Вплив туризму на природне й культурне середовище

 

Туризм, незважаючи на його близькість до природи й вимогливість до якості навколишнього середовища, є індустрією, що широко використовує досить велику кількість різних видів ресурсів. Тому швидкий розвиток, що характеризується голосними цифрами, повинне включати й показники збільшення споживаних ресурсів і відходів, що викидаються. Крім цього, важливим питанням є розширення територій, використовуваних під створення туристської інфраструктури. Одна справа, коли утягуються малопридатні, рекультивируются старопромышленные й виснажені сільським господарством землі, а зовсім інше, коли під будівництво готелів, підйомників, нових доріг вирубуються ліси, виділяються луги й ріллі, змінюється берегова лінія.

У відсутності належного планування й керування, розвиток, пов'язане з туризмом може вести до соціально-економічних проблем, також як до таких небезпек навколишнього середовища як ерозія ґрунту й втрата біологічної розмаїтості. Можна виділити наступні види негативного впливу туризму:

§ забруднення стічними водами, сміттям;

§ шумове забруднення й емісія повітряного транспорту;

§ ерозія берега (пляжу) через видалення дюн і вирівнювання прибережних поверхонь;

§ надмірне використання природних областей (лісів, гірських схилів, озер);

§ руйнування природних областей для розміщення об'єктів туризму;

§ порушення природних зв'язків у ланцюжку: повітря, вода, земна поверхня й живі організми;

§ вплив на культуру місцевих жителів;

§ втрата історичної й архітектурної спадщини;

§ одноразове збільшення щільності населення в місцях відпочинку;

§ загострення соціально-економічної напруженості;

§ поширення використання праці неповнолітніх.

Це лише неповний набір негативних впливів туризму. Нерідко ситуацію можна виправити або зменшити гостроту проблеми. Розглянемо докладніше, що відбувається внаслідок розвитку туристської індустрії.

Негативний вплив туризму сьогодні випробовують на собі багато країн, що розвиваються, і особливо ті, які не мають достатні технічні й фінансові можливості для заповнення витрачених туристами ресурсів і видалення зроблених ними побутових відходів. Не секрет, що такі відходи по своєму обсязі найчастіше набагато перевершують ті, які утворяться в ході повсякденної діяльності всього населення країни, що є об'єктом туризму.

Наприклад, у Непалі, де великою популярністю користується такий вид активного відпочинку, як піші походи, кожний турист, по оцінках, щодня спалює близько 6 кг деревини, і це притім, що в країні існує гостра недостача палива. У столиці Єгипту Каїрі один великий готель споживає за рік стільки ж електрики, скільки його витрачають 3600 домашніх господарств, що належать єгиптянам із середнім доходом. У Карибському регіоні попит на дарунки моря з боку туристів настільки високий, що став основним фактором збільшення навантаження на популяції омарів і їстівних молюсків. Погоня за «натуральними» будівельними матеріалами також нерідко ставить той або інший природний ресурс на грань зникнення.

Безліч прекрасних куточків планети, не крім заповідних зон, уже істотно постраждали в результаті припливу туристів - «аматорів природи», що чревате пагубними наслідками для биоразнообразия цих місць. Туризм, як відзначалося вище, також веде до забруднення навколишнього середовища: скидання неопрацьованих стоків у води рік і морів, транспортні викиди, що містять двоокис вуглецю й окис азоту, а також виробництво сміття й інших твердих відходів (наприклад, що роблять круїзи суду з туристами в одному лише Карибському басейні щорічно роблять більше 70 тис. т відходів). Будівництво об'єктів і розвиток інфраструктур туристського призначення також губительно впливають на природне середовище. Наприклад, 3/4 піщаних дюн на средиземноморском узбережжя між Іспанією й Сицилією фактично перестали існувати головним чином у результаті відведення їх під забудову споруджень, призначених для обслуговування туристів.

