Напрями забезпечення національної безпеки в екологічній сфері

До основних напрямів забезпечення національної безпеки в екологічній сфері відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" належать:

* здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічні/ безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

* впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;

* поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

* запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

* стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

* недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;

• реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення ЇЇ участі у міжнародному співробітництві з цих питань.

Окрім цього, можна виділити також і інші напрями забезпечення національної безпеки в екологічній сфері:

• перехід до екологічно чистих технологій;

• унеможливлення створення на території України "смітника світових відходів", розміщення екологічно небезпечних підприємств;

• унеможливлення створення екологічної колонії світу: вивіз у будь-яких формах природних ресурсів з України, захоронення на території країни токсичних і радіоактивних відходів, розміщення або перенесення до країни брудних в екологічному відношенні галузей промисловості, а також застарілих технологій, експорт анти-екологічної продукції, яка становить собою безпосередню загрозу здоров'ю і життю людей, а також природному середовищу життя;

• здійснення державного управління розподілом природних багатств в державі відповідних до національних інтересів, а не в угоду інтересам конкретних осіб, недопущення втручання у даний процес зовні;

• участь у перерозподілі багатств на планеті;

• концептуальна неприйнятність концепції "золотого міліарду";

• широка взаємодія у сфері забезпечення екологічної безпеки із Російською Федерацією;

• оптимізація системи моніторингу надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру;

• активна участь у міжнародній миротворчій діяльності з метою недопущення ескалації екологічних конфліктів та мінімізації дії їх негативних наслідків на Україну;

• участь України із використанням власного потенціалу космічної держави у дослідних проектах щодо захисту Землі від астероїдів та інших космічних тіл;

• створення екологічно безпечних ракетно-космічних комплексів;

• моделювання нових екологічних захворювань та наукове розроблення засобів та методів їх попередження та лікування;

• наукове розроблення проблеми існування гепатогенних зон та їх впливу на особу;

• мінімізація впливу глобальних екологічних проблем на рівень екологічної безпеки України;

• оптимізація процесій проведення державної екологічної експертизи, паспортизації земель;

* розроблення доктрини екологічної безпеки, в якій були б визначені першочергові та довгострокові завдання політики екологічної безпеки, які мають відповідати соціально економічному розвиткові країни.

У XXI ст. виживуть лише ті держави, які матимуть достатні сили та засоби, а головне волю до подальшого існування.

Відомим є те, що одностороннє роззброєння України значно підвищує небезпеку як екологічного удару (біохімічного, біологічного, хімічного та іншого), так і самого ядерного конфлікту. Слабким країнам не місце в літаку майбутнього, головним імперативом якого є встановлення одноосібного панування над природними ресурсами та екологічна колонізація світу. Нині ядерна зброя слугує єдиним ефективним засобом стримування загрози військового нападу на неї, а відтак і збереження територіальної цілісності, контролю над ресурсами, збереження культурної ідентичності. Саме ядерна зброя є превентивним засобом стримування щодо проведення екологічних війн проти країни. її відсутність значно уможливлює переростання потенційних загроз на реальні і навіть екологічну небезпеку, наявність якої буде вже наслідком ведення екологічної війни іі|юти України. За тимчасової відсутності ядерної зброї в Україні постає завдання щодо активізації напрацювань щодо створення гарантованої системи внутрішньої безпеки Європи, в якій Україна була б активним учасником.

Однією з характерних особливостей XXIст. є ставка на руйнування держав зсередини за допомогою непрямих військових дій (нетрадиційних війв, тихих війн тощо) і відповідно застосування нових видів зброї:

• інформаційна зброя — дестабілізація національної безпеки в інформаційній сфері, деформація суспільної свідомості;

• економічна зброя — дестабілізація національної безпеки в економічній сфері через руйнування економіки;

• екологічна зброя — дестабілізація національної безпеки в екологічній сфері через завдання екологічної шкоди навколишньому середовищу і здоров'ю населення.

Капітуляція Югославії була обумовлена не стільки втратами армії, скільки тотальним руйнуванням економіки, втратою енергетичних об'єктів і об'єктів, що належать засобам масової інформації.

