Поняття, суб'єкти та об'єкти екологічної безпеки

Проблеми забезпечення екологічної безпеки традиційно перебувають серед пріоритетних напрямів державно-правового регулювання. Національна екологічна політика спрямована на досягнення стратегічних цілей: збереження природних об'єктів і комплексів, екосистем, підтримання їх цілісності й життєзабезпечувальних функцій, сталого розвитку суспільства, підвищення якості навколишнього природного середовища й життя, покращення здоров'я населення й демографічної ситуації, забезпечення екологічної безпеки держави. А це можливо тільки при здійсненні оцінки й послідовному зниженні екологічних ризиків для здоров'я людини. На території України зберігається високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. В Україні функціонують 23 767 потенційно небезпечних підприємств та інших об'єктів, аварії на кожному з яких можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня. Щороку реєструється до 300 надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, внаслідок яких гинуть люди, завдаються великі економічні збитки. Екологічна політика в сучасних умовах розглядається як інтегрований чинник соціально-економічного розвитку України, який сприяє забезпеченню переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

Правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки різноманітні за своїм змістом, спрямованістю та закріплені у різних нормативно-правових приписах держави. У сучасних умовах навіть не існує такого виду діяльності, нормативно-правове регулювання якого не торкнулося б забезпечення вимог екологічної безпеки.

Упродовж останнього десятиліття важливим напрямом екологічного права та його складників визнано право екологічної безпеки, яке слід розглядати як:

1) комплексний міжгалузевий інститут;

2) різновид екологічних правовідносин, тісно пов'язаний з різними сферами правового регламентування діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я й життя людини;

3) принцип екологічного права;

4) об'єкт правового регулювання екологічного права - складова національної й транснаціональної безпеки;

5) міждисциплінарний напрям науки екологічного права й теорії безпеки, що покликаний захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства й держави.

Екологічна безпека являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем. Екобезпека-категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Це поняття належить до складних, неправового характеру, хоча відносини, що виникають у сфері екологічної безпеки, регулюються правом. Таким чином, екобезпека має певні правові форми.

Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об'єкти. По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює систему спеціальних органів. По-четверте, основною правовою формою є екологічне право як самостійна правова галузь.

Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різноманітне тлумачення в еколого-правовій науці. Вона розглядається як захист людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу; умова збереження здоров'я людей і забезпечення сталого соціально-економічного розвитку; баланс розвитку екосистем; діяльність по захисту життєво важливих екологічних інтересів; складова частина міжнародної екологічної безпеки тощо.

Законодавець визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Таке визначення характеризується великою ємністю змісту.

Відносини по забезпеченню екологічної безпеки тісно пов'язані з раціональним і ефективним використанням природних ресурсів, охороною природного середовища, з використанням екологічно небезпечних територій та об'єктів, що обумовлює комплексність змісту поняття екологічної безпеки, яке включає: а) певний стан природного об'єкта (безпека природи) і б) систему гарантій держави громадянам по забезпеченню нормальної життєдіяльності людини.

Екологічна безпека може розглядатися в двох аспектах. По-перше, як суб'єктивна категорія, зокрема, у процесі реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. По-друге, як об'єктивно існуюча система правового забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламентується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об'єктів і населення.

Навколишнє природне середовище вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсоємності (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарним вимогам, видовому різноманіттю, здатності задовольняти інтереси громадян.

Об'єктами екологічної безпеки відповідно до ст. З Закону "Про основи національної безпеки України" є: людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Основного Закону (ст. 22) не є вичерпним); суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність). Таким чином, об'єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особи; природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Людина виступає не тільки суб'єктом відносин по забезпеченню екобезпеки, а й об'єктом, який на собі відчуває негативний вплив і потребує правового захисту.

Суб'єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба Україна та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об'єднання громадян.

 

 

· УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ РЕГІОНУ З УРАХУВАННЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

 

Спеціальність
08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

 

Науковий керівник -
Петенко Ірина Валентинівна
доктор економічних наук, професор

 

Донецьк – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА МАКРО-, МЕЗО-, МІКРОРІВНЯХ
10
1.1. Інституціональні передумови соціо-еколого-економічного регулювання природо-господарської діяльності………………………………
10
1.2. Наукові підходи до управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки……………………………………………………………...
23
1.3. Формування регіональної соціо-еколого-економічної системи регіону……………………………………………………………………………
48
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………….. 64
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ РЕГІОНУ З УРАХУВАННЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
67
2.1. Соціо-еколого-економічна оцінка природогосподарської діяльності регіону……………………………………………………………………………
67
2.2. Механізм забезпечення ефекту еколого-економічного мультиплікатора в системі управління економікою регіону……………………………………..
2.3. Методичні підходи до планування, організації й регулювання ринку прав на экономический ущерб в регионе………………………………………
93