Чи залишаться туристи задоволені проведеними на курорті часом, у вирішальному ступені буде залежати від того, наскільки умови відпочинку й рівень обслуговування виявляться відповідним очікуванням. Оскільки первозданне природне середовище - необхідна умова для приємного времяпрепровождения, її збереження стає важливим економічним фактором для індустрії туризму, для тих, хто визначає політику в цій області, фахівців і керівництва самих туристських компаній, здійснюваних як самостійно, так і в співробітництві із приватним і державним секторами економіки.

Повинні бути прийняті обмеження й правові акти, щоб запобігати й мінімізувати збиток, що туризм наносить біологічній розмаїтості. Такі міри повинні включати контроль існуючих дій, оцінку впливів на навколишнє середовище нових туристських проектів. Особлива увага варто обертати на збереження унікальних і уразливих природних систем, таких як маленькі острови, коралові рифи, прибережні зони.

На один місцевого жителя може доводитися до 130 туристів. З однієї сторони це стимулює виробництво всіх видів продукції, необхідних для споживання туристами, забезпечує завантаження всіх служб обслуговування, а з іншої може заважати нормальному життю громадян, а у випадку зміни кон'юнктури ринку й сезонності викликати сплеск безробіття й загострення соціальної напруженості.

Промисловість туризму характеризується високим ступенем монополії, що має на увазі концентрацію послуг і прибутку в руках невеликого числа міжнаціональних корпорацій. У багатьох країнах більша частина туристських об'єктів належить іноземному капіталу. Повинен бути справедливий баланс між місцевим учасником і інвестором. Місцеві жителі, як основне джерело робочої сили, повинні бути зацікавлені в цікавій і добре оплачуваній роботі, залучатися до участі не тільки на найнижчих рівнях зайнятості.

Індустрія туризму - один з деяких секторів, що де розвиваються країни можуть запропонувати якісний товар на світовому ринку. Ці країни одержують доходи від туризму, а самі туристи в переважній більшості приїжджають туди з високорозвинених і ведучих в економічному й промисловому відношенні держав. Цей очевидний факт свідчить про те, що країни, менш обтяжені промисловим виробництвом і сохранившие своє природне середовище, одержують непряму вигоду від економічного виробництва промислово розвинених держав, які домоглися лідируючого положення на шкоду своєї екології. Отже, ріст глобалізації світової економіки вимагає й глобальної відповідальності за збереження й захист природи. Але розвиток туристської галузі (орієнтованої практично повністю на експорт) у країнах, що розвиваються, приводить до виникнення ряду проблем. В основному вони торкаються культурно-соціальної сфери, а в меншому ступені природне середовище.

Для більшості туристів оптимальне місце для відпочинку там, де немає шкідливого впливу виробничих підприємств і транспортних засобів. Лише для вузького кола фахівців і аматорів-екологів первозданна природа асоціюється з такими поняттями, як биоразнообразие, тропічні ліси або экосистемы. Для більшості еталонів служать екологічні норми й практика, прийняті в тих або інших країнах, хоча тут можливі деякі відступи під впливом додаткової інформації, що вони довідаються на місці.

Важливим є освіта туристів, збагачення культурною інформацією в ході подорож, поширення ідей про дбайливе відношення до природних і інших визначних пам'яток. Інформація, дана туристам повинна включити кодекси поводження, звичаїв (включаючи особливості кухні, одягу й менталітету), погоджена з місцевою владою. Приклади екологічного мислення й поводження туристів в останні роки зустрічаються всі частіше, і це коштовно.

Почерпнути необхідну інформацію вони можуть із каталогів, які містять важливі екологічні дані про стан природи й навколишнього середовища в різних туристських районах миру, про екологічні заходи, проведених окремими готелями під відповідним контролем у кожному з місць відпочинку. Вся ця інформація покликана допомогти туристам вибрати, куди відправитися й у якому готелі зупинитися, маючи реальне подання про те, які умови їх там очікують.

