Державна влада і місцеве самоврядування: моделі взаємодії.

 

Місцеве самоврядування є найважливішим елементом конституційного ладу демократичних країн і фактором демократизації громадського життя, необхідною передумовою становлення громадянського суспільства. В організації місцевого самоврядування найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу.

 

«У маленьких політичних системах, подібних до місцевих співтовариств, «народ» має можливість безпосередньо брати участь в обговоренні, визначенні та проведенні в життя суспільного курсу. У більших політичних системах, до яких відносяться сучасні держави, демократія повинна, здебільшого, здійснюватися через опосередковану участь у виробленні політичного курсу. Вибори, конкуренція політичних партій, незалежні засоби масової інформації та представницькі органи уможливлюють певний рівень демократії, певний рівень «правління народу»». Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. «Порівняльна політологія сьогодні»

 

«Те положення, за яким народом управляють, повинне бути замінене на самоврядування народу. Маркс. К. «Капітал і труд»

 

Місцеве самоврядування – це важливий з погляду демократичної держави інститут, який одночасно є інститутом як громадського, так і державного управління, процес відродження якого в Україні почався в 1991 році після отримання незалежності і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16.07.1990 р.). Передусім зазначимо, що починаючи з 1990 року і до прийняття Конституції 1996 року «інститут місцевого самоврядування був предметом майже щорічної трансформації, що передбачала різні ступені децентралізації влади: від централізованої системи так званої “матрьошки ” (коли ради різних рівнів перебували у відносинах підпорядкування) до децентралізованої на зразок англо-американської моделі системи місцевої публічної влади».

Конституція України 1996 року визнала місцеве самоврядування як важливий елемент основ конституційного устрою, самостійну форму здійснення народом влади на місцях. Вона закріпила принцип, відповідно до якого органи місцевого самоврядування є самостійним елементом системи управління суспільними справами на територіальному рівні та не входять до системи державної влади.

Основний закон України виділив три головні ознаки місцевого самоврядування:

- право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення (ст. 140);

- можливість безпосередньої реалізації цього права через вибори, референдум й інші форми безпосередньої демократії (ст. 69);

- наявність публічної влади у виді органів місцевого самоврядування.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування є рівними перед законом, вони є представниками народу в межах наданих їм повноважень.

Дехто з вчених визначає місцеве самоврядування як державне управління, система якого нерозривно пов'язана з адміністративно-територіальним устроєм держави, як елемент механізму держави, як децентралізовану форму державного управління.

 

Децентралізація (від латинського de – «заперечення», centralize – «середній, центральний») означає «знищення, скасування або ослаблення централізації і розширення прав низових органів управління». Словник іншомовних слів / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарлупа. – К.: Наук. думка, 2000. – 680 с.

 

Теорія децентралізації (децентралізаційна теорія) виникла, як пише Ю. Панейко під назвою “decentralization” і передбачала поділ усіх адміністративних прав на ті, що належать тільки до компетенції держави, і такі, що «...надаються громаді шляхом делегації». Панейко Ю.Теоретичні основи самоврядування / Ю. Панейко. – Мюнхен, 1963. – 175 с.

 

Де хто з вчених, розглядає децентралізацію як розширення компетенції місцевих адміністративних органів, що діють у межах своєї компетенції самостійно та незалежно від центральної влади. Авалов З.Децентралізація і самоуправління у Франції / З. Авалов – СПБ., 1905. – 339 с. Ященко А.Теория федерализма / А. Ященко – Юрьев, 1912. – 154 с.

 

З позиції розподілу функцій між рівнями управління виділяються такі види децентралізації: політичну, адміністративну і фінансову. Політична децентралізація (англійське поняття є синонімом французького «децентралізація») має на меті делегування політичної влади утвореним напівавтономним субнаціональним органам управління, які мають визначені права й політично підзвітні місцевим виборцям. Можна погодитись з Н. Бикадоровой, що регіональні й місцеві органи управління не можуть бути повністю незалежними від центрального уряду, а тому ефективність політичної децентралізації зумовлюється наданням територіальним колективам чітко визначених компетенцій, можливостями формувати свої органи управління, обмеженням контролю за діяльністю місцевої влади з боку центральної. Бикадорова Н.О. Фінансова децентралізація місцевого самоврядування. Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010. – С. 145-151. – С. 146.

