Особливості визначення й структура туристського потенціалу

 

Необхідною умовою розвитку туризму є наявність туристського потенціалу, що може оцінюватися в різних масштабах: на рівні миру, країни, району й ін. Під туристським потенціалом розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов для організації туристської діяльності на певній території. Іноді туристським потенціалом називають відношення між фактичною й гранично можливою чисельністю туристів, обумовленої виходячи з наявності туристських ресурсів, що є, на думку автора, не зовсім вірним твердженням.

Дуже часто, під туристським потенціалом розуміється наявність на території певних унікальних або, принаймні, цікавих не тільки для місцевих жителів об'єктів. Хоча це не цілком обов'язкова ознака, а тільки бажаний варіант. Туристський потенціал території дуже мінливий і залежить від особливостей соціокультурного утворення, у межах якого вона розташована. У поняття туристського потенціалу входить поняття «умови й фактори розвитку туристської діяльності».

Е. А. Джанджугазова в одній з робіт уживає поняття «туристські цінності», під якими розуміє туристські ресурси або туристсько-рекреаційний потенціал територій. По своїй природі вони гетерогенни, частина з них носить природний характер (атракції), частина створені штучно в результаті людської діяльності. Границя між природними й штучними туристськими цінностями різко не окреслюється, тому що є група об'єктів атракції, створена як діяльністю людей, так і самою природою (наприклад, штучні водойми, пляжі й ін.). Однак варто підкреслити, що туристські цінності визначаються становленням території з туристською спеціалізацією[40].

Структура туристського потенціалу наочно показана на малюнку 3.1., складеному авторами підручника. Відразу можна помітити, що туристський потенціал містить у собі туристські ресурси й туристську інфраструктуру. Туристські ресурси підрозділяються на три основні групи - природні, культурно-історичні й соціально-економічні. Слід зазначити двоїстий характер соціально-економічних ресурсів. До них ставляться елементи туристської інфраструктури, а також трудові, інформаційні, матеріально-технічні, фінансові ресурси, елементи керування й т.д.

Н. И. Панів оперує поняттям «туристсько-рекреаційні ресурси» і пише, що «під туристсько-рекреаційними ресурсами регіону треба розуміти природно-кліматичні, соціально-культурні, історичні, археологічні, архітектурні, науково-промислові, видовищні, культові й інші об'єкти і явища, здатні задовольнити потреби людини в процесі й з метою туризму й создающие організаційно-економічну й матеріальну базу для розвитку туризму.

Рис. 3.1. Структура туристського потенціалу території

 

Туристсько-рекреаційні ресурси мають першорядне значення при керуванні туризмом і визначають формування турбізнеса в тім або іншому регіоні. Саме вони є основою успішного розвитку туристського бізнесу. Вони визначають специфіку розвитку туризму в регіоні, є вихідним базисом для виробництва туристського продукту; при плануванні пріоритетних напрямків інвестиційної політики регіону. До туристсько-рекреаційних ресурсів ставляться природні, історичні, соціокультурні, матеріально-технічні, трудові[41].

Аналогічна й позиція А. В. Даринського, що затверджує що «туристський потенціал – це туристські ресурси, туристська індустрія й туристська інфраструктура»[42]. У своїй монографії Н. И. Панів використовує поняття пропускний потенціал (екологічний, туристський, соціальний, побутовий), що показує можливості будь-якого туристського об'єкта у вигляді пропускних здатностей, тобто максимального навантаження, що може мати туристський об'єкт без серйозного збитку для місцевих ресурсів від поїздок туристів і виникнення соціально-економічних проблем у населення[43].

Що необхідно враховувати при визначенні перспектив туристської індустрії в тім або іншому регіоні? Ю. П. Ковальов думає, що при проведенні даних досліджень методично вірним є виділення наступних аспектів:

ü виявлення наявного туристсько-рекреаційного потенціалу;

ü оцінка наявного туристсько-рекреаційного потенціалу;

ü оцінка сучасного стану використання туристського й рекреаційного потенціалу;

ü оцінка можливостей інтенсифікації використання туристського й рекреаційного потенціалу;

ü оцінка факторів, що стримують розвиток туризму в регіоні;

ü підготовка й реалізація перспективної моделі територіальної організації туристсько-рекреаційної сфери регіону.

