Тема 2. Сутність і значення організації праці

 

2.1 Сутність і структура трудової діяльності

2.2 Трудовий і виробничий процеси

2.3 Організація праці

2.4 Поняття, зміст і завдання організації праці економіста як невід’ємної частині організації управлінської праці

 

2.1 Сутність і структура трудової діяльності

 

Трудовий процес розглядається як перетворення інформації та енергії, що відбувається в системі "людина — знаряддя праці — предмет праці — оточуюче середовище".

Діяльність — це реалізація особистих якостей людини. Оточуюче середовище та власне діяльність можуть спричинювати змінення стану людини. Процес діяльності регулюється не лише внутрішніми, а й зовнішніми факторами, до яких належать взаємодіючий суб'єкт (чи колектив) і власне предмет праці як діяльності, який може бути також знаряддям праці. Наприклад, предметом розумової діяльності є інформація, з її допомогою здійснюються управлінські рішення.

Розрізняють два рівні діяльності, що характеризуються відповідно життєдіяльністю та діяльністю, визначеною організаційно-функціональною структурою суспільства та його культурою. У життєдіяльності основою активності людини є потреби, у діяльності — норма, визначена суспільством. У діяльності людина спрямована на зміни в інтересах суспільства. Вищий рівень вимог до діяльності людини походить від організаційної культури суспільства. Основним видом людської діяльності є праця.

Праця — це доцільна діяльність, спрямована на задоволення життєвих потреб. Вона є обов'язковою умовою існування та розвитку людського суспільства, а також рушійною силою прогресу. Із зміною історичних епох праця стає від покоління до покоління різноманітнішою.

У формалізованому вигляді трудову діяльність можна уявити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації та енергії.

Працівник має трудову мету, тобто суб'єктивну модель стану предмета праці. Необхідно змінити початковий стан предмета за допомогою трудових, інформаційних та енергетичних впливів. Ці впливи людина може здійснювати безпосередньо на предмет праці або через знаряддя праці. При цьому людина сприймає інформацію через сигнали від предмета праці, проміжного пристрою та середовища. Мета праці у людини формується на основі мотивів, потреб, настанов (власних чи отриманих ззовні).

Трудовий процес складається із робочої сили, засобів праці, методів виконання робіт, знарядь праці, предметів праці (рис. 2.1).

 

Рисунок 2.1Основні елементи трудового процесу

 

Основним елементом трудового процесу є операція — частка виробничого процесу, що здійснюється одним робітником або групою на одному робочому місці, яка містить всі їх дії щодо виконання одиниці роботи, що здійснюється на користь одного предмету праці.

Основним елементом трудового процесу є операція. У складі операції прийнято вирізняти трудові прийоми, дії та рухи.

Трудова дія — логічно завершена сукупність кількох цільових трудових рухів, які виконуються без перерви одним або кількома працівниками.

Трудовий прийом — це сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів та засобів праці і які складають технологічно завершену частину операції.

Комплекс трудових прийомів являє собою їх сукупність (основних і допоміжних), об’єднаних або за технологічною послідовністю, або за спільністю чинників, які впливають на час виконання. Комплекси трудових прийомів утворюють виробничу операцію.

Трудові прийоми, в свою чергу, можут бути розподілені на трудові дії, останні розподіляються на трудові рухи. Ефективність та якість праці залежить від методів праці, які застосовуються при виконанні операцій.

Метод праці – це спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується сукупністю певних трудових прийомів (дій та рухів) та послідовнітю їх виконання.

Ступінь раціональності методів праці, що застосовуються різними виконавцями при виконанні аналогічних операцій, залежить від їх майстерності, навичок, організації робочих місць та іншіх факторів.

Организація трудового процесу включає проектування та впровадження прогресивних методів, прийомов праці і раціональних умов його здійснення.

Критеріями оптимальності трудових процесів являються: висока продуктивність праці при повному використанні обладнання, виконання встановлених вимог до якості продукції, а також правильне поєднання елементів фізичної та разумового видів праці, що сприятиме підвищенню ступеню задоволення працею.

