Проблеми розвитку екологічного страхування в Україні 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблеми розвитку екологічного страхування в Україні



 

Незважаючи на велику кількість законів, що вміщують еколого-страхові норми, вони не вирішують нагального завдання щодо практичного втілення екологічного страхування в Україні. Наприклад, у них тільки згадується про необхідність проведення добровільного або обов'язкового страхування; не розкриваються його поняття, мета та завдання; не визначаються важливі складові елементи такого страхування — об'єкти, суб'єкти, підстави виникнення еколого-страхових відносин тощо; відсутній правовий механізм впровадження екологічного страхування.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища найбільш ефективно захищає інтереси підприємств по отриманню прибутків, суспільства по захисту здоров’я людей та держави через створення сприятливого інвестиційного клімату, гарантій податкових надходжень та соціальну стабільність.

Проте страхування екологічних ризиків в Україні не набуло поширення. З причин такого становища можна виділити, насамперед, законодавчі. Рівень нормативно-правового забезпечення недостатній. Юридичні гарантії відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля та зниження якості природних ресурсів не забезпечені повністю.

 

Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується:

- Слабкими стимулами добровільного страхування;

- Відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди;

- Низькою потужністю самого ринку, що позбавляє змоги здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків [5, c. 48].

Слід відзначити, що екологічне страхування як обов'язкове поки що також відсутнє в переліку обов'язкових видів страхування, що містяться в ст. 6 Закону України «Про страхування». Згідно ж з ч. 4 ст. 5 цього Закону обов'язкове страхування встановлюється законами України шляхом внесення змін до ст. 6 вказаного Закону. Без прийняття відповідного закону сьогодні можливо здійснювати лише добровільне (договірне) екологічне страхування.

Значним недоліком сучасного стану правового закріплення відносин в галузі екологічного страхування в Україні є також те, що в підзаконних нормативних актах, що регулюють здійснення екологічно небезпечної діяльності, відсутні будь-які вимоги щодо наявності у суб'єкта такої діяльності фінансового забезпечення відшкодування екологічної шкоди у вигляді страхування чи іншого виду забезпечення. Так, деякі постанови Кабінету Міністрів України не передбачають для відповідних фізичних та юридичних осіб обов'язку мати будь-яке фінансове забезпечення відшкодування екологічної шкоди третім особам і навколишньому середовищу при одержанні ними дозволу в компетентних державних органах або при здійсненні ними такої екологічно небезпечної діяльності [7, c. 110].

Таким чином, маючи низку істотних недоліків, законодавство в галузі екологічного страхування потребує подальшого суттєвого удосконалення. Велике коло відносин у галузі екологічного страхування, екологічного, фінансового, управлінського, організаційного та іншого характеру виділяються в самостійну однорідну групу суспільних відносин, що потребує відповідної кодифікації, яка забезпечить комплексне вирішення проблем, пов'язаних з екологічним страхуванням. Сьогодні ж правові норми, що регулюють відносини в галузі екологічного страхування, розкидані по різних нормативних актах, які здебільшого не мають прямої дії, що унеможливлює створення єдиного правового механізму впровадження екологічного страхування в Україні. Тому внесення змін та доповнень до чинних нормативних актів, зокрема законів, що вже вміщують норми з екологічного страхування, або прийняття низки підзаконних нормативних актів у цілому не вирішують цієї проблеми. Більш дійовим і прийнятним для практичного втілення екологічного страхування в Україні є прийняття спеціального нормативного акта з екологічного страхування у вигляді окремого закону.

Недостатньо відпрацьований механізм взаємовідносин між страховиком, який зацікавлений у зменшенні страхових виплат (премій), а відповідно, і в зниженні імовірності небезпечних екологічних ситуацій, та страхувальниками, які зацікавлені у зменшенні страхових платежів шляхом підвищення власної екологічної безпеки. Важливою умовою тут повинен бути принцип: чим більший ризик екологічної небезпеки, тим вищими повинні бути ставки страхових виплат (премій) [7, c.111].

Особливо серйозним упущенням у практиці екологічного страхування є те, що кошти страхового фонду могли б стати важливим додатковим джерелом фінансування природоохоронної діяльності, забезпечення загальнодержавної та регіональних програм охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. Крім того, екологічне страхування може не лише виступати як засіб матеріального відшкодування збитків, завданих екологічними ситуаціями, а й створювати умови для здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання з підвищеною екологічною небезпекою. Тут повинні діяти принципи страхування цивільної відповідальності [5, c. 43].

Однією з причин недостатнього розвитку і поширення екологічного страхування в нашій країні є відсутність підготовлених, висококваліфікованих кадрів. Саме тому, на фоні загального зростання темпів надання страхових послуг, у нашій країні екологічне страхування характеризується низькими темпами розвитку. Так, у 2010 році страхові платежі за обов'язковими видами страхування відповідальності, що відносяться до екологічних видів страхування, становили лише 56,3 млн. грн., що менше одного відсотка від загальної суми страхових платежів, отриманих страховими організаціями у 2010 році.

Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується:

- Слабкими стимулами добровільного страхування;

- Відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди;

- Низькою потужністю самого ринку, що позбавляє змоги здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків.

Найголовніше, що треба зробити зараз – це запровадити принцип безумовної відповідальності за шкоду довкіллю, заподіяну будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності. Це основна загальносвітова тенденція в галузі законодавства про відповідальність за екологічну шкоду. За таких умов не треба доводити, що забруднювач діяв протизаконно або недбало. Безумовна відповідальність змушує підприємства гарантувати наявність додаткових коштів по компенсації витрат, в тому числі, і у вигляді страхування.

Останнім часом Україна почала приділяти більше уваги проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Відповідальність за забруднення довкілля встановлена багатьма чинними законодавчими актами, якими закладено основи обов’язкового страхування, наприклад, при транспортуванні небезпечних речовин та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Чи не першу в Україні спробу запровадження суворої відповідальності за забруднення довкілля треба оцінити позитивно та надалі підтримувати[5, c.44].

Інші проблеми розвитку екологічного страхування пов’язані безпосередньо з об’єктами, що підлягають страхуванню, тобто являють небезпеку для довкілля.

По-перше, це фінансове становище багатьох підприємств. Екологічне страхування не є дешевим видом страхування, а звідси, підприємства не можуть укласти договори страхування у зв'язку з відсутністю коштів. Це навіть при умові, що затрати на таке страхування йдуть на валові витрати підприємств.

По-друге, витікає з першого, укладання договорів екологічного страхування можливе лише за умови дотримання підприємствами певних норм, це, наприклад, зношеність основних фондів, стан природоохоронного обладнання, очисних споруд або їх відсутність чи недостатність, частота проведення ремонтів і т. і.

Крім того не стимулюють підприємства укладати договори екологічного страхування поодинокі випадки подання позовів третіми особами, тобто тими, хто зазнав збитків, внаслідок аварійних забруднень певними підприємствами довкілля.

Значною проблемою для запровадження та розвитку екологічного страхування є відсутність достатніх статистичних даних, щодо забруднення підприємствами довкілля, збитків заподіяних навколишньому середовищу та третім особам. Це не пов'язано нажаль з відсутністю самих аварійних забруднень навколишнього середовища.

Основними причинами високих та екстремально високих забруднень довкілля стали залпові аварійні викиди та скиди з підприємств, вихід з ладу міських очисних споруд, пошкодження нафтопроводів, поверхневі стоки із забруднених територій, явища вторинного забруднення, які спостерігались на водних об’єктах.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-14; просмотров: 123; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.201.37.128 (0.011 с.)