Суспільно-географічні аспекти соціальної безпеки регіонів України 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Суспільно-географічні аспекти соціальної безпеки регіонів України



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У періоди економічних криз, проведення соціально-економічних реформ, переорієнтації соціальних суспільних цінностей, депопуляції населення рівень соціальної безпеки регіонів і всієї держави знижується і призводить до загострення соціальної стабільності. Це проявляється насамперед у падінні життєвого рівня населення, соціальному розшаруванні, зростанні безробіття, знеціненні робочої сили, міграційних рухах населення. При цьому посилюється територіальна диференціація соціальної безпеки життєдіяльності населення.

Проблема моніторингу соціальних негараздів має загальнодержавне значення. Актуальним є всебічне вивчення соціальної безпеки в Україні всіма галузями науки з метою розробки оптимальної державної стратегії запобігання соціальним негараздам, регіональних програм підвищення рівня соціальної безпеки.

Визначення рівнів соціальної безпеки регіонів є невід’ємною складовою регіональної економічної політики держави і повинне ґрунтуватися на суспільно-географічних засадах. Вагомий внесок у дослідження соціальних процесів держави і регіонів зробили такі вчені: Я. Олійник, А. Степаненко, О.Шаблій, З. Герасимчук, І.Горленко, М. Долішній, В. Куценко, Е. Лібанова, Л.Нємець, Л.Новікова, В. Паламарчук, В. Стешенко, О. Топчієв, О. Хомра та ін. Однак суспільно-географічні аспекти соціальної безпеки в Україні є недостатньо вивченими. Не розроблено теоретико-методологічних основ суспільно-географічного дослідження соціальної безпеки регіонів, зокрема, не визначено суспільно-географічну сутність соціальної безпеки регіонів, методику та систему методів її дослідження. Недостатньо розроблені та висвітлені питання цілісної суспільно-географічної оцінки соціальної безпеки регіонів України, виявлення регіональних відмін, особливостей та основних її загроз. Актуальність та важливість зазначених проблем зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науково-дослідними роботами, що проводяться на кафедрі економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема дисертація виконувалась, як складова науково-дослідної теми „Суспільно-географічні аспекти регіонального природокористування” (№ державної реєстрації 0101U001568).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є суспільно-географічне узагальнення сутності регіональної соціальної безпеки та визначення рівнів соціальної безпеки регіонів України для обґрунтування їх пріоритетних соціальних інтересів.

Для досягнення поставленої мети виконувалися такі завдання:

– сформулювати суспільно-географічну сутність регіональної соціальної безпеки;

– визначити індикатори соціальної безпеки регіонів;

– дослідити вплив організаційно-правових, соціально-економічних та екологічних чинників на рівень соціальної безпеки регіонів України;

– проаналізувати регіональні особливості демографічної ситуації, ринку праці, добробуту населення та поширення соціальних негараздів в Україні;

– провести типізацію регіонів України за рівнем соціальної безпеки;

– розробити рекомендації для підвищення рівня соціальної безпеки регіонів України.

Об’єктом дослідження є соціальна безпека регіонів України.

Предметом дослідження є територіальна диференціація соціальної безпеки життєдіяльності населення в регіонах України.

Методологія та методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи стали сучасні теорії суспільної географії з проблем сталого розвитку регіонів, національної безпеки держави, територіальної організації життєдіяльності населення. Дослідження проведене на основі системного підходу з використанням таких методів: кластерного аналізу, систематизації, групування, типізації, графічного, картографічного, порівняльно-географічного, статистичного та ін. Методи порівняльно-географічний та групування використовуються для аналізу статистичної бази дослідження, при оцінці демографічної ситуації, ринку праці, добробуту населення та соціальних негараздів. Метод кластерного аналізу використано для кластеризації регіонів за різними видами загроз соціальної безпеки, типізації – для виділення типів регіонів України за складом, інтенсивністю прояву та темпами поширення загроз соціальної безпеки. Інформаційними джерелами стали звітні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства праці і соціальної політики, Державного центру зайнятості.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

