Державне будівництво і місцеве

ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

І МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

В УКРАЇНІ

За редакцією кандидата юридичних наук,

доцента С. Г. Серьогіної

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів

Харків

«Право»

ББК 67.9 (4 УКР)

Д 36

Гриф “Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів” надано 11.04.2005 р.

Підручник підготовлений викладачами кафедри державного будівництва

і місцевого самоврядування Національної юридичної академії України

імені Ярослава Мудрого

Рецензенти

Ю. М. Тодика, академік Академії правових наук України,

доктор юридичних наук, професор

О. Н. Ярмиш, член-кореспондент Академії правових наук

України, доктор юридичних наук, професор

Ю. П. Битяк, член-кореспондент Академії правових наук

України, кандидат юридичних наук, професор

Авторський колектив

І. І. Бодрова, канд. юрид. наук — гл. 9, 13 (§ 2), 14 (§ 7)

С. В. Болдирєв, канд. юрид. наук — гл. 13 (§ 1, 3–6)

В. О. Величко, канд. юрид. наук — гл. 10

А. І. Кулакова, канд. юрид. наук, доцент — гл. 2 (§ 7), 5 (§ 1,

6–7)

П. М. Любченко, канд. юрид. наук, доцент — гл. 8, 11, 12,

14 (§ 2, 4–6)

С. Г. Серьогіна, канд. юрид. наук, доцент — вступ, гл. 1, 2

(§1–6), 3, 7, 14 (§1,3), 15

К. Є. Соляннік, канд. юрид. наук — гл. 5 (§ 2–5), 16

Т. В. Стешенко, канд. юрид. наук — гл. 6 (§ 1), 17

Л. В. Челомбітько — гл. 4, 6 (§ 2–5)

Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник для

студентів вищих навчальних закладів / За ред. С. Г. Серьогіної. — Х.: Пра-

во, 2005. — 256 с.

ISBN 966-8467-28-0

У підручнику системно викладені всі теми за вузівською програмою навчаль-

ного курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Розгляда-

ються загальне поняття державного будівництва і місцевого самоврядування, історія

становлення, предмет і система однойменної науки, основи організації та діяльності

глави держави, парламенту, органів виконавчої влади, органів влади Автономної Ре-

спубліки Крим та органів місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі.

Аналізуються принципи організації та діяльності зазначених органів, їх функції,

компетенція, форми і методи роботи, взаємодія із судовими і правоохоронними

органами та об’єднаннями громадян.

Для студентів, слухачів, аспірантів і викладачів юридичних вищих навчальних

закладів і факультетів, науково-педагогічних працівників, державних і муніципаль-

них службовців.

ББК 67.9 (4 УКР)

© І. І. Бодрова, С. В. Болдирєв,

В. О. Величко та ін., 2005

ISBN 966-8467-28-0 © «Право», 2005

Д 36

Вступ

На сучасному етапі державотворення, коли Україна утвердилася як

суверенна, незалежна держава, дедалі більшої актуальності набувають

питання оптимальної організації роботи органів державної влади та

місцевого самоврядування. Процеси євроінтеграції потребують не

тільки реформування соціально-економічних відносин, але й системи

місцевого самоврядування, демократизації суспільно-політичного жит-

тя. В межах конституційної реформи має бути суттєво оновлена політич-

на система України, удосконалена форма правління, завершена децент-

ралізація державної влади.

Названі фактори вимагають від юридичних вузів орієнтуватися на

потреби політико-правової практики і готувати фахівців, які б могли

успішно працювати в умовах всебічного оновлення суспільного життя,

давати їм теоретичні знання і практичні навички щодо наукової ор-

ганізації роботи сучасного апарату державного і муніципального

управління.

Новітній період розвитку політико-правової думки в Україні позна-

чився сплеском наукових досліджень організації роботи органів держав-

ної влади та місцевого самоврядування, зростанням потреби у кваліфі-

кованих кадрах у цій сфері, обумовив необхідність створення про-

фільного парламентського комітету, а також низки навчальних закладів

і науково-дослідних установ. Такі процеси обумовлюють необхідність

розробки належної навчально-методичної бази, випуску достатньої

кількості підручників і навчальних посібників з питань державного

будівництва і місцевого самоврядування.

