Поняття, цілі та завдання державної статистичної звітності. Форми звітності та їх характеристики

 

 

Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Звітність підприємства це система показників, які характеризують роботу підприємства за період. Крім того, звітність – останній етап облікового циклу.

В сучасних умовах наряду з фінансовою (бухгалтерською) звітністю підприємства заповнюють і статистичну звітність.

Статистичний звіт – документ, в якому наведено статистичні дані про роботу підприємства; він представляється до спеціальної установи (регіональний орган державної статистики) в затверджені терміни за підписами уповноважених осіб.

Ціллю статистичних звітів є надання інформації державі про соціально-економічні явища на конкретному підприємстві. Базою для складання статистичних звітів є дані бухгалтерського обліку, тому бухгалтерії поряд з фінансовою (бухгалтерською) звітністю заповнюють, або надають інформацію для статистичних звітів.

В сучасних умовах одночасно діють такі види статистичної звітності.

Державна статистична звітність – це статистична звітність, форми якої затверджуються Державним комітетом статистики, або за його згодою, регіональними органами державної статистики.

Для державної статистичної звітності характерні показники, загальні для різних видів діяльності – звіт про труд, про використання робочого часу та інші.

Державна статистична звітність – може бути регулярною. Вона збирається з певною періодичністю (як правило, місячна, квартальна, піврічна, річна), або разова, коли статистичні спостереження проводяться лише на певну дату.

Форми державної статистичної звітності розробляються органами державної статистики.

Така звітність має забезпечувати загальнодержавні інтереси і нести в собі інформацію переважно соціально-економічного характеру, що забезпечує обґрунтований аналіз розвитку народного господарства України або її регіонів та задовольняє потреби управління на державному рівні.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийнятими відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);

дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

- облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяльності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обґрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності - невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і подаватися відповідним органам в строки, встановлені нормативними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює складання звітності й аналіз її показників, використання в управлінні.

Звітність має бути простою, зрозумілою і загальнодоступною для всіх заінтересованих користувачів інформації.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у примітках до фінансової звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Річна звітність підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає:

Баланс підприємства (форма № 1);

Звіт про фінансові результати (форма № 2);

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

Звіт про власний капітал (форма № 4).

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними Положеннями (стандартами) встановлена скорочена за показниками фінансова звітність у складі Балансу підприємства і Звіту про фінансові результати.

Квартальна звітність складається зростаючим підсумком з початку року у складі Балансу і Звіту про фінансові результати.

Звітність підприємств складається станом на кінець останнього дня звітного періоду - кварталу або року. Перший звітний період заново створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, яке ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Форми фінансової звітності і порядок їх заповнення встановлюються: для підприємств (крім банків і бюджетних установ) - Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України; для банків - Національним банком України; для бюджетних установ, органів Державного казначейства України по виконанню бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат - Державним казначейством України.

Заповнюються форми звітності в тисячах гривень з одним десятковим знаком, а зведені звіти (до яких включено дані звітів двох і більше юридичних осіб) - в тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств і організацій всіх форм власності, є повнота і достовірність її показників. Тому до початку складання звітності проводиться значна підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи: уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків і списати у встановленому порядку нереальну дебіторську заборгованість, а також кредиторську заборгованість, по якій минули строки позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню; визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат (прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати (при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Перед складанням річного звіту обов'язково проводять повну інвентаризацію господарських засобів, їх джерел, стану розрахунків з дебіторами і кредиторами і відображають її результати в обліку. Суми статей балансу по розрахунках з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені з ними і відрегульовані. За діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в максимально наближені до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1 січня). Отже, якісна відмінність між квартальним і річним балансом полягає у тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річного балансу обов'язково підтверджуються результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби, - керівником спеціалізованої організації або спеціалістом, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних показників.