У зв'язку з подіями в Югославії для України постає дуже важливе запитання щодо стану здоров'я миротворчого контингенту з числа громадян України. Проблема полягає у тому, що на Балканах, причому так само як і в Іраку під час проведення першої операції "Буря в пустелі" СІПЛ використовували заборонені види зброї масового ураження, зокрема касетні бомби і боєприпаси, які містять збіднений уран.

Збіднений уран є відходом від перероблення урану. Продукта згорання збідненого урану під час удару о землю або о ціль є радіоактивні. Причому в результаті виникнення високої температури майже 70 % маси збідненого урану перетворимуться на аерозоль, частинки якого й утворюють широкомасштабне радіоактивне забруднення. Особлива небезпека застосування збідненого урану полягає у тому, що вів може зберігатися у ґрунті біли 4 млрд років. При цьому хімічне і радіоактивне забруднення ґрунту з плином часу практично не послаблюється. Радіоактивний пил від застосування збідненого урану здатний і розповсюджуватися повітрям на великі дистанції, викликаючи радіоактивне зараження річок і підземних вод, рослинного і тваринного світу, а відтак і продуктів харчування. При попаданні в організм людини у процесі дихання або з їжею уран може викликати рак легенів або рак кісток.

Саме тому жертвами проведення цих операцій стануть і вже стали українські військовослужбовці, у яких велика ймовірність виникнення онкологічних захворювань. Відтак, одним з напрямів забезпечення екобезпеки є запобігання захворювання на рак осіб з числа миротворчого контингенту на "гарячих точках планети".

Одним з важливих напрямів політики національної безпеки в екологічній сфері є розроблення теоретичних і практичних питань ведення екологічних війн.

Екологічна війна - цілеспрямований техногенний вплив невійськовими засобами на певні ділянки біосфери І космічний простір, який безальтернативно призводить до природних катаклізмів (землетруси, повені, цунамі, засухи, смерчі, торнадо тощо), поголним і кліматичним змінам, озонним діркам і руйнування екосистем, порушенню фізичного та психічного стану здоров'я населення.

У більш широкому розумінні зміст екологічної війни полягає у застосуванні до природи таких засобів, які стимулюють або видозмінюють природні явища, передусім стан екосистем.

До основних засобів ведення екологічних війн належать: • літосферна зброя — засіб ведення екологічної війни, який ґрунтується на використанні енергії літосфера (земної кора): штучне стимулювання землетрусів, виверження вулканів, переміщення геологічних утворень через проведення ядерних вибухів (наземних або підземних), які у свою чергу можуть стати джерелом виникнення інших катастроф: цілеспрямованих приливних хвиль, затоплень, селів тощо;

• гідросферна зброя — засіб ведення екологічної війни, який ґрунтується на створенні приливних хвиль або гігантських хвиль типу цунамі за допомогою ядерних підводних або наземних вибухів, а також вибухів зарядів звичайних вибухових речовин по краю континентального шельфу або ж за допомогою провокування природних землетрусів;

• біосферна зброя — засіб ведення екологічної війни, дія якого спрямована на біосферний вплив. Об'єктом біосферної зброї є природне середовище. Прикладом однією з технологій може слугувати вплив на метеоявища і клімат, які дозволяють впливати на кількість опадів над різними районами Земної кулі.

• космічна зброя — засіб ведення екологічної війни, дія якого полягає у впливі на космічний простір з метою дестабілізації екологічної безпеки. Такий вплив може носити як відкритий, так і латентний характер;

• атмосферна зброя — засіб ведення екологічної війни, дія якого ґрунтується на порушенні погодних і кліматичних умов. Застосування атмосферної зброї дозволяє здійснювати штучну зміну температури Землі через запуск у верхні шари атмосфери речовин, які або поглинуть світло, або поглинуть тепло, що випромінює Земля.