Цей підручник певною мірою є відгуком авторів на виклики сього-

дення, обумовлені радикальними реформами державного апарату і си-

стеми місцевого самоврядування, результатом багаторічної праці кіль-

кох поколінь фахівців єдиної в Україні спеціалізованої кафедри держав-

ного будівництва і місцевого самоврядування Національної юридичної

академії України імені Ярослава Мудрого.

Автори підручника зробили спробу комплексного, систематичного

викладу базових наукових знань у галузі державного будівництва та

місцевого самоврядування в Україні. В ньому досить повно і водночас

лаконічно висвітлені питання, що, як правило, включаються до на-

вчальних програм з цієї дисципліни.

Зважаючи на комплексний характер науки і навчальної дисципліни

державного будівництва та місцевого самоврядування, автори намага-

лися органічно поєднати в підручнику відомості із загальної теорії дер-

жави і права, конституційного, адміністративного, фінансового права,

і таким чином зберегти і зміцнити міждисциплінарні зв’язки, сприяти

поглибленню знань, набутих студентами і слухачами при вивченні

інших юридичних наук. Водночас у підручнику використані наукові дані

з політології, соціології, теорії управління, статистики та інших суспіль-

них наук. З метою посилення ілюстративності в підручнику його авто-

ри доволі часто вдаються до посилань на нормативний матеріал, наво-

дять статистичні дані та конкретні приклади з політико-правової прак-

тики України.

Роботу над підручником значно ускладнювала й гальмувала ди-

намічність чинного законодавства і процеси невпинного реформуван-

ня державного апарату й системи місцевого самоврядування, що обу-

мовлювали суттєві зміни в організації їх роботи. В цілому наведені в

підручнику посилання на чинне законодавство переважно відобража-

ють його стан на 1 лютого 2005 року, тому при роботі над ним бажано

час від часу звертатися до офіційних друкованих видань та офіційних

сайтів органів публічної влади України в мережі Інтернет.

Сподіваємося, що запропонований підручник стане в нагоді не

тільки студентам і слухачам юридичних вищих навчальних закладів при

вивченні курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в

Україні», але й науково-педагогічним працівникам, державним та

муніципальним службовцям, політичним діячам у їх практичній діяль-

ності. Він може також застосовуватися в межах навчальних курсів «Кон-

ституційне право України», «Адміністративне право України», «Муніци-

пальне право України», «Державне і муніципальне управління».

Загальна частина

Глава 1

Державне будівництво і місцеве

Самоврядування як категорія

Державознавства, наука

Й навчальна дисципліна

Поняття державного будівництва

І місцевого самоврядування

Поняття «державне будівництво і місцеве самоврядування» останніми

роками активно увійшло в науковий і політичний обіг, широко викорис-

товується в теорії державознавчих наук, у сфері законотворення, практиці

державно-правового розвитку України. Однак однозначного розуміння

цього терміна досі немає у зв’язку із багатогранністю, різними науковими

підходами до визначення його змісту, певним відставанням теоретичних

досліджень вітчизняної юридичної науки в галузі державного будівництва.

Державне будівництво і місцеве самоврядування можна розглядати

в різних аспектах — як категорію державознавства, як науку та навчаль-

ну дисципліну, як певну сферу діяльності державних та самоврядних

інституцій. При цьому визначальним для юридичної науки є поняття

державного будівництва і місцевого самоврядування саме як державо-

знавчої категорії, оскільки воно багато в чому обумовлює змістове на-

повнення інших юридичних дефініцій. Але необхідно враховувати й той

факт, що самостійне змістове значення мають поняття «державне

будівництво» і «місцеве самоврядування» як категорії окремі.

Встановлюючи загальне поняття державного будівництва і місцево-

го самоврядування як державознавчої категорії, слід зазначити, що воно

пов’язане перш за все із динамічним аспектом організації публічної вла-

ди, тобто з діями владних інституцій, посадових осіб щодо впроваджен-

ня у практику основних ідей, засад державної організації політичного

управління суспільством, вироблених на певному історичному етапі під

впливом різноманітних факторів.