 

Під адміністративною децентралізацією розуміють передачу функцій управління центральними органами влади місцевим, а також розширення повноважень підпорядкованих органів управління. Адміністративна децентралізація поділяється на власне децентралізацію та деконцентрацію. Деконцентрація означає передачу прав щодо прийняття відповідних рішень представникам центрального уряду на місцях, а також розподіл влади в межах одного рівня управління. Децентралізація має на меті передачу центральним урядом своїх повноважень і прав на прийняття рішень місцевим органам самоврядування. Большаяэкономическая энциклопедия / под. ред. А. И. Азрилияна. – М.: Ин-т новой экономики, 1999. – С. 179.

 

Під адміністративною децентралізацією розуміють передачу функцій управління центральними органами влади місцевим, а також розширення повноважень підпорядкованих органів управління. Адміністративна децентралізація поділяється на власне децентралізацію та деконцентрацію. Деконцентрація означає передачу прав щодо прийняття відповідних рішень представникам центрального уряду на місцях, а також розподіл влади в межах одного рівня управління. Децентралізація має на меті передачу центральним урядом своїх повноважень і прав на прийняття рішень місцевим органам самоврядування. Большаяэкономическая энциклопедия / под. ред. А. И. Азрилияна. – М.: Ин-т новой экономики, 1999. – С. 179.

 

Фінансова децентралізація – це процес розподілу функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральним і локальним рівнями управління. У зарубіжних країнах замість фінансової використовують термін фіскальна децентралізація. Бикадорова Н.О. Фінансова децентралізація місцевого самоврядування. Економічний вісник Донбасу № 2 (20), 2010. – С. 145-151. – С. 146.

 

На нашу думку провідна ідея децентралізації – це передача повноважень і компетенції органам місцевого самоврядування самим вирішувати питання, пов’язані із місцевими потребами. «Місцеві інтереси набагато краще можуть бути оцінені на місцях, ніж центральною владою, яка задовольняє останні за вищу ціну, ніж при забезпеченні їх місцевою владою» [72, с. 13].

Децентралізація має своїм об’єктом, передусім, сферу місцевого самоврядування, а не сферу державної влади на регіональному рівні. Тому ключовими принципами децентралізації є:

- законодавче делегування громадам певних повноважень держави;

- забезпечення реалізації делегованих повноважень фінансовими і людськими ресурсами та юридичними гарантіями;

- нові партнерські стосунки між державою та громадами.

Ідеалом децентралізованої державної влади є Швейцарія, в якій 70% доходів держави споживається територіальними громадами конфедерацій, що становить 73 млрд. дол. США на 7 млн. населення (порівняно з Україною, де майже 50 млн. населення, лише 8 млрд. дол. США споживається територіальними громадами) – відповідно 10428,57 та 160 дол. США на душу населення.

Значним досягненням українського суспільства на шляху децентралізації і демократизації державної влади, самоорганізації громадян і наближення даної галузі законодавства до європейських стандартів стала ратифікація Україною 15 липня 1997 р. Європейської Хартії місцевого самоврядуванн я, схваленої Комітетом Міністрів країн Ради Європи в 1985 р. Основними принципами Європейської Хартії є правова, організаційна та фінансова автономії органів місцевого самоврядування.

Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому, що останній має власні повноваження, визначені законом і Конституцією (ст. 2 Європейської хартії про місцеве самоврядування), а також має право на судовий захист для забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності. Повноваження мають бути повними і виключними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам.

Суть організаційної автономії в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість сам визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління.

Суть фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві органів місцевого самоврядування володіти та розпоряджатися власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень.

Однак, Конституція лише закріплює основні принципи правового регулювання організації й функціонування місцевої влади в Україні. Застосування ж механізму самоврядування стало можливим завдяки ухваленому 21 травня 1997 р. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". В ст. 2 цього закону чітко визначено, що місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» під територіальною громадою розуміються жителі, що постійно проживають в межах села, селища, міста, які є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Під цим визначенням законодавець розуміє:

- жителів, об'єднаних постійним місцем проживання;

- територіальна основа місцевого самоврядування - село, селище та місто.