В результаті прискорення науково-техничноо прогресу на перший план видвігаються питання ефективної взаємодії людини та техніки. В цих умовах підвищення продуктивності праці залежить по-більшості від побудови трудового процесу, від характеру взаємодії робітника із засобами праці.

Принципова особливість роботи людини з машиною полягає у неповному контролі за процесом, що відбувається, впливаючи на предмет праці.Розрізняють три типи взаємодії людини з предметом праці.

 

Перший тип — "людина — інструмент " — поділяють на чотири класи:

 

1. З ефективними знаряддями (інструментами). Психофізіологічна особливість цього класу полягає у зміні характеру впливу на предмет праці порівняно з природними руховими реакціями людини.

2. З аферентними знаряддями. За допомогою таких знарядь природний вигляд предмета перетворюється на змінений, який можна розглядати як найпростішу інформаційну модель предмета. Штучного коду тут немає, натомість є зміна масштабу ракурсу, зникнення деяких ознак та поява нових (наприклад, при роботі з мікроскопом). У результаті людина повинна у процесі навчання виробити спеціальний (відмінний від життєвого досвіду) набір еталонів, необхідних для сприйняття.

3. Із знаряддями пам'яті (наприклад, креслення, фотографія, запис). У цьому разі використовується штучний код. Перекодування як специфічний психічний процес стає важливим компонентом діяльності людини.

4. З відтворювачами інформації (калькулятор, програми ЕОМ). У результаті використання таких знарядь відбувається зміна психологічної структури прийняття рішень. Деякі операції продуктивного мислення людина може перетворити на прості операції прямого замикання, вивільнюючи тим самим власний мозок для творчого мислення.

Другий тип взаємодії людини з предметом праці — "людина — машина" — поділяють на три класи:

 

1. З простою машиною, у якій здійснюється перетворення інформації за елементарною лінійною програмою. Зворотна інформація від предмета праці надходить до людини майже у повному обсязі, і вона вносить корективи у програму машини.

2. З репродуктивно-перетворювальною машиною (звичайні ЕОМ). У цьому класі характерним є істотне, майже повне відчуження людини від предмета праці та його перетворення. Якщо людині буде необхідно включитися у робочий процес, вона повинна буде за інформаційним кодом реконструювати як стан предмета праці, так і процеси, якими керує машина.

3. З продуктивно-перетворювальною машиною (самоорганізуючий кібернетичний пристрій). Взаємодія людини з такою машиною має характер інформаційного обміну між відносно замкненими системами інформації.

Третій тип — система "людина —людина". Основою діяльності в цій системі є взаємовідносини людей — обмін інформацією: письмовою, звуковою та сигнальною.

Людину, яка працює за машиною, називають оператором. Оскільки саме цей тип діяльності є основним у сучасному менеджменті управління, необхідно детальніше розглянути його психофізіологічну сутність.

Характерною рисою діяльності оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за об'єктами, якими керує, і вимушений користуватися інформацією, яка надходить до нього каналами зв'язку. Діяльність людини, що здійснюється не з реальними об'єктами, а з їх замінниками чи імітуючими їх образами, називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Інформаційна модель — це сукупність інформації про стан і функціонування об'єкта управління та зовнішнього середовища.

Інформаційна модель є для оператора своєрідним імітатором, що відображає істотно важливі для управління якості реальних об'єктів, тобто тих джерел інформації, на основі яких він формує образ реального стану речей, аналізує та оцінює ситуацію, що склалася, планує керуючі впливи, приймає рішення, забезпечує правильну роботу системи та виконання покладених на неї завдань, а також спостерігає та оцінює результати їх реалізації.

Загалом трудову діяльність та її раціоналізацію можна розглядати як похідну у сфері фізичної і розумової праці, тобто працю робітників, технічних виконавців, спеціалістів і керівників. Особливою рисою розумової праці, тобто праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців, є те, що її результати використовуються для організації праці інших працівників. Таким чином, якщо працівник з вищою освітою працює на верстаті з програмним управлінням, його праця прирівнюється до фізичної праці робітника, тому що цей працівник безпосередньо виробляє продукцію.