Під таким кутом поняття «державне будівництво і місцеве самовря-

дування» охоплює, власне, увесь процес формування, існування й роз-

витку системи публічної влади в суспільстві, тобто державного механізму

та системи місцевого самоврядування. Цей процес поєднує владно-впо-

рядковуючий, цілеспрямований вплив на суспільство (зовнішньоорга-

нізаційний аспект) з удосконаленням внутрішньої структури та порядку

функціонування самого механізму публічної влади (внутрішньоорга-

нізаційний аспект). Такий підхід можна назвати широким трактуванням

терміна «державне будівництво і місцеве самоврядування».

Однак поряд із широким існує і більш вузьке розуміння державного

будівництва та місцевого самоврядування, яке стосується організаційно-

функціональної характеристики механізму публічної влади й охоплює

питання, пов’язані виключно із організацією органів публічної влади,

тобто характеризує структуру, функції, компетенцію, принципи, форми,

методи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Правомірно використовувати поняття «державне будівництво» відо-

кремлено від поняття «місцеве самоврядування», однак його зміст буде

різнитися залежно від історичного відтинку державотворчого процесу.

Так, у радянський період поняття «державне будівництво» було си-

нонімом поняття «радянське будівництво», а термін «місцеве самовря-

дування» практично не застосовувався у зв’язку із повним одержавлен-

ням системи місцевих органів влади. У сучасних умовах, застосовуючи

поняття «державне будівництво», ми маємо на увазі процес формуван-

ня державного апарату без системи місцевого самоврядування, оскільки

більшість вчених розглядає місцеве самоврядування в Україні як відо-

кремлену від державної підсистему публічної влади1. З’ясовуючи понят-

тя «місцеве самоврядування» в аспекті сучасної вітчизняної правової

доктрини, слід мати на увазі, що воно може використовуватися для

означення самостійної форми публічної влади, права населення на са-

мостійне вирішення питань місцевого значення, інституту громадян-

ського суспільства, управлінської діяльності органів та посадових осіб

місцевого самоврядування.

Виходячи із сформульованого поняття «державне будівництво і

місцеве самоврядування», ми можемо дати більш детальну характерис-

тику елементам, що становлять його зміст.

Якщо розглядати «державне будівництво і місцеве самоврядування» як

процес формування, існування та розвитку державного механізму та сис-

теми місцевого самоврядування, тобто у широкому значенні, то його скла'

довими елементами будуть: засади організації і функціонування публічної

1 Див.: Смирнова Т. С. Правове регулювання місцевого самоврядування в

Україні. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2001. – С. 25–39; Баймура'

тов М. А., Григорьев В. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы станов-

ления и развития в Украине. – Одесса: Юридична література, 2003. – С. 27–52.

влади, у тому числі й засади здійснення перетворень щодо встановлення

різних моделей організації влади; суб’єкти, які здійснюють перетворення;

етапи розвитку державних та самоврядних інституцій; порядок організації

і проведення виборів чи порядок призначення відповідних посадових осіб

у країні; системно-структурна організація органів публічної влади.

Засади організації і функціонування публічної влади, як елементи

змісту державного будівництва та місцевого самоврядування, дають

можливість зробити висновок щодо ціннісних орієнтацій, ідей, кон-

цепцій, підходів, які були закладені в основу організації влади. За до-

помогою цього можна визначити характер системи управління, цент-

ралізацію чи децентралізацію державного апарату, методи управління

процесами державно-правового розвитку.

Наступним елементом змісту державного будівництва і місцевого са-

моврядування в широкому значенні є суб’єкти, які включені у процес

здійснення перетворень державного механізму та системи місцевого само-

врядування. Аналізуючи, хто і в яких межах має можливість реально вли-

вати на ці процеси, ми можемо визначити авторитаризм чи демократизм,

колегіальність чи єдиноначальство владних структур, рівень реалізації

принципу народного суверенітету, розвитку громадянського суспільства.

Етапи розвитку державних та самоврядних інституцій дають мож-

ливість виявити домінуючі тенденції розвитку організації влади, про-

аналізувати фактори наступництва і змін у механізмі публічної влади.