При цьому значна увага приділяється вживанню понять «туристсько-рекреаційний потенціал» і «туристсько-рекреаційна сфера». Проте, використання даних понять є не зовсім методологічно вірним. Варто помітити, що рекреація й рекреаційна діяльність (як уже було сказано вище), містить у собі туризм і туристську діяльність. Тому вживання формулювання «туристсько^-рекреаційний» не є виправданим, тому що свідомо містить у собі дублювання. Автори рекомендують роздільне використання даних понять - «туристський потенціал» і «рекреаційний потенціал».

Виявлення наявного туристського й рекреаційного потенціалу є далеко не самим складним завданням, тому що в цей час практично для будь-який староосвоєнний території є зводи пам'ятників історії й культури, природних охоронюваних об'єктів, є докладні відомості про об'єкти соціально-культурної сфери - музеях, готелях, ресторанах, санаторіях і базах відпочинку й т.п.

Більше складним аспектом є оцінка наявного туристського або рекреаційного потенціалу. Вона повинна враховувати: унікальність наявних об'єктів; розходження в доступності об'єктів; розходження в щільності розміщення об'єктів у межах регіону; розмаїтість і комплексність наявних об'єктів; фізичний стан об'єктів.

Необхідно відзначити, що більша частина російських регіонів характеризується низькою щільністю розміщення туристсько-рекреаційних об'єктів, їх слабкою транспортною доступністю, поганим фізичним станом і відсутністю комплексності. До суб'єктів Росії, потенціал яких може бути визнаний високим, можливо віднести лише Московську, Владимирської і Ярославську області, міста Москва й Санкт-Петербург. У всіх інших суб'єктах Росії є особливості, які утрудняють його використання або погіршують якісні характеристики, що означає й зменшення його загальної оцінки.

Незважаючи на складності у використанні туристського й рекреаційного потенціалу, необхідно визначати перспективи його використання. У цьому плані одним з необхідних аспектів є розробка моделі організації туристської сфери регіону з виділенням територій, які мають потребу в першочерговій концентрації зусиль і засобів на їхній розвиток, резервних територій і територій, де розвиток туристської інфраструктури недоцільно.

Для грамотного й ефективного керування ресурсним потенціалом регіону необхідно розробити й застосувати наступні параметри його оцінки: 1) кількісна оцінка ресурсів; 2) оцінка структури потенціалу, ступінь використання приватних потенціалів; 3) оцінка можливостей використання ресурсів; 4) систематичний облік стану туристських і рекреаційних ресурсів і визначення їхнього значення в розвитку туризму регіону можливі лише при введенні системи туристських і рекреаційних кадастрів[44].

Існує досить велика кількість методик оцінки туристського потенціалу територій. У справжній роботі не має змісту приводити всі методики, досить буде лише зрозуміти сутність і принципи оцінювання туристського потенціалу територій, а також можливості практичного застосування зазначених методик. Розглянемо деякі методики оцінки туристського потенціалу території Росії нижче.

 

3.1.2. Оцінка рекреаційного потенціалу Росії для розвитку міжнародного туризму (по К. В. Кружалину, 2006)

 

На першому етапі дослідження були визначені основні види й форми міжнародного туризму, реалізація яких відбувається або буде відбуватися на території Росії. У першу чергу до них ставляться пізнавально-розважальний, лікувально-оздоровчий і спортивний туризм. Ці види туризму визначили набір показників, покладених в основу оцінки рекреаційного потенціалу й наступної класифікації регіонів.

На другому етапі була створена серія карт комплексної оцінки природних ресурсів длярозвитку лікувально-оздоровчого туризму, типів природних провінцій за умовами організації спортивного відпочинку, поширення пізнавальних ресурсів туризму, екологічного стану регіонів Росії, а також карта, що відбиває рівень забезпеченості засобами розміщення туристів. У дослідженні застосовувався кваліметрический підхід, суть якого полягає в експертному присвоєнні певного вагового коефіцієнта кожному показнику, що характеризує рекреаційний потенціал, з наступним розрахунком середньозваженого значення, що відбиває інтегральну оцінку рекреаційного потенціалу кожного з 88 суб'єктів РФ.

Із всієї сукупності російських регіонів, що відрізняються по площі й чисельності населення, 52 характеризуються високим і відносно високим рівнем рекреаційного потенціалу. Ці регіони розташовуються в основному в європейській частині країни, а сім з них перебувають за Уралом і розташовані на Алтаї, навколо озера Байкал і на Камчатці.

Середнім і низьким рекреаційним потенціалом володіє ряд староосвоєнних регіонів європейської частини, а також Російська Північ і далекосхідні регіони. З дослідження не треба, що в регіонах з низьким потенціалом, що займають близько 60% території країни неможливий розвиток міжнародного туризму. У цих регіонах є унікальні природні, культурно-історичні й археологічні об'єкти, що дозволяють розвивати певні види немасового туризму. Це в першу чергу екстремальний, екологічний, науковий туризм і т.д.

