Сукупність факторів, що впливають на формування турпродукта

 

Автор або джерело	Рік	Фактори
Д. Джеффрис		Транспортний засіб, використовуваний для транспортування до місця призначення й на місці; Форма надання житла; Тривалість відпочинку; Маршрут подорожі, відстань між зупинками; Показники мобільності
А. Буркарт, С. Медлик		Природні ресурси; Культурні, архітектурні, історичні визначні пам'ятки; Технологічні можливості й устаткування; Можливості пересування
Й. Криппендорф		Природні (клімат, пейзаж, флора й фауна та ін.); Етнічні (мова, культура й т.д.); Наявність єдиної інфраструктури (транспорт, засоби комунікації та ін.); Туристське встаткування (місця розміщення й розваги, сувенірні магазини)
ВТО		Туристські визначні пам'ятки й види діяльності; Засоби розміщення; Інші туристські об'єкти й послуги

 

Таким чином, ми вважаємо за необхідне позначити наступних основних факторів, які безпосередньо впливають на формування турпродукта:

§ природні, історичні, культурно-етнічні багатства;

§ різні блага й послуги, що існують у регіоні або країні;

§ особливості туристського споживання в даному регіоні;

§ институциальные елементи (адміністративні, юридичні, професійні, наукові й т.д.) регіону;

§ транспортна доступність і забезпеченість;

§ маркетингові комунікації;

§ інформаційні ресурси.

Більш докладно фактори виробництва туристського продукту розглядаються в підручнику А. Ю. Александровій «Міжнародний туризм»[152]. У рамках даної глави розглянемо основні фактори і їхній вплив на формування туристського продукту. Виробництво туристського продукту вимагає різних ресурсів. Існують три основні категорії виробничих ресурсів: природні й культурно-исторические, людські, капітальні.

Природні й культурно-історичні ресурси-фактори. Основу туристської пропозиції становлять природні блага, яким належить особливе значення в задоволенні потреб туристів. Рекреаційні ландшафти, комфортний клімат, водні об'єкти, теплі моря, мінеральні води й лікувальні бруди - все це залучає туристів і вирішальний образ впливає на туристський рух, надаючи йому певний напрямок і формуючи його структуру в часі й просторі. Таким чином, організації відпочинку передують виявлення й вивчення природних туристських ресурсів, які завершуються їхньою оцінкою. Потім визначаються правила їхньої експлуатації й установлюється режим охорони.

Існує кілька різновидів оцінки природних туристських ресурсів: технологічна – по функціональній придатності ресурсів для того або іншого виду туристської діяльності; фізіологічна або медико-біологічна – по ступені комфортності природних умов для відпочинку й лікування; психолого-эстетическая – визначальними є эстетические якості місцевості й особливості їхнього психологічного сприйняття. При цьому також ураховуються стійкість природних ресурсів до антропогенних навантажень і розмаїтість природних комплексів. Найпоширенішої є технологічна оцінка.

Привабливість території для розвитку туризму залежить і від її історико-культурного потенціалу. Він представлений історичними пам'ятниками, меморіальними місцями, народними промислами, традиційною живою культурою, музеями, археологічними пам'ятниками, документальними пам'ятниками, сполученням об'єктів матеріальної й духовної культури. Існують різні способи включення історико-культурної спадщини в систему туристського обслуговування. Найпоширеніші форми - організація різного роду музеїв і прокладка туристсько-екскурсійних маршрутів. Аттрактивность культурних комплексів залежить від їх художньої й історичної цінності, моди й доступності для відвідування.

Людські ресурси. У процесі виробництва туристського продукту використовується праця. Величина праці як економічного фактора найчастіше виміряється кількістю людей у працездатному віці й тривалістю робочого часу. Показником якості трудових ресурсів служать професійні навички й знання, які люди постійно вдосконалюють. Можна також визначити рівень їхніх здатностей і ступінь зацікавленості в роботі. Туризм є одним з найбільш трудомістких секторів світової економіки. Крім властиво туристської діяльності по обслуговуванню відвідувачів, значного обсягу праці вимагають підприємства сполучених з туризмом галузей економіки: торгівлі, будівництва, сільського господарства, харчової й сувенірної промисловості й т.д.