На підставі таких даних можна узагальнити досвід становлення і функ-

ціонування владних інститутів, порівняти задекларовані принципи та

реальну практику перетворень, що здійснюються у країні.

Говорячи про державне будівництво і місцеве самоврядування як

процес формування державного механізму та системи місцевого само-

врядування, слід враховувати і такий елемент, як порядок організації і

проведення виборів чи призначення відповідних посадових осіб у країні,

що дає підстави зробити висновок про технологію набуття і передачі

владних повноважень, процедури формування та ротації органів і по-

садових осіб публічної влади.

Системно-структурна організація органів державної влади і місце-

вого самоврядування є найбільш комплексним елементом змісту дер-

жавного будівництва і місцевого самоврядування, оскільки характери-

зує всю систему органів державної влади і місцевого самоврядування, у

тому числі і їх апарат, які включені у процес здійснення влади на вищо-

му та місцевому рівні. Цей елемент дає можливість визначити види ор-

ганів публічної влади, встановити місце і роль кожного з них у су-

спільстві й державі, охарактеризувати відносини цих органів між собою

та з іншими елементами політичної системи, встановити їх структурну

та функціональну сторони, рамки і способи їх владної діяльності.

Якщо ж розглядати «державне будівництво і місцеве самоврядуван-

ня» у вузькому значенні, тобто як існуючу організацію системи органів

публічної влади, то його елементами будуть принципи, функції, компе-

тенція, структура, основи, форми і методи діяльності зазначених органів.

На наш погляд, ці юридичні показники доцільно надалі називати еле-

ментами організації й діяльності органів публічної влади. При цьому

самі по собі вони характеризують не стільки сам процес формування

державності чи владних інституцій, скільки реальний стан існуючої

моделі організації влади. Водночас, якщо розглядати ці показники в

аспекті їхньої еволюції, аналізуючи, як змінювалися на певних історич-

них етапах функції, компетенція, форми чи методи діяльності держав-

них та муніципальних органів, то їх цілком можна використовувати й

для характеристики системно-структурної організації органів публічної

влади як елементу змісту поняття «державне будівництво і місцеве са-

моврядування» в широкому значенні.

І місцевого самоврядування

Наука державного будівництва і місцевого самоврядування пройшла

довгий і складний шлях свого становлення й розвитку. Як система на-

укових знань вона почала складатися у ХХ столітті і розвивалася в тісно-

му зв’язку зі становленням і еволюцією вітчизняного конституціо-

налізму у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття, що обумовило ак-

тивізацію державознавчих досліджень з питань вибору й запровадження

оптимальних моделей організації державної влади, місцевого самовря-

дування, форм народного представництва, організації виборчого про-

цесу. У дореволюційний період такі дослідження проводилися в межах

наук державного і поліцейського права. Різні концепції щодо організації

місцевого самоврядування в цей час розробляли зарубіжні вчені Р. Гнейст,

О. Лабанд, Е. Мейєр, І. Редліх, Л. Штейн, Г. Єллінек, а також вітчизняні

державознавці В. П. Безобразов, О. І. Васильчиков, Л. О. Веліхов,

О. Д. Градовський, М. П. Драгоманов, І. І. Євтіх’єв, М. І. Лазаревський,

В. М. Лешков, М. М. Коркунов, А. Г. Михайловський, А. Г. Тимофєєв та

ін. Після конституційної реформи 1905 року з’являються роботи з пи-

тань організації роботи парламенту, гарантій депутатської діяльності,

форм урядової відповідальності, народного суверенітету, які належали

А. А. Алексеєву, Б. О. Кістяківському, В. М. Гессену, Б. Є. Нольде,

М. І. Палієнко, П. О. Покровському, Є. К. Трубецькому. Розробки цих

вчених цінні й нині, а їхні теорії і доктрини фундаментального харак-

теру багато в чому є актуальними для сучасної науки.

