Туристські об'єкти й комплекси

 

Туристські комплекси являють собою містобудівні утворення різного функціонального профілю, що складаються з туристських установ, об'єднаних єдиним архітектурно-планувальним рішенням, загальною просторовою композицією й організацією обслуговування. Під туристським комплексом також розуміють сукупність різних по функціях туристських установ місткістю більше 1000 місць, об'єднаних однією функціональною програмою (лікування, оздоровлення, відпочинок, ділові зустрічі й заходи й т.д.).

Туристський об'єкт є особливе містобудівне утворення, орієнтоване на надання туристам заданого обсягу послуг і реалізацію спеціалізованих туристських програм. Світова практика демонструє безліч прикладів будівництва туристських об'єктів. Номенклатура типів об'єктів туризму (будинків, споруджень і їхніх комплексів) відрізняється строкатістю й розмаїтістю. Така розмаїтість обумовлена багатством сполучень різних форм відпочинку й структури контингенту відпочиваючих. Це породжує необхідність класифікації туристських комплексів (п. 2., Додаток)

Типи туристських об'єктів звичайно класифікують на основі введення ряду розпізнавальних ознак, таких як стаціонарність, сезонність експлуатації, функціональна специфіка, величина. Ці ознаки названі в ряду авторів і є основою класифікацій, представлених у спеціальній і нормативній літературі.

Один з ознак розходження об'єктів відпочинку – стаціонарність. Стаціонарні спорудження – це непереміщувані об'єкти, до них належать всі капітальні будинки, вони розраховані на постійну експлуатацію до моменту повної амортизації. Нестаціонарні спорудження – це ті, які можна переміщати на інше місце, до них відносять всі транспортабельні спорудження для нічлігу й обслуговування відпочиваючих: намету, автопричепи, сборно-розбірні будиночки й т.п. Нестаціонарні туристські об'єкти розділяють на стабільні (намету, будиночки та ін.) і мобільні (автопричепи, туристське судно й т.д.).

Іншим критерієм розподілу є сезонність експлуатації, у зв'язку із чим розрізняються туристські об'єкти круглорічний і сезонної (скажемо, тільки літньої або, навпаки, тільки зимової) експлуатації. Круглорічними й сезонними можуть бути як стаціонарні, так і нестаціонарні об'єкти.

Стаціонарні й нестаціонарні туристські будинки й пристрої в різних своїх комбінаціях разом із супутніми спорудженнями й інженерною інфраструктурою формують туристські комплекси (центри), де концентруються основні маси відпочиваючих. Комплекси, як і окремі будинки й спорудження, можуть мати ту або іншу функціональну спеціалізацію. По функціональному профілі варто виділити поліфункціональні туристські комплекси, у яких сполучені функції курортного лікування й відпочинку, або відпочинку й туризму, або відпочинку дорослих і дітей, і спеціалізовані, де домінує спеціалізація (наприклад, центри дитячого відпочинку, спортивно-рекреаційні комплекси, центри курортного лікування).

Наступним критерієм розподілу туристських об'єктів є їхня величина, інакше потужність (місткість), що виражається кількістю місць нічлігу або числом відпочиваючих у пік навантаження, тобто в день сезону максимальної завантаженості. Величина туристського комплексу самим помітним образом впливає як на саму побудову його структури, систему обслуговування, організацію транспортного зв'язку, так і на характер і масштаби перетворення природного оточення.

Існують різні рекомендації з оптимальної величини туристських комплексів. Так, для приморських територій з великими просторами акваторій і більших пляжів місткість туристських комплексів приймається в межах від 2000 до 10000 місць. Туристські центри, сформовані на основі озер і рік, де туристські ресурси нижче, мають, звичайно, меншу місткість і підрозділяються на малі - до 0,5 тис. місць, середні - 0, 5-2,5 тис. місць, більші - більше 2,5 тис. місць. Для північних районів рекомендується наступна місткість туристських центрів: для центрів круглорічного використання - 2-15 тис. чіл., для центрів сезонного (зимового або літнього) використання - 1-7 тис. чіл., для спеціалізованих центрів - 0, 5-2 тис. чіл.