– узагальнено теоретичні та методичні основи суспільно-географічного дослідження регіональної соціальної безпеки, зокрема поглиблено визначення регіональної соціальної безпеки, її загроз, розроблено методику дослідження соціальної безпеки регіонів;

– обґрунтовано використання індикаторів загроз економічного, демографічного та гуманітарного походження для оцінки рівня регіональної соціальної безпеки;

– виявлено основні чинники соціальної безпеки регіонів України в розрізі таких блоків: організаційно-правові передумови, соціально-економічні чинники, екологічні умови життєдіяльності населення;

– визначено демографічні, працересурсні загрози соціальної безпеки та загрози добробуту і поширення соціальних негараздів та здійснено кластеризацію регіонів України за загрозами соціальної безпеки;

– проведено типізацію регіонів України за складом, інтенсивністю прояву, темпами поширення соціальних негараздів і обґрунтовано пріоритети соціального розвитку для регіонів різного типу.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертаційній роботі наукові результати і рекомендації є методологічною і практичною основою суспільно-географічної оцінки соціальної безпеки регіонів. Отримані наукові результати є практичною основою для розробки заходів регіональної соціальної політики України. Одержані наукові результати проведеного дослідження щодо оцінки рівня соціальної безпеки регіонів України використані в практичній діяльності Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка №25/766-2-4 від 29 вересня 2006 року).

Теоретичні положення та висновки дисертації використовуються при викладанні навчальних дисциплін „Економічна і соціальна географія України”, „Географія праці” на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка №050/348а-30 від 22 вересня 2006 року).

Особистий внесок здобувача. Викладена в роботі сукупність науково-практичних результатів належить особисто авторці і є її науковим доробком. У дисертаційному дослідженні розкрито авторський підхід до суспільно-географічного дослідження соціальної безпеки регіонів. Визначено сутність регіональної соціальної безпеки, індикатори її загроз, проведено кластеризацію регіонів України за індикаторами загроз соціальної безпеки. Запропоновано основні напрями підвищення рівня соціальної безпеки регіонів України. Із наукових праць, надрукованих у співавторстві, використано лише ті ідеї та розробки, які належать здобувачеві особисто.

Апробація результатів. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2004); Міжнародній конференції молодих вчених „Молоді науковці – географічній науці” (Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції „Географічна наука та освіта: економічні та соціальні ризики” (Київ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції „Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення” (Херсон, 2005).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано у фахових виданнях 7 праць загальним обсягом 1,3 д.а. (з них авторці належить 1,0 д.а.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (загальним обсягом 152 сторінки машинописного тексту), списку використаних джерел (175 найменувань) та додатків (12). У роботі вміщено 43 рисунки.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

 

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження соціальної безпеки регіонів” визначено сутність регіональної соціальної безпеки, як об’єкта суспільно-географічних досліджень, виділено індикатори загроз соціальної безпеки регіонів, запропоновано методику регіонального аналізу соціальної безпеки.

Регіональна соціальна безпека – постійна доступність достатньої кількості соціальних гарантій і благ для нормальної життєдіяльності населення регіонів. У періоди економічних криз та проведення соціально-економічних реформ посилюється регіональна диференціація рівнів соціальної безпеки. Регіональні розходження стосуються насамперед рівня оплати праці, рівнів зайнятості і безробіття, народжуваності і смертності, процесу відтворення і професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили, міграційних рухів населення, в тому числі і вимушених.

Забезпечення регіональної соціальної безпеки пов'язане з визначенням соціальних інтересів та пріоритетів. Соціальні інтереси – це усвідомлена інтегрована система потреб у благополучному існуванні, відтворенні й розвитку людини, суспільства і держави. На основі соціальних інтересів з урахуванням конкретно-історичних внутрішніх і зовнішніх чинників формуються цілі та завдання держави щодо забезпечення її соціальної безпеки. З усіх соціальних інтересів варто виділити пріоритетні (або життєво важливі), задоволення яких забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку людини, суспільства і держави.