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

- органам, до сфери управління яких вони належать;

- трудовим колективам (на їх вимогу);

- власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом;

-органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Фінансова звітність не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 липня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність і консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Перелік форм державної статистичної звітності, які необхідно надавати в управління (відділи) статистики у районах та містах:

1.Форма № 1 "Баланс" –річна подається до 20 лютого усіма пприємствами та організації незалежно від підпорядкування та форм власності, які перебувають на господарському розрахунку і є юридичними особами.

2.Форма № 2 "Звіт про фінансові результати" -річна подається до 20 лютого

3.Форма № 3 "Звіт про рух грошових коштів" -річна подається до 20 лютого

4.Форма № 4 "Звіт про власний капітал" -річна

5.Форма № 5 "Примітки до річної фінансової звітності" -річна

6.Форма № 1Б "Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість" -річна

7.Форма № 2Б "Звіт про випуск, розміщення та обіг цінних паперів" -річна подається акціонерними товариствами, які є емітентамицінних паперів.

Галузева статистична звітність розроблюється та затверджується безпосередньо відповідними міністерствами, відомствами, державними комітетами, концернами, за погодженнями з Держкомстатом України. Вони мають міжгалузевий або обмежений галузевий характер. Форми такої звітності розповсюджують відповідні міністерства і відомства. Ціллю таких форм вдосконалення інформації для вивчення та аналізу ходу економічних реформ, урахувати практику міжнародних статистичних організацій і, разом з тим, виключити можливість подальшого збільшення загальних обсягів показників державної статистичної звітності з відповідних питань.

 

№	Форма звітності	Строк подання	Хто надає	Структура і зміст форми	Примітки
	№1 – підприємництво (річна) «Обстеження діяльності підприємства (організації)за рік»	15 лютого	Підприємства і організації, що є юридичними особами	1. Демографічна ситуація на підприємстві. 2 Розподіл обсягу виробленої реалізованої продукції (робіт, послуг) за видами діяльності. 3. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). 4. Закони. 5. Чисельність працівників та їх оплата праці.6. Валові інвестиції в основний капітал. 7. Показники по місцевих одиницях. Місцевою одиницею є виділений на окремий баланс підрозділ підприємства (філія, представництво тощо), який розташований на відокремленій території та здійснює один або кілька видів діяльності
	№І – ПВ (термінова) місячна (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) «Звіт з праці»	7 числа після звітного періоду	Усі підприємства, установи організації	1 Чисельність, нарахована заробітна плата, робочий час. 2 Виплата заробітної плати
	№З – ПВ (термінова - квартальна) «Звіт про використання робочого часу»	7 числа після звітного періоду	Усі підприємства, установи організації	1. Використання робочого часу 2. Рух робочої сили 3. інформація про укладення колективних договорів	Заповнюється наростаючим підсумком з початку року
	№1 – Б термінова – місячна «Звіт про фінансові результати і дебіторську заборгованість»	На 20 день після звітного періоду	Усі підприємства	Розділ 1. Фінансові результати Розділ 2. Дебіторська та кредиторська заборгованість (в т.ч. між підприємствами України, з суб’єктами країн СНД та інших країн)	Заборгованість проставляється загальною сумою та з неї прострочена
	№22 (поштова) «Основні показники, які характеризують господарську діяльність підприємства за рік»	20 лютого	Усі промислові підприємства	1. Продукція (обсяг в оптових цінах підприємств без ПДВ і АЗ). 2. Основні фонди (середньорічна вартість). 3. Праця (чисельність працівників і фонд оплати праці)
	№б (поштова) «Рентабельність виробничих окремих видів продукції»	15 лютого	Промислові підприємства	1. Оптова ціна одиниці продукції. 2. Звітна собівартість одиниці. 3. Обсяг товарної продукції в оптових цінах і по звітній собівартості. 4. Рентабельність (або збитковість) в %	Рентабельність визначається як відношення різниці обсягу товарної продукції витрат на її виробництво до витрат на виробництво за кожним видом продукції
	№5 – ЗЕЗ (місячна) «Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування»	10 числа після звітного періоду	Підприємства, що здійснюють зовнішньоторговельну діяльність	1. Найменування товарів 2. Найменування валют 3. Кількість та вартість у валюті найкращу	Усі дані наводять у розрізі країн, які торгують, і країн походження (призначення) товарів
	№9 – ЗЕЗ «Звіт про експорт (імпорт) послуг (квартальна - річна)»	10 числа після звітного періоду	Підприємства, що здійснюють зовнішньоторговельну діяльність	1. Найменування послуг 2. Найменування валют 3. Вартість у валюті найкращу	Усі дані наводять у розрізі країн
	№ІІ – ОФ (поштова, річна) «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)»	6 лютого	Усі підприємства і організації	1. Наявність та рух основних фондів (за галузями) 2. Склад основних фондів. 3. Ремонт основних фондів Довідково: 1. ОФ взяті в оренду. 2. Здані в оперативну оренду. 3. Законсервовані ОФ тощо

