Економічна оцінка ефективності органу державної влади.

Економічна ефективність – це отримання максимальної кількості можливих благ від наявних ресурсів [135, с. 62]. Поняття економічна “ефективність” – показник економії суспільної праці в результаті застосування певних заходів, характеризує діяльність економічних систем, основною особливістю котрих є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема одержання прибутку). Формула економічної ефективності – прибуток розділений на витрати [125].

Тобто економічна ефективність завжди зводиться до фінансових показників. Що стосується поняття «ефективності управління», тобто роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, то частіше ефективність їх роботи зводиться до ефективності праці самих державних службовців, зміни їх чисельності, якості, витрат часу, рівня підготовки. На думку фахівців – це не зовсім вірно, адже при цьому не враховується кінцевий результат – надані послуги та степінь задоволення ними громадян [125].

В зв’язку з тим, що професійна діяльність органів державної влади полягає в розпорядженні всіма видами ресурсів: фінансовими, матеріальними, інформаційними, інтелектуальними, людськими тощо, то апарат управління виконуючи функції організації та спрямування ресурсних потоків, певним чином визначає умови виробництва матеріального продукту та надання послуг, а іноді й послідовність їх подальшого використання. В умовах «вільного ринку» важливість регулюючої функції ринку, дуже важлива, але в той же час її не можна абсолютизувати, тому що у сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До державних належать: а) економічні важелі – кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі – державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.

 

Ринок – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу.

Ринок – це механізм координації різноманітної діяльності людей через систему цін.

«Вільний ринок» – це надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб'єкта від владних структур та їхніх чиновників; по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.

 

В ринкових умовах держава бере участь у формуванні та реалізації державної економічної політики, регулює та контролює економічні відносини. В умовах ринкових відносин держава є «рівнозначним суб'єктом господарювання та важливою складовою у національному виробництві країни». Держава через свій апарат, який є рівноправним суб’єктом ринкових відносин і який розпоряджається державною власністю, регулює та контролює фондові ринки, ринки нерухомості, ресурсів, зокрема фінансові, мобілізує та розподіляє ресурси за допомогою податків, тарифів, митних, акцизних та інших зборів, пільг, квот, субсидій, субвенцій, кредитів, лімітів тощо. Державний апарат має також відстежувати всі зміни ринкової кон'юнктури з метою внесення відповідних коректив до нормативно-правових актів і своїх дій, суворо стежити за дотриманням положень і вимог цих актів, установлених правил і застосовувати економічні та адміністративні заходи впливу. Держава постійно унормовує правила та процедури функціонування сучасного ринку, що використовуються нею для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Виходячи з цього функціональна та структурні складові державного апарату мають відповідати потребам ринку, державний апарат має постійно змінюватися, перебувати в постійному русі й розвиткові [33, с. 161].

Крім того, держава повинна отримувати гарантований прибуток від своїх прав на реалізацію певних економічних функцій, і перш за все від делегованих державою прав на володіння державною власністю. Це напрямом економічної діяльності державного апарату з отримання прибутку від делегування права власника. До цього слід віднести: оренду майна та її окремий вид – концесію; квотування; ліцензування; сертифікацію; конкурентне надання прав шляхом тендерів, торгів, аукціонів на участь у виробництві продукції та послуг тощо; комерційну участь у реалізації інвестиційних проектів і програм, у тому числі шляхом надання (або продажу) гарантійних зобов'язань і прямих капітальних вкладень на умовах повернення, оплатності та прибутковості; запровадження комерційних (платних) засад для певних економічних функцій. Фактично в цих випадках держава через свій апарат діє як звичайний учасник ринку.

Тому при оцінці ефективності діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування потрібно використовувати поняття продуктивності, що спрямована на оцінку кількості ресурсів, які використовуються для надання певних послуг. Продуктивність – це ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі) в процесі виробництва різних товарів і надання послуг. Продуктивність визначається відношенням «вигоди – витрати» і передбачає залежність вигод від ресурсів, що використовуються.