Соціальні пріоритети – першочергові, життєво важливі завдання для забезпечення соціальної безпеки населення. Соціальними пріоритетами держави є соціальна стабільність, підвищення життєвого рівня населення, збереження генофонду нації та зміцнення здоров’я громадян, формування сучасного середнього класу із способом життя, притаманним економічно розвиненим країнам, збереження працересурсного потенціалу, створення ефективної системи соціального захисту.

Суспільно-географічний підхід до виявлення ступеня регіональної соціальної безпеки ґрунтується на оцінці та аналізі трьох груп загроз:

– Першу групу становлять регіональні соціальні загрози, що мають економічне походження: загрози, пов’язані із регіональною диференціацією в рівнях доходів населення; загрози, пов’язані із ситуацією на регіональних ринках праці; загрози, пов’язані із проблемами фінансування регіональних соціальних програм; загрози, пов’язані зі зниженням рівня життя населення.

– Другу групу утворюють загрози демографічного походження: загрози регіональної депопуляції населення через природне скорочення, “старіння” населення, міграційні процеси, зменшення середньої тривалості життя; загрози погіршення якості трудових ресурсів регіонів через порушення необхідних умов для відтворення робочої сили.

– До третьої групи входять загрози, що мають гуманітарне походження: загрози соціальних протиріч, в основі яких лежать мовні, конфесійні та інші регіональні відмінності; загрози поширення соціальних хвороб у суспільстві; загрози, пов’язані з дестабілізацією соціально-трудових взаємовідносин (страйки).

Для суспільно-географічної оцінки регіональної соціальної безпеки найдоцільніше виділити такі групи індикаторів соціальної безпеки регіонів:

індикаторами демографічних загроз соціальної безпеки є низький коефіцієнт народжуваності, високі коефіцієнти смертності та природного скорочення населення, висока частка пенсіонерів та значне переважання жінок у статевій структурі населення;

індикаторами працересурсних загроз соціальної безпеки є низький рівень зайнятості, високий рівень зареєстрованого безробіття та безробіття визначеного за методикою МОП, значне навантаження на одне вільне робоче місце;

індикаторами загроз добробуту населення є низькі показники ВВП та ВДВ на одну особу, середньомісячної заробітної плати, грошових доходів та витрат на душу населення, незначний обсяг реалізованих послуг на одну особу;

індикаторами загроз поширення соціальних негараздів є високий рівень захворюваності на активний туберкульоз, високий рівень злочинності, самогубств, убивств та навмисних пошкоджень, значна кількість потерпілих на виробництві.

Суспільно-географічний аналіз соціальної безпеки передбачає виявлення її регіональних особливостей, з’ясування чинників соціальної безпеки регіонів, типізацію регіонів за складом та інтенсивністю поширення загроз соціальної безпеки. Це є необхідною умовою для розробки заходів регіональної соціальної політики. Регіональна політика соціальної безпеки – це сфера державної діяльності, що пов’язана з реалізацією соціальних інтересів в регіонах та їх захистом від різноманітних загроз.

Загальна схема суспільно-географічного дослідження регіональної соціальної безпеки визначається як послідовність наступних взаємозв’язаних етапів. На першому етапі дослідження – теоретико-методологічному – розробляється концепція суспільно-географічного дослідження регіональної соціальної безпеки. На другому етапі дослідження – оцінковому – здійснюється оцінка територіальних поєднань умов та факторів, які впливають на рівень соціальної безпеки регіону. На третьому етапі дослідження – аналітичному – здійснюється аналіз соціальної безпеки регіонів за таким складом загроз: демографічні, працересурсні, добробуту населення, соціальних негараздів. Проводиться кластеризація регіонів України за кожною групою загроз. На четвертому етапі дослідження – синтетичному – на основі проведеного аналізу визначаються проблеми та пріоритети підвищення рівня соціальної безпеки регіонів. Проводиться типізація регіонів за різними ознаками з виділенням різних типів регіонів України та визначенням пріоритетних напрямків соціальної політики для кожного з них.