100
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………. 115
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ РЕГІОНУ З УРАХУВАННЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
119
3.1. Методичні підходи до оцінки й вибору заходів щодо забезпечення еколого-економічної й соціальної безпеки розвитку вугільних підприємств регіону……………………………………………………………………………

119
3.2. Методичне забезпечення регіонального розвитку вугільного регіону з урахуванням еколого-економічної безпеки……………………………………
….3.2.1.Оцінка заходів щодо забезпечення еколого-економічної й соціальної безпеки ………………………………………………………………
3.2.2.Формування екологічно припустимих варіантів розвитку вугільної промисловості……………………………………………………………………
3.2.3. Еколого-економічний механізм розвитку вугільної промисловості регіону…………………………………………………………………………..
3.3. Організаційно-економічний механізм екологічного моніторингу……...
Висновки до розділу 3 …………………………………………………………
133

159
172
190
ВИСНОВКИ 193
ДОДАТОК. Довідки, що підтверджують впровадження результатів дисертаційної роботи
197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200

 

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток економічної самостійності адміністративно-територіальних утворень в Україні є напрямом регіональної державної політики, що тісно пов'язаний із процесами демократизації в державі. Усе це зумовлює необхідність використання нового для практики регіонального підходу до управління економікою.
Сучасні умови господарювання підвищують роль регіонального управління з урахуванням екологічних вимог, які продиктовані станом еколого-економічних систем, що особливо актуально як для України, так і для окремих її регіонів, у тому числі такого економічно розвинутого та екологічно небезпечного регіону як Донбас. Проблеми управління економікою мають тісний зв'язок з питаннями екологічного характеру, які обумовлені зростанням забруднення довкілля відходами виробництва і споживання, нераціональним використанням природних ресурсів, що об’єктивно сприймається як загроза екологічній безпеці.
Сучасний стан вирішення проблеми екологічної безпеки навіть на теоретичному рівні не можна визнати задовільним. Незважаючи на підвищений науковий інтерес до проблеми попередження екологічних загроз, до управління екологічними ризиками з боку вітчизняних і зарубіжних фахівців, дотепер відсутня єдина концепція організації управління екологічною безпекою. Екологічна безпека традиційно розглядається в контексті національної безпеки з позицій трансграничного перенесення забруднюючих речовин, тобто в рамках системного глобального підходу, а не в межах одного конкретного регіону, тим більше у контексті його економічного розвитку.
Розвиток системи управління економічною діяльністю на регіональному рівні стримується недостатньою розробленістю теоретичних положень, методичної й нормативно-правової бази управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки.
Особлива науково-методична та прикладна значущість пошуку механізмів управління економікою регіону, які забезпечують екологічну безпеку, а також недостатнє теоретичне опрацювання питань управління екологічною безпекою визначили вибір теми, цілей і завдань дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Автор дисертації брав участь у виконанні науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за темою «Теоретико-методологічні основи управління людськими і природними ресурсами та визначення їх впливу на соціально-економічну систему регіону» (номер державної реєстрації 0105U009098, 2005 – 2010 рр.). Основним внеском автора при її виконанні є обґрунтування системного підходу й розробка економічного механізму управління процесами екологічної безпеки на підприємствах вугільної промисловості регіону.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів до вдосконалення механізмів управління економікою регіону, які орієнтовано на раціональне природокористування на основі урахування екологічної безпеки.
Для досягнення поставленої мети в роботі поставлено такі завдання:
проаналізувати механізми управління природокористуванням на макро-, мезо-, мікрорівнях економіки;
узагальнити та поглибити теоретичні засади управління соціо-еколого-економічним розвитком регіону з урахуванням екологічної безпеки;
розробити методичні підходи до економічної оцінки рівня екологічної безпеки в регіоні;
удосконалити економічні важелі мотивації й стимулювання підвищення рівня еколого-економічного розвитку підприємств і регіону;
удосконалити організаційно-економічний механізм управління охороною навколишнього середовища регіону;
розробити механізм еколого-економічного обґрунтування комплексу ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств вугільної промисловості в регіоні;
обґрунтувати методичний підхід до формування варіантів розвитку вугільної промисловості на базі прогресивних ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів, що забезпечують екологічну безпеку при видобутку вугілля;
удосконалити інструменти діагностики і моніторингу екологічної безпеки регіону.
Об’єкт дослідження – процеси управління економікою природокористування на регіональному рівні.