Світовий досвід туристського будівництва демонструє приклади зведення як надвеликих, з дуже високою місткістю, туристських комплексів, так і малих, майже мініатюрних. У виді цього припустимо класифікувати туристські комплекси по числу відпочиваючих на мінікомплекс місткістю до 500 чіл., комплекси місткістю 500-2000 чіл., макрокомплекси місткістю 2000-5000 чіл. і мегакомплекси місткістю понад 5000 чіл. Термін «туристський центр», що часто можна зустріти в літературі як синонім слова «комплекс», ставиться до макро- і мегакомплексам.

Однієї із провідних тенденцій у світовий, у тому числі й вітчизняної, практиці будівництва останнім часом стала тенденція зменшення популярності більших туристських комплексів на користь малих, зокрема таких, як невеликі пансіонати й будинку відпочинку, туристські бази й притулки, кемпінгові селища. Це свідчить про перевагу формування в мережі туристських об'єктів невеликих туристських комплексів, супідрядних по масштабі природному оточенню, протипоставлених по своєму архітектурному рішенню потужним центрам відпочинку з високим ступенем урбанізації.

Туристські комплекси, це не тільки будинку, спорудження, інші штучно-технічні об'єкти, але й сама територія з усіма особливостями її природного ландшафту. При цьому саме якості ландшафту визначають туристські можливості (потенціал) території і є причиною, що спонукує, наміру зведення будь-якого туристського пристрою. Тут позначається друга ключова проблема - проблема вибору місця для розміщення туристського об'єкта. Місцю розташування об'єктів туризму фахівці надають винятково важливе значення, тим більше, якщо мова йде про розміщення елітних туристських комплексів.

Останнім часом проблема оцінки територій для туристського використання активно досліджується архітекторами, географами, психологами, фахівцями в області туризму, вона широко обговорюється в спеціальній пресі. Існує кілька підходів до оцінки, загальним для них є те, що всі вони звернені на детальне вивчення тих або інших факторів (ресурсів і умов) туристської діяльності. Як правило, оцінці піддаються рельєф, клімат, водойми й водотоки, рослинність (деревна рослинність обособленно), транспортна доступність, наявність туристської інфраструктури (будинків, комплексів, інженерних систем).

Складність оцінки території для цілей туризму полягає в тім, що для різних видів туристської діяльності необхідні різні ресурси й умови. До основних видів туристсько-рекреаційної діяльності ставляться: рекреаційно-оздоровча (прогулянкова, пляжно-купальна рекреація, некатегоричні туристські походи й ін.), спортивно-оздоровча (всі види аматорського спорту), рекреаційно-пізнавальна (екскурсії «у природу» і по культурно-історичних місцях) і рекреаційно-промислова (полювання, риболовля, збір ягід, грибів, гербаріїв та ін.). При цьому кожний вид діяльності вимагає особливе угруповання оцінюваних факторів і особливе прочитання їхнього значення. Увага варто приділяти не тільки позитивним, але й негативним факторам, які можуть обмежити або навіть виключити використання території в туристських і рекреаційних цілях.

Методика туристської оцінки території повинна включати взаємозалежне вивчення основних аспектів територіальної організації відпочинку й передбачати комплексний аналіз цих аспектів, а в методологічному плані базуватися на системній методології. Позитивні можливості для рішення проблеми туристської оцінки території й вибору місця для розміщення рекреаційних комплексів надає апарат багатомірної статистики, зокрема методи факторного аналізу.

Методи факторного аналізу в самому загальному виді являють собою матричні перетворення й вирахування. Споконвічний етап - вибір одиниць вивчення й виділення ознак. Вся інформація, що збирається в ході аналізу, представляється у формі таблиці даних, у якій рядка відповідають безлічі територіальних одиниць, а стовпці - безлічі ознак, що описують їхній екологічний стан, рекреаційний, народногосподарське значення й ін. Така форма дозволяє провести бальну оцінку території по всьому комплексі аспектів.