У другому розділі „Чинники соціальної безпеки регіонів України” здійснено аналіз організаційно-правових передумов соціальної безпеки, соціально-економічних чинників розвитку, екологічних умов життєдіяльності населення.

До організаційно-правових передумов здійснення політики соціальної безпеки регіонів належать соціальне законодавство, соціальна політика держави, соціальні гарантії, діяльність управлінських структур державного і регіонального рівнів. Основними засобами державної соціальної політики є: нормативно-правове регулювання, спрямоване на забезпечення соціальних гарантій та соціальний захист населення; бюджетна діяльність; державне регулювання цін на товари і послуги тощо. Функції регулювання рівня життя і соціального захисту населення України виконують численні управлінські структури державного, регіонального та локального рівнів.

Зміст прав громадян стосовно працевлаштування, умов праці, добробуту, освіти, охорони здоров’я, народження дітей, пенсійного забезпечення, екологічної безпеки та інших складових соціальної сфери розкривається і конкретизується в законодавчих актах України. Для здійснення політики соціальної безпеки регіонів в Україні достатньо напрацьована правова база, яка постійно доповнюється і вдосконалюється.

Сучасний період розвитку України пов‘язаний з трансформаційними процесами, які відбуваються в її господарському комплексі. Причинами виникнення соціальних загроз в регіонах України є спад і згортання виробництва, скорочення зовнішнього ринку, криміналізація економіки. Господарство України в 90-х роках мало два кризових етапи. Перехід до ринкових умов господарювання при значному спаді виробництва, інфляції, змінах форм власності спричинив різке зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможного попиту. Це призвело до значних територіальних відмінностей негативних соціальних процесів в Україні.

З 2001 року загальні обсяги промислового і сільськогосподарського виробництва в Україні в цілому зростають. Але за регіонами спостерігається диференціація щодо темпів зростання чи зниження їх обсягів. Зокрема, в 2004 році в найгіршому стані щодо обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва та участі в експортно-імпортних поставках перебували Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Житомирська, Кіровоградська і Херсонська області.

У сучасних умовах в Україні поглиблюється взаємовплив розселення населення і соціальних процесів. Рівень урбанізації та щільність населення впливають на соціальні процеси в регіонах України і значною мірою визначають рівень соціальної безпеки регіонів. В урбанізованих регіонах України поширення соціальних негараздів досягло критичної межі. У руральних регіонах соціальні негаразди не є основною загрозою соціальної безпеки. Найгострішими в них є проблеми працевлаштування та підвищення рівня доходів населення, формування середнього класу.

Важливим чинником, що впливає на рівень соціальної безпеки, є культурно-освітньо-професійний рівень населення. Освітньо-професійний рівень населення формує трудовий потенціал регіонів. Територіально в Україні школи, професійно-технічні училища та заклади середньої спеціальної освіти розосереджені рівномірно, вищі навчальні заклади сконцентровані в столиці та регіональних центрах. Найвищий рівень наукового потенціалу характерний для м. Києва. Інтенсивність релігійного життя та діяльності найвищою є в західних регіонах України, а найнижчою – у східних.

Екологічні умови проживання населення України не лише впливають на демографічну ситуацію (зумовлюють смертність, народжуваність населення, рівень його захворюваності), але й опосередковано мають вплив на ринок праці, доходів населення, тобто є суттєвою передумовою рівня соціальної безпеки регіонів. Екологічну ситуацію в Україні не можна вважати задовільною. У цілому рівень техногенного навантаження на навколишнє середовище в Україні перевищує аналогічний показник розвинутих країн світу в 4–5 разів і продовжує зростати. Головними причинами, що зумовлюють значне забруднення, є застарілі технології виробництва, нераціональна структура промисловості, відсутність очисних споруд, техногенні катастрофи тощо.

