Поняття та загальні риси управлінської діяльності.

 

Метою управління є організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти. Отже за допомогою управлінської діяльності – специфічного виду праці людей, що вимагає адекватної професійної підготовки і реалізації у відповідних прийомах, способах, формах, методах тощо, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють цілі та функції державного управління.

Діяльність – це форма активного відношення суб’єкта до дійсності, пов'язаного зі створенням суспільно значимих цінностей й освоєнням суспільного досвіду й спрямованого на досягнення свідомо поставлених цілей.

Управлінська діяльність – сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантам людей навичок, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини в сфері управління (Рис. 5.1) [111, с. 157].

 

Рис. 5.1. Управлінська діяльність

 

Управлінська діяльність – це вид свідомо здійснюваної людської діяльності, спрямованої на ефективне функціонування здійснюваних робіт (індивідуально або колективно) для досягнення тих або інших цілей, рішенню відповідних завдань, виконанню функцій. Ціль управлінської діяльності – забезпечення найкращого функціонування організаційної системи.

 

Американські дослідники Р.Блейк і Д.Мутон запропонували розглядати будь-яку управлінську діяльність у двох "вимірах" – увага до виробництва й турбота про людей (увага до людини). Головна проблема ефективності – це правильне визначення цілей, вибір пріоритетів, облік строків одержання конкретних результатів. Необхідною умовою для досягнення ефективності є погодженість результатів і цілей розвитку самого російського суспільства (відповідно до існуючих умов й орієнтація на саму людину) як вирішальний фактор всіх змін, нагромадження потенціалу розвитку.

Однак треба, акцентувати увагу на тому, що управлінська діяльність не є управлінням, вона його обслуговує, створює, забезпечує, але тільки в тому випадку, коли формуються й реалізуються керуючі сприяння, здійснюється вплив на керовані об'єкти.

Бухвальд, Е. Проблемы переходного периода муниципальной реформы и пути их решения / Е. Бухвальд // Федерализм. – 2007. – № 3. – С. 95 – 110.

 

Управлінська діяльність є інтелектуальною діяльністю, тому що завжди спрямована на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Під інтелектуальною діяльністю розуміють розумову діяльність, що характеризується передусім високою складністю трудових функцій і вимагає як природних розумових здібностей, так і високої кваліфікації працівника [66, с. 3]. Інтелектуальним змістом управлінської діяльності є те, що вона спрямована на розроблення, прийняття і практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати стан і протікання суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Управлінська діяльність направлена на отримання нової якості керуємого процесу, що неможливо без певних інтелектуальних, творчих зусиль. Управлінська діяльність має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень. В той же час в управлінській діяльності виявляється багато рутинної, одноманітної, формальної роботи, чому й об'єктивний результати її досить низки.

Управлінська діяльність за своїм предметом єінформаційною оскільки пов’язана з необхідністю постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і перш за все управлінської інформації. У процесі управлінської діяльності інформація, стає найбільш важливим ресурсом ніж матеріальні, трудові і фінансові.

Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з яскраво вираженою домінантою волі. Рисами властивими управлінській діяльності є постійне здійснення розумових операцій аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, напруження волі, тягар відповідальності, дисциплінованість, підпорядкування власного «Я» виконанню посадових обов’язків. Це створює в колективах[2] органів державної влади й органів місцевого самоврядування особливий соціально-психологічний клімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки і діяльності.

Отже соціально-психологічний клімат виступає в якості показника рівня психологічного залучення людини в управлінську діяльність колективу, міри психологічної ефективності цієї діяльності, рівня психологічного потенціалу особистості і колективу, масштаби і глибини бар’єрів, які лежать на шляху реалізації психологічних резервів колективу.

 

На думку В. Шепеля с оціально-психологічний клімат – це емоційне відображення психологічних зв'язків членів колективу, що виникають на основі їхньої близькості, симпатії, збігу характерів, інтересів, схильностей.

Соціально-психологічний клімат у колективі – стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Л.Орбан-Лембрик визначає поняття соціально-психологічного клімату як морально-психологічний настрій, який відтворюється у взаєминах у групі.

Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К., 2005.

Соціально-психологічний клімат у колективі органів державної влади і місцевого самоврядування – це стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Соціально-психологічний клімат виконує в колективі такі функції: консолідуючу (полягає у згуртуванні колективу, об’єднанні зусиль для вирішення конкретних завдань); стимулюючу (виявляється в реалізації емоційного потенціалу колективу); стабілізуючу (забезпечує стійкість внутрішньо колективних стосунків, створює необхідні передумови для успішної адаптації нових членів колективу); регулююч у (виявляється в утвердженні норм стосунків, прогресивно-етичного оцінювання поведінки членів колективу) (Рис. 5.2).

 

 

Рис. 5.2. Функції соціально-психологічного клімату

Соціально-психологічний клімат є показником рівня соціального розвитку колективу і його психологічних резервів, які здатні до більшої реалізації. Формування та підтримання позитивного соціально-психологічного клімату в колективі підвищує ефективність діяльності всієї установи.

Слід зазначити, що у правлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах (по вертикалі й по горизонталі). В основі колективістської діяльності має місце спеціалізація по певних предметах, змісту й видам робіт, що вимагає кооперації з метою комплексної реалізації компетенції державного органа й у цілому функцій державного управління. Також в ос нові колективістської діяльності має місце піклування про інших, формується почуття товариськості й дружби, чуйність, такт, утверджується культура спілкування та культура бажань. Вона є ефективним стимулятором інших видів активності. В умовах колективістської діяльності має місце спеціалізація і кооперація з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу, а також виникають і розвиваються високі гуманні, громадянські, патріотичні почуття й переконання.

Формальна побудова органа по підрозділам і посадам створює логічну схему для колективної управлінської діяльності, що щораз із урахуванням властивостей конкретних людей повинна бути врахована на практиці. Робота без критичної самооцінки знижує ефективність управлінської діяльності.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами, тому що для її здійснення потрібні і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Саме зважене, збалансоване їх залучення здатне надавати управлінський діяльності раціональності та ефективності.

Отже державна управлінська діяльність – це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи місцевого самоврядування повинні здійснювати, для реалізації компетенції кожного конкретного органу, кожної посади.