Головна особливість праці в сфері туризму складається в його некваліфікованому характері. Так, 80% зайнятих у сфері туризму - некваліфікована робоча сила. В індустрії туризму також широко застосовується жіноча праця й праця іноземних робітників і молоді. Якщо аналізувати особливості трудового режиму в сфері туризму, то можна виявити наступні його особливості: невисока заробітна плата; порівняно довгий робочий тиждень; нестабільний графік роботи; слабка участь профспілок у житті трудових колективів; відсутність чітких посадових інструкцій і обов'язків, тому що менеджери туризму виконують будь-які обов'язки - від гіда-перекладача до бухгалтера; сезонний характер роботи.

Виділяються три основні форми зайнятості в туризмі:

§ сезонна робота, обумовлена циклічними коливаннями ділової активності; сезон для туризму найчастіше доводиться на літній період і період відпусток, канікул і свят – в інший час робота в більшості туристських фірм завмирає з наступним вивільненням основної маси працівників;

§ неповниний робочий день – широко розповсюджена форма зайнятості в готельному й ресторанному господарстві західних країн; вона має ряд переваг: з одного боку, дозволяє включити в сферу праці ті категорії економічно активного населення (зокрема жінок і студентів), які сполучають роботу в туристському секторі з діяльністю іншого роду, з іншого боку - надає необхідну гнучкість і оперативність процесу виробництва туристських товарів і послуг (наприклад, при позмінній організації цілодобової роботи);

§ тимчасова робота на період короткострокової ділової активності – на вихідні дні, на час проведення виставок, симпозіумів, ділових зустрічей, асамблей і т.д.

У туризмі діють три головні системи оплати праці. Одна з них заснована на «чайових» і інших добровільних винагородах, виплачуваних клієнтами безпосередньо обслуговуючому персоналу. Вони звичайно становлять 10% від суми, зазначеної в рахунку. Але ця практика останнім часом поступово відходить у минуле. Хоча її елементи ще зберігаються повсюдно. Друга система, заснована на участь на паях у продажах і наданні послуг, створювалася як альтернативна попередній формі оплати праці. Вона виходить від прямої залежності розміри винагороди від результатів роботи фірми, підвищуючи матеріальну зацікавленість працівників у збільшенні обсягу надаваних послуг. Частка їхньої участі коливається від 5 до 15%, в окремих випадках досягаючи 20% плати, що стягується із клієнта.

Третя система заснована на тім, що на туристських підприємствах установлюється фіксована заробітна плата. В останні десятиліття ця форма винагороди одержує найбільше поширення серед працівників туриндустрии, що не вступають у прямий контакт із клієнтами. Найчастіше одночасно встановлюються дві останні форми оплати праці. Поряд з ними застосовується й система чайових.

Особливе значення також має підготовка кадрів для туристської галузі. Дане питання було розглянуто нами в главі 2. Важливим моментом, що сприяє успішному розвитку туристського бізнесу, з'явилося створення й прийняття в Росії документа «Кваліфікаційні вимоги (професійні стандарти) до основних посад працівників туристської індустрії».

Капітальні ресурси. Первинні фактори виробництва - праця й земля - вступають у певні відносини між собою, породжуючи капітальні (інвестиційні) ресурси, або капітал. Він із самого початку є похідним чинником. До нього ставляться засоби праці, створені людиною для виробництва з їхньою допомогою інших товарів і послуг. Вартість капіталу переноситься на готову продукцію або надавані послуги поступово, вроздріб у вигляді амортизації.

Класифікація елементів капіталу, застосовувана в Росії, є типовою й включає: основні (ресторани, бари, готелі й ін.) і допоміжні (гаражі, пральні, котельні й т.д.) будинку; спорудження (канатні дороги, фунікулери, спортмайданчики й т.д.); передатні пристрої; робочі й силові машини й устаткування; вимірювальні й регулюючі прилади й пристрої; обчислювальну техніку й програмні засоби до неї; транспортні засоби; інструменти; виробничий і господарський інвентар і приналежності; інші основні засоби.