Це означає, що до територіальноїгромади можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, такими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов'язки, як і громадяни України.

Система місцевого самоврядування, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 5), включає наступні елементи місцевого самоврядування:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську ради;

- сільського, селищного, міського голів;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

- районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- інституції самоорганізації населення.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих та державних інтересів виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, а також його судовий захист.

Найвагомішим здобутком Закону є розподіл усіх повноважень на власні (самоврядні) та делеговані, тобто державні.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, делеговані повноваження надаються органам місцевого самоврядування, до складу яких входять сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, районні та обласні ради (ст. 140). Отже, делеговані повноваження надаються як радам, так і їх виконавчим комітетам. Однак, аналізуючи гл. 2 розділу II Закону України про місцеве самоврядування бачимо, що делеговані повноваження надаються тільки виконавчим органам сільських, селищних, міських рад. Зрозуміло, що ця невідповідність між двома основними законами зумовлює на практиці певні колізії.

Новими формами безпосереднього здійснення територіальними громадами своїх повноваженьє правоініціювати розгляд будь-якого питання, віднесеного до компетенції органів місцевого самоврядування, а також право проводити громадські слухання, з устрічатисяз депутатами відповідної ради та посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Враховуючи особливості адміністративно-територіального устрою нашої держави, в Україні система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

- сільські, селищні, міські ради – місцеві ради;

- районні та обласні ради.

Наявність цих двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня другому.

При визначенні статусу обласних, районних та районних у містах рад, їх місця в системі місцевого самоврядування, слід зазначити, що обласні й районні ради за відсутності відповідних територіальних громад представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, розташованих в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони не мають комунальної власності й самостійного бюджету, виконавчих органів і наділені обмеженими повноваженнями, частина яких законом делегована державним адміністраціям.

Але з переходом на пропорційну виборчу систему обласні й районні ради перестали бути органами місцевого самоврядування, які представляють загальні інтереси територіальних громад (що є конституційною нормою – стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 71 Конституції України районні та обласні ради формуються шляхом прямих виборів. Повноваження районних та обласних рад визначені у гл.4 Закону і поділяються на власні (ст. 43), делеговані (ст. 44) їм територіальними громадами сіл, селищ і міст, а також ті, які вони мають делегувати відповідним місцевим адміністраціям.

Основна особливість діяльності обласних і районних рад полягає у відсутності в них своїх виконавчих органів, а їх функції відповідно до Конституції і Закону мають здійснювати місцеві держадміністрації. Вони підзвітні і підконтрольні Радам у частині повноважень, делегованих їм районними і обласними Радами.

Такожокремі повноваження у сфері місцевого самоврядування мають місцеві державні адміністрації. Згідно ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших, наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Вирішення питань місцевого значення, створення умов для забезпечення повсякденних потреб кожної людини окремо і населення територіальної одиниці в цілому. Рівень гарантованості цього права можна розглядати як один з показників рівня розвитку демократії в країні.

Найважливішими питання місцевого значення є:

- управління комунальною власністю;

- формування, затвердження і виконання місцевих бюджетів;

- установлення місцевих податків і зборів;

- здійснення охорони громадського порядку.

Гарантіями місцевого самоврядування є право на судовий захист, право на компенсацію додаткових витрат, що виникли в результаті рішень, прийнятих органами державної влади, а також заборона на обмеження прав місцевого самоврядування, встановлених Конституцією і законами України.

 

Згідно Закону України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, N 38, ст. 534) ст. 1 асоціації органів місцевого самоврядування та їх добровільні об'єднання – це добровільні неприбуткові об'єднання, створені органами місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, узгодження дій органів місцевого самоврядування щодо захисту прав та інтересів територіальних громад, сприяння місцевому та регіональному розвитку.

 

З метою координації зусиль щодо захисту прав органів місцевого самоврядування і взаємодії з органами державної влади органи місцевого самоврядування об'єднуються в союзи й асоціації. Добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування є інституційним механізмом реалізації публічних інтересів територіальних громад щодо захисту конституційно гарантованого права на місцеве самоврядування [13, с. 8]. Вони спрямовують свої зусилля на розв’язання проблем, що виникають на різних рівнях діяльності публічної влади.