Так, наприклад, якщо середня температура атмосфери впаде на 4-5 градусів, то уся поверхня океанів, за виключенням вузької екваторіальної смуги, поступово вкриється льодом. Сухість атмосфери буде настільки значною, що навіть і на тих ділянках землі, які не будуть вкритими льодом, неможливо буде займатися сільськогосподарським виробництвом, так само як і підвищення температури на 4-5 градусів загрожує людству знаною і подекуди невиправною шкодою.

Небезпеку для України також становлять дослідження тих держав, які до арсеналу засобів екологічної війни включають технології по зміні генетичного коду людини за допомогою трансгенної інженерії. Зокрема у Пентагоні (СШЛ) в рамках програми "Геном людини" активно ведеться розроблення чинів для управління ДНК людини.

Відтак одним з напрямів державної політики національної безпеки в розглядуваній сфері мають стати заходи щодо запобігання ведення екологічних війн будь-якими засобами, так само як і використання будь-якого засобу окремо. Одним із шляхів удосконалення державної політики національної безпеки в розглядуваній сфері є оптимізація положень Конвенції про заборону воєнного або іншого ворожого впливу на природу, яка була відкрита для підписання 18 травня 1977 року і вступила в силу 5 жовтня 1978 року.

Перелік напрямів забезпечення екологічної безпеки має корелювати із тими загрозами екологічній безпеці, які існують на конкретному етапі розвитку країни. Саме тому є очевидним, що зміна рівня екологічної безпеки або характеру загроз, тягне за собою зміну напрямів забезпечення екологічної безпеки.

Висновки

Відтак, у XXI столітті різко зростає загроза екологічній безпеці, а отже і загроза національній безпеці України. Важливою її складовою виступає зовнішня безпека, яка залежить не в меншому ступені й від внутрішньої політики України. Саме тому надійне забезпечення національної безпеки України потребує активної військової політики, яка має спиратися на новіші науково-технічні досягнення і наукове прогнозування, а головне врахування національних інтересів.

Військові потреби України мають формулюватися, виходячи з об'єктивної оцінки можливих (у тому числі і невійськових) загроз національній безпеці. Зважаючи також не геостратегічне положення України, ЇЇ геополітичний потенціал можна сформулювати максиму: ніхто не має прагнути до підриву національної безпеки України, якщо зацікавлений у безпеці в регіоні.

Оскільки саме невійськові заходи матимуть пріоритет у порушенні керованого рівня національної безпеки, забезпечення екологічної безпеки має посідати пріоритетне місце в політиці сучасної України. Забезпечення екологічної безпеки слугуватиме важливою підоймою для подальшого стабільного розвою суверенної і демократичної держави.

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку продуктивних сил пріоритетного значення набувають проблеми забезпечення сталого розвитку, які невід’ємні від проблематики збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів. Можливості держави виконати такі завдання пов’язані з наявністю певного безпекового потенціалу – спроможності суспільства і економіки протистояти загрозам природного і техногенного характеру, що виникають внаслідок стихійних лих чи антропогенної діяльності. Саме дослідженню такого потенціалу забезпечення екологічної безпеки приділяється чимало уваги у публікаціях відомих екологів-економістів, серед яких роботи Б. Данилишина, С. Дорогунцова, О. Балацького, І. Бистрякова, О. Веклич, Т. Галушкіної, З. Герасимчук, В. Кравціва, І. Недіна, Л. Мельника, О. Пашенцева, В. Сабадаша, А. Степаненка, В. Степанова, О. Теліженка, С. Харічкова, М. Хвесика, Є. Хлобистова, В. Шевчука, А. Федорищевої, С. Волошина та ін. Проблеми потенціалу господарських систем та галузевих об’єктів досліджувались у роботах Б. Пасхавера, В. Герасимчука, Є. Лапіна, І. Лукінова, В. Микитенко, А. Оніщенка, А. Сухорукова та ін. Серед зарубіжних фахівців можна відзначити роботи І. Ансоффа, В. Гурмана, Г. Мінцберга, П. Олдака, І. Потравного, М.Портера, О. Рюміної та ін.

