожному з них властива унікальна комбінація кліматопогодних факторів (температура, атмосферний тиск, сонячне випромінювання і т. Д.), Які використовуються з лікувально профілактичною метою. Від поєднання цих факторів залежить профіль курорту. Якщо лісові курорти з континентальним кліматом показані людям, страждаючим захворюваннями верхніх дихальних шляхів, астмою, розладами нервової системи, то перебування на гірських курортах рекомендується при початкових формах туберкульозу та недокрів'ї. Найбільш поширений і популярний тип кліматичного курорту - приморський. Ці курорти становлять 60,3% у структурі кліматичних курортів світу. Все більше число туристів відкривають для себе можливості поєднувати відпочинок на морі з ефективним лікуванням. Морський клімат робить благотворний вплив на людей із захворюваннями крові, кісткової тканини, лімфатичних залоз.

Поряд з трьома основними типами курортів - бальнеологічними, грязьовими і кліматичними - виділяються перехідні типи. Вони використовують відразу декілька природних лікувальних факторів, наприклад, мінеральні води і грязі або клімат і мінеральні води (Європа). В останні роки широке поширення одержали spa курорти. Такі курорти організовуються не тільки в рекреаційних зонах, але й у великих мегаполісах, навіть в готелях, призначених для ділового туризму.

Останнім часом дуже популярні готелі зі spa комплексами на бальнеокурортах, а також спеціальні spa готелі, де завдання оздоровлення, релаксації із застосуванням різноманітних водних процедур та інших засобів виходять на перше місце. Міські готелі категорії "п'ять зірок" обов'язково надають своїм гостям послуги фітнес- або spa центрів.

Є кілька версій походження цього терміна. Найбільш поширена думка, що це абревіатура латинського вислову sanus per aqua - "здоров'я через воду". Можливо, воно походить від назви бельгійського містечка Spa з мінеральними джерелами, де був організований перший бальнеокурорт (від лат.balneum - "ванна").

Зцілення за допомогою мінеральної води, лікувальних грязей відомо з давніх пір. Ще древні греки застосовували ванни з постійними складовими, щоб поправити здоров'я. Знамениті римські купальні - терми - з'явилися незадовго до нашої ери. З поширенням християнства в середньовічній Європі банну культуру забули. Лише наприкінці ХVII ст., Коли було доведено, що водні процедури роблять цілющий вплив на організм людини, вони знову стали затребувані, хоча на Сході ця традиція не переривався (згадаймо, наприклад, турецьку лазню хаммам, існуючу впродовж багатьох століть).

Spa готелі санаторного типу знаходяться в курортній зоні і мають повний набір фізіотерапевтичних програм. Перш ніж вирушити туди, доцільно порадитися з лікарем. Там пропонують і веллнес програми - загальнооздоровчі, релаксаційні і косметичні, які підійдуть і абсолютно здоровій людині.

У готелях санаторного типу передбачено індивідуальне розміщення в номері з душем, клієнтові надають халати, тапочки та рушники. Тут можна отримати повну діагностику свого фізичного стану, а пройшовши курс повноцінного лікування (21- 24 дні), добитися тривалої ремісії (відсутності проявів захворювання).

Традиційні spa послуги доповнюються спеціальними дієтами і фізичними вправами: піші та велосипедні прогулянки, теніс, гольф. Такі готелі повинні мати впорядковану територію з парком і квітниками, внутрішній і зовнішній басейни.

Окремо можна відзначити готелі з центрами таласотерапії (лікування морем) на морських курортах, де під час процедур, в основному загальнооздоровчих і косметичних, використовуються морська вода і продукти моря (водорості, морська сіль, лікувальні грязі), а також продукти відомих косметичних ліній. Оздоровчий вплив на організм і настрій людини надають купання в морі, сонячні ванни, прогулянки по березі, що в комплексі освіжає і оновлює шкіру, заспокоює нерви, зміцнює м'язи, удосконалює не тільки тіло, але й душу. Французькі косметологи з'ясували, що ефект від тижневого курсу зберігається шість вісім місяців.

Такі центри є в багатьох країнах світу, що мають морське узбережжя, адже морська вода повинна зберігатися в резервуарах не більше 48 годин і ніколи не використовуватися повторно. У Європі їх особливо багато у Франції, на Кіпрі, в Італії та Іспанії, в Південно Східній Азії - на островах Самуї (Таїланд) і Балі (Індонезія).