Після жовтневої революції 1917 року розвиток державознавчих наук

значно уповільнився, дослідження стали проводитися несистематично,

мали заідеологізований характер, відображаючи виключно марксист-

сько-ленінський, пролетарсько — класовий підхід до державно-правових

явищ. Поштовхом для активізації наукових досліджень стало прийнят-

тя першої радянської Конституції, норми якої розкривалися в публі-

каціях Г. С. Гурвича, Є. Б. Пашуканіса, М. А. Рейснера, П. І. Стучки,

А. М. Турубінера, присвячених питанням впровадження нових засад

організації державної влади, організації проведення виборів. Саме в цей

період з’являється поняття «радянське будівництво», яке розглядалося

і як процес побудови радянської держави, і як організація центрально-

го та місцевого радянського апарату.

Після утворення в 1923 році секції радянського будівництва при

Комуністичній академії в Москві та Наради з питань радянського

будівництва в 1924 році при Президії ЦВК СРСР як органу, що займав-

ся вивченням і розробкою питань, пов’язаних із організацією та функ-

ціонуванням місцевих рад, з’являються перші спроби окреслити пред-

мет наукової галузі «радянське будівництво»1. Цьому сприяла й актив-

на діяльність голови зазначеної Наради М. І. Калініна, який, по суті,

поставив перед науковою думкою завдання поглибленого дослідження

не всього процесу соціалістичного будівництва, а «вивчення органі-

заційної структури, форм і методів роботи як радянського апарату, так

і апарату громадських організацій, що тісно примикають до державних

органів»2. Таким чином, 1926 рік вважаються початком спеціалізованих

розробок наукової концепції предмета радянського будівництва як нової

наукової галузі. При цьому позначилися два підходи до його предмет-

ної специфіки — широке тлумачення як науки, що досліджує радянсь-

кий політичний устрій (В. Дурденевський)3, та більш вузьке — як науко-

вої галузі, предметом якої є розробка проблем раціональної, доцільної

побудови державного апарату (А. Колесников, В. Ігнатьєв)4.

1 Див.: Колесников А. И. Советское строительство (научные предпосылки).

– М.: Коммунистическая академия, 1926. – С. 20.

2 Див.: Калинин М. И. О советском строительстве // Советское строитель-

ство. – 1926. – №1. – С. 5.

3 Див.: Дурденевский В. Французские книги о советском строительстве //

Советское строительство. – 1928. – № 10. – С. 74.

4 Див.: Колесников А. И. Советское строительство (научные предпосылки). –

М.: Коммунистическая академия, 1926. – С. 18–20; Игнатьев В. Компетенция

Союза ССР и союзных республик по вопросам советского строительства // Со-

ветское строительство. – 1929. – № 9. – С. 57.

З метою активізації науково-дослідної роботи, узагальнення практич-

ного досвіду радянського будівництва 1925 року в Москві на базі секції ра-

дянського будівництва при Комуністичній академії було організовано

Інститут радянського будівництва (нині Інститут держави й права РАН), а

1928 року в Харкові — Інститут радянського будівництва і права (нині

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Навчальну дисципліну «Радянське будівництво» починають викла-

дати спочатку в партійних школах, а з 1929 року — у вищих навчальних

закладах. У зв’язку з домінуванням серед учених того періоду поглядів

щодо відмирання права при соціалізмі, оскільки на зміну йому прийдуть

організаційно-технічні норми, поширення набуває концепція науки

радянського будівництва як вчення про Радянську державу1. Такий стан

обумовив викладання питань державного і адміністративного права в

межах цієї дисципліни, обсяг якої значно збільшився. Однак з середи-

ни 30-х років державне та адміністративне право знову вже функ-

ціонують як самостійні навчальні дисципліни2. Вони повністю погли-

нають курс радянського будівництва, і його перестають викладати. На-

стають складні часи для розвитку наукової думки. В умовах тоталітарної

державності, примата марксистсько-ленінської ідеології, репресій про-

ти провідних правознавців різко звужується коло досліджень і продук-

тивність ідей. Державознавчі науки втрачають реалістичний підхід до

аналізу державно-правових явищ, переважно займаючись коментуван-

ням робіт партійного керівництва. З’являються праці, у яких наголо-

шується на несамостійності характеру радянського будівництва, відсут-

ності в ньому власного предмета і завдань3. Розвиток науки державно-

го будівництва практично паралізується на десятиліття.