Оцінка економіко-географічних факторів і умов розвитку міжнародного туризму в Росії дозволяє констатувати, що вони відрізняються помітною розмаїтістю й у сполученні з рекреаційним потенціалом можуть сприяти розвитку міжнародного туризму, або робити на нього стримуючий вплив. Далі, ґрунтуючись на вивченні економіко-географічних факторів, що впливають на розвиток в'їзного міжнародного туризму, можливо виділити ті, які в цей час у нашій країні є визначальними. До них ставляться, насамперед, комплексні показники, що характеризують стан і перспективи економічного розвитку регіонів, їхня економічна вага й загальний інвестиційний потенціал.

Із всієї сукупності регіонів 25 характеризуються сприятливими й відносно сприятливими економіко-географічними умовами розвитку міжнародного туризму. З них тільки шість розташовуються в азіатській частині Росії, а майже 2/3 суб'єктів перебувають у європейській частині країни й витягнуті у своєрідний ланцюжок з північно-заходу (Калінінградська й Ленінградська області) на південний схід (Республіка Башкортостан і Челябінська область).

До групи з недостатньо сприятливими умовами ставляться 45 суб'єктів, тобто ледве більше 50%. Вони займають більшу частину Сибіру й Далекого Сходу, а також розташовуються на півночі й заході європейської території країни. У групу з несприятливими умовами попадають 18 суб'єктів, які «розкидані» по всій території Росії з районами концентрації на північному сході країни й півдні Сибіру.

Комплексний аналіз впливу економіко-географічних умов і рекреаційного потенціалу на розвиток міжнародного туризму дозволяє оцінити сукупний туристський потенціал регіонів Росії. Проведене дослідження послужило підставою для введення поняття сукупного туристського потенціалу й дозволяє зробити висновок, що якщо для деякого регіону характерний високий рівень рекреаційного потенціалу й сприятливі економіко-географічні умови, то він має найкращі перспективи розвитку міжнародного туризму. У регіонах з низьким рівнем рекреаційного потенціалу й несприятливих економіко-географічних умов розвиток індустрії міжнародного туризму досить проблематично.

До першої групи, що характеризується сприятливими умовами для розвитку міжнародного туризму, а відповідно високим сукупним туристським потенціалом, ставиться 21 суб'єкт РФ, з яких лише Новосибірська й Іркутська області перебувають за Уралом. Інші ж регіони розташовуються відносно компактними ареалами на північно-заході, центрі, півдні й південно-сході європейської території Росії.

У другій групі, що характеризується відносно сприятливими умовами для розвитку міжнародного туризму, з відповідним сукупним туристським потенціалом – 30 регіонів. Ця одна з найбільш великих груп по кількості суб'єктів. При цьому 19 регіонів розташовуються щільним кільцем навколо центральних регіонів з високим туристським потенціалом, що ставляться до першої групи. Шість регіонів сконцентровані на півдні Росії й примикають до Ростовської області й Краснодарського краю. Інші регіони розосереджені уздовж південної границі країни й не завжди сусідять із регіонами першої групи.

До групи, що характеризується недостатньо сприятливим сукупним впливом на розвиток міжнародного туризму, а відповідно середнім сукупним туристським потенціалом, ставиться всього п'ять регіонів, розташованих на півдні європейської території (Воронезька й Волгоградська області), на півдні Західного Сибіру (Тюменська область) і на півдні й у центрі Сибіру (Кемеровська область і Красноярський край).

До групи, що характеризується несприятливим сукупним впливом на розвиток міжнародного туризму, а, отже, низьким сукупним туристським потенціалом, ставляться 32 регіону. Це сама велика група по займаній площі (більше 60% території Росії). Її регіони єдиним масивом займають північ, північний схід, схід і південний схід країни.Відособлене положення займають Брянські, Тамбовські, Астраханська області, Чеченська Республіка й Республіка Калмикія, Курганська область, Республіки Тива й Хакасія.

Дослідження дозволило зробити висновок, що високим і відносно високим сукупним туристським потенціалом володіє 51 регіон Росії, що займає майже 40% території країни. Це в основному староосвоєнні рекреаційні райони зі сформованою соціально-економічною інфраструктурою, що володіють досить вивченими й освоєними рекреаційними ресурсами й різноманітною природною й культурною спадщиною. З погляду загального інвестиційного потенціалу вони ставляться до регіонів-«ядрам» або «сателітам» і оцінюються як великі й середні «полюси росту» по перспективах економічного розвитку.