Як економічна категорія продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю та якістю виконаної роботи з вартістю використаних ресурсів. Зростання продуктивності означає збільшення обсягу господарської діяльності за умови незмінних витрат ресурсів. У критерії продуктивності виражається частина затрат – поточні затрати, наприклад, у кубометрах чи кіловатах, при водозабезпеченні чи водовідведенні. Його використання уможливлює збалансований підхід до процесу надання послуг. По суті продуктивність – це показник ефективності і результативності праці, яка «показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці»[12, с. 256]. Отже продуктивність є мірою для опису ефективності організації.

Продуктивність праці – це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу витраченого на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції.

Що стосується ефективності, то б ути «ефективним» – означає створювати те, для чого була створена система, – забезпечувати необхідну функцію. Отже система може бути ефективною і без продуктивності, коли організація досягає поставлених цілей, але використовує для цього занадто багато ресурсів. На думку В. Новожилова «ефективність праці – більш широке поняття ніж її продуктивність тому що при визначенні ефективності праці враховується не тільки кількість продукції, а й її відповідність потребам, а також елементи народногосподарського ефекту праці»[86, с. 37]. По суті ефективність праці – це соціально-економічна категорія, яка визначає не тільки результативність праці, а й враховує соціально-психологічні аспекти праці: корисність праці, ступінь задоволення попиту, режим робочого дня, моральне задоволення від процесу трудової діяльності, матеріальну винагороду та ін. Отже, показник ефективності праці повинний найбільш повно враховувати витрати всіх видів праці, як найменше реагувати на структурні зміни в економіці, на підприємстві в організації, по можливості забезпечити порівнянність від мікро- до макрорівня.

Таким чином, система органів державного управління під час своєї діяльності повинна забезпечити не тільки ефективність, але й результативність, тобто «досягнення мети управлінської діяльності» [132, с. 57].

В той же час одна й та сама мета може бути досягнута шляхом виконання різних сукупностей завдань та функцій, що визначається зовнішніми і внутрішніми (кадрові, організаційні, правові та ін.) умовами, в яких доводиться функціонувати органам державного управління. В.Е. Чиркин пропонує розрізняти внутрішнє та зовнішнє середовище управління, яке, у свою чергу, охоплює фактори внутрішнього й зовнішнього впливу [132, с. 286]. Отже, на ефективність державного управління впливає комплекс економічних, кадрових, організаційних, правових, політичних умов, які мають надавати динамізму та рухомості функціональній і організаційній структурам органів влади. Саме тому зміна ситуації вимагає нових стратегій.

Оцінка функціонування органів державної влади (державного апарату) як і державного управління, має здійснюватися у двох напрямках: функціональним (забезпечення виконання завдань і функцій держави) та витратним (через відношення «витрати – вигоди» чи «витрати – результативність»).

Діяльність органу влади може оцінюватися також у двох аспектах:

- оцінки досягнення цілей функціонування органу (зрозуміло, що оцінка досягнення цілей діяльності органу державної влади населенням і державними службовцями будуть відрізнятися, тому що здійснюється з різних позицій);

- оцінки ефективності діяльності органу (повинна розглядатися через показники життєдіяльності та життєзабезпечення людини, тобто через суспільний добробут).

В зв’язку з тим, що основне призначення органів державної влади полягає у створенні та підтриманні умов для забезпечення високого рівня добробуту населення, тому доцільно оцінювати ефективність діяльності органу на всіх етапах їх діяльності:

- при визначенні цілей державної політики та їх реалізації (оцінка йх спрямованості та здатності забезпечити їх реалізацію. Використання конкретних показників, зокрема: загальної мінімізації витрат, недопущення втрат, задоволення запитів громадян тощо, оцінюється практична діяльність державного органу);

- при правовому їх закріпленні або затвердженні;

- при визначенні необхідних та достатніх ресурсів (співвідношення результатів, фактично отриманих з цими, що могли бути отримані шляхом використання цих ресурсів);

- при наданні послуг або виробництві товарів з метою реалізації визначених цілей (кінцевою метою є не самі послуги чи товари як такі, а їх спроможність задовольняти інтереси користувачів та платників податків);

- при оцінюванні досягнення визначених цілей (оцінка заздалегідь підготовлених експертів та опитування громадян з приводу задоволення населення реалізацією цілей діяльності органу управління. Оцінюється: ступінь виконання поставлених перед органом завдань; адекватність якості наданих послуг потребам громадян, їх готовність сплачувати ці послуги; задоволення громадян діяльністю даного органу тощо).

