Загальна соціальна ефективність державного управління.

 

Питання про ефективність управління є питанням життєво практичним [9], тому що стосується усіх сфер, видів, форм, методів організації життєзабезпечення людини. Однак воно й найменш опрацьовано з точки зору теорії державного управління. В той же час суспільству і державі необхідні повні й достовірні знання того, яку користь дають витрати на управління, а також глибина і дієвість його впливу на керовані процеси.

У широкому розумінні ефективність управління – це результативність керування, що показує, якою мірою реалізується мета й досягається запланований результат. Частіше ефективність управління визначають як співвідношення отриманого результату з витратами (ресурсами) діяльності підприємства (організації); співвідношення отриманого результату з наміченими цілями. Таким чином, е фективність управління – це результат, зіставлений із затратами на його досягнення, але така спрощена оцінка не завжди коректна, тому що:

- результат управління не завжди полягає в прибутку;

- така оцінка приводить до безпосереднього й опосередкованого результату, що ховає роль управління в його досягненні. Прибуток часто виступає як опосередкований результат;

- результат управління може бути не тільки економічним, але і соціальним, соціально-економічним;

витрати на управління не завжди можна досить чітко виділити [96, с. 43].

Ефективність державного управління – це поняття, яке позначає співвідношення результатів і досягнутих суспільних цілей, результатів і використаних державних ресурсів, тобто є діяльністю з найкращими з можливих результатів задоволення суспільних потреб та інтересів в умовах регламентації ресурсів державою. Так наприклад, оцінити ефективність скажемо державних програм соціально-економічного розвитку відповідної території (села селища, міста, регіону) можливо із залученням подібних показників: рівень задоволення потреб і запитів населення в певних послугах (через опитування населення – громадський моніторинг, або анкетування); аналіз наявних документів, звітів, публікацій, скарг і пропозицій громадян; динаміка зростання бюджетних асигнувань тощо. Інформацію можна також отримати через безпосереднє спілкування з представниками органів влади та громадськими організаціями; аналіз Інтернет-ресурсів, зокрема веб-сайтів центральних органів влади.

 

Моніторинг – це заплановане, систематизоване, експертне, об’єктивне дослідження вибраної ділянки громадської діяльності яке проводиться за прийнятою схемою з метою досягнення змін. Будь який моніторинг має на меті змінити ситуацію в кращу сторону, тому його результати завжди доносяться до населення і тих осіб, котрі можуть якимось чином вплинути на вирішення цієї проблеми. Громадський моніторинг проводиться незалежними експертами: соціологічними службами, громадськими організаціями. Рівень задоволеності населення розраховують по наступної формулі: ЗдП = Кз/К ⋅ 100, де ЗдП – ступінь задоволеності населення наданою послугою (%); Кз – кількість осіб (респондентів), задоволених послугою (за визначений період); К – загальна кількість респондентів, які отримали послугу протягом певного періоду. Показник можна визначати для певної території (регіону, населеного пункту, міста і т.д.).

Підвищення ефективності державного управління відбувається сьогодні у якісному (соціальна ефективність) та кількісному (економічний ефект) вимірах. Кількісні показники діяльності системи управління включають: комплекс трудових показників – економія живої праці в сфері управління (чисельність, скорочення трудомісткості процесів управління) і ін.; фінансові показники діяльності системи управління (скорочення витрат на управління і т.п.); показники економії часу (скорочення тривалості циклів управління в результаті впровадження інформаційних технологій, організаційних процедур).

Особливо важливе значення мають показники соціальної ефективності управління (якісні): підвищення науково-технічного рівня управління; рівень інтеграції процесів управління; підвищення кваліфікації менеджерів; підвищення рівня обґрунтованості прийнятих рішень; формування організаційної культури; керованість системи; задоволеність працею; завоювання суспільної довіри; посилення соціальної відповідальності організації; екологічні наслідки. Саме якість управлінських послуг та здатність вирішувати проблеми, що висуває соціальна модернізація, коло яких постійно поширюється, визначають дієвість органів державного управління.

 

"Ефект" і "ефективність" – різні поняття.