Аналіз територіальної диференціації іноземних туристських потоків відповідно до сукупного туристського потенціалу дозволяє зробити висновки про його реалізацію й визначити перспективи подальшого розвитку міжнародного туризму в суб'єктах Росії. Статистика по прибуттю іноземних громадян по регіонах Росії на федеральному рівні не ведеться. У сформованих обставинах Держкомстат Росії в статистичному збірнику «Туризм у Росії», ґрунтуючись на опитуванні керівників туристських підприємств, опублікував дані за 1999 р. про чисельність прийнятих туристів, аналіз яких визначив частку відвідування іноземними туристами регіонів Росії в загальному числі туристів. На цій підставі суб'єкти РФ розділені на три групи.

До першої групи суб'єктів, часто відвідуваних іноземцями, із часток іноземних туристів від загального числа туристів (включаючи й вітчизняних) більше 50%, ставляться 20 регіонів. Всі ці регіони є периферійними (за винятком м. Москви) і розташовуються уздовж державного кордону країни від Калінінградської області до Приморського краю (у межах основної зони розселення), що сприяє в ряді випадків інтенсивному прикордонному діловому туризму й шопинг-туризму. До даної групи також ставляться м. Москва й м. Санкт-Петербург, які традиційно є лідерами по відвідуваності іноземними громадянами.

У другу групу суб'єктів із середньою відвідуваністю й із часток іноземних туристів від загального їхнього числа 10-50%попадають 18 регіонів, які розташовуються як уздовж державного кордону, так і примикають до регіонів першої групи. Частина регіонів цієї групи, такі як Московська, Ярославська, Владимирська й ряд інших областей, є розвиненим туристськими районами. До третьої групи суб'єктів, рідко відвідуваних, із часток іноземних туристів від загального їхнього числа менш 10%, ставляться 44 регіону. Вони займають внутрішнє географічне становище, і чітко виражених закономірностей у їхньому розміщенні не простежується.

Таким чином, ряд суб'єктів РФ характеризується високим сукупним туристським потенціалом і частою відвідуваністю іноземними туристами. Це характерно в першу чергу для рр. Москва, Санкт-Петербург, Ленінградської, Калінінградської, Самарської, Новосибірської й Іркутської областей і деяких інших регіонів. У цих регіонах міжнародний туризм розвивається високими темпами.

Є регіони з високим рівнем сукупного туристського потенціалу й невисокою часткою відвідування іноземними туристами (менш 50%). До них ставляться: Московська, Ярославська, Владимирська, Нижегородська, Білгородська, Ростовська області, Краснодарський край, Республіка Татарстан, а також Пермської, Свердловська й Челябінської області. Це не говорить про те, що кількість іноземних громадян, прийнятих і обслужених у цих регіонах, невелико. Як правило, ці регіони характеризуються високими абсолютними показниками по прийому як іноземних, так і вітчизняних туристів. Перспективи подальшого розвитку міжнародного туризму тут високі, особливо беручи до уваги той факт, що розвиток внутрішнього туризму сприяє розвитку міжнародного.

У ряді регіонів, що володіють низьким рівнем сукупного туристського потенціалу, все-таки спостерігається активне відвідування іноземними громадянами, що характерно для Мурманської області, Республіки Карелія, Читинської області, Агинського Бурятського автономного округу, Амурської області, Єврейської автономної області, Приморського й Хабаровського країв, Сахалінської й Камчатської областей. Аналіз специфіки цих регіонів дає підставу затверджувати, що потік іноземних громадян, що в'їжджають у них, буде й далі зростати. Це пояснюється, насамперед, розвитком ділового туризму, пов'язаного з активізацією торговельних відносин і прикордонним економічним співробітництвом із суміжними державами (створення спільних підприємств, шопінг-туризм, спрощення в'їзду й виїзду й т.д.). Розвиток ділового туризму дає поштовх до розвитку «чистого» туризму, розширенню пропонованих послуг, розвитку туристської інфраструктури й т.д.

Для північних і північно-східних регіонів Росії властиво цілком закономірне сполучення низького рівня сукупного туристського потенціалу й низкою відвідуваності іноземними громадянами. Це не означає, що розвиток тут міжнародного туризму неможливо, тому що в цих регіонах існують унікальні природні й культурно-історичні об'єкти, які становлять великий інтерес для реалізації деяких видів немасового, але високоприбуткового наукового й екологічного туризму.