У повоєнний період, починаючи з 1946 року, у Вищій партійній

школі при ЦК ВКП (б) та інших навчальних закладах з підготовки

керівних партійних і радянських працівників поновлюється викладан-

ня навчальної дисципліни «Радянське будівництво», однак її вивчення

здійснюється, як правило, факультативно4. Глибоким дослідженням

1 Див.: Рейснер М. Право. Наше право, чужое право, общее право. М.: Го-

сиздат, 1925. – С. 33–34; Пашуканис Е. Б. Избранные произведения по общей

теории права и государства. – М.: Наука, 1980. – С. 53, 73.

2 Див.: Фадеев В. И. Советское строительство как наука: становление и раз-

витие (1917–1936 гг.). – М.: ВЮЗИ, 1986. – С. 12; Советское государственное

право: Учебник для юридических институтов / Под ред. А. Я. Вышинского. –

М.: Юр. изд-во НКЮ СССР, 1938. – С. 58–60, 80.

3 Берцинский С. Предмет советского административного права и метод его

изучения // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 2. – С. 65–82;

Голяков И. Основные проблемы науки социалистического права // Проблемы

социалистического права. – 1939. – № 3. – С. 119–120.

4 Постановление ЦК ВКП (б) «О расширении и улучшении юридического

образования в стране» // КПСС в резолюциях и решениях съездов, конферен-

ций и пленумов ЦК. Т. 6. – М.: Политиздат, 1971. – С. 162–172.

проблематики радянського будівництва того періоду вирізняється

робота О. О. Аскерова «Нариси радянського будівництва», яка була ви-

дана 1953 року і, по-суті, стала єдиним навчальним посібником з курсу до

60-х років. О. О. Аскеров є одним із основоположників науки радян-

ського будівництва, який обґрунтував «організаційну» концепцію її

предмета. На його думку, «під радянським будівництвом у вузькому сенсі

цього слова маються на увазі питання організації роботи рад, їх вико-

навчих і розпорядчих органів і об’єднань трудящих, що примикають до

рад, питання організаційно-політичних відносин, що складаються в

процесі практичної діяльності радянського державного апарату. Вивчен-

ня цих відносин і становить предмет радянського будівництва»1.

На початку 60-х років наука збагатилася новими дослідженнями її пред-

мета, і цьому сприяло обговорення її проблематики на науково-практич-

них конференціях, видання нових навчальних посібників, наукових ста-

тей. Зрештою більшість дослідників дійшли висновку про те, що наука ра-

дянського будівництва є самостійною2. Водночас починає обстоюватися

можливість розгляду радянського будівництва не тільки як науки, а і як

важливої галузі державного будівництва, елементу радянської державності3.

Новий етап розвитку науки радянського будівництва пов’язаний із

партійними директивами 1964 року щодо необхідності підготовки кадрів

для радянського апарату, озброєних знаннями теорії і практики радян-

ського будівництва4. Для цього було визнано за необхідне викладати ра-

дянське будівництво в усіх юридичних вищих навчальних закладах як

загальнообов’язковий предмет. У Московському Всесоюзному юридич-

ному заочному інституті створюється факультет радянського будівництва,

відділення радянського (державного) будівництва утворюються також на

юридичних факультетах Київського та Львівського держуніверситетів та

Харківському юридичному інституті. В Інституті держави і права АН УРСР

у 1967 році починає функціонувати відділ радянського будівництва. З цьо-

го часу починається період бурхливого розвитку науки радянського

будівництва, формується тенденція більш глибокої розробки її теоретич-

ної частини, публікується значна кількість робіт, присвячених проблемам

організації і розвитку місцевих рад, виконкомів, їх зв’язку із населенням

1 Аскеров А. А. Очерки советского строительства. – М. Изд-во Моск. ун-та,

1953. – С. 12.