За останні роки в Україні створено загальнодержавні, міжрегіональні, регіональні, спеціалізовані об’єднання органів місцевого самоврядування.

Асоціація міст України (АМУ) заснована в червні 1992 року. На той час до її складу входило 35 міст. На міжрегіональній нараді керівників міських Рад, що відбулася тоді в Дніпропетровську, було визначено основну мету діяльності Асоціації – підтримка курсу ринкових перетворень, розширення горизонтальних зв'язків між містами на ґрунті економічного співробітництва, захист законних прав та інтересів членів Асоціації в органах влади та управління, взаємодія з владними структурами і громадськими об'єднаннями в справі перетворення України на країну з соціально орієнтованою ринковою економікою.

 

Всеукраїнська Асоціація органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» (АМУ) заснована в червні 1992 року. На той час до її складу входило 35 міст. Сьогодні Асоціація міст України об'єднує 557 міст, селищ і сіл, в яких проживає понад 80% населення України.

Першим президентом Асоціації міст України, обраним у 1992 році на міжрегіональній нараді керівників міських рад, став Валерій Пустовойтенко, який у 1991-1993 роках очолював міськраду та виконком Дніпропетровська.

2 грудня 2010 року Івана Куліченка повторно обрано Президентом АМУ.

Цілі та завдання: захисті законних прав та інтересів міст-членів АМУ в органах державної влади. Підтримка та розвиток місцевого самоврядування в Україні.

АМУ регулярно інформує центральні та регіональні органи державної влади, громадськість про проблеми місцевого самоврядування, проблеми міст, а також можливі шляхи вирішення цих проблем.

Асоціація готує рекомендації з питань подальшого розвитку місцевого самоврядування, захисту прав та законних інтересів територіальних громад, зміцнення інфраструктури міського господарства, надання високоякісних громадських послуг, охорони громадського порядку в містах, поліпшення екологічного стану, охорони здоров'я, розвитку національних та культурних традицій, підготовки кадрів, пропаганди передового муніципального досвіду, а також реалізує заходи по впровадженню в життя своїх рекомендацій.

Інтереси міст в Асоціації представляють, як правило, міські голови, які обираються прямим таємним голосуванням усією територіальною громадою.

 

17 квітня 1992 року створено Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України. Створення Фонду стало першим досвідом незалежної української держави в частині інституційного забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Статутні завдання фонду на стартовому етапі діяльності полягали у розв’язанні проблем переходу від традиційних радянських форм організації влади до загальноприйнятих демократичних форм місцевого самоврядування. Серед нагальних питань, які були поставлені перед Фондом на цьому етапі його існування, було надання науково-методичної допомоги центральним структурам у становленні і розвитку інституту місцевого та регіонального самоврядування; сприяння органам місцевого та регіонального самоврядування у розвитку демократичних форм і методів їх роботи, в утвердженні правових засад у їх діяльності; вироблення на основі вітчизняного і міжнародного досвіду пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення діяльності самоврядних структур.У 1995-1996 роках Фонд взяв безпосередню участь у розробці проекту Конституції України щодо засад територіальної організації влади в Україні; у 1996-1997 рр. – у розробці проекту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; у 1997-1998рр. – у розробці проекту Концепції адміністративної реформи. В 1998-2000 рр. експерти Фонду взяли участь у розробці проектів законів про право комунальної власності, про місцеві податки і збори, про органи самоорганізації населення, про службу в органах місцевого самоврядування, про державно-правовий експеримент у м. Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області; підготовці нормативно-правових документів щодо реалізації Концепції державної регіональної політики та Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні; проекту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (нова редакція) тощо.Згідно Указу Президента України від 24.06.2010 № 723/2010 з метою забезпечення розвитку місцевого самоврядування в Україні, взаємодії органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, відповідними громадськими організаціями та об'єднаннями, інституціями іноземних держав і відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України реорганізовано у Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні. В п. 1 Положенняпро Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні сказано, що « Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні (далі – Фонд) є допоміжним органом при Президентові України. Основними завданнями Фонду є: консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України з питань місцевого самоврядування, місцевого і регіонального розвитку, забезпечення взаємодії органів державної влади з органами місцевого самоврядування, їх асоціаціями та об'єднаннями, іншими громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на розвиток місцевого самоврядування. Відповідно до Указу Президента України № 723/2010 „Про Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні” його очолює – Маліков Сергій Васильович.