Фактично ефективність має оцінюватися протягом усього циклу «мета – випуск». Цей цикл має такий вигляд: визначення цілей та їх правове закріплення – формування ресурсно-витратної складової – трудовитрати – процес досягнення необхідних результатів – оцінка досягнення кінцевих результатів.

Таким чином, підсумуючи треба зазначити, що від підвищення ефективності державного управління тобто здатності держави ефективно виконувати та сприяти виконанню колективних дій залежить п ідвищення добробуту людей. Як зазначали о сновоположники державного менеджменту Девід Осборн і Тед Геблер в своєму відомому дослідженні «Перебудова уряду»: «Найбільш підприємливі уряди підтримують конкуренцію між надавачами послуг. Вони дають владу громадянам, передаючи контрольні функції від бюрократії самій громаді. Вони вимірюють ефективність своєї роботи не витраченими зусиллями, а досягнутими результатами. Вони керуються своїми цілями – своїм завданням, а не своїми власними правилами та нормативними актами. Вони вважають своїх клієнтів замовниками та пропонують їм вибір – між школами, між освітніми програмами, між варіантами житла. Вони попереджують проблеми, не чекаючи, поки вони з’являться, а не просто пропонують свої послуги, коли проблеми вже є. Вони спрямовують свої зусилля на те, щоб заробляти гроші, а не просто витрачати. Вони децентралізують владу, впроваджуючи активну громадську участь в управлінні державою. Вони віддають перевагу ринковим механізмам перед бюрократичними. І вони прагнуть не просто керувати, а каталізувати роботу всіх секторів – державного, приватного та громадського – щоб розв’язати проблеми, які стоять перед ними» [144]. В своєї роботі вони наполягають, що у центр реформ державного управління повинна бути поставлена проблема ефективності в усіх її формах – економічній, соціальній та організаційній, але для цього потрібна політична воля, яка б привела до позитивних результатів. Отже оцінюючи ефективність державної влади, необхідно зв'язувати її з відповідальністю влади перед суспільством.

Сучасна наука розробила різні варіанти розрахунку ефективності державного управління, однак у реальній практиці відсутня єдина методологія й система критеріїв оцінки такої ефективності. На нашу думку при розробці системи критеріїв оцінки ефективності державного управління потрібне враховувати не тільки показники економічної ефективності, як це частіше і робиться а й екологічні, соціальні (кількісні й якісні) показники прив'язані до конкретної діяльності влади.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке соціальна ефективність державного управління?

2. Назвіть спеціальні критерії ефективності організації і ефективності об'єкта державного управління?

3. Яка роль звітності державних органів і посадових осіб, референдумів, узагальнення суспільної думки, засобів масової інформації в оцінці ефективності державного управління?

4. Визначте зміст та критерії загальної соціальної ефективності державного управління.

5. Сформулюйте основні критерії спеціальної соціальної ефективності державного управління та охарактеризуйте їх.

6. Наведіть підходи до оцінки ефективності діяльності управлінських органів і посадових осіб.

Словник термінів:

Ефективність – це відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання.

Ефективність діяльності – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ефективність управління (від лат. effectivus – досягаючий певного ефекту, необхідного результату) – це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями.

Загальна соціальна ефективність державного управління – ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.

Органи державної влади – це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.

Посадова особа – особа, як правило, керівник або заступник керівника організацій чи спілки протекторатів та їх апарату, інші службовці, на яких законами або іншими правово-судовими актами покладено здійснення організаційно-лексикологічних та консультативно-нормативних стягнень.

Матеріали для семінарського заняття:

Завдання 1.