Проведення комплексної оцінки методами факторного аналізу припускає покрокове виконання наступних процедур (етапів оцінки):

1 крок – виділення й угруповання факторів (ознак), по яких ведеться оцінка;

2 крок – визначення інтенсивності й рівня фактора (ознаки);

3 крок – розробку критеріїв оцінки й оцінних шкал;

4 крок – проведення бальної оцінки по кожному одиничному факторі;

5 крок – проведення комплексної бальної оцінки по всій групі факторів;

6 крок – ранжирування й категоризацію одиниць території із установленням їхнього пріоритету.

В існуючих методиках туристській оцінці підлягає ландшафт, його фрагменти. Будь-яка місцевість (ландшафт), з погляду відпочинку, туризму, може залучати й вабити до себе, або, навпаки, відштовхувати. Назвемо ці властивості місцевості аттрактивними (приваблюючими) і репеллентними (відразливими) властивостями. Атрактивність – основна системна властивість туристських ресурсів, природних і культурно-історичних об'єктів, що свідчить про їхню туристську цінність. Атрактивність туристської діяльності – індивідуальна або групова привабливість занять туристської діяльності і їхніх сполучень.

Фахівці в області рекреаційної географії прагнуть так чи інакше охарактеризувати таку сторону ландшафтів, як їхня привабливість. Вони виділяють ряд критеріїв, по яких можна було б її оцінити. Наприклад, А. Д. Волков і А. Н. Громцев уважають, що провідними ознаками, що визначають рекреаційну якість ландшафту, є контрастність форм рельєфу, мозаїчність і типологічний спектр лісів, наявність водних об'єктів, ягідних і грибних угідь, транспортна доступність. Приведемо в систему ті прояви, що визначають атрактивне властивості місцевості. Можна виділити три блоки таких властивостей: топологічні, функціональні й эстетичні властивості[53].

Привабливі унікальні (індивідуальні, неповторні) місця, обумовлені прикметником «самий» (найбільший, найвищий, найглибший і т.д.). До унікальної місцевості варто віднести будь-який зареєстрований пам'ятник природи, при цьому, чим вище статус такого пам'ятника, тим вище показник його унікальності. Високою привабливістю володіють території, де звичайні рекреаційні ресурси сплітаються в рідкий по багатству сполучень клубок, наприклад: ліс, озеро, ріка, гори, рівнинні ділянки – усе в одному місці. Тут на перший план виступають мозаїчні, композиційні властивості ландшафту. Значення має наявність і якість водних об'єктів – рік, озер, водоймищ, деревної рослинності – хвойних або змішаних лісів, куртин і гаїв. Вони збагачують пейзаж, створюють додаткові рекреаційні можливості й підвищують привабливість ландшафтів. Це топологічні характеристики місцевості.

З огляду на утилітарні, споживчі запити людини відносно природи, до привабливих варто віднести місця, що володіють сприятливими умовами для аматорських промислів (грибного і ягідного полювання, риболовлі, непромислової полювання на звірів і птахів) або для садово-дачної облаштованості. Багате фіто- і зооресурси – необхідна умова для аматорських промислів, родючість ґрунту, наявність рівних площадок – умова для відчуження території під садово-дачну забудову. Це функціональні (утилітарні) характеристики місцевості.

Найбільше важко сформалізуйте характеристикою є эстетическої якості місця. Поняття «естетика місця», застосовуване тут, відбиває здатність його впливати деяким своїми якостями на нервову систему людини, на психоемоційну сферу туриста. Визначальної є фактор виникнення позитивних емоцій. Эстетичеська якості на превелику силу можуть бути сформульовані й виражені у формі категорій, що мають відповідне значення для проектування. Однак, незважаючи на ці труднощі, деякі вчені вважають, що саме эстетичеський підхід до планування ландшафтів буде викликати в майбутньому пильний інтерес.