Предметом дослідження виступають теоретико-методичні підходи і механізми регіонального управління економікою природокористування з урахуванням екологічної безпеки.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає системний підхід до аналізу процесів управління економікою на регіональному рівні. Теоретичну основу роботи становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених – фахівців у галузі економіки природокористування. Розвиток та адаптація теорії до конкретних умов функціонування вугільної промисловості здійснено на підґрунті чинних законодавчих і нормативних актів. Основні наукові результати дисертаційної роботи були отримані шляхом використання таких методів: системний підхід – при конкретизації економічного змісту понятійно-категорійного апарату, досліджені економічного розвитку регіону; методи аналізу й синтезу – при дослідженні механізмів управління соціо-еколого-економічними відносинами в регіоні; метод порівняльного аналізу – при формуванні варіантів розвитку вугільної промисловості на базі прогресивних ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів виробничої діяльності шахт; метод експертних оцінок при оцінці й виборі заходів щодо забезпечення еколого-економічної й соціальної безпеки розвитку вугільної промисловості; економетричні методи – при визначенні впливу соціо-еколого-економічних чинників на економіку регіону; економіко-математичного моделювання – при оптимізації напрямів ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і методичних підходів до удосконалення механізмів управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки.
Основні наукові результати, що визначають наукову новизну, полягають у наступному:
вперше:
розроблено економіко-організаційний механізм регулювання ринку прав на економічний збиток, який враховує рівень соціо-екологічної безпеки за основними напрямами техногенного впливу на основних реципієнтів регіону; визначає основні функції й адресність контрагентів ринку прав; базується на оптимізованій системі соціо-економіко-екологічних показників;
удосконалено:
методичні підходи до функціонування механізмів управління природокористуванням на макро-, мезо-, мікрорівнях економіки за рахунок того, що в основу розподілу системи прав на забруднення навколишнього середовища покладено не кількості шкідливих речовин, а економічний збиток, який завдається навколишньому середовищу регіону, а також уведення коефіцієнта забруднень місцевості;
концептуальні положення до управління економікою регіону на підґрунті визначення терміну «безпека регіону», комплексної соціо-еколого-економічної оцінки безпеки регіону як єдиної територіальної соціо-, природогосподарської системи;
економіко-організаційний механізм еколого-економічного визначення комплексу ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств вугільної промисловості, який базується на багаторівневій схемі заходів щодо забезпечення еколого-економічної й соціальної безпеки розвитку вугільної промисловості, оцінці ступеня впливу заходу на показник ефективності;
методичне забезпечення оцінки заходів забезпечення еколого-економічної та соціальної безпеки в регіоні за допомогою впровадження інтегрального критерію ефективності щодо груп економічного, екологічного, соціального і комплексу еколого-економічних і соціальних показників;
дістали подальшого розвитку:
наукове обґрунтування концепції формування механізму підвищення ефективності управління екологічною безпекою в регіоні, яка базується на поглибленні та конкретизації змісту поняття «регіонально-регульований еколого-економічний ринок прав на економічний збиток», «рівень еколого-економічного розвитку регіону (підприємства)», що забезпечує підвищення об’єктивності прийняття управлінських рішень з питань соціально-економічного розвитку регіону;
обґрунтування забезпечення ефекту еколого-економічного мультиплікатора в регіональному управлінні природокористування, що проявляється у посиленні мотиваційного чинника з боку регіонального природоохоронного органа;
концептуальні принципи функціонування екологічного моніторингу, який ґрунтується на вимогах міжнародних документів у інституціональній, організаційній, фінансовій та інформаційній сферах щодо екологічної безпеки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні теоретичних висновків дисертації в управлінні природокористуванням у регіоні. Рекомендації стосовно формування варіантів розвитку вугільних підприємств з урахуванням екологічної складової використано Управлінням вугільної промисловості Донецької облдержадміністрації при розробці науково-технічної Програми енергоефективності Донецької області на 2010-2015 рр. (довідка № 96/17я-0254 від 04.02.2010).
Науково-методичні положення дисертаційної роботи знайшли втілення у навчальному процесі Донецького державного університету управління з дисциплін: «Державне та регіональне управління», «Економіка підприємства», «Управління соціальною та екологічною безпекою діяльності» (довідка № 01-12/1298 від 21.10.2010).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень. Наведені у дисертації наукові результати, пропозиції та висновки, які висвітлюють науковий погляд на удосконалення системи соціо-еколого-економічних відносин в регіоні, є особистим досягненням автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті ідеї, які отримано в результаті виконаної роботи та які є внеском автора, що відображено у списку опублікованих праць.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні результати дисертації доповідались на науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі: «Роль соціального менеджменту в інтелектуалізації суспільства» (м. Святогірськ, 2007 р.), Першій міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); П’ятій всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Україна наукова» (м. Київ, 2008 р.); Чотирнадцятій міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи розвитку економіки України: теорія, методологія практика» (м. Луцьк, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України» (м.Дніпропетровськ, 2009 р.).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 14 наукових працях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, у тому числі 10 статей і 4 – матеріали конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 7,65 д.а., з яких особисто автору належить 3,81 д.а.