У третьому розділі дисертаційної роботи „Суспільно-географічна оцінка соціальної безпеки регіонів України” здійснено регіональний аналіз демографічної якості населення, напруженості на ринку праці, добробуту населення та поширення соціальних негараздів в регіонах; проведено кластеризацію регіонів за демографічними, працересурсними загрозами соціальної безпеки та загрозами добробуту населення, поширення соціальних негараздів; здійснено типізацію регіонів за складом, інтенсивністю прояву та темпами поширення загроз соціальної безпеки регіонів.

Демографічні процеси в Україні є складними. Для всіх регіонів України характерна депопуляція населення. Зменшення кількості населення досягло катастрофічної межі. Населення України зменшилось з 50,1 млн. осіб у 1998 році до 47,3 млн. осіб на 1 січня 2005 року, тобто на 5,3%. Найбільшими темпами скорочується кількість жителів Чернігівської, Сумської, Кіровоградської та Луганської областей.

Фундаментальним чинником загострення демографічної кризи в Україні є зниження народжуваності до критичного рівня. Україна перетнула межу зниження народжуваності, за якою відбуваються незворотна руйнація демографічного потенціалу. Сумарний показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини в 1989 році до 1,1 у 2003. Підвищення сумарного коефіцієнта народжуваності у 2002–2003 роках (до 1,2 дитини в розрахунку на 1 жінку в 2003 році) є проявом так званої „компенсації” народжень, відкладених під час гострої економічної кризи. Несприятливою щодо відтворення населення та робочої сили є вікова структура населення. Частка дітей і підлітків є низькою (16,8%), що менше за частку населення пенсійного віку (23,7%).

Значними є масштаби трудової міграції як у межах держави, так і за кордон. До регіонів, в яких спостерігається додатне сальдо міграцій, належать: м. Київ, Одеська, Київська області та АР Крим. Найбільша кількість тих, хто виїжджає за межі країни і найменша кількість тих, хто в’їжджає в Чернівецькій, Луганській, Закарпатській, Рівненській та Волинській областях. Основною тенденцією внутрішньодержавного обміну населенням є переміщення осіб до столиці. Починаючи з 1995 р., Київ є єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне, зростаюче сальдо міграцій. На столицю припадає біля двох третин загального обсягу міграційних втрат регіонів-реципієнтів. Регіонами з найменшою кількістю внутрішніх імігрантів і найбільшою емігрантів є: Кіровоградська, Херсонська, Сумська, Чернігівська та Житомирська області.

Регіональна диференціація демографічної ситуації в Україні зумовлена комплексною дією різноманітних природно-географічних, історичних, економічних, політичних факторів, таких, як різний ступінь розвитку господарської та соціальної інфраструктури, структура виробництва, регіональні відмінності рівня та якості життя населення, специфіка ринків праці, особливості способу життя сільського та міського населення, передусім у мегаполісах, динаміка міграційних процесів, тенденції урбанізації, екологічна ситуація, культурно-історичні традиції тощо (рис.1.).

Рис. 1. Природне скорочення населення України

Проведено кластеризацію регіонів України за індикаторами демографічних загроз соціальної безпеки. Виділено 6 кластерів регіонів: з найнижчим рівнем (м. Київ та Закарпатська область), з середнім рівнем (Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська, Рівненська, Волинська області), з достатньо високим рівнем (Одеська, Херсонська, Миколаївська області та АР Крим), з високим рівнем (Кіровоградська, Житомирська, Київська, Хмельницька, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Вінницька, Тернопільська області), із загрозливим рівнем (Донецька, Луганська, Полтавська, Сумська та Черкаська), з катастрофічним рівнем (Чернігівська область) демографічних загроз соціальної безпеки.