МАЛІКОВ СЕРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

Голова Державного фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні - з 24 червня 2010 року.

Число, місяць і рік народження: 23 серпня 1977 року.

Місце народження: Донецька область, смт Талаківка м. Маріуполя.

Освіта: вища; Київський університет права (дата закінчення - 2003 р.); спеціальність – правознавство, кваліфікація – юрист.

Приазовський державний технічний університет (дата закінчення – 2005 р.), спеціальність – економіка та підприємництво, кваліфікація – спеціаліст.

Донецький державний університет управління (дата закінчення – 2007 р.), спеціальність – державна служба, кваліфікація – спеціаліст державної служби. Кандидат юридичних наук. Ранг державного службовця: 3 ранг державного службовця.

ТЕРТИШНА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

Перший заступник голови Державного фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні – з 13 січня 2012 року.

Число, місяць і рік народження: 16 червня 1967 року.

Місце народження: с. Дніпровокам'янка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Освіта: вища;Дніпропетровський державний університет; спеціальність – філологія; кваліфікація – викладач російської мови та літератури (дата закінчення – 1991 р.).

Дніпропетровський філіал Академії державного управління при Президентові України (дата закінчення – 1999 р.); магістр державного управління за спеціальністю «Державне управління». 2001 р. – аспірантура Дніпропетровського регіонального інституту Національної академій державного управління при Президентові України (дата закінчення – 2004 р.). 2010 р. – захистила дисертацію, отримавши науковий ступінь кандидата наук з державного управління.

Ранг державного службовця: 3 ранг державного службовця.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 827 «Про утворення Міжвідомчої координаційної комісії з питань регіонального роз витку» створена Міжвідомча координаційна комісія з питань регіонального розвитку (далі – Міжвідомча комісія), яка є тимчасовим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України, утвореним з метою забезпечення узгоджених дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час прийняття та виконання рішень з питань державної регіональної політики, соціально-економічного розвитку регіонів, окремих територій.

Очолює міжвідомчу комісію – перший віце-прем’єр-міністр України. До складу комісії входять представники центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також за згодою представники органів місцевого самоврядування, інших державних органів, підприємств, установ та організацій.

Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад, членами якої є сільські, селищні ради та асоціації органів місцевого самоврядування, створено в 2009 році для захисту прав та інтересів територіальних громад, сприяння місцевому і регіональному розвитку.

Станом на початок 2012 року до складу Асоціації входить більше восьми тисяч територіальних громад та 2 асоціації органів місцевого самоврядування. У структурі Асоціації діють 21 регіональне відділення.

Асоціація є добровільним неурядовим, неприбутковим об’єднанням органів місцевого самоврядування. Вона створена для того, щоб органи місцевого самоврядування могли більш ефективно здійснювати свої повноваження, а також з метою поглиблення їх взаємодії та співпраці, об’єднанні зусиль та узгодження дій місцевих рад.

В серпні місяці 2010 року між Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України», Всеукраїнською асоціацією сільських та селищних рад та Українською асоціацією районних і обласних рад, ґрунтуючись на положеннях Конституції України, Європейської хартії місцевого самоврядування, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про асоціації органів місцевого самоврядування», беручи до уваги необхідність співпраці органів місцевого самоврядування та узгодження їх позицій з ключових питань територіальної організації влади в Україні, місцевого і регіонального розвитку, одним з основних завдань яких є поліпшення забезпечення функціонування інституту місцевого самоврядування,а також поєднання місцевих і державних інтересів було укладено угоду про заснування Національного конгресу місцевого самоврядування як форми взаємодії, взаємної допомоги, підтримки, консолідації інтересів місцевого самоврядування на державному рівні.

 

Голова Асоціації Фурсенко Микола Іванович