· Список литературы:

· ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено актуальну наукове завдання щодо вдосконалення теоретико-методичних підходів і механізмів управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки.
Основні висновки та результати дисертаційної роботи зводяться до такого:
1. Доведено на засадах результату аналізу управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки, що розвиток управлінської й економічної діяльності регіону, його підприємств стримується недостатньою розробленістю теоретичних питань, методичної бази й механізмів управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки.
2. Визначено, що одним з основних напрямків управління економікою регіону з урахуванням забезпечення екологічної безпеки є вдосконалення системи прав на забруднення навколишнього середовища. Суб'єкти регіону - підприємства доцільно розглядати не тільки як джерела екологічної небезпеки в регіоні з відповідним принципом впливу на них методом «батога», але і як основні суб'єкти, здатні поліпшити еколого-економічну ситуацію й забезпечити екологічну безпеку в регіоні методом впливу «пряника», тобто зацікавити їх у поліпшенні еколого-економічної діяльності. В основу обміну між підприємствами мають бути покладені не кількості шкідливих речовин, а економічний збиток, який завдається навколишньому середовищу.
3. Розкрито соціо-еколого-економічну сутність механізму виробничого природокористування, що розглядається як прийнятний соціально-економічний рівень екологічної безпеки, розрахований як ступінь відхилення стану навколишнього середовища від норми, необхідної для стійкого розвитку.
Визначено завдання й принципи соціо-еколого-економічного регулювання природогосподарської діяльності підприємств.
4. З метою вдосконалення управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки розроблено: економічної оцінки рівня екологічної безпеки в регіоні. Обґрунтовані методичні підходи до економічної оцінки рівня екологічної безпеки в регіоні враховують уточнений понятійний апарат управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки, що дозволяє більш повно розкрити організаційно-економічний механізм управління економікою регіону з урахуванням екологічної безпеки.
Розроблений механізм оцінки рівня екологічної безпеки дозволяє сформулювати дві можливих моделі розвитку регіону (підприємства) у довгостроковому періоді і у короткостроковому плані.
Запропонована система методів оцінки й критеріїв соціо-еколого-економічної безпеки підприємства, природогосподарського комплексу охоплює регіональний рівень дозволяє: проводити оперативний аналіз і прогноз соціо-еколого-економічної безпеки господарюючих суб'єктів, регіонального природогосподарського комплексу й самого регіону як єдиної соціо-еколого-економічної системи; здійснювати порівняльний аналіз ступеня екологічної безпеки підприємств регіону; визначати найнебезпечніші для регіону види техногенного природогосподарського впливу; виявляти в регіоні «критичні» реципієнти впливу й коректувати їхню діяльність з соціо-еколого-економічного регулювання своєї діяльності.
Усе це сукупно дозволяє об'єктивно оцінювати процес соціо-еколого-економічного регулювання природогосподарської діяльності окремого підприємства, а також впроваджувану ним екологічну політику й адекватність прийнятих управлінських рішень із урахуванням соціоекологічної складової відповідно до цілей регіональної соціо-еколого-економічної системи, у межах якої воно функціонує.
5. Механізм забезпечення ефекту мультиплікатора є механізмом мотивації й стимулювання підвищення рівня еколого-економічного розвитку підприємств і регіону. Це сприятиме підвищенню екологічної безпеки в регіоні й стимулюванню підприємств до підвищення РЕЕРП. Виявлено пріоритетні напрямки й заходи щодо рішення еколого-економічних проблем на підприємствах. Запропонований механізм еколого-економічного мультиплі-катора дозволить урахувати особливості регіонів і залежно від цього диференціювати еколого-економічні заходи.
6. Обґрунтовано методичні підходи і механізм функціонування організації й регулювання ринку прав на економічний збиток і визначення положення підприємства за рівнем еколого-економічного розвитку.
Для підвищення ефективності управління та урахування складових забезпечення екологічної безпеки обґрунтовано якісну й кількісну оцінку еколого-економічної діяльності підприємства, введено поняття «рівень еколого-економічного розвитку (РЕЕР) регіону (РЕЕРР) або підприємства (РЕЕРП)». Розроблено систему показників РЕЕР і організаційний механізм визначення еколого-економічного рейтингу підприємств за РЕЕРП.
7. Формалізовано економіко-організаційний механізм еколого-економічного обґрунтування комплексу ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення екологічної безпеки видобутку, переробки й транспортування вугілля. Для цього рекомендований набір економічних, екологічних і соціальних показників для формування інтегральних критеріїв ефективності оцінки заходів.
Розроблено класифікацію заходів, що забезпечують еколого-економічну й соціальну безпеку розвитку вугільної промисловості, які розділено на три рівні: ресурсорегулюючі, техніко-технологічні, організаційно-управлінські. Кожний рівень заходів розділено на основний і допоміжний підрівні. До основного підрівня входять заходи, які спрямовані на раціональний еколого-економічний видобуток вугілля, до допоміжних - заходи, що орієнтовані на забезпечення стійкого природокористування, екологічно безпечного впливу гірничого виробництва на навколишнє середовище, соціальну захищеність.
8. Обґрунтовано методичний підхід до формування варіантів розвитку вугільної промисловості на базі прогресивних ресурсорегулюючих, техніко-технологічних і організаційно-управлінських заходів, що забезпечують екологічну безпеку при видобутку вугілля з використанням для оцінки інтегральних критеріїв ефективності, які враховують ступінь зміни економічних, екологічних і соціальних показників. Методичні підходи дозволяють проводити формування й еколого-економічну оцінку варіантів розвитку вугільної промисловості поетапно, тобто формування екологічно припустимих варіантів на базі сумісних заходів з використанням інтегральних критеріїв ефективності й економіко-математичної моделі оцінки.
9. Доведено, що екологічний моніторинг повинен розглядатися як невід'ємна частина загальної системи екологічної безпеки вугільної промисловості. Його особлива значимість виявилася для умов масового закриття вуглевидобувних підприємств. Результати закриття шахт у вугільній галузі потенційно мають еколого-економічну результативність. Доведено, що необхідною умовою одержання еколого-економічних результатів є ефективне функціонування галузевих центрів екологічного моніторингу, що забезпечують комплексний підхід до контролю параметрів об'єктів і явищ; ефективну систему збору, обробки й передачі потоків інформації; еколого-економічну оцінку антропогенного впливу в зоні ліквідації шахт; раціональний рівень витрат.
Запропоновані науково-методичні підходи і механізми до управління економікою регіону сприятимуть підвищенню екологічної безпеки в регіоні.