Економічний ефект – це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції, приріст знову створеної вартості в народному господарстві).

Ефективність – це оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управління.

 

Ефектом управління часто називають кінцевий результат управління. Ефект – це результат здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення виробництва, бізнесу й організації в цілому. Ефект управління складається з трьох складових: економічний ефект (має безпосередню вартісну форму, тобто вимірюється в грошових або натуральних вимірниках); соціально-економічний ефект (має комплексну природу поєднання економічної вигоди і соціальної стабільності і спокою, наприклад поліпшення умов роботи, зниження рівня професійних захворювань); соціальний ефект (вид ефекту, який принципово не може бути перерахований в економічний, наприклад запобігання соціальному конфлікту) [87].

Також з теорії економіки та менеджменту відомо, що ефективність розглядається як відношення отриманого ефекту (тобто результату) до витрат ресурсів, що забезпечили одержання згаданого ефекту. Тобто критерієм оцінки управлінської праці є ефективність управлінської праці. Так М. Хольцер пропонує наступну формулу ефективності будь-якої діяльності: Е = Р/М, де Е – ефективність, Р – результат, М – мета. Слід підкреслити таку вимогу методологічного характеру: ефективність кожного конкретного рішення визначається відповідно до міри задоволення інтересів споживачів [130, с.36].

Крім того, при оцінці ефективності діяльності, надання послуги, або виконання державної програми, важливо зважати на динаміку темпів змін показників ефективності. Темпи змін показників визначається за формулою: Т = По/Пп⋅100, де Т – темпи змін показника (%); По – показник звітного періоду; Пп – показник попереднього періоду.

Концепція заснована на таких вихідних положеннях, отримала назву цільової концепції ефективності управління. Визначена за цією концепцією ефективність називається широкою ефективністю управління або результативністю управління. В той же час є певні недоліки застосування якісної залежності для кількісної оцінки ефективності управління, пов'язаних з поняттям «ефективність»:

- оцінки ефекту (результату), не зводиться до єдиного вимірника, а є важко прогнозованим або усередненим;

- складно віднести отримані результати на рахунок визначеного суб'єкта чи виду управління;

- необхідно враховувати фактор часу – багато управлінських заходів дають ефект через деякий час (підбір кадрів, їхнє навчання тощо);

- недоцільно вважати результати керованих процесів підсумком тільки управлінської діяльності, оскільки на створення кінцевого «продукту» впливають, в першу чергу, безпосередні виконавці й ряд зовнішніх факторів;

- виникають складнощі з визначенням кінцевого продукту діяльності (таким продуктом можуть бути, наприклад, якісні послуги, конкурентоспроможні фахівці та ін.).

Отже щодо змісту категорії «ефективність управління» єдиної точки зору не існує. Часто важко, а точніше не можна виміряти соціальний ефект (соціальні наслідки), що одержує суспільство протягом всього життєвого циклу продукту, або послуги у вартісному виразі. Сутність соціального ефекту полягає в тому, що він повинен містити в собі не тільки результат, але й джерело й засоби для наступного розвитку. Так де які дослідники пропонують пов'язати управлінську діяльність не з співвідношенням результатів і витрат у вартісному виразі, а з співвідношенням поставлених цілей і фактичним рівнем їх досягнення. Однак і в цьому випадку економічна складова, повинна залишитися і бути частиною мети.

Дійсно, незалежно від якості мети, управління буде ефективним, якщо мета досягнута, і неефективним, якщо є відхилення від неї. Ступінь неефективності визначається величиною відхилення від поставленої мети. Особливість застосування цього визначення – мета повинна бути завжди конкретною та мати вираз у певних показниках, бо інакше неможливо зафіксувати відхилення від неї і запропонувати регулюючі дії для зміни ситуації.

Відмінності у визначенні управлінської ефективності відбивають прихильність різних авторів до однієї з наступних концепцій оцінки ефективності управління, що виникли в останні роки, та заснованих на комплексному підході до організації (як правило виробничої) як відкритої системи (Табл. 9.1)

Таблиця 9.1.