2 За дальнейшее развитие науки советского строительства // Советское го-

сударство и право. – 1961. – №5. – С. 116–120; Мокичев К., Уманский Я., Коз'

лова Е. О советском строительстве как научной дисциплине // Советы депута-

тов трудящихся. – 1961. – №2. – С. 26–27; Козлова Е. И. Советское строитель-

ство: Учебное пособие. М.: ВЮЗИ, 1960.

3 Барабашев Г. В., Шеремет К. Ф. Советское строительство: Учебное посо-

бие. – М.: Юрид. лит-ра, 1961. – С. 10.

4 Постановление ЦК КПСС «О мерах по дальнейшему развитию науки и

улучшению юридического образования в стране» // Коммунист. – 1964. –

№12. – С. 71–74.

і трудовими колективами. Виникають нові погляди на сутність і пред-

мет радянського будівництва, серед яких заслуговує на увагу позиція

В.М. Горшеньова, А. І. Кіма, В. С. Основіна, Ю. Г. Судніцина, які обстою-

вали «процесуальну» концепцію предмета науки радянського будівництва,

називаючи її процесуальною галуззю радянського державознавства1.

У 70–80-ті роки зростає кількість робіт, у яких здійснюється подаль-

ше дослідження питань радянського будівництва, однак це відбувається

в умовах розгляду проблематики переважно в руслі партійних настанов,

які фактично були визначальним фактором напрямків розвитку твор-

чої думки в галузі суспільних наук, розриву між теоретично-правовими

напрацюваннями і реальною практикою функціонування системи рад,

заідеологізованого стану наукової методології. Разом з тим, даний етап

можна назвати найбільш плодотворним періодом дослідження цілою

плеядою вчених цієї наукової галузі питань внутрішньої структури, прин-

ципів, функцій, форм і методів діяльності місцевих рад, їх постійних

комісій, виконкомів, апарату, організації роботи депутатів, серед най-

більш видатних представників яких можна назвати С. А. Авак’яна,

І. О. Азовкіна, Г. В. Барабашева, А. О. Безуглова, І. П. Бутка, В. І. Ва-

сильєва, Р. Ф. Васильєва, М. П. Воронова, Б. М. Габричидзе, А. Є. Коз-

лова, М. І. Корнієнка, О. Є. Кутафіна, В. Ф. Кузнецову, В. М. Манохіна,

М. П. Орзіха, Р. С. Павловського, В. А. Пертцика, В. Ф. Погорілка,

М.О. Пухтинського, М.Ф.Селивона, А. Я. Сливу, В. М. Терлецького,

Ю. М. Тодику, Б. М. Топорніна, Я. Н. Уманського, В. І. Фадєєва,

О. Ф. Фрицького, В. В. Цвєткова, М. О. Шафіра, Ю. С. Шемшученка,

К. П. Шеремета, Л. П. Юзькова, В. Д. Яворського та інших.

Сучасний етап у розвитку науки державного будівництва і місцево-

го самоврядування пов’язаний із корінними змінами соціально-полі-

тичного стану в країні, які відбулися в період перебудови, розпаду СРСР,

становлення України як самостійної держави. З початку 90-х років роз-

починається активне реформування державного апарату, руйнується

система «повновладдя рад», відбувається конституційне визнання

місцевого самоврядування як самостійної підсистеми публічної влади,

стверджується принцип плюралізму наукових досліджень.

Саме цей трансформаційний період розвитку нашої державності

приводить до розколу поглядів на перспективу наукових розвідок у сфері

державного будівництва. Одна частина вчених відмовляє йому у праві

на самостійне існування як науки чи навчальної дисципліни, підкрес-

люючи застарілість наукового інструментарію, відсутність предмета

дослідження у зв’язку із перебудовою організації місцевої влади, і по-

чинає займатися розробкою проблем муніципального права; інша час-

тина дослідників стоїть на позиціях необхідності подальшого розвитку

1 Горшенев В. М., Ким А. И., Основин В. С., Судницын Ю. Г. Соотношение со-

ветского строительства и других отраслей советского государствоведения: Ма-

териалы научной конференции правоведов. – Новосибирск, 1969. – С. 7.