 

 

План

Вступ

1. Поняття і зміст екологічної безпеки

2. Система екологічної безпеки

3. Напрями забезпечення національної безпеки в екологічній сфері

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Україна є однією з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. Станом на 2005 рік населення України становило 48 мільйонів осіб. На території України зосереджені величезні природні багатства, втім відсутність концептуальних підходів до забезпечення як національної безпеки в цілому, так і екологічної безпеки зокрема негативно позначились на рівні збереження та примноження природних ресурсів і багатств нашої країни.

Негативні наслідки аварії на Чорнобильській ABC, катастрофічне забруднення повітря, води та грунту, надмірна концентрація промисловості у певних регіонах, нераціональне природокористування, демографічна криза — навіть і цей, далеко не повний перелік негативних чинників, створили реальну загрозу національній безпеці України в екологічній сфері.

Україна, що за часи соціальних потрясінь 30-40-х років втратила майже 15 мли людей, нині наближається до нової демографічної кризи. Останніми роками в Україні зростають відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-е місце за рівнем смертності всього населення і 17-е — дитячої. Звертають на себе увагу зміни в структурі хвороб за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами, як поліомієліт, дифтерит, малярія спостерігається зростання випадків захворювань, спричинених вживанням неякісної питної води та продуктів харчування, забрудненим повітрям (гепатит, легеневі, онкологічні хвороби).

Відтак проблема забезпечення національної безпеки в екологічній сфері набула в нашій державі безпрецедентної гостроти. Для її розв'язання необхідно розробити наукові засади екологічної безпеки України, методологію забезпечення її реалізації. Саме це і зумовило розгляд нами проблем забезпечення екологічної безпеки і включення до базового курсу лекцій з Національної безпеки України, котрий читається у вищих навчальних закладах України, а також до цього навчального посібника.