Але успіхи в області охорони навколишнього середовища й турботи про неї залежать від ініціатив уряду й адміністрації приймаючих країн, міжнародні й національні державних і частки організацій, що займаються туризмом і екологією (агентства, туроператори, перевізники, готелі). Туризм повинен розвиватися так, щоб приносити користь корінним жителям; підсилювати місцеву економіку; навчати й залучати місцеву робочу силу; раціонально використовувати наявні ресурси й будівельні матеріали, місцеві сільськогосподарські вироби й ураховувати особливості території.

В особі зацікавлених сторін потрібного напрямку розвитку туризму повинне виступати уряд, як на локальному, так і на національному й міжнародному рівнях. Саме держава здатна виступити як регулююча сила, за допомогою законів і податків дозволяти, забороняти, визначати умови розвитку. З огляду на всі проблеми, що виникають внаслідок розвитку туристської індустрії, з якими доводиться зіштовхуватися туристам, місцевим жителям, регіональній владі, треба помітити, що виникла необхідність комплексного рішенню складних ситуацій, це має на увазі перехід до стійкого розвитку. Використовуючи принципи концепції стійкого розвитку, туризм може не тільки перебороти складності, але й виступити в ролі локомотива, що виведе й інші галузі на шлях стійкого розвитку. Але це перехід не так простий.

На Екологічному саміті в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) про подорожі й туризм говорилося зовсім небагато. Галузь була представлена Всесвітньою радою подорожей і туризму (ВСПТ) - однієї із двох міжнародних організацій, що займаються цими уведеннями діяльності, а сама тема зачіпалася лише побічно або в контексті інших питань. Однак на Порядку денному на XXI століття сформульоване досить далекоглядна думка про те, що індустрія подорожей і туризму має колосальний потенціал, що дозволяє їй вносити конструктивний вклад у стійкий розвиток всіх регіонів планети.

Важливим є розуміння цього потенціалу, а також забезпечення добробуту, соціального прогресу й створення робочих місць у всіх країнах, тому що навіть сама бідна з них має певні переваги перед іншими, маючи неповторну культурну, історичну або природну спадщину, своєрідність якого залучає усе більше мандрівників. У порівнянні з іншими, сугубо виробничими силами господарської діяльності, індустрія подорожей і туризму ніколи не забруднювала атмосферу димом заводських труб і не спотворювала навколишнє середовище, займаючись видобутком природних ресурсів. Крім того, справжні масштаби індустрії туризму, як правило, залишалися непоміченими в силу того, що повітряні перевезення, готельний бізнес і система громадського харчування звичайно сприймалися як самостійні види пропозиції послуг, а не як складені елементи єдиного комплексу по задоволенню, насамперед, наявного масового й постійного зростаючого попиту на туристські й ділові поїздки.

Зараз в урядових, промислових і споживчих колах росте розуміння того, що індустрія подорожей і туризму також може сприяти досягненню екологічної й соціальної стійкості, що, властиво, і передбачали автори Порядку денного на XXI в. Це ставиться як до молодих ринкових держав, так і до промислово розвинених країн. Але не слід замовчувати проблеми очевидного впливу індустрії, що щодня перевозить мільйони людей, забезпечує їхнім житлом, годує й розважає (причому всі частіше в оточенні унікальних і одночасно вкрай уразливих экосистем), що займається будівництвом, преобразуя ландшафти, і діяльність якої прямо торкає корінне населення й місцевих громад.

Безумовно, ці проблеми не можна залишати без уваги. Багато чого можна зробити за допомогою розумного планування й конструювання, оптимального планування й раціонального використання можливостей - от де можуть придатися ідеї стійкого розвитку. Для того щоб додержуватися основних принципів концепції стійкого розвитку варто оцінювати характер і інтенсивність надаваного впливу, проводити екологічні перевірки, ураховувати потенційне навантаження на середовище, оптимізувати ресурсопотребление, вкладати кошти в нові технології. Варто врахувати всі фактори, інтереси й зобов'язання зацікавлених сторін - урядових, промислових і суспільних кіл, причому до останніх, звичайно ж, ставляться як самі туристи, так і місцеве населення.

 

 

Таблиця 11.2.