 

Економічний контроль

 

Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднується державний контроль і внутрішній контроль власників, зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів.

Отже, контроль - це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів управлінського впливу на керований об'єкт з виявленням відхилень, допущених в ході виконання цих рішень. За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях із метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому.

Економічний контроль поширюється на сферу розвитку народного господарства — галузі, підприємства. Економічний контроль, крім того, передбачає систематичне спостереження за фінансовим станом підприємства, конкурентоспроможністю його продукції на внутрішньому і світовому ринку. Отже, зміст економічного контролю — це система конкретних заходів, спрямованих на раціональне господарювання підприємств з різними формами власності в умовах ринкових відносин.

За організаційними формами економічний контроль в Україні поділяють на:

1) державний;

2) муніципальний;

3) незалежний;

4) контроль власника.

До державних органів, які здійснюють функції економічного контролю, належать Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет статистики України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю — Державний комітет стандартизації, сертифікації і метрології України, Державний митний комітет України, Державний комітет у справах захисту прав споживачів, Державна пожежна інспекція та інші.

Державна податкова адміністрація та її органи контролюють додержання законодавства про податки, правильність обчислення та своєчасність внесення до бюджету податків та інших платежів, а також вживають заходи щодо запобігання ухиленню від сплати податків фізичними та юридичними особами.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів. Вони також здійснюють контроль за виконанням державних контрактів, використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів. Крім того, до компетенції даних органів також належить контроль за веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, зокрема валютних.

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства.

Урядом України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності, перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного становища на ринку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару, оскільки це призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на ринку.

Національний банк України контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Економічний контроль власника складається з внутрішньо системного і внутрішньогосподарського контролю.

Внутрішньо-системний економічний контроль здійснюють міністерства, державні комітети, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об'єднання відповідно до законодавства та інших нормативних актів, якими передбачено, що комплексні ревізії і контрольні перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств проводяться за ініціативою власника, тобто органу, якому підпорядковане підприємство на правах власності.

Основним завданням внутрішньо-системного контролю є контроль виконання планових завдань із виробничої і фінансово-господарської діяльності, використання матеріальних, фінансових ресурсів.

Внутрішньогосподарський економічний контроль передбачає контрольні функції, які здійснюються власниками підприємств відповідно до законодавства. Завданням даного контролю є перевірка господарських операцій у структурних підрозділах з метою недопущення перевитрат матеріальних та фінансових ресурсів, виконання виробничих планів раціонального використання робочої сили, впровадження нових методів і прогресивних технологій в бригадах, дільницях і т.д.; забезпечення збереження грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, економного витрачання сировини і паливно-енергетичних ресурсів, випуску продукції високої якості, яка має попит на ринку.

У здійсненні внутрішньогосподарського контролю на підприємствах провідне місце займають працівники бухгалтерії, зокрема головні бухгалтери. Функції контролю головний бухгалтер здійснює особисто і через апарат бухгалтерії. На великих підприємствах є спеціалісти, на яких покладені обов'язки контролерів (економісти-ревізори).