23

науки державного будівництва паралельно з муніципальним правом,

переосмисливши накопичений за століття плідний досвід наукових

досліджень у цій галузі, керуючись новими політико-правовими ідеями,

доводячи шкідливість поспішного й безапеляційного відмовлення від

історичної спадкоємності та досвіду дореволюційної і радянської шко-

ли державознавства.

Виходячи з того, що в умовах формування незалежної Української

держави в системі її органів відбуваються значні зміни, створюється

інститут президентства, нова вертикаль виконавчих органів, система

місцевого самоврядування, — стає необхідним пошук нових підходів до

предмета даної науки. Організація й діяльність суб’єктів нової системи

органів публічної влади вже не охоплювалися назвою «Радянське будів-

ництво», предметом дослідження та викладання якого були питання ор-

ганізації й діяльності виключно рад різних рівнів. У зв’язку з цим виник-

ла потреба розширити межі предмета даної науки і навчальної дисципліни

і відповідно змінити їхню назву на більш загальну — «Державне будів-

ництво і місцеве самоврядування в Україні». Кафедра державного будів-

ництва в Харківському юридичному інституті стала першою на теренах

країн СНД, на якій 1992 року розпочалася розробка й викладання курсу

«Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Нині ця

навчальна дисципліна також викладається в Київському університеті

права, Національній академії внутрішніх справ (м. Києві), Східно-

українському університеті (м. Луганськ), Національному університеті

внутрішніх справ (м. Харків) та інших юридичних навчальних закладах.

Новітній період розвитку науки характеризується поверненням на-

укового інтересу до її проблематики, розумінням необхідності поглиб-

лення досліджень теорії організації влади на всіх її рівнях, розробки

системи категорій державного будівництва та місцевого самоврядуван-

ня. В результаті посилення уваги до цих питань за останні роки юридич-

на література збагатилася низкою навчальної літератури1, дисертаційних

1 Див.: Чукаева В. А. Государственное строительство и самоуправление Укра-

ины: Учебное пособие. – Днепропетровск: Наука и образование, 1999. – 131 с.;

Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування:

Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.; Ярмиш О. Н., Серьо'

гін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч-

ник / За заг. ред. Тодики Ю. М. – Х.: Вид-во Нац. Ун-ту внутр. справ, 2002. –

672 с.; Свирский Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление

в Украине: Учебное пособие. – Х.: Эспада, 2001. – 486 с.; Журавський В. С.,

Серьогін В. О., Ярмиш О. Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в

Україні: Підручник. – К.: Ін Юре, 2003. – 672 с.; Колодій А. М., Олійник А. Ю.

Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред.

Я. Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.; Гнилорибов В. В., Тихо'

нов В. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Навчаль-

ний посібник. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – 376 с.

24

досліджень. Цьому сприяє й діяльність Науково-дослідного інституту

державного будівництва та місцевого самоврядування Академії право-

вих наук України, науковці якого проводять комплексні фундаментальні

й прикладні дослідження щодо організації, функціонування, розвитку

державної влади, місцевого самоврядування, здійснюють наукове

обґрунтування державних програм, концепцій, пропозицій і норматив-

ної бази з основних напрямів реформування структурно-інституційних

моделей організації влади.

Водночас продовжується дискусія щодо предмета науки державно-

го будівництва і місцевого самоврядування та її місця в системі юридич-

них наук, однак вона йде в межах ідей і теорій, що були висунуті попе-

редниками. Так, В. О. Чукаєва є прибічником погляду на державне

будівництво та місцеве самоврядування як на універсальну юридичну

дисципліну, яка торкається предмета правового регулювання системи

державної влади і самоврядування в Україні1, Б. М. Свирський, В. С.Жу-

равський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш розвивають «організаційну»

концепцію предмета науки2, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник — «проце-

суальну»3.

Таким чином, наука державного будівництва і місцевого само-

врядування має столітню історію свого існування, за час якого вона

переживала безліч зльотів і падінь. Сформувавшись та отримавши

найбільший розквіт у радянські часи, вона змогла довести свою не-

обхідність у перехідний період і розширити обрії наукових до-

сліджень. У новітній період наука державного будівництва і місце-

вого самоврядування сформувалася як самостійна наукова галузь.

До її категоріального апарату були внесе