Основні функції управлінської діяльності.

Поняття "управлінська діяльність в освіті", ґрунтуючись головним чином на виявленні сутності феномена "діяльність", є особливим видом діяльності, спрямованої на підготовку персоналу освітніх організацій та установ до професійної педагогічної діяльності, згідно з економічними, політичними, моральними й естетичними цілями.

Аналізуючи управлінську діяльність менеджера освітніх установ, варто окреслити три групи функцій: термінальні, або функції-цілі (неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвиваюча, соціалізуюча); інструментальні, або функції-засоби (діагностична, диференціальна, стимулююча, прогнозуюча); операційні або функції-прийоми (вимір і оцінювання, методична, управлінська, коригуюча, констатуюча).

Характеризуючи функції термінальної групи в цілому, слід зазначити, що вони, відбиваючи сутність цілей і завдань управління, допомагають менеджеру виробити ставлення до колективу працівників і дозволяють знаходити управлінські рішення питань, пов'язаних з функціонуванням освітньої організації.

Робота менеджера в навчальному процесі пов'язана зі свідомою управлінською діяльністю, яка спрямована на створення сприятливих умов навчання, вдосконалення в засвоєнні знань, умінь і навичок, підготовки до трудової, фізичної, професійної діяльності. Керівник повинен враховувати виховну функцію, яка полягає в розвитку основних особистісних якостей персоналу. Виховуючи такі вольові якості, як сміливість, мужність, дисциплінованість, відповідальність, менеджер створює духовно-моральну основу особистості працівника.

Піклуючись про відпочинок персоналу, керівник сприяє зміцненню здоров'я працівників. Він використовує метод творчих бесід про здоровий спосіб життя, загартування, позитивний уплив регулярних занять фізичними вправами.

Так, указуючи працівникам освітніх установ напрями самовиховання, керівник повинен надати їм можливість самостійно організовувати творчі вечори, конференції з питань, що є актуальними для освітнього закладу.

Завдання, що реалізує менеджер у рамках соціалізуючої функції, близькі до виховної функції та функції неперервного навчання. Соціальна практика управлінської діяльності є тим каналом, за допомогою якого здійснюється процес передачі цінностей від керівника до підлеглих. Але на відміну від виховної функції та функції неперервного навчання головна мета соціалізуючої функції полягає в тому, щоб основна увага була приділена формуванню відносин між підлеглими й не завжди ідеально організованим соціальним середовищем.

Друга група функцій – інструментальна – містить у собі завдання, завдяки яким мета управлінської діяльності менеджера освітньої установи трансформується в безпосередню систему впливів на персонал у конкретних умовах.

Щоб мати повну інформацію про професійну компетентність працівника, менеджер повинен володіти системою її діагностики, що містить у собі знання, необхідні для даної спеціальності або посади; уміння й навички, необхідні для успішного виконання функціонально-посадових обов’язків; професійні, ділові та особистісно значущі якості, що сприяють найповнішій реалізації власних сил, здібностей і можливостей; загальна культура; мотивація професійної діяльності.

За результатами діагностики професійної компетентності відбувається диференціація персоналу, що дозволяє керівнику визначити можливості підлеглих, оцінити їхню майстерність, професіоналізм.

Управлінська діяльність керівника більш ефективна, якщо спирається на активність персоналу, й тому його завдання – стимулювати підлеглих до якісного виконання професійних обов’язків. Мотивація пов’язана з процесом спонукання підлеглих до діяльності через формування мотивів поведінки, спрямованої для досягнення особистих цілей і цілей освітньої організації.

Менеджер, намічаючи перспективи розвитку організації освітньої установи, повинен прогнозувати кінцеві результати її просування в галузі освіти. Проект плану-прогнозу обговорюється керівною командою та координаторами й адаптується до умов закладу. Інформаційні системи передбачають не тільки визначення ключових цільових напрямків, методів вимірювання, базового стандарту, але й показу того, що відбудеться, якщо інформація не відповідатиме стандарту. Таким чином встановлюється зв'язок між процесами прогнозу та покращення якості управлінської діяльності.

Переходячи до останньої – операційної – групи функцій, слід зазначити, що вони спрямовані на вдосконалення форм, методів і прийомів управлінської діяльності.

Існуюча в менеджменті наука про вимір і оцінювання досягнень в освітній галузі дозволяє планувати підготовку персоналу.

Центр оцінювання – це установа, в якій здійснюється оцінювання здатності працівників виконувати певні функції. Робота в центрах найчастіше проводиться спеціалізованими установами, які запрошуються відділами кадрів, адміністрацією освітніх закладів. Методи центру оцінювання можуть застосовуватися лише людьми, підготовленими для цього, як правило, це кілька експертів-спостерігачів. Результати оцінювання персоналу мають базуватися на сумарній інформації, отриманій кількома експертами за допомогою різноманітних методів. У такому разі для керівника важливим є пошук і вдосконалення інформативних форм виміру й оцінювання. Відвідуючи й проводячи показові виступи, конференції, свята й заходи, він має фіксувати успіхи й невдачі працівників для подальшого обговорення.