Поряд з атрактивними, місцевість може володіти репеллентними властивостями. Висока частка репеллентних властивостей здатна знизити туристський потенціал місця до нульової оцінки. До репеллентним якостей місця варто віднести високу насиченість небезпечними й шкідливими для людини тваринами й рослинами (комахами-переносниками, приміром, энцефалітними кліщами, отрутними плазунами або рослинами, хижими тваринами), у горах до них варто прилічити високу ймовірність кам'яних осипів, селів, сходу сніжних лавин. Наявність гнусу (мошки, комарів, ґедзів, мух) також помітно знижує привабливість території для відпочинку. До небезпечних варто віднести й геохімічні аномалії місцевості (природне радіоактивне тло, природні хімічні забруднення та ін.).

Рис. 3.3. Принципи розміщення туристських комплексів

у системі туристських маршрутів:

а - принципи організації туристських установ на маршруті; б - схеми туристських маршрутів: 1 - лінійна; 2 - радіальна; 3 - кільцева; 4 - змішана; Т - початкові й кінцеве туристські установи; ТП - транзитне (проміжне) туристська установа

Варто зупинитися й ще на одному аспекті створення й наступного функціонування туристських об'єктів і комплексів – особливостях і принципах їхнього включення в систему туристських маршрутів. Класифікація туристських маршрутів буде наведена нами в § 4.2. У роботі Л. Г. Лук'яновій і В. И. Цибуха графічно представлені основні принципи розміщення туристських об'єктів і комплексів у системі туристських маршрутів (мал. 3.3.)[54].

Особливу роль вони надають також і взаємозв'язку транспортної й стаціонарної складової при організації туристських маршрутів. Всі маршрути по характері сполучення транспортній і стаціонарній складовій реалізуються в трьох основних формах:

1) використання тільки транспортної складової для проживання туристів - морські й річкові круїзні судна, туристсько-екскурсійні поїзди;

2) використання тільки стаціонарної складової для проживання в початкових, кінцевих і проміжних крапках авіаційних, автобусних і автомобільних маршрутів;

3) комбіноване використання транспортної й стаціонарної складових для проживання, що володіють гнучкою формою організації туризму й що мають круглорічна дія - комбіновані теплоходне й залізничні маршрути.

 

Туристські установи

 

Одним з найважливіших елементів туристського потенціалу й основних вимог до розвитку туристського господарства є наявність туристської інфраструктури. Туристська мережа – сукупність розташованих у країні (республіці, області, районі) туристських установ. До них, насамперед, ставляться установи лікувально-оздоровчого відпочинку, спортивного й пізнавального туризму.

Основним показником розвитку туристської мережі є щільність туристських установ, рівна числу місць у них, що доводяться на 1000 км² території. Відповідно до цього території діляться на сильно-, середньо- і слабко туристски розвинені. Функціональне розходження туристських установ обумовлено їхньою орієнтацією на той або інший вид туристської діяльності. Цей же фактор визначає й ступінь розвитку їхньої матеріальної бази. Під матеріальною базою туризму розуміється сукупність матеріальних і речовинних елементів продуктивних сил, використовуваних для виробництва туристських послуг. Матеріальна база використовується тільки рекреантами, на відміну від інфраструктури туризму.

Завдяки розмаїтості функціональної орієнтації туристське господарство ділиться на трохи суботраслей, найважливішої з яких є суботрасль, що поєднує установи лікувально-оздоровчого відпочинку. Найстаршої й найбільш развитої суботраслью є установи й організації лікувально-оздоровчого відпочинку, до яких ставляться санаторії, санаторії-профілакторії, пансіонати з лікуванням, будинку відпочинку, пансіонати й бази відпочинку. Установи лікувального відпочинку мають у своєму розпорядженні саму потужну матеріальну базу. Це обумовлено тим, що відпочинок туристів у них сполучається з лікуванням, що вимагає серйозного медичного оснащення.

Медичне оснащення санаторіїв залежить від двох причин: основних природних лікувальних факторів, які застосовуються в здравниці, і від її профілю. По домінуючому природному лікувальному ресурсі курорти діляться на кліматичні, де основним лікувальним фактором виступає біоклімат, бальнеологічні, у яких лікування ґрунтується на застосуванні мінеральних вод, і грязьові. Можливе сполучення різних природних ресурсів на курортах: кліматобальнеологіческі або кліматогрязеві, кліматобальнеогрязеві курорти. Профіль санаторію визначається захворюваннями, які в ньому лікують: туберкульозних, нервових, шлунково-кишкових, кардіологічні, органів подиху й т.д.