Демографічна ситуація в Україні вкрай несприятлива для відтворення робочої сили, її кількісних та якісних характеристик. Упродовж 1990–2004 років мала місце стійка тенденція зменшення загальної кількості зайнятих. Кількість зайнятих скоротилася з 25,4 млн осіб у 1990 році до 20,6 млн у 2004 році, тобто більш ніж на 18 %. У 2004 році рівень зайнятості населення в середньому по Україні склав 56,6%. На ринку праці України зафіксовано низький рівень зареєстрованого безробіття. Найнижчий рівень зареєстрованого безробіття в м. Києві, Одеській, Донецькій та Луганській областях. Офіційно визначений відносно невисокий рівень безробіття в Україні не відповідає реальній ситуації на ринку праці внаслідок існування неповної зайнятості працівників. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, щороку втричі перевищував рівень зареєстрованого безробіття. Рівень безробіття за визначенням МОП у 2003 році становив 9,1% економічно активного населення у віці 15–70 років. Регіональний розподіл є таким: найнижчі показники рівня безробіття характерні для м. Києва, АР Крим, Одеської, Дніпропетровської областей, найвищі – для Тернопільської, Житомирської, Рівненської, Сумської та Хмельницької областей. Регіональна диференціація показників офіційно зареєстрованого рівня безробіття та визначеного за методологією МОП має подібні тенденції. Найкраща ситуація характерна для високоурбанізованих територій, промислових регіонів, приморських територій, найгірша – для регіонів аграрно-промислової спеціалізації.

Проведений суспільно-географічний аналіз ринку праці України дає можливість стверджувати, що всім його складовим властива значна регіональна диференціація, що вимагає детального аналізу регіональних і локальних ринків праці. Вона зумовлена такими причинами: рівнем економічного розвитку регіону; спеціалізацією господарства регіону; забезпеченістю регіону природними ресурсами; економіко-географічним положенням регіону (столичним, приморським, периферійним).

Для ринку праці України характерна невідповідність попиту і пропозиції робочої сили. У 2003 році навантаження на одне вільне робоче місце становило 7 осіб. На ринку праці України в найкращому становищі перебувають працівники з високим соціальним статусом, особи з вищою освітою, які зайняті у сфері інформації, високих технологій, у банківській справі та більшість держслужбовців. У найгіршому становищі перебуває молодь (понад 40 % зареєстрованих безробітних становить молодь віком 16–29 років).

Проведено кластеризацію регіонів України за індикаторами працересурсних загроз соціальної безпеки. Виділено 6 кластерів регіонів: з найнижчим (м. Київ), низьким (Дніпропетровська, Запорізька області і АР Крим), значним (Одеська, Харківська, Луганська, Донецька, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області), дуже значним (Київська, Чернігівська, Львівська та Закарпатська області), загрозливим (Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська та Миколаївська області) та критичним рівнем напруженості на ринку праці (Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська та Херсонська області) (рис.2.).

Рис. 2. Дендрограма кластеризації регіонів України за працересурсними загрозами соціальної безпеки

Однією з найгостріших проблем в Україні є формування середнього класу, який виконує специфічну функцію стабілізації суспільних відносин. В Україні можна стверджувати лише про початок процесу формування середнього класу, виходячи із системи наведених критеріїв: рівень добробуту, можливість використовувати високотехнологічні предмети побуту та послуг, рівень освіти та культури, який дозволяє виконувати висококваліфіковану роботу, економічний тип поведінки, соціально-психологічні установки на сімейний добробут, індивідуальний розвиток, престиж трудової діяльності, престиж способу життя, престиж кола спілкування.