Оперативний контроль здійснюється в процесі виконання господарських операцій. Основними завданнями цього контролю є виявлення відхилень в процесі виконання операцій з метою вжиття необхідних заходів щодо усунення негативних факторів і закріплення позитивного досвіду.

За інформаційним забезпеченням в економічному контролі розрізняють:

а) документальний контроль;

б) фактичний контроль.

Документальний контроль полягає в тому, що встановлюють суть і достовірність господарських операцій за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, в яких вони знайшли відображення в бухгалтерському, внутрішньогосподарському і статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта шляхом вимірювання, зважування, підрахунку лабораторного аналізу і тощо.

Фактичний і документальний контроль взаємопов'язані, оскільки їх спільне застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

За формою здійснення економічного контролю розрізняють такі контрольні перевірки:

1. превентивні;

2. поточні;

3. тематичні;

4. ревізії.

Превентивні (запобіжні) контрольні перевірки здійснюють на стадіях попереднього контролю виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств. Власник перевіряє оптимальність планів і збалансованість ресурсів згідно з технічно-обґрунтованими нормативами. Особливо відповідальна роль головного бухгалтера у превентивних перевірках господарських операцій, які відображаються у системі бухгалтерського обліку. Кожна господарська операція, зафіксована на матеріальних носіях підлягає повторній превентивній перевірці, яку здійснює головний бухгалтер, або особа, уповноважена ним.

Превентивні перевірки є найбільш ефективним засобом економічного контролю, оскільки дають змогу запобігти виникненню недоліків, перевитрат і втрат ресурсів у господарській діяльності підприємства.

Поточні контрольні перевірки — засіб оперативного систематичного контролю конкретних операцій господарської діяльності підприємств. Поточні перевірки проводять усі контрольні органи з питань, які входять до їх компетенції.

Тематичні контрольні перевірки — засіб періодичного оперативного економічного контролю за виконанням підприємствами однорідних господарських операцій (наприклад, використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, забезпечення збереження майна). Тематичні перевірки подібні до поточних, але проводяться з більш широкого кола показників конкретної теми, із застосуванням методів економічного аналізу та залученням спеціалістів різного профілю.Якщо в процесі поточного обстеження використовують в основному методи фактичного контролю, то при тематичних перевірках використовується: нормативна і договірна інформація, дані обліку, вибіркова інвентаризація, хронометраж.

Ревізія — метод заключного контролю, який дає можливість зробити всебічну оцінку виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства та інших об'єктів підприємницької діяльності щодо виконання виробничих і фінансових планів, витрачання матеріальних і трудових ресурсів, результатів некомерційної діяльності за звітний період, забезпечення збереження власності, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.

У процесі проведення фінансово-господарського контролю сформувався і метод фінансового контролю, який базується на загальнонаукових і на специфічних методах і прийомах дослідження об'єктів.

Загальнонаукові методи включають:

• аналіз, синтез;

• індукцію і дедукцію;

• моделювання і аналогію;

• системний аналіз;

• функціонально-вартісний аналіз. До специфічних прийомів належать:

• інвентаризація - періодична перевірка наявності цінностей, що перебувають на балансі підприємства, їх стану та умов зберігання;

• контрольне замірювання - це прийом фактичного контролю, який використовується при виконанні будівельно-монтажних робіт;

• спостереження (вибіркове, суцільне);

• технологічний контроль, при якому здійснюється контрольний пуск сировини і матеріалів у виробництво з метою перевірки оптимальності технології виробництва;

• експертиза - використовується в судово-бухгалтерській практиці;

•службове розслідування - перевірка діяльності керівництва підприємства;

• економічний аналіз;

• експеримент;

• статистичні розрахунки;

• економіко-математичні методи;

• дослідження документів;

• камеральна перевірка.