Санаторії мають найрозвиненішу матеріальну базу й, як правило, найбільшу територію. Територія санаторно-курортної установи ділиться на три основні функціональні зони: лікувальну, господарську й селитебную. Сама велика зона - лікувальна, у якій розміщаються спальні й лікувальні корпуси, зимовий і літній спорткомплекси, їдальня, досуговый центр, климатосооружения й великий санаторний парк. Спальні корпуси являють собою готельний комплекс із усім необхідним оснащенням. Їдальня відрізняється від ресторану обов'язковим наданням відпочиваючого відповідного дієтичного харчування.

Лікувальний корпус складається з декількох відділень (функціональної діагностики, фізіотерапії, тепло- і світлолікування, інгаляторію, психотерапії, лікувальної фізкультури, механотерапії, гідропатії й т.д.) і кабінетів (масажу, голковколювання, мануальної терапії, галотерапії, «гірське повітря», стоматологічного й ін.), а також водолікарні з ваннами, душовими кабінами й басейнами, питним бюветом і грязелікарнею. Багато санаторіїв по медичному оснащенню наближаються, а іноді й перевершують медичні клініки. Досуговый центр звичайно включає бібліотеку, ігротеку, більярдну, кіноконцертний і танцювальний зали.

Господарська й селитебная зони повинні бути вилучені від лікувальної на значну відстань і відділені від останньою густою смугою зелених насаджень. У господарській зоні перебувають котельня, гаражі, майстерні, пральні й складські приміщення. Селитебная зона призначена для проживання обслуговуючого персоналу.

У санаторії найбільша кількість обслуговуючого персоналу стосовно установ рекреаційної мережі: лікарі-курортологи різних спеціальностей, медсестри, фахівці з дієтичного харчування, покоївки, аніматори, що займаються організацією дозвілля відпочиваючих, гідрогеологи, що стежать за роботою шпар з мінеральною водою, працівники бухгалтерії, санаторного транспорту, майстерних і інших побутових служб.

У формуванні санаторної мережі і її розміщенні по території Росії зіграли роль два фактори: тяжіння цих установ до районів, що володіють різноманітними природними лікувальними ресурсами й тривалим комфортним періодом, і наближеність їх до місць найбільшого попиту на лікувальний відпочинок (тобто до місць із високою щільністю населення). Відповідно до цим географічне розміщення санаторно-курортних установ відрізняється нерівномірністю: найбільша концентрація їх у московському регіоні й на Чорноморському узбережжі Кавказу. Унікальний Північно-кавказький район, де питома вага санаторних установ у загальній рекреаційній мережі перевищує 80%.

Останнім часом чітко стала проявлятися тенденція до розширення санаторної мережі в безпосередній близькості від великих міст із орієнтацією на лікування місцевого населення. Це пояснюється дією географічного стресу на хворих і людей похилого віку, що важко адаптуються до зміни тимчасових і кліматичних умов. Санаторії створювалися в основному як підприємства круглорічний відпочинку. Цикл лікування в них становив від 21 до 24 днів. У цей час строки лікування більше різноманітні. Можливе скорочення лікування до однієї-двох тижнів.

Санаторії-Профілакторії організовувалися при підприємствах і були орієнтовані на оздоровлення співробітників у ранковий і вечірній неробочий час. Отже, їхньою відмінною рисою є наближеність до підприємств: вони не можуть бути вилучені від виробництва більш ніж на одногодинну доступність. Як правило, для їхнього розміщення вибиралися озеленені території в найближчій околиці. Територія санаторіїв-профілакторіїв і їхня ємність істотно менше, ніж санаторіїв. На території Росії санаторії-профілакторії сконцентровані в основному навколо великих промислових центрів. Їхня матеріальна база наближається до санаторного, а іноді не уступає останньої.