Зробіть порівняльний аналіз ефективності діяльності управлінських органів і посадових осіб.

Завдання 2.

Дайте характеристику економічної оцінки ефективності функціонування органу державної влади.

Завдання 3.

Викладіть, в короткому есе Вашу оцінку запропонованих критеріїв загальної і спеціальної соціальної ефективності державного управління.

Завдання 4.

Спробуйте на підставі сформульованих критеріїв визначити ефективність діяльності Вашого управлінського органу.

Завдання 5.

Проаналізуйте, яким чином громадська думка впливає на оцінку роботи вашого управлінського органу і позитивні зміни в його діяльності?

Завдання 6.

В чому, на Ваш погляд, полягає роль засобів масової інформації в підвищенні ефективності державного управління?

Тестові завдання для перевірки знань:

1. Відповідно до Закону України “Про державну службу” посадовими особами є:

а) державні службовці, які займають посади І-VІІ категорій;

б) державні службовці, які мають у своєму підпорядкуванні інших працівників;

в) державні службовці, які є представниками влади;

г) керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій;

д) державні службовці, які мають право здійснювати деякі владні повноваження і видавати нормативні акти.

2. Здатність системи виконувати управлінські функції таким чином, щоб організація могла досягти намічених цілей, оперативно реагуючи на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища, визначається як:

а) ефективність системи менеджменту;

б) оперативність системи менеджменту;

в) результативність системи менеджменту.

3. Результат, наслідок яких-небудь причин, сил, дій, заходів, визначається як:

а) ефект;

б) ефективність;

в) продуктивність.

4. Найважливіші складові функціонування системи, що дають змогу оцінити якість вирішення проблеми і досягнення поставлених перед системою цілей, це:

а) критерії ефективності;

б) параметри ефективності;

в) прибутковість.

5. Якого поняття стосується наступне визначення: "Ланка державного апарату, яка бере участь у здійсненні функцій держави і наділена для цього державно-владною компетенцією"?

а) механізм держави;

б) політична організація;

в) орган держави.

6. Управлінська ефективність – це:

а) абсолютна характеристика діяльності;

б) якісна характеристика діяльності;

в) відносна характеристика діяльності.

7. До узагальнюючого критерію ефективності організації можна віднести:

а) показник продуктивності праці;

б) частку ринку в даному сегменті;

в) конкурентоспроможність.

8. Організаційна ефективність включає:

а) короткострокову і довгострокову ефективність;

б) індивідуальну і групову ефективність;

в) загальну і часткову ефективність.

9. На ефективність керівництва здійснюють вплив:

а) тільки манера поведінки керівника;

б) тільки зовнішнє середовище установи;

в) велика кількість різноманітних чинників.

10. Абсолютна характеристика, що виражає результат будь-якої діяльності, – це:

а) результативність;

б) ефект;

в) ефективність.

11. Ефективність – це відношення:

а) результатів до цілей;

б) затрат до цілей;

в) потреб до результатів.

12. Критерій ефективності функціонування державних установ – це:

а) стандарти, за допомогою яких вносяться судження про результативність діяльності органів державної влади;

б) показники формування системи оцінки діяльності державної влади;

в) ознаки, сторони, прояви діяльності органів державної влади, що визначають рівень і якість їх функціонування.

13. До факторів, що сприяють підвищенню ефективності державної влади, відносять:

а) наявність державного апарату;

б) наявність лідера;

в) дублювання функцій.

14. До зовнішніх чинників, що впливають на діяльність органів державної влади, відносять:

а) компетентність кадрів;

б) якість організаційно-правових документів;

в) нормативно-правове забезпечення.

15. До розрахунку інтегрального показника ефективності діяльності органів державної влади повинні входити параметри:

а) цілі і результати;

б) цілі, результати, затрати;

в) цілі, потреби, результати, затрати.

Теми рефератів:

1. Ефективність організації.

2. Критерії ефективності організації.

3. Ефективність діяльності державних органів і посадових осіб.

4. Роль звітності державних органів в оцінці ефективності державного управління.