Аналізуючи власну управлінську діяльність, менеджер повинен підвищувати ефективність методик, намічати перспективні зміни, моделювати, конструювати й реалізовувати методичну діяльність у процесі керівництва.

Менеджер, керуючи процесом управлінської діяльності, має володіти методами контролю, що є компонентом управління (оглядовий, попередній, персональний, тематичний, фронтальний, узагальнюючий контроль).

Керівникові, складаючи плани управління якістю діяльності освітніх закладів, інноваційні програми та ін., слід учасно вносити зміни в роботу працівників, указувати на помилки, коригувати та в разі необхідності рекомендувати підвищення кваліфікації кожному членові колективу.

Констатуюча функція фіксує рівень досягнень підлеглих як основу для подальшої професійної діяльності, дає змогу керівникові робити висновки про особистісні особливості кожного працівника.

Проаналізувавши склад управлінської діяльності, слід зазначити, що основними є такі її функції: неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвиваюча, соціалізуюча, діагностуюча, диференціальна, стимулююча, прогнозуюча, вимірювальна, методична, управлінська, коригуюча й констатуюча.

Структура якостей керівника

У психологічному аспекті вони залежать від характеру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні феномени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників. Наприклад, дисциплінованість керівника може залежати від самоконтролю, внутрішньої організації, усвідомлення своєї соціальної ролі, а також від боязні несподіваного контролю вищих управлінських структур.

Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості:
1. Компетентність (кожен керівник має знати, як виконувати свою роботу на високому професійному рівні).
2. Висока відповідальність, особиста гідність.
3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.
4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.
5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше.
6. Комунікабельність, здатність установлювати контакти.
7. Увага до підлеглих.

Біографічні характеристики керівника. Важливим біографічним показником вважають вищу освіту керівників. За даними японських учених, типовий японський керівник має університетський диплом (а іноді два) з інженерної спеціальності чи соціальних наук. Багато сучасних українських керівників також мають гуманітарну і соціально-економічну чи юридичну освіту.
Здібності керівника. Це психологічні особливості керівника, які є умовою досягнення ним високих результатів у співпраці з підлеглими та виконанні завдань організації. Здібності поділяють на загальні й специфічні. Згідно із спостереженнями американських дослідників найефективнішими виявилися ті керівники, котрі мають не надмірно високі показники інтелекту; не всі, хто відмінно навчається, стають умілими керівниками. Аналізуючи подібні особливості, Б. Теплов стверджував, що немає підстав вважати роботу практичного розуму більш простою й елементарною, ніж роботу теоретичного розуму.
Специфічні здібності особистості керівника виявляються у його спеціальних знаннях, уміннях, компетентності, поінформованості під час конкретної діяльності.

Особистісні риси керівника. До них відносять стійкість до стресу, здатність домінувати, прагнення до перемоги, впевненість у собі, креативність, емоційну врівноваженість, відповідальність, заповзятливість, надійність, незалежність, товариськість.
Цей перелік не вичерпує усього багатства характеристик керівників, про що свідчать вітчизняна і зарубіжна управлінська теорія і практика. Тим більше, що динаміка політичних, соціально-економічних умов потребує розвитку управлінських здібностей, навичок керівника. Тому кожен не байдужий до справи керівник повинен постійно самовдосконалюватися.
Вікові особливості керівників. Знання їх дає змогу науково обґрунтовано планувати кар'єрний ріст управлінських кадрів, пред'являти їм об'єктивні вимоги, мати реальні очікування результатів їх діяльності. Вітчизняні й зарубіжні вчені вживають таке поняття, як “психологічний вік людини”, характеризуючи його не лише як природну, а значною мірою як соціально детерміновану властивість індивіда.

Російські психологи В. Зазикін та А. Чернишев вважають, що ефективність управлінської діяльності залежить від таких суб'єктивних чинників, як досвід, здібності та якості керівника. Досвід вони розглядають як якість особистості, сформовану шляхом навчання, як узагальнюючі знання, навички, вміння і звички; управлінські здібності як особливості й якості особистості, що є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності і які не можна звести до знань, умінь та навичок керівника; якості керівника — як результат реалізації його здібностей у процесі управлінської діяльності.
Серед особистісно-ділових, професійних якостей керівника вчені виокремлюють головні й важливі. Головними якостями є компетентність і комунікабельність.
Компетентність керівника — наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки.

Комунікабельність керівника (лат. communico — з'єдную, повідомляю) — риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.