Доходи населення є визначальним чинником рівня життя громадян і важливим показником соціальної безпеки в державі. Найвищі доходи в Україні мають жителі м. Києва, Запорізької, Дніпропетровської, Київської та Донецької областей, найнижчі – Чернівецької, Тернопільської та Закарпатської областей. Реальну купівельну спроможність населення характеризує співвідношення заробітної плати до розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатної особи. У цілому по Україні у 2003 році такий показник становив 154,8%. Перевищує розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатної особи заробітна плата працівників у м. Києві, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Донецькій областях. Найгірше співвідношення показників у Тернопільській, Хмельницькій, Волинській та Вінницькій областях.

У результаті проведеного регіонального аналізу добробуту населення регіонів України, виявлено причини, що зумовлюють його територіальну диференціацію: рівень економічного розвитку регіону; стан напруженості на ринку праці регіону; спеціалізація господарства регіону; рівень урбанізованості території.

Проведено кластерний аналіз регіонів України за індикаторами загроз добробуту населення. Виділено 6 кластерів регіонів: з найнижчим (м. Київ), середнім (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Полтавська області), високим (Харківська, Одеська та Київська області), дуже високим (Луганська, Миколаївська та АР Крим), критичним (Львівська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернігівська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Кіровоградська, Волинська, Хмельницька, Житомирська, і Вінницька області) та катастрофічним (Тернопільська, Чернівецька, та Закарпатська області) рівнями загроз добробуту населення в контексті соціальної безпеки.

Серед головних умов зростання соціальних лих в усіх регіонах України варто назвати суттєве зниження рівня матеріального забезпечення населення; звуження можливостей легального заробітку та зростання фактичного безробіття; стрімка поляризація населення за рівнем доходів; істотне збільшення тіньового сектора економіки і залучення до участі в його функціонуванні значної кількості людей; крах ідеологічних та моральних цінностей. Це зумовлює стрімке поширення соціальних хвороб у суспільстві.

Соціальне неблагополуччя проявляється передусім у злочинності. Найвищий рівень злочинності в розрахунку на 100 тис. осіб в східних та південних областях України – Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, АР Крим, а найнижчий у західній частині країни – Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській області. Окрім попередньо визначених загальних, основними причинами такої диференціації можна назвати відмінності в рівні урбанізації, особливо господарського освоєння території, рівні релігійності населення областей тощо. У високоурбанізованих регіонах рівень злочинності вищий, в регіонах, де переважає сільське населення – нижчий.

Туберкульоз залишається найгострішою проблемою і визнаний Всесвітньою організацією охорони здоров'я як хвороба, що потребує розробки та впровадження активних та невідкладних дій щодо запобігання розповсюдження у світі. В Україні впродовж 1995–2003 років рівень захворюваності на туберкульоз збільшився майже в 2 рази і становив у 2003 році 77,8 осіб на 100 000 населення. Всесвітня організація охорони здоров’я вважає показником епідемії цієї хвороби 50 і більше осіб на 100 тис. населення. Найвищий коефіцієнт захворюваності спостерігається в Херсонській області (в 2 рази вищий за середній рівень по Україні), Миколаївській, Луганській та Донецькій областях, найнижчий рівень захворюваності в м. Києві, Полтавській, Сумській, Хмельницькій та Закарпатській областях.

Епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні збіглася з глибокою економічною кризою. Випадки захворювання на ВІЛ/СНІД нерівномірно поширені в Україні. Переважна більшість хворих та інфікованих мешкає у східних та південних регіонах. Найчисленніші випадки ВІЛ-інфікованих зареєстровані у Дніпропетровській та Донецькій (36% від загальної кількості по Україні), Одеській, Миколаївській, Харківській області, АР Крим. Найменшу кількість вперше ВІЛ-інфікованих зареєстровано в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Неплатоспроможність підприємств призводить до зменшення витрат на охорону праці, а це спричиняє зростання нещасних випадків на виробництві. Традиційно високий рівень травматизму у промислових регіонах: Донецькій та Луганській областях. Найнижчі показники виробничого травматизму в Закарпатській, Чернівецькій та Тернопільській областях. Соціальні негаразди в Україні включають цілий блок загроз соціальної безпеки, аналіз яких неможливо здійснити у зв’язку з відсутністю статистичної інформації та неможливістю власної авторської оцінки через політичні, адміністративні, правові та інші бар’єри. До цього блоку ми б включили корумпованість державних управлінських структур, мовну проблему, стан інформаційного простору, парламентську етику дотримання прав людини тощо. Це проблеми, які вимагають дослідження, насамперед юристів, соціологів, політологів.