Однак проблематиці оцінки та зміцнення потенціалу еколого-економічної безпеки приділено недостатньо уваги. Таким чином, наукова і практична актуальність пропонованого дослідження зумовлена необхідністю розробки та впровадження дієвих регулятивних економічних механізмів та організаційно-управлінських важелів розвитку стратегічного потенціалу екологічної безпеки для уможливлення зростання національної економіки у контексті сталого розвитку і прискорення модернізації господарських систем.

Викладені вище міркування зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету і завдання, які потребують вирішення, окреслили основні напрями дослідження і підтверджують її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Основні положення дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язані з науковими роботами, що виконувалися Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема з такими плановими темами: «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України», де в межах підтеми «Трансформація економічного простору та оцінка структурно-динамічних зрушень в розвитку продуктивних сил регіонів України» (номер державної реєстрації 0100U000657), автором визначено сутність і характеристики потенціалу екологічної безпеки просторового розвитку продуктивних сил; «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку», де в межах підтеми «Інноваційна трансформація соціально-економічного розвитку України на основі оптимізації системи ресурсного забезпечення національної економіки: прогноз технологічного розвитку економіки України з урахуванням світових інтеграційних процесів» (номер державної реєстрації 0101U007882), особисто автором розроблені методичні підходи до визначення потенціалу екологічної безпеки на прикладі дослідження техногенних загроз навколишньому середовищу та населенню; у межах науково-дослідної тематики Львівського національного аграрного університету автором було запропоновано організаційно-економічний механізм формування стратегічного потенціалу екологічної безпеки (номер державної реєстрації 0101U007882).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування сутності, особливостей формування, реалізації та прогнозування стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки регіонального розвитку.

Поставлена мета зумовила необхідність виконання таких завдань:

визначити, систематизувати та вдосконалити наукові основи екологізації продуктивних сил;

виявити та обґрунтувати глобальні і міждержавні передумови формування та реалізації екологічної політики;

визначити теоретико-методологічну сутність та особливості формування стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки;

оцінити стан законодавчого й нормативно-методичного забезпечення еколого-економічної безпеки регіонального розвитку;

обґрунтувати напрямі розвитку системи еколого-економічної безпеки в межах реалізації регіональної політики;

визначити найбільш впливові макроекономічні фактори формування стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки;

розробити методичні підходи до оцінки впливу регіональних та локальних факторів формування стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки;

розробити концептуальні засади соціально-економічного розвитку стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки;

визначити методичні та організаційні підходи до формування резервного фонду бюджету з урахуванням стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки.

Об’єктом дослідження є процес формування й розвитку стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки регіонального розвитку.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні, організаційно-управлінські та методичні підходи до розвитку стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, економіки природокористування, сталого розвитку, висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених.

Для досягнення поставленої мети використовувались такі методи дослідження: морфологічний та абстрактно-логічний для узагальнення наукових основ екологізації розвитку продуктивних сил і оцінки сучасного стану законодавчого та нормативно-правового забезпечення екологічної безпеки (підрозділи 1.1, 1.2), логічного аналізу – у розробці теоретико-методологічних засад соціально-економічного дослідження екологічної безпеки (підрозділи 1.2, 1.3), системно-структурний метод та методи порівняння і групування для оцінки організаційно-управлінських засад і механізму формування стратегічного потенціалу екологічної безпеки (підрозділи 2.1, 2.3), статистичний та експертних оцінок – для групування та оцінки макроекономічних, регіональних і галузевих факторів формування стратегічного потенціалу забезпечення екологічної безпеки (підрозділ 3.1), методи індукції та дедукції, синтезу та групувань – під час розроблення інтегральної оцінка факторів впливу стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки та формування резервного фонду бюджету з урахуванням стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки (підрозділи 3.2 – 3.3).

Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, офіційні дані Державного комітету статистики України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства екології та природних ресурсів України, опубліковані результати досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів. Найважливішими результатами, що характеризуються новизною та розкривають зміст наукового дослідження, є:

вперше визначено та обґрунтовано соціально-економічний механізм формування та реалізації стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки, який дозволяє удосконалити регуляторну діяльність у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;

удосконалено:

визначення еколого-економічної сутності термінів «потенціал екологічної безпеки» та «стратегічний потенціал екологічної безпеки», які відрізняються тим, що передбачають акцентування на просторових і часових особливостях формування та реалізації складових потенціалів;

теоретико-методологічні підходи до формування та реалізації стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки в сфері управління надзвичайними ситуаціями природного та техногенного характеру, які, на відміну від існуючих, розглядають стратегічний потенціал як наявні ресурси та засоби, що можуть бути використані для захисту суспільства від наслідків антропогенного впливу, стихійних лих тощо, та виділяють три види потенціалу, а саме теоретичний, інституційно можливий та економічно доцільний;

методичні підходи до формування стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки, який відзначається тим, що використовує інтегральну оцінку екологічної безпеки регіонального розвитку;

набули подальшого розвитку:

організаційно-управлінські засади формування та реалізації стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки, які, на відміну від існуючих, ґрунтуються на триєдності та нерозривності організаційно-управлінських, економічних засад екологічної безпеки та нормативно-правовому його забезпеченні;

методичні підходи до аналізу перспектив розвитку стратегічного потенціалу еколого-економічної безпеки, в якому, на відміну від існуючих підходів, використано двофакторну модель розвитку та побудову матриці факторів впливу, що дозволяє більш точно та наочно провести аналіз, зокрема, щодо формування резервного фонду бюджету.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні та методичні положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи доведені до рівня практичних розробок, які сприяють підвищенню ефективності стратегічного потенціалу екологічної безпеки, розробці державних і регіональних програм із забезпечення екологічної безпеки, удосконалення галузевих програм розвитку.

Наукові розробки здобувача використані у поточній роботі Львівського національного аграрного університету МОНМС України (довідка № 01-35-03 від 15.07.2010) та Головного управління Держкомзему України у Львівській області (довідка № 01-16/1-3074 від 12.07.2010). Пропозиції щодо визначення стратегічного потенціалу просторового розвитку продуктивних сил України використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України під час виконання планово-бюджетних досліджень за темою “Державне регулювання соціально-економічного розвитку України та її регіонів в умовах фінансово-економічної нестабільності” (шифр ІІІ-18-10 (103), номер державної реєстрації 0109U0065450) в межах етапу “Розробити теоретичні основи державного екологічного регулювання в Україні та її регіонах” (довідка № 01-11/442 від 23.07.2010).

Особистий внесок здобувача. Результати наукового дослідження, викладені у дисертаційній роботі, отримані автором особисто і знайшли відображення в опублікованих працях. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом роботи автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на наукових і науково-практичних конференціях, семінарах різних рівнів, у тому числі: Міжнародній науковій конференції – «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 20 березня 2009 р.), Першій науково-практичній конференції «Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях» (м. Бахчисарай, 16-17 квітня 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Організаційно-управлінські проблеми регіонального розвитку в умовах світової кризи» (м. Сімферополь, 22 квітня 2009 р.), VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах» (м. Луцьк, 8-10 жовтня 2009 р.), Х ювілейній Всеукраїнській науково-практичній конференції «Екологічний менеджмент в загальній системі управління» (м. Суми, 20-21 квітня 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна в умовах глобальної конкуренції: стратегія випереджаючого розвитку» (м. Донецьк, 22-24 квітня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону» (м. Суми, 6-7 травня 2010 р.), Другій науково-практичній конференції «Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях» (м. Бахчисарай, 23-24 вересня 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 16 друкованих працях (12 – належать особисто автору), у тому числі 5 статтях у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій з теми дисертації складає 3,1 друк. арк., з яких 2,88 друк. арк. належать особисто автору.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел з 171 найменування.

Основний обсяг дисертації 216 сторінок, у тому числі 20 таблиць та 16 рисунків, список використаних джерел на 19 сторінках, додатки на 7 сторінках.

 

1. Поняття і джерела екологічної небезпеки

2. Правове регулювання екологічними правами людини

3. Глобальні екологічні проблеми освіти й шляхи їхнього розв'язання

Список використаної літератури