Збирання інформації про трудову діяльність є обов'язковим елементом її аналізу та раціоналізації.

Існують два підходи до вивчення характеристик трудової діяльності:

1) побічний, який реєструє зміни в організмі людини, що виникають внаслідок виконання нею роботи;

2) прямий, який виявляє економічні, психічні та фізіологічні процеси, які складають зміст діяльності.

Повну картину структури діяльності можна отримати тільки шляхом порівняння прямого та побічного засобів отримання інформації про трудовий процес. До таких належать:

• отримання інформації з документів (інструкції з експлуатації техніки, нормативи, оцінки рівня кваліфікації спеціалістів та ін.);

• інженерно-технічне дослідження (обладнання, оснащення робочого місця, взаємозв'язок між спеціалістами та ін.);

• спостереження за ходом трудового процесу та поведінкою спеціалістів;

• бесіди зі спеціалістами;

• самозвіт у процесі діяльності;

• анкетування та експертна оцінка;

• об'єктивна реєстрація і вимірювання складових трудового процесу (кінозйомка), магнітофонна реєстрація команд та ін.;

• аналіз помилок, що їх припустилися у процесі роботи;

• об'єктивна реєстрація і вимірювання показників факторів середовища;

• експеримент.

Збирання інформації про трудову діяльність відбувається шляхом:

• цілеспрямованого вивчення закономірностей здійснення трудової діяльності у природних умовах;

• збирання статистичних даних;

• цілеспрямованого вивчення закономірностей організації умов та засобів виконання професійної діяльності.

Основні методи збирання інформації про трудову діяльність поділяють на три групи:

• вивчення закономірностей трудової діяльності у природних умовах;

• збирання статистичних даних;

• виробничий експеримент.

Обґрунтовані особисті схеми діяльності з орієнтацією на результат автоматично спричинюють раціональне використання часу. Звичайно, необхідно контролювати раціоналізацію всіх заходів такого плану, коригуючи їх відповідно до досягнення кінцевої мети діяльності.

Таким чином, дослідження трудової діяльності та рекомендації з її раціоналізації повинні ґрунтуватися на закономірностях взаємодії психічних і фізіологічних процесів, що є основою трудової діяльності, з предметами праці та оточуючим середовищем.

Праця у соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний поділ на соціальні групи.

Згуртованість є однією з основних соціологічних характеристик трудового колективу. Вирізняють такі функції трудового колективу: виробничо-економічну, соціальну й духовно-інтегративну.

Адаптація особистості в трудовій організації розглядається як різновид соціальної адаптації. Для більш глибокого її розуміння вивчаються структура і чинники адаптації, критерії її успішності, вибір професії як передумови професійної адаптації, трудова мобільність, безробіття.

Важливим завданням соціології праці й управління є формування відповідного ставлення до праці. Елементами ставлення до праці є мотивація, трудова поведінка й оцінка праці. Трудова поведінка людини визначається взаємодією ряду суб’єктивних і об’єктивних чинників. Суб’єктивні чинники — це потреби, інтереси, прагнення, цінності, ідеали, орієнтації. Вони є складовими соціального процесу — мотивації. Мотивація як внутрішня збуджувальна сила зумовлена необхідністю задоволення певних потреб. Отже, первинним елементом мотивації є потреби.

Трудова діяльність людини грунтується одночасно на декількох мотивах, що складають мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудової ситуації. У ринкових умовах особливої ваги набуває вивчення таких трудових ситуацій, як вибір та зміна фаху або місця роботи. У зв’язку з цим стають актуальними проблеми опосередкованого стимулювання, тобто створення умов для таких трудових ситуацій, що спонукають особистість діяти певним, заздалегідь передбаченим чином.

Стимулювання праці може носити економічний, соціальний соціально-психологічний і моральний характер. Стимули бувають матеріальними, нематеріальними, соціальними, творчими, моральними, соціально-психологічними.