Територіальна диференціація соціальних негараздів в Україні зумовлена: рівнем економічного розвитку регіону, можливістю працевлаштування, культурно-етнорелігійними та демоетнічними особливостями регіону.

Проведено кластерний аналіз за індикаторами загроз поширення соціальних негараздів в регіонах України. Виділено 6 кластерів регіонів: з найнижчим (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська області), середнім (Рівненська, Житомирська, Волинська, Полтавська, Сумська та Чернігівська), високим (м. Київ, Харківська), дуже високим (Вінницька, Київська, Хмельницька та Черкаська області), критичним (Миколаївська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Одеська та АР Крим) та катастрофічним (Донецька, Луганська та Херсонська) рівнями загроз щодо соціальної безпеки.

Основними проблемами регіональної соціальної безпеки в Україні доречно визначити такі соціальні деформації: соціальне розшарування населення, збіднення його широких верств, руйнація трудового потенціалу суспільства, стрімке поширення соціальних негараздів. Соціальні проблеми в умовах економічних реформ набувають такого гострого характеру, що призводять до різкого зростання соціально-політичної напруженості в окремих регіонах України.

Типізація регіонів за складом та інтенсивністю прояву загроз соціальної безпеки дає підстави виділити 5 типів регіонів (рис.3.):

Рис. 3. Типізація регіонів України за складом та інтенсивністю прояву загроз соціальної безпеки

Тип 1. Місто Київ, де рівень соціальної безпеки є найвищим, і всі індикатори загроз соціальної стабільності мають найнижчі рівні свого прояву.

Тип 2. Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критичний рівень поширення злочинності та соціальних хвороб, депопуляція населення, його старіння, неконтрольовані трудові міграції, низький рівень добробуту населення, значна поляризація населення за доходами.

Тип 3. Харківська, Одеська області та АР Крим, загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є низький рівень життя населення, значне поширення соціальних хвороб, депопуляція населення.

Тип 4. Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критично низький рівень добробуту населення, поширення бідності, критичний рівень депопуляції населення, його старіння, неконтрольовані трудові міграції, високий рівень безробіття населення.

Тип 5. Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька області, основними загрозами регіональної соціальної безпеки в яких є критичний стан напруженості на ринку праці, поширення неконтрольованих трудових міграцій, низький рівень життя населення, поширення бідності.

Регіональний аналіз загроз соціальної безпеки за інтенсивністю поширення та темпами їх зростання дає підстави виділити три типи регіонів (рис.4.):

Рис. 4. Типізація регіонів України за інтенсивністю поширення загроз соціальної безпеки та темпами їх зростання

– регіони, де індикатори соціальних негараздів є найнижчими і поширення соціальних лих суттєво не загрожує регіональній соціальній безпеці (м. Київ, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Волинська та Рівненська області). У цій групі регіонів індикатори-стимулятори переважають над дестимуляторами;

– регіони, де соціальні негаразди поширюються швидкими темпами, а їх індикатори мають гірші за середні в Україні негативні значення і суттєво впливають на регіональну соціальну безпеку (Київська, Черкаська, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська та Чернігівська області). Індикатори-стимулятори і дестимулятори в них мають однаковий вплив на рівень соціальної безпеки регіонів;



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 330; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.83.14 (0.076 с.)