Гідротерапія включає в себе безліч різних технік: душ, ванни (загальні, місцеві, сидячі), парові інгаляції, розтирання, компреси (гарячі і холодні), обгортання та багато іншого. У середньому процедура триває 15- 20 хвилин, деякі - три чотири хвилини (наприклад, зрошення порожнини носа). Найбільш популярні душ і ванни. Душі, розрізняються по температурі: холодний (+ 8... + 18 ° C), індиферентний (+ 33... + 35 ° C), тепла (+ 36... + 38 ° C), гарячий (від +40 ° C); У дорогих spa готелях часто пропонують "ванну Клеопатри", призначену для прийняття водних процедур у поєднанні з ароматерапією. У неї можуть бути додані морська вода або сіль, водорості, вино, молоко, мед, пелюстки троянд, зелений чай, настої трав і квітів, а також лікарські засоби. Вона використовується для загартовування, профілактики та лікування різних захворювань, зняття стресу. Обтирання застосовуються в лікувальних і гігієнічних цілях, а також для загартовування. Вони можуть бути загальними або місцевими, з додаванням солей або ефірних масел для посилення дратівної дії на шкіру. Укутування бувають повними або частковими, вологими або сухими. Широко використовуються місцеві вологі укутування. Холодні компреси викликають спазм поверхневих судин, гарячі підсилюють місцевий кровотік і метаболізм, знижують м'язовий тонус. У spa центрах застосовують і аплікації з лікувальною гряззю, глиною або відварами трав. Активними водолікувальними процедурами вважаються холодні розтирання і обливання водою різної температури.

Сучасні spa готелі мають до шести і більше різних лазень, що відображають багатовікові традиції різних країн. Одні з найдавніших - грецькі і римські терми з приміщеннями для сухої і вологої лазні, відпочинку і роздягання, миття і басейном. У турецьких лазнях пів зігрівається гарячим повітрям, а гаряча вода, пролита на підлогу, утворює рясний пар. Досить популярні фінські сауни і римсько-ірландські лазні. Це лазні повітряного типу з помірною температурою 50- 60 ° C. Гаряче повітря проходить під підлогою і по стінах підготовчого приміщення і парилки, а потім надходить через дірки в підлозі. Спеціальна труба для виходу відпрацьованого повітря робить атмосферу в такій парній більш здоровою, ніж в римській лазні. Відомий оздоровчий і лікувальний ефект традиційної російської лазні з використанням різних ароматних віників. Зростає інтерес до традиційних японських лазнях: сухий з використанням гарячих тирси і водяний, яка влаштована у великій дерев'яній бочці.

Серед найбільш поширених процедур, включених в "меню" spa центрів, можна відзначити грязелікування (пелоїдотерапії), що застосовується в лікувально профілактичних і реабілітаційних цілях, глинолікування, фототерапію (лікування світлом), зокрема геліотерапію (сонячне опромінення), масаж (традиційний, мануальний, тайський, аюрведичний та ін.), ароматерапію і т. д. Різні косметичні, тонізуючі, розслаблюючі, антицелюлітні, детоксикаційні, антистресові, омолоджуючі та інші оздоровчі програми пропонуються в такій кількості, що обмежити їх може тільки час перебування в готелі.

Ведуча серед основних причин зародження екологічного туризму - це підсилюється із за масовості туризму навантаження на природні та культурно історичні ресурси. Стає очевидним протиріччя між задоволенням туристського попиту і раціональним використанням туристських ресурсів.

У міру зростання глобалізації світового господарства росли і негативні зміни в геосфері Землі:

- Кліматичні зміни;

- Деградація ґрунту;

- Руйнування екосистем і зменшення біологічного різноманіття;

- Збільшення забруднення води, грунту і повітря;

- Природні лиха, викликані діяльністю людини;

- Неконтрольований приріст населення;

- Продовольча безпека і наростання загроз здоров'ю населення;

- Обмеженість запасів енергії та інших природних ресурсів;
У 1996 р під егідою СОТ була розроблена концепція сталого розвитку туризму в XXI ст. Вона базується на наступних принципах:

- Подорожі і туризм повинні допомогти людям у досягненні гармонії з природою;

- Подорожі і туризм повинні внести свій внесок у збереження, захист і відновлення екосистем;

- Подорожі і туризм повинні грунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;

- Захист навколишнього середовища повинні складати невід'ємну частину процесу розвитку туризму;