Пансіонати з лікуванням мають трохи меншу лікувальну базу в порівнянні із санаторіями, але якщо вони перебувають у великих курортних зонах, що розташовують курортними поліклініками, то можуть збагачувати курс лікування відпочиваючим прикріпленням до цих поліклінік.

Мережа установ відпочинку включає будинку відпочинку, пансіонати й бази відпочинку. Удома відпочинку з'явилися в 20-х рр. XX в., відразу після Жовтневої революції. Пансіонати одержали розвиток тільки після Великої Вітчизняної війни. Ці установи орієнтовані на оздоровчий відпочинок населення. Спочатку в них відпочивали тільки дорослі, але поступово вони перепрофіліровались на сімейний відпочинок з дітьми. Тривалість відпочинку в пансіонатах становила 12 або 24 дня. У цей час строк перебування відпочиваючих у них необмежений. Багато хто користуються послугами цих установ для відпочинку у вихідні дні.

Як і санаторії, будинку відпочинку й пансіонати мають досить розвинену матеріально-технічну базу, що складається зі спальних корпусів, столової, кіноконцертного й танцювального залів, ігротеки, бібліотеки, спорткомплексу й декількох лікарських кабінетів (терапевтичного, стоматологічного, масажу, аэросолярія). Багато будинків відпочинку й пансіонати мають у своєму розпорядженні басейни, саунами, тенісними кортами, човновими станціями, пунктами прокату спортінвентарю. По їхній території прокладаються доріжки здоров'я, а на околицях - маршрути ближнього туризму.

Послуги, надавані в цих установах, варіюються в широких межах, залежно від класу й приналежності цих підприємств: високим рівнем послуг відрізняються пансіонати адміністрації Президента, будинку творчості діячів культури й пансіонати деяких відомств, наприклад Газпрому. Кількість обслуговуючого персоналу в цих установах менше, ніж у санаторіях. Географія розміщення будинків відпочинку й пансіонатів подібна з географією санаторної мережі, однак значна їхня концентрація поряд із приморськими територіями відзначається в найбільше густо заселеній центральній європейській частині Росії.

Бази відпочинку – матеріально найменш оснащені установи відпочинку, як правило, що належать різним підприємствам і призначені в основному для сімейного відпочинку. Найчастіше вони функціонують у літній період. Більша частина баз відпочинку приймає відпочиваючих на вихідні дні або на строк від одного тижня до 12 днів. Правда, у цей час строк проживання на базах відпочинку необмежений.

Значне число таких баз розміщено на порівняно невеликому видаленні від місць попиту. Разом з тим виділяється узбережжя Азовського моря, де ця група установ переважає. Багато підприємств, розташовані в центральних і навіть північних регіонах країни, організували там бази відпочинку. Раніше бази відпочинку відрізнялися низькою комфортністю: легені збірні літні будиночки без опалення із примітивними зручностями й загальною кухнею, де відпочиваючі самі могли приготувати їжу, або досить спрощеної їдальні. Поступово відбувалася заміна дрібних баз відпочинку на більше комфортабельні, у тому числі круглорічнії дії. Кількість обслуговуючого персоналу тут істотно менше, ніж в інших установах відпочинку.

Установи спортивного й пізнавального туризму представлені турбазами, притулками, туристськими стоянками, що обслуговують туристські маршрути, альпіністськими таборами, підприємствами гостинності (туристськими готелями й кемпінгами, призначеними в основному для розміщення подорожуючих екскурсантів) і т.д. Дана категорія установ містить у собі досить широкий спектр їхніх різновидів. У рамках параграфа не має змісту розглядати десятки їхніх видів. Розглянемо основні з них.

Турбази мають у своєму розпорядженні спальні корпуси, кінозалами, ігротеками, бібліотеками, медичними пунктами, обладнаними пляжами, пунктами прокату спортивного інвентарю. Багато установ функціонують круглорічно й пропонують непоганий набір послуг. Найкраще технічне оснащення серед стаціонарних турбаз мають гірськолижні курорти й клуби вітрильного спорту. У гірськолижні курорти, крім ресторанно-готельного комплексу, входять обладнані траси різного ступеня складності з підйомниками й канатними дорогами. Клуби вітрильного спорту мають у своєму розпорядженні дорогі яхти, стапелями для ремонту вітрильних судів, причалами й місцями розміщення туристів. Значною матеріальною базою відрізняються туристські (круїзні) теплоходи, що представляють собою в основному плавучі висококласні готелі з басейнами, ресторанами, музичними салонами, ігротеками та ін.

Особливе місце серед підприємств спортивного туризму займають будинку рибалок і мисливців, що створилися цивільними й військовими суспільствами рибалок і мисливців на території охотохозяйств. Деякі з них мають непогану матеріально-технічну базу: готелю невеликої місткості, лісові заїмки, транспорт, придатний для переміщення по лісових і водних угіддях. Удома рибалок і мисливців функціонують протягом усього року: у сезони полювання в них розміщаються мисливці, а в міжсезоння можуть відпочивати члени їхніх родин. Концентрація мережі установ перебуває за межами основних сільськогосподарських районів країни, розміщаючись переважно в лісовій зоні. При цьому очевидно невідповідність найбільших площ мисливських і рибальських угідь, що доводяться на східні тайгові й гірські райони, і щільності будинків рибалок і мисливців, більша частина яких наближена до зон максимального розселення.

Особливе місце серед туристських установ займають рекреаційні парки. Самі великі з них - національні парки, створені на унікальних природних історичних територіях і призначені для короткочасного й інтенсивного відпочинку. Вони мають у своєму розпорядженні велику територію, значним обслуговуючим персоналом, гарним забезпеченням і достатньою матеріальною базою. Крім національних парків, найближчим часом очікується розвиток мережі природних (прогулочно-пейзажних, грибо-ягодних, спортивно-прогулянкових, кінних, мисливських, рибальських, агрономічних) і природно-історичних (монастирських, воєнно-історичних, садибних, меморіальних, етнографічних) рекреаційних парків.

До рекреаційних парень ставляться також платні обладнані туристські автотраси, прокладені по особливо цікавих місцевостях – парквеи. Рекреаційні парки створюються на природних і антропогенних об'єктах і територіях з метою їхньої охорони й регламентованого рекреаційного використання. Поряд із цим з'являються підприємства розважальної й видовищної індустрії – аквапарки, диснейленды й ін. Найбільш масовим напрямком у сфері відпочинку в нашої в країні стала дачна рекреація (особисті дачі, дачні кооперативи й садівничі товариства), що розвивається навколо міст і промислових центрів.

 

 

Контрольні питання

 

1. Чим пояснюється різноманіття точок зору на зміст поняття «туристський потенціал»? Яка з них є на ваш погляд найбільш прийнятної й точної?

2. У чому полягає значимість туристського потенціалу для розвитку туризму в певній країні або регіоні?

3. Яка структура туристського потенціалу?

4. Які методи оцінки туристського потенціалу ви знаєте? Розповідайте про одному з них більш докладно.

5. Дайте визначення поняттю «рекреаційні ресурси».

6. Якими властивостями й характеристиками володіють рекреаційні ресурси?

7. Що включають природні рекреаційні ресурси, і в яких видах рекреаційної й туристської діяльності вони використовуються?

8. Яке співвідношення понять «рекреаційні ресурси» і «туристські ресурси»?

9. Який вплив роблять туристські ресурси на розвиток туризму й територіальну організацію туристської галузі?

10. Що таке аттрактивность туристської діяльності?

11. Які міри аттрактивности ви знаєте?

12. Якими властивостями володіють туристські ресурси?

13. Класифікація туристських ресурсів: вітчизняний і закордонний досвід.

14. Як класифікують туристські установи?

15. Виявите світові й російські тенденції будівництва туристських об'єктів і їхніх комплексів.

16. Як проводиться оцінка територій для туристського використання?

17. Які існують методики туристської оцінки території? Коротко розкрийте зміст однієї з таких методик.

18. Приведіть приклади лікувально-оздоровчих установ.

19. Виділите й коротко охарактеризуйте основні типи туристських установ.

20. Які різновиди